Ухвала суду № 93659816, 15.12.2020, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

УХВАЛА

15 грудня 2020 року Справа № 903/453/20 Суддя Господарського суду Волинської області Шум М.С., розглянувши матеріали скарги на рішення та бездіяльність головного державного виконавця Луцького районного відділу ДВС Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Бенещук Людмили Валеріївни по справі № 903/453/20

за позовом: Акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України», м.Київ

до відповідача: Державного підприємства «Луцький комбінат хлібопродуктів №2», с.Рованці, Волинська область

про стягнення 205 481 грн. 00 коп

за участю представників сторін:

від стягувача: н/з;

від боржника: н/з;

від ДВС: н/з.

встановив:

03.12.2020 від Акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» надійшла скарга на бездіяльність керівника органу виконавчої служби, щодо примусового виконання наказу від 30.09.2020 по справі № 903/453/20, в якій просить: - прийняти дану скаргу до розгляду;- визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Луцького районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) Бенещук Людмили Валеріївни від 06.11.2020 ВП№63401391 про повернення виконавчого документу стягувачу; - визнати протиправною бездіяльність головного державного виконавця Луцького районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) Бенещук Людмили Валеріївни, яка полягає у не направленні стягувачу постанови про відкриття виконавчого провадження, постанови про арешт майна (коштів) боржника. -зобов`язати головного державного виконавця Луцького районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) Бенещук Людмилу Валеріївну, вчинити всі дії, передбачені Законом України «Про виконавче провадження», для своєчасного та повного виконання виконавчого документа.

Ухвалою суду від 04.12.2020. скаргу призначено до розгляду в судовому засіданні на 14.12.2020 з повідомленням про день та час його проведення стягувача (скаржника), боржника та орган ДВС.

У судове засідання представники стягувача (скаржника), боржника та органу ДВС не з`явилися.

14.12.2020 представник Луцького районного відділу ДВС Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) надіслав на адресу суду заяву про перенесення розгляду скарги на іншу дату та час.

Заяву представника органу ДВС про відкладення розгляду скарги залишено судом без задоволення , оскільки явка учасників виконавчого провадження у судове засідання не визнавалася обов`язковою, а боржник не позбавлений права подати до суду письмові пояснення по суті поданої скарги.

Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 342 Господарського процесуального кодексу України скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються. Неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Дослідивши додані до скарги докази та оцінивши їх в сукупності, господарський суд встановив наступне.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 09.09.2020 позов задоволено повністю. Стягнуто з Державного підприємства "Луцький комбінат хлібопродуктів №2" (Волинська область, Луцький район, село Рованці, вул. Промислова, 4, код ЄДРПОУ 00953065) на користь Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (місто Київ, вул. Саксаганського, 1, код ЄДРПОУ 37243279) 205 481,00 грн. заборгованості та 3 082,21 грн. в повернення витрат по сплаті судового збору.

На виконання рішення суду, Господарським судом Волинської області 30.09.2020 видано наказ №903/453/20-1.

З матеріалів скарги встановлено, що 15.10.2020 на адресу Луцького районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Акціонерним товариством «Державна продовольчо-зернова корпорація України» була направлена заява за № 130-2-19/4167 про примусове виконання рішення

Водночас, 06.11.2020 постановою про повернення виконавчого документу (ВП№63401391) стягувачу зазначено, що у боржника відсутнє майно, на яке відповідно до закону можливо звернути стягнення і здійснені державним виконавцем заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними».

Скаржник посилається на те, що на даний час судове рішення у вказаній справі не виконане, зокрема, державним виконавцем не вжито належних, повних, своєчасних та об`єктивних виконавчих дій щодо примусового виконання наказу суду №903/453/20-1 від 30.09.2020, передбачених Законом України «Про виконавче провадження».

Статтею 124 Конституції України, з якою кореспондуються положення статті 115 Господарського процесуального кодексу України, встановлено імперативний припис, згідно якого судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України і виконуються в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження".

Відповідно до ст.326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (див. рішення Європейського суду з прав людини у справі Глоба проти України, no. 15729/07, від 05.07.2012).

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 N 18-рп/2012).

Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 N 11-рп/2012).

Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права, і згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення ЄСПЛ у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19.03.97р.).

Згідно з ч. 1 ст. 48 ЗУ «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.

Як визначено ч. 1 ст. 52 ЗУ «Про виконавче провадження», виконавець звертає стягнення на кошти боржника - юридичної особи, що перебувають у касах або Інших сховищах боржника - юридичної особи, у банках або інших фінансових установах, у порядку, встановленому цим Законом.

Частиною 5 ст. 52 ЗУ «Про виконавче провадження» закріплено, що у разі відсутності у боржника - юридичної особи коштів в обсязі, необхідному для покриття заборгованості, стягнення звертається на інше майно, належне такому боржникові або закріплене за ним, у тому числі на майно, що обліковується на окремому балансі філії, представництва та іншого відокремленого підрозділу боржника - юридичної особи (крім майна, вилученого з цивільного обороту, або обмежено оборотоздатного майна, майна, на яке не може бути звернено стягнення), незалежно від того, хто фактично використовує таке майно.

Разом з тим, ч. 1 ст. 53 ЗУ «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець має право звернути стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб, а також на майно та кошти, що належать боржнику від інших осіб.

Статтею 54 ЗУ «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець має право звернутися за інформацією про дебіторську заборгованість боржника до податкових органів.

Таким чином, діюче законодавство України вимагає від державного виконавця вчинення ряду дій для виявлення, зокрема, коштів боржника, які можливо стягнути з метою задоволення вимог стягувача.

Постанова державного виконавця про повернення виконавчого документа стягувачу не містить інформації щодо звернення стягнення на грошові кошти боржника, а також щодо вжиття заходів до виявлення дебіторів боржника.

Відповідно до статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувану, повідомлення стягувану про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням.

Документи виконавчого провадження доводяться до відома або надсилаються адресатам не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення.

З пояснень надних у скарзі судом встановлено, що стягувач не отримав від державного виконавця жодного документа виконавчого провадження за винятком оскаржуваної постанови про повернення виконавчого документа стягувачу.

Суд звертає увагу, що ч. 8 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» закріплено норму, згідно з якою виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не рідше ніж один раз на два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, не рідше ніж один раз на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника

Законодавцем передбачений чіткий порядок здійснення дій у виконавчому провадженні. Враховуючи те, що державний виконавець наділений владними повноваженнями, то він повинен дотримуватись цих вимог законодавства з метою забезпечення максимального дотримання засад, передбачених ст. 2 Закону України "Про виконавче провадження". Зокрема, такими засадами є - верховенство права, законність, справедливість, неупередженість та об`єктивність, гласність та відкритість виконавчого провадження. Разом з тим, порушення зазначених засад має наслідком порушення безпосередньо прав сторін виконавчого провадження.

При цьому здійснення державним виконавцем комплексу дій, які визначені законом, будуть вважатися належними у разі вжиття останнім усіх необхідних (можливих) заходів у їх передбаченій нормативно-правовим актом певній послідовності для повного виконання виконавчого документу у встановлені законом строки, з дотриманням прав учасників виконавчого провадження - стягувача та боржника.

Згідно частин 1, 2 ст. 18 Закону виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки.

Частинами 3, 5 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну; безперешкодно входити на земельні ділянки, до приміщень, сховищ, іншого володіння боржника - юридичної особи, проводити їх огляд, примусово відкривати та опечатувати їх; накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей; у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду, за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів; отримувати від банківських та інших фінансових установ інформацію про наявність рахунків та/або стан рахунків боржника, рух коштів та операції за рахунками боржника, а також інформацію про договори боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком; здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом. Під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних. Порядок доступу до такої інформації з баз даних та реєстрів встановлюється Міністерством юстиції України разом із державними органами, які забезпечують їх ведення.

Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом (ч.4 ст.18 вказаного Закону).

Стаття 10 Закону України "Про виконавче провадження" визначає, що заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

05.10.2016 набрав чинності Закон України "Про виконавче провадження" (Закон N 1404-VIII), яким унормовано здійснення виконавчого провадження з дотриманням розумності строків.

Хоча визначення поняття "розумності строків" Закон не містить, проте зволікання у вчиненні виконавчих дій не свідчить про дотримання зазначеного вище принципу.

Отже, державним виконавцем не здійснено належних, повних та об`єктивних виконавчих дій, передбачених Законом України "Про виконавче провадження", щодо примусового виконання наказу суду №903/453/20-1 від 30.09.2020.

А тому, у суду наявні підстави вбачати бездіяльність Головного державного виконавця Луцького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області у виконавчому провадженні № 63401391 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Волинської області від №903/453/20-1 від 30.09.2020 по справі №903/453/20, що є порушенням прав стягувача на виконання рішення суду.

В частині вимоги скарги Акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України`про зобов`язання Головного державного виконавця Луцького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області Бенещук Людмили Валеріївни вчинити всі дії, передбачені Законом України "Про виконавче провадження"для своєчасного та повного виконання виконавчого документа суд звертає увагу на те, що відповідно до ст. 41 Закону України "Про виконавче провадження"у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення. У разі відновлення виконавчого провадження стягувач, суд або орган (посадова особа), яким повернуто виконавчий документ, зобов`язані у місячний строк з дня надходження постанови про відновлення виконавчого провадження пред`явити його до виконання.

Отже, Законом встановлено обов`язок державного виконавця здійснити дії направлені на відновлення виконавчого провадження у разі визнання судом незаконною постанови про повернення виконавчого документу стягувачу.

Враховуючи те, що Законом передбачено державному виконавцю вчинення всіх дій, для своєчасного та повного виконання виконавчого документа є передбаченим законом наслідком , скарга в частині зобов`язання Головного державного виконавця Луцького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області Бенещук Людмили Валеріївни вчинити всі дії, передбачені Законом України "Про виконавче провадження"для своєчасного та повного виконання виконавчого документа задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, висновками експертів.

За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У відповідності із ст.74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця ця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Статтею 343 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу.

У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Враховуючи вищезазначене, бездіяльність Головного державного виконавця Луцького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області щодо порушення строків та порядку вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні №63401391 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Волинської області від №903/453/20-1 від 30.09.2020 у справі №903/453/20 є неправомірною, а тому суд приходить до висновку про задоволення скарги Акціонерного товариства "Державна продовольчо - зернова корпорація України"частково .

Керуючись Законом України "Про виконавче провадження", ст.ст. 234, 342, 343 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

у х в а л и в:

1. Скаргу Акціонерного товариства "Державна продовольчо - зернова корпорація України" задовольнити частково .

2. Визнати протиправною та скасувати постанову Головного державного виконавця Луцького районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) Бенещук Людмили Валеріївни від 06.11.2020 ВП№63401391 про повернення виконавчого документу стягувачу .

3. Визнати протиправною бездіяльність Головного державного виконавця Луцького районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) Бенещук Людмили Валеріївни, яка полягає у не направленні стягувачу постанови про відкриття виконавчого провадження, постанови про арешт майна (коштів) боржника.

4. У задоволенні скарги в частині зобов`язати Головного державного виконавця Луцького районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) Бенещук Людмилу Валеріївну, вчинити всі дії, передбачені Законом України «Про виконавче провадження», для своєчасного та повного виконання виконавчого документа відмовити.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення відповідно до ст.235 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвала може бути оскаржена до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст255 ГПК України в строк та порядку, встановленому ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Ухвала набрала законної сили 17.12.2020.

Суддя М. С. Шум