Рішення № 93662462, 21.12.2020, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 грудня 2020 р. Справа№200/9016/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасенка І.М., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу» до Головного управління Державної податкової служби у Донецькій області про скасування податкового повідомлення – рішення № 0038445504 від 26.06.2020 року,

В С Т А Н О В И В:

Комунальне підприємство «Компанія «Вода Донбасу» звернулось до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у Донецькій області про скасування податкового повідомлення – рішення № 0038445504 від 26.06.2020 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що комунальним підприємством «Компанія «Вода Донбасу» було отримано податкове повідомлення – рішення Головного управління Державної податкової служби у Донецькій області за порушення зобов`язань з рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин загальнодержавного значення від 26.06.2020 року № 0038445504 на суму штрафу 408 грн. Отже, позивач вважає, що вищевказане податкове повідомлення – рішення від 10.09.2020 року № 27640/6/99-00-06-02-06-06 прийнято з порушенням норм чинного законодавства України, а тому просить суд скасувати податкове повідомлення – рішення Головного управління Державної податкової служби у Донецькій області за порушення зобов`язань з рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин загальнодержавного значення від 26.06.2020 року № 0038445504.

В обґрунтування своєї позовної заяви, позивач посилається на те, що КП «Компанія «Вода Донбасу» були отримані сертифікати Торгово-промислової палати України №№ 1735, 1736 про настання обставин непереборної сиди від 25.11.2014 року, № 5270/05-4 та від 25.11.2014 року № 5268/05-4 та висновок Донецької торгово-промислової палати від 03.07.2014 року № 2005/12\12-03, якими засвідчено факт настання форс-мажорних обставин з 10.06.2014 року при дотриманні норм законодавчих актів України та здійсненні господарської діяльності на території Донецької області. На момент видачі сертифікатів Торгово – промислової палати України та до теперішнього часу, на думку позивача, форс-мажорні обставини тривають, дату закінчення їх терміну встановити неможливо. Отже, на думку позивача Сертифікат ТПП є документом, що засвідчує настання обставин непереборної сили при вирішенні питання про звільнення від нарахування штрафних санкцій та пені з 14 квітня 2014 року з боку податкових органів.

23 жовтня 2020 року відкрито провадження по справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження.

Сторони отримали ухвали про відкриття провадження в справі, що підтверджується поштовими повідомленнями.

13 листопада 2020 року, через відділ документообігу та архівної роботи суду відповідач надав відзив на адміністративний позов, в якому зазначив, що Сертифікат ТПП не може засвідчувати форм-мажорні обставини, на які посилається позивач при аргументації свого позову, на майбутнє. У разі якщо сертифікат про форс-мажорні обставини виданий щодо обставин, які на момент його видачі тривають та період дії яких встановити неможливо, заявник після закінчення дії таких обставин, має право звернутись до ТПП України для засвідчення форс-мажорних обставин за подальший період саме з дня, наступного за датою видачі сертифікату до дня їх закінчення. Просив відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 06 листопада 2020 року у задоволені клопотання представника Головного управління ДПС у Донецькій області про розгляд справи № 200/9016/20-а з викликом сторін – відмовлено.

Отже, відповідно до ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу за правилами спрощеного провадження.

Дослідивши заяви по суті справи, письмові докази, наявні у справі, суд встановив наступне.

Позивач – Комунальне підприємство «Компанія «Вода Донбасу» зареєстроване як юридична особа, включене до ЄДРПОУ за номером 00191678, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, перебуває на податковому обліку у Покровській об`єднаній державній податковій інспекції Головного управління Державної податкової служби у Донецькій області.

Відповідач – є юридичною особою публічного права – установою, яка є територіальним органом Державної податкової служби України, яка в свою чергу, була створена в процесі перетворення Державної фіскальної служби України, та яка наділена правовим статусом контролюючого органу. Загальний обсяг правоздатності такого суб`єкта податкових відносин, як «контролюючий орган», визначено положеннями ст. 41 Податкового кодексу України. Зміст функцій контролю цих органів визначено положеннями ст. 61 Податкового кодексу України.

ГУ ДПС у Донецькій області була проведена камеральна перевірка своєчасності сплати узгодженого податкового зобов`язання з рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин згідно Податкового повідомлення – рішення (форма «ПС») № 0038314707 від 22.05.2019 року за рішенням суду про підтвердження донарахованих сум № 200/10479/19-а від 17.12.2019 року, КП «Компанія «Вода Донбасу» (код платежу – 13030100).

Дані камеральної перевірки свідчать про несвоєчасну сплату платником податків узгодженого податкового грошового зобов`язання з рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин згідно Податкового повідомлення – рішення (форма «ПС») № 0038314707 від 22.05.2019 року. Отже, затримка по строком склала 125 днів.

За результатами перевірки складено Акт № 1105/05-99-55-04 від 09.06.2020 року, який направлено контролюючим органом та отримано позивачем 12.06.2020 року, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення № 8754701604648.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду по справі № 200/10479/19-а від 17.12.2019 року, У задоволенні адміністративного позову Комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу» до Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області, про скасування податкового повідомлення-рішення № 0038314707 від 22.05.2019 – відмовлено.

26 червня 2020 року Головним управлінням ДПС у Донецькій області було прийнято податкове повідомлення – рішення № 0038445504 на суму штрафу 408 грн. за порушення зобов`язань з рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин загальнодержавного значення.

КП «Компанія «Вода Донбасу» на адресу ДПС України було направлено скаргу на податкове повідомлення – рішення № 0038445504 від 26.06.2020 року.

Рішенням ДПС України від 10.09.2020 року № 27640/6/99-00-06-02-06-06 скаргу КП «Компанія «Вода Донбасу» було залишено без задоволення.

Оцінивши за правилами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства визначає Податковий кодекс України від 02.12.2010 року № 2755-VI ( далі ПК України).

Відповідно до п.п. 16.1.2 п. 16.1 статті 16 Податкового Кодексу України платник податків зобов`язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів.

Згідно з п.п. 16.1.3 п. 16.1 статті 16 Податкового Кодексу України платник податків зобов`язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.

Відповідно до пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Підпункт 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України визначає, що камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального.

Предметом камеральної перевірки також може бути своєчасність подання податкових декларацій (розрахунків) та/або своєчасність реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, акцизних накладних та/або розрахунків коригування до акцизних накладних у Єдиному реєстрі акцизних накладних, виправлення помилок у податкових накладних та/або своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах.

Згідно п. 76.1 статті 76 Податкового кодексу України камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення.

Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов`язкова.

Згідно п. 31.1 статті 31 Податкового кодексу України строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов`язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно.

Момент виникнення податкового обов`язку платника податків, у тому числі податкового агента, визначається календарною датою.

У відповідності п. 54.1 статті 54 цього Кодексу крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.

Згідно з п. 57.1. статті 57 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Водночас, спірним в даній справі є правомірність нарахування позивачу штрафних санкцій за порушення зобов`язань з рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин державного значення, в розрізі вимог Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» № 1669-VII.

Відповідно до п. 252.23. ст. 252 Податкового кодексу України (далі – ПК України), податкові декларації з рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин подаються її платником починаючи з календарного кварталу, що настає за кварталом, у якому такий платник отримав або переоформив спеціальний дозвіл.

Платники рентної плати самостійно обчислюють суму податкових зобов`язань з рентної плати.

Платник рентної плати до закінчення визначеного розділом II цього Кодексу граничного строку подання податкових декларацій за податковий (звітний) період, визначений цією статтею, подає до відповідного контролюючого органу за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, податкову декларацію, яка містить додатки:

257.3.1. з рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин: за місцезнаходженням ділянки надр, з якої видобуті корисні копалини, у разі розміщення такої ділянки надр у межах території України;

П. 257.5. ст. 257 ПК України передбачає, що сума податкових зобов`язань з рентної плати, визначена у податковій декларації за податковий (звітний) період, сплачується платником до бюджету протягом 10 календарних днів після закінчення граничного строку подання такої податкової декларації.

Згідно з п. 57.1 ст.57 ПК України платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 38.1. ст. 38 ПК України, виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк.

Згідно з п. 126.1. ст. 126 ПК України, у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання (крім випадків, передбачених пунктом 126.2 цієї статті) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах:

при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу;

при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Отже, передбачена п. 126.1 ст. 126 ПК України штрафна санкція може бути застосована до платника податку лише тоді, коли податкове зобов`язання є узгодженим і таким, що сплачене із затримкою на визначені цим пунктом терміни. Об`єктом застосування штрафу є несвоєчасно сплачена сума узгодженого грошового зобов`язання, яка фактично сплачена у грошовому вимірі (про що вказано Верховним Судом у постанові від 04.04.2019 року справа № 813/3044/16 та від 25.04.2019 року справа № 804/15246/15)

02 вересня 2014 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» № 1669-VII, який набув чинності 15 жовтня 2014 року та визначає тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення.

Відповідно до статті 1 вказаного Закону встановлено, що територією проведення антитерористичної операції є територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України» від 13 квітня 2014 року, «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України «Про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України».

Відповідно до статті 6 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» визначено, що: звільнити суб`єктів господарювання від плати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності в населених пунктах згідно з переліками, передбаченими частиною четвертою статті 4 цього Закону.

Згідно з приписами частини 4 статті 4 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» № 1669-VII перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та перелік населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, затверджуються Кабінетом Міністрів України, який забезпечує своєчасну їх актуалізацію. (Розпорядження КМУ від 07.11.2014 року № 1085-р).

Щодо сертифікатів Торгово-промислової палати України, якими позивачу засвідчено настання обставин непереборної сили, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень статті 10 Закону України № 1669-VII, протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.

За положеннями статті першої цього Закону період проведення антитерористичної операції – час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України» від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України «Про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України».

Статтею 14 -1 Закону України Про торгово-промислові палати в Україні (в редакції від 02.09.2014 року) визначено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Частиною першою статті 14 вказаного вище Закону визначено, що Торгово-промислова палата України здійснює свою діяльність відповідно до цього Закону, інших законів, нормативно-правових актів та свого Статуту.

Порядок засвідчення форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили) визначений Регламентом засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), що затверджений Рішенням Президії Торгово-промислової палати України від 18.12.2014 року № 44(5), який набрав чинності з 18.12.2014 року та чинний на момент виникнення спірних правовідносин.

Статтею 6.1. вказаного Регламенту передбачено, що підставою для засвідчення форс-мажорних обставин є наявність однієї або більше форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), перелічених у ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» в редакції від 02.09.2014 року, а також визначених сторонами за договором, контрактом, угодою, типовим договором, законодавчими, відомчими та/чи іншими нормативними актами, які вплинули на зобов`язання таким чином, що унеможливили його виконання у термін, передбачений відповідно договором, контрактом, угодою, типовим договором, законодавчими та/чи іншими нормативними актами.

Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. До кожної окремої заяви додається окремий комплект документів (стаття 6.2.)

Якщо сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) виданий щодо обставин, які на момент його видачі тривають та період дії яких встановити неможливо, Заявник, після закінчення дії таких обставин, має право звернутися до ТПП України/регіональної ТПП для засвідчення форс-мажорних обставин за подальший період з дня, наступного за датою видачі сертифікату до дня їх закінчення. Засвідчення форс-мажорних обставин у такому випадку проводиться на загальних засадах відповідно до цього Регламенту.

Аналізуючи вищезазначені норми суд дійшов висновків що, засвідченню підлягають форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) по кожному окремому податковому та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання якого настало згідно нормативно правових актів проте таке виконання стало неможливим через наявність зазначених обставин.

Сертифікат не може засвідчувати форс-мажорні обставини на майбутнє. У разі якщо сертифікат про форс-мажорні обставини виданий щодо обставин, які на момент його видачі тривають та період дії яких встановити неможливо, Заявник, після закінчення дії таких обставин, має право звернутися до ТПП України для засвідчення форс-мажорних обставин за подальший період саме з дня, наступного за датою видачі сертифікату до дня їх закінчення.

Таким чином, надані позивачем Сертифікат (висновок) Торгово-промислової палати № 1735 від 25 листопада 2014 року та № 1736 від 25 листопада 2014 року не є належним доказом, який посвідчує обставини непереборної сили відносно несвоєчасної сплати податкового зобов`язання, оскільки він фактично засвідчує обставини непереборної сили у період з 10.06.2014 року до моменту його видачі 25.11.2014 року.

Крім того, як вбачається з Сертифікату № 1735 він стосується п. 100.4 і 100.5 ст. 100 ПКУ, що визначають процедуру розстрочення та відстрочення сплати грошових зобов`язань, а не процедуру звільнення від такої сплати чи від відповідальності за несвоєчасну сплату.

Як вбачається з Сертифікату № 1736 він стосується настання обставин непереборної сили при здійсненні господарської діяльності на території Донецької області та дотриманні законодавчих актів України для продовження граничного строку подання податкових декларацій, про засвідчення неможливості сплати сум узгоджених податкових зобов`язань в ньому не йдеться.

Зазначення у вказаних Сертифікатах того, що на момент їх видачі обставини непереборної сили тривають та дату закінчення їх терміну встановити неможливо не є доказом того, що такий Сертифікат засвідчує відповідні обставини безстроково, тобто на майбутнє, навпаки, враховуючи, що у грудні 2014 року, Порядок засвідчення форс-мажорних обставин був затверджений в новій редакції, який має застосовуватись до спірних правовідносин та в якому фактично було уточнено, що якщо на момент видачі Сертифікату обставини непереборної сили тривають та період дії яких встановити неможливо, то, заявник має право звернутися до ТПП України для засвідчення форс-мажорних обставин за подальший період саме з дня, наступного за датою видачі сертифікату.

Частиною 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки, щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В постанові Верховного Суду від 01.10.2019 року у справі № 805/385/17-а викладено ряд важливих висновків щодо правозастосування у контексті спірних правовідносин, а саме:

- Порядком передбачено, що засвідченню підлягають форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) по кожному окремому, податковому та / чи іншим зобов`язанням / обов`язком, виконання, якого настало згідно нормативно-правових актів, проте таке виконання стало неможливим через наявність зазначених обставин;

- Сертифікат не може засвідчувати форс-мажорні обставини на майбутнє. У разі якщо такий сертифікат виданий щодо обставин, які на момент його видачі тривають та період дії яких встановити не можливо, заявник, після закінчення дії таких обставин, має право звернутись до ТПП України для засвідчення форс мажорних обставин за подальший період саме з дня, наступного за датою видачі сертифікату до дня їх закінчення.

Отже, суд приходить до висновку, що позивачем не надано до суду жодного доказу на підтвердження неможливості виконати свій обов`язок щодо своєчасної сплати грошового зобов`язання з рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин.

Суд також зазначає, що позивачем не доведено, що пошкодження каналу, зменшення обсягів надходження коштів на рахунки підприємств від споживачів за централізоване водопостачання створило неможливість своєчасно сплатити грошове зобов`язання.

Таким чином, виходячи із змісту заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи є необґрунтованими, а позов таким, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтю 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи наведене, суд вважає, що Головним управлінням Державної податкової служби у Донецькій області доведено правомірність прийнятого податкового повідомлення – рішення № 0038445504 від 26.06.2020 року.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 90, 139, 205, 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу» до Головного управління Державної податкової служби у Донецькій області про скасування податкового повідомлення – рішення № 0038445504 від 26.06.2020 року – відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя І.М. Тарасенко