Рішення № 93654246, 01.12.2020, Монастириський районний суд Тернопільської області

Справа № 603/541/20

Провадження №2/603/240/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" грудня 2020 р. м. Монастириська

Монастириський районний суд Тернопільської області в складі:

головуючої судді Гудкової Ю.Г.,

секретар судового засідання Сандалюк О.В.,

за участі:

представника позивача – адвоката Андрусенка І.Я.,

представника відповідача – Кравець М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Монастириської міської ради Тернопільської області про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Андрусенко І.Я., звернулася до суду з позовом до Монастириської міської ради Тернопільської області (далі – Монастириська міська рада) про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди.

Позовні вимоги у частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку змінила. У обґрунтування заявлених вимог зазначає, що 01.01.1997 року була прийнята на роботу прибиральницею Ковалівського сільського будинку культури у с. Ковалівка згідно розпорядження від 01.01.1997 року.

06.11.2008 року звільнена з роботи за згодою сторін.

01.09.2009 року прийнята на роботу технічного працівника службових приміщень в сільський будинок культури с. Ковалівка.

11.03.2010 року звільнена з роботи у зв`язку із закінченням строку трудового договору.

02.08.2010 року прийнята на роботу прибиральником службових приміщень Ковалівського сільського будинку культури.

31.03.2011 року звільнена з роботи за згодою двох сторін.

05.01.2012 року прийнята на роботу прибиральником службових приміщень Ковалівського сільського будинку культури, туризму, національностей та релігії.

До 2015 року будинок культури с. Ковалівка перебував на балансі та в підпорядкуванні Ковалівської сільської ради.

За період з 01.01.2015 року до 28.02.2019 рік будинок культури с. Ковалівка перебував у підпорядкуванні відділу культури, туризму, національностей та релігії Монастириської РДА і передано з 01.03.2019 року у комунальну власність Монастириської міської ради у зв`язку із добровільним утворенням ОТГ, до якої увійшло с. Ковалівка.

Згідно рішення сесії від 07.03.2019 року №96 зі змінами, внесеними рішенням сесії від 09.04.2019 року №101, правонаступником всього майна, прав та обов`язків територіальних громад, що об`єдналися, є Монастириська міська рада, утворена внаслідок добровільного об`єднання, з дня набуття нею повноважень. Реорганізація рад, що увійшла до складу об`єднаної територіальної громади, починається з дня набуття повноважень міською радою, а саме з 10.01.2019 року, відповідно до рішення сесії Монастириської міської ради «Про початок реорганізації сільських рад» №9 від 10.01.2019 року.

За період роботи з 1997 року по 2015 рік у будинку культури у с. Ковалівка позивач жодного разу не перебувала у основній щорічній відпустці.

Під час звільнення позивачу жодного разу не виплачено компенсації за невикористану відпустку.

Рішенням Монастириського районного суду Тернопільської області від 13.03.2020 року стягнуто з Монастириської міської ради в користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану відпустку в загальній сумі 2191 грн 59 коп.

У зв`язку з тим, що позивач після припинення трудових відносин 06.11.2006 р., 11.03.2010 р., 31.03.2011 р., 31.12.2014 р. під час розрахунку не отримала у строки, встановлені ст. 116 КЗпП України, компенсацію за невикористані відпустки, дані кошти знецінились внаслідок інфляції. Позивач вважає, що має право на отримання компенсації за втрату частини доходів через порушення строків їх виплати у сумі 5467,54 грн, зокрема, за період з 06.11.2006 року по березень 2020 року (дата ухвалення рішення суду від 13.03.2020 року) у зв`язку з несвоєчасною виплатою компенсації за невикористану відпустку в сумі 1212, 68 грн слід виплатити компенсацію за втрату частини доходів у сумі 4445,68 грн (для розрахунку обрано період з 01.01.2007 р. по березень 2020 р.); за період з 11.03.2010 р. по березень 2020 р. у зв`язку з несвоєчасною виплатою компенсації за невикористану відпустку в сумі 76,83 грн – 140,14 грн (обрано період з 01.05.2010 р. по березень 2020р.); за період з 31.03.2011 р. по березень 2020 р. у зв`язку з несвоєчасною виплатою компенсації за невикористану відпустку в сумі 121,60 грн – 187,87 грн (обрано період з 01.05.2011 р. по березень 2020 р.), за період з 31.12.2014 р. по березень 2020 р. у зв`язку з несвоєчасною виплатою компенсації за невикористану відпустку в сумі 780,48 грн – 693,85 грн (обрано період з 01.02.2015 р. по березень 2020 р.).

Крім того, у зв`язку з тим, що позивачу не виплачено компенсацію за невикористані відпустки ОСОБА_1 просить стягнути з відповідача середній заробіток за періоди: з 06.11.2006 р. по дату проведення розрахунку (виплати компенсації за невикористану відпустку) за період роботи прибиральницею Ковалівського сільського будинку культури з 01.01.1997 р. по 06.11.2008 р. – 19 400,52 грн; з 11.03.2010 р. по дату проведення розрахунку (виплати компенсації за невикористану відпустку) за період роботи технічним працівником службових приміщень Ковалівського сільського будинку культури з 01.09.2009 р. по 11.03.2010 р. – 21 948 грн; з 31.03.2011 р. по дату проведення розрахунку (виплати компенсації за невикористану відпустку) за період роботи прибиральником службових приміщень Ковалівського сільського будинку культури з 02.08.2010 р. по 31.03.2011 р. – 24 936,50 грн.; з 31.12.2014 р. по дату проведення розрахунку (виплати компенсації за невикористану відпустку) за період роботи прибиральником службових приміщень Ковалівського будинку культури з 05.01.2012 р. по 31.12.2014 р. – 21 467,40 грн.

Просить визнати поважними причини пропуску строку для звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду, посилаючись на те, що рішення Монастириського районного суду Тернопільської області від 13.03.2020 року набрало законної сили 10.06.2020 року.

Вказаними неправомірними діями роботодавця, які проявились у несвоєчасному розрахунку з працівником під час звільнення та невиплатою належних їй грошових сум, позивачу завдано моральну шкоду, яку оцінює у 8000 грн.

На підставі наведеного позивач просить позовні вимоги задовольнити.

Представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Андрусенко І.Я. у судовому засіданні позовні вимоги підтримав із наведених у позовах підстав, просить задовольнити.

Представник відповідача – Монастириської міської ради – Кравець М.В. у судовому засіданні позов в частині стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням їх виплати в сумі 5467,54 грн визнала повністю, у задоволення решти позовних вимог просить відмовити.

У відзиві на позовну заяву зазначено, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні ст. 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати, що відповідає правовій позиції Верховного Суду, наведеній у постанові від 30.01.2019 року в справі №910/4518/16. З огляду на зазначене, вважають, що позивачем пропущено тримісячний строк звернення до суду, передбачений ч.1 ст. 233 КЗпП України, так як відповідач виплатив ОСОБА_1 усі належні їй виплати 15.04.2020 року (оплату проведено згідно платіжного дручення від 14.04.2020 року №801), а тому саме з цієї дати розпочинається відлік строку позовної давності. Просять застосувати наслідки спливу позовної давності та відмовити у позові в цій частині вимог.

З приводу заявленого позивачем відшкодування моральної шкоди відповідач зазначає, що у Монастириської міської ради обов`язок виплатити позивачу суму компенсації за невикористані відпустки виник лише з набуттям чинності рішення суду 10.06.2020 року, яке виконане 14.04.2020 року, тобто вини міської ради у невиплаті даної компенсації немає. Окрім цього, посилаються на недоведеність отримання позивачем моральних страждань. Позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди вважають безпідставними, у задоволенні яких слід відмовити.

У відповіді на відзив представник позивача зазначає, що позивач звернулася до суду за захистом своїх прав 8.09.2020 року, тобто протягом трьох місяців з дня набрання рішенням Монастириського районного суду Тернопільської області від 13.03.2020 року законної сили (залишено в силі постановою Тернопільського апеляційного суду від 10.06.2020 року). Вважає, що строк для звернення до суду пропущено з поважних причин, який просить поновити.

Зазначає, що факт спричинення ОСОБА_1 моральної шкоди підтверджується рішенням Монастириського районного суду Тернопільської області від 13.03.2020 року. Моральна шкода завдана порушенням її прав як працівника на отримання під час розрахунку компенсації за невикористані відпустки, у зв`язку з чим була змушена докласти додаткових зусиль, потратити свій вільний час та звернутись до суду для відновлення свого порушенного права. Постійні відвідування судових засідань порушили нормальний та звичний спосіб її життя, відчувала сильні душевні переживання та тривогу. Оскільки Монастириська міська рада є правонаступником роботодавця позивача, тому відповідає за усі його зобов`язання. Просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Ухвалою Монастириського районного суду Тернопільської області від 16.10.2020 року цивільні справи №603/541/20 (провадження №2/603/240/2020) за позовом ОСОБА_1 до Монастириської міської ради про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, №603/542/20 (провадження №2/603/241/2020) за позовом ОСОБА_1 до Монастириської міської ради про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, №603/568/20 (провадження №2/603/248/2020) за позовом ОСОБА_1 до Монастириської міської ради про відшкодування моральної шкоди, об`єднані в одне провадження з присвоєнням єдиного унікального номера 603/541/20 (провадження (2/603/240/2020).

Судом встановлені такі обставини.

Рішенням Монастириського районного суду Тернопільської області від 13.03.2020 року, яке залишено без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 10.06.2020 року, задоволено частково позовні вимоги ОСОБА_1 , стягнуто з Монастириської міської ради в користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану відпустку в загальній сумі – 2191,59 коп, з яких:

- 1212 грн. 68 коп. за період роботи прибиральницею Ковалівського сільського будинку культури в с. Ковалівка Монастириського району Тернопільської області з 01.01.1997 року по 06.11.2006 року;

- 76 грн. 83 коп. за період роботи технічним працівником службових приміщень в сільському будинку культури с. Ковалівка Монастириського району Тернопільської області з 01.09.2009 року по 11.03.2010 року;

- 121 грн. 60 коп. за період роботи прибиральником службових приміщень сільського будинку культури с. Ковалівка Монастириського району Тернопільської області з 02.08.2010 року по 31.03.2011 року;

- 780 грн. 48 коп. за період роботи прибиральником службових приміщень Ковалівського будинку культури с. Ковалівка Монастириського району Тернопільської області з 05.01.2012 року по 31.12.2014 року. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Монастириського районного суду Тернопільської області від 15.10.2020 року внесено виправлення в текст резолютивної частини скороченого та повного рішення від 13.03.2020 року, замінено період «з 01.01.1997 року по 06.11.2006 рік» на період «з 01.01.1997 року по 06.11.2008 рік».

Монастириською міською радою виконано рішення Монастириського районного суду від 13.03.2020 року у справі №603/765/202 в частині виплати ОСОБА_1 компенсації за невикористані відпустки в загальній сумі 2191 грн 59 відповідно до платіжного доручення №801 від 14.04.2020 року (письмова заява свідка від 08.10.2020 року, подана в порядку ст. 93 ЦПК України).

Копія вищевказаного платіжного доручення №801 від 14.04.2020 року долучена до матеріалів справи.

Згідно письмових пояснень відповідача в порядку ст. 93 ЦПК України №1271/02-20 від 08.10.2020 року Монастириською міською радою надано фактичну кількість робочих днів за період з дня звільнення з роботи ОСОБА_1 по дату виплати їй компенсації за невикористані відпустки (14.04.2020 р.): з 06.11.2008 р. – 2864 робочих дні, з 11.03.2010 р. – 2546 робочих днів, з 31.03.2011 р. – 2260 робочих днів, з 31.12.2014 р. – 1319 робочих днів.

Як убачається з довідок №1162/06-29, №1168/06-29, №1164/06-29, №1166/06-29, виданих 17.09.2020 року Монастириською міською радою, ОСОБА_1 дійсно працювала в Ковалівському сільському будинку культури прибиральницею (прибиральницею службових приміщень та технічним працівником службових приміщень), її середньоденна заробітна плата за період вересень-жовтень 2008 року становить 6 грн 43 коп, середньомісячна – 144 грн 78 коп; середньоденна заробітна плата за період січень-лютий 2010 року - 9 грн 54 коп, середньомісячна – 186 грн 00 коп; середньоденна заробітна плата за період лютий-березень 2011 року - 11 грн 20 коп, середньомісячна – 235 грн 25 коп; середньоденна заробітна плата за період листопад-грудень 2014 року - 16 грн 64 коп, середньомісячна – 357 грн 79 коп.

Суд, розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши зібрані по справі докази, вважає, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, виходячи з такого.

Підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи) (стаття 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати»). Такими доходами є ті грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (частина друга статті 2 цього Закону).

Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган (роботодавець) за трудовим договором виплачує працівникові за виконану ним роботу (частина перша статті 94 КЗпП України, частина перша статті 1 Закону України «Про оплату праці»).

Положенням ст. 2 Закону України «Про оплату праці» визначено структуру заробітної плати.

Основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Згідно з пунктом 2 Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 року № 1427, компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати заробітної плати, нарахованої працівникові за період роботи, починаючи з 1 січня 1998 року, якщо індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги за цей період зріс більш як на один відсоток.

Згідно ст. 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

У силу ч. ч. 1, 4 ст. 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Позивач, заявляючи вимогу про стягнення з відповідача компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, просить стягнути відповідну компенсацію у розмірі 5467 грн 54 коп.

Вказану суму компенсації відповідачем визнано та не заперечено, тому відповідна сума підлягає стягненню з відповідача у користь позивача.

Інші позовні вимоги відповідач не визнає. У частині вимог по стягненню середнього заробітку за час затримки розрахунку відповідач заявляє про пропуск строку, встановленого ч. 1 ст. 233 КЗпП України, посилаючись на те, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

Визначаючись із позовними вимогами в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд виходить з такого.

Відповідно до ст. 233 КЗпП України працівник може звернутись з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Тільки у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав.

Згідно ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених ст. 233 цього кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

У рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат (абзац восьмий пункту 2.1 мотивувальної частини).

Відповідно до пункту 1.3 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженій наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5, що був зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713, для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До цього фонду, який складається з фонду основної заробітної плати, фонду додаткової заробітної плати й інших заохочувальних та компенсаційних виплат, включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Суми, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні, не належать до фонду оплати праці (п.3.9 Інструкції).

Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (зокрема, і за час затримки виплати такої допомоги) не належать до структури заробітної плати, тобто не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є іншою заохочувальною чи компенсаційною виплатою, що входить до такої структури (близькі за змістом висновки висловлені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (пункт 34); від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (пункт 60)).

З`ясовано, що рішення Монастириського районного суду Тернопільської області від 13.03.2020 року, яким з відповідача у користь позивача стягнуто компенсацію за невикористані відпустки у загальній сумі 2191 грн 59 коп, з невиплатою якої позивач обґрунтовує порушення свого права одержати усі належні суми при звільненні, що передбачено ст. 116 КЗпП України, залишено в силі постановою Тернопільського апеляційного суду від 10.06.2020 року.

Монастириська міська рада виконала рішення суду до набрання ним законної сили та відповідно до платіжного доручення від 14.04.2020 року №801 здійснила виплату ОСОБА_1 компенсації за невикористану відпустку.

Позивач звернулася до суду 8.09.2020 року, тобто з пропуском строку, передбаченого ч.1 ст. 233 КЗпП України.

Однак суд, враховуючи пояснення представника позивача, виходячи з того, що рішення Монастириського районного суду Тернопільської області від 13.03.2020 року набрало законної сили 10.06.2020 року, вважає, що строк звернення до суду пропущено позивачем з поважних причин, тому підлягає поновленню.

При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму (стаття 116 КЗпП України).

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлює стаття 117 КЗпП України. Так, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, у разі невиплати з вини роботодавця власника або уповноваженого ним органу (підприємства, установи, організації) належних звільненому працівникові сум у терміни, зазначені у статті 116 КЗпП України, стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня фактичного такого розрахунку включно є спеціальним заходом відповідальності роботодавця. Такий захід спрямований на захист прав звільнених працівників на отримання у передбачений законом строк усіх виплат, на отримання яких працівники мають право, зокрема згідно з умовами трудового договору, та відповідно до законодавчих гарантій.

У зв`язку з тим, що позивачу не було виплачено компенсацію за невикористані відпустки, позивач просить стягнути з відповідача середній заробіток за періоди: з 06.11.2006 р. по дату проведення розрахунку (виплати компенсації за невикористану відпустку) за період роботи прибиральницею Ковалівського сільського будинку культури з 01.01.1997 р. по 06.11.2008 р. – 19 400,52 грн; з 11.03.2010 р. по дату проведення розрахунку (виплати компенсації за невикористану відпустку) за період роботи технічним працівником службових приміщень Ковалівського сільського будинку культури з 01.09.2009 р. по 11.03.2010 р. – 21 948 грн; з 31.03.2011 р. по дату проведення розрахунку (виплати компенсації за невикористану відпустку) за період роботи прибиральником службових приміщень Ковалівського сільського будинку культури з 02.08.2010 р. по 31.03.2011 р. – 24 936,50 грн; з 31.12.2014 р. по дату проведення розрахунку (виплати компенсації за невикористану відпустку) за період роботи прибиральником службових приміщень Ковалівського будинку культури з 05.01.2012 р. по 31.12.2014 р. – 21467,40 грн, що у сукупності складає 87 752,42 грн.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (п. 71 постанови від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц).

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27.04.2016 року у справі № 6-113цс16).

Визначаючись із позовними вимогами в цій частині, суд враховує висновки, викладені у постанові Великої Палати верховного Суду України від 18.03.2020 року у справі № 711/4010/13-ц (провадження № 14-429цс19).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (п. 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц):

Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.

Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.

Ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Одним із варіантів приблизної оцінки розміру майнових втрат позивачки, пов`язаних із затримкою виплати їй вихідної допомоги, які розумно передбачити, може бути розрахунок на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні у 2010 - 2014 роках розміру сум, які позивачка, недоотримавши належні їй кошти від роботодавця, могла би сплатити як відсотки за відповідний період, взявши кредит з метою збереження рівня її життя (див. пункт 94.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц).

З огляду на обставини справи, суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.

У справі №603/765/19 позивач звернулася з позовом про стягнення компенсації за невикористані відпустки лише у грудні 2019 року (при цьому не заявила вимог про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати та середнього заробітку за час затримки розрахунку).

Встановлено, що позивач має постійне основне місце роботи. Згідно з наявною в матеріалах справи довідкою про доходи з січня 2019 року по грудень 2019 року отримала заробітну плату у розмірі 12 515,29 грн.

На виконання рішення Монастириського районного суду Тернопільської області від 13.03.2020 року відповідачем виплачено позивачу компенсацію за невикористані відпустки в розмірі 2191 грн 59 коп.

Сума компенсації за невикористані відпустки, з невиплатою якої позивач пов`язує стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, присудженої позивачу у справі № 603/765/20 (2191,59 грн), менша у сорок раз, ніж визначена позивачем у цій справі сума середнього заробітку позивачки за час затримки розрахунку тієї ж компенсації (87 752,42).

З огляду на вказані обставини, на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача у сумі 3500 грн за всі періоди прострочення виплати належної при звільненні позивачу компенсації за невикористані відпустки. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих її втрат, які розумно можна було би передбачити.

Що ж стосується позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, яку позивач оцінює в розмірі 8000 грн, суд враховує таке.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється ст. 237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Зазначена норма закону (ст. 237-1 КЗпП України) містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст. 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а ст. 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин.

Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, а має самостійне юридичне значення.

За наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, тобто невиплати компенсації за невикористані відпустки, що доведено преюдиційним судовим рішенням в цивільній справі №603/765/20 і згідно з ч. 4 ст. 82 ЦПК України не підлягає доведенню, відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 25.04.2012 року у справі № 6-23цс12.

На підставі викладених норм права, враховуючи зібрані у справі докази, суд дійшов висновку, що у даному випадку підтверджено факт порушення законних прав позивача, що призвело до моральних страждань.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

З огляду на природу інституту відшкодування моральної шкоди цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної позивачу компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.

Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд враховує конкретні обставини справи, характер та обсяг страждань, яких зазнала позивач, характер немайнових втрат. Зокрема, ураховано тяжкість вимушених змін у її життєвих і виробничих відносинах, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. Тому суд уважає справедливим визначити суму компенсації в розмірі 500 грн.

Доводи відповідача у судовому засіданні про те, що позивачу виплачено компенсацію за невикористані відпустки після винесення Монастириським районним судом рішення від 13.03.2020 року – 14.04.2020 року, а отже, вини відповідача у невиплаті даної компенсації немає, суд відхиляє. При цьому враховує, що компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових прав, шляхом виплати компенсації за невикористані відпустки, а має самостійне юридичне значення.

У відповідності до ч. ч. 1, 6 ст. 141 ЦПК судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У відповідності до ч. 1 ст. 142 ЦПК України та ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

На підставі наведеного, враховуючи визнання відповідачем позову в частині стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, звільнення позивача від сплати судового збору, з Монастириської міської ради підлягає стягненню в користь держави судовий збір в розмірі 420,40 грн, іншу частину - компенсувати за рахунок держави.

Також, з відповідача в користь держави підлягають стягненню судові витрати, а саме судовий збір в розмірі 35 грн (3500 х 877,52/87752,4), пропорційно до задоволеної частини вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, 52,55 грн (500 х 840,80/8000), пропорційно до задоволеної частини вимог про стягнення моральної шкоди.

Виходячи з вищевикладеного, з відповідача слід стягнути в користь держави судовий збір в розмірі 507,95 грн (420,40 +35 + 52,55).

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 81, 82, 141, 142, 206, 259, 263, 265, 268, 354 ЦПК України, ст. ст. 1, 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», ст. ст. 1, 34 Закону України «Про оплату праці», ст. ст. 94, 116, 117, 233, 234, 237-1 Кодексу законів про працю України, суд,

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до Монастириської міської ради – задовольнити частково.

Поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду.

Стягнути з Монастириської міської ради в користь ОСОБА_1 5467 (п`ять тисяч чотириста шістдесят сім) грн 54 коп компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, 3500 (три тисячі п`ятсот) грн середнього заробітку за час затримки розрахунку, а також 500 (п`ятсот) грн моральної шкоди.

У задоволенні решти вимог – відмовити.

Стягнути з Монастириської міської ради в користь держави судовий збір в розмірі 507 (п`ятсот сім) грн 95 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Тернопільського апеляційного суду через Монастириський районний суд Тернопільської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: с. Ковалівка Монастириського району Тернопільської області, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Відповідач: Монастириська міська рада, місцезнаходження: м. Монастириська, вул. Т. Шевченка, 19, Тернопільська область, код ЄДРПОУ 04058433.

Повне судове рішення складено 10.12.2020 року.

Головуюча суддя Ю.Г. Гудкова

Суддя Ю. Г. Гудкова