Рішення № 93639169, 14.12.2020, Новобаварський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Харкова)

Справа № 639/7556/20

Провадження № 2/639/2125/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2020 року м. Харків

Жовтневий районний суд м. Харкова у складі:

головуючого – судді Гаврилюк С. М.,

секретар судового засідання – Пивоварова Т. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 639/7556/20 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «АВЕНТУС УКРАЇНА» про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаною позовною заявою, в якій просить суд визнати недійсним кредитний договір № 2813003 від 21.08.2020.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 21.08.2020 між сторонами укладено Договір про надання споживчого кредиту № 2813003, відповідно до умов якого сума кредиту складала 500,00 грн, а строк кредиту – 25 днів, знижена процентна ставка становила 1,81% в день, стандартна процентна ставка – 1,90% в день.

Позивач вказує, що фактично кредит надається шляхом заповнення електронної заявки на отримання кредиту, яку можливо надіслати через сайти https://creditplus.ua. На думку позивача, при укладанні вищевказаного кредитного договору порушено його права як споживача, оскільки будь-якого паспорту споживчого кредиту, як окремого документу з інформацією встановленою відповідно до ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» та ЗУ «Про споживче кредитування» він не отримував і про що не ставив підпис. Також інформація насправді не доводилася в усній формі, ОСОБА_1 лише отримав свій примірник кредитного договору. Поряд з цим, відповідно до Договору, його невід`ємною частиною є «Правила надання коштів у позику, в тому числі й на умовах фінансового кредиту ТОВ «АВЕНТС Україна», які розміщені на сайті https://creditplus.ua. Але, як зазначає позивач, працівники фінансової установи на надали йому вищевказані Правила і з їх текстом він ознайомлений не був. Відповідачем не дотримано істотних умов договору, які є необхідними для його укладення.

Крім того, договір не містить умов про відповідальність кредитодавця. Позивач вважає, що відсутність у договорі умови про припинення дії договору, про відповідальність відповідача є підставою для визнання такого договору недійсним. Також, на думку ОСОБА_1 , відсутність права відізвати свою згоду на обробку персональних даних є порушенням ЗУ «Про захист персональних даних» та підставою для визнання п. 9.5 Кредитного договору щодо обробки персональних даних недійсним. З огляду на викладене, позивач дійшов висновку, що при укладанні договору було порушено ряд норм встановлених чинним законодавством України, а тому є всі підстави для визнання його судом недійсним в цілому.

За таких обставин позивач вимушений звернутися до суду з даним позовом.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 26.11.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у цивільній справі, призначено судове засідання (а.с. 19-20).

Позивач подав до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності, у якій підтримав позовні вимоги в повному обсязі (а.с. 13).

Належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи відповідач, згідно вимог ч. 8 ст. 128 ЦПК України, у судове засідання не з`явився, про причину неявки суд не сповістив.

Представником відповідача – адвокатом Бабенковою Н. А., яка діє на підставі ордеру, подано відзив на позовну заяву, який надійшов поштою на адресу суду 07.12.2020. Згідно вказаного відзиву сторона відповідача просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, оскільки позов має очевидно штучний характер. Вся процедура укладення договору про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, відбувається відповідно до вимог чинного законодавства, але не виключно до Законів України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», «Про електронну комерцію», а також відповідно до внутрішніх Правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту та проходить в онлайн-режимі. Так, перед укладенням кредитного договору Товариство шляхом розміщення на власному сайті надає клієнту доступ до інформації, необхідної для укладення кредитного договору, де міститься інформація про тарифи, ціни, та умови надання фінансових послуг, порядок їх надання, розміщені Правила та примірний кредитний договір, що планується до укладення. ОСОБА_1 є клієнтом товариства з 06.02.2020 та до оспорюваного кредитного договору уклав ще два кредитних договорів, які успішно закрив, виконавши всі зобов`язання належним чином, а отже був ознайомлений з Правилами. Оскаржуваний кредитний договір є аналогічний попереднім, укладений в електронній формі. Реєструючись на сайті позивач надав згоду на збір та обробку персональних даних шляхом проставлення відповідної відмітки.

21.08.2020 при укладенні кредитного договору позивачем було свідомо вчинено сукупність дій, спрямованих на укладення спірного договору, а саме: він самостійно для себе визначив необхідний для нього обсяг часу для ознайомлення з Правилами та умовами кредитного договору; після чого проявив намір вступити з Товариством в договірні відносини на умовах, визначених Правилами; після узгодження розміру кредиту, строку та умов кредитування, спірний кредитний договір було підписано з позивачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Грошові кошти того ж числа були переведені та зараховані на картковий рахунок позивача. Позивач зловживає своїм правом на звернення до суду з метою уникнення виконання зобов`язань за оспорюваним кредитним договором.

Частиною 1 статті 223 ЦПК України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд, відповідно до ч.1 ст. 223 ЦПК України, розглянув справу за відсутності позивача та представника відповідача.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, у відповідності до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, судом не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, докази, надані в обґрунтування позову та заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Виходячи з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судовим розглядом встановлено, що 21 серпня 2020 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «АВЕНТУС Україна» та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту № 2813003, згідно якого Товариством з обмеженою відповідальністю «АВЕНТУС УКРАЇНА» надано позивачу кошти в розмірі 5500,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а Позичальник зобов`язався повернути кошти та сплатити проценти за користування Кредитом (а.с. 8-11).

А також сторонами вищевказаного кредитного договору підписано графік платежів до договору про надання споживчого кредиту № 2813003 від 21.08.2020 (а.с. 12).

Переказ коштів, здійснено 21.08.2020 шляхом перерахування на банківську картку Клієнта, яку вказано особисто Клієнтом в заяві на отримання Кредиту, що підтверджується копією повідомлення за вих. № 4368-ВП від 02.12.2020, складеної директором ТОВ ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» у відповідності до вимог законодавства, та яка містить усі необхідні реквізити, а сам Платіжний провайдер має відповідну Ліцензію НБУ на здійснення переказів грошових коштів та внесений в Державний реєстр фінансових установ.

Згідно Кредитного договору, сторони погодили усі істотні умови договору: строк договору - 25 днів та знижену процентну ставку Кредиту на 25 днів - 1,81 % від суми Кредиту за кожен день користування Кредитом (річна процентна ставка - 660,63 % річних), стандартну процентну ставку - 1,90 % від суми кредиту за кожен день користування Кредитом (річна процентна ставка - 695,40 % річних) та умови договору щодо відповідальності у випадку невиконання умов договору.

Таким чином, укладаючи 21 серпня 2020 року Кредитний договір, сторони в частині процентної ставки та способу її застосування погодили наступні умови:

«1.5. Тип процентної ставки - фіксована. Процентна ставка за користування коштами кредиту залежить від фактичного виконання Споживачем умов Договору та становить:

1.5.1. Знижена процентна ставка 1,81 % в день від суми кредиту, застосовується у межах строку надання кредиту, зазначеного в пункті 1.4 цього Договору, якщо в цей строк Споживач здійснить повне погашення кредитної заборгованості або здійснить таке погашення протягом трьох календарних днів, що слідують за датою закінчення такого строку.

1.5.2. Стандартна процента ставка 1,90 % в день від суми кредиту, застосовується:

- у межах строку надання кредиту, зазначеного в пункті 1.4 цього Договору, якщо Споживач не виконав умови зазначені в пп. 1.5.1. Договору для застосування зниженої процентної ставки; та

- у межах нового строку, якщо відбулося продовження строку користування кредитом відповідно до п.4.1-4.6 цього Договору; та

- у межах періоду прострочення, але не більше 90-та календарних днів поспіль з моменту виникнення прострочення, що застосовується відповідно до абз. 2 ч. 1 статті 1048 Цивільного кодексу України».

Як встановлено із змісту кредитного договору № 2813003 від 21.08.2020 про надання споживчого кредиту, даний договір укладений в електронній формі, кредит наданий позичальнику (позивачу) виключно за допомогою веб-сайту кредитодавця (відповідача), за умови ідентифікації позичальника та використання електронного цифрового підпису одноразовим ідентифікатором.

Вказаним договором № 2813003 від 21.08.2020 про надання споживчого кредиту передбачено порядок та умови погашення кредиту, погашення заборгованості по кредиту, сплата нарахованих за період користування відсотків, неустойка та інші платежі відповідно до договору, у разі наявності.

Згідно підпунктів 5.11.1.1.-5.11.1.3. пункту 5 Правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту Товариства з обмеженою відповідальністю «АВЕНТУС УКРАЇНА», Кредитний договір з Споживачем укладається в електронній формі за допомогою ІТС Товариства, доступ до якої забезпечується через Веб-сайт або Мобільний додаток. З метою укладення Кредитного договору, сторонами здійснюються визначені нижче дії.

Споживач на Веб-Сайті обирає бажані умови кредитування, у тому числі суму та строк Кредиту, вказує контактні дані (мобільний номер телефону), створює Пароль доступу до Особистого кабінету, якщо це передбачено функціональними можливостями ІТС Товариства, вказує електронну адресу (за наявності) і розпочинає Реєстрацію в ІТС Товариства через Веб-сайт або Мобільний додаток. При цьому, Споживач самостійно і за свій рахунок забезпечує і оплачує технічні, програмні і комунікаційні ресурси, необхідні для організації каналів доступу і підключення до Веб-сайту/ІТС Товариства.

Під час першого етапу Реєстрації в ІТС Товариства шляхом проставляння відповідної відмітки в чек-боксі на натискання клавіші, яка виражає згоду Споживача продовжувати дії в ІТС Товариства, Споживач підтверджує, що ознайомлений зі змістом Правил, Публічної пропозиції на використання аналогів підписів, приймає їх в повному обсязі та надає Згоду на обробку персональних даних та доступ до своєї кредитної історії.

У відповідності до підпункту 5.11.1.7. пункту 5 Правил, після завершення Реєстрації, Споживач ще раз підтверджує бажані умови отримання кредиту (у тому числі суму та строк) та надсилає Заявнику на розгляд Товариству, Товариство повідомляє Споживача про прийняття Заявки шляхом відповідного інформаційного повідомлення у Особистому кабінеті.

А після аналізу наявної інформації Товариство приймає рішення про надання Кредиту, про яке повідомляє Споживача шляхом відправки відповідного інформаційного повідомлення. У разі прийняття позитивного рішення, Товариство робить Споживачу в Особистому кабінеті пропозицію укласти електронний договір (оферту) у формі Кредитного договору, що містить усі істотні умови та підписаний зі сторони Товариства аналогом власноручного підпису уповноваженої особи Товариства та відтиску печатки Товариства відтворені засобами копіювання. У разі якщо Кредитний договір регулюється Законом України «Про споживче кредитування», перед укладенням Кредитного договору Товариство надає Споживачу для ознайомлення Паспорт споживчого кредиту, який містить інформацію та положення, що вимагаються чинним законодавством України, що встановлено пп. 5.11.1.11., 5.11.1.12. пункту 5 вказаних Правил.

За змістом пп. 5.11.1.16.-5.11.1.18. пункту 5 Правил, у випадку готовності Споживача прийняти пропозицію (оферту), Споживач натискає відповідну клавішу, що висловлює його згоду, у Особистому кабінеті, після чого Товариство надсилає Споживачу засобами зв`язку Одноразовий ідентифікатор у вигляді коду. У момент введення коду, зазначеного в пп. 5.11.1.16. Правил, Споживач направляє Товариству Електронне повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції (оферти), підписане електронним підписом Одноразовим ідентифікатором та підписує Кредитний договір. Договір вважається укладеним з моменту одержання Товариством Електронного повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції (оферти, якщо інший момент набуття чинності не передбаченого умовами Кредитного договору.

Статтею 205 ЦК України передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Механізм укладення електронного договору, який має використовуватися позивачем у взаємовідносинах із позичальниками, зокрема вимоги до його підписання сторонами, врегульовано Законами України «Про електронну комерцію» та «Про електронний цифровий підпис», чинним станом на час виникнення спірних правовідносин.

Статтею 1 Закону України «Про електронний цифровий підпис» передбачено, що електронний цифровий підпис - вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача. Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про електронний цифровий підпис», електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки) у разі, якщо: електронний цифровий підпис підтверджено з використанням посиленого сертифіката ключа за допомогою надійних засобів цифрового підпису; під час перевірки використовувався посилений сертифікат ключа, чинний на момент накладення електронного цифрового підпису; особистий ключ підписувача відповідає відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті. Електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через те, що він має електронну форму або не ґрунтується на посиленому сертифікаті ключа.

Згідно статті 4 Закону України «Про електронний цифровий підпис», електронний цифровий підпис призначений для забезпечення діяльності фізичних та юридичних осіб, яка здійснюється з використанням електронних документів. Електронний цифровий підпис використовується фізичними та юридичними особами - суб`єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача та підтвердження цілісності даних в електронній формі. Використання електронного цифрового підпису не змінює порядку підписання договорів та інших документів, встановленого законом для вчинення правочинів у письмовій формі.

Статтею 6 Закону України «Про електронний цифровий підпис» передбачено, що сертифікат ключа містить такі обов`язкові дані: найменування та реквізити центру сертифікації ключів (центрального засвідчувального органу, засвідчувального центру); зазначення, що сертифікат виданий в Україні; унікальний реєстраційний номер сертифіката ключа; основні дані (реквізити) підписувача - власника особистого ключа; дату і час початку та закінчення строку чинності сертифіката; відкритий ключ; найменування криптографічного алгоритму, що використовується власником особистого ключа; інформацію про обмеження використання підпису. Посилений сертифікат ключа, крім обов`язкових даних, які містяться в сертифікаті ключа, повинен мати ознаку посиленого сертифіката ключа. Інші дані можуть вноситися у посилений сертифікат ключа на вимогу його власника.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронна комерція - відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов`язки майнового характеру; електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно із частиною 3 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Згідно із частиною 6 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Частиною 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію.

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» (зазначено, що електронний договір – це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Частина 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Відповідно до ст. 3 ЦПК кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.

Захист цивільних прав – це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у ст. 16 ЦК.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Частиною 3 ст. 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Оскільки відповідно до умов спірного кредитного договору відповідач надав позичальнику кредит на споживчі цілі, особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України «Про захист прав споживачів».

Підставою для визнання договору позики недійсним позивачем зазначено про відсутність будь-якої необхідної інформації щодо умов кредитування та іншої інформації, як це передбачено Законом України «Про захист прав споживачів».

Частиною 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що перед укладанням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача в письмовій формі про: особу та місцезнаходження кредитодавця; кредитні умови, зокрема, мету для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг, пов`язаних з одержанням кредиту та укладанням договору про надання споживчого кредиту; строк на який кредит може бути одержаний; варіанти повергнення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки запропонованих схем кредитування.

Згідно ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: сума кредиту; детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов`язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; право дострокового повернення кредиту; річна відсоткова ставка за кредитом; умови дострокового розірвання договору; інші умови, визначені законодавством.

Частинами 1, 2, 5 ст. 18 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним

В п. 14 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз`яснено, що при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (статті 215, 1048 - 1052, 1054 - 1055), статті 18 - 19 Закону України "Про захист прав споживачів".

Вирішуючи спір, суд приймає до уваги те, що в силу 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України, зобов`язання мають виконуватись належним чином та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається.

Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За правилами ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Частиною 1 статті 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Частиною 3 статті 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). У ч. 1 цієї ж статті зазначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 13, 5 та 6 ст. 203 ЦК України, яка встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так, цією статтею встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У разі, якщо при укладенні договору не було додержано вимог, встановлених ст. 203 ЦК України, такий договір за позовом цієї особи (або іншої заінтересованої особи) може бути визнаний недійсним, зокрема, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Як вбачається із спірного кредитного договору, позивач ознайомився зі змістом вказаного договору, підписав його, а отже сторонами в належній формі досягнуто згоди щодо істотних умов договору, передбачених законодавцем, а відтак волевиявлення позивача було вільним та відповідало його волі на момент укладення.

Верховний Суд України у п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз`яснив, що помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

За змістом пункту 20 вказаної постанови правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Суд зазначає, що з наданої відповідачем копії Паспорту споживчого кредиту – Інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит (Стандартизована форма), вбачається, що вказаний документ підписано ОСОБА_1 електронним підписом за допомогою одноразового ідентифікатора 21.08.2020.

Позивач, який позиціонує себе як особу, яка діяла під впливом омани, оскільки його начебто не ознайомлено з умовами та правилами кредитного договору та іншою обов`язковою інформацією, яка повинна бути надана до моменту укладання Договору, жодним чином не довів належними та допустимими доказами факт обману, що є його обов`язком відповідно до засад змагальності процесу, чим не виконав вимоги ст. 12 ЦПК України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Кредитний договір підписано особисто позивачем, при його підписанні він розумів його зміст та значення своїх дій.

Окрім того, ОСОБА_1 не скористався своїм правом, визначеним ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», на відмову від договору протягом 14 днів.

Не ґрунтуються на вимогах законодавства посилання позивача на порушення вимог ст. 8 Закону України «Про захист персональних даних» з огляду на таке.

У відповідності до положень статті 32 Конституції України не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Згідно з абзацом 4, 8, 10 статті 2 Закону України «Про захист персональних даних» у цьому Законі нижченаведені терміни вживаються в такому значенні: згода суб`єкта персональних даних – добровільне волевиявлення фізичної особи (за умови її поінформованості) щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки, висловлене у письмовій формі або у формі, що дає змогу зробити висновок про надання згоди. У сфері електронної комерції згода суб`єкта персональних даних може бути надана під час реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції шляхом проставлення відмітки про надання дозволу на обробку своїх персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки, за умови, що така система не створює можливостей для обробки персональних даних до моменту проставлення відмітки; обробка персональних даних – будь-яка дія або сукупність дій, таких як збирання, реєстрація, накопичення, зберігання, адаптування, зміна, поновлення, використання і поширення (розповсюдження, реалізація, передача), знеособлення, знищення персональних даних, у тому числі з використанням інформаційних (автоматизованих) систем; персональні дані – відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про захист персональних даних» підставами для обробки персональних даних є: 1) згода суб`єкта персональних даних на обробку його персональних даних; 2) дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; 3) укладення та виконання правочину, стороною якого є суб`єкт персональних даних або який укладено на користь суб`єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб`єкта персональних даних; 4) захист життєво важливих інтересів суб`єкта персональних даних; 5) необхідність виконання обов`язку володільця персональних даних, який передбачений законом; 6) необхідність захисту законних інтересів володільця персональних даних або третьої особи, якій передаються персональні дані, крім випадків, коли потреби захисту основоположних прав і свобод суб`єкта персональних даних у зв`язку з обробкою його даних переважають такі інтереси.

Не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я, а також адреса, дата і місце народження (ст. 11 Закону України «Про інформацію»).

Реєструючись на сайті позивач надав згоду на збір та обробку персональних даних шляхом накладання електронного підпису за допомогою одноразового ідентифікатора.

Виходячи зі змісту оспорюваного договору та обставин, із якими позивач пов`язує його недійсність, слід дійти висновку, що позивачем не доведено той факт, що, по-перше, він не мав наміру укладати кредитний договір; по-друге, що він не був ознайомлений з умовами та правилами кредитного договору, йому не надавалися паспорт споживчого кредиту та інша інформація, а отже банк ввів позивача в оману; по-третє, що позивачем при укладанні кредитного договору не було надано згоду на обробку персональних даних.

При укладенні кредитного договору сторонами додержано вимог, необхідних для чинності цього правочину і передбачених Цивільним кодексом України та Законом України «Про захист персональних даних».

Європейським судом з прав людини зазначено, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

Згідно висновків Європейського суду з прав людини зазначеного у рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994 № 303А, п. 2958 – суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий,що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд вважає, що відсутні підстави, для задоволення позову про визнання недійним кредитного договору, оскільки в ході розгляду справи судом позивачем на дано та не наведено належних та допустимих аргументів, а також не надано для суду будь-яких доказів на підтвердження своїх позовних вимог.

Відповідно до ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» позивач звільнений від сплати судового збору.

Таким чином судові витрати не стягуються.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 5, 13, 76-82, 133, 141, 142, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 354, 355 ЦПК України, Конституцією України, ст.ст. 6, 16, 202-205, 207, 215, 525, 526, 530, 626-628, 638 Цивільного кодексу України, Законом України «Про захист прав споживачів», Законом України «Про електронну комерцію», Законом України «Про електронний цифровий підпис», Законом України «Про захист персональних даних», Законом України «Про інформацію», суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «АВЕНТУС УКРАЇНА» про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору – відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «АВЕНТУС УКРАЇНА», код ЄДРПОУ 41078230, адреса місцезнаходження: 03062, м. Київ, пр-т Перемоги, 90-А.

Повне рішення складено 18.12.2020.

Веб-адреса цього документу у Єдиному державному реєстрі судових рішень http://reyestr.court.gov.ua/ з посиланням на номер справи.

Суддя С. М. Гаврилюк