Рішення № 93659936, 21.12.2020, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.12.2020м. ДніпроСправа № 904/5332/20

За позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Дніпро

до Приватного акціонерного товариства "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат", м. Кривий Ріг Дніпропетровської області

про стягнення плати за користування вагонами та збору за зберігання вантажу у загальній сумі 99 127 грн. 32 коп.

Суддя Рудь І.А.

Без повідомлення (виклику) учасників справи.

СУТЬ СПОРУ:

Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом від 29.09.2020 № б/н, в якому просить стягнути з Приватного акціонерного товариства "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" плату за користування вагонами у розмірі 95 339 грн. 07 коп. та збір за зберігання вантажу у розмірі 3 788 грн. 28 коп.; розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що взаємовідносини позивача з відповідачем щодо подачі та забирання вагонів регулюються Статутом залізниць України та укладеним між сторонами договором про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги від 02.06.2014 № ПР/М-14-2/12-14757/НЮдч в редакції додаткових угод. На виконання умов договору, у лютому 2020 залізницею прийняті до перевезення порожні власні вагони на адресу ПрАТ "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат", але на шляху прямування, відповідно до вимог пунктів 9, 10 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 № 113, станцією Кривий Ріг Західний, Мусіївка Придніпровської залізниці вагони були затримані відповідно до наказів № 129 від 11.02.2020, № 141 від 12.02.2020, за актами про затримку вагонів форми ГУ-23а № 29 від 11.02.2020, № 28 від 14.02.2020, № 9 від 12.02.2020, № 8 від 14.02.2020, актом загальної форми ГУ-23 № 29 від 11.02.2020, № 8 від 14.02.2020.

Крім того, вагони, прийняті до перевезення залізницею на адресу відповідача, що прибули на станцію призначення Інгулець, своєчасно не забиралися останнім, про що залізницею складено акт загальної форми ГУ-23 № № 478 від 14.02.2020, № 510 від 16.02.2020. Затримка виникла через зайнятість колій на станції призначення Інгулець Придніпровської залізниці, у зв`язку із несвоєчасним збиранням вантажу одержувачем ПрАТ "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" на свою під`їзну колію. На підставі зазначених актів, позивачем складені відомості плати за користування вагонами та накопичувальну картку, які підписані відповідачем із запереченнями щодо непогодження із нарахованою платою за користування вагонами та збором за зберігання вантажів.

Крім того, у поданій позовній заяві позивачем викладене клопотання про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності.

Клопотання обґрунтоване посиланням на введені постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 (із змінами і доповненнями) "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" обмежувальні заходи та подальше продовження карантину відповідними постановами Кабінету Міністрів України до 31.08.2020 включно.

Позивач зазначає, що відповідно до Закону № 731-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID -19), який набрав чинності 17.07.2020 визначено можливість суду за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у випадках наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених кодексом), поновлювати строки, встановлені у статтях вищезазначених процесуальних кодексів, а також продовжувати процесуальні строки, встановлені законом чи судом, на строк дії карантину.

Позивач просить суд поновити строк позовної давності, визнати причини пропуску строку поважними, з тих підстав, що на період карантину РФ "Придніпровська залізниця" АТ "Українська залізниця" перебуває у стані простою, та на момент подачі позову на підприємстві діє чотирьох денний робочий тиждень, що підтверджується копіями наданих позивачем наказів від 29.04.2020 № 165/н «Про запровадження неповного робочого тижня», від 22.06.2020 № 215/н та від 28.08.2020 № 282/н.

Щодо права суду на поновлення встановленого законом процесуального строку, позивач вказує на ч. 1 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою господарського суду від 05.10.2020 позовну заяву залишено без руху та запропоновано Акціонерному товариству "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" протягом семи днів з дня вручення ухвали усунути недоліки позовної заяви, надавши до суду: докази направлення на адресу відповідача позовної заяви від 29.09.2020 № б/н.

16.10.2020 на адресу суду надійшла заява позивача про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою господарського суду від 21.10.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд якої призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними в матеріалах справи документами.

12.11.2020 відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву від 11.11.2020, в якому зазначив, що як на підставу для покладання на відповідача відповідальності за затримку вагонів на підходах до станції Інгулець (на станціях Кривий Ріг - Західний та Мусіївка), позивач в позовній заяві посилається на факт скупчення вагонів на самій станції Інгулець з вини відповідача та неможливістю в зв`язку з цим доставити затримані на підходах вагони на станцію. Для підтвердження факту скупчення вагонів на станції Інгулець позивач посилається на відповідні акти загальної форми. Та в той же час належним доказом того, що відповідач був повідомлений про прибуття на його адресу вагонів, що були затримані на станції Інгулець, є Книга повідомлень про час подавання вагонів під навантаження або вивантаження Форми ГУ-2. Саме з книги повідомлень можливо встановити, чи повідомлявся відповідач про прибуття на його адресу спірних вагонів та встановити час початку затримки вагонів з вини відповідача. Також факт повідомлення відповідача про прибуття на його адресу вагонів встановлює для останнього обов`язок по їх вивезенню з колій станції. Позивачем до позовної заяви не надано витягів з книг повідомлень за період дії наказів про затримку вагонів на підходах до станції Інгулець (на станціях Кривий Ріг - Західний та Мусіївка) за період з 10.02.2020 по 12.02.2020. Відповідно, позивачем не доведено факт скупчення вагонів, що простоювали на станції на станції призначення Інгулець у період дії наказів, з вини відповідача і що стали причиною затримки вагонів на станції підходу. Крім того, як вбачається з наданих позивачем актів загальної форми ГУ-23, всі вони складені на час закінчення затримки вагонів; актів, які б свідчили про початок затримки вагонів, позивачем не надано. У зв`язку з недоведеністю факту та часу затримки вагонів, що простоювали на станції призначення Інгулець у період дії наказів з вини відповідача, відсутні підстави вважати, що затримка на підходах до станції Інгулець сталась з вини останнього. Просив у задоволенні позову відмовити.

Одночасно із відзивом відповідачем подано заяву про застосування строку позовної давності від 11.11.2020, в якій зазначив, що підставою для подання позову є події - затримка та неприйняття вагонів 11.02.2020, 14.02.2020, 12.02.2020 та 16.02.2020, про що складені акти загальної форми № 29 від 11.02.2020, № 28 від 14.02.2020, № 9 від 12.02.2020, № 8 від 14.02.2020, № 478 від 14.02.2020 та № 510 від 16.02.2020, на підставі яких позивачем нараховані плату за користування вагонами та збір за зберігання вантажу у загальному розмірі 99 127 грн. 32 коп. Таким чином, шестимісячний строк позовної давності для пред`явлення вимог про стягнення плати за користування вагонами та збору за зберігання вантажу у заявленій сумі на підставі зазначених вище актів сплинув відповідно 11.08.2020, 14.08.2020, 12.08.2020 та 16.08.2020. Подана позивачем позовна заява датована 29.09.2020 та, як вбачається з поштового конверту, відправлена на адресу відповідача 13.10.2020. Відповідно, на адресу суду позовна заява була направлена не раніше ніж 13.10.2020. Тобто, з пропуском законодавчо встановленого строку позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Позивач не скористався правом надання відповіді на відзив відповідача.

Відповідно до ч. 9 ст. 81, ч. 9 ст. 165 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

02.06.2014 між Державним підприємством "Придніпровська залізниця", правонаступником якого є Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" (залізниця) та Публічним акціонерним товариством "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" (власник колії) укладено договір про експлуатацію залізничної під`їзної колії Публічного акціонерного товариства "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат", яка примикає до станцій Інгулець ДП "Придніпровська залізниця" № ПР/М-14-2/12-14757/НЮдч (надалі - договір).

Відповідно до п. 1 договору згідно зі Статутом залізниць України, Правилами перевезень вантажів залізничним транспортом України і на умовах договору експлуатується під`їзна колія, яка належить власнику, що примикає до станції Інгулець ДП "Придніпровська залізниця" стрілкою № 5 до продовження станційної колії № 3 та стрілкою № 23 до продовження станційної колії № 2.

Під`їзна колія обслуговується власним локомотивом.

Межею під`їзної колії є знаки "Межа під`їзної колії", які встановлено на продовженні колії № 3 біля вхідного сигналу "Н-І", на продовженні колії № 2 біля вхідного сигналу "Н-ІІ".

Розгорнута довжина під`їзної колії складає 59800 погонних метрів (п. 2 договору).

Рух поїздів на під`їзній колії здійснюється з додержанням Правил технічної експлуатації залізниць України, Інструкції з руху поїздів і маневрової роботи на залізницях України, Інструкції з сигналізації на залізницях України, Інструкції про порядок обслуговування і організації руху на під`їзній колії (п. 4 договору).

Відповідно до п. 5 договору здавання вагонів для під`їзної колії здійснюється:

- порожні під навантаження концентрату залізорудного - через інтервал часу 1,5 години;

- інші - за повідомленнями, які передає прийомоздавальник станції Інгулець за телефоном прийомоздавальнику зміни залізничного цеху ПАТ "ІнГЗК" не пізніше, ніж за 2 години до пред`явлення вагонів до здавання, з реєстрацією у "Книзі повідомлень про час подавання вагонів під навантаження або вивантаження" форми ГУ-2.

Згідно з п. 6 договору вагони для під"їзної колії власника подаються локомотивом залізниці на одну з колій станції Інгулець за вказівкою чергового по станції Інгулець, де здійснюються передавальні операції з вагонами у технічному та комерційному відношенні. Подальший рух вагонів здійснюється локомотивом власника колії.

Пунктом 8 договору передбачено, що про готовність вагонів до відправлення з під`їзної колії прийомоздавальник зміни залізничного цеху ПАТ "ІнГЗК" повідомляє за телефоном прийомоздавальника станції примикання Інгулець залізниці не пізніше, ніж за одну годину до пред`явлення вагонів до здачі залізниці, з подальшим наданням письмового повідомлення за формою. Встановленою Правилами користування вагонами і контейнерами, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 № 113.

Час перебування вагонів на під`їзній колії обчислюється з моменту закінчення передавальних операцій при передачі вагонів залізницею власнику колії до моменту закінчення цих операцій при поверненні вагонів залізниці (п. 10 договору).

За умовами п. 11 договору для під`їзної колії встановлюється загальний термін перебування усіх вагонів - 12,0 год.

Відстань для нарахування збору за подачу, забирання вагонів встановлюється 0 км в обидва кінці (п. 13 договору).

Відповідно до п. 14 договору, з урахуванням додаткової угоди № 4 від 01.09.2017, власник колії сплачує залізниці:

- за користування вагонами - згідно з Правилами користування вагонами і контейнерами за ставками, наведеними у розділі V Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов`язані з ними послуги (Тарифного керівництва № 1);

- за зберігання вантажів у вагонах - у разі затримки їх з причин, залежних від власника колії, після закінчення терміну безоплатного зберігання, сплачується незалежно від місця затримки (на станції призначення та на підходах до неї) - згідно з Правилами зберігання вантажів;

- інші збори і плати за додаткові роботи та послуги, які виконує залізниця для власника колії - згідно з діючими нормативними документами.

Збори і плати вносяться на підставі статті 62 Статуту залізниць України у національній валюті України, на умовах попередньої оплати на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання філії "ЄРЦ".

Пунктом 15 договору передбачено, що власник колії несе відповідальність за схоронність вагонного парку відповідно до статті 124 Статуту залізниць України, розділу ІV "Порядок розрахунку розмірів збитків за пошкодження вантажних вагонів" Правил користування вагонами і контейнерами.

Вагони з під`їзної колії повертаються очищеними від вантажу, із знятими реквізитами кріплення після розвантаження, промитими у випадках, передбачених Правилами перевезення вантажів навалом і насипом, згідно зі статтею 35 Статуту залізниць України.

У п. 19 договору сторони погодили, що договір укладається терміном на 5 років і діє з моменту його підписання сторонами.

У зв`язку з реорганізацією підприємств залізничного транспорту та утворенням у встановленому законом порядку і реєстрацією Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" сторони уклали додаткову угоду № 3 від 15.12.2015 до договору, відповідно до якої надалі сторонами договору стали Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" та Публічне акціонерне товариство "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат". Крім того, викладено назву договору в такій редакції: "договір про експлуатацію залізничної під`їзної колії Публічного акціонерного товариства "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат", яка примикає до станції Інгулець філії "Придніпровська залізниця" ПАТ "Укрзалізниця".

30.05.2019 сторони уклали додаткову угоду № 5а до договору, якою внесли зміни до п. 19 та визначили строк дії договору з 25.06.2014 по 31.12.2019.

10.12.2019 сторони уклали додаткову угоду № 6 до договору, якою внесли зміни до п. 19 договору та визначили строк дії договору з 25.06.2014 по 31.03.2020.

З матеріалів справи вбачається, що у лютому 2020 за залізничними накладними, які наявні в матеріалах справи, на адресу Приватного акціонерного товариства "Інгулецький гірничо - збагачувальний комбінат" залізницею прийняті до перевезення порожні власні вагони (т. 1, а.с. 79-125, 132-147, 184-200).

Згідно з зазначеними накладними станція та залізниця призначення - Інгулець Придніпровської залізниці.

По прибутті вагонів на станцію призначення позивач своєчасно повідомив відповідача про готовність залізниці передати вагони, про що зроблено відповідні записи у книзі повідомлень про час подавання вагонів під навантаження або вивантаження форми ГУ-2 (т.1, а.с. 173-180).

Однак, на шляху прямування вагони були затримані за наказами позивача, у зв`язку з неприйняттям вантажу одержувачем - ПрАТ "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" на свою під`їзну колію.

Так, як встановлено судом, за наказом № 129 від 11.02.2020 (15:30 год.) затримані 60 вагони, поїзд № 2140, індекс поїзда 4011 38 4677 з вантажем на своїх осях на станції Кривий Ріг - Західний Придніпровської залізниці по причині неможливості прийняття їх вантажовласником ПрАТ "Інгулецький ГЗК", відсутності технічної можливості, накопичення вагонів на станції призначення (т. 1, а.с.76).

За фактом затримки вагонів станцією Кривий Ріг - Західний у порядку, передбаченому пунктами 9, 10 розділу ІІІ Правил користування вагонами та контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 №113, пунктом 9 Правил зберігання вантажів складено:

- акт про затримку вагонів форми ГУ-23а № 29 від 11.02.2020 (т. 1, а.с.77);

- акт про затримку вагонів форми ГУ-23а № 28 від 14.02.2020 (т. 1, а.с.78);

- акт загальної форми ГУ-23 № 29 від 11.02.2020 (т. 1, а.с. 76);

- повідомлення про затримку вагонів № 29 (станція Кривий Ріг - Західний), що перевозяться в поїзді № 2140 індекс 4011 38 4677, вручене представнику відповідача 11.02.2020 о 15:55 год. (т.1, а.с. 74).

За наказом № 141 від 12.02.2020 (22:25 год.) затримані 57 вагони, поїзд № 2531, індекс поїзда 4846 72 4677 з вантажем на своїх осях на станції Мусіївка Придніпровської залізниці по причині по причині неможливості прийняття їх вантажовласником ПрАТ "Інгулецький ГЗК", відсутності технічної можливості, накопичення вагонів на станції призначення (т. 1, а.с. 126).

За фактом затримки вагонів станцією Мусіївка у порядку, передбаченому пунктами 9, 10 розділу ІІІ Правил користування вагонами та контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 №113, пунктом 9 Правил зберігання вантажів складено:

- акт про затримку вагонів форми ГУ-23а № 9 від 12.02.2020 (т. 1, а.с.128-129);

- акт про затримку вагонів форми ГУ-23а № 8 від 14.02.2020 (т. 1, а.с.131);

- акт загальної форми ГУ-23 № 8 від 14.02.2020 (т. 1, а.с. 130);

- повідомлення про затримку вагонів № 9 (станція Мусіївка), що перевозяться в поїзді № 2531 індекс 4846 72 4677, вручене представнику відповідача 12.02.2020 о 22:50 год. (т.1, а.с.127).

Станцією призначення Інгулець складено акти загальної форми ГУ-23 № № 478 від 14.02.2020, № 510 від 16.02.2020.

За час затримки вагонів з вини вантажовласника позивачем нараховані відповідачу плата за користування спірними вагонами у розмірі 95 339 грн. 07 коп. за відомостями форми ГУ-46 № № 17029121, 17029113, 16029106, 16029105, 17029116, 17029126, 16029108, 16029107 (т. 1, а.с. 54-71) та збір за зберігання вантажу у розмірі 3 788 грн. 28 коп. за накопичувальною карткою форми ФДУ-92 № 20029010 (т. 1, а.с. 72-73).

Вказані вище акти загальної форми ГУ-23, відомості плати за користування вагонами та накопичувальна картка працівниками відповідача підписані із запереченнями: З нарахованою сумою не згодні, так як на ПрАТ "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" немає можливості приймання порожняку через відсутність вільних колій, так як через неприймання станцією Інгулець ДН-2 Придніпровської залізниці на під`їзній колії ПрАТ "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" простоюють прийняті до перевезення за документами фактично не виставлені маршрути, одинці розбірки вагони або не прийняті до перевезення маршрути, одиниці запрошеної розбірки до виставки, вагони тощо.

Причиною виникнення спору є несплата відповідачем плати за користування спірними вагонами у розмірі 95 339 грн. 07 коп. та збору за зберігання вантажу в сумі 3 788 грн. 28 коп.

Предметом доказування у даній справі є обставини укладання договору надання послуг залізничного перевезення; факт надання послуг; наявність перевізних документів - залізничних накладних; наявність наказу про затримку вагонів; наявність актів форми ГУ-23а та ГУ-23, накопичувальних карток форми ФДУ-92; правомірність здійснення розрахунків заявлених до стягнення плати за користування вагонами та збору за зберігання вантажу.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, господарський суд зазначає таке.

Відповідно до положень частини п`ятої статті 307 Господарського кодексу України, які кореспондуються з положеннями частини другої статті 908 та статті 920 Цивільного кодексу України, умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов`язань.

Статтею 71 Статуту залізниць України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 року № 457, (далі - Статут), визначено взаємовідносини залізниці з підприємством, порядок і умови експлуатації залізничних під`їзних колій визначаються договором. Порядок подачі і забирання вагонів і контейнерів на залізничній під`їзній колії встановлюється договором на експлуатацію залізничної колії (договором на подачу та забирання вагонів).

Відповідно до статті 46 Статуту одержувач зобов`язаний прийняти і вивезти зі станції вантаж, що надійшов на його адресу. Терміни вивезення і порядок зберігання вантажів установлюються Правилами. Вантажі, що прибули, зберігаються на станції безкоштовно протягом доби. Цей термін обчислюється з 24-ої години дати вивантаження вантажу (контейнера) засобами залізниці або з 24-ої години дати подачі вагонів під вивантаження засобами одержувача. За зберігання вантажу на станції понад зазначений термін справляється плата, встановлена тарифом.

Статтею 119 Статуту визначено, що за користування вагонами і контейнерами залізниці вантажовідправниками, вантажоодержувачами, власниками під`їзних колій, портами, організаціями, установами, громадянами - суб`єктами підприємницької діяльності вноситься плата. Порядок визначення плати за користування вагонами (контейнерами) та звільнення вантажовідправника від зазначеної плати у разі затримки забирання вагонів (контейнерів), що виникла з вини залізниці, встановлюється Правилами. Зазначена плата вноситься також за час затримки вагонів на станціях призначення і на підходах до них в очікуванні подання їх під вивантаження, перевантаження з причин, що залежать від вантажоодержувача, власника залізничної під`їзної колії, порту, підприємства. За час затримки на коліях залізниці вагонів, що належать підприємствам чи орендовані ними, стягується 50 відсотків зазначених розмірів плати.

Пунктом 6.4. Правил реєстрації та експлуатації власних вантажних вагонів встановлено, що порожні власні вагони перевозяться за перевізними документами, в яких у графі "найменування вантажу" вказується: "Власник вагона (найменування власника). Направляється до пункту навантаження (у ремонт тощо)". Порядок та розмір нарахування плати за перевезення власних приватних порожніх вагонів встановлений у пункті 17 розділу 1 Тарифного керівництва № 1.

Отже, порожні приватні власні вагони, які перевозяться залізницею за повними перевізними документами зі сплатою провізної плати, мають статус "вантажу", які залізниця зобов`язана доставити на станцію призначення у цілості та збереженості і видати їх одержувачу, зазначеному в накладній, а одержувач має щодо залізниці права та обов`язки, передбачені Статутом залізниць України, зокрема, обов`язок отримати їх від залізниці, а у разі несвоєчасного приймання вагонів від залізниці - сплатити плату за користування вагонами, які знаходяться на коліях залізниці чи на станціях підходу, та збір за зберігання у розмірах, встановлених Тарифним керівництвом № 1, а також інші права та обов`язки, які має одержувач відносно вантажу, що прибув на його адресу.

Відповідно до підпункту 2.1. пункту 2 розділу ІІІ Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов`язані з ними послуги, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 26.03.2009р. №317, збір за зберігання власного (орендованого) рухомого складу на своїх осях (з одиниці) справляється в розмірі 5,9 грн. за добу; при зберіганні вантажів у вагонах - 4,0 грн. за одну тонну. У всіх випадках неповна доба зберігання вантажів округляється до повної.

Відповідно до абзацу третього пункту 2.6. Правил розрахунків за перевезення вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000р. № 644 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 24.11.2000р. за № 864/5085) усі належні залізниці платежі за додаткові послуги, штрафи (які не були включені в перевізні документи і у відомості плати за користування вагонами та контейнерами) включаються в накопичувальні картки, які складаються станціями в трьох примірниках із зазначенням у них відомостей про надані послуги і їх вартість. Ці відомості підтверджуються підписами працівника станції і вантажовласника. Один примірник накопичувальної картки, відомості плати за користування вагонами та контейнерами, за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу надаються вантажовласнику.

Правилами користування вагонами чітко встановлено порядок і умови обліку вагонів, які були затриманими на підходах до станції призначення.

Відповідно до пунктів 6, 8 Правил усі завантажені вагони, а також порожні вагони, які належать підприємствам, організаціям, портам, установам і громадянам, та орендовані ними, знаходяться на станціях і на підходах до них в очікуванні подавання під вантажні або інші операції з причин, які залежать від вантажовласника, є такими, що перебувають у користуванні вантажовласника. У разі затримки вагонів на станції з причин, які залежать від вантажовласника, складається акт загальної форми, який підписується представниками станції і вантажовласника. В акті вказується час початку та закінчення затримки вагонів і їх номери.

Про затримку вагонів з вини вантажовласника на підходах до станції призначення залізниця видає наказ. Облік затриманих на підходах вагонів здійснюється станцією, на якій вони простоюють, на підставі акта про затримку вагонів, що складається станцією. Усі дані в цьому акті, передаються станцією у повідомленні про затримку вагонів на станцію призначення. Станція призначення інформує вантажовласника про затримку вагонів з його вини, передаючи йому копію повідомлення про затримку вагонів не пізніше двох годин після його отримання (телефонограмою, телеграфом, поштовим зв`язком, через посильних, факсом або іншим способом) (пункти 9, 10 Правил).

Облік часу користування вагонами та нарахування плати за користування ними провадиться на станціях відправлення та призначення за Відомістю плати за користування вагонами форми ГУ-46, яка складається на підставі Пам`яток про подавання/забирання вагонів форми ГУ-45, Повідомлення про закінчення вантажних операцій з вагонами, Актів про затримку вагонів форми ГУ-23а, Актів загальної форми ГУ-23 (пункт 3 розділу ІІ Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999р. № 113).

Відповідно до пункту 12 розділу ІІІ Правил користування вагонами і контейнерами загальний час, за який вноситься вантажовласником плата залізниці за користування вагонами, включає час затримки вагонів з його вини та час перебування їх у безпосередньому розпорядженні вантажовласника. Час до 30 хвилин не враховується, час 30 хвилин і більше враховується як повна година.

Як вбачається з матеріалів справи, станціями затримки оформлені відповідні документи, у тому числі акти форми ГУ-23, ГУ-23а, на підставі яких за час знаходження спірних вагонів на станції затримки, згідно із Тарифним керівництвом № 1 (затвердженим наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 26.03.2009 № 317, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 15.04.2009р. за № 340/16356), розрахована плата за користування спірними вагонами за відомостями форми ГУ-46 № № 17029121, 17029113, 16029106, 16029105, 17029116, 17029126, 16029108, 16029107 у загальній сумі 95 339 грн. 07 коп., а також збір за зберігання вантажу у розмірі 3 788 грн. 28 коп. за накопичувальною карткою форми ФДУ-92 № 20029010.

Судом здійснено перевірку розрахунку, виконаного позивачем, за результатами якої суд приходить до висновку про його обґрунтованість.

Враховуючи, що в обґрунтування своїх позовних вимог позивачем надано належні та допустимі докази на підтвердження того, що затримка вагонів на підходах до станції призначення відбулась через неможливість приймання їх станцією призначення з причин скупчення на ній вагонів, що прибули на адресу відповідача, у зв`язку з неприйняттям вагонів вантажовласником - Приватним акціонерним товариством «Інгулецький гірничо - збагачувальний комбінат» і несвоєчасним вивільненням колій від вантажу, що прибув на його адресу, які складені відповідно до встановлених законодавством вимог, суд вважає що позивачем правомірно нарахована відповідачу плата за користування вагонами та збір за зберігання вантажу.

Надаючи оцінку запереченням відповідача, господарський суд зазначає таке.

Згідно з частиною 2 статті 614 Цивільного кодексу України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Так, застереження відповідача, викладені у актах загальної форми та відомостях плати за користування вагонами суд вважає необґрунтованими, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 9 договору № ПР/М-14-2/12-14757/НЮп: "З під`їзної колії вагони здаються: вагони навантажені концентратом - цілими маршрутами через інтервали часу 1,5 години, інші - у тій кількості, у якій були передані - за повідомленнями, які передає прийомоздавальник зміни залізничного цеху ПрАТ "ІнГЗК" по телефону прийомоздавальнику станції. Вагони подаються локомотивом власника колії на одну з колій станції Інгулець.". Тобто здавання вагонів з під`їзної колії здійснюється локомотивом власника під`їзної колії, до якого залізниця не має ніякого відношення.

Виходячи з положень п. 1.2 ЄТП, під`їзна колія ПрАТ "Інгулецький ГЗК" має відповідний колійний розвиток: операції з вагонами виконуються переважно на станціях Промислова, Навантажувальна. Кожна з наведених станцій має достатньо колій для і розміщення вагонів, щодо яких здійснюються навантажувальпо-розвантажувальні операції. Але при цьому комбінат не забирає з колій станції Інгулець вагони, що прибули його адресу, чим спричиняє ситуацію, за якої залізниця не має можливості доставити і станцію призначення інші вагони, які слідують на адресу підприємства.

З урахуванням приписів пп. 14.2.1 п. 14.2 Інструкції з руху поїздів і маневрової на залізницях України та п. 16.4 Правил технічної експлуатації залізниць України, на станції призначення окрім зайняття колій під технологічними операціями з вагонами, має бути забезпечено і наявність вільних колій для своєчасного приймання поїздів, в т.ч. поїздів комбінату, його контрагентів. Обов`язок залізниці враховувати наявність чи відсутність проміжків часу, протягом яких та чи інша колія ставала вільною, та час знаходження вагонів під технологічними операціями вагонів жодним законодавчим чи будь-яким іншим документом не передбачено, що за умов проведення технологічних операцій по прибуттю та відправленню поїздів всі колії станції повинні бути зайнято. Визначеної договором домовленості між залізницею та ПрАТ "Інгулецький ГЗК" про займання всіх або певних колій також не існує.

Заперечення ПрАТ "Інгулецький ГЗК" щодо сплати нарахованої суми також безпідставні тому, що не існує норми права, яка б звільняла вантажовласників від сплати нарахованої плати за користування вагонами у разі, коли порожні вагони одержувач має на свою під`їзну колію своїм локомотивом та згідно договору в тій кількості, в якій вони прибули на станцію Інгулець.

У п. 14 договору № ПР/М-14-2-14757/НЮдч від 02.06.2014 зазначено, що власник колії сплачує залізниці збори і плати за додаткові роботи та послуги, що виконує залізниця для власника під`їзної колії згідно з діючим нормативно-правовими актами.

Статтею 121 Статуту залізниць України, пунктом 16 Правил користування вагонами і контейнерами передбачене звільнення вантажовласників від плати за користування вагонами: у разі подання локомотивом залізниці вагонів на фронти навантаження (вивантаження) у кількості, що перевищує їх максимальну переробну спроможність. Вказана максимальна переробна спроможність визначається за договором між залізницею і вантажовласником."

Тож даний пункт правил не застосовується до вищевказаних обставин, так як вагони ПрАТ "Інгулецький ГЗК" на свою під`їзну колію забирає своїм власним локомотивом, який до залізниці не має ніякого відношення.

Стосовно заперечень відповідача щодо ненадання позивачем витягів з Книги повідомлень, суд звертає увагу, що позивачем до позову надані витяги з Книги повідомлень про час подавання вагонів під навантаження або вивантаження станції Інгулець Придніпровської залізниці за спірний період. Крім того, повідомлення позивачем відповідача про подавання вагонів також підтверджуються іншими доказами, а саме повідомленнями про затримку вагонів та запереченнями відповідача на них.

У постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 904/7360/17 та від 22.06.2018 у справі №904/7535/17 викладено правову позицію про наявність вини відповідача у затримці вагонів на станціях підходу і правомірність нарахування плати за користування вагонами та збору за зберігання вагонів, як вантажу.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судових рішеннях у справі, питання вичерпності висновків судів, суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Згідно зі ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

За приписами ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Господарський суд констатує, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження вчасного вивільнення ним колій станції призначення від вантажу, що прибув на його адресу, а приймання потягів визначається диспетчером з урахуванням цілої низки поточних факторів, а не тільки наявністю вільних колій на станції.

Відповідач не спростував доводів позивача, не надав доказів того, що мав можливість прийняти спірні вагони, а також не довів наявність обставин, що могли б бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог з огляду на положення ст. 121 Статуту та п. 16 Правил, згідно з якими вантажовласник звільняється від плати за користування вагонами і контейнерами: якщо затримка вагонів або контейнерів виникла через стихійне лихо, що спричинило припинення руху на залізничних під`їзних коліях, а також через стихійне лихо або аварію на підприємстві, внаслідок яких, згідно з чинними положеннями заборонено виконувати вантажні роботи; у разі подання локомотивом залізниці вагонів і контейнерів на фронти навантаження (вивантаження) у кількості, що перевищує їх максимальну переробну спроможність. Вказана максимальна переробна спроможність визначається за договором між залізницею і вантажовласником; у разі затримки прийняття залізницею вагонів, які пред`явлено їй до здачі, з причин, що залежать від залізниці. Час такої затримки зазначається у графі "Примітки" Пам`ятки про подавання/забирання вагонів, цей час виключається із загального часу користування вагонами (контейнерами).

Таким чином, відповідач, в порушення ст. ст. 73, 74, 76-79 Господарського процесуального кодексу України, не довів належними доказами відсутності вини в затримці вагонів.

Відтак, позовні вимоги є законними й обґрунтованими.

Разом з тим, розглянувши клопотання позивача про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності та заяву відповідача про застосування строку позовної давності, господарський суд зазначає таке.

Відповідно до статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з частиною 1 статті 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

За змістом частини 1 статті 261 названого Кодексу позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Положеннями статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, а статті 258 - до окремих вимог встановлено позовну давність в один рік.

Частиною 3 статті 925 Цивільного кодексу України, яка є загальною нормою, визначено, що до вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, пошти, застосовується позовна давність в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів).

Відповідно до частини 5 статті 315 Господарського кодексу України для пред`явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.

За статтею 137 Статуту залізниць України позови залізниць до вантажовідправників, вантажоодержувачів і пасажирів, що випливають із цього статуту, можуть бути подані відповідно до установленої підвідомчості чи підсудності до суду за місцем знаходження відповідача протягом 6 місяців. Зазначений шестимісячний термін обчислюється: а) щодо стягнення штрафу за невиконання плану перевезень - після закінчення п`ятиденного терміну, встановленого для сплати штрафу; б) в усіх інших випадках - з дня настання події, що стала підставою для подання позову.

Вказане положення пов`язує шестимісячний термін для пред`явлення перевізником позову саме з моментом настання події, що є підставою для подання позову.

Визначаючи початок перебігу позовної давності, визначальним є те, що затримка вагонів на станції призначення та підходах до неї є єдиною подію (за наявності однієї події, зокрема, однієї підстави затримання вагонів), яка фіксується як порушення одноразово та, водночас, триває певний проміжок часу, і щодо якої як єдиної події й розпочинається перебіг позовної давності.

Так, затримка вагонів відбулася 11.02.2020, 12.02.2020, 14.02.2020 та 16.02.2020, про що складені акти загальної форми № 29 від 11.02.2020, № 28 від 14.02.2020, № 9 від 12.02.2020, № 8 від 14.02.2020, № 478 від 14.02.2020 та № 510 від 16.02.2020, на підставі яких позивачем нараховані плату за користування вагонами та збір за зберігання вантажу у загальному розмірі 99 127 грн. 32 коп.

Відтак, у спірних правовідносинах між сторонами строк позовної давності починає свій перебіг 12.02.2020, 13.02.2020, 15.02.2020, 17.02.2020 й закінчується відповідно 12.08.2020, 13.08.2020, 17.08.2020.

Згідно з відміткою канцелярії Господарського суду Дніпропетровської області даний поров подано залізницею до суду 29.09.2020, що свідчить про пропуск нею строку позовної давності.

Відповідно до частини четвертої статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Якщо суд, визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту ( ч. 5 ст. 267 Цивільного кодексу України).

Щодо можливості захисту права позивача після спливу строку позовної давності слід враховувати наступне.

За змістом статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу.

Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог.

До висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому, поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим.

У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави.

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Іліан проти Туреччини" зазначено правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення, яке повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру. Перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Практика Європейського суду з прав людини при застосуванні положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує кожному право на звернення до суду, акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16.12.1992).

Господарський суд оцінивши обставини порушення залізницею строку позовної давності та строк на який вона була порушена, дійшов висновку про визнання поважними причини пропуску такого строку позивачем, а саме з огляду на перебування регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" на період карантину у стані простою та запровадження на підприємстві чотирьохденного робочого тижня, що підтверджується копіями наданих позивачем наказів від 29.04.2020 № 165/н «Про запровадження неповного робочого тижня», від 22.06.2020 № 215/н та від 28.08.2020 № 282/н.

Судом враховано, що постановою Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" від 11.03.2020 № 211 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2020 № 215), з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 та з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020, на усій території України з 12.03.2020 до 03.04.2020 установлено карантин.

У подальшому строк дії карантину продовжувався з 03.04.2020 до 24.04.2020 (постанова Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 № 239), з 24.04.2020 до 11.05.2020 (постанова Кабінету Міністрів України від 22.04.2020 № 291), з 11.05.2020 до 22.05.2020 (постанова Кабінету Міністрів України від 04.05.2020 № 343), з 22.05.2020 до 22.06.2020 (постанова Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 № 392), з 22.06.2020 до 31.07.2020 (постанова Кабінету Міністрів України від 17.06.2020 № 500), з 31.07.2020 до 31.08.2020 (постанова Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 № 641). На даний час карантинні обмеження також тривають.

Отже, за вказаних обставин, господарський суд вбачає підстави для задоволення клопотання позивача та вважає, що справедливим рішенням буде стягнення з відповідача заявленої заборгованості.

Водночас, господарський суд зазначає, що посилання позивача на статтю 119 Господарського процесуального кодексу України щодо права суду поновити за заявою учасника справи пропущений процесуальний строк, встановлений законом чи продовжити процесуальний строк, встановлений судом, не стосується позовної давності, оскільки строк позовної давності визначається нормами матеріального права, а тому не є процесуальним.

Не впливає на строк позовної давності також і положення Закону № 731-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID -19), який набрав чинності 17.07.2020, оскільки вони також стосуються процесуальних строків та їх продовження та не регулюють питання строку позовної давності.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" (50064, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Рудна, 47, код ЄДРПОУ 00190905) на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, 5, код ЄДРПОУ 40075815) в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (49602, м. Дніпро, пр. Д. Яворницького, 108, код ЄДРПОУ ВП 40081237) 95 339 грн. 07 коп. (дев`яносто п`ять тисяч триста тридцять дев`ять грн. 07 коп.) плати за користування вагонами, 3 788 грн. 28 коп. (три тисячі сімсот вісімдесят вісім грн. 28 коп.) збору за зберігання вантажу, 2 102 грн. 00 коп. (дві тисячі сто дві грн. 00 коп.) витрат зі сплати судового збору.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду через Господарський суд Дніпропетровської області.

Повне рішення складено 21.12.2020

Суддя І.А. Рудь