Рішення № 93663660, 21.12.2020, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/6671/20Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Ясиновського І.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

17 листопада 2020 року ОСОБА_1 (надалі також - позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (надалі також - відповідач), у якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області відновити виплату пенсії ОСОБА_1 з дня припинення, а саме з 01.05.2018 та виплатити всю суму заборгованості, яка виникла за весь цей період;

- звернути постанову до негайного виконання у межах суми платежу за один місяць.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ГУ ПФУ в Полтавській області протиправно припинено виплату пенсії. Позивач, вважаючи таку бездіяльність відповідача незаконною, оскільки остання порушує його право на пенсійне забезпечення, звернувся до суду із означеним позовом.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2020 року клопотання ОСОБА_1 про звільнення або відстрочення сплати судового збору задоволено частково. Звільнено ОСОБА_1 до від сплати судового збору за подання до адміністративного суду позову до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Прийнято позовну заяву до розгляду та провадження у справі відкрито. Вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

04 грудня 2020 року відповідач надав відзив на позов до суду. Припинення виплати пенсії позивачу пояснює посиланням на постанови Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб», від 08.06.2016 №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам». Зокрема, вказує на те, що позивач з заявою про поновлення виплати пенсії не звертався, а відновлення соціальних виплат здійснюється відповідно до Порядку від 08.06.2016 №365 за рішенням Комісії з дня припинення виплати. Відповідач вважає, що діє в межах своєї компетенції згідно із діючим законодавством, не порушуючи норм права, що діють в системі пенсійного забезпечення /а.с. 17-18/.

Відповідно до ч. 2 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з п. 2 ч.1 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України, оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі факти та відповідні до них правовідносини.

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є пенсіонером за віком та внутрішньо переміщеною особою. Зокрема, відповідно до пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 (серія НОМЕР_2 ), яке видане 07.04.2010 пенсію за віком призначено довічно /а.с. 10/ та згідно довідки управління соціального захисту населення Миргородської районної державної адміністрації від 17.07.2017 №0000266465 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою /а.с. 23/. Відповідно до відзиву на позовну заяву відповідачем підтверджено, що позивач перебуває на його обліку з 30.11.2017 року.

Також, представником відповідача підтверджено факт проведення перерахування пенсії позивача на банківський рахунок в АТ "Ощадбанк", про що зазначено у письмовій заяві, що надійшла до суду 18 грудня 2020 року.

Рішенням Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Миргородської районної державної адміністрації Полтавської області від 01.06.2018 № 20 припинено соціальні виплати ОСОБА_1 пенсія ВПО /а.с. 24/.

Листом №1600-0406-8/43754 від 31.08.2020 відповідач повідомив, що з 01.05.2018 нарахування пенсії припинено відповідно до статті 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" у зв`язку з отримання інформації з інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон, про тривалу відсутність (понад 60 днів) за фактичним місцем проживання /а.с. 6/.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду.

Оцінюючи обґрунтованість позовних вимог, суд дійшов до наступних висновків.

Дана справа відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду від 03 травня 2018 року за результатами розгляду зразкової справи № 805/402/18 (Пз/9901/20/18).

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Положеннями ч. 3 ст. 4 Закону № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року (далі - Закон № 1058-IV) визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Питання виплати пенсій врегульовані положеннями ст. 47 Закону № 1058-IV, якою визначено, що пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Відповідно до частини першої статті 49 Закону №1058-IV, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; (положення пункту 2 частини першої статті 49 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 р. N 25-рп/2009);

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Варто зазначити, що вищезазначений перелік підстав для припинення виплати пенсії розширеному тлумаченню не підлягає.

З матеріалів справи вбачається, що Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області відповідного рішення щодо припинення виплати пенсії позивачу не приймало, зворотнього відповідачем не доведено.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року № 1382-IV (далі - Закон № 1382-IV), реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії у подібних правовідносинах Верховний Суд сформулював раніше, зокрема, у Постанові від 13 березня 2018 року (справа № 235/4162/17).

Суд зазначає, що в п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України №637 від 05.11.2014 року «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» установлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 №509.

Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України.

Тобто, умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою та наявність рахунку в установі ПАТ "Державний ощадний банк".

Суд встановив, що ОСОБА_1 перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа та має рахунок в установі ПАТ "Державний ощадний банк", що відповідачем не спростовано.

В будь-якому випадку, як свідчить аналіз положень Закону № 1058-IV, припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених статтею 49 цього Закону.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.

Таким чином, відповідач не приймаючи рішення відповідно до ч.1 ст. 49 Закону України № 1058-ІV з 01.05.2018 припинив виплату пенсії позивачу. Відповідачем не надано жодного належного доказу на підтвердження наявності рішення та законних підстав для припинення нарахування та виплати пенсії позивачу.

Згідно ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Аналогічну правову позицію було висловлено Верховним Судом у рішенні за результатами розгляду зразкової справи № 805/402/18 від 03 травня 2018 року (провадження №Пз/9901/20/18), залишеної без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року (провадження № 11-644асі18).

Виходячи з викладеного, твердження відповідача на порушення строку звернення ОСОБА_1 з даним позовом судом не приймаються.

У той же час суд наголошує, що в даному випадку мають місце саме протиправні дії стосовно припинення відповідних виплат, а не бездіяльність, що позивач просить визнати протиправною.

Також суд наголошує, що вимога про зобов`язання відповідача виплатити всю суму заборгованості, яка виникла за весь цей період судом розцінюється як передчасна, оскільки визначення суми заборгованості можливе лише за результатами нарахування пенсії позивача починаючи з 01.05.2018, чому передує набрання законної сили рішенням суду про поновлення нарахування такої пенсії з відповідної дати її припинення. Відтак така вимога задоволенню не підлягає.

Згідно з частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. За таких обставин, суд визнає належним та необхідним способом захисту порушеного права позивача визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.05.2018, зобов`язавши відповідача поновити нарахування та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з дати припинення, тобто з 01.05.2018.

Стосовно вимоги звернути постанову до негайного виконання у межах суми платежу за один місяць, суд зазначає наступне.

Пунктом 1 частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено негайне виконання рішення суду щодо присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Оскільки, присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення пенсії за один місяць.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Зважаючи на звільнення ОСОБА_1 до від сплати судового збору за подання до адміністративного суду даного позову відповідно до ухвали суду від 23 листопада 2020 року, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Соборності,66, м. Полтава, 36014, ідентифікаційний код 13967927) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.05.2018.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області поновити нарахування та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з дати припинення, тобто з 01.05.2018.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині виплати пенсії у межах суми стягнення за один місяць.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.Г.Ясиновський