Ухвала суду № 93644666, 18.12.2020, Берегівський районний суд Закарпатської області

Справа № 297/2545/20

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2020 року м. Берегове

Берегівський районний суд Закарпатської област: в особі: головуючого Гал Л. Л., за участю секретаря Адамчо К.С., прокурора Поличко О.М., представника потерпілого Закарпатської дирекції АТ «Укрпошта» Чорняк Н.І., захисника Волошин В.В., обвинуваченої ОСОБА_1 , розглянувши в підготовчому судовому засіданні обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12020070060000251 від 07.04.2020 року, за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України,

встановив:

30 листопада 2020 року до Берегівського районного суду надійшов обвинувальний акт з додатками у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12020070060000251 від 07.04.2020 року, за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України.

Згідно обвинувального акту ОСОБА_1 у період з березня по грудень 2019 року включно будучи на посаді начальника сільського відділення поштового зв`язку Батьово Закарпатської дирекції АТ «Укрпошта», перебуваючи у приміщенні вказаного сільського відділення поштового зв`язку, яке розташовано на вул. Вошут, 51, в смт. Батьово, Берегівського району діючи всупереч пунктам 2.1.4, 2.1.5, 2.1.6, 2.1.8, 2.1.12 посадової інструкції начальника відділення та ч.1 п.4.8 наказу №720 АТ «Укрпошта» від 11.06.2018 умисно, повторно тобто усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, наслідки цих дій та бажаючи їх настання, керуючись корисливим мотивом спрямованим на заволодіння грошових коштів, достовірно знаючи, що сільським відділенням поштового зв`язку проводився прийом грошових коштів для переказів від клієнтів або ж було здійснено виплати грошових переказів згідно ф. 5, ф. 122 (розрахункова книжка для запису прийнятих поштових переказів, виплачені перекази), вносила до касових звітів ф. 130, який є офіційним документом неправдиві відомості про не виконання нею операцій пов`язаних з прийомом грошових переказів, або ж про суми виплати нею коштів, які скріплювала власним підписом, а грошові кошти в різних розмірах, згідно описаних в обвинувальному акті епізодах привласнювала, чим спричинила Закарпатській дирекції АТ «Укрпошта» матеріальну шкоду на загальну суму 314 031,53 грн..

В підготовчому судовому засіданні прокурор Поличко О.М. вважав, що під час досудового розслідування були дотримані всі вимоги КПК України та просив призначити судовий розгляд справи у відкритому судовому засіданні, викликати прокурора, представника потерпілого, обвинувачену, захисника.

Представник потерпілого Чорняк Н.І., та захисник Волошин В.В. не заперечили щодо призначення справи до розгляду.

Обвинувачена ОСОБА_1 підтримала позицію свого захисника.

Щодо постановленого судом питання невідповідності обвинувального акту вимогам ст. 291 КПК України прокурор заперечив, пояснив, що невідповідність кількості вказаних епізодів за ч. 1 ст. 366 КК України епізодам вказаних за ч. 4 ст. 191 КК України пов`язано з тим, що кримінальне правопорушення за ст. 366 КК України є формальним складом злочину. По епізодам, які вказані у формулюванні обвинувачення за ч. 1 ст. 366 КК України збитків не встановлено, тому їх і не вказано у формулюванні обвинувачення за ч. 4 ст. 191 КК України. Загальна сума завданої шкоди 314 031,53 грн. вказано відповідно до проведеної експертизи по справі.

З позицією прокурора про відсутність підстав для повернення йому обвинувального акту погодились інші учасники процесу.

Заслухавши думку учасників процесу суд приходить до наступного висновку.

Згідно до вимог ст. 314 ч. 3 п. 3 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти рішення повернути обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру прокурору, якщо вони не відповідають вимогам цього Кодексу.

Вивчивши як обвинувальний акт суд приходить до висновку, що він не відповідає вимогам ст. 291 КПК України і підлягає поверненню.

Статтею 2 КПК України передбачено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких відноситься, згідно з п.10 ч.1 ст. 7 КПК України, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини.

Відповідно до вимог ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, окрім іншого, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання.

Згідно з ч.2 ст. 91 КПК України доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.

Відповідно до ч.1 ст. 92 КПК України обов`язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, в кримінальному провадженні покладається на слідчого, прокурора. Це означає, що метою доказування і обов`язком слідчого, прокурора, є встановлення всіх обставин, які мають значення для кримінального провадження, а не тільки тих, які зазначені в ч.1 ст. 91 КПК України.

Пунктом першим частини третьої статті 42 КПК України передбачено, що підозрюваний, обвинувачений має право знати, у вчиненні якого кримінального правопорушення його обвинувачують. Пункт а) частини 3 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає право кожного обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього.

Виклад всіх обставин, що підлягають доказуванню згідно зі ст. 91 КПК України, як їх вважають установленими слідчий, прокурор, правова кваліфікація кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, формулювання обвинувачення, обставини, які обтяжують чи пом`якшують покарання, розмір шкоди завданої кримінальним правопорушенням, відповідно до ч. 4 ст. 110 і ч.2 ст. 291 КПК України, мають міститися в обвинувальному акті процесуальному рішенні, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і завершує досудове розслідування.

Відповідно до п. 13 ч.1 ст. 3 КПК України обвинувачення це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.

Формулювання обвинувачення повинно складатись з обставин, які свідчать про наявність доведених даних про подію (час, місце, спосіб) кримінального правопорушення, винуватість обвинуваченого в його вчиненні, форму вини, мотив і мету вчинення кримінального правопорушення, обставини, які впливають на ступінь його тяжкості.

Правова кваліфікація дій особи повинна містити в собі посилання на окрему статтю (частину статті) кримінального закону і точне формулювання об`єктивної сторони кримінального правопорушення, його кваліфікуючих ознак.

Правильне відображення в обвинувальному акті фактичних обставин кримінального правопорушення має суттєве значення не тільки для аргументації висновків слідчого, виражених у формулюванні обвинувачення, але і для реалізації прав обвинуваченого (на захист), потерпілого (знати сутність обвинувачення) та для дослідження обставин вчиненого кримінального правопорушення під час судового розгляду кримінального провадження.

Перевірка відповідності обвинувального акта вимогам КПК України і прийняття, в залежності від встановленого, відповідного рішення, згідно зі ст. 314 цього Кодексу, віднесено до компетенції суду першої інстанції на стадії підготовчого провадження. Після отримання обвинувального акта суд призначає і проводить підготовче судове засідання, в якому, в разі, якщо обвинувальний акт не відповідає вимогам ст. 291 КПК України, має прийняти рішення про повернення його прокурору.

Застосування цих приписів не звільняє суд від обов`язку виконання, у межах своєї компетенції, завдань кримінального провадження, визначених у ст.2 КПК України, на засадах, передбачених ч.3 ст. 129 Конституції України та ст. 7 КПК України.

Зазначені вимоги кримінального процесуального закону слідчим та прокурором не дотримані.

Приписам частини другої ст. 291 КПК України надісланий до суду обвинувальний акт щодо ОСОБА_1 не відповідає, слідчий і прокурор не виклали або не встановили всіх фактичних обставин кримінального правопорушення, доказування яких, відповідно до ст. 91, ч.1 ст. 92 КПК України, є їх обов`язком, у такий спосіб дезорієнтували сторону захисту, потерпілих щодо їх розуміння, суті і обсягу обвинувачення, істотно обмежили процесуальні права учасників судового розгляду.

Поза цим, не маючи повного, такого, щоб відповідав вимогам ст. 91, п.5 ч.2 ст. 291 КПК України, викладу фактичних обставин кримінального правопорушення, суд буде позбавлений можливості визначити межі судового розгляду, дати оцінку обставинам, які в обвинувальному акті не вказані (або ж слідчим не встановлені), але мають істотне значення для кримінального провадження.

Так, частина 4 статті 191 КК України, за якою стороною обвинувачення кваліфіковано дії ОСОБА_1 , визначає кримінальним правопорушенням привласнення, чужого майна, яке перебувало у її віддані, шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчинене у великих розмірах; частина 1 статті 366 цього Кодексу внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей.

Згідно п. 6 постанови Пленум Верховного Суду України від 04.06.2010 року №7 «Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки» від повторності злочинів необхідно відрізняти продовжуваний злочин, який відповідно до частини другої статті 32 КК складається з двох або більше тотожних діянь, об`єднаних єдиним злочинним наміром. Об`єднання тотожних діянь єдиним злочинним наміром означає, що до вчинення першого з низки тотожних діянь особа усвідомлює, що для реалізації її злочинного наміру необхідно вчинити декілька таких діянь, кожне з яких спрямовано на реалізацію цього наміру. Такі діяння не утворюють повторності, оскільки кожне з них стає елементом одиничного (єдиного) злочину і окремим (самостійним) злочином щодо будь-якого іншого з цих діянь бути не може, а при повторності тотожних злочинів кожен із них має свою суб`єктивну сторону, зокрема самостійний умисел, який виникає щоразу перед вчиненням окремого злочину.

В обвинувальному акті за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України, в частині обвинувачення за ст. 191 ч. 4 КК України (привласнення, чужого майна, яке перебувало у її віддані, шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчинене у великих розмірах)ні в викладі фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, ні в формулюванні обвинувачення, не зазначено чи є кримінальне правопорушення вчинене за ст. 191 ч. 4 КК України, в якому підозрюється ОСОБА_1 , продовжуваним злочином або ж в діях останньої міститься кваліфікуюча ознака «повторність».

Позаяк, у змісті формулювання обвинувачення за ст. 191 ч. 4 КК України щодо ОСОБА_1 вказано після першого епізоду, що вона повторно вчинила привласнення чужого майна, яке перебувало у її віданні, однак в обвинувальному акті така кваліфікуюча ознака органом досудового розслідування не вказана.

Крім того, в обвинувальному акті, як в частині викладу фактичних обставин кримінального правопорушення та і в частині формулювання обвинувачення, вказано, що 15 березня 2019 року у невстановлений досудовим розслідуванням час, ОСОБА_1 , будучи на посаді начальника сільського відділення поштового зв`язку Батьово Закарпатської дирекції АТ «Укрпошта», перебуваючи у приміщенні сільського відділення поштового зв`язку Батьово «Укрпошта», яке розташовано на вул. Вошут, 51, в смт. Батьово, Берегівського району діючи всупереч пунктам 2.1.4, 2.1.5, 2.1.6, 2.1.8, 2.1.12 посадової інструкції начальника відділення та ч.1 п.4.8 наказу №720 АТ «Укрпошта» від 11.06.2018 умисно, повторно тобто усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, наслідки цих дій та бажаючи їх настання, керуючись корисливим мотивом спрямованим на заволодіння грошових коштів, достовірно знаючи, що 15.03.2019 сільським відділенням поштового зв`язку проводився прийом грошових коштів для переказів від клієнтів згідно ф.5 (розрахункова книжка для запису прийнятих поштових переказів) на суму 4256,08 грн., внесла до касового звіту ф.130 від 15.03.2019, який є офіційним документом неправдиві відомості про не виконання нею операцій пов`язаних з прийомом грошових переказів, який скріпила власним підписом, а грошові кошти в сумі 4256,08 грн. привласнила. Таким чином ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення передбаченогоч.1 ст.366 КК України тобто у внесенні службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей.

Аналогічне вказано в обвинувальному акті, в частині обвинувачення і за наступними датами, а саме, що ОСОБА_1 вчинивши кримінальне правопорушення передбаченеч.1 ст.366 КК України привласнила грошові кошти, зокрема: 04.04.2019 року – 2283,00 грн., 03.05.2019 року – 600,00 грн., 04.05.2019 року – 4900,78 грн., 07.05.2019 року – 1461,39 грн., 10.05.2019 року – 7460,80 грн., 14.05.2019 року – 322,00 грн., 15.05.2019 року – 3036,40 грн., 16.05.2019 року – 1372,00 грн., 17.05.2019 року – 3928,90 грн., 21.05.2019 року – 79,30 грн., 23.05.2019 року – 357,00 грн., 31.05.2019 року – 724,00 грн., 04.06.2019 року – 180,00 грн., 06.06.2019 року – 450,00 грн., 04.06.2019 року – 180,00 грн., 24.07.2019 року 4960,32 грн., 08.11.2019 року – 2642,00 грн., 23.11.2019 року – 250,00 грн., 06.12.2019 року – 1000,00 грн., 07.12.2019 року – 600,00 грн., 11.12.2019 року – 7667,00 грн., 18.12.2019 року – 2362,30 грн., 19.12.2019 року – 525,00 грн., 27.12.2019 року – 250,00 грн..

Однак, в обвинувальному акті, в частині обвинувачення за ст. 191 ч. 4 КК України щодо привласнення ОСОБА_1 грошових коштів за вказаними вище датами та сумами відсутнє, тобто відсутні дані епізоди, що логічно у обвинуваченні є не можливим.

Також, містяться розбіжності в обвинуваченні ОСОБА_1 щодо розміру привласнених коштів нею, зокрема: в частині обвинувального акту за ст. 366 ч. 1 КК України (епізод за 12.03.2019 року – 3524,96 грн.), та ст. 191 ч. 4 КК України (епізод за 12.03.2019 року – 3524,69 грн.) (а.с. 83, 133-134); в частині обвинувального акту за ст. 366 ч. 1 КК України (епізод за 14.03.2019 року – 250,00 грн.), та ст. 191 ч. 4 КК України (епізод за 14.03.2019 року – 4214,80 грн.) (а.с. 84, 134); в частині обвинувального акту за ст. 366 ч. 1 КК України (епізод за 05.04.2019 року – 4440,30 грн.), та ст. 191 ч. 4 КК України (епізод за 05.04.2019 року – 2283,00 грн.) (а.с. 90,139); в частині обвинувального акту за ст. 366 ч. 1 КК України (епізод за 19.04.2019 року – 4071,10), та ст. 191 ч. 4 КК України (епізод за 19.04.2019 року – 4071,00 грн.) (а.с. 95, 143); в частині обвинувального акту за ст. 366 ч. 1 КК України (епізод за 30.04.2019 року – 582,10 грн.), та ст. 191 ч. 4 КК України (епізод за 30.04.2019 року – 582,00 грн.) (а.с. 96-97, 144); в частині обвинувального акту за ст. 366 ч. 1 КК України (епізод за 23.07.2019 року – 6235,70 грн.), та ст. 191 ч. 4 КК України (епізод за 23.07.2019 року – 6235,00 грн.) (а.с. 108-109, 148-149); в частині обвинувального акту за ст. 366 ч. 1 КК України (епізод за 05.11.2019 року – 7531,70 грн.), та ст. 191 ч. 4 КК України (епізод за 05.11.2019 року – 2531,70 грн.) (а.с. 125, 162); в частині обвинувального акту за ст. 366 ч. 1 КК України (епізод за 13.11.2019 року – 2674,00 грн.), та ст. 191 ч. 4 КК України (епізод за 13.11.2019 року – 2674,70 грн.) (а.с. 127, 163).

Крім того, в обвинувальному акті, в частині обвинувачення за ст. 191 ч. 4 КК України щодо привласнення ОСОБА_1 грошових коштів, вказано, що ОСОБА_1 привласнила 06.11.2019 року 3000,00 грн. шляхом внесення неправдивих відомостей до касового звіту (а.с. 162), однак в обвинувальному акті відсутнє обвинувачення за ст. 366 ч. 1 КК України, а саме про внесення службовою особою - ОСОБА_1 до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей 06.11.2019 року щодо вказаної суми.

Також згідно обвинувального акту, ОСОБА_1 обвинувачується у привласненні чужого майна, а саме коштів на загальну суму 314 031,53 грн., однак підсумував грошові кошти вказані в обвинувальному акті, які згідно обвинувачення ОСОБА_1 привласнила, розмір коштів становить 326 370,52 грн., а отже вказана сума є помилковою, або органом досудового розслідування не вірно визначений розмір привласненого чужого майна.

Крім того, формулювання обвинувачення є не конкретним. Указав по кожному епізоду привласнення коштів та внесення завідомо неправдивих відомостей суми, які були привласнені обвинуваченою не вказано звідки, або яким чином поступили грошові кошти, а лише вказані, що такі були зараховані АТ «Укрпошта» однак не вказані власники цих коштів, кому вони не були видані або кому не були перераховані, чи в яке відділення мали поступити.

Відсутність в обвинувальному акті чіткого викладу всіх фактичних обставин кримінального правопорушення, як їх вважають установленими слідчий і прокурор, які мають значення для кримінального провадження, в тому числі місця та часу всіх епізодів, які інкримінуються особі, конкретного розміру завданих збитків, кваліфікуючих ознак скоєного кримінального правопорушення, позбавляє суд та інших учасників кримінального провадження можливості правильно зрозуміти ці обставини, зіставити їх з формулюванням обвинувачення, з`ясувати для себе чи відповідає зміст і форма кримінального провадження засаді забезпечення доведеності вини саме в тому кримінальному правопорушенні (правопорушеннях), в яких особа обвинувачується.

Керуючись ст. 291, ч. 3 п. 3, ч. 4 ст. 314, ч.1 ст. 372, ст. 392 КПК України,

ухвалив:

Повернути обвинувальний акт з додатками у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12020070060000251 від 07.04.2020 року, за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України, прокурору Берегівської місцевої прокуратури Поличко Олександру Михайловичу.

Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом семи днів з дня її оголошення.

Суддя Гал Л. Л.