Рішення № 93659818, 14.12.2020, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

14 грудня 2020 року Справа № 903/838/20

Господарський суд Волинської області в складі судді Дем`як В. М., за участю секретаря судового засідання Русинчук М.М., розглянувши справу

за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ

до відповідача: Комунального підприємства "Володимир-Волинськтеплоенерго" Володимир-Волинської міської ради, Волинська область, м. Володимир-Волинський

про стягнення 2 289 919,31 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Безпалюк Олександр Леонідович, довіреність №14-198 від 17.05.2020;

від відповідача: Гром Богдан Михайлович, ордер серія АС №1011835 від 25.11.2020;

Встановив: Позивач - Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернувся з позовом до Комунального підприємства "Володимир-Волинськтеплоенерго" Володимир-Волинської міської ради про стягнення 2 390 248, 49 грн., у тому числі: основний борг у розмірі 2 052 234, 46 грн., пеня у розмірі 200 658, 37 грн., три проценти річних у розмірі 90 514, 80 грн., інфляційні втрати у розмірі 46 840, 86 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору постачання природного газу за №34-15/18-БО-2 від 02.10.2018, в частині своєчасної оплати.

Ухвалою суду від 13.11.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 30.11. 2020 на 11:00 год.

Протокольною ухвалою від 30.11.2020 відкладено розгляд справи на 14.12.2020 на 11:40 год.

Представник позивача в судовому засіданні просить суд задоволити позов в підготовчому засіданні в повному об`ємі та повернути 50% судового збору.

Представник відповідача в судовому засіданні подав заяву від 14.12.2020 про визнання позову та просить зменшити розмір нарахованих позивачем штрафних санкцій.

Представник позивача в судовому засіданні заперечує проти задоволення заяви про зменшення розміру штрафних санкцій.

Згідно п.3, 4 ст.185, п.4 ст. 191 ГПК України, за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення суду у випадку визнання позову відповідачем. Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 191, 192 цього Кодексу.

У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши норми чинного законодавства, оцінивши наявні у матеріалах справи письмові докази, суд встановив наступне:

02.10.2018 між Акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та Комунальним підприємством "Володимир-Волинськтеплоенерго" Володимир-Волинської міської ради укладено договір №3415/18-БО-2 постачання природного газу.

Відповідно до п.2.1 договору (в редакції додаткової угоди від 20.03.2018 №6 до договору за №3415/18-БО- від 02.10.2018), позивач передає відповідачу в період з 01.10.2018 по 30.04.2019 замовлений відповідачем обсяг (об`єм) природного газу в кількості 110,00 тис.куб.м., в тому числі по місяцях, перелік яких із зазначенням обсягу (об`єму) наведено в п.2.1 договору.

Відповідно до пункту 6.1 договору (02.10.2018 - пункту 5.1 договору в редакції додаткової угоди №4), оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України від 16.01.2003р. №436-IV, зі змінами та доповненнями (далі - ЦК України) однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, який в силу вимог частини 1 статті 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України від 16.01.2003р. №436-IV, зі змінами та доповненнями (далі ГК України), господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта(виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов`язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але йому не суперечить.

Частиною 1 статті 193 ГК України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до вимог частини 1 статті 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно вимог статті 509 ЦК України зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 1 статті 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до вимог частини 1 статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний сплатити товар після його прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший трок оплати товару.

Згідно норм цивільного та господарського законодавства договір купівлі-продажу є оплатним, тобто при набуванні речі у власність, покупець сплачує продавцеві вартість (ціну) речі, яка обумовлена договором, а у продавця виникає зобов`язання передати покупцю річ та право вимоги оплати і зобов`язання покупця сплати вартість отриманої речі та право її вимоги.

Даний договір є консенсуальним, оскільки права та обов`язки виникають вже в момент досягнення ними угоди за всіма істотними умовами. Отже, зміст договору є ті умови, з приводу яких сторони досягли згоди.

Відповідно статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконання у цей строк (термін).

Відповідно до вимог статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором.

На виконання умов договору, позивач поставив відповідачу природний газ на загальну суму 8 444 405,79грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу (а.с.42-48).

Як слідує із матеріалів справи, оплата за переданий газ відповідачем виконана частково та не у строк визначений договором, чим останній порушив умови господарського зобов`язання, зокрема вимоги пункту 6.1 договору (з 02.10.2018 - пункту 5.1 договору в редакції додаткової угоди від 03.12.2018 №4).

Враховуючи вищевикладене основний борг в сумі 2 052 234,46 грн. є підставним та підлягає до задоволення в повному обсязі.

Щодо стягнення з відповідача пені в сумі 200 658,37 грн. за період 01.01.2019-31.08.2020, суд зазначає таке.

Відповідно до вимог ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Пунктом 8.2 договору (з 02.10.2018 - пункту 7.1 договору в редакції додаткової угоди від 03.12.2018 №4) визначено, що у разі прострочення споживачем оплати згідно пунктів 5.1, 5.6 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню у розмірі 15,3% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Вказаний пункт договору узгоджується із положеннями ст. ст. 1,3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" від 22.11.1996 (з змінами): платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Ст. 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Ч. 1 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється в письмовій формі (ст. 547 ЦК України).

У сфері господарювання згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 ГК України застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

В силу приписів ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Ст. ст. 546-551 ЦК України визначено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. При цьому, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею, є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання і її розмір (ч. 2 ст. 551 ЦК України) встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено ч. 3 ст. 549 ЦК України, ч. 6 ст. 231 ГК України, ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань".

Відповідно до ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", передбачено, що пеня нараховується в розмірі, встановленому умовами договору, але не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період за який стягується пеня.

Окрім того, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Не погоджуючись із сумою нарахованих позивачем штрафних санкцій, відповідач звернувся до суду із клопотанням про зменшення розміру штрафних санкцій. В обґрунтування якої зазначив, що сума заявлених позивачем штрафних санкцій є надмірно великою порівняно із понесеними позивачем збитками внаслідок несвоєчасного виконання зобов`язання відповідачем. Також, відповідач посилається на складне матеріальне становище товариства. Відтак, відповідач просить суд врахувати наведені обставини і той факт, що основна заборгованість перед позивачем частково погашена відповідачем, та зменшити розмір заявлений до стягнення у даній справі на 85%.

Згідно із ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. У випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшувати. Статтею 233 ГК України закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.04.2018 у справі № 925/1471/16, суд зазначив, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи відповідача, враховуючи його фінансовий стан, та зважаючи на факт часткової оплати заборгованості відповідачем, суд враховуючи інтереси сторін, дійшов висновку про часткове задоволення заявленого відповідачем клопотання, та зменшення розміру штрафних санкцій в частині стягнення пені, який підлягає стягненню на 50 %. При цьому, суд також враховує інтереси позивача, зменшивши штрафні санкції щодо відповідача лише на 50 %, та не звільняючи відповідача від відповідальності за порушення господарського зобов`язання.

Перевіривши розрахунок заборгованості за допомогою комплексної системи інформаційно-правового забезпечення «ЛІГА:ЗАКОН ЕЛІТ» в частині стягнення пені підлягає до задоволення 50% в сумі 100 329,19 грн.

Щодо нарахованих позивачем 46 840,86 грн. інфляційних втрат та 90 514,80 грн. 3% річних, за період з 01.01.2019-31.08.2020, суд зазначає таке.

Згідно ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків.

Оскільки, відповідачем не виконано умови договору щодо оплати отриманого природного газу, він зобов`язаний сплатити на користь позивача суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Стосовно інфляційних втрат, то відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.01.2018 у справі №910/24266/16 вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

Періодом, за який розраховуються інфляційні, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і зі будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

Що стосується нарахованих 3% річних, то приписи ст.625 ЦК України про розмір процентів, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов`язання, є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Оскільки, сторони в договорі не передбачили інший розмір процентів річних, то стягненню підлягають три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Вказана норма є спеціальним видом цивільно-правової відповідальності за прострочення грошового зобов`язання. Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши розрахунок заборгованості за допомогою комплексної системи інформаційно-правового забезпечення «ЛІГА:ЗАКОН ЕЛІТ» щодо стягнення інфляційних втрат в сумі 46 840,86 грн. та 3% річних в розмірі 90514,80 грн. за період з 01.01.2019-31.08.2020 суд дійшов висновку, що останні підставні та підлягають до задоволення в повному обсязі.

Відповідно до положень статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Також, згідно з нормами статті 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Правилами статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Враховуючи вищевикладене суд дійшов висновку про задоволення позову частково.

Згідно ч.1 ст.130 ГПК України, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Згідно підпункту 4 п.6 ч.2 ст.238 ГПК України, у разі необхідності у резолютивній частині рішення також вказується про повернення судового збору.

Суд із врахуванням вищенаведеного, приходить висновку про необхідність повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору (17 926,87 грн.), сплаченого при поданні позову, а також про необхідність компенсації позивачу іншої частини сплаченого судового збору (17 926,87,00 грн.) за рахунок відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.73, 74, 76-79, 91, 120, 123, 129, 185, 233, 238, 240 ГПК України, господарський суд,-

вирішив:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства "Володимир-Волинськтеплоенерго" Володимир-Волинської міської ради (44700, Волинська обл.., м. Володимир-Волинський, вул. Сагайдачного, буд. 19, код ЄДРПОУ 05384488) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) 2 289 919,31 грн., в тому числі: 2 052 234,46 грн. основного боргу, 100 329,19 грн. пені, 90 514,80 грн. - 3% річних, 46 840,86 грн. інфляційних втрат та 17 926,87 грн. витрат позивача по сплаті судового збору.

3. Повернути з Державного бюджету України Акціонерному товариству "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) 50 відсотків судового збору в сумі 17 926,87 грн., сплаченого згідно платіжного доручення №0000011345 від 30.10.2020.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги це рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст рішення складено

21.12.2020.

Суддя В. М. Дем`як