Рішення № 93646459, 17.12.2020, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/36490/20-ц

ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2020 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Литвинової І. В.,

при секретарі судових засідань - Винник С. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву про ухвалення додаткового рішення стосовно розподілу судових витрат у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», треті особи: приватний нотаріус Дніпровського нотаріального міського округу Бондар Ірина Михайлівна, Ужгородський міський відділ державної виконавчої служби Південно-західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про визнання виконавчих написів такими, що не підлягають виконанню,

ВСТАНОВИВ:

У провадженні суду перебувала цивільна справа, у якій 18 листопада 2020 року постановлено рішення суду про визнання виконавчих написів такими, що не підлягають виконанню, вирішено питання розподілу понесених судових витрат у частині витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 25 000, 00 грн, судовий збір - 1 681, 60 грн /а. с. 70-76/.

Згідно із частиною другою, третьою ст. 270 ЦПК України заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.

Відповідно до пункту 3 частини першої ст. 270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

14 грудня 2020 року до суду засобами поштового зв`язку від представника позивача надійшла заява про розгляд справи за відсутності позивача і його представника, заяву підтримує у повному обсязі і прошу її задовольнити.

Суд, дослідивши письмові докази у справі, вважає, що заява підлягає частковому задоволенню і необхідно ухвалити додаткове рішення у справі, виходячи з наступного.

За пунктом 6 частини першої статті 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує у тому числі питання як розподілити між сторонами судові витрати.

На виконання вимог пункту 9 частини третьої статті 175 ЦПК України, у позовній заяві зазначено, що позивач поніс і очікує понести у зв`язку із розглядом справи витрати: судовий збір 1 681, 60 грн, витрати на професійну правничу допомогу адвоката - 45 000, 00 грн, з яких 25 000, 00 грн вже сплачено відповідно до квитанції до прибутного касового ордеру від 19 серпня 2020 року № 09, а решта - 20 000, 00 грн буде сплачена у випадку прийняття судом першої інстанції рішення на користь позивача, що підтверджується договором з адвокатом від 10 серпня 2020 року № 22 /а. с. 4, 39, 41, 42/.

Адвокат Розман С. Ю. (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 19 від 12 березня 2014 року, видане Радою адвокатів Закарпатської області) здійснював представництво інтересів у справі ОСОБА_1 за його позовом про визнання виконавчих написів такими, що не підлягають виконанню, на підставі ордеру серії АО № 1013989 на надання правової допомоги від 20 серпня 2020 року, виписаного на підставі договору про надання правової допомоги № 22 від 10 серпня 2020 року.

30 листопада 2020 року до суду засобами поштового зв`язку надійшла заява про ухвалення додаткового рішення суду, у якій позивач просив суд поновити строк на звернення до суду із такою заявою, посилаючись на те, що рішення суду було постановлено без участі позивача або його представника, про задоволення позову він дізнався 20 листопада 2020 року від працівників канцелярії суду, його копію станом на день звернення не отримували.

Відповідно до пункту 2.3 договору № 22 про надання правничої допомоги від 10 серпня 2020 року, укладеного ОСОБА_1 [клієнт] і ОСОБА_2 [адвокат] у випадку прийняття судом рішення про задоволення чи про часткове задоволення позовної заяви клієнт у справі по визнанню такими, що не підлягають виконанню, виконавчих написів, вчинених приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І. М. 04 червня 2020 року, зареєстрованих у реєстрі за №№ 391, 392, клієнт протягом двох календарних днів з дня прийняття такого рішення судом повинен сплатити адвокату гонорар успіху у розмірі 20 000, 00 грн /а. с. 39/.

До заяви про ухвалення додаткового рішення суду позивачем додано квитанцію до прибуткового касового ордера № 15 від 20 листопада 2020 року, з якої вбачається, адвокат прийняв від ОСОБА_1 на підставі договору від 10 серпня 2020 року № 22, суму у розмірі 20 000, 00 грн /а. с. 82/.

Позивач вказує у своїй заяві, що вказана банком сума заборгованості за кредитним договором від 31 березня 2008 року № 017Є/V-U, для погашення якої були вчинені ці написи, складає 165 419, 44 Євро, що за курсом НБУ станом на 04 червня 2020 року становить 4 956 115, 29 грн (1 Євро - 29, 96 грн), відтак загальний розмір витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 45 000, 00 грн складає лише 0, 90 % від суми нарахованої банком заборгованості.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У відповідності до висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

При встановленні розміру гонорару відповідно до частини третьої статті 30 Закону № 5076-VI врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.

Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000 Євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72).

Суд зважає на те, що сума, обумовлена сторонами до сплати у твердому розмірі під відкладальною умовою, є складовою частиною гонорару адвоката, тож належить до судових витрат.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Разом з тим, заявником не наведено доводів та доказів співмірності таких витрат з вимогами позову немайнового характеру, хоча у заяві він посилається на розрахунки, пов`язані із сумою боргу, із складністю справи, розмір, який є вочевидь неспівмірним і завищеним, не обґрунтовано. Тому, враховуючи малозначність справи і фактичну сплату, суд приходить до висновку про часткове задоволення заяви і стягнення з відповідача суми на винагороду представнику позивача у розмірі 2 000, 00 грн.

Керуючись ст.ст. 1-19, 137-141, 263-265, 268, 270, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (код ЄДРПОУ 14360570, адреса місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. М. Грушевського, буд. 1-Д) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати, пов`язані із сплатою винагороди адвокату у зв`язку із представництвом ОСОБА_1 у справі 757/36490/20-ц, у розмірі 2 000, 00 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Суддя І. В. Литвинова