Ухвала суду № 93660642, 21.12.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

21.12.2020Справа № 910/12918/20Суддя Господарського суду міста Києва Спичак О.М., розглянувши заяву Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» про відвід судді від розгляду справи

За позовом Акціонерного товариства «Нікопольський завод феросплавів»

до Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк»

про визнання зобов`язань припиненими

Без повідомлення (виклику) учасників справи.

ВСТАНОВИВ

28.08.2020 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Акціонерного товариства «Нікопольський завод феросплавів» з вимогами до Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» про визнання припиненими зобов`язань за Кредитним договором №4Н12378Д від 10.12.2012 (справа №910/12918/20).

04.09.2020 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Акціонерного товариства «Нікопольський завод феросплавів» з вимогами до Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» про визнання припиненими зобов`язань за Кредитним договором №4Н10257Д від 01.10.2010 (справа №910/13316/20).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.09.2020 об`єднано справи №910/12918/20 та №910/13316/20 в одне провадження, присвоєно об`єднаній справі №910/12918/20.

18.12.2020 до Господарського суду міста Києва від Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» надійшла заява про відвід судді Спичака О.М. від розгляду справи №910/12918/20.

Обгрунтовуючи вказану заяву, заявник (відповідач) вказує на те, що відбулася маніпуляція автоматизованим розподілом справ з метою забезпечення розгляду справ окремими суддями, у тому числі суддею Спичаком О.М.

Зокрема, як зазначає відповідач, позивач заздалегідь знав, що позовні вимоги, в тому числі у справі №910/12918/20 та у справі №910/13316/20, є пов`язаними, однак заявляв їх в окремих позовах. В подальшому ж позивачем були подані клопотання про об`єднання вказаних справ, що в окремих випадках призводить до зміни складу суду.

Такі дії позивача, на думку відповідача, є непослідовними.

Інші ж позови, які перебували в провадженні інших суддів, позивач попросив залишити без розгляду, а відразу після постановлення судом відповідних ухвал про залишення позовів без розгляду, позови у незмінному вигляді були подані до суду повторно.

За твердженням відповідача, єдиним логічним поясненням такої поведінки є мета у недобросовісний та не передбачений процесуальним законодавством спосіб змінити суддю, який розглядав такі справи.

Більше того, 17.12.2020 під час ознайомлення із матеріалами справи № 910/14224/20 відповідачу стало відомо, що позивач також подав заяву про залишення позову без розгляду.

Вказані обставини, на думку відповідача, в сукупності вказують на те, що вчинення позивачем дій, які направлені на те, щоб позови НЗФ розглядались певними суддями Господарського суду міста Києва та недопущення до такого розгляду інших суддів, набули системного характеру.

За висновком відповідача, позивач надає перевагу одним суддям перед іншими, вчиняючи дії для групування своїх позовів у перших та заміни других. Поясненням таких дій може бути лише очікування на позитивний результат розгляду справи окремими суддями. Немає жодних інших мотивів, які здатні були б пояснити таку поведінку.

За таких обставин, зважаючи на викладені обставини, оскільки позивач не вчиняв дії, спрямовані на те, щоб позови НЗФ не розглядав суддя Спичак О.М. (не просив об`єднати справи, по яких відкрив провадження суддя Спичак О.М., зі справами, по яких відкриті провадження іншими суддями, та не просив залишити без розгляду такі позови), у відповідача є сумніви в неупередженості та об`єктивності судді.

Крім того, відповідач зазначив, що додатково такі сумніви у неупередженості підтверджуються діями судді Спичака О.М., які фактично посприяли поданню позивачем доказів за відсутності будь-яких процесуальних підстав для цього, чим позивачу надано не передбачені законом можливості в поданні доказів та процесуальні переваги.

Так, ухвалою від 13.10.2020 суд відмовив НЗФ у задоволенні клопотання про надання строку для подання додаткових доказів (п. 2 резолютивної частини), але тим не менш створив умови для такого подання, рекомендувавши сторонам надати докази виконання чи невиконання у повному обсязі позивачем зобов`язань за Кредитним договором (п. 4 резолютивної частини).

Як зазначає відповідач, 1-2 грудня 2020 позивачем були подані до суду документи (на виконання вимог ухвали суду), однак такі докази не можуть розцінюватися як такі, що подані на виконання вимог ухвали суду, оскільки судом не постановлялось ухвали щодо їх витребування.

При цьому, позивачем не пояснено, що завадило йому підготувати такі докази та подати їх разом з позовною заявою.

За твердженням відповідача, вказані обставини свідчать, що суддею надано саме позивачу непередбачені законом можливості в поданні доказів, чим надано перевагу позивачу.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами ст. 9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

Згідно Європейської Хартії «Про закон «Про статус суддів» судді при виконанні своїх обов`язків повинні бути доступними та виявляти повагу по відношенню до осіб, які до них звертаються; повинні турбуватися про підтримання високого рівні компетентності, необхідного рівня вирішення справ в кожному конкретному випадку, оскільки від рішень судді залежить гарантія прав особи.

Відповідно до п. 12 Висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів для Комітету міністрів Ради Європи про стандарти незалежності судових органів та незмінюваність суддів, передбачено, що незалежність судової влади означає повну неупередженість із боку суддів. При винесенні судових рішень щодо сторін у судовому розгляді судді повинні бути безсторонніми, вільними від будь-яких зв`язків, прихильності чи упередження, що впливає або може сприйматися як таке, що впливає, на здатність судді приймати незалежні рішення. У цьому випадку незалежність судової влади є втіленням загального принципу: «Ніхто не може бути суддею у власній справі». Значення цього принципу виходить далеко за конкретні інтереси певної сторони у будь-якій суперечці. Судова влада повинна користуватися довірою не тільки з боку сторін у конкретній справі, але й з боку суспільства в цілому. Суддя повинен не тільки бути реально вільним від будь-якого невідповідного упередження або впливу, але він або вона повинні бути вільними від цього й в очах розумного спостерігача. В іншому випадку довіра до незалежності судової влади буде підірвана.

Одночасно, ст. 15 Кодексу суддівської етики також визначено, що неупереджений розгляд справ є основним обов`язком судді.

Відповідно до Бангалорських принципів поведінки суддів, які схвалено Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 27.07.2006р. №2006/23 від 19.05.2006р., незалежність судових органів є передумовою забезпечення правопорядку та основною гарантією справедливого вирішення справи в суді. Отже, суддя має відстоювати та втілювати в життя принцип незалежності судових органів в його індивідуальному та колективному аспектах.

Пунктом 1.1 Бангалорських принципів поведінки суддів передбачено, що суддя повинен здійснювати свою судову функцію незалежно, виходячи виключно з оцінки фактів, відповідно до свідомого розуміння права, незалежно від стороннього впливу, спонукання, тиску, загроз чи втручання, прямого чи опосередкованого, що здійснюється з будь-якої сторони та з будь-якою метою. Одночасно, вказаними Принципами унормовано, що об`єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов`язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття.

Згідно п.п.2.1, 2.2 Бангалорських принципів поведінки суддів при виконанні своїх обов`язків суддя вільний від будь-яких схильностей, упередженості чи забобонів. Поведінка судді в процесі засідання та за стінами суду має сприяти підтримці та зростанню довіри суспільства, представників юридичної професії та сторін у справі до об`єктивності суддів та судових органів.

Суд зазначає, що не є підставами для відводу суддів заяви, які містять лише припущення про існування відповідних обставин, не підтверджених належними і допустимими доказами, а також наявність скарг, поданих на суддю (суддів), у зв`язку з розглядом даної чи іншої справи, обставини, пов`язані з прийняттям суддями рішень з інших справ.

Як зазначено у п. 5 ч. 1 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо є інші обставини, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді.

Доведення наявності таких обставин покладається на сторону, яка заявляє відвід.

Так, за змістом положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

За твердженням відповідача, обставинами, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді Спичака О.М., є те, що позивач не вчиняв дії, спрямовані на те, щоб позови НЗФ не розглядав суддя Спичак О.М. (не просив об`єднати справи, по яких відкрив провадження суддя Спичак О.М., зі справами, по яких відкриті провадження іншими суддями, та не просив залишити без розгляду такі позови).

Втім, вказані твердження відповідача є виключно необгрунтованими припущеннями, які ґрунтується на суб`єктивній оцінці відповідача, наданій діям (поведінці) саме позивача, а не судді.

Будь-яких доказів (в контексті викладених обставин), які свідчать про неупередженість або об`єктивність судді Спичака О.М. та можуть бути підставою для його відводу від розгляду справи №910/12918/20 заявником (відповідачем) суду не надано.

Крім того, відповідач зазначив, що додатково такі сумніви у неупередженості підтверджуються діями судді Спичака О.М., які фактично посприяли поданню позивачем доказів за відсутності будь-яких процесуальних підстав для цього, чим позивачу надано не передбачені законом можливості в поданні доказів та процесуальні переваги.

За твердженням відповідача, вказані обставини свідчать, що суддею надано саме позивачу непередбачені законом можливості в поданні доказів, чим надано перевагу позивачу.

З приводу викладених відповідачем обставин суд зазначає, що у підготовчому засіданні 13.10.2020 позивачем було заявлено усне клопотання про витребування доказів, відповідно до якого позивач просив суд витребувати у відповідача докази виконання ним зобов`язань за Кредитним договором №4Н10257Д від 01.10.2010 та Кредитним договором №4Н12378Д від 10.12.2012.

13.10.2020 позивачем подано клопотання про надання позивачу строку для подання до суду всіх наявних у нього доказів, які підтверджують заявлені позовні вимоги, аргументи та доводи у справі №910/12918/20.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.10.2020 у справі №910/12918/20 відмовлено у задоволенні клопотання Акціонерного товариства «Нікопольський завод Феросплавів» про витребування доказів; відмовити у задоволенні Акціонерного товариства «Нікопольський завод Феросплавів» про надання строку для подання доказів.

Відмовляючи у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів, суд зазначив, що позивачем не було дотримано вимог ч. 2 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України.

Відмовляючи у задоволенні клопотання позивача про надання строку для подання доказів, суд зазначив, що позивачем не було дотримано порядку подання клопотання про поновлення процесуального строку на подання доказів (встановлений ст. 119 Господарського процесуального кодексу України).

Зокрема, суд вказав на те, що оскільки строк на подання доказів є строком, встановленим законом (докази подаються позивачем разом з позовною заявою), позивач має право подати заяву про поновлення процесуального строку одночасно вчинивши процесуальну дію (подати заяву, скаргу, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.

Крім того, вказаною ухвалою суду роз`яснено учасникам справи, що з огляду на предмет та підстави позову, до предмета доказування у даній справі входять обставини виконання чи невиконання у повному обсязі позивачем зобов`язань за Кредитним договором №4Н12378Д від 10.12.2012 та за Кредитним договором №4Н10257Д від 01.10.2010 (в тому числі, повернення суми отриманого кредиту, сплати процентів за користування кредитом, нарахованих штрафних санкцій, комісій, тощо), які встановлюються на підставі поданих сторонами доказів (ст.ст. 76, 77, 78 Господарського процесуального кодексу України).

Також, суд рекомендував сторонам надати докази виконання чи невиконання у повному обсязі позивачем зобов`язань за Кредитним договором №4Н12378Д від 10.12.2012 та за Кредитним договором №4Н10257Д від 01.10.2010.

У підготовчому засіданні 10.11.2020 позивачем було заявлено усне клопотання про продовження строку на подання доказів.

Судом було зобов`язано позивача подати вказане клопотання у письмовій формі (відповідно до протоколу судового засідання від 10.11.2020).

01.12.2020 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшли документи для долучення до матеріалів справи та 02.12.2020 - клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

Як вбачається з протоколу судового засідання від 02.12.2020, судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про задоволення клопотання позивача про долучення до матеріалів справи поданих документів.

Суд вважає безпідставними твердження відповідача відносно того, що вказаними діями суддя Спичак О.М. фактично посприяв поданню позивачем доказів за відсутності будь-яких процесуальних підстав для цього, так як долучення поданих позивачем документів відбулось внаслідок постановлення судом відповідної ухвали.

При цьому, суд критично оцінює доводи відповідача, що вказані обставини свідчать про надання суддею переваги саме позивачу (у поданні доказів), оскільки відповідачем не вчинялись дії щодо подання доказів.

Крім того, суд зазначає, що згідно з ч. 4 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.

Статтею 35 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо:

1) він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу;

2) він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання, або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі;

3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи;

4) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи;

5) є інші обставини, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді.

Суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 36 цього Кодексу. До складу суду не можуть входити особи, які є членами сім`ї, родичами між собою чи родичами подружжя. Незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.

Відповідно до ч. 1 ст. 38 Господарського процесуального кодексу України з підстав, зазначених у статтях 35, 36 і 37 цього Кодексу, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, перекладач зобов`язані заявити самовідвід.

Згідно з ч. 2 ст. 38 Господарського процесуального кодексу України з підстав, зазначених у статтях 35, 36 і 37 цього Кодексу, судді, секретарю судового засідання, експерту, спеціалісту, перекладачу може бути заявлено відвід учасниками справи.

У ч. 3 ст. 38 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що відвід повинен бути вмотивованим і заявленим протягом десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Самовідвід може бути заявлений не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Після спливу вказаного строку заявляти відвід (самовідвід) дозволяється лише у виняткових випадках, коли про підставу відводу (самовідводу) заявнику не могло бути відомо до спливу вказаного строку, але не пізніше двох днів з дня, коли заявник дізнався про таку підставу.

Встановлення обставин, вказаних у пунктах 1-4 частини першої статті 35 цього Кодексу, статті 36 цього Кодексу, звільняє заявника від обов`язку надання інших доказів упередженості судді для цілей відводу (ч. 4 ст. 38 Господарського процесуального кодексу України).

У ч.ч. 2, 3 ст. 39 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що питання про відвід судді вирішує суд, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість. Якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу і заява про такий відвід надійшла до суду за три робочі дні (або раніше) до наступного засідання, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 32 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід.

Якщо заява про відвід судді надійшла до суду пізніше ніж за три робочі дні до наступного засідання, така заява не підлягає передачі на розгляд іншому судді, а питання про відвід судді вирішується судом, що розглядає справу.

Згідно з ч. 7 ст. 39 Господарського процесуального кодексу України питання про відвід вирішується невідкладно. Вирішення питання про відвід суддею, який не входить до складу суду, здійснюється протягом двох робочих днів, але не пізніше призначеного засідання по справі. У разі розгляду заяви про відвід суддею іншого суду - не пізніше десяти днів з дня надходження заяви про відвід. Відвід, який надійшов поза межами судового засідання, розглядається судом у порядку письмового провадження.

Суд вирішує питання про відвід без повідомлення учасників справи. За ініціативою суду питання про відвід може вирішуватися у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неявка учасників справи у судове засідання, в якому вирішується питання про відвід, не перешкоджає розгляду судом питання про відвід (ч. 8 ст. 39 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 9 ст. 39 Господарського процесуального кодексу України питання про самовідвід судді вирішується в нарадчій кімнаті ухвалою суду, що розглядає справу.

За таких обставин, виходячи з наведеного вище, суд дійшов висновку щодо необґрунтованості заявленого відповідачем відводу судді Спичака О.М. від розгляду справи №910/12918/20.

Відповідно до ч. 11 ст. 39 Господарського процесуального кодексу України за результатами вирішення заяви про відвід суд постановляє ухвалу.

Керуючись приписами ст.ст. 39, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України,

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у задоволенні заяви Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» про відвід судді Спичака О.М. від розгляду справи №910/12918/20.

2. Згідно ч. 2 ст. 235 Господарського процесуального кодексу України дана ухвала набирає законної сили негайно після її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя О.М. Спичак