Рішення № 93661034, 15.12.2020, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.12.2020 справа № 914/2863/20

Господарський суд Львівської області у складі

Головуючого судді Фартушка Т.Б. за участю секретаря судового засідання Полюхович Х.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРДЖІ ТРЕЙД ГРУП", м.Київ;

до Відповідача: Приватного підприємства "ТОР", Львівська область, Яворівський район, м.Новояворівськ;

про: стягнення заборгованості

ціна позову: 164512,22грн.

Представники:

Позивача: Синькевич І.В. - представник (довіреність від 20.11.2020р. №12/71);

Відповідача: Гавриченко Ж.В. - представник (ордер від 23.11.2020р. серія ВС №0146829).

ВСТАНОВИВ:

04.11.2020р. на адресу Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРДЖІ ТРЕЙД ГРУП" від 30.10.2020р. вих. №/4652 (вх. №3043) до Приватного підприємства "ТОР" про стягнення заборгованості; ціна позову: 164512,22грн.

Підставами позовних вимог Позивач зазначає порушення Відповідачем договірних зобов`язань з оплати поставленого Позивачем та прийнятого Відповідачем природного газу за Договором поставки природного газу від 22.06.2016р. №П-08/2016.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 05.11.2020р. у даній справі судом постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження; призначити судове засідання з розгляду справи по суті на 24.11.2020р.; визнати явку повноважних представників Учасників справи в судове засідання для надання пояснень по суті справи обов`язковою; викликати в судове засідання повноважних представників Учасників справи.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 24.11.2020р. у даній справі суд постановив відкласти судове засідання з розгляду спору по суті на 15.12.2020р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання визнається обов`язковою; викликати в судове засідання повноважних представників Учасників справи.

Відповідно до ст.222 ГПК України, фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме: програмно-апаратного комплексу "Акорд".

Процесуальні права та обов`язки Учасників справи, відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України, як підтвердили представники Учасників справи в судовому засіданні, їм відомі, в порядку ст.205 ГПК України клопотання від Учасників справи про роз`яснення прав та обов`язків до суду не надходили.

Заяв про відвід головуючого судді чи секретаря судового засідання не надходило та не заявлялось.

Представник Позивача в судове засідання з`явився, в судовому засіданні надав усні пояснення по суті спору з обґрунтуванням підстав до задоволення позову, надав оригінали документів, належним чином завірені копії яких долучено до поданих до суду заяв для огляду судом, зазначив про неможливість врегулювання спору між сторонами у добровільному порядку та подання всіх наявних у Позивача доказів в обґрунтування обставин, на які посилається, як на підставу своїх позовних вимог.

Представник Відповідача в судове засідання з`явилась, в судовому засіданні надала усні пояснення, подала Заяву від 15.12.2020р. б/н, у якій визнає позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 136201,09грн. Вказану заяву оглянуто судом та долучено до матеріалів справи. Після завершення судового засідання вказану Заяву зареєстровано в системі електронного документообігу суду (КП «ДСС») за вх. №35762/20.

Окрім того, Відповідачем в судовому засіданні подано клопотання від 15.12.2020р. б/н, у якому просить суд долучити до матеріалів справи копію Платіжного доручення від 10.12.2020р. №452 на суму 6000грн., яким обґрунтовує часткову сплату суми заборгованості, стягнення якої є предметом спору у даній справі. Вказане Клопотання оглянуто судом та долучено до матеріалів справи. Після завершення судового засідання вказане Клопотання зареєстровано в системі електронного документообігу суду (КП «ДСС») за вх. №35760/20.

Представник Відповідача в судовому засіданні заявила усне клопотання про відкладення розгляду справи, яке мотивовано позасудовим врегулюванням спору з метою укладення мирової угоди між Сторонами. Представник Позивача заперечила можливість укладення мирової угоди, зазначивши, що була вже спроба, оскільки Відповідачем надсилався гарантійний лист, зобов`язання по якому Відповідач не виконав. З врахуванням вищенаведеного суд зазначив про відсутність правових підстав до відкладення судового засідання, відтак, дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання Відповідача, про що постановлено протокольну ухвалу.

Позиція Позивача:

Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 142201,19грн. суми основного боргу з оплати поставленого Позивачем та прийнятого Відповідачем природного газу за Договором поставки природного газу від 22.06.2016р. №П-08/2016, а також 18968,62грн. пені та 3342,41грн. трьох відсотків річних за порушення строку і порядку оплати поставленого за вказаним Договором природного газу.

Позиція Відповідача:

Відповідач не скористався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 15.12.2020р. представник Відповідача надала докази часткового погашення суми заборгованості, стягнення якої є предметом спору у даній справі в розмірі 6000грн. та визнала позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 136201,09грн.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.9 ст.81 ГПК України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом Учасників справи подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання Відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202, 216 та 252 Господарського процесуального кодексу України, надання Відповідачу можливості для подання відзиву на позов, суд вважає за можливе розглянути справу по суті за наявними у справі матеріалами.

За результатами дослідження наведених Учасниками справи доводів, поданих доказів та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково з огляду на наступне.

22.03.2016р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРДЖІ ТРЕЙД УА» (надалі - Позивач, Постачальник) та Приватним підприємством «ТОР» (надалі - Відповідач, Споживач) укладено Договір поставки природного газу №П-08/2016 (далі - Договір), за умовами якого (п.п.1.1. - 1.3. Договору) Постачальник зобов`язувався поставити Споживачеві у 2016 році природний газ (надалі - газ), а Споживач зобов`язувався прийняти та оплатити Постачальнику його вартість у розмірах, строки, порядку та на умовах, передбачених Договором.

Споживач за даним Договором є кінцевим споживачем газу, який постачається для забезпечення його власних потреб (п.1.2. Договору).

Пунктом 2.1 Договору визначено, що Постачальник передає Споживачу газ обсягом 270 тис.куб.м., у тому числі по місяцях:

МісяцьОбсягМісяцьОбсягМісяцьОбсягквітень30липень30жовтень30травень30серпень30листопад30червень30вересень30грудень30ІІ квартал90ІІІ квартал 90ІV квартал90

Відповідно до п.3.1 Договору кількість поставленого Споживачу газу визначається за показниками встановленого у Споживача комерційного вузла обліку та підтверджується газорозподільною або газотранспортною організацією.

Пунктом 3.4. Договору Сторонами встановлено, що приймання-передача газу, поставленого Постачальником та прийнятого Споживачем у звітному місяці, оформлюється шляхом підписання та скріплення печаткою щомісячних Актів приймання-передачі, що є невід`ємними частинами Договору і які є підставою для остаточних розрахунків між Сторонами.

Згідно п.4.1. Договору ціна на газ, який підлягає постачанню у відповідному місяці поставки, визначається Сторонами у додаткових угодах до Договору щомісячно.

У п. 5.1 Договору зазначено, що Споживач повинен сплатити вартість місячного обсягу газу на рахунок Постачальника на умовах оплати в 100% за фактично переданий Постачальником газ до п`ятого числа місяця, наступного за звітним. При зменшенні місячного обсягу споживання газу Споживачем залишок коштів зараховується в оплату за наступний місяць поставки з врахуванням положень п.п. 4.1., 5.1.1. Договору. При збільшенні споживання місячного обсягу газу Споживач зобов`язаний провести оплату за обсяг газу, на який збільшилась поставка з урахуванням положень п.п. 2.3., 4.1., 5.1.1. Договору.

Пунктом 5.2. Договору Сторонами встановлено, що прострочення Споживачем оплати не є його відмовою від Договору.

Відповідно до п.6.1. Договору при порушенні умов Договору Сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.

У разі порушення Споживачем порядку та строків оплати поставленого Постачальником газу Споживач сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла протягом всього періоду, за який сплачується пеня. Пеня, нараховується від суми простроченого платежу за кожен день протягом всього періоду прострочення і не обмежується шестимісячним строком згідно ч.6 ст.232 ГК України (п.6.2.1. Договору).

Згідно із пунктом 6.2.3. Договору у разі наявності заборгованості за минулі періоди Постачальник має право грошові кошти, отримані від Споживача за газ в поточному розрахунковому періоді, зарахувати в рахунок погашення існуючої заборгованості Споживача відповідно до черговості її виникнення.

Згідно пункту 9.1 Договору цей Договір набирає чинності з дати його підписання та діє в частині поставок газу до 31.03.2016р., а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення. Якщо жодна із сторін протягом 30 днів до закінчення терміну дії Договору не сповістить іншу сторону в письмовому вигляді про його розірвання, термін дії Договору буде автоматично продовжуватись на кожен наступний рік.

Додатковою угодою від 25.05.2020р. №2020/06/01 до Договору Сторонами встановлено, що ціна на природний газ, який буде постачатись з 01.06.2020р. за 1000куб.м. встановлюється в національній валюті України - гривні і складає без урахування вартості податку на додану вартість 2458,33грн. Крім того, компенсація вартості послуг замовленої потужності (транспортування), яка складає без урахуванням податку на додану вартість 124,16грн. за 1000куб.м. До вартості послуг застосовується коефіцієнт НКРЕКП для замовлення потужності на добу наперед - 1,1, що складає без урахування податку на додану вартість 136,58грн. за 1000куб.м. Крім того, ПДВ в розмірі 20% - 518,98грн. Разом за 1000куб.м. - 3113,90грн. з ПДВ.

Додатковою угодою від 25.06.2020р. №2020/07/02 до Договору Сторонами встановлено, що ціна на природний газ, який буде постачатись з 01.07.2020р. за 1000куб.м. встановлюється в національній валюті України - гривні і складає без урахування вартості податку на додану вартість 3354,17грн. Крім того, компенсація вартості послуг замовленої потужності (транспортування), яка складає без урахуванням податку на додану вартість 124,16грн. за 1000куб.м. До вартості послуг застосовується коефіцієнт НКРЕКП для замовлення потужності на добу наперед - 1,1, що складає без урахування податку на додану вартість 136,58грн. за 1000куб.м. Крім того, ПДВ в розмірі 20% - 698,15грн. Разом за 1000куб.м. - 4188,90грн. з ПДВ.

Вказаний Договір та Додаткові угоди до нього підписано повноважними представниками, їх підписи засвідчено відтисками печаток юридичних осіб - Сторін Договору.

В обґрунтування заявлених позовних вимог Позивач покликається на те, що протягом червня - серпня 2020р. Позивачем поставлено, а Відповідачем отримано газ за Договором на суму 198237,84грн., що підтверджується Актами приймання-передачі природного газу від 30.06.2020р. №00000025678 на суму 86641,18грн., від 31.07.2020р. №00000026998 на суму 111342,94грн., від 31.08.2020р. №00000027812 на суму 253,72грн.

Вказані Акти приймання-передачі природного газу підписано повноважними представниками, їх підписи засвідчено відтисками печаток юридичних осіб - Сторін Договору.

Відповідачем взяті на себе договірні зобов`язання з оплати поставленого Позивачем та прийнятого Відповідачем природного газу у встановлені Договором порядку та строки належним чином не виконано, внаслідок чого утворився борг в розмірі 142201,19грн.

Гарантійним листом від 20.08.2020р. вих. №01/08 Відповідач повідомляв Позивача про намір сплатити за поставлений в червні 2020р. природний газ в розмірі 26278,72грн. до 27.08.2020р., в липні 2020р. в розмірі 31342,94грн. - до 01.09.2020р., в липні 2020р. в розмірі 40000грн. - до 15.09.2020р., в березні 2020р. в розмірі 40000грн. - до 30.09.2020р. Крім того, Відповідач у вказаному листі просив Позивача скасувати нараховану пеню в розмірі 15110,19грн.

Позивач звертався до Відповідача Претензією від 02.09.2020р. вих. №вих./3900 із вимогою про сплату 137621,66грн. суми основного боргу з оплати поставленого Позивачем та прийнятого Відповідачем природного газу за Договором, а також 16344,58грн. пені та 2684,55грн. трьох відсотків річних, нарахованих за порушення порядку і строку здійснення оплати газу за Договором.

Відповідачем вказану претензію залишено без відповіді та реагування, докази повного або часткового її задоволення станом на час розгляду спору по суті в матеріалах справи відсутні, учасниками справи суду не заявлені та не подані.

З підстав наведеного Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 142201,19грн. суми основного боргу з оплати поставленого Позивачем та прийнятого Відповідачем природного газу за Договором, а також 18968,62грн. пені та 3342,41грн. трьох відсотків річних за порушення строку і порядку оплати поставленого за вказаним Договором природного газу.

15.12.2020р. Відповідачем подано до суду заяву (вх. №35762/20) у якій визнає позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 136201,09грн. та клопотання, (вх. №35760/20), у якому просить суд долучити до матеріалів справи копію Платіжного доручення від 10.12.2020р. №452 на суму 6000грн., яким обґрунтовує часткову сплату суми заборгованості, стягнення якої є предметом спору у даній справі.

У відповідності з пунктами 1, 3 частини першої статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У відповідності до вимог ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У відповідності до вимог ч.1 ст.510 Цивільного кодексу України, сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок.

Статтею 714 ЦК України передбачено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ч.1 ст.692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ч.1 ст.693 ЦК України у випадку, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

При цьому суд зазначає, що підписання Відповідачем Актів приймання-передачі природного газу, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і які відповідають вимогам, зокрема ст.9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов`язання визначається за правилами ч. 1 ст. 692 ЦК України. (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012).

Частиною 1 статті 216 ГК України передбачено, що Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення (ч. 2 ст. 218 ГК України).

Згідно із ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Приписами ч.2 ст.180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно ч.7 ст.180 ГК України, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору; на зобов`язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше; закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема у пункті 7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань», що за відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Приписами ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Приписами ч.2 вказаної статті визначено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Приписами п.2 ч.1 ст.231 ГПК України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Суд зазначає і аналогічну правову позицію викладено, зокрема у пункті 4.4. постанови Пленуму Вищого Господарського суду України від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», що господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі можливе в разі, коли предмет спору існував на момент відкриття провадження та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до відкриття провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

Як вбачається із поданої Відповідачем копії Платіжного доручення від 10.12.2020р. №452, Відповідачем 10.12.2020р. сплачено на користь Позивача 6000грн. призначення платежу: «За газ природній зг.Договору №П-08/2016 від 22.03.2016р. за 06.2020р. в т.ч. ПДВ 1000грн.».

Представник Позивача в судовому засіданні 15.12.2020р. визнав факт надходження вказаних коштів на рахунок Позивача.

В судовому засіданні суд роз`яснив представникам Учасників справи наслідки закриття провадження у справі, зокрема, що згідно ч.3. ст. 231 ГПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Нормою ч.4 ст.231 ГПК України визначено, що про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

З підстав наведеного суд дійшов висновків про те, що предмет спору в частині позовних вимог про стягнення з Відповідача на користь Позивача 6000грн. суми заборгованості з оплати поставленого Позивачем та прийнятого Відповідачем природного газу за Договором припинив своє існування після відкриття провадження у справі, що має наслідком закриття провадження у справі в цій частині позовних вимог на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України у зв`язку із відсутністю предмета спору.

Відповідно до ч.1 ст.191 ГПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Згідно ч.4 ст.191 ГПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Враховуючи вищенаведене, беручи до уваги доведеність належними, достатніми, допустимими, достовірними та вірогідними доказами факту укладення між Сторонами Договору, виконання умов Договору зі сторони Позивача, порушення Відповідачем його умов щодо оплати поставленого за Договором газу, доведеність розміру основного боргу, беручи до уваги відсутність заперечення Відповідача як щодо факту виникнення між Сторонами договірних правовідносин і прийняття газу за Договором, так і щодо наявності та розміру основного боргу за Договором, часткову сплату Відповідачем суми боргу в розмірі 6000грн. після відкриття провадження та визнання позовних вимог про стягнення з Відповідача на користь Позивача 136201,19грн. суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 136201,19грн. суми основного боргу з оплати поставленого Позивачем та прийнятого Відповідачем природного газу за Договором є підставними та обґрунтованими, позов в цій частині позовних вимог підлягає до задоволення у повному обсязі, а провадження у справі в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача 6000грн. суми заборгованості з оплати поставленого Позивачем та прийнятого Відповідачем природного газу за Договором - закриттю на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України у зв`язку із відсутністю предмета спору.

При цьому суд звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутні, а Учасниками справи не подані та не наведені докази в обґрунтування того, що визнання представником Відповідача позову в частині позовних вимог про стягнення з Відповідача на користь Позивача 136201,19грн. суми основного боргу суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, в тому числі держави.

Щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача 18968,62грн. пені за період з 01.01.2020р. по 28.10.2020р. суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 6.2.1. Договору у разі порушення Споживачем порядку та строків оплати поставленого Постачальником газу Споживач сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла протягом всього періоду, за який сплачується пеня. Пеня, нараховується від суми простроченого платежу за кожен день протягом всього періоду прострочення і не обмежується шестимісячним строком згідно ч.6 ст.232 ГК України.

Згідно з ст.ст.549, 611, 625 ЦК України, ст.230 ГК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно положень ст. 229 ГК України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов`язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов`язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов`язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (ч. 1 ст. 550 ЦК України).

Частиною 1 ст. 231 Господарського кодексу України передбачено, що законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов`язань, визначається відповідним суб`єктом господарювання - господарською організацією (ч.ч.6, 7 ст.231 Господарського кодексу України).

Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом (ч.ч. 1 і 2 ст. 551 ЦК України).

Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Окрім того, суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено у пункті 1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань», що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

При цьому суд взяв до уваги, що, згідно ч.5 ст. 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Перевіривши правильність розрахунку пені за заявлений Позивачем період суд встановив, що такий проведено Позивачем невірно, оскільки не враховано часу виникнення заборгованості, періодів її існування, розміру заборгованості з врахуванням здійснених Відповідачем її часткових оплат та приписів ч.5 ст.254 ЦК України щодо моменту виникнення прострочки оплати поставленого за Договором газу. Окрім того, Позивачем при здійсненні розрахунку суми пені здійснено нарахування суми пені за період з 01.01.2020р. по 28.10.2020р. в той час, як підставами позовних вимог у поданій до господарського суду позовній заяві зазначає порушення Відповідачем строку і порядку оплати природного газу за Договором за червень, липень та серпень 2020р.

Таким чином, з врахуванням поданих Позивачем доказів та заявлених підстав позову, нарахування пені за порушення порядку та строку здійснення оплати поставленого природного газу за період до червня 2020р. є необґрунтованим.

Відтак, сума належної до стягнення з Відповідача на користь Позивача пені за порушення порядку і строку оплати поставленого за Договором природного газу за період з червня по серпень 2020р. становить 4655,59грн.

З підстав наведеного позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 18968,62грн. пені є частково мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення шляхом стягнення з Відповідача на користь Позивача 4655,59грн., в решті в позові в цій частині позовних вимог слід відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю.

Щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача 3342,41грн. 3% річних за період з 01.01.2020р. по 28.10.2020р. суд зазначає наступне.

Згідно ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ч.2 ст.625 ЦК України нарахування інфляційних втрат та трьох відсотків річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в пункті 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань», а також постановах Верховного Суду України від 26.04.2017р. у справі №3-1522гс16, від 06.06.2012р. у справі №6-49цс12 та від 24.10.2011р. у справі №6-38цс11.

Окрім того, суд зазначає і аналогічні правові позиції викладено в постанові Великої палати Верховного Суду від 16.05.2018р. у справі № 686/21962/15-ц, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц.

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено у пункті 1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань», що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

При цьому суд взяв до уваги, що, згідно ч.5 ст. 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Перевіривши правильність розрахунку трьох відсотків річних за заявлений Позивачем період суд встановив, що такий проведено Позивачем невірно, оскільки не враховано часу виникнення заборгованості, періодів її існування, розміру заборгованості з врахуванням здійснених Відповідачем її часткових оплат та приписів ч.5 ст.254 ЦК України щодо моменту виникнення прострочки оплати поставленого за Договором газу. Окрім того, Позивачем при здійсненні розрахунку суми трьох відсотків річних здійснено нарахування суми пені за період з 01.01.2020р. по 28.10.2020р. в той час, як підставами позовних вимог у поданій до господарського суду позовній заяві зазначає порушення Відповідачем строку і порядку оплати природного газу за Договором за червень, липень та серпень 2020р.

Таким чином, з врахуванням поданих Позивачем доказів та заявлених підстав позову, нарахування трьох відсотків річних за порушення порядку та строку здійснення оплати поставленого природного газу за період до червня 2020р. є необґрунтованим.

Відтак, сума належної до стягнення з Відповідача на користь Позивача трьох відсотків річних за порушення порядку і строку оплати поставленого за Договором природного газу за період з червня по серпень 2020р. становить 1163,89грн.

З підстав наведеного позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 3342,41грн. трьох відсотків річних є частково мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення шляхом стягнення з Відповідача на користь Позивача 1163,89грн., в решті в позові в цій частині позовних вимог слід відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю.

Перевірка розміру заявлених до стягнення з Відповідача на користь Позивача сум пені та 3% річних здійснювалась судом за допомогою програми «ЛЗ ПІДПРИЄМСТВО 9.5.3 ТОВ «Інформаційно-аналітичний центр «ЛІГА», ТОВ «ЛІГА: ЗАКОН», 2020».

Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України" від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України" за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): де зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

Суд також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що Відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, від жодного Учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищенаведене, беручи до уваги доведеність належними, достатніми, допустимими, достовірними та вірогідними доказами факту укладення між Сторонами Договору, виконання умов Договору зі сторони Позивача, порушення Відповідачем його умов щодо оплати поставленого за Договором газу, доведеність розміру основного боргу, беручи до уваги відсутність заперечення Відповідача як щодо факту виникнення між Сторонами договірних правовідносин і прийняття газу за Договором, так і щодо наявності та розміру основного боргу за Договором, часткову сплату Відповідачем суми боргу в розмірі 6000грн. після відкриття провадження та визнання позовних вимог про стягнення з Відповідача на користь Позивача 136201,19грн., перевіривши розрахунок суми основного боргу, пені та трьох відсотків річних суд дійшов висновків про те, що позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 142201,19грн. суми основного боргу з оплати поставленого Позивачем та прийнятого Відповідачем природного газу за Договором, 18968,62грн. пені та 3342,41грн. трьох відсотків річних є частково підставними та обґрунтованими в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача 136201,19грн. суми основного боргу, 4655,59грн. пені, 1163,89грн. трьох відсотків річних, позов в цій частині позовних вимог підлягає до задоволення, а провадження у справі в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача 6000грн. суми заборгованості з оплати поставленого Позивачем та прийнятого Відповідачем природного газу за Договором - закриттю на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України у зв`язку із відсутністю предмета спору. В решті в позові відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до пп.1 п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюються у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Приписами статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2020 року для працездатних осіб в розмірі 2102 гривні.

Приписами ч.1 ст.124 ГПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Позивачем при поданні позовної заяви до господарського суду надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого Позивач очікує понести у зв`язку із розглядом справи судові витрати в розмірі 2467,68грн. у вигляді сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору.

Як доказ сплати судового збору Позивач подав Платіжне доручення від 29.10.2020р. №5558 про сплату за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 2467,68грн. Оригінал вказаного Платіжного доручення є додатком №12 до позовної заяви.

Суд зазначає, що ціна позову становить 164512,22грн., а відтак, сума належного до сплати за подання такої позовної заяви судового збору складає 2467,68грн.

Окрім того, суд зазначає що Відповідач наданим чинним законодавством правом на відшкодування документально підтверджених судових витрат не скористався.

Згідно до п.5 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Відповідно до ч.2 ст.7 Закону України «Про судовий збір» у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема в пункті 5.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», що питання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів за наявності клопотання сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення суми судового збору. Про таке повернення зазначається в ухвалі, якою здійснюється відмова у прийнятті або повернення заяви (скарги), за подання якої сплачується судовий збір, або в ухвалі про закриття провадження у справі, або в ухвалі про повернення сум судового збору, винесеній як окремий процесуальний документ.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З підстав наведеного, а також недоведення Позивачем в порядку, визначеному главою 8 розділу І ГПК України іншого розміру судових витрат, окрім суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 2467,68грн., недоведення Відповідачем розміру понесених судових витрат у справі, висновків суду щодо розміру позовних вимог, які підлягають до задоволення та закриття провадження у справі суд дійшов висновків про те, що судові витрати у справі, а саме сплачений Позивачем за подання позовної заяви до господарського суду судовий збір в розмірі 2467,68грн. слід покласти на Сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, стягнути з Відповідача на користь Позивача 2130,31грн. судового збору, в решті судові витрати залишити за Позивачем.

При цьому, з врахуванням доводів мотивувальної частини рішення щодо розміру заявлених позовних вимог, суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору, а також наявності підстав до закриття провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з Відповідача на користь Позивача 6000грн. суми заборгованості з оплати поставленого Позивачем та прийнятого Відповідачем газу за Договором у зв`язку із відсутністю предмета спору судом встановлено, що Позивач наділений правом на повернення з Державного бюджету України 90грн. сплаченого згідно Платіжного доручення від 29.10.2020р. №5558 судового збору у зв`язку із закриттям провадження у справі.

З підстав відсутності клопотання Позивача про повернення 90грн. сплаченого згідно Платіжного доручення від 29.10.2020р. №5558 судового збору у зв`язку із закриттям провадження у справі суд зазначає про відсутність правових підстав для такого повернення. Проте, вказане не позбавляє Позивача права на звернення до суду із відповідним клопотанням в майбутньому.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. 42, п. 1, 3 ч. 1 ст.129 Конституції України, ст.ст.4, 13, 27, 42, 43, 46, 73, 74, 76,-79, 80, 81, 86, 123, 126, 129, 191, 205, 216, 222, 231, 235, 236, 238, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 174, 179, 193, 216, 218 Господарського кодексу України, ст.ст.3, 6, 11, 15, 16, 509, 526, 527, 530, 547, 549, 551, 610-612, 627, 629, 632, 655, 691, 692, 693, 712, 714 Цивільного кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства «ТОР» (81053, Львівська область, Яворівський район, м.Новояворівськ, вул.Степана Бандери, буд.1; ідентифікаційний код: 19161549) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРДЖІ ТРЕЙД ГРУП» (01010, м.Київ, вул.Івана Мазепи, буд.6; ідентифікаційний код: 36716332) 136201,19грн. суми основного боргу, 4655,59грн. пені, 1163,89грн. трьох відсотків річних та 2130,31грн. судового збору.

3. Закрити провадження у справі в частині стягнення з Приватного підприємства «ТОР» (81053, Львівська область, Яворівський район, м.Новояворівськ, вул.Степана Бандери, буд.1; ідентифікаційний код: 19161549) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРДЖІ ТРЕЙД ГРУП» (01010, м.Київ, вул.Івана Мазепи, буд.6; ідентифікаційний код: 36716332) 6000грн. суми основного боргу.

4. В решті в позові відмовити.

5. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

6. Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 ГПК України.

7. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою І розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено 21.12.2020р.

Головуючий суддя Т.Б. Фартушок