Рішення № 93657910, 22.10.2020, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 жовтня 2020 року 320/6334/20

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Балаклицького А.І., розглянувши у м. Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Приватного підприємства "Маіз" до Державної податкової служби України про визнання протиправної бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

Приватне підприємство "Маіз" звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової служби України, в якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Державної фіскальної служби України, що проявилась у не проведенні реєстрації податкових накладних ПП "Маіз" №3 від 10.11.2018 на загальну суму поставки 148988,58 грн. (з ПДВ), №5 від 11.11.2018 на загальну суму поставки 146008,92 грн. (з ПДВ), №6 від 12.11.2018 на загальну суму поставки 143029,15 грн. (з ПДВ), №7 від 16.11.2018 на загальну суму поставки 467050,79 грн. (з ПДВ), №8 від 17.11.2018 на загальну суму поставки 574472,30 грн. (з ПДВ) у Єдиному реєстрі податкових накладних;

- зобов`язати Державну фіскальну службу України здійснити реєстрацію в Єдиному реєстрі податкових накладних:

податкової накладної №3 від 10.11.2018, виписаної постачальником ПП "Маіз" покупцю ПП "Деснянські Зорі", на суму 148988,58 грн., в т.ч. ПДВ - 29797,72 грн., днем її фактичного подання до реєстрації - 26.11.2018;

податкової накладної №5 від 11.11.2018, виписаної постачальником ПП "Маіз" покупцю ПП "Деснянські Зорі", на суму 146008,92 грн., в т.ч. ПДВ - 29201,78 грн., днем її фактичного подання до реєстрації - 30.11.2018;

податкової накладної №6 від 12.11.2018, виписаної постачальником ПП "Маіз" покупцю ПП "Деснянські Зорі", на суму 143029,15 грн., в т.ч. ПДВ - 28605,83 грн., днем її фактичного подання до реєстрації - 30.11.2018;

податкової накладної №7 від 16.11.2018, виписаної постачальником ПП "Маіз" покупцю ПП "Деснянські Зорі", на суму 467050,79 грн., в т.ч. ПДВ - 93410,16 грн., днем її фактичного подання до реєстрації - 15.12.2018;

податкової накладної №8 від 17.11.2018, виписаної постачальником ПП "Маіз" покупцю ПП "Деснянські Зорі", на суму 574472,30 грн., в т.ч. ПДВ - 114894,46 грн., днем її фактичного подання до реєстрації - 15.12.2018.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у відповідача не було правових підстав для зупинення реєстрації податкових накладних, оскільки складені ним податкові накладні не відповідають визначеним у законі критеріям оцінки ризиків.

Крім того Критерії ризиковості платника податку, що викладенні у листі ДФС від 05.11.2018 №4065/99-99-07-05-04-18, який був застосований при зупиненні реєстрації податкових накладних, не є нормативно-правовим актом, а тому не може бути застосований як підстава для зупинення реєстрації податкових накладних.

Разом з тим, позивач зауважив, що всупереч вимогам п. 201.16 ст. 201 Податкового кодексу України квитанції, видані відповідачем платнику податків під час первинної реєстрації податкових накладних, не містять жодного переліку документів, які є достатніми для прийняття контролюючим органом рішень про реєстрацію таких податкових накладних в ЄРПН та витребовуються контролюючим органом у ПП "Маіз" з цією метою.

З огляду на зазначене, позивач вважає, що відповідач допустив протиправну бездіяльність, що проявилась у не проведенні реєстрації податкових накладних ПП "Маіз".

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25.08.2020 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

Крім того, вказаною ухвалою суд витребував від відповідача докази по справі та встановив відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву та витребуваних документів.

Копію даної ухвали відповідач отримав 18.09.2020, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0113332828320.

Проте, станом на час прийняття рішення у даній справі відповідач правом, визначеним статтею 162 Кодексу адміністративного судочинства, на подання відзиву на позовну заяву не скористався, витребуваних судом доказів по справі не надав.

Частинами 5 та 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дасть змогу відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив до початку першого підготовчого засідання у справі.

У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає за можливим розглянути та вирішити справу по суті у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

Приватне підприємство "Маіз" (код ЄДРПОУ 34082873, місцезнаходження: 09100, Київська область, м. Біла Церква, вул. Чкалова, буд. 10, кв. 12) зареєстроване в якості юридичної особи 14.06.2010, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи Серії А01 №339786 та витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Видами діяльності позивача за КВЕД є: 01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур; 01.63 Після урожайна діяльність (основний); 10.41 Виробництво олії та тваринних жирів; 10.61 Виробництво продуктів борошномельно-круп`яної промисловості; 46.21 Оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин; 46.33 Оптова торгівля молочними продуктами, яйцями, харчовими оліями та жирами.

Приватне підприємство "Маіз", індивідуальний податковий номер 370828710272, є платником податку на додану вартість, про що свідчить свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість №100293289.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до Витягу про державну реєстрацію прав від 19.01.2012 №32908519, виданого КП КОР "Білоцерківське МБТІ" на підставі свідоцтва про право власності від 18.01.2012, ПП "Маіз" володіє комплексом нежитлових будівель та споруд (цехи, виробничі та побутові приміщення, склади, сушильний модуль та очисний комплекс) загальною площею 1543,5 кв. м, що розміщені за адресою: Київська область, Білоцерківський район, с. Озерна, вул. Колгоспна (Свободи), буд. 19.

До Білоцерківського відділення Головного управління ДФС у Київській області позивачем на виконання вимог Податкового кодексу України подано повідомлення про об`єкти оподаткування та об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, форма № 20-ОПП від 31.07.2017, копія якого наявна в матеріалах справи.

Також, з матеріалів справи вбачається, що між ПП "Маіз" та Озерянською сільською радою Білоцерківського району Київської області укладено Договір оренди земельної ділянки, що перебуває у комунальній власності, №001 від 04.07.2018, загальною площею 1,5437 га земель сільськогосподарського призначення (господарчі будівлі і двори). Договір укладено на 49 років.

З приводу оренди вказаної ділянки позивачем у відповідності до вимог Податкового кодексу України до Білоцерківського відділення Головного управління ДФС у Київській області подано повідомлення про об`єкти оподаткування та об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, форма №20-ОПП від 22.10.2018 реєстраційний №9229772914 та податковий розрахунок земельного податку від 22.10.2018 №52089157.

Відповідно до штатного розпису ПП "Маіз" на 2018 рік на підприємстві працює 4 особи, а саме: директор, комірник, оператор зерносушильного обладнання та помічник оператора. Суми нарахованих та виплачених доходів працівникам підприємства, а також суми нарахованих та сплачених податків на заробітну плату відображено в звітах за формою №1-ДФ "Податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків і сум утриманого з них податків" за І - IV квартали 2018 року.

Як було зазначено вище, основним видом діяльності позивача згідно КВЕД є "Післяурожайна діяльність", сутність якої полягає у наданні ним послуг по сушінню зерна (сої, кукурудзи, тощо) за допомогою власних виробничих потужностей. Сушка зерна є одним із завершальних технологічних етапів виробництва зерна для доведення продукції до вимог, визначених у стандартах якості.

Судом встановлено, що 31.01.2018 між ПП "Маіз" (Виконавець) та ПП "Деснянські Зорі" (Замовник) було укладено Договір про надання послуг №1801/02 ПД (далі - Договір №1801/02).

Згідно з п.п.1.1 п. 1 Договору №1801/02 за завданням Замовника Виконавець надає Замовнику послуги з сушіння зернових в обсязі, вказаному в окремих актах про надання послуг, та на умовах, визначених цим Договором.

Відповідно до п.п.1.2 п. 1 за цим Договором Виконавець надає Замовнику такі послуги: Приймання зернових - 15,00 грн/т; Сушіння - 42,00 грн/т; Очистка - 12,00 грн/т; Відвантаження - 25,00 грн/т.

Спільні зобов`язання сторін визначені в п. 2-3 Договору №1801/02.

Так, Виконавець, серед іншого, п. 2 Договору №1801/02 зобов`язаний якісно та вчасно надавати послуги Замовнику, підписувати та передавати Замовнику акти про надані послуги.

Замовник відповідно до п.п.3.3-3.4 п. 3 Договору №1801/02 зобов`язаний приймати від Виконавця послуги, що надаються ним за цим Договором, оплачувати надані Виконавцем послуги на умовах та в порядку, визначеному цим Договором.

Згідно із п.п.4.1 п. 4 Договору №1801/02 Замовник зобов`язаний оплатити визначену в акті про надані послуги вартість послуг у строк 3 банківські дні з моменту отримання такого акту.

Таким чином, Договір №1801/02 за своєю правовою природою, предметом та змістом є договором надання послуг із термічної обробки та очищення продукції, належної Замовнику.

На виконання умов Договору №1801/02 ПП "Маіз" в адресу ПП "Деснянські Зорі" у листопаді 2018 року відповідно до актів здачі-приймання робіт (надання послуг) №0311 від 10.11.2018, №0511 від 11.11.2018, №0611 від 12.11.2018, №0711 від 17.11.2018, №0811 від 17.11.2018 надано послуги по сушінню зерна на загальну суму 1479549,74 грн.

Підтвердженням приймання зерна кукурудзи на склад ПП "Маіз" є товарно-транспортні накладні, копії яких наявні в матеріалах справи.

Судом встановлено, що ПП "Деснянські Зорі" було здійснено позивачу оплату в безготівковій формі за надані послуги, що підтверджується банківською випискою про рух коштів по рахунку за період з 01.12.2018 по 26.12.2018.

За фактом настання першої з подій (надання послуг) позивач склав та подав для реєстрації у Єдиному реєстрі податкових накладних наступні податкові накладні: №3 від 10.11.2018 на суму 148988,58 грн., в т.ч. ПДВ 24831,43 грн.; №5 від 11.11.2018 на суму 146008,92 грн., в т.ч. ПДВ 24334,82 грн.; №6 від 12.11.2018 на суму 143029,15 грн., в т.ч. ПДВ 23838,19 грн.; №7 від 16.11.2018 на суму 467050,79 грн., в т.ч. ПДВ 77841,80 грн.; №8 від 17.11.2018 на суму 574472,30 грн., в т.ч. ПДВ 95745,38 грн.

Податкові накладні №3 від 10.11.2018, №5 від 11.11.2018, №6 від 12.11.2018, №7 від 16.11.2018 та №8 від 17.11.2018 були подані для реєстрації у Єдиному реєстрі податкових накладних 26.11.2018, 30.11.2018, 30.11.2018, 15.12.2018, 15.12.2018 відповідно, тобто в межах граничних строків для реєстрації податкових накладних, визначених пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України.

За наслідками обробки вказаних податкових накладних, контролюючий орган надіслав позивачу квитанції про прийняття податкової накладної/розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в ЄРПН від 26.11.2018 №9262020369, від 30.11.2018 №9268523694, від 30.11.2018 №9268547030, від 15.12.2018 №9281499344 та від 15.12.2018 №9281512125, відповідно до яких податкові накладні №3 від 10.11.2018, №5 від 11.11.2018, №6 від 12.11.2018, №7 від 16.11.2018 та №8 від 17.11.2018 прийняті, але їх реєстрація зупинена з таких підстав: "Обсяг постачання товару/послуги 01.63.1 перевищує величину залишку обсягу придбання такого товару/послуги та обсягу його постачання, що відповідає вимогам підпункту 2.1 пункту 2 "Критеріїв ризиковості здійснення операцій".

Позивачу запропоновано надати пояснення та/або копії документів, достатні для прийняття рішення про реєстрацію податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Не погоджуючись з підставами зупинення реєстрації податкових накладних, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів з 1 січня 2011 року регулюються Податковим кодексом України.

Так, Податковий кодекс України визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пункту 6.1 статті 6 цього Кодексу податком є обов`язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.

В силу приписів підпункту 9.1.3 пункту 9.1 статті 9 та підпункту 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податок на додану вартість належить до загальнодержавних податків, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 1 пункту 180.1 статті 180 розділу V Податкового кодексу України, для цілей оподаткування податком на додану вартість платником податку є будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу.

Пунктом 187.1 статті 187 Податкового кодексу України передбачено, що для цілей обчислення податку на додану вартість датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно з вимогами пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Єдиний реєстр податкових накладних - це реєстр відомостей щодо податкових накладних та розрахунків коригування, який ведеться центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, в електронному вигляді згідно з наданими платниками податку на додану вартість електронними документами (підпункт 14.1.60 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Відповідно до приписів пунктів 201.7 та 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку – продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, є дата та час, зафіксовані у квитанції.

Якщо надіслані податкові накладні/розрахунки коригування сформовано з порушенням вимог, передбачених пунктом 201.1 цієї статті та/або пунктом 192.1 статті 192 цього Кодексу, а також у разі зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування відповідно до пункту 201.16 цієї статті, протягом операційного дня продавцю/покупцю надсилається квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття їх в електронному вигляді або зупинення їх реєстрації із зазначенням причин.

Помилки в реквізитах, визначених пунктом 201.1 цієї статті (крім коду товару згідно з УКТ ЗЕД), які не заважають ідентифікувати здійснену операцію, її зміст (товар/послугу, що постачаються), період, сторони та суму податкових зобов`язань, не можуть бути причиною неприйняття податкових накладних у електронному вигляді.

Квитанція про зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування надсилається одночасно продавцю та покупцю платнику податку.

Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків: для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені; для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені.

Механізм внесення відомостей, що містяться у податковій накладній та/або розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до неї, до Єдиного реєстру податкових накладних визначено Порядком ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2010 №1246 (далі - Порядок №1246).

Пунктом 5 Порядку №1246 передбачено, що податкова накладна та/або розрахунок коригування приймаються до Реєстру у разі дотримання вимог, установлених пунктом 192.1 статті 192, пунктами 200-1.3, 200-1.9 статті 200-1 та пунктами 201.1, 201.10 і 201.16 статті 201 Кодексу, а також з урахуванням Законів України "Про електронний цифровий підпис", "Про електронні документи та електронний документообіг" та Порядку обміну електронними документами з контролюючими органами, затвердженого в установленому порядку. Реєстрації підлягають податкові накладні та/або розрахунки коригування (у тому числі ті, що не надаються отримувачу (покупцю) товарів/послуг, складені за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування, складені за операціями з постачання послуг нерезидентом) незалежно від суми податку на додану вартість в одній податковій накладній/розрахунку коригування.

Згідно з пунктом 12 Порядку №1246, після надходження податкової накладної та/або розрахунку коригування до ДФС в автоматизованому режимі здійснюється їх розшифрування та проводяться перевірки, зокрема, щодо відповідності податкових накладних та/або розрахунків коригування критеріям оцінки ступеня ризиків, достатнім для зупинення їх реєстрації відповідно до пункту 201.16 статті 201 Кодексу.

Пунктом 201.16 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що реєстрація податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних може бути зупинена в порядку та на підставах, визначених Кабінетом Міністрів України.

На виконання цієї норми Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 21.02.2018 №117 (чинна станом на час виникнення спірних правовідносин), якою затверджено Порядок зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних; Порядок роботи комісій, які приймають рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації; Порядок розгляду скарг на рішення комісій, які приймають рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації.

Пунктом 5 Порядку зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №117 (далі - Порядок №117), передбачено, що податкова накладна/розрахунок коригування, які підлягають моніторингу, перевіряються на відповідність критеріям ризиковості платника податку, критеріям ризиковості здійснення операцій та показникам позитивної податкової історії платника податку.

Відповідно до пунктів 6 та 7 Порядку №117, у разі коли за результатами моніторингу платник податку, яким складено податкову накладну / розрахунок коригування, відповідає критеріям ризиковості платника податку, реєстрація таких податкової накладної / розрахунку коригування зупиняється. У разі коли за результатами моніторингу податкова накладна / розрахунок коригування відповідають критеріям ризиковості здійснення операції, крім податкової накладної / розрахунку коригування, складених платником податку, який має позитивну податкову історію платника податку, реєстрація таких податкової накладної / розрахунку коригування зупиняється.

Отже, підставами для зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування є відповідність платника податку критеріям ризиковості платника податку та/або випадки, коли складена платником податків податкова накладна/розрахунок коригування відповідають критеріям ризиковості здійснення операцій.

Суд зазначає, що положення пунктів 6 та 7 Порядку №117 є чіткими і не припускають неоднозначне (множинне) тлумачення прав і обов`язків контролюючих органів.

Разом з тим, реєстрацію поданих позивачем податкових накладних зупинено з посиланням на те, що вона відповідає вимогам підпункту 2.1. пункту 2 Критеріїв ризиковості здійснення операцій.

Відповідно до пункту 10 Порядку №117, критерії ризиковості платника податку, критерії ризиковості здійснення операцій, перелік показників, за якими визначається позитивна податкова історія платника податку, визначає ДФС та надсилає на погодження Мінфіну в електронній формі через систему електронної взаємодії органів виконавчої влади.

ДФС оприлюднює на своєму офіційному веб-сайті погоджені критерії ризиковості платника податку, критерії ризиковості здійснення операцій, перелік показників, за якими визначається позитивна податкова історія платника податку.

Станом на листопад-грудень 2018 року (момент подачі позивачем на реєстрацію податкових накладних №3 від 10.11.2018, №5 від 11.11.2018, №6 від 12.11.2018, №7 від 16.11.2018 та №8 від 17.11.2018) критерії ризиковості платника податку були затверджені Листом Державної фіскальної служби України від 05 листопада 2018 року №4065/99-99-07-05-04-18.

Так, як вже зазначалося, згідно п. 201.16 ст. 201 Податкового кодексу України, реєстрація податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних може бути зупинена в порядку та на підставах, визначених Кабінетом Міністрів України.

При цьому, у постанові Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №117 "Про затвердження порядків з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних" зазначено, що підставою для зупинення реєстрації податкової накладної є відповідність критеріям ризиковості платника податку, критеріям ризиковості здійснення операцій, з урахуванням переліку показників, за якими визначається позитивна податкова історія платника податку.

Однак, жодна постанова Кабінету Міністрів України не містить цього переліку критеріїв ризиковості, як того вимагає п. 201.16 ст. 201 Податкового кодексу України.

При цьому суд враховує, що рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.06.2019 у справі №826/12108/18, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.12.2019 у справі №826/12108/18, визнані протиправними та нечинними п. 10, п. 20, п. 21 Порядку зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №117 від 21 лютого 2018 року "Про затвердження порядків з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних".

В частині пункту 10 Порядку №117 у рішенні від 05.06.2019 у справі №826/12108/18 зазначено наступне: "Оскільки Критерії ризиковості, затверджені листом центрального органу виконавчої влади - Державної фіскальної служби України, не можна вважати законодавством, з урахуванням неведених вище судом доводів, а існування вказаних Критеріїв призводить до порушення прав позивача у формі зупинення поданих ним до реєстрації податкових накладних та одночасно призводить до необхідності надання позивачем додаткових документів для підтвердження правомірності складення такої податкової накладної, колегія суддів приходить до висновку, що фактично Критеріями ризиковості прямо порушується право позивача, визначене ч. 1 ст. 19 Конституції України, внаслідок чого п.10 Порядку зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №117 від 21 лютого 2018 року "Про затвердження порядків з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних» підлягає визнанню протиправним та нечинним".

В частині пунктів 20-21 Порядку №117 у рішенні від 05.06.2019 у справі №826/12108/18 зазначено: "Оскільки на час вирішення спору по суті заявлених позовних вимог відсутній порядок, визначений Міністерством фінансів України, яким би врегульовувалось питання відмови в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, Окружний адміністративний суд міста Києва приходить до висновку про протиправність прийняття Комісіями рішень про відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування на підставі п.п. 20, 21 Порядку зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018р. №117, внаслідок чого дані пункти підлягають визнанню протиправними та нечинними".

Відповідно до частин п`ятої-шостої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Верховний Суд відзначив у своїй постанові від 02.04.2019 у справі №822/1878/18 зазначив: "(…) листи міністерств, інших органів виконавчої влади не є нормативно-правовими актами у розумінні статті 117 Конституції України, а відтак не є джерелом права відповідно до статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України. Натомість, як встановлено судами попередніх інстанцій, платником податків надано до податкового органу первинні документи на підтвердження реальності господарських операцій. Загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення податковим органом конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття. Крім того, акти, що затверджують критерії ризиковості здійснення операцій мають на меті встановити норми права, які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян, а відтак підлягають обов`язковій реєстрації у порядку, визначеному діючим законодавством".

В силу статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" зазначена правова позиція є обов`язковою та враховується судом під час розгляду справи.

Додатково суд звертає увагу, що згідно пп.1-4 п. 13 Порядку №117, в будь-якому разі у квитанції про зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування зазначаються:

1) номер та дата складання податкової накладної/розрахунку коригування;

2) порядковий номер, номенклатура товарів/послуг продавця, код товару згідно з УКТЗЕД/послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг, зазначені у податковій накладній/розрахунку коригування, реєстрація яких зупинена;

3) критерій(ї) ризиковості платника податку та/або критерій(ї) ризиковості здійснення операцій, на підставі якого(их) зупинено реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрі, із розрахованим показником за кожним критерієм, якому відповідає платник податку;

4) пропозиція щодо надання платником податку пояснень та копій документів, необхідних для прийняття контролюючим органом рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрі.

В пунктах 2, 4 частини 3 статті 129 Конституції України закріплені такі основні засади судочинства як: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Цей критерій відображає принцип обґрунтованості рішень суб`єкта владних повноважень.

У п. 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, зазначено, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. (…) Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), N49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Таким чином, загальні вимоги, які висувають до акту індивідуальної дії, як акту правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто податковий орган має навести конкретні підстави його прийняття (фактичні та юридичні), а також переконливі і зрозумілі мотиви його прийняття.

Вживання податковим органом загального посилання на п.п.2.1 п. 2 Критеріїв ризиковості платника податку, достатніх для зупинення реєстрації ПН/РК в ЄРПН, без наведення відповідного посилання на нормативно-правовий акт (у розумінні статті 117 Конституції України), яким має бути затверджені зазначені Критерії, є неконкретизованим та призводить до необґрунтованого обмеження права платника податків бути повідомленим про необхідність надання документів за вичерпним переліком, відповідно до критерію зупинення реєстрації податкової накладної, а не будь-яких на власний розсуд.

Аналогічної правової позиції притримується Верховний Суд у постанові від 23.10.2018 у справі №822/1817/18 та у постанові від 02.07.2019 у справі №140/2160/18.

З огляду на приписи частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, на контролюючий орган покладається обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення про зупинення реєстрації податкової накладної та подальших дій чи бездіяльності.

Відтак, контролюючий орган повинен надати належні та достатні докази, що дії щодо зупинення реєстрації податкових накладних вчинено у відповідності до приписів пункту 201.16 статті 201 Податкового кодексу України у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, та за наявності підстав, встановлених вищезгаданими Критеріями оцінки ступеня ризиків.

При цьому, невиконання податковим органом законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії призводить до його протиправності.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 04.12.2018 у справі №821/1173/17.

Крім того, Верховний Суд у постановах від 30.07.2019 у справі №200/14026/18-а та від 23.10.2019 у справі №826/8693/18, при розгляді аналогічних справ зазначив, що первинним об`єктом судового дослідження у даній справі є обставини, за яких відповідачі вчинили дії щодо зупинення реєстрації податкових накладних та приймали рішення про відмову у їх реєстрації. Підставою для таких дій мають бути: чіткі критерії оцінки ступеня ризиків відповідних господарських операцій; конкретний перелік документів, встановлений податковим законодавством, який підлягав наданню контролюючому органу для дослідження при прийнятті ним оспорюваних рішень. Отже, Верховний Суд у наведених вище постановах дійшов висновку про те, що саме зупинення реєстрації податкових накладних первинно порушує права платника податків і саме обставини такого зупинення, насамперед його законність, повинні бути предметом дослідження у подібних спорах.

Судом встановлено, що зміст квитанцій від 26.11.2018 №9262020369, від 30.11.2018 №9268523694, від 30.11.2018 №9268547030, від 15.12.2018 №9281499344 та від 15.12.2018 №9281512125, отриманих позивачем за наслідками обробки поданих на реєстрацію у Єдиному реєстрі податкових накладних податкових накладних №3 від 10.11.2018, №5 від 11.11.2018, №6 від 12.11.2018, №7 від 16.11.2018 та №8 від 17.11.2018, свідчить про відсутність у них відомостей про конкретний критерій ризиковості платника податку та/або критерій(ї) ризиковості здійснення операцій, на підставі якого (їх) зупинено реєстрацію податкових накладних із розрахованим показником за кожним критерієм, якому відповідає платник податку.

Будь-яких доказів, які б свідчили, що ПП "Маіз" відповідає одному з критеріїв, визначених у листі ДФС від 05 листопада 2018 року №4065/99-99-07-05-04-18, відповідачем не надано.

При цьому, зазначене у квитанціях формулювання: "...Обсяг постачання товару/послуги 01.63 перевищує величину залишку обсягу придбання такого товару/послуги та обсягу його постачання..." не є конкретизованим з урахуванням змісту господарської операції позивача.

Також, у вказаних квитанціях контролюючим органом не конкретизований чіткий перелік документів, які необхідно надати позивачу для реєстрації спірних податкових накладних, що призвело до необґрунтованого обмеження права платника податків бути повідомленим про необхідність надання документів за вичерпним переліком, відповідно до критерію зупинення реєстрації податкової накладної, а не будь-яких на власний розсуд.

Підсумовуючи викладене, суд погоджується з доводами позивача, що дії контролюючого органу, що виразились у зупиненні реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкових накладних №3 від 10.11.2018, №5 від 11.11.2018, №6 від 12.11.2018, №7 від 16.11.2018 та №8 від 17.11.2018, складених ПП "Маіз", є протиправними, а тому зазначене порушення є самостійною та самодостатньою підставою для визнання протиправної бездіяльності Державної фіскальної служби України, що проявилась у не проведенні реєстрації податкових накладних ПП "Маіз" №3 від 10.11.2018, №5 від 11.11.2018, №6 від 12.11.2018, №7 від 16.11.2018, №8 від 17.11.2018 у Єдиному реєстрі податкових накладних.

Згідно з частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Пленум Вищого адміністративного суду України в пункті 10.3 Постанови від 20.05.2013 №7 "Про судове рішення в адміністративній справі" зазначив, що суд може ухвалити постанову про зобов`язання відповідача прийняти рішення певного змісту, за винятком випадків, коли суб`єкт владних повноважень під час адміністративних процедур відповідно до закону приймає рішення на основі адміністративного розсуду.

Відповідно до Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Відповідно до положень статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом від 17.07.1997 №475/97-ВР (далі - Конвенція), кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, статті 13 Конвенції зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02)).

Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "Чуйкіна проти України" (OF Chuykina v. Ukraine) (Заява № 28924/04) констатував: "50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пункти 28-36, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, пункт 45, від 10.07.2003, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, пункт 25, ECHR 2002-II)".

У даному випадку, задоволення позовних вимог щодо зобов`язання Державної податкової служби України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні №3 від 10.11.2018, №5 від 11.11.2018, №6 від 12.11.2018, №7 від 16.11.2018, №8 від 17.11.2018, складені ПП "Маіз", є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

При цьому суд зазначає, що Порядок зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №117, втратив чинність 31.01.2020 у зв`язку з прийняттям Кабінетом Міністрів України постанови від 11.12.2019 №1165.

Так, Кабінетом Міністрів України 11.12.2019 прийнято постанову №1165 "Про затвердження порядків з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних" (набрала чинності з 01.02.2020), якою, серед іншого, затверджено Порядок зупинення реєстрації податкової накладної/ розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Пунктами 25-26 Порядку зупинення реєстрації податкової накладної/ розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 №1165, визначено такий порядок роботи Комісії контролюючого органу.

Комісія центрального рівня приймає рішення про неврахування таблиці даних платника податку, розглядає скарги на рішення комісій регіонального рівня про відмову в реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі.

Комісії регіонального рівня приймають рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрі або відмову в такій реєстрації, врахування або неврахування таблиці даних платника податку, відповідність/невідповідність платника податку критеріям ризиковості платника податку.

Комісія регіонального рівня діє в межах повноважень, визначених цим Порядком та Порядком прийняття рішень про реєстрацію / відмову в реєстрації податкових накладних / розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, затвердженим Мінфіном.

Комісія центрального рівня діє в межах повноважень, визначених цим Порядком.

Згідно з приписами пункту 19 та 20 Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2010 №1246, податкова накладна та/або розрахунок коригування, реєстрацію яких зупинено, реєструється у день набрання рішенням суду законної сили про реєстрацію податкової накладної та/або розрахунку коригування.

У разі надходження до ДФС рішення суду про реєстрацію або скасування реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування, яке набрало законної сили, такі податкові накладні та/або розрахунки коригування реєструються після проведення перевірок, визначених пунктом 12 цього Порядку (крім абзацу десятого), або їх реєстрація скасовується. При цьому датою реєстрації або скасування реєстрації вважається день, зазначений в такому рішенні, або день набрання законної сили рішенням суду.

Таким чином, нормами Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2010 №1246, визначено компетенцію Державної фіскальної служби України щодо реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних на підставі рішення суду.

Положенням про Державну податкову службу України, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 №227 "Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України" встановлено, що Державна податкова служба України (ДПС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань Державна податкова служба України зареєстрована 17.05.2018, та не перебуває в процесі припинення.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №682-р "Питання Державної податкової служби" вирішено погодитися з пропозицією Міністерства фінансів щодо можливості забезпечення здійснення Державною податковою службою покладених на неї постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 №227 "Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України" функцій і повноважень Державної фіскальної служби, що припиняється, з реалізації державної податкової політики, державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Таким чином, повноваження Державної фіскальної служби України передані Державній податковій службі України, отже на даний час повноваження щодо реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних на підставі рішення суду здійснює саме Державна податкова служба України.

Беручи до уваги, що відповідач не довів існування обставин, які б виключали можливість реєстрації податкових накладних №3 від 10.11.2018, №5 від 11.11.2018, №6 від 12.11.2018, №7 від 16.11.2018, №8 від 17.11.2018 в Єдиному реєстрі податкових накладних, вимога позивача про зобов`язання Державної податкової служби України зареєструвати спірні податкові накладну є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, у яких обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23.07.2002 у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління".

На переконання суду, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, покладений на нього обов`язок доказування, з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, не виконано та не доведено правомірність і законність своїх дій під час здійснення моніторингу податкових накладних складеної позивачем, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

З`ясовуючи питання про дотримання позивачем строку звернення до суду із даною позовною заявою, суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Отже, Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість встановлення іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, а також спеціального порядку обчислення таких строків.

Нормою, що регулює порядок оскарження рішень контролюючих органів, є стаття 56 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з пунктом 56.1 статті 56 Податкового кодексу України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Пунктом 56.23 статті 56 Податкового кодексу України передбачено, що оскарження рішення про відмову у реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних здійснюється у порядку, визначеному цією статтею з урахуванням таких особливостей: скарга на рішення про відмову у реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних подається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику; скарга на рішення про відмову у реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних розглядається в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, комісією центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, за участі уповноваженої особи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику; скарга на рішення про відмову у реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних розглядається протягом 10 календарних днів з дня отримання такої скарги центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику. Термін розгляду скарги не може бути продовженим; якщо вмотивоване рішення за скаргою платника податків на рішення про відмову у реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних не надсилається платнику податків протягом 10-денного строку, така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, наступного за останнім днем зазначеного строку.

Відповідно до абзаців 1-3 пункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу України з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення. Рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню. Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору.

Статтею 102 Податкового кодексу України передбачено строк давності тривалістю 1095 днів (2555 днів у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу).

Таким чином, вказані вище положення Податкового кодексу України передбачають, що строк для звернення платника податків до адміністративного суду із позовом про скасування податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу становить 1095 днів (2555 днів у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу) і обчислюється з дня отримання платником податків такого рішення.

У той же час, відповідно до пункту 56.19 статті 56 Податкового кодексу України у разі коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов`язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.

Аналіз пунктів 56.18 та 56.19 статті 56 Податкового кодексу України дає підстави для висновку, що ці норми по різному регулюють питання строків судового оскарження рішень контролюючого органу, тобто існує колізія норм.

Відповідно до пункту 56.21 статті 56 Податкового кодексу України у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Аналогічна правова позиція щодо строків звернення до суду з позовом у подібних правовідносинах висловлена в постанові Верховного Суду від 17 липня 2019 року у справі №640/46/19 (провадження №К/9901/15928/19).

Так, на час звернення з зазначеним позовом до суду, Верховний Суд у постановах від 17 липня 2019 року (справа №640/46/19), від 14 лютого 2019 року (справа № 813/4921/17) сформулював правовий висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах у частині того, що положення пункту 56.18 статті 56 ПК України є спеціальними щодо приписів статті 122 КАС України, а тому незалежно від використання платником податків права на адміністративне оскарження строк звернення до суду з адміністративним позовом про оскарження рішення контролюючого органу про відмову в реєстрації податкової накладної в ЄРПН становить 1095 днів.

Разом з тим, суд враховує, що Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 11 жовтня 2019 року у справі №640/20468/18 (адміністративне провадження № К/9901/16396/19) відступивши від висновку про застосування норми права у подібних правовідносинах у частині того, що положення пункту 56.18 статті 56 ПК України є спеціальними щодо приписів статті 122 КАС України, а тому незалежно від використання платником податків права на адміністративне оскарження строк звернення до суду з адміністративним позовом про оскарження рішення контролюючого органу про відмову в реєстрації податкової накладної в ЄРПН становить 1095 днів, викладеного в постановах Верховного Суду від 17 липня 2019 року (справа №640/46/19), від 14 лютого 2019 року (справа №813/4921/17), сформулював новий висновок, відповідно до якого:

"Різниця природи рішень контролюючого органу (щодо нарахування грошових зобов`язань або інші рішення) об`єктивно здатна впливати та зумовлювати різницю в підходах щодо встановлення строків звернення до суду про їх оскарження.

Отже, із прийняттям чинної редакції КАС України та відмінним правовим регулюванням, визначеним частиною четвертою статті 122 КАС України, інші рішення контролюючих органів, які не стосуються нарахування грошових зобов`язань платника податків, за умови попереднього використання позивачем досудового порядку вирішення спору (застосування процедури адміністративного оскарження - абзац третій пункту 56.18 статті 56 ПК України), оскаржуються в судовому порядку в такі строки:

а) тримісячний строк для звернення до суду встановлюється за умови, якщо рішення контролюючого органу за результатами розгляду скарги було прийнято та вручено платнику податків (скаржнику) у строки, встановлені ПК України. При цьому такий строк обчислюється з дня вручення скаржнику рішення за результатами розгляду його скарги на рішення контролюючого органу;

б) шестимісячний строк для звернення до суду встановлюється за умови, якщо рішення контролюючого органу за результатами розгляду скарги не було прийнято та/або вручено платнику податків (скаржнику) у строки, встановлені ПК України. При цьому такий строк обчислюється з дня звернення скаржника до контролюючого органу із відповідною скаргою на його рішення."

Натомість, щодо можливості застосування 1095-ти денного строку звернення до суду у разі оскарження рішень про відмову в реєстрації податкової накладної, без попереднього використання позивачем досудового порядку вирішення спору (без застосування процедури адміністративного оскарження) висновків у постанові Верховного Суду від 11 жовтня 2019 року у справі №640/20468/18 не міститься, і від вказаної правової позиції щодо таких правовідносин викладеної в постановах Верховного Суду від 17 липня 2019 року (справа №640/46/19), від 14 лютого 2019 року (справа №813/4921/17) Верховний Суд не відступав.

Відтак, оскільки позивач про порушення своїх прав дізнався з моменту отримання квитанцій про зупинення реєстрації податкових накладних №3 від 10.11.2018, №5 від 11.11.2018, №6 від 12.11.2018, №7 від 16.11.2018, №8 від 17.11.2018, то відповідно до вказаних вище положень Податкового кодексу України, строк у 1095 днів для звернення позивача до суду із позовом про скасування рішення контролюючого органу не сплинув.

При вирішенні даної справи суд враховує, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).

На переконання суду, питання, які можуть вплинути на результат розгляду даної справи, судом було розглянуто та надано їм оцінку у повній мірі.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Судом встановлено, що під час звернення до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 4204,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 14.08.2020 №1.

Сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань ДПС України. Доказів понесення позивачем інших витрат, пов`язаних з розглядом справи, матеріали справи не містять.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Державної фіскальної служби України, що проявилась у не проведенні реєстрації податкових накладних ПП "Маіз" №3 від 10.11.2018, №5 від 11.11.2018, №6 від 12.11.2018, №7 від 16.11.2018, №8 від 17.11.2018 у Єдиному реєстрі податкових накладних.

Зобов`язати Державну фіскальну службу України здійснити реєстрацію в Єдиному реєстрі податкових накладних:

податкової накладної №3 від 10.11.2018, виписаної постачальником ПП "Маіз" покупцю ПП "Деснянські Зорі", на суму 148988,58 грн., в т.ч. ПДВ - 29797,72 грн., днем її фактичного подання до реєстрації - 26.11.2018;

податкової накладної №5 від 11.11.2018, виписаної постачальником ПП "Маіз" покупцю ПП "Деснянські Зорі", на суму 146008,92 грн., в т.ч. ПДВ - 29201,78 грн., днем її фактичного подання до реєстрації - 30.11.2018;

податкової накладної №6 від 12.11.2018, виписаної постачальником ПП "Маіз" покупцю ПП "Деснянські Зорі", на суму 143029,15 грн., в т.ч. ПДВ - 28605,83 грн., днем її фактичного подання до реєстрації - 30.11.2018;

податкової накладної №7 від 16.11.2018, виписаної постачальником ПП "Маіз" покупцю ПП "Деснянські Зорі", на суму 467050,79 грн., в т.ч. ПДВ - 93410,16 грн., днем її фактичного подання до реєстрації - 15.12.2018;

податкової накладної №8 від 17.11.2018, виписаної постачальником ПП "Маіз" покупцю ПП "Деснянські Зорі", на суму 574472,30 грн., в т.ч. ПДВ - 114894,46 грн., днем її фактичного подання до реєстрації - 15.12.2018.

Стягнути на користь Приватного підприємства "Маіз" (код ЄДРПОУ 37082873) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Державної податкової служби України (код ЄДРПОУ 43005393) судовий збір у розмірі 4204 (чотири тисячі двісті чотири) грн. 00 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Балаклицький А. І.