Рішення № 93660210, 15.12.2020, Господарський суд Житомирської області

Господарський суд

Житомирської області

_________

____________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" грудня 2020 р. м. Житомир Справа № 906/1229/20

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Вельмакіної Т.М.

секретар судового засідання: Антонова О.В.

за участю представників сторін:

від позивача: не прибув;

від відповідача: Паламарчук О.С. - ордер серія ОД №642262 від 14.12.2020,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Приватного підприємства "O.L.KAR-АгроЗооВет-Сервіс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Цвіт-2012"

про стягнення 20 182,09 грн

Приватне підприємство "O.L.KAR-АгроЗооВет-Сервіс" звернулося до суду з позовом про стягнення з ТОВ "Агро-Цвіт-2012" 20182,09грн, з яких 455,57грн пені, 189,69грн 3%річних, 112,74грн інфляційних, 19424,09грн 1%штрафу.

Ухвалою від 15.10.2020 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначив судове засідання для розгляду справи по суті на 12.11.2020.

У зв`язку з перебуванням судді Вельмакіної Т.М. на лікарняному, справа №906/1233/19, призначена на 12.11.2020 о 10год. 00 хв., в судове засідання не вносилась.

Ухвалою від 24.11.2020 суд призначив судове засідання на 24.11.2020.

У судовому засіданні оглядались матеріали наказного провадження №906/330/20 за заявою Приватного підприємства "O.L.KAR-АгроЗооВет-Сервіс до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Цвіт-2012" про стягнення 17990,56грн.

У зв`язку з перебуванням судді Вельмакіної Т.М. на лікарняному, справа №906/1229/20, призначена на 12.11.2020, в судове засідання не вносилась.

Ухвалою від 24.11.2020 суд призначив судове засідання на 15.12.2020.

14.12.2020 на електронну адресу суду від позивача надійшов лист, згідно якого останній повідомляє, що станом на 14.12.2020 жодних заяв від відповідача, у тому числі відзив на позов не отримував, тому відповіді на відзив не подав. Також вказує, що представник не може прийняти участь у судовому засіданні 15.12.2020, у зв`язку з чим просить суд розглянути справу за наявними в ній матеріалами та стягнути з відповідача 20182,09грн, з яких 455,57грн пені, 189,69грн 3%річних, 112,74грн інфляційних, 19424,09грн 1%штрафу.

14.12.2020 до суду від відповідача надійшло клопотання, згідно якого останній просить суд зменшити заявлені до стягнення розмір пені та штрафних санкцій на 90%. До клопотання додано докази направлення останнього позивачу.

Представник позивача в судове засідання 15.12.2020 не з`явився.

Представник відповідача клопотання про зменшення штрафних санкцій підтримав. Просив суд врахувати майновий стан сторін, баланс їх інтересів, відсутність понесення позивачем збитків внаслідок порушення відповідачем прийнятих на себе грошових зобов`язань за договором, ступінь виконання відповідачем зобов`язань за укладеним договором, характер господарської діяльності, результат якої залежить і від природних факторів.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

01.01.2019 між приватним підприємством "O.L.KAR-АгроЗооВет-Сервіс" (постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агро-Цвіт-2012" (покупець, відповідач) укладено договір поставки товарів № 01/02-2 (далі - Договір (а.с. 8-9)), за умовами якого позивач зобов`язався поставити та передати у власність покупцю ветеринарні препарати та кормові добавки, в подальшому товар, а покупець зобов`язався прийняти товар та оплатити його на умовах, передбачених цим Договором.

Позивач вказує, що станом на 23.10.2019, за результатами взаємодії заявника з боржником, обліковувалося нульове сальдо, заборгованість будь-якого виду (дебіторська/кредиторська) була відсутня.

Зазначає, що відповідно до умов Договору, в період з 24.10.2019 по 30.03.2020, поставив відповідачу товарно-матеріальні цінності загальною вартістю 7804,20 грн, однак останній за отриманий товар розрахунків не провів, внаслідок чого станом на 30.03.2020 заборгував 7804, 20 грн.

Пояснює, що у зв`язку із зазначеним, звернувся до господарського суду Житомирської області з заявою про видачу судового наказу про стягнення з відповідача 7804,20 грн боргу, 821,32 грн пені та 9365,04 грн 1% штрафу від суми боргу.

Однак, суд задовольнив заявлені вимоги частково та 03.04.2020 видав судовий наказ про стягнення з відповідача 7804,20 грн боргу, 821,32 грн пені, 100,78 грн. судового збору. В частині стягнення з відповідача 9365,04 грн 1% штрафу відмовив у зв`язку з тим, що частина вимог не підлягає розгляду в порядку наказного провадження, та роз`яснив про наявність права звернутися з позовом у цій частині в порядку позовного провадження.

Зазначає, що наказ Господарського суду Житомирської області по справі № 906/330/20 був виконаний у примусовому порядку та 15.07.2020 на його рахунок надійшли кошти в сумі 3256,30 грн та 24.09.2020 - 5470,00 грн, внаслідок чого станом на 06.10.2020 по вказаних взаємовідносинах позивача з відповідачем існує 922,10 грн переплати, яка сформована за рахунок стягнення з відповідача в рамках виконання наказу по справі № 906/330/20 пені в сумі 821,32 грн та 100,78 грн судового збору.

Несвоєчасне виконання відповідачем договірних зобов`язань в частині проведення розрахунків стало підставою для звернення позивача за захистом порушеного права до суду.

Зсилаючись на ч. 2 ст. 625 ЦК України, п.5.1. Постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 №14 п. 4.3., 5.2. Договору, позивач заявив до стягнення з відповідача 455,57грн пені, 189,69грн 3% річних, 112,74грн інфляційних, 19424,09грн 1% штрафу.

В обґрунтування позову позивач зсилається на ст. 20, 173, 174 ГК України, ст. 525, 526, 610,611 ЦК України.

Оцінивши в сукупності надані до справи документи, проаналізувавши вимоги законодавства, що регулює спірні правовідносини, господарський суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За ч.1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч.1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як встановлено судом, правовідносини між сторонами виникли на підставі Договору №01/02-2 поставки товарів від 01.01.2019 (а.с. 8-9).

Відповідно до ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 292 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За п. 4.3. Договору, розрахунки за товар здійснюються у строк, зазначений у товарній накладній.

Матеріали справи містять підписані сторонами накладні №РФ-0256026 від 24.10.2020 на суму 7695,20грн та № №РФ-0256234 від 24.10.2019 на суму 109,00грн, згідно яких сторони узгодили термін оплати до 03.11.2019 (а.с. 12,13).

Однак, у вказані строки розрахунки відповідач не провів, що підтверджується судовим наказом у справі №906/330/20 від 03.04.2020, згідно якого стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Цвіт-2012" на користь ПП "O.L.KAR-АгроЗооВет-Сервіс 7804,20грн боргу, 821,32грн пені та 100,78грн судового збору (а.с. 14).

Матеріалами справи підтверджено, що згідно вищевказаного наказу, відповідач за платіжним дорученням №1381 від 15.07.2020 перерахував позивачу 3256,30грн, та 24.09.2020 - 5470,00грн (а.с. 16-17). Оскільки зазначений судовий наказ виконано у повному обсязі, то позивач вказує, що станом на 06.10.2020 за відповідачем рахується переплата у розмірі 922,10грн, з яких зараховано 821,32 грн на оплату пені та 100,78 грн - судового збору. Вказані суми позивач врахував при зверненні з позовом у даній справі, що підтвердив і представник відповідача у судовому засіданні.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Аналогічна норма закріплена і в статті 526 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п.3 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Як передбачено ч.1 ст. 546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Стаття 611 ЦК України визначає правові наслідки порушення зобов`язання, зокрема, сплату неустойки.

Частиною 1 ст. 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

За ч.6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

У п. 5.2. Договору сторони визначили, що за несвоєчасну оплату отриманого товару товару покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожний день прострочення платежу, пеня нараховується і стягується за весь період прострочення платежу. В разі, якщо оплату товару прострочено більше ніж на тридцять днів, за кожний наступний день прострочення покупець сплачує постачальнику 1% від суми такого прострочення.

З матеріалів наказного провадження №906/330/20 вбачається, що пеню ПП "O.L.KAR-АгроЗооВет-Сервіс" заявлено та стягнуто судом у розмірі 821,32грн, а саме: по видатковій накладній №РФ-0256026 від 24.10.2019, за період з 03.11.2019 по 31.03.2020, на суму боргу 7695,20грн у розмірі 809,85грн та по видатковій накладній №РФ-0256234, за період з 03.11.2019 по 31.03.2020, на суму боргу у розмірі 109,00грн - 11,48грн.

У даній справі, по вищевказаним накладним позивач заявив до стягнення пеню, що нарахована за наступний період - з 01.04.2020 по 14.07.2020, на суму боргу 7804,20грн у розмірі 349,70грн та за період з 15.07.2020 по 23.09.2020, на суму боргу у розмірі 109,00грн - 105,87грн (а.с. 11).

Перевіривши вказані розрахунки, суд встановив, що нарахування пені за вищевказаний період у сумі 455,57грн, є обґрунтованим та вірним.

Що стосується заявленого позивачем 1% штрафу у розмірі 19424,09грн, суд враховує таке.

За ч. 2,3 ст. 549 ЦК України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Враховуючи, що штраф та пеня (як різновиди неустойки) розмежовуються на основі способу їх обчислення, оскільки пеня є змінною величиною, так як її нарахування відбувається за кожен день прострочення; а штраф є стабільною величиною, тому що визначається одноразово, суд вважає, що визначений п. 5.2. Договору штраф у розмірі 1% від вартості товару за кожен календарний день прострочення, за кваліфікуючими ознаками є пенею.

Оскільки 1% пені нараховано позивачем за період з 03.11.2019 по 23.09.2020, за який уже заявлено до стягнення пеню у даній справі (з урахуванням часткової її оплати у справі №906/330/20), для недопущення подвійного її нарахування, у стягненні 19424,09грн 1% пені слід відмовити.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

З розрахунку позивача (а.с. 11) вбачається, що 3% річних в сумі 189,69 грн останнім нараховано за період з 03.11.2019 по 23.09.2020, з урахуванням проплати, здійсненої позивачем 15.07.2020 в сумі 3256,30грн.

Перевіривши вказаний розрахунок, суд встановив, що позивач:

- невірно визначив початок періоду нарахування річних, оскільки, за умовами Договору та накладних, термін оплати встановлений сторонами - до 03.11.2019, а прийменник "до" з календарною датою в українській мові вживають на позначення кінцевої календарної дати чинності включно або виконання чого-небудь (постанови Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 803/350/17 та у справі № 815/4720/16, від 13.06.2018 у справі № 815/1298/17, від 14.08.2018 у справі № 803/1387/17 та від 09.06.2020 р. № 419/1965/18);

- не врахував ч. 5 ст. 254 ЦК України, згідно якої, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

За вказаного, оскільки останній день оплати - 03.11.2019 припадає на неробочий день (неділя), строк виконання переноситься на перший робочий день - 04.11.2019, тому прострочення виконання зобов`язання слід обраховувати з 05.11.2019.

Враховуючи викладене, за розрахунком суду, за період з 05.11.2019 по 23.09.2020, розмір обґрунтовано заявлених 3% річних склав 161,94грн та за період з 15.07.2020 по 23.09.2020, на суму боргу 4547,90грн - 26,47грн, що разом складає 188,41грн. За вказаного, у стягненні 1,28грн 3%річних слід відмовити.

Інфляційні позивачем нараховано за період липень-серпень 2020 у розмірі 112,74 грн (а.с. 11).

Перевіривши розрахунок інфляційних, суд встановив, що останній є арифметично вірним, обґрунтованим, тому вимога про їх стягнення підлягає задоволенню в сумі 112,74 грн.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ст.ст. 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За вказаного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовано заявлені на суму 756,72 грн, з яких 455,57грн пені, 188,41грн 3% річних та 112,74грн інфляційних. У стягненні 19424,09грн штрафу та 1,28грн 3% річних слід відмовити.

Водночас, зважаючи на наявність у матеріалах справи клопотання відповідача щодо зменшення розміру штрафних санкцій (а.с.35-37), яке обґрунтоване тим, що відповідач станом на дату ухвалення рішення не має заборгованості за договором, крім того, матеріали справи не місять доказів, які б підтверджували понесення збитків позивачем або можливість їх понесення, у зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань, суд враховує таке.

Згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому, неустойка, виходячи з приписів статей 546, 549 Цивільного кодексу України та статті 230 Господарського кодексу України має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора, у разі порушення зобов`язання, шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності.

Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити майновий стан сторін, співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, а також чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Вказане питання вирішується судом з урахуванням приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Аналогічний висновок щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд, викладений також у постановах Верховного Суду від 04.05.2018р. у справі №917/1068/17, від 22.01.2019р. у справі №908/868/18, від 13.05.2019р. у справі №904/4071/18, від 22.04.2019р. у справі №925/1549/17, від 30.05.2019р. у справі №916/2268/18, від 04.06.2019р. у справі №904/3551/18.

Суд також враховує позицію Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013, з мотивувальної частини рішення якої вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

При розгляді клопотання відповідача, суд враховує вищенаведене, також бере до уваги, що на час звернення позивача до суду з даним позовом, оплата поставленого товару здійснена у повному обсязі, крім того відповідач сплатив за попередній період 3% річних та пеню. Водночас, суд враховує, що матеріали справи не містять доказів заподіяння збитків позивачу внаслідок прострочення з боку відповідача, тому, зважаючи на інтереси обох сторін, зменшує обґрунтовано заявлену до стягнення пеню на 50 % - до 227,79грн.

При цьому судом взято до уваги приписи підпункту 9.4. пункту 9 постанови ВГСУ "Про судове рішення" від 23.03.2012 № 6 про те, що у резолютивній частині рішення господарські суди повинні зазначати про часткове задоволення майнових вимог, у тому числі в разі зменшення розміру неустойки згідно з пунктом 3 статті 83 ГПК, - про відмову в позові в решті вимог, припинення провадження або залишення без розгляду позову у цій частині.

Враховуючи вище викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню на суму 528,94 грн, з яких: 227,79 грн пені, 188,41 грн 3% річних, 112,74 грн інфляційних. У стягненні 1,28 грн 3% річних, 227,78 грн пені та 19424,09 грн штрафу суд відмовляє.

Судовий збір, в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на сторони пропорційно розміру обґрунтовано заявлених позовних вимог.

Керуючись статтями 2, 73-79, 86, 123, 129, 233, 236-238, 241, 247 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Приватного підприємства "O.L.KAR-АгроЗооВет-Сервіс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Цвіт-2012" задовольнити частково.

2. Зменшити розмір обґрунтовано заявленої пені на 50% - до 227,79 грн.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Цвіт-2012" (11201, Житомирська обл., Ємільчинський р-н, смт. Ємільчине, вул. Соборна, буд. 31/1, ід. код 37823845) на користь Приватного підприємства "O.L.KAR-АгроЗооВет-Сервіс" (23500, Вінницька обл., Шаргородський р-н, м. Шаргород, вул. Героїв Майдану, буд. 272В, ід. код 33437883):

- 227,79 грн пені;

- 188,41 грн 3% річних;

- 112,74 грн інфляційних;

- 78,81грн судового збору.

4. У стягненні 1,28 грн 3% річних, 227,78 грн пені та 19424,09 грн штрафу відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 21.12.20

Суддя Вельмакіна Т.М.

1 - до справи;

2 - позивачу (електрона адреса: tax98@ukr.net );

3 - відповідачу ( електрона адреса: svitlanalakiychuk@ukr.net).