Рішення № 93653647, 18.12.2020, Зарічний районний суд м. Суми

Справа № 591/1578/19

Провадження № 2/591/1265/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 грудня 2020 року Зарічний районний суд м. Суми в складі:

головуючого - судді Сидоренко А.П.

з участю секретаря судового засідання - Гонтаренка О.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Суми в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

АТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду з вищевказаним позовом та свої вимоги мотивує тим, що відповідач ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав заяву б/н, від 20 червня 2011 року, згідно якої отримав в кредит у розмірі 14500, 00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування у розмірі 27,60% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту Банк керується п. 2.1.1.2.3, п.2.1.1.2.4 Договору, на підставі яких відповідач при укладанні договору дав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою Банку.

Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та Банком Договір, що підтверджується підписом у заяві.

Відповідач на підставі п.2.1.1.5.5 Договору зобов`язався погашати заборгованість за Кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених Договором.

Банк нараховує відсотки за користування кредитом в розмірі, встановленому «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті http://privatbank.ua/kredity/, з розрахунку 365/366 календарних днів на рік, що підтверджується п. 2.1.1.12.6 Договору.

Оскільки відповідач взяті на себе зобов`язання не виконував належним чином, виникла заборгованість за кредитним договором в загальній сумі 442832, 91, яка складається з наступного:

14361,14 грн. – заборгованість за кредитом,

423 708,31 грн. – заборгованість по процентам за користування кредитом,

4763,46 грн. – заборгованість за пенею та комісією.

Звертає увагу суду, що законодавством не передбачено вимагати від боржника повернення лише повної суми заборгованості, а кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом.

Таким чином, заборгованість до стягнення становить 127517, 09 грн., з яких: 14361, 14 грн. – заборгованість за кредитом, 113155,95 грн. – заборгованість по процентам за користування кредитом з 20 червня 2011 року по 31 серпня 2017 року, яку просить стягнути з відповідача, а також понесені судові витрати.

Заочним рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 30 вересня 2019 року, ухваленим в справі за вищезазначеним позовом, позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено., стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 127517 грн. 09 коп. та судовий збір в сумі 1921 грн. 00 коп.

Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 20 січня 2020 року заяву представника ОСОБА_1 – адвоката Шпакова А.О. про перегляд заочного рішення Зарічного районного суду м. Суми від 30 вересня 2019 року у зазначеній справі задоволено. Скасовано заочне рішення Зарічного районного суду м. Суми від 30 вересня 2019 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та призначити справу за правилами спрощеного позовного провадження. Призначити судове засіданняна 25 березня 2020 року о 16 год. 00 хв.

25 березня 2020 року протокольною ухвалою головуючого розгляд справи відкладено до 02 червня 2020 року, до 11 год. 00 хв. у зв`язку із клопотанням представника відповідача про відкладення розгляду справи.

09 квітня 2020 року від представника ОСОБА_1 , - адвоката Шпакова А.О. надійшов відзив на позов, в якому зазначає, що позовну заяву ПАТ КБ «Приват Банк» необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. В обґрунтування заперечень зазначає, що у заяві позичальника від 20 червня 2011 року процентна ставка не зазначена. Крім того у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Матеріали справи не містять підтверджень, що саме витяг з тарифів та витяг з умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву- анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг Приват Банку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Оскільки позивач на підтвердження розрахунку заборгованості надав Довідку про умови кредитування з використанням платіжної карти «Кредитка Універсальна» 30 днів пільгового періоду по кредитному договору укладеному з Відповідачем та послався на право банку в порядку передбаченому договором змінювати тарифи, виходить, що сторони при укладенні кредитного договору погодили відсоткову ставку на рівні 27,60% річних.

З розрахунку заборгованості слідує, що Позивачем змінювалася процентна ставка: з 27,60% річних на 32,40% річних, на 34,8% річних, на 42% річних.

За період з 01.08.2017 - 31.08.2017 року при тілу кредиту 13985,17 грн. нарахував 1677 грн. 87 коп. відсотків, зазначивши, що вказана сума складає 42% річних. Разом з тим, 13985,17 грн. х 42% / 100% = 5873,77 грн. Тобто, за цілий рік, банк при вказаній відсотковій ставці міг нарахувати тільки 5873,77 грн. відсотків, тоді як ним лише за один місяць їх було нараховано на суму 1677,87 грн.

Аналогічним чином, у наданому Позивачем розрахунку не збігаються показники і по інших місяцях.

Більше того, в матеріалах справи міститься розрахунок заборгованості (а.с. 17), на який посилається Позивач, пред`являючи вимоги про стягнення заборгованості за період 20.06.2011 - 31.08.2017 року. Проте, першою датою у розрахунку є дата 08.11.2013 року, тобто за період, більше ніж за два роки, жодного розрахунку Позивачем не надавалося.

Відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

20 червня 2011 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір № б/н, який за своєю природою є договором споживчого кредитування. Вказане підтверджується метою видачі кредиту. При цьому, Відповідач є споживачем кредитних послуг.

Заборгованість Відповідача за кредитом згідно наданого Позивачем розрахунку становить 14500 грн., а до стягнення заявлена сума 127517,09 грн., тобто сума компенсації майже в дев`ять разів перевищує розмір вартості отриманої послуги.

Таким чином, стягнення з Відповідача на користь Позивача 127517,09 грн. є неправомірним та таким, що суперечить чинному законодавству.

Строк дії Кредитного договору №б/н від 20.06.2011 року укладеного між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 визначено у 3 роки, більше того відповідно до п.2.1.1.12.4 Умов та Правил надання банківських послуг Овердрафт, який виник по таким картам, закріплений в Довідці про умови кредитування, яка є невід`ємною частиною Договору, а також встановлено даним пунктом має бути повернутий в повному обсязі протягом 30 днів з моменту виникнення такої заборгованості.

Позичальником повністю не було здійснено повернення кредитних коштів.

Враховуючи ту обставину, що починаючи з червня 2013 року (дата закінчення договору) Банк фактично знав про своє порушене право, проте не заявляв про це, і саме з цього моменту і починається перебіг позовної давності, як щодо основного зобов`язання так і до застосування відсотків за його користування та інших передбачених договором сум. Тобто починаючи з 2013 року по сьогоднішній день строк позовної давності, щодо кредитного договору №б/н від 20.06.2011 року та стягнення неустойки за вказаним договором сплив. А Банк звернувся до суду за захистом своїх прав лише березні 2019 року.

Зазначає, що банком було подано позов до суду про порушення свого права лише в березні 2019 року, а договір перестав діяти у червні 2013 року. З цього випливає, що до спірного кредитного зобов`язання слід застосувати позовну давність.

У зв`язку з неналежним виконанням умов договору змінився строк виконання основного зобов`язання, а тому банк мав право з 2013 року й протягом трьох років від цієї дати звернутися до суду з позовом за захистом свого порушеного права, що він не зробив.

18 травня 2020 року від представника АТ КБ «ПриватБанк» надійшла відповідь на відзив, в якій вказує на те, що Позивачем надана до суду копія анкети-заяви на двох сторінках від 20.06.2011 року, з якої чітко вбачається наступна інформація: персональні дані, адреса проживання, та інша додаткова інформація необхідна для отримання кредитної картки. Відповідачем вказана інформація про себе заповнена особисто, також з копії анкети-заяви чітко вбачається, що ОСОБА_1 висловив згоду про укладення договору шляхом отримання кредитної картки “Універсальна" та особистим підписом засвідчив, що " Я згоден (на) з тим, що ця заява, разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між мною та Банком Договір про надання банківських послуг. Я ознайомився і згоден з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, які були надані мені для ознайомлення в письмовому вигляді...”.

Також до матеріалів позовної заяви долучено “Довідку про умови кредитування з використанням кредитки “Універсальна, 30 днів пільгового періоду”, яка підписана особисто Відповідачем, та з якої чітко вбачається, що Відповідачу встановлено поточну процентну ставку, вказано розміри комісій та штрафів тощо.

Відповідно до виписки по рахунку вбачається активне використання Відповідачем кредитного рахунку починаючи із 21.06.2011 р.,

20.06.2011 року ОСОБА_1 було відкрито картковий рахунок та видано кредитну картку «Універсальна» № НОМЕР_1 зі строком дії до 10.2014 року, що підтверджується довідкою банку по виданим карткам (міститься в матеріалах справи), а також відміткою у відповідному полі анкети-заяви.

В подальшому картка неодноразово перевипускалася.

Клієнт ОСОБА_1 , згідно кредитного договору б/н від 20.06.2011 року, отримав картки № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 , № НОМЕР_4 зі строком дії перевипущеної картки до останнього дня 08.2017 року.

Отримання перевипущених карток підтверджується випискою по рахунку, в якій відображено, як знаття кредитних коштів, так і погашення.

08.11.2013 року Відповідачу було перевипущено кредитну карту на престижну картку "Універсальна Gold" відповідно до Тарифів якої Відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 27,6% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

Під час укладення кредитного договору діяла процентна ставка по кредиту в розмірі 2,9% в місяць або 27,6% на рік. Далі процентна ставка була змінена, що підтверджується наказами банку.

Враховуючи викладене, просить суд задовольнити позовні вимоги банку в повному обсязі.

02 червня 2020 року від представника ОСОБА_1 , - адвоката Шпакова А.О. надійшли пояснення щодо позиції АТ КБ «Приват Банк», що викладена у відповіді на відзив. В поясненнях зазначає, що позовні вимоги є необґрунтованими, оскільки з розрахунку заборгованості, наданого до позовної заяви та відзиву від 17 січня 2020 року слідує, що позивачем змінювалась процентна ставка: з 27,60% річних на 32,40 % річних, на 34,8% річних, на 42 % річних. Крім того, було збільшено розмір наданого кредиту. Позивачем не надано доказів сповіщення відповідача про зміну процентної ставки за користування кредитними коштами.

Позивач у відзиві зазначає, що відповідач згідно кредитного договору б/н від 20.06.2011 року, отримав картки № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 , № НОМЕР_4 зі строком дії перевипущеної картки до останнього дня 08.2017 року. Проте, жодних доказів отримання відповідачем будь-яких інших карток, крім першої картки № НОМЕР_1 , яка видавалась відповідачу під час заповнення ним анкети-заяви від 20 червня 2011 року, позивачем не надано.

Відповідач повідомляє суд, що не отримував ніяких карток від позивача, крім картки № НОМЕР_1 зі стоком дії до 2014 року, також не вчиняв жодних дій щодо отримання нових карток.

Із анкети-заяви від 20 червня 2011 року, яка є невід`ємною частиною договору, укладеного між позивачем та відповідачем, вбачається, що строк дії картки, виданої останньому становить 3 роки, а саме 10.2014 року.

Позивач звернувся до суду з позовною заявою про захист порушеного права 14 березня 2019 року. Посилаючись на вказані обставини, просить суд застосувати до вказаних правовідносин вимоги позовної давності та відмовити в задоволенні позову у зв`язку з пропуском позивачем строків позовної давності (а.с.18-26).

02 червня 2020 року протокольною ухвалою суду розгляд справи відкладено до 02 вересня 2020 року, 16 год. 00 хв. у зв`язку з наданням можливості ознайомитися представнику позивачу з поданими поясненнями представника відповідача.

30 червня 2020 року від представника позивача надійшли заперечення на пояснення представника відповідача (а.с.46-56).

02 вересня 2020 року у зв`язку з перебуванням головуючого судді Сидоренко А.П. у нарадчій кімнаті по цивільній справі розгляд справи відкладено до 14 грудня 2020 року, 16 год. 10 хв.

В судове засідання 14 грудня 2020 року учасники справи не з`явилися, про час і місце судового розгляду повідомлені належним чином. При подачі позову представник позивача надав заяву про розгляд справи у його відсутність. Відповідач про час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, в судове засідання не з`явився. Від представника відповідача надійшла заява про розгляд справи без його участі, просить у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

В зв`язку з неявкою сторін в судове засідання, фіксація судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснювалась, що відповідає положенням ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до ПАТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав заяву б/н від 20 червня 2011 року, згідно якої отримав в кредит у розмірі 14500, 00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування у розмірі 27,60% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки (т.І, а.с. 19).

З наданих позивачем розрахунків слідує, що станом на 24 лютого 2019 року утворилась заборгованість за кредитним договором в загальній сумі 442832, 91, яка складається з наступного: 14361,14 грн. – заборгованість за кредитом, 423 708,31 грн. – заборгованість по процентам за користування кредитом, 4763,46 грн. – заборгованість за пенею та комісією (т.І, а.с.17-18).

Розрахунки щодо нарахування процентів за користування кредитом, пені та комісії, а також штрафів, позивач обґрунтовує умовами, викладеними в Умовах і правилах надання банківських послуг та Тарифами банку.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона – підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у цьому випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У анкеті-заяві позичальника від 20 червня 2014 року процентна ставка не зазначена (т. І а.с. 19).

Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Проте у довідці про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» від 20 червня 2011 року зазначено базова відсоткова ставка за користування кредитом (3%), розмір щомісячних платежів (7%) від заборгованості, строк внесення щомісячних платежів до 25 числа місяця, наступного за звітним, розмір комісії за зняття готівки та особистих коштів, безготівкових платежів, пеня за несвоєчасність погашення заборгованості, штрафи та комісійні (т. І а.с. 20). Зазначена довідка підписана від імені відповідача.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за процентами за користування кредитними коштами, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, у тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов та Правил надання батьківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: https://privatbank.ua як невід`ємні частини спірного договору.

Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов та Правил надання батьківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: https:// www.privatbank.ua, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, у тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку – 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов та Правил надання батьківських послуг в ПриватБанку розуміла відповідачка та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПАТ КБ «ПриватБанк», а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та Правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).

В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої – договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим ПАТ КБ «ПриватБанк» у період – з часу виникнення спірних правовідносин (26 січня 2010 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (10 вересня 2018 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг

з Тарифів обслуговування витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов та Правил надання батьківських послуг в ПриватБанку у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила надання банківських послуг в ПриватБанку, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів

за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов та Правил надання батьківських послуг в ПриватБанку не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях.

Надані АТ КБ «ПриватБанк» Умови та Правила надання банківських послуг в ПриватБанку з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку – в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю у п`ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження

№ 6-16цс15).

Наявність в указаних справах неоднакових редакцій та положень Умов і Правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об`єкт кредитування

є тотожним – споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору.

Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов та Правил надання батьківських послуг в ПриватБанку, що розміщені на сайті: https:// www.privatbank.ua та містяться у матеріалах цієї справи, не містять підпису відповідачки, а тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 20 червня 2011 року шляхом підписання анкети-заяви.

Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти у добровільному порядку ПАТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання

в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд погоджується, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд – шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Такі висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131 цс 19.

Як зазначено у позовній заяві, відповідач отримав кредит в розмірі 14500 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 7 ст. 81 ЦПК України, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно із ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову процесуальним законом, за загальним правилом, покладається на позивача; за таких умов, доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним його процесуальних обов`язків.

В той же час згідно анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку відповідачем зазначений кредитний ліміт за платіжною карткою кредитка «Універсальна» в сумі 1000 грн. 00 коп. Доказів на підтвердження того, що позичальник отримав від банку більше ніж 1000 гривень кредитних коштів матеріали справи не містять.

У довідці про умови кредитування від 20 червня 2011 року з використанням кредитки «Універсальна», 30 днів пільгового періоду» зазначено базова відсоткова ставка за користування кредитом (3%%), розмір щомісячних платежів (7%) від заборгованості, строк внесення щомісячних платежів до 25 числа місяця, наступного за звітним, розмір комісії за зняття готівки та особистих коштів, безготівкових платежів, пеня за несвоєчасність погашення заборгованості, штрафи та комісійні. Заперечень щодо підпису довідки відповідачем не надано.

Враховуючи те, що зазначеною довідкою, яка підписана відповідачкою визначено розмір відсотків за користування кредитом, то вони підлягають стягненню.

Таким чином, за умовами кредитного договору відповідачка мала обов`язок перед банком сплачувати 30 % річних за користування кредитними коштами.

Розрахунок заборгованості за процентами за період з 20 червня 2011 року по 31 серпня 2017 року виглядає наступним чином:

1000,00 грн. х 30% х 2629 (кількість днів):360 = 2190 грн. 83 коп.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права, або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Під час судового розгляду встановлено, що позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення з відповідача заборгованості 14 березня 2019 року. Відповідач у відзиві на позовну заяву просить застосувати строки позовної давності (а.с. 57).

Згідно розрахунку заборгованості та виписки по рахунку, наданих позивачем, остання сплата за кредитом здійснена відповідачем 03 лютого 2015 року в сумі 500 грн. 00 коп., тоді як позивачем подано позов 14 березня 2019 року, тобто після спливу трирічного строку позовної давності, про застосування якої просить відповідач.

Суд приходить до висновку, що позивачем не надано достатніх доказів в частині наявності правових підстав для поновлення строків позовної давності, визначеної ст. 257 ЦК України, а тому необхідно у задоволенні позову з цих підстав відмовити.

Керуючись ст.ст.12, 13, 76-81, 263-265 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до апеляційного суду Сумської області шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. В разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

До початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи через Зарічний районний суд м. Суми.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», код ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження: м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, 01001.

Відповідач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 .

Повний текст рішення виготовлений 18 грудня 2020 року.

Суддя А.П. Сидоренко