Ухвала суду № 93660478, 16.12.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

16.12.2020Справа № 910/13682/20 Господарський суд міста Києва у складі судді Чебикіної С.О., розглянувши справу за позовом Заступника керівника Київської місцевої прокуратури № 7 в інтересах держави в особі: Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "КПС-ГРУПП" про повернення земельної ділянки, за участю представників позивача - Нежурбіди М.Г., довіреність № 225-КМГ-5638 від 18.09.2020 року, відповідача - не з`явився, прокурора - Винника О.О., посвідчення №036704 від 15.12.2015 року,

ВСТАНОВИВ:

10 вересня 2020 року прокурор звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі позивача до відповідача про зобов`язання повернути земельну ділянку (кадастровий номер 8000000000:90:116:0053) площею 16,7951 га, що розташована по вул. Промислова у Голосіївському районі м.Києва, власнику - позивачу у придатному для виконистання стані, шляхом звільнення від будівель і споруд на підставі ст.ст. 19, 58, 60, 61, 120, 122, 124, 152, 212 ЗК України, ст.ст. 16, 317, 319, 321, 377, 391 ЦК України.

Наявність підстав для представництва інтересів держави в суді Прокуратура обґрунтувала тим, що Київською місцевою прокуратурою № 7 встановлено факт порушення інтересів держави, пов`язаний із незаконним використанням комунальної земельної ділянки водного фонду по вул. Промислова у Голосіївському районі м.Києва, на який орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, - Київська міська рада належним чином не відреагувала, у зв`язку з чим Прокуратурою вжито заходи прокурорського реагування в порядку ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру».

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.09.2020 року відкрито провадження, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 12.10.2020 року.

09.10.2020 року відповідачем через канцелярію суду надано відзив на позовну заяву.

12.10.2020 року в судовому засіданні оголошено перерву на 28.10.2020 року.

19.10.2020 року позивачем через канцелярію суду надано письмові пояснення у справі.

21.10.2020 року Прокуратурою через канцелярію суду надано відповідь на відзив.

28.10.2020 року представником відповідача через канцелярію суду подано заву про залишення позову без розгляду.

28.10.2020 року в судовому засіданні оголошено перерву на 18.11.2020 року.

29.10.2020 року представником відповідача через канцелярію суду подано заву про залишення позову без розгляду.

18.11.2020 року в судовому засіданні прокурором надано письмові пояснення у справі.

18.11.2020 року в судовому засіданні оголошено перерву на 09.12.2020 року.

09.12.2020 року в судовому засіданні оголошено перерву на 16.12.2020 року.

За результатами розгляду заяви відповідача про залишення позовної заяви без розгляду, заслухавши пояснення прокурора та представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про її задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частиною 1 статті 4 ГПК України унормовано, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина друга статті 4 ГПК України).

До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (частина третя статті 4 ГПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у господарських, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (близькі за змістом правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, у пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, у пункті 26 постанови від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц).

У судовому процесі, зокрема у господарському, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (близький за змістом правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у пункті 27 постанови від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц, у пункті 35 постанови від 27.02.2019 у справі №761/3884/18).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", який набрав чинності 30.09.2016, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 1311, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Стаття 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до частини четвертої статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14.10.2014 року № 1697-VII "Про прокуратуру", який набрав чинності 15.07.2015 року. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома).

Системне тлумачення статті 53 ГПК України й абзацу першого частини третьої статті 23 Закону дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Згідно з частиною п`ятою статті 162 ГПК України у разі пред`явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення. Близька за змістом вимога застосовується згідно з абзацами першим і другим частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру": прокурор має обґрунтувати наявність підстав для представництва.

Однією з підстав для представництва прокурором є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Подібна за змістом правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у пунктах 37 - 40 постанови від 26.05.2020 у справі 912/2385/18.

Отже, розумність строку визначається судом з урахуванням конкретних обставин справи у конкретній справі.

Наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

Крім того, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва інтересів держави, суд не повинен встановлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання попереднього повідомлення про звернення до суду самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо про причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

У Рішенні від 05.06.2019 № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень для захисту інтересів держави.

У кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд перевірити причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді згідно із частиною четвертою статті 53 та частиною п`ятою статті 162 ГПК України має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу, про залишення позовної заяви без руху для усунення її недоліків і повернення в разі, якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк ці недоліки не усунуті.

Водночас якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. І в таких справах виникають підстави для застосування положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України (залишення позову без розгляду).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 39) та від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 (пункт 48, 54).

Як встановлено судом, прокурором здійснено попереднє повідомлення позивача про звернення до суду, шляхом направлення в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» вих. № 77-7019-20 від 25.08.2020 року, яке отримано Київською міською радою, що підтверджується відповіддю Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради від 01.09.2020 року №05703-15841, в якій повідомляється, що лист № 77-7019-20 від 25.08.2020 року розглянуто та про дії які вчиняються Департаментом, в свою чергу з позовом до Господарського суду міста Києва прокурор звернувся 10.09.2020 року.

Таким чином, як встановлено судом, прокуратурою не дотримано порядку повідомлення, передбаченого частиною четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру", оскільки прокурором не надана можливість у розумні строки відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення, натомість прокурор подав позовну заяву, датовану 09.09.2020 року, через 15 днів після відправлення повідомлення органу, уповноваженому державою здійснювати функції у спірних відносинах.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду № 913/73/19 від 17.08.2019, № 914/1844/18 від 18.08.2020, № 910/12705/18 від 20.08.2020 та № 918/844/18 від 24.09.2020.

Судом було надано належну оцінку запереченням прокурора на клопотання відповідача про залишення позову без розгляду, проте посилання на листи Прокуратури від 19.06.2020 року, від 26.06.2020 року та від 27.07.2020 року не приймається судом до уваги, оскільки у вказаних листах відсутнє попереднє повідомлення про звернення прокурора з позовом до суду, як того вимагає частина четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 дійшла висновку про те, що якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. І в таких справах виникають підстави для застосування положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України (залишення позову без розгляду). Такого ж висновку щодо застосування наведеної норми процесуального права дійшов і Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постанові від 19.02.2019 у справі № 925/226/18.

Враховуючи викладене у сукупності, з огляду на приписи п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України та п. 9 ч. 1 ст. 226 ГПК України, суд дійшов висновку про те, що позов Першого заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Північного офісу Державної аудиторської служби України та Київської міської ради до Комунального підприємства "Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд міста Києва" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Буд-Трейд" про скасування рішення тендерного комітету та визнання недійсним договору підлягає залишенню без розгляду.

Керуючись ст.ст. 226, 232-235 ГПК України, суд

У Х В А Л И В:

Залишити позов Заступника керівника Київської місцевої прокуратури № 7 в інтересах держави в особі: Київської міської ради без розгляду.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та підлягає оскарженню в порядку розділу IV ГПК України.

Повний текст ухвали складено 21.12.2020 року.

Суддя С.О. Чебикіна