Рішення № 93663074, 17.12.2020, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 грудня 2020 року № 640/5486/20

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Щавінського В.Р., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Окружного адміністративного суду міста Києва, третя особа: Державна судова адміністрація України, про визнання протиправною бездіяльність та стягнення неотриманої суддівської винагороди,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва, третя особа: Державна судова адміністрація України, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Окружного адміністративного суду міста Києва, що виявилась у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 суддівської винагороди, обчисленої на підставі первинної редакції Закону України «Про судоустрій і статус судців» від 07.07.2010 №2453-VI, якою у період з 01.01.2014 по 31.12.2014 розмір посадового окладу судді визначено на рівні 12 мінімальних заробітних плат, а у період з 01.01.2015 по 31.12.2016 - 15 мінімальних заробітних плат;

- стягнути з Окружного адміністративного суду міста Києва на користь ОСОБА_1 суму недоотриманої суддівської винагороди за період з 01.01.2014 по 31.12.2014 - на рівні 12 мінімальних заробітних плат, за період з 01.01.2015 по 31.12.2016 - 15 мінімальних заробітних плат.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначила, що обрахунок її суддівської винагороди у період з січня 2014 року по грудень 2016 року включно здійснювався відповідачем виходячи з розміру посадового окладу судді, що визначений Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №245З-VI (далі - Закон №245З-VI) в його редакції, що була встановлена Законами України «Про внесення зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 19.12.2013 №716-VII (далі - Закон №716-VII), «;Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 № 76-VIII (далі - Закон № 76-VIII ) та «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 №192-VIII (далі - Закон №192-VIII).

Однак позивач стверджує, що відповідач неправильно здійснював їй виплату суддівської винагороди у період з 01.01.2014 по 31.12.2016, оскільки рішенням Конституційного Суду України за №11-р/2018 від 04.12.2018 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення ч. 3 ст. 133 Закону №2453-VI у редакції Закону №192-VIII щодо обмеження розміру посадового окладу судді 10-ма мінімальними заробітними платами.

Відтак, позивач вважає, що має право на отримання суддівської винагороди у розмірі, визначеному саме первинною редакцією Закону №2453-VI.

Окружний адміністративний суду міста Києва правом на надання відзиву на позовну заяву не скористався, натомість 16.06.2020 надав пояснення по справі, в яких зазначив про те, що при обрахунку суддівської винагороди ОСОБА_1 мали застосовуватися положення Закону №2453-VI у його первинній редакції, відповідно до якої посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 01.01.2011 - 6 мінімальних заробітних плат; з 01.01.2012 - 8 мінімальних заробітних плат; з 01.01.2013 - 10 мінімальних заробітних плат; з 01.01.2014 - 12 мінімальних заробітних плат; з 01.01.2015 - 15 мінімальних заробітних плат.

У поясненнях по справі відповідач просив суд розглянути та вирішити справу на власний розсуд, виключно відповідно до норм матеріального та процесуального права, з дотриманням принципу його верховенства на підставі наявних матеріалів справи, з урахуванням наведеної правової позиції.

Третя особа - Державна судова адміністрація України, заперечуючи проти задоволення позовних вимог у поясненнях від 01.07.2020, зазначила про те, що рішенням Конституційного суду України від 04.12.2018 №11-р/2018 було визнано таким, що не відповідає Конституції України, положення ч. 3 ст. 133 Закону України «Про судоустрій і статус судців» від 07.07.2010 № 2453-VI у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 №192-VIII, але вказане рішення на спірні правовідносини (з 01.01.2014 по 31.12.2016) не може вплинути, оскільки вони виникли до набрання ним чинності.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.03.2020 адміністративну справу №640/5486/20 передано до Шостого апеляційного адміністративного суду для визначення підсудності.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.05.2020 визначено підсудність адміністративної справи №640/5486/20 за Київським окружним адміністративним судом.

22.05.2020 наведена вище адміністративна справа надійшла до Київського окружного адміністративного суду, 25.05.2020 - передана на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Харченко С.В.

26.05.2020 суддя Харченко С.В. подала заяву про самовідвід, в обґрунтування якої зазначає, що особисто знайома з суддею Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1. , яка є позивачем у даній справі, та має з нею дружні, приязні стосунки.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26.05.2020 заяву судді Харченко С.В, про самовідвід задоволено та передано адміністративну справу №640/5486/20 до канцелярії суду для визначення іншого складу суду.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.05.2020 головуючим суддею визначено Щавінського В.Р.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01.06.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 .

Указом Президента України «Про призначення суддів» від 17.06.2008 №552/2008 відповідно до ст. 127 та ч. 1 ст. 128 Конституції України ОСОБА_1 призначено на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва строком на п`ять років.

Наказом Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.07.2008 №83/к з 14.07.2008 ОСОБА_1 зараховано на посаду судці Окружного адміністративного суду міста Києва та встановлено надбавку за вислугу років у розмірі 20%.

Наказом від 13.01.2012 №12/к ОСОБА_1. встановлено надбавку за вислугу років у розмір 30% посадового окладу.

Наказом від 17.12.2012 №418/к ОСОБА_1. встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 40% посадового окладу.

Постановою Верховної Ради України «Про обрання суддів» від 16.05.2013 №248-VII відповідно до п.27 ч. 1 ст. 85, ч. 1 ст. 128 Конституції України ОСОБА_1 призначено на посаду судді Окружного адміністративного суду безстроково.

Згідно наказу Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.12.2017 №273/п ОСОБА_1. встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 50% посадового окладу.

Відповідно до довідки Окружного адміністративного суду міста Києва про розміри та підстави нарахування складових суддівської винагороди судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 за період з 01.01.2014 по 24.12.2019, суддівська винагорода позивача нараховувалась в наступних розмірах:

з 01.01.2014 по 31.12.2014 - 12180,00 грн. (у розмірі 10 мінімальних заробітних плат);

з 01.01.2015 по 31.03.2015 - 12180,00 грн. (у розмірі 10 мінімальних заробітних плат);

з 01.04.2015 по 31.08.2015 - 12180,00 грн. (у розмірі 10 мінімальних заробітних плат);

з 01.09.2015 по 31.12.2015 - 13780,00 грн. (у розмірі 10 мінімальних заробітних плат);

з 01.01.2016 по 30.04.2016 - 13780,00 грн. (у розмірі 10 мінімальних заробітних плат);

з 01.05.2016 по 30.11.2016 - 14500,00 грн. (у розмірі 10 мінімальних заробітних плат);

з 01.12.2016 по 31.12.2016 - 16000,00 грн. (у розмірі 10 мінімальних заробітних плат);

з 01.01.2017 по 31.12.2017 - 16000,00 грн. (у розмірі 10 прожиткових мінімумів);

з 01.01.2018 по 03.12.2018 - 17620,00 грн. (у розмірі 10 прожиткових мінімумів);

з 04.12.2018 по 31.12.2018 - 26430,00 грн. (у розмірі 15 прожиткових мінімумів);

з 01.01.2019 по 24.12.2019 - 28815,00 грн. (у розмірі 15 прожиткових мінімумів).

Не погоджуючись з розміром суддівської винагороди, яка була виплачена у період з 01.01.2014 по 31.12.2016, позивач звернулась з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 130 Конституції України встановлено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Приписами ч. 3 ст. 129 Закону №2453-VI, в первинній редакції від 07.07.2010) посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 01.01.2011 - 6 мінімальних заробітних плат; з 01.01.2012 - 8 мінімальних заробітних плат; з 01.01.2013 - 10 мінімальних заробітних плат; з 01.01.2014 - 12 мінімальних заробітних плат; з 01.01.2015 - 15 мінімальних заробітних плат.

Отже, Законом №716-VII, який набрав чинності з 01.01.2014, було виключено положення щодо виплати суддям місцевого суду посадового окладу з 01.01.2014 у розмірі 12 мінімальних заробітних плат.

Законом від 28.12.2014 №76-VII, що набрав чинності з 01.01.2015, виключено положення, відповідно до якого з 01.01.2015 встановлений посадовий оклад судді місцевого суду в розмірі 15 мінімальних заробітних плат.

Окрім того, вказаним Законом в ч. 1 ст. 129 Закону №2453-VI слова «та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами» теж виключено.

Верховною Радою України 12.02.2015 прийнято Закон №192-VIII, яким Закон України № 2453-VI викладено у наступній редакції: посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат. У подальшому, 30.09.2016 набрав чинності Закон України від 02.06.2016 №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон №1402-VIII).

Так, ч. 3 ст. 133 Закону №2453 (у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 №192-VIII, який набрав чинності з 29.03.2015) передбачено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Згідно з ч. 1 ст.135 Закону №1402-VІІІ, який набрав чинності 30.09.2016, суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Пунктом 22 розділу XII "Прикінцевих та перехідних положень" Закону №1402-VIII встановлено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

Відповідно до пункту 23 розділу XII "Прикінцевих та перехідних положень" Закону №1402-VІІІ до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону №245З-VI.

Крім того, посадовий оклад судді місцевого суду в розмірі 10 мінімальних заробітних плат було закріплено і в ч. 3 ст. 133 Закону №2453-VI після викладення його у новій редакції Законом №192-VIII.

Отже, у період з 01.01.2014 по 31.12.2016 посадовий оклад судді встановлюється Законом №2453-VI у розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Щодо посилання позивача на рішення Конституційного суду України на рішення від 04.12.2018 №11-р/2018 суд зазначає наступне.

Конституційним Судом України 04.12.2018 прийнято рішення № 11-р/2018 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ч. 3, 10 ст. 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» (справа №1-7/2018 (4062/15).

Пунктом 1 резолютивної частини вказаного Рішення визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення ч. 3 ст. 133 Закону №2453-VI у редакції Закону №192-VІІІ. Це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: «Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 01.01.2011 - 6 мінімальних заробітних плат; з 01.01.2012 - 8 мінімальних заробітних плат; з 01.01.2013 - 10 мінімальних заробітних плат; з 01.01.2014 - 12 мінімальних заробітних плат; з 01.01.2015 - 15 мінімальних заробітних плат».

А пунктом 3 закріплено, що положення ч. 3, 10 ст. 133 Закону № 2453-VI у редакції Закону №192-VIII, які визнані неконституційними пунктами 1, 2 резолютивної частини цього Рішення, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про Конституційний Суд України" від 13.07.2017 №2136-VІІІ (далі - Закон №2136-VІІІ), до повноважень Суду належить вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів України та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Згідно з ч.1 ст. 91 Закону №2136-VIII, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Статтею 152 Конституції України встановлено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Конституційний Суд України у рішенні від 30.09.10 №20-рп/2010 (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) вказав, що незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність".

Отже, за змістом ст. 152 Конституції України, рішення Конституційного Суду України не має ретроактивності та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення.

Аналогічні висновки викладено в ухвалі Верховного Суду від 16.05.2019 у справі №820/2640/17.

Рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-рп/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення ч. 3, 10 ст. 133 Закону №2453-VІ у редакції Закону №192-VІІІ і втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Таким чином, дія ч. 3 ст. 133 Закону №2453-VI у редакції Закону №192-VІІІ втратила чинність 04.12.2018.

За таких обставин, Рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-рп/2018 на спірні правовідносини не може вплинути, оскільки правовідносини у даній справі (з 01.01.2014 по 31.12.2016) виникли до прийняття такого рішення.

Вказана позиція суду повністю узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеному у постанові від 23.01.2019 у справі №820/2462/17.

Суд критично ставить до тверджень позивача, що зменшення розміру суддівської винагороди є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому, з огляду на наступне.

Конституційний Суд України у рішенні від 26.12.2011 № 20-рп/2011 вказав, що одним із визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

Також, Конституційний Суд України у вказаному рішенні зазначив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою ст. 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

У пояснювальній записці до проекту Закону №1622-VII було зазначено, що задля зміцнення боєздатності країни, забезпечення відновлення зруйнованої інфраструктури Донецької і Луганської областей, тощо є ухвалення нових змін до бюджету, у проекті було заплановано скорочення видатків на забезпечення діяльності інших центральних органів виконавчої влади та державних органів, включаючи, зокрема, органи судової влади та прокуратури.

У пояснювальній записці до проекту Закону №76-VIII (яким цифри "15" замінено цифрами "10") зазначено, що його прийняття обумовлено необхідністю реалізації заходів щодо економного та раціонального використання державних коштів та приведення до фінансових можливостей дії положень окремих Законів України.

Пунктом 9 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" встановлено, що ряд нормативних актів України, у тому числі положення ч. 3 ст. 69, ст. 129, ч. 1 ст. 144 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Судом враховано позицію Вищого адміністративного суду у справі №826/2133/15, Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 31.07.2019 у справі №806/2235/16, від 01.04.2020 у справі №818/494/18, що обмеження виплати суддівської винагороди, правомірність якого оспорює позивач, зумовлене необхідністю захисту національної економіки, безпеки та територіальної цілісності держави, а отже, відповідає наведеним критеріям пропорційності, є співрозмірним із цінностями правової держави, що охороняються Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частиною 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд звертає увагу, що Європейським судом з прав людини в рішенні «Великода проти України» від 03.06.2014 зазначено, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства, зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Крім того, у зазначеному рішенні, Європейський суд став на бік держави України та, між іншим, наголосив на складній економічній ситуації в країні, а також на необхідності пошуку саме державою Україна додаткових інструментів її подолання шляхом раціонального використання бюджетних коштів та необхідності збереження «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами щодо захисту прав і свобод окремої особи.

Отже, враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що відповідач правомірно здійснював позивачу виплату суддівської винагороди у період з 01.01.2014 по 31.12.2016, виходячи з посадового окладу у розмірі 10 мінімальних заробітних плат, а тому позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими.

Підстави для вирішення судом питання про розподіл між сторонами судових витрат у відповідності до ст. 139 КАС України відсутні.

Керуючись статтями 14, 73-78, 90, 139,143, 242-246, 250, 255, 291 КАС України, суд,

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Щавінський В.Р.