Рішення № 93661979, 21.12.2020, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2020 року ЛуцькСправа № 140/15135/20

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Мачульського В.В.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Луцького прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9971) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся в суд з позовом до Луцького прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9971) (далі - відповідач) про визнання протиправною бездіяльності щодо не проведення 02.08.2018 остаточного розрахунку при звільненні з військової служби ОСОБА_2 на день виключення зi списків особового складу та вcix видiв забезпечення; стягнути з відповідача на користь позивача середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 02.08.2019 по день розрахунку 28.12.2019.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Луцькому прикордонному загоні з 31.01.1994 по 01.08.2019.

Наказом начальника Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України № 210-ОС від 27.06.2019 позивача було звільнено з військової служби в запас, у зв`язку з закінченням строку контракту та наказом начальника Луцького прикордонного загону № 408-ос від 01.08.2019 – виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

Проте, в день виключення його зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, військова частина 9971 не провела з ним повний розрахунок при звільненні, а саме не було виплачено грошову компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби, чим порушила вимоги нормативно-правових актів, вказаних у позовній заяві. Остаточний розрахунок при звільненні позивача в частині виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби був проведений відповідачем лише 28.12.2019.

Просить позов задовольнити.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 23.10.2020 поновлено ОСОБА_1 строк для звернення до суду, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за цим позовом, ухвалено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін суддею одноособово.

В поданому до суду відзиві Луцький прикордонний загін позовні вимоги ОСОБА_1 не визнав та просить відмовити у його задоволенні з тих підстав, що розрахунок з позивачем відбувся в межах надходжень бюджетних асигнувань у відповідності до чинного законодавства. Зазначає, що виплата грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, індексації грошового забезпечення (у даному випадку за рішеннями суду) не є правовою підставою для проведення виплати середнього заробітку в розумінні Порядку №100. Крім того, зазначив, що військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями, а проходять службу, відтак на останніх не поширюються норми КЗпП.

З наведених підстав відповідач просив в задоволенні позову відмовити.

В поданій до суду відповіді на відзив позивач підтримав власну правову позицію, наведену у позові.

Ухвалою суду від 21.12.2020 відмовлено в задоволенні клопотання представника Луцького прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9971) про закриття провадження.

Ухвалою суду від 21.12.2020 відмовлено в задоволенні клопотання представника Луцького прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9971) про залишення позову без розгляду.

Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення частково, враховуючи наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Луцькому прикордонному загоні з 31.01.1994 по 01.08.2019.

Наказом начальника 6 прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 01.08.2019 № 408-ос «Про особовий склад» майора ОСОБА_1 (П-001274), заступника начальника відділу управління службою штабу, звільненого з військової служби в запас наказом начальника Північного регіонального управління від 27.06.2019 №210-ОС за підпунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з правом носіння військової форми одягу виключено зі списків особового складу Луцького прикордонного загону.

01.10.2019 відповідачем перераховані на картковий рахунок позивача кошти на виплату грошової компенсації за неотримане речове майно в сумі 25 958,04 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 2914 від 01.10.2019, яке оплачене згідно відбитку штампу банку 07.10.2019.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 04.11.2019 в справі №140/2652/19, яке набрало законної сили 05.11.2019, позовні вимоги задоволено, визнано протиправною бездіяльність Луцького прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 при звільненні грошової компенсації додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік включно, зобов`язано Луцький прикордонний загін Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 2015 року по 2019 рік включно.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 14.11.2019 в справі №140/2755/19, яке набрало законної сили 14.11.2019, позов задоволено, визнано протиправною бездіяльність Луцького прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9971) щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 липня 2015 року по 30 листопада 2018 року включно, зобов`язано Луцький прикордонний загін Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9971) (43005, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Стрілецька, будинок 6, код, ЄДРПОУ 14321661) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01 липня 2015 року по 30 листопада 2018 року включно.

Як слідує з матеріалів справи, на виконання вищевказаних судових рішень, відповідачем перераховані позивачу на картковий рахунок 26.12.2019 кошти щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій в сумі 38 198,30 грн., що підтверджується випискою з карткового рахунку (а.с. 24), а щодо виплати індексації грошового забезпечення в сумі 18 591,62 грн. – 26.12.2019, що підтверджується випискою з карткового рахунку (а.с. 24).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 293 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 №1115/2009, особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням. У разі спору про розмір сум, належних військовослужбовцю при звільненні, йому в день виключення із списків особового складу виплачується сума, не оспорювана керівництвом органу Держприкордонслужби, у якому проходив службу цей військовослужбовець.

Згідно із частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Згідно з статтею 117 цього Кодексу в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

В свою чергу, постанова Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 “Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, постанова Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 “Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій”, та Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затверджена наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20.05.2008 року № 425, не містять норм щодо виплати звільненому військовослужбовцю середнього заробітку в зв`язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні.

За таких обставин суд вважає, що нерозповсюдження на військовослужбовців норм КЗпП України стосується лише норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати. Водночас, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення, неврегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, а тому щодо них слід застосувати положення КЗпП України, а саме ст. ст. 116, 117 цього Кодексу, оскільки трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин.

Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Суд зазначає, що непоширення норм КЗпП України на рядовий і начальницький склад військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) – не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

Такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Така правова позиція викладена і в постанові Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №807/3664/14.

Враховуючи наведене, суд вважає помилковими висновки відповідача про те, що виплата компенсації за затримку виплати при звільненні осіб, які проходили військову службу, не передбачена спеціальним законодавством, а дія норм КЗпП України на них не поширюється.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної, зокрема, у постанові від 21.03.2017 у справі № 826/5111/15, установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, – наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи – по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Конституційний Суд України в рішенні від 22.02.2012 №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку.

Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Позивач у позовній заяві вказує, що на дату закінчення проходження ним військової служби відповідач не виплатив йому: грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015-2019 роки, індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, згідно з наказом начальника 6 прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 01.08.2019 № 408-ос «Про особовий склад» остаточною датою закінчення проходження військової служби вважати 01.08.2019.

В той же час, на підставі поданих суду доказів встановлено, що грошова компенсація за недоотримане речове майно була виплачена позивачу 07.10.2019 в сумі 25 958,04 грн, про що свідчить відтиск штампа банку «ОПЛАЧЕНО» на платіжному дорученні № 2914 від 01.10.2019.

З матеріалів справи слідує, що рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 04.11.2019 у справі № 140/2652/19 зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015-2019 роки (а.с. 20-23).

Кошти, щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за вищевказані роки, на картковий рахунок позивача в сумі 38 198,30 грн. надійшли тільки 26.12.2019 (виписка з карткового рахунку ПРИВАТ-24) (а.с. 24).

Крім того, рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 14.11.2019 у справі № 140/2755/19 було зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01 липня 2015 року по 30 листопада 2018 року включно (а.с. 16-19).

Кошти, щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за вищевказаний період проходження військової служби, на картковий рахунок позивача в сумі 18 591,62 грн. надійшли 26.12.2019 (виписка з карткового рахунку ПРИВАТ-24) (а.с.24).

Отже, остаточний розрахунок з позивачем проведено лише 26.12.2019.

Тобто, твердження позивача про проведення остаточного розрахунку 28.12.2020 є невірним.

Відтак, оскільки виплата грошової компенсації за недоотримане речове майно проведена відповідачем 01.10.2019, виплата грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій проведена відповідачем 26.12.2019, виплата індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби проведена відповідачем 26.12.2019, тому фактично затримка у розрахунку склала з 02.08.2019 по 25.12.2019 включно.

Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, суд погоджується з твердженням позивача про те, що відповідач всупереч нормам чинного законодавства не здійснив з ним повного розрахунку при звільненні, чим допустив протиправну бездіяльність.

Оскільки остаточний розрахунок з позивачем було проведено лише 26.12.2019, тому, за період із 02.08.2019 по день фактичного розрахунку (145 днів) відповідач зобов`язаний нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за затримку розрахунку при звільненні - середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за весь період затримки обрахований відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.

Обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться згідно з вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (надалі також - Порядок № 100).

Абзацом 3 пункту 3 Порядку № 100 передбачено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Пунктом 4 Порядку 100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження, згідно з чинним законодавством, не враховуються, зокрема одноразові та компенсаційні виплати.

Відповідно до пункту 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до п. 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до особистої картки грошового забезпечення ОСОБА_1 з січня 2019 року по серпень 2019 року, за два останні повні місяці (червень 2019 року і липень 2019 року) нараховано та виплачене грошове забезпечення у такому розмірі: 18 833,20 грн. за червень 2019 року та 17 064,14 грн за липень 2019 року, що за два місяці становить 35 897,34 грн. Відтак середньоденна заробітна плата становить 588,48 грн (за останні 2 місяці – 35 897,34 грн /61 календарних дні за останні два повні місяці червень 2019 року і липень 2019 року. Отже, середній заробіток за весь час затримки розрахунку становить 85 329,60 грн (588,48 х 145 = 85 329,60).

Між тим, в порівнянні із визначеною сумою несвоєчасно виплаченої грошової компенсації за недоотримане речове майно (25 958,04 грн.), грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015-2019 роки (38 198,30 грн.) та індексації грошового забезпечення (18 591,62 грн.), вищевказані розрахункові суми (82 747,96 грн.) не можна вважати співмірними, оскільки такі в декілька разів перевищують суму такої компенсації.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас, у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто, має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду у постанові 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц зазначила, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 у вказаній справі, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи із середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

При вирішенні даного питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком позивача, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії позивача та відповідача щодо її виплати.

Суд зазначає, що при визначеній сумі несвоєчасно виплаченої грошової компенсації за недоотримане речове майно (25 958,04 грн.), грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2019 роки (38 198,30 грн) та індексації грошового забезпечення (18 591,62 грн.) середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні становить 85 329,60 грн, що набагато перевищує суму такої компенсації, а тому суд вважає за можливе застосувати до даних правовідносин принцип співмірності та пропорційності між інтересами позивача і відповідача.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 30.10.2019 у справі №806/2473/18 враховував істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.

При вирішенні цього спору, суд враховує застосований Верховним Судом у справі №806/2473/18 підхід та у даному випадку істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку становить: 25 958,04 грн (грошова компенсації за недоотримане речове майно) + 38 198,30 грн (невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2019 роки) + 18 591,62 грн (частка грошової компенсації за невиплачену індексацію грошового забезпечення) = 82 747,92 грн/ 85 329,60 грн (середній заробіток за весь час затримки розрахунку) х 100% = 97%. Сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 97%, становить: 588,48 грн. (середньоденна заробітна плата позивача) х 97% = 570,83 грн.; 570,83 грн. х 145 (дні затримки розрахунку) = 82 770,35 грн.

Таким чином, враховуючи очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд дійшов висновку про те, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу у розмірі 82 770,35 грн.

Стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити, що відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів і їх сплата є обов`язком роботодавця та працівника. Тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податків та інших обов`язкових платежів, визначених законодавством.

Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 08.11.2018 у справі №805/1008/16-а.

З урахуванням встановлених у справі фактичних обставин, наведених вище норм законодавства та правових висновків Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, наведених у рішенні, суд дійшов висновку про задоволення позову шляхом визнання протиправною бездіяльності Луцького прикордонного загону щодо непроведення з позивачем остаточного розрахунку при звільненні з військової служби та стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.08.2019 по 25.12.2019 у сумі 82 770,35 грн (без урахування податків та інших обов`язкових платежів).

Зважаючи на відсутність документально підтверджених судових витрат пов`язаних із розглядом справи, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись статтями 72-77, 244-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Луцького прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9971) щодо не проведення з ОСОБА_1 повного розрахунку індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби при звільненні з військової служби на день виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

Стягнути з Луцького прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9971) (43005, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Стрілецька, 6, ідентифікаційний код юридичної особи 14321661) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , індивідуальний податковий номер НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02 серпня 2019 року по 25 грудня 2019 року в сумі 82 770 (вісімдесят дві тисячі сімсот сімдесят) гривень 35 копійок, без урахування податків та інших обов`язкових платежів.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд.

Головуючий

Суддя В.В. Мачульський