Рішення № 93661408, 16.12.2020, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" грудня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/651/17

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Буракової А.М.

при секретарі судового засідання Кудревичу М.О.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Керівника Харківської місцевої прокуратури № 1, м. Харків до 1. Харківської міської ради , 2. Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Відпочинок", м. Харків про визнання незаконним та скасування рішення в частині за участю :

прокурора - Клейн Л.В.

представника відповідача 1 - Перетяченко М.О.

представника відповідача 2 - Шипенко М.С.

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2017 року Керівник Харківської місцевої прокуратури №1 звернувся до господарського суду Полтавської області з позовом до Харківської міської ради та Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Відпочинок" про визнання незаконним та скасування рішення в частині п. 8 додатку 1 до рішення 10 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.12.2016 № 456/16 "Про надання земельних ділянок для будівництва об`єктів", яким було надано Обслуговуючому кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Відпочинок" у власність земельну ділянку 6310136300:12:001:0021, площею 11,0346 га за адресою: м. Харків, вул. Букова (колишня вул. Заводу Комсомолець).

Позов мотивовано тим, що спірна земельна ділянка надана 2-му відповідачу з порушенням вимогам чинного законодавства.

В обґрунтування своїх вимог прокурор посилається на те, що:

- Харківська міська рада зобов`язана була з`ясувати правовий статус, мету та підстави створення Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Відпочинок" відповідно до ЖК УРСР та Примірного статуту;

- 2-й відповідач не є житлово-будівельним кооперативом;

- Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Відпочинок" був створений з порушенням вимог п. 5 Примірного статуту.

Рішенням господарського суду Харківської області від 10.05.2017, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 25.01.2018, у задоволені позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 11.12.2018 постанову Харківського апеляційного господарського суду від 25.01.2018 та рішення господарського суду Харківської області від 10.05.2017 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

За наслідками нового розгляду справи рішенням господарського суду Харківської області від 25.04.2019, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 26.11.2019, у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного суду від 11.03.2020 касаційну скаргу Заступника прокурора Харківської області задоволено частково, постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.11.2019 та рішення господарського суду Харківської області від 25.04.2019 у справі № 922/651/17 скасовано, справу № 922/651/17 передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

На підставі автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду справи № 922/651/17 було визначено суд у складі - головуючий суддя Буракова А.М., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.04.2020.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 07.04.2020 було прийнято на новий розгляд справу № 922/651/17, постановлено справу № 922/651/17 розглядати в порядку загального позовного провадження з повідомленням сторін, призначено підготовче засідання на 28.04.2020 о 12:30.

27 квітня 2020 року прокурор надав до суду письмові пояснення (вх.№ 9855), згідно яких просив суд позов задовольнити у повному обсязі. При цьому прокурор зазначав, що при вирішенні відповідною радою питання про надання житлово-будівельним (житловим) кооперативам безоплатно земельної ділянки має враховуватися мета створення такого кооперативу, порядок його організації відповідно до Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту, оскільки саме ці нормативні акти визначають порядок створення, організації, реєстрації та функціонування останнього. Норми ст.ст. 133-135, 137 ЖК УРСР, Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу є спеціальними по відношенню до Законів України «Про кооперацію" та "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", а отже саме ці спеціальні норми законодавства підлягають застосуванню до правовідносин сторін у справі.

Також, 27 квітня 2020 року Харківська міська рада надала до суду відзив на позовну заяву (вх.№ 9775), згідно якого просить суд відмовити у задоволенні позову. При цьому у відзиві на позовну заяву Харківська міська рада зазначає, що Рада, при прийнятті оскарженого рішення, врахувала те, що питання створення та діяльності кооперативів, метою яких є забезпечення економічних, соціальних та інших потреб їх членів, що, частково, регулювалися Житловим Кодексом Української РСР та Примірним Статутом, вже врегульовано чинним законодавством України, зокрема, шляхом прийняття як кодифікованих нормативно-правових актів таких як Цивільний кодекс України (2003), так і законів України, зокрема, Закону «Про кооперацію» (2003) та Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» (2003). Харківська міська рада, перевіряючи правовий статус та правосуб`єктність кооперативу керувалася приписами ст.ст. 18, 20 та 21 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», за якими відомості Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців є достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Відповідно до листа заступника міністра - керівника апарату Міністерства Юстиції України від 05.05.2015 № К-6462/8.1 «Щодо застосування чинного законодавства України стосовно діяльності житлово-будівельного кооперативу» примірний статут має рекомендаційний характер, оскільки у примірних статутах відповідні уповноважені органи виконавчої влади можуть саме рекомендувати їх орієнтовні умови.

У підготовчому засіданні 28.04.2020, судом, без виходу до нарадчої кімнати, було постановлено ухвалу із занесенням її до протоколу підготовчого засідання про відкладення підготовчого засідання на 26.05.2020 о 10:00.

13 травня 2020 року Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Відпочинок" надав до суду відзив на позовну заяву (вх.№ 10758), згідно якого просить суд у задоволенні позову відмовити повністю. При цьому у відзиві на позовну заяву кооператив зазначає, що факти того, що ОК «ЖБК «Відпочинок» є зареєстрованим, що не оспорюється позивачем, державна реєстрація кооперативу не скасована, а рішення про державну реєстрацію недійсним не визнано, - додатково свідчать про необґрунтованість доводів позивача про необхідність при організації/створенні та реєстрації кооперативу керуватись положеннями ст. 137 ЖК УРСР та Примірного статуту. Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2019 р. № 12-р/2019 (справа № 1-26/2018(2572/17), яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення ч. 2 ст. 135 ЖК УРСР, які містять дискримінаційні умови щодо членства в житлово-будівельному кооперативі, безальтернативно доводить ту обставину, що положення ЖК УРСР та Примірного статуту на які посилається позивач, з моменту прийняття Закону України «Про кооперацію» є такими, що суперечать чинному законодавству України, навіть не дивлячись на те, що такі положення визнані неконституційними з моменту прийняття Конституційним Судом України такого рішення. Метою діяльності відповідача 2 є вирішення житлових питань та задоволення житлових потреб його членів (асоційованих членів), що є належним та достатнім для реалізації права на отримання відповідачем 2 земельної ділянки в порядку передбаченому ст. 41 ЗК України.

У підготовчому засіданні 26.05.2020, судом, без виходу до нарадчої кімнати, було постановлено ухвалу із занесенням її до протоколу підготовчого засідання про відкладення підготовчого засідання на 28.05.2020 о 12:55.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 28.05.2020 було задоволено клопотання відповідача 2 про зупинення провадження у справі, зупинено провадження у справі № 922/651/17 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 912/2385/18 та оприлюднення повного тексту постанови.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 10.11.2020 провадження у справі № 922/651/17 було поновлено, продовжено строк підготовчого провадження у справі № 922/651/17 на 30 днів до 19.12.2020 включно, призначено підготовче засідання на 23.11.2020 о 16:00.

У підготовчому засіданні 23.11.2020, судом, без виходу до нарадчої кімнати, було постановлено ухвалу із занесенням її до протоколу підготовчого засідання про відкладення підготовчого засідання на 14.12.2020 о 14:00.

У підготовчому засіданні призначеному на 14.12.2020 о 14:00, судом, без виходу до нарадчої кімнати, було постановлено ухвалу із занесенням її до протоколу підготовчого засідання про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до судового розгляду по суті на 14.12.2020 о 14:15.

У судовому засіданні призначеному на 14.12.2020 о 14:15, судом, без виходу до нарадчої кімнати, було постановлено ухвалу із занесенням її до протоколу судового засідання про відкладення розгляду справи на 16.12.2020 о 14:00.

Прокурор у судовому засіданні 16.12.2020 підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Представники відповідачів у судовому засіданні 16.12.2020 проти позову заперечували та просили суд відмовити в його задоволенні.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до пункту 8 додатку 1 до рішення 10 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.12.2016 № 456/16 "Про надання земельних ділянок для будівництва об`єктів" Радою вирішено:

"8.1. Змінити вид використання земельної ділянки площею 11,0346 га (кадастровий номер 6310136300:12:001:0021) за адресою: м. Харків, вул. Букова (колишня вул. Заводу Комсомолець) з "для будівництва житлової забудови, малоповерхової котеджної забудови з об`єктами торговельного та спортивно-оздоровчого призначення (але не пізніше прийняття об`єкту до експлуатації) та подальшої експлуатації" на "для будівництва та обслуговування житлової забудови";

8.2. Визначити адресу земельної ділянки (кадастровий номер 6310136300:12:001:0021): м. Харків, пров. Буковий, 3;

8.3. Надати ОК "ЖБК "Відпочинок" у власність земельну ділянку (кадастровий номер 6310136300:12:001:0021) площею 11,0346 га по пров. Буковому, 3 із земель територіальної громади м. Харкова, за рахунок земель житлової та громадської забудови для будівництва та обслуговування житлової забудови. Будівництво виконати до 31.12.2018".

У ході вивчення правомірності передачі Харківською міською радою у приватну власність земельних ділянок, розташованих на території м. Харкова, Харківською місцевою прокуратурою №1 встановлено, що рішення 10 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.12.2016 № 456/16 "Про надання земельних ділянок для будівництва об`єктів" (пункт 8 додатку 1 до цього рішення) прийняте з порушенням вимог статті 41 Земельного кодексу України, статей 133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР та положень Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30.04.1985 №186, оскільки Харківською міською радою при наданні 2- му відповідачу - ОК "ЖБК "Відпочинок" у власність земельної ділянки (кадастровий номер 6310136300:12:001:0021), як спеціальному суб`єкту господарювання, передбаченому статтею 41 Земельного кодексу України, не було з`ясовано правовий статус, мету та підстави створення ОК "ЖБК "Відпочинок" відповідно до вимог ЖК УРСР та Примірного статуту.

Прокурор вважав, що порядок та підстави надання земельної ділянки за статтею 41 Земельного кодексу України не передбачають можливості для надання земельної ділянки у власність з іншою метою, зокрема, для здійснення житлового будівництва поза межами забезпечення житлом членів кооперативу.

Прокурор наголошував, що незаконне відчуження землі ослаблює економічні основи місцевого самоврядування і в свою чергу потребує прокурорського реагування у межах наданої Конституцією України компетенції.

Вищевказані обставини стали підставою для звернення прокурора до суду з даним позовом.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Згідно з положеннями частин 3, 4 статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

В позовній заяві прокурор зазначив про те, що 2-му відповідачу було надано у власність земельну ділянку всупереч вимог закону, оскільки він був створений всупереч вимог діючого законодавства тому, що не є житлово-будівельними, а лише обслуговуючим і кількість їх членів не відповідає вимогам встановленим Примірним статутом житлово-будівельного кооперативу затвердженого Постановою Ради Міністрів УРСР від 30 квітня 1985 року № 186 (надалі - Примірний статут); існує перевага перед нормами Закону України "Про кооперацію" від 10 липня 2003 року № 1087-IV, який набрав чинності 27.08.2003 року мають положення Примірного статуту та норми Житлового кодексу Української РСР від 30 червня 1983 р. N 5464-X (ЖК УРСР).

Про необхідність обґрунтування прокурором підстав представництва у суді зазначено і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц.

У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду конкретизувала висновок Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладений у постанові від 7 грудня 2018 року у справі № 924/1256/17, стосовно необхідності підтвердження прокурором відсутності органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив таку відсутність, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону застосовується до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту.

Суд зазначає, що в даному випадку прокурор обґрунтував звернення з позовом тим, що такий орган, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, відсутній, оскільки особа, яка наділена територіальною громадою міста відповідними повноваженнями, виступає у якості відповідача.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

З огляду на вказані обставини, суд вважає, що у даному випадку звернення саме прокурора до суду з даним позовом відповідає приписам ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та ст. 53 ГПК України.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно положень статті 12 Земельного кодексу України до повноважень Харківської міської ради, зокрема, віднесено розпорядження землями територіальних громад та передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 зазначеного кодексу громадяни, юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної та комунальної власності за рішеннями органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених законом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами або юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Статтею 41 вказаного кодексу унормовано, що житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.

Згідно статей 133, 137 Житлового кодексу громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, вправі вступити до житлово-будівельного кооперативу і одержати в ньому квартиру. Однією із умов вступу до житлово-будівельного кооперативу є перебування на квартирному обліку в даному населеному пункті.

Отже із системного аналізу наведених норм слідує, що статтею 41 Земельного кодексу України передбачено можливість безоплатної передачі земельних ділянок у власність юридичної особи для здійснення житлового будівництва за наявності таких умов: така особа створена як житлово-будівельний кооператив; його члени громадяни потребують поліпшення житлових умов та перебувають на квартирному обліку в даному населеному пункті.

Таким чином при вирішенні питання щодо безоплатного надання земельної ділянки в порядку, визначеному цією нормою, слід враховувати, що метою створення такого кооперативу є саме спільне вирішення економічних, соціально-побутових та інших питань забезпечення членів кооперативу, а порядок та підстави надання земельної ділянки за статтею 41 Земельного кодексу України не передбачають можливості надання земельної ділянки у власність з іншою метою, зокрема, для здійснення житлового будівництва поза межами забезпечення житлом членів кооперативу, які потребують поліпшення житлових умов та перебувають на квартирному обліку в даному населеному пункті.

Як вбачається з матеріалів справи, в якості правових підстав позову прокурор посилається на те, що 2-й відповідач був створений з порушенням ст. 133-135, 137 ЖК УРСР та Примірного статуту кооперативу, що свідчить про недотримання 1-м відповідачем під час прийняття оспорюваного рішення ст. 41 ЗК України.

Статті 133 та 134 ЖК УРСР, обмежуючи право громадян на добровільне об`єднання для ведення спільної господарської діяльності, з метою соціальних потреб, встановлюють, що вступити до житлово-будівельного кооперативу і одержати в ньому квартиру можуть лише громадяни, які потребують поліпшення житлових умов та перебувають на відповідному обліку. Статті 135 та 136 кодексу, встановлюючи умови прийому громадян до членів житлово-будівельного кооперативу, дискримінаційно обмежують коло таких громадян тими, хто постійно проживає у певному населеному пункті, і запроваджують черговість прийому членів до кооперативу. У статті 137 цього ж кодексу закріплено обов`язок виконавчих комітетів Рад народних депутатів організовувати житлово-будівельні кооперативи, затверджувати списки осіб, що вступають до нього, витребувати рекомендації комітетів комсомолу та трудових колективів для прийняття осіб у члени таких кооперативів. Примірний статут повторює вказані нормативні приписи, додатково передбачаючи обов`язок виконавчих комітетів Рад народних депутатів реєструвати статути кооперативів та встановлює в якості часу набуття кооперативом прав юридичної особи дату реєстрації її статуту (пункти 1 - 10).

Виконавчі органи місцевого самоврядування діють на підставі Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", з дня прийняття якого втратив чинність Закон Української PCP "Про місцеві Ради народних депутатів Української PCP та місцеве самоврядування".

Так, відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 42 Закон УРСР "Про місцеві Ради народних депутатів Української PCP та місцеве самоврядування" до повноважень Виконавчого комітету міської (міста обласного підпорядкування) Ради, крім повноважень, перелічених у пункті 1 цієї статті, зокрема, відносилось прийняття рішень про організацію житлово-будівельних і гаражних кооперативів, здійснення контролю за їх діяльністю.

Відповідних повноважень виконавчим органам відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" надано не було.

Як вбачається з постанови Окружного адміністративного суду міста Києва по адміністративній справі № 826/15758/16 від 21.12.2016: визнано протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України щодо не здійснення підготовки та подання на розгляд Верховної Ради України пропозицій щодо приведення Житлового кодексу Української PCP від 30.06.1983 № 5464-Х у відповідність до Закону України "Про кооперацію" від 10.07.2003 № 1087-IV; визнано протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України щодо не приведення Примірного Статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого Постановою Ради Міністрів Української PCP від 30.04.1985 № 186, у відповідність до Закону України "Про кооперацію":

1. зобов`язано Кабінет Міністрів України підготувати та подати на розгляд до Верховної Ради України пропозиції щодо приведення Житлового кодексу Української PCP від 30.061983 № 5464-Х у відповідність до Закону України "Про кооперацію" від 10.07.2003 № 1087-IV;

2. зобов`язано Кабінет Міністрів України привести Примірний Статут житлово-будівельного кооперативу, затверджений Постановою Ради Міністрів Української PCP від 30.04.1985 № 186, у відповідність до Закону України "Про кооперацію" від 10.07.2003 № 1087-IV.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду України від 30.03.2017 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20.07.2017 по справі № 826/15758/16 постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.12.2016 року залишено без змін.

Вказаними судовими рішеннями, що набрали законної сили, встановлено, що "вимоги Примірного Статуту житлово-будівельного кооперативу та статті 137 Житлового кодексу Української PCP щодо встановлення порядку організації та створення кооперативу та затвердження списку громадян, які вступають до нього, і членів їх сімей виконавчим комітетом ради народних депутатів не відповідають приписам статті 7 Закону України "Про кооперацію", який набув чинності пізніше, і, відповідно, підлягає застосуванню".

При вирішенні даної справи адміністративний суд звертав увагу на правову позицію Вищого адміністративного суду України, викладену в ухвалі від 11.03.2016 по справі № К/800/6225/16, згідно якої питання про створення і діяльність житлово-будівельних кооперативів врегульовані Законом України "Про кооперацію", який є спеціальним, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців", а тому відсутні правові підстави для застосування статей 133, 135, 137 Житлового кодексу Української PCP та Примірного Статуту житлово-будівельного кооперативу."

Постановою Верховної Ради України "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу PCP" №1545-ХІІ від 12.09.1991 встановлено, що до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзу PCP з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.

Наведена Постанова Верховної Ради України, передбачає можливість застосування норм ЖК УРСР та інших актів Союзу PCP на території України обмежуючи їх дію: у часі - до прийняття відповідних актів законодавства України; за колом відносин - які не врегульовано законодавством України; за ознакою відповідності - виключно у частині не суперечить Конституції і законам України.

Враховуючи обмеження передбачені Постановою Верховної Ради України, норми ЖК УРСР та Примірного статуту можуть застосовуватися у сфері регулювання житлових відносин та відносин щодо створення кооперативів лише у частині, що не суперечить вимогам чинної Конституції та законам України.

Таким чином, у 2003 році прийнято акт законодавства України, який регулює відносини, які раніше були врегульовані законодавством УРСР. Прийняттям Закону України "Про кооперацію" було встановлено нові норми, що регулюють відносини створення і організації діяльності кооперативів різних типів, та виключено низку обмежень та додаткових дискримінаційних вимог, встановлених актами законодавства УРСР. Із прийняттям Закону України "Про кооперацію" правові акти законодавства УРСР діють лише в тій частині, що не суперечить Конституції і цьому закону України, а тому, для визначення порядку створення та діяльності кооперативів в Україні слід застосовувати норми Закону України "Про кооперацію".

Згідно із преамбулою Закону України "Про кооперацію" визначено, що цей Закон визначає правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні.

У статті 5 Закону України "Про кооперацію" визначено, що законодавство про кооперацію, до якого віднесено норми Конституції України, Цивільного кодексу України, цього Закону та інших нормативно-правових актів з питань кооперації. Розділ VІІ «Прикінцеві положення» цього Закону містить пряму вказівку на приведення усіма кооперативами та кооперативними об`єднаннями, створеними до набрання чинності цим Законом, своїх статутів у відповідність із цим Законом (пункт 2). На період до приведення кооперативів своїх статутів у відповідність із цим Законом, надано можливість кооперативам керуватися положеннями діючих статутів у частині, що не суперечить Закону України "Про кооперацію" (пункт 3).

Статтею 2 Закону України "Про кооперацію" визначено термін "обслуговуючий кооператив". Так, обслуговуючий кооператив - це кооператив, який утворюється шляхом об`єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності.

Статтею 5 Закону України "Про кооперацію" визначено, що до законодавства про кооперацію віднесено норми Конституції України, Цивільного кодексу України, цього закону та інших нормативно-правових актів з питань кооперації.

Пунктом 2 розділу VII "Прикінцеві положення" вказаного Закону закріплено імперативну вимогу усім кооперативам, створеними до набрання чинності цим Законом, привести свої статути у відповідність із ним.

На період до приведення кооперативів своїх статутів у відповідність із цим Законом, надано можливість кооперативам керуватися положеннями діючих статутів у частині, що не суперечить Закону України "Про кооперацію" (пункт 3).

Згідно зі ст. 6 Закону України "Про кооперацію" відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо.

Отже, створюючи кооператив його засновники повинні визначитись із типом та напрямом діяльності кооперативу.

Статтею 7 Закону України "Про кооперацію" врегульоване питання створення кооперативу.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про кооперацію" кооператив створюється його засновниками на добровільних засадах.

Відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України "Про кооперацію" засновниками кооперативу можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, а також юридичні особи України та іноземних держав, які беруть участь у діяльності кооперативів через своїх представників.

Частиною 3 ст. 7 Закону України "Про кооперацію" передбачено, що рішення про створення кооперативу приймається його установчими зборами.

Згідно з ч. 5 ст. 7 Закону України "Про кооперацію" чисельність членів кооперативу не може бути меншою ніж три особи.

Відповідно до ч. 6 ст.7 Закону України "Про кооперацію" при створенні кооперативу складається список членів та асоційованих членів кооперативу, який затверджується загальними зборами.

Статтею 8 Закону України "Про кооперацію" передбачені вимоги до статуту кооперативу, та визначено, що статут є правовим документом, що регулює його діяльність.

Водночас, як вбачається з Класифікації організаційно-правових форм господарювання Державного класифікатора України, затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 28 травня 2004 року кооператив за своєю організаційно правової формою може бути створений у формі виробничого, обслуговуючого чи споживчого кооперативу, при цьому за напрямками діяльності та метою створення такі кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо, в залежності від того для задоволення яких потреб членів кооперативу створюється відповідна організація.

Виходячи з аналізу вказаних норм, суд дійшов висновку, що один і той же кооператив може бути, наприклад, обслуговуючим за типом (організаційно-правовій формі) і житлово-будівельним за напрямом діяльності, відомості про, що повинні бути визначені у Статі кооперативу.

Одним з доводів прокурора є те, що 2-й відповідач не є житлово-будівельним кооперативом, а є обслуговуючим кооперативом. З цього приводу суд зазначає наступне.

Відповідно до п. п. 1.5, 3.1 та 3.2 Статуту 2-го відповідача, останній за напрямком своєї діяльності є житлово-будівельним кооперативом, метою створення якого є задоволення житлових, економічних, соціальних та інших потреб його членів кооперативу на основі поєднання їх особистих та колективних інтересів, трудової участі та майна, поділу між ними ризиків, витрат від діяльності кооперативу, водночас предметом діяльності кооперативу є забезпечення житлом та/або нежитловим приміщенням членів кооперативу і членів їх сімей шляхом будівництва житлових будинків за кошти членів кооперативу, а також для наступної експлуатації та управління житловими будинками.

Виходячи з аналізу вказаних пунктів Статуту 2-го відповідача, суд зазначає, що метою створення та діяльності кооперативу насамперед є задоволення житлових потреб членів кооперативу, які відповідно цього потребують.

Згідно наявного в матеріалах справи Статуту ОК "ЖБК "Відпочинок", який міститься у відповідній реєстраційній справі, ОК "ЖБК "Відпочинок" створено у 2016 році його засновниками на добровільних засадах, згідно із Конституцією України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України "Про кооперацію", іншими діючими нормативними актами України та цим Статутом (пункт 1.1. Статуту).

Згідно з протоколом загальних зборів ОК "ЖБК "Відпочинок" від 09.09.2016, який також міститься в матеріалах реєстраційної справи та наявний у матеріалах справи, до складу засновників кооперативу увійшли ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Даним рішенням загальних зборів затверджено список членів кооперативу у складі цих осіб, що не суперечить вимогам Закону України "Про кооперацію", при цьому, Закон України "Про кооперацію", як спеціальний законодавчий акт, що визначає правове становище кооперативів в Україні, не містить жодних обмежень стосовно створення ЖБК в частині наявності житлових потреб засновників або членів, вікового цензу або знаходження на квартирному обліку тощо.

Крім того, Закон України "Про кооперацію" встановлює порядок створення всіх кооперативів, включаючи і ЖБК та не містить жодних застережень відносно існування іншого порядку, ніж встановлений цим законом, тому до спірних правовідносин не можуть застосовуватися норми Примірного статуту щодо створення ЖБК тільки при виконавчих комітетах місцевої ради чи юридичних особах, оскільки ці положення суперечать статі 87 Цивільного кодексу України та статті 7 Закону України "Про кооперацію" щодо добровільності створення кооперативу.

Таким чином, приймаючи до уваги, що 2-й відповідач є житлово-будівельним кооперативом, в розумінні ЗУ "Про кооперацію", а прокурором не доведено обставин, що станом на момент створення кооперативу його члени не потребували поліпшення житлових умов, суд доходить обґрунтованого висновку про наявність підстав визначених ст. 41 ЗК України, для передачі земельної ділянки у власність кооперативу.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування, а відповідно із частиною першою статті 18 цього Закону відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що не перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на договірній і податковій основі та на засадах підконтрольності у межах повноважень, наданих органам місцевого самоврядування законом.

Натомість до виключної компетенції міських рад, зокрема відноситься прийняття рішень про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади (пункт 30 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Таким чином, оскільки ЖК УРСР, Примірним статутом, Законами України "Про місцеве самоврядування в Україні" та "Про кооперацію" не встановлено особливостей державної реєстрації житлово-будівельних і гаражних кооперативів, їх реєстрація відбувається виключно в порядку, визначеному Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців".

Згідно із статтею 5 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців" державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи або за місцем проживання фізичної особи - підприємця.

Відповідно до статті 24 Закону про реєстрацію, для проведення державної реєстрації юридичної особи засновник (засновники) або уповноважена ними особа повинні особисто подати державному реєстратору (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації юридичної особи; копію рішення засновників або уповноваженого ними органу про створення юридичної особи у випадках, передбачених законом; два примірники установчих документів; документ, що засвідчує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації юридичної особи.

Як вбачається з матеріалів справи, 09.09.2016 здійснено державну реєстрацію новоутвореної шляхом заснування юридичної особи - ОК "ЖБК "Відпочинок" Державна реєстрація ОК "ЖБК "Відпочинок", яким отримано спірну земельну ділянку за оскаржуваним рішенням Харківської міської ради в порядку статті 41 Земельного кодексу України, не скасована у встановленому порядку.

Таким чином, Харківською міською радою при прийнятті спірного рішення враховані питання створення та діяльності ОК "ЖБК "Відпочинок", метою якого є забезпечення житлових, економічних, соціальних та інших потреб їх членів, що врегульовано чинним законодавством України, зокрема, Цивільним кодексом України, Законом України "Про кооперацію" та Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців". Разом з цим, Харківська міська рада, перевіряючи правовий статус та правосуб`єктність кооперативу, керувалася приписами статей 18, 20 та 21 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", за якими відомості Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців є достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Приймаючи до уваги вищенаведене, враховуючи, що 2-й відповідач є житлово-будівельним кооперативом, метою створення та предметом діяльності якого є задоволення житлових потреб членів кооперативу, зважаючи, що прокурором не доведено обставин, що станом на момент створення кооперативу його члени не потребували поліпшення житлових умов, з огляду на наявність обставин передбачених ст. 41 ЗК України для здійснення передачі у власність житлово-будівельному кооперативу земельної ділянки, суд доходить висновку про необґрунтованість та безпідставність позовних вимог, а відтак наявності підстав для відмови у їх задоволенні.

Крім того, оскільки постановою Касаційного господарського суду від 11 березня 2020 року по зазначеній справі останню було передано новий розгляд до суду першої інстанції з наданням відповідних вказівок для суду першої інстанції, суд, враховуючи процесуальну необхідність рефлексії на викладені в постанові КГС тези, вважає за необхідне зазначити наступне.

Переглянувши оскаржувані постанову суду апеляційної інстанції від 26.11.2019 та рішення суду першої інстанції від 25.04.2019 у касаційному порядку в межах доводів касаційної скарги на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при ухвалені оскаржуваних судових рішень, Касаційний господарський суд вважає зазначені судові рішення такими, що постановлені з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Як зазначено Касаційним господарським судом за змістом ст. 41 ЗК житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації. Житлово-будівельні (житлові) та гаражно-будівельні кооперативи можуть набувати земельні ділянки у власність за цивільно-правовими угодами.

Вказаною нормою передбачено можливість безоплатної передачі земельних ділянок у власність юридичної особи для здійснення житлового будівництва за умови, що така особа створена як житлово-будівельний кооператив.

При цьому безоплатне надання у власність житлово-будівельного кооперативу земельних ділянок зумовлено необхідністю забезпечити громадян, які потребують поліпшення житлових умов, жилими приміщеннями у будинках створеного ними житлово-будівельного кооперативу.

Згідно зі ст. 133, 134, 137 ЖК громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, вправі вступити до житлово-будівельного кооперативу і одержати в ньому квартиру. На облік бажаючих вступити до житлово-будівельного кооперативу беруться громадяни, які постійно проживають у даному населеному пункті і потребують поліпшення житлових умов. Житлово-будівельні кооперативи організовуються при виконавчих комітетах місцевих радах народних депутатів, при підприємствах, установах і організаціях. Порядок організації та діяльності житлово-будівельних кооперативів установлюється, зокрема, ЖК та Примірним статутом ЖБК. Житлово-будівельний кооператив діє на основі статуту, прийнятого відповідно до Примірного статуту ЖБК загальними зборами громадян, які вступають до організовуваного кооперативу, і зареєстрованого в установленому порядку.

Пунктом 1 Примірного статуту ЖБК встановлено, що житлово-будівельний кооператив організується з метою забезпечення житлом членів кооперативу і членів їх сімей шляхом будівництва багатоквартирного жилого будинку (будинків), а у випадках, передбачених законодавством, - одно - і двоквартирних жилих будинків садибного типу або багатоквартирного блокованого жилого будинку (будинків) з надвірними будівлями за власні кошти кооперативу з допомогою банківського кредиту, а також для наступної експлуатації та управління цим будинком (будинками).

Відповідно до п. 3 Примірного статуту ЖБК число громадян, які вступають до організовуваного кооперативу, повинно відповідати кількості квартир у жилому будинку (будинках) кооперативу, запланованому до будівництва. При будівництві одно- і двоквартирних жилих будинків садибного типу число громадян, необхідне для організації кооперативу, визначається виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів, але не може бути менше 5 чоловік.

Рішення зборів про організацію кооперативу, список громадян, які вступають до кооперативу, і членів їх сімей, що виявили бажання оселитися в будинку кооперативу, затверджуються виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів (ч. 6 ст. 137 ЖК та абз. 2 п. 4 Примірного статуту ЖБК).

Статут житлово-будівельного кооперативу реєструється у виконавчому комітеті Ради народних депутатів, який затвердив рішення про організацію кооперативу (п. 5 Примітного статуту ЖБК).

Із системного аналізу наведених норм слідує, що ст. 41 ЗК передбачено можливість безоплатної передачі земельних ділянок у власність юридичної особи для здійснення житлового будівництва за наявності таких умов: така особа створена як житлово-будівельний кооператив; його члени громадяни потребують поліпшення житлових умов та перебувають на квартирному обліку в даному населеному пункті.

За змістом ч. 1 ст. 41 ЗК місцевій раді надано право передати земельну ділянку безоплатно у власність саме житлово-будівельним кооперативам, які створені відповідно до ст. 133, 134, 137 ЖК, Примірного статуту ЖБК, а не будь-яким, в тому числі обслуговуючим кооперативам.

При вирішенні відповідною радою питання про надання житлово-будівельним (житловим) кооперативам безоплатно земельної ділянки має враховуватися мета створення такого кооперативу, зокрема, потреба засновників та членів кооперативу у поліпшенні житлових умов та їх перебування на квартирному обліку, порядок організації кооперативу відповідно до ЖК та Примірного статуту ЖБК. Тобто житлово-будівельний кооператив є спеціальним суб`єктом права відповідно до положень ст.41 ЗК.

На теперішній час ЖК та постанова Ради Міністрів УРСР від 30.04.1985 № 186, якою затверджено Примірний статут ЖБК, є чинними, їх положення не суперечать чинному законодавству України, а тому обов`язкові до виконання всіма юридичними та фізичними особами, органами влади та посадовими особами.

Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 17.06.2014 у справі № 21-195а14, від 19.04.2017 у справі № 922/4401/15, та постановах Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 910/9373/17, від 05.06.2018 у справі № 925/972/16, від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, від 04.09.2018 № 922/2614/17, від 05.09.2018 у справі № 922/3165/17, від 05.12.2018 у справі № 922/2495/17, від 21.03.2019 у справі № 922/2751/16.

Скасовуючи постанову Харківського апеляційного господарського суду від 25.01.2018 та рішення Господарського суду Харківської області від 10.05.2017 та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд у постанові від 11.12.2018 вказав на необхідність при вирішенні спору враховувати наведені правові висновки та необхідність встановити, чи дотримано Радою при безоплатному наданні земельної ділянки ОК «ЖБК «Відпочинок» положень ч. 1 ст. 41 ЗК, якою надано право місцевій раді передати земельну ділянку безоплатно у власність саме житлово-будівельному кооперативу, оскільки Рада мала можливість, і, в силу покладених на неї функцій була зобов`язана з`ясувати правовий статус, мету та підстави створення ОК «ЖБК «Відпочинок», переконатись у додержанні останнім порядку його створення у відповідності до вимог чинного законодавства, та перевірити підстави передачі землі Радою ОК «ЖБК «Відпочинок».

Окрім того, Верховний Суд у постанові від 11.12.2018 вказав на помилковість висновків судів попередніх інстанцій (у постанові від 25.01.2018 та у рішенні від 10.05.2017) про те, що: створення, державна реєстрація та діяльність житлово-будівельних кооперативів в Україні регулюється Цивільним та Господарським кодексами України, Законами України «Про кооперацію» та «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» та іншими нормативно-правовими актами, а застосування до спірних правовідносин норм ЖК та Примірного статуту ЖБК є неможливим; до компетенції органу місцевого самоврядування не входить обов`язок та/або право перевіряти мету створення кооперативу; не існує жодних законодавчих обмежень щодо участі у заснуванні чи діяльності кооперативу, пов`язаних з наявністю чи відсутністю потреби у поліпшенні житлових умов.

Верховний Суд у постанові від 11.12.2018 також вказав, що висновки судів попередніх інстанцій суперечать правовим висновкам Верховного Суду України від 17.06.2014 у справі № 21-195а14, від 19.04.2017 у справі № 922/4401/15, Верховного Суду від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, від 04.09.2018 №922/2614/17, від 05.09.2018 у справі № 922/3165/17».

При цьому, за думкою Касаційного господарського суду, на наведені правові висновки не впливає рішення Конституційного Суду України від 20.12.2019 № 12-р/2019 у справі № 1-26/2018(2572/17) за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ч. 2 ст. 135 ЖК, оскільки відповідно до п. 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України положення ч. 2 ст. 135 ЖК, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Суд не погоджується з такими тезами вищої судової інстанції внаслідок того що за своєю суттю справа яка розглядається не є складною та за своїм наповненням зводиться до порядку застосування законодавчого та підзаконного нормативно-правового акту - Закону України «Про кооперацію», ст. 41 Земельного кодексу України, Житлового Кодексу Української РСР та Постанови Ради Міністрів УРСР від 30.04.1985 № 186, якою затверджено Примірний статут ЖБК.

За ст. 4 ЦК України "основу цивільного законодавства України становить Конституція України. Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші Закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу. Цивільні відносини можуть регулюватись актами Президента України у випадках, встановлених Конституцією України. Актами цивільного законодавства є також постанови Кабінету Міністрів України. Якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього кодексу або іншого закону. Інші органи державної влади України, органи влади Автономної Республіки Крим можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом. Цивільні відносини регулюються однаково на всій території України".

Вказані положення ЦК України та Закону визначають та надають відповідь на питання пов`язане із співвідношенням і дією у часі законодавчих та підзаконних нормативно-правових актів на території України в межах визначених виключно законом.

Оскільки Примірний статут та Закон були прийняті у різних часових межах, то підстав для застосування їх як загального та спеціального законом, або законодавчого і підзаконного нормативно-правового акту який конкретизує зміст закону не має .

Рішенням Конституційного Суду України від 03.10.1997Р. № 4-ЗП/97, встановлено, що "конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акту, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".

Рішенням Конституційного суду України від 11.11.2004р. № 1-30/2004 (п. 4), визначено, "що правові, організаційні, економічні та соціальні основи об`єднання громадян у кооперативні організації (кооперативи чи кооперативні об`єднання), а також функціонування кооперативного руху в Україні визначаються законом України "Про кооперацію".

Рішенням Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року N 1-7/99 N 1-рп/99 у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) визначено, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультра активна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалась тільки в окремих законах України (стаття 6 Кримінального кодексу України, стаття 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України та інші). Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права.

Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом`якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.

Відповідальність можлива лише за наявності в законі чи іншому нормативно-правовому акті визначення правопорушення, за яке така юридична відповідальність особи передбачена, і яка може реалізовуватись у формі примусу зі сторони уповноваженого державою органу.

Крім того, за перехідними положеннями закону, Примірний статут не може застосовуватись до відносин пов`язаних із діяльністю ЖБК, оскільки відповідно до ст. 41 Закону кооперативи та кооперативні об`єднання, які створено до набрання чинності цим законом , зобов`язані протягом року привести свої статути у відповідність із цим законом. До приведення статутів у відповідність із цим Законом кооперативи та кооперативні об`єднання керуються положеннями діючих статутів у частині, що не суперечить цьому закону, Кабінету Міністрів України протягом року з дня набрання чинності цим Законом: підготувати та подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом; привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

Зазначені положення закону також означаються те, що примірний статут не може регулювати діяльність та висувати вимоги до змісту статутів кооперативів які були створені після набрання чинності визначеним вище законом, тобто після 27.08.2003 року

Ця позиція щодо співвідношення загального та спеціального закону і закону та підзаконного нормативно-правового акту висловлена також Верховним судом України в постанові від 10 квітня 2007 року по справі 21-550 во06.

Відповідно до п. 1 Листа Міністерства Юстиції України «Щодо порядку застосування нормативно-правових актів у разі і снування неузгодженості між підзаконними" від 30.01.2009 NН-35267-18 юридична сила закону як основного джерела права, його місце в системі нормативно-правових актів закріплені в Конституції України.

Однією з ознак, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є прийняття його вищим представницьким органом державної влади. Пунктом 3 частини першої статті 85 Конституції України закріплено, що прийняття законів належить до повноважень Верховної Ради України (ВР України є єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони).

Ще однією ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин.

Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України.

Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.

Згідно з частиною третьою статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

Відповідно до п. 2 Листа Міністерства Юстиції України від 26.12.2008 758-0-2-08-19 «Щодо практики застосування норм права у випадку колізії» у разі існування суперечності між актами, прийнятими різними за місцем в ієрархічній структурі органами - вищестоящим та нижчестоящим, застосовується акт, прийнятий вищестоящим органом, як такий, що має більшу юридичну силу.

Листом № 9463 від 28.12.2006 «Про організаційно-правову форму кооперативу» Державного комітету України з питань регулярної політики та підприємництва визначено, що правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні визначає Закон України "Про кооперацію"

Майже тотожні висновки викладені і у Роз`ясненні Міністерства юстиції від 12.05.2008 32-32-263 "Щодо правового статусу кооперативів та громадських організацій та кооперативів"

Крім того, у Лісті Міністерства Україні від 05.05.2015 року за № К-6482/81 "Щодо застосування чинного законодавства України стосовно діяльності житлово-будівельного кооперативу" зазначено, що примірний статут має рекомендаційний характер, оскільки у примирних статутах відповідні уповноважені органі виконавчої владі можуть саме рекомендувати їх орієнтовні умови, а Закон є спеціальнім законодавчім актом, що визначає правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні.

Листом Головного управління ДФС у м. Києві від 28.07.2016 р. N 17040/10/26-15-12-05-11 визначено, що правові основи господарської діяльності (господарювання), яка базується на різноманітності суб`єктів господарювання різних форм власності встановлює Господарський кодекс України від 16.01.2003 N 436-IV, із змінами і доповненнями. Крім того, правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні визначає Закон України від 10.07.2003 N 1087-IV "Про кооперацію".

Листом ГУ ДФС у Харківській області від 02.09.2016 року № 4507/9/20-40-12 закріплено, що правовий статус ЖБК визначається Цивільним кодексом України від 16 січня 2003 року N 435-IV, із змінами та доповненнями, та Законом України від 10 липня 2003 року N 1087-IV "Про кооперацію", із змінами та доповненнями (Також підтвердженням регулювання кооперативних правовідносин спеціальним законодавством, зокрема Законом України "Про кооперацію" є: Лист ДПА України 27.04.2011 N 8036/6/15-0716 «Щодо сплати земельного податку товариствами та кооперативами»; Лист Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 28.12.2006 N 9463 «Про організаційно-правову форму кооперативу»; Лист Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 03.07.2007 4765 «Про 8ід 14.07.2009 N 438-0-2-09-19 «Щодо інвестування в об`єкти житлового будівництва: Мін`юст роз`яснює деякі проблемні питання»; Лист Держкомпідприємництва від 07.02.2008 року № 1011; Постанова Верховного суду України від 5 березня 2014 року по справі № 6-10цс14; Постанова Верховного суду України від 15 листопада 2006 року по справі № 6-11168ск06;).

Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва у Листі від 06.10.2004 N 6874 нагадав, що відповідно до Прикінцевих положень Закону України "Про кооперацію" кооперативи та кооперативні об`єднання, які створено до набирання чинності цим Законом, зобов`язані протягом року з дня набирання чинності цим Законом привести свої статути у відповідність із цим Законом.

Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва у Листі від 03.08.2005 N 6400 зазначив, що правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні визначає Закон України "Про кооперацію".

Відповідно до п. п. 5 та 6 Постанови пленуму Верховного суду України N 9 від 01.11.96 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону.

Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов`язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

Згідно з ч.2 ст.6 Конституції органи законодавчої, виконавчої та удової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.

Закони та інші нормативні акти, прийняті до набуття чинності Конституцією, є чинними в частині, що не суперечить їй (ст.1 розділу XV Конституції). У зв`язку з цим при розгляді справи суд може на підставі Постанови Верховної Ради України від 12 вересня 1991 р. "Про порядок тимчасової дії на території України окремих

актів законодавства Союзу РСР" застосувати нормативні акти колишнього Союзу.

Характерною для розуміння питання про співвідношення законодавчого та підзаконного нормативно-правового акту є Постанова Вищого господарського суду України № 10-26/166-10-4300 від 29.11.2011 року.

Виходячи зї змісту та тлумачення можливо дійти беззаперечного висновку проте, що Закон який набув чинності з 27.08.2003 року і був прийнятий вищим законодавчим органом держави, по-перше, має вищу юридичну силу ніж норми Примірного статуту , затверджені постановою Ради Міністрів УРСР, а по-друге, прийнятий пізніше ніж вказаний Примірний статут, а відтак, при наявності колізії спеціальних норм повинні застосовуватись спеціальні норми, які містяться у "більш сильному -головнішому" і "більш пізньому" нормативного акті, тобто в даному випадку норми Закону.

Крім того, у прикінцевих положеннях Закону законодавець зобов`язав Кабінет Міністрів України року з дня набрання чинності цим Законом: (а) підготувати та подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом; (б) привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; (в) забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом, що Кабінетом Міністрів України зроблено не було.

Водночас ст. 4 Цивільного кодексу України імперативно встановлює, що як що постанова Кабінету Міністрів України (і відповідно затверджені нею норми - положення) суперечить положенням цього кодексу або іншому закону застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.

Враховуючи, що положення Примірного статуту, суперечать спеціальній нормі - Закону, необхідно застосовувати саме положення останнього.

Згідно із п. 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень статей 75, 82, 84, 91, 104 Конституції України (щодо повноважності Верховної Ради України) від 17 жовтня 2002 року по справі N 1-6/2002 N 17-рп/2002 Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади і це означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони (підтвердження застосування та реалізація цього Рішення наочно продемонстрована у процесуальних документах віщих судових інстанцій України: Ухвала Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2015 року по справі № 6-8981ск15; Ухвала Вищого адміністративного суду України від 29 вересня 2015 року по справі № К/800/51354/14; від 19 серпня 2015 р. по справі № К/800/21069/15; Постанова Вищого господарського суду України 10 березня 2016 року справа № 922/5730/15 та інші.).

Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що незалежно від того, чи перераховані усі постанови, в яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Так, з цього приводу окреслених правовідносин та норм права на яких ґрунтується позовні вимоги прокурора була прийнята постанова Окружного адміністративного суду міста Києва, яка була залишена в силі Постановою ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ від 20 червня 2018 року, по адміністративній справі № 826/15758/16 від 21.12.2016: визнано протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України щодо не здійснення підготовки та подання на розгляд Верховної Ради України пропозицій щодо приведення Житлового кодексу Української PCP від 30.06.1983 № 5464-Х у відповідність до Закону України "Про кооперацію" від 10.07.2003 № 1087-IV; визнано протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України щодо не приведення Примірного Статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого Постановою Ради Міністрів Української PCP від 30.04.1985 № 186, у відповідність до Закону України "Про кооперацію":

Суд враховує тези Касаційного господарського суду по зазначеній справі стосовно того, що на наведені правові висновки не впливає рішення Конституційного Суду України від 20.12.2019 № 12-р/2019 у справі № 1-26/2018(2572/17) за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ч. 2 ст. 135 ЖК, оскільки відповідно до п. 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України положення ч. 2 ст. 135 ЖК, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення, проте не погоджується з ними виходячи з наступного.

За змістом п. 3 мотивувальної частини згаданого рішення Конституційного суду чітко вбачається позиція останнього з приводу спеціального характеру Закону України «Про кооперацію» оскільки Конституційний Суд України звертає увагу на те, що Житловий кодекс УРСР прийнято до набуття чинності Конституцією України, а тому ряд його положень є такими, що нівелюють сутність конституційного права кожної особи на житло, не відповідають й іншим конституційним засадам соціального, економічного розвитку Українського суспільства та держави, унеможливлюють вільне набуття кожним права приватної власності на житлові об`єкти відповідно до закону; положення преамбули Кодексу суперечать частинам першій, другій статті 15 Конституції України, згідно з якими суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності, жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов`язкова, тож їх слід привести у відповідність з вимогами Основного Закону України.

Крім того, суд вважає, що час набрання чинності Рішенням Конституційного суду не впливає на завжди існуючі доктринальні питання співвідношення закону та підзаконного нормативно-правового акту, що відображено у ст. 4 ЦК України.

Суд зазначає, що норми права які застосовуються прокурором та відповідачем по справі є чіткими та зрозумілими, а тлумачення останніх не може мати подвійного змісту, що підтверджено рішенням Конституційного суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 яким зазначено: "із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі". "Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права" (Рішення КСУ від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004).

Таким чином, оскільки у цій справі застосування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, то у задоволенні позову слід відмовити.

При цьому суд зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

У справі "Руїз Торіха проти Іспанії" ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Вирішуючи питання розподілу судового збору, суд керується ст. 129 ГПК України, у зв`язку з чим судовий збір покладається на прокурора

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4, 11, 12, 13, 73-79, 86, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного рішення.

Повне рішення складено "21" грудня 2020 р.

Суддя А.М. Буракова

справа № 922/651/17