Рішення № 93649399, 14.12.2020, Хортицький районний суд м. Запоріжжя

14.12.2020 Справа 337/4026/20

Провадження № 2/337/1906/2020

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 грудня 2020 року Хортицький районний суд м.Запоріжжя

у складі: головуючого судді Гнатик Г.Є.

за участю секретаря Побережної О.В.

адвоката Сенько С.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Запоріжжі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Запорізький титано-магнієвий комбінат» про зміну формулювання причини звільнення, стягнення вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, судових витрат,

в с т а н о в и в :

У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Запорізький титано-магнієвий комбінат» про зміну формулювання причини звільнення, стягнення вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, судових витрат, в обґрунтування якого зазначив наступне.

З 01.01.2014 року він перебував у трудових відносинах з ТОВ «Запорізький титано-магнієвий комбінат». Починаючи з червня 2020 року, відповідач почав допускати порушення законодавства про працю, яке полягало в порушенні порядку та строків виплати заробітної плати, що підтверджується випискою про нараховані та не виплачені суми заробітної плати.

17.08.2020 року, він звернувся з письмовою заявою до свого безпосереднього керівника про звільнення з 31.08.2020 року за власним бажанням у зв`язку з невиконанням законодавства про працю та умов колективного договору. Цій заяві не було надано руху, тому з повторною, аналогічною заявою до відповідача він звернувся 19.08.2020 року через канцелярію підприємства.

В останній робочий день він звернувся до відповідальної особи з приводу отримання трудової книжки, але за слів начальника відділу кадрів, підстав для видачі трудової книжки не було, бо не було видано наказ про його звільнення. Розрахунок належних йому сум у день звільнення проведено також не було.

З 31.08.2020 року він припинив трудові стосунки з відповідачем.

08.09.2020 року на його адресу надійшла трудова книжки з супровідним листом, в якій було зроблено запис про те, що його звільнено за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України, без зазначення істинної причини його звільнення.

Оскільки відповідач самостійно, без урахування поданої ним заяви, а саме підстав для звільнення, зазначив причину звільнення, своєчасно, в день звільнення, не провів розрахунок належних йому сум, які було виплачено лише у вересні 2020 року, не виплатив суму належної йому вихідної допомоги, просив суд прийняти рішення яким змінити формулювання причини його звільнення із зазначенням: «за власним бажанням у зв`язку з невиконанням законодавства про працю, відповідно до ч.3 ст. 38 КЗпП України», стягнути з відповідача суму вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, судових витрат: судового збору та витрат на правничу допомогу.

Ухвалою від 02.10.2020 року, позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження, визначено про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, сторонам встановлено строки для подання відзиву на позов та заяв по суті справи.

22.10.2020 року відповідач направив суду відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що позовні вимоги не визначає, позивача звільнено, відповідно до ст. 38 КЗпП України, за

власним бажанням, оскільки ОСОБА_1 не надав до своєї заяви про звільнення, доказів порушення відповідачем невиконання законодавства про працю та колективного договору, а тому вважає, що усі його позовні вимоги не підлягають задоволенню.

09.11.2020 року від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивач зазначив, що вважає доводи відповідача такими, що не підтверджені жодними доказами, тому просив задовольнити його позов.

16.11.2020 року від представника відповідача до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив.

У судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явився, надавши суду письмову заяву про розгляд справи без його участі.

Представник позивача- адвокат Сенько С.М., у судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі, враховуючи уточнену позовну заяву з підстав, зазначених в позові, просив позов задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував та просив суд позовні вимоги позивача залишити без задоволення за безпідставністю.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, повно та всебічно з`ясувавши обставини справи, розглянувши подані сторонами докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у сукупності, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову у зв`язку з наступним.

Згідно з ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ст.12,13,81 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

У відповідності до вимог ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 81, 83 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

На підставі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , з 01.01.2014 року, перебував у трудових відносинах з ТОВ «Запорізький титано-магнієвий комбінат», що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 ( а.с.12).

17.08.2020 року ОСОБА_1 подав заяву на ім`я заступника директора по управлінню персоналом і соціальному розвитку, начальника дільниці центру АСУТП ТОВ «Запорізький титано-магнієвий комбінат» про звільнення його з роботи з 31.08.2020 року за власним бажанням у зв`язку з порушенням ч.3 ст.38 КЗпП України ( а.с.85).

Звертаючись до суду з позовом, позивач зазначив, що з червня 2020 року відповідач порушував законодавство про працю, умови колективного договору, що полягало у порушення строків виплати заробітної плати.

Представник відповідача, заперечував у судовому засіданні щодо вказаної обставини.

Доводи позивача та його представника у цій частині, підтверджуються доказами, які додано до позову, а саме копіями відомостей про нараховану та підлягаючу до виплати ОСОБА_1 зарплату: за червень 2020 року борг за підприємством по заробітній платі становив 6476 грн. 95 коп., за липень- 6526 грн. 96 коп., серпень- 11451 грн. 50 коп., що повністю спростовує доводи представника відповідача у судовому засіданні щодо відсутності порушень законодавства про працю відповідачем ( а.с.20,21).

Згідно із ст. 7 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, ратифікованого Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 2148-VIII від 19.10.1973 року, держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право кожного на справедливі і сприятливі умови праці.

У відповідності до ст.21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

В рішеннях Європейського Суду з прав людини по численних заявах до суду громадян України зазначається, що невиплата заробітної плати, інших належних працівникові сум є втручанням у право заявника на мирне володіння майном у сенсі першого речення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції (994-535). Європейський Суд з прав людини також звертає увагу на те, що відсутність достатніх коштів у підприємства-боржника не може бути виправданням тривалого невиконання судових рішень. Тобто має місце порушення Конвенції про захист прав людини та основних свобод.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 17.08.2020 року звернувся із заявою про звільнення за власним бажанням з 31.08.2020 року у зв`язку із порушенням строків виплати заробітної плати.

З копій відомостей про нараховану та підлягаючу до виплати зарплату: за червень 2020 року борг за підприємством по заробітній платі становив 6476 грн. 95 коп., за липень- 6526 грн. 96 коп., серпень- 11451 грн. 50 коп., що підтверджує факт наявності заборгованості по заробітній платі перед позивачем.

Невиплата заробітної плати є порушенням законодавства про працю, а саме статті 21 Закону України «Про оплату праці».

Враховуючи факт невиконання відповідачем законодавства про працю, ОСОБА_1 мав право на розірвання трудового договору за власним бажанням на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України, про що він зазначив у заяві про звільнення ( а.с.85).

Так, Верховний Суд, в постанові від 15.11.2018 року по справі №761/18805/17 вказав, що для визначення правової підстави розірвання трудового договору значення має сам лише факт порушення законодавства про працю, що спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи, а не поважність чи неповажність причин такого порушення та істотність порушення трудових прав працівника.

Згідно ч.1 ст.38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Згідно ч. 3 ст. 38 КЗпП України, працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Скориставшись своїм правом, позивач, 17.08.2020 року подав заяву на ім`я заступника директора по управлінню персоналом і соціальному розвитку, начальника дільниці центру АСУТП ТОВ «Запорізький титано-магнієвий комбінат» про звільнення його з роботи з 31.08.2020 року за власним бажанням у зв`язку з порушенням ч.3 ст.38 КЗпП України ( а.с.85).

Як вбачається з вищевказаного, у порушення КЗпП України, наказом № 987 від 31.08.2020 року, ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України ( а.с.12).

Частина 3 статті 235 КЗпП України передбачає, що у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.

Враховуючи вказане вище, суд вважає, що позовні вимоги позивача у частині зміни формулювання причини звільнення із: « звільнений за власним бажанням за ст.. 38 КЗпП Украни» на «звільнений за власним бажанням у зв`язку з невиконанням законодавства про працю, відповідно до частини третьої ст. 38 КЗпП України», підлягають задоволенню,

оскільки такі позовні вимоги повністю доведено вище переліченими доказами, а представником відповідача такі докази не спростовано.

Щодо позовних вимог позивача про стягнення з відповідача суми вихідної допомоги, варто зазначити наступне.

Відповідно до ст. 44 КЗпП України, при припиненні трудового договору внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39), працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Оскільки звільнення позивача ОСОБА_1 відбулося у порушення вимог КЗпП України, так як відповідно до його заяви він підлягав звільненню за ч.3 ст. 38 КЗпП України, при звільненні ОСОБА_1 , до виплати, підлягала сума вихідної допомоги у розмірі не менше тримісячного середнього заробітку, а саме: 42 559 грн. 68 коп. ( 21,5х3х 659,84), яка виплачена не була.

Крім того, не була виплачена і сума заборгованості підприємства по заробітній платі, яка існувала на час його звільнення.

Частиною 1 ст. 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Листом від 04.09.2020 року, на ім`я ОСОБА_1 , ТОВ «ЗТМК» направило трудову книжку за адресою місця його проживання ( а.с.19), яку не видало у день його звільнення.

Крім того, як вбачається з виписки по картковому рахунку ОСОБА_2 , розрахунок належних працівникові сум на день звільнення, ТОВ «ЗТМК» здійснило лише 11.09.2020 року ( а.с. 13-17, 77-78), у який не ввійшла сума належної йому при звільненні вихідної допомоги.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Оскільки належні суми ОСОБА_1 на день звільнення, а також на наступний день, йому виплачені не були, суд вважає, що позовні вимоги позивача щодо стягнення суми вихідної допомоги у розмірі 42559 грн. 68 коп. та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 40 910 грн.08 коп., за період з 01.09.2020 року по 26.11.2020 року включно ( не виходячи за межі заявлених позовних вимог), підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог позивача ОСОБА_1 про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу, необхідно зазначити наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За приписом п.2 частини другої ст. 141 цього Кодексу судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача у разі відмови в позові.

Згідно положень с.1, 2 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результати розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу надання послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до п.3 ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат, учасник справи подає детальний опис робіт ( наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно до частин 4-6 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співрозмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт( наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт ( надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та ( або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару ( фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення, тощо, визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Витрати на правничу допомогу, які мають бути документально підтверджені та доведені, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правничої допомоги у конкретній справі ( складання позовної заяви, надання консультацій).

Склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входять до предмету доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку ( квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Враховуючи вказане вище, оцінивши, надані позивачем та його представником- адвокатом докази у цій частині позовних вимог, суд вважає, що позовні вимоги позивача у частині відшкодування витрат на правничу допомогу, підлягають задоволенню на суму 4394 грн.

Крім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України, на користь позивача підлягають стягненню понесені ним та документально підтверджені судові витрати, а саме сплачена сума судового збору у розмірі 1681 грн. 60 коп., а тому позовні вимоги позивача у цій частині, підлягають задоволенню.

Керуючись ст. 38, 44 КЗпП України, ст. 133, 137, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 268 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити.

Змінити формулювання причини звільнення ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , НОМЕР_2 ) в наказі № 987 від 31.08.2020 року про звільнення «за власним бажанням, відповідно до ст. 38 КЗпП України» на причину звільнення « за власним бажанням, у зв`язку з невиконанням законодавства про працю, відповідно до частини третьої ст. 38 КЗпП України».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький титано-магнієвий комбінат» ( ІК ЮО ЄДРПОУ- 38983006) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , НОМЕР_2 ) вихідну допомогу при припиненні трудового договору внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору, у розмірі 42 559 грн. 68 коп.

Стягнути з Товарситва з обмеженою відповідальністю «Запорізький титано-магнієвий комбінат» ( ІК ЮО ЄДРПОУ- 38983006) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , НОМЕР_2 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 40 910 грн. 08 коп.

Стягнути з Товарситва з обмеженою відповідальністю «Запорізький титано-магнієвий комбінат» ( ІК ЮО ЄДРПОУ- 38983006) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , НОМЕР_2 ) у рахунок відшкодування витрат на правничу допомогу 4394 грн., судового збору у розмірі 1681 грн. 60 коп., всього 6075 грн. 60 коп.

Повний текст рішення виготовлено судом 18.12.2020 року.

Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Г.Є.Гнатик