Рішення № 93662343, 21.12.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2020 року Справа № 160/13113/20

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Неклеса О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання неправомірним листа-відмови, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач, Головне управління, ГУ ПФУ в Дніпропетровській області), в якій позивач просить:

- визнати неправомірним лист - відмову від 08.09.2020 року за №0400-0307-8/77896 ГУ ПФУ в Дніпропетровській області про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до п «з» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року за № 1-р/2020 з 50 років, та зарахуванні до загального стажу роботи період роботи в колгоспі ім. Шевченка Добровеличківського району Піщанобрідської селищної ради Кіровоградської області з 01.12.1988 по 01.08.1990 в якості доярки та бджоляром (пчеловодом);

- зобов`язати ГУ ПФУ в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пільгову пенсію по п. «з» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року за № 1-р/2020, Списку № 2 з 50 років, призначивши її з 01.09.2020 року;

- зобов`язати ГУ ПФУ в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до загального стажу період роботи в колгоспі ім. Шевченка Добровеличківського району Піщанобрідської селищної ради Кіровоградської області з 01.12.1988 по 01.08.1990 в якості доярки та бджоляром (пчеловодом);

- стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати у розмірі 840,80 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що після прийняття рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року за № 1-р/2020 по справі № 1-5/2018 редакція п.«з» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» є такою: «право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв: жінки після досягнення 50 років». У зв`язку з наведеними обставинами, позивач звернулась із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах, проте листом № 0400-0307-8/77896 від 08.09.2020 року у призначенні пенсії їй було відмовлено, оскільки до загального трудового стажу неможливо зарахувати період роботи з 15.06.1985 року по 01.08.1990 року, так як потрібна підтверджуюча довідка про стаж у колгоспі, а також згідно підпункту 8 пункту 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» позивач має право на призначення пільгової пенсії після досягнення 55 років. Позивач вважає лист-відмову позивача неправомірним, оскільки в ньому не зазначено, що викликало сумніви у записах під № 1-3 в трудовій книжці і навіщо відповідачу необхідна підтверджуюча довідка з колгоспу. В свою чергу, записи в трудовій книжці є чіткими, зрозумілими , підтверджені мокрою печаткою та підписом інспектора по кадрам. Зауважила, що трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки (якщо вони мали місце). Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. На підставі вищевикладеного вважає відмову відповідача в зарахуванні до загального трудового стажу період роботи в колгоспі ім. Шевченко Добровеличківського району Піщанобрідської селищної ради Кіровоградської області в період з 01.12.1988 по 01.08.1990, в якості доярки та бджоляром (пасечник) безпідставною, необґрунтованою та незаконною. Зазначила, що має в даний час право на пільгову пенсію, так як їй виповнився 50 років і вона має на жовтень 2015 року більше 19 років стажу водія міського транспорту, та загального стажу більше - 24 років. Окремо наголошувала на тому, що посилання відповідача на застосування саме ст.114 Закону № 1058-ІV не відповідають принципу верховенства права, а також суперечать нормам ч. 2 ст. 19, ч.3 ст. 22 Конституції України, згідно із якими, органи державної влади зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноваження та у спосіб, що передбачений Конституцією та Законами України та при прийнятті нових нормативно-правових актів або внесення змін у діючи не допускається зменшення змісту й обсягу існуючих прав і свобод. Зауважила, що в даний час діє два акту норм права однакової сили та з одного і того ж предмету, тому правила розв`язування цієї колізії провадиться із застосуванням приписів ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на користь невладного суб`єкта - приватної особи, тобто на користь позивача.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.10.2020 року відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

27.11.2020 року на електронну адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він не визнає позовну заяву та просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування відзиву зазначив, що згідно з п. 8 ч. 2 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пільгових, умовах пенсія за віком призначається водіям міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятим у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу: для чоловіків - не менше 30 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; для жінок - не менше 25 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років. Щодо вимог неврахованих періодів роботи у колгоспі з 15.06.19985 року по 01.08.1990 року до загального стажу роботи, посилався на норми права, якими визначено, що документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. Окремо наголошував на тому, що ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» неконституційними не визнавались, а тому є чинною. Окрім того, у рішенні Конституційного Суду України від 23.01.2020 р. розглядалося питання щодо законності підвищення пенсійного віку для категорій працівників, що визначені у ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», натомість питання, які розглядаються у цій справі, стосуються віку, необхідного для отримання пенсійного забезпечення на пільгових умовах за віком за приписами ст.114 Загону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Зауважив, що матеріалами справи не доведено наявність у позивача права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», а рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року на спірні правовідносини не впливає, оскільки приписи Закону України «Про пенсійне забезпечення» не поширюються на позивача.

14.12.2020 року від відповідача шляхом електронного зв`язку на адресу суду надійшли матеріали пенсійної справи позивача.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд прийшов до наступних висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 01.09.2020 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулась до відповідача із заявою щодо призначення пенсії за віком, як водію міського пасажирського транспорту.

Разом із заявою були надані наступні документи: довідка про присвоєння ідентифікаційного номеру, паспорт; трудова книжка; довідка про заробітну плату за період страхового стажу до 01.07.2000 року; довідки, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників; документи про стаж, що визначені Порядком №637 віл 12.08.1993 року; свідоцтво про народження дитини; свідоцтво про шлюб.

Листом від 08.09.2020 року № 0400-0307-8/77896 Відділ з питань перерахунку пенсій №2 Управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомив позивача, що згідно наданих документів ОСОБА_1 можливо зарахувати до загального страхового стажу роботи 29 років 10 місяці 25 днів, в тому числі: водії міського пасажирського транспорту - 21 рік 7 місяців 6 днів. Додатково повідомив, що періоди роботи у колгоспі з 15.06.1985 по 01.08.1990 до загального трудового стажу не зараховано, оскільки потрібна підтверджуюча довідка про стаж у колгоспі. Також зазначив, що право на призначення пенсії за вислугу років позивач набуває після досягнення 55 років, з огляду на приписи пп.8 п.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Не погоджуючись із відмовою у зарахуванні періодів роботи у колгоспі з 15.06.1985 по 01.08.1990 до загального трудового стажу та із відмовою у призначенні пенсії, а також вважаючи неправомірним лист - відмову від 08.09.2020 року за №0400-0307-8/77896 ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, позивач звернулась до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що кожен громадянин України має право на соціальний захист, що, крім іншого, включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності.

Згідно з п.1 ч.1 ст.8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон України № 1058-IV) право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Абзацом першим ч. 1 ст. 24 Закону України № 1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до абзацу першого ч. 2 ст. 24 Закону України № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Частиною 1 статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-ХІІ (далі - Закон України № 1788-ХІІ) визначено, що до стажу роботи зараховується -робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

У відповідності до ст.48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондують зі ст.62 Закону України № 1788-ХІІ, пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637) основним документом про трудову діяльність працівника, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Приписами пункту 3 Порядку №637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно з пунктом 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Системний аналіз наведених вище положень дає змогу дійти висновку, що надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації, з метою визначення права на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 07.03.2018 року у справі № 233/2084/17, від 16.05.2019 року у справі № 161/17658/16-а, від 27.02.2020 року у справі №577/2688/17, від 31.03.2020 року у справі №446/656/17, від 21.05.2020 року у справі №550/927/17, від 10.12.2020 року у справі №372/403/17.

Судом встановлено, що відомості трудової книжки позивача УКР №0777467, містять записи №№ 1-3 про роботу позивача в колгоспі ім. Шевченка Добровеличківського району Піщанобрідської селищної ради Кіровоградської області з 01.12.1988 року по 01.08.1990 року, в якості доярки та бджоляром (пчеловодом). Записи завірені підписом уповноваженої особи та печаткою колгоспа ім. Шевченка.

В свою чергу, з листа відповідача від 08.09.2020 року № 0400-0307-8/77896 вбачається, що періоди роботи у колгоспі з 15.06.1985 року по 01.08.1990 року до загального трудового стажу не зараховано, оскільки потрібна підтверджуюча довідка про стаж у колгоспі.

При цьому, відповідачем не наведено жодних підстав для надання позивачем підтверджуючої довідки, не зазначено, які неправильні чи неточні записи про періоди роботи позивача не дають можливості зарахувати її роботу у колгоспі з 15.06.1985 року по 01.08.1990 року до загального трудового стажу та не визначено норми, що були порушені при внесенні відповідних записів до трудової книжки позивача.

Слід зазначити, що відповідно до частини першої статті 44 Закону № 1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Згідно з частиною третьою статті 44 Закону № 1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

З вищевикладених норм випливає, що відповідач, у разі незгоди з відомостями зазначеними в документах позивача, має право на реалізацію повноважень наданих йому частиною третьою статті 44 Закону № 1058-IV, а саме: вимагати відповідні документи від підприємства, перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню тощо, проте таким правом суб`єкт владних повноважень не скористався.

Окрім того, певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а.

Також, Верховний Суд у постанові від 21.02.2018 року по справі № 687/975/17 зазначив, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 30.09.2019 року по справі № 638/18467/15-а зазначив, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

За наведених обставин, суд прийшов до висновку, що рішення ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, оформлене листом від 08.09.2020 року за №0400-0307-8/77896, в частині відмови у зарахуванні до загального стажу роботи ОСОБА_1 період роботи в колгоспі ім.Шевченка Добровеличківського району Піщанобрідської селищної ради Кіровоградської області з 01.12.1988 по 01.08.1990 в якості доярки та бджоляром (пчеловодом) є необґрунтованим, не вмотивованим та протиправним, а тому підлягає скасуванню.

Враховуючи протиправність відмови відповідача у зарахуванні до загального стажу роботи ОСОБА_1 період її роботи з 01.12.1988 року по 01.08.1990 року, з метою повного та всебічного захисту порушених прав позивача, виникає необхідність зобов`язати ГУ ПФУ в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до загального стажу період роботи в колгоспі ім.Шевченка Добровеличківського району Піщанобрідської селищної ради Кіровоградської області з 01.12.1988 по 01.08.1990 в якості доярки та бджоляром (пчеловодом).

Щодо позовних вимог в частині призначення позивачу з 01.09.2020 року пільгової пенсії на підставі п. «з» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року за № 1-р/2020, Списку № 2, з 50 років, суд зазначає наступне.

Згідно з ч.1 ст. 114 Закону № 1058-IV право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

Відповідно до п. 8 ч. 2 ст.114 Закону № 1058-IV (в редакцій чинній на момент звернення позивача із заявою про призначення пенсії) на пільгових умовах пенсія за віком призначається водіям міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятим у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу:

для чоловіків - не менше 30 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців;

для жінок - не менше 25 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.

За відсутності страхового стажу, встановленого абзацами другим - третім цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту і абзацами третім - тринадцятим пункту 2 частини другої цієї статті, страхового стажу, встановленого абзацами п`ятнадцятим - двадцять третім пункту 2 частини другої цієї статті.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними віку, встановленого абзацами третім - тринадцятим пункту 2 частини другої цієї статті.

Пунктом 2 ч.2 ст.114 Закону № 1058-IV визначено, що працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.

Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано позивачем, на момент звернення до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії (01.09.2020 року) ОСОБА_1 не досягла віку, передбаченого частиною 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах по Списку № 2.

В свою чергу, рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020 у справі №1-5/2018(746/15) за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII: визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б»-»г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року№ 213-VIII.

Зазначеним рішенням Конституційного Суду України встановлено, що стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-»г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як зазначено у наведеному рішенні Конституційного Суду України, застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти „б"-„г" статті 54 Закону України „Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах.

Враховуючи рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020 у справі №1-5/2018(746/15), пункт «з» статті 13 Закону України „Про пенсійне забезпечення" підлягає застосуванню у такій редакції: «на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв:

чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи 25 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців;

жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи 20 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років».

У своєму позові позивач зазначає про можливість застосування до неї приписів статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, зазначеній у рішенні Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23 січня 2020 року, з огляду те, що їй виповнилось 50 років і на жовтень 2015 року вона мала більше 19 років стажу водія міського транспорту та загального стажу більше - 24 років.

Проте, суд критично ставиться до таких тверджень позивача, оскільки відповідно до абз.1 п.16 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Враховуючи те, що пункт «з» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, суперечить приписам Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», в силу приписів п.16 Прикінцевих положень Закону № 1058-ІV він не застосовується.

Абзацем 2 п.16 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.

У свою чергу, Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII, набрав чинності 11 жовтня 2017 року, а тому досягти віку та стажу, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII), для призначення пенсії за вислугу років на підставі наведеного закону особі необхідно було до 11 жовтня 2017 року.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , отже станом на 11 жовтня 2017 року нею не було досягнуто 50-річного віку.

Окрім того, як вбачається з матеріалів справи та не спростовано позивачем, 01.09.2020 року ОСОБА_1 , звернулась із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, а не за призначенням пенсії за вислугу років, як зазначила у позовній заяві, а тому, враховуючи абз.1 п.16 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», суд не вбачає підстав для застосування до неї положень Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Таким чином, матеріалами справи не доведено наявність у позивача права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення».

За таких обставин, рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020 на спірні правовідносини не впливає, оскільки приписи Закону України «Про пенсійне забезпечення» не поширюються на позивача.

Суд зазначає, що норма пункту п. 8 ч. 2 ст.114 Закону № 1058-IV на час звернення позивача із заявою про призначення пенсії за віком та на момент розгляду її заяви є чинною (не визнана неконституційною та не скасована).

Оскільки позивач не досягла пенсійного віку (55 років), передбаченого п.8 ч.2 статті 114 Закону № 1058-IV, суд приходить до висновку, що відповідач правомірно відмовив ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2.

За наведених обставин, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги в частині визнання неправомірним листа - відмови від 08.09.2020 року за №0400-0307-8/77896 ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, в частині відмови в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до п «з» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року за № 1-р/2020 з 50 років, та зобов`язання ГУ ПФУ в Дніпропетровській області призначити з 01.09.2020 року позивачу пільгову пенсію по п. «з» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року за № 1-р/2020, Списку № 2, з 50 років, є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст. 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з ч.1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно з ч. 2 ст.73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст. 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем по справі, як суб`єктом владних повноважень рішення якого оскаржується, не виконано покладеного на нього обов`язку доказування правомірності свого рішення, оформленого листом від 08.09.2020 року за №0400-0307-8/77896, в частині відмови у зарахуванні до загального стажу роботи ОСОБА_1 період роботи в колгоспі ім. Шевченка Добровеличківського району Піщанобрідської селищної ради Кіровоградської області з 01.12.1988 по 01.08.1990 в якості доярки та бджоляром (пчеловодом).

В свою чергу, позивачем не доведено наявність правових підстав для призначення їй з 01.09.2020 року пільгової пенсії по Списку № 2, згідно з п. «з» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року за № 1-р/2020, з 50 років.

За наведених обставин суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовної заяви.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовну заяву задоволено частково, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору підлягають частковому стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, пропорційно до задоволених позовних вимог, а саме 1/2 від 840,80 грн. = 420,40 грн.

Відповідно до приписів статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Враховуючи вищевикладене, датою ухвалення судового рішення є 19 грудня 2020 (субота - вихідний день).

За правилами частини 6 статті 120 КАС України якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

З урахуванням викладеного справа розглянута 21.12.2020 р.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 77, 78, 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд.26) про визнання неправомірним листа-відмови, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, оформлене листом від 08.09.2020 року за №0400-0307-8/77896, в частині відмови у зарахуванні до загального стажу роботи ОСОБА_1 період роботи в колгоспі ім. Шевченка Добровеличківського району Піщанобрідської селищної ради Кіровоградської області з 01.12.1988 року по 01.08.1990 року в якості доярки та бджоляром (пчеловодом).

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до загального стажу період роботи в колгоспі ім. Шевченка Добровеличківського району Піщанобрідської селищної ради Кіровоградської області з 01.12.1988 року по 01.08.1990 року в якості доярки та бджоляром (пчеловодом).

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 420 (чотириста двадцять) грн. 40 коп.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено та підписано 21.12.2020 р.

Суддя О.М. Неклеса