Ухвала суду № 93639028, 18.12.2020, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/815/19

Провадження № 2-з/638/396/20

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2020 року Дзержинський районний суд міста Харкова

в складі головуючого судді Штих Т.В.

при секретарі Овчаренко К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Ей Ті Фінанс» про забезпечення позову,-

встановив:

ТОВ «Ей Ті Фінанс» в особі представника - адвоката Долобовської А.В. звернулось до суду з заявою про забезпечення позову, в якій просить заборонити будь-яким особам (у т.ч. Департаменту реєстрації Харківської міської ради) вчиняти будь-які дії щодо відчуження квартири АДРЕСА_1 до набрання законної сили рішенням суду по цій справі.

В обґрунтування заявлених вимог посилається на те, що ТОВ «Ей Ті Фінанс» до Дзержинського районного суду м. Харкова було подано позовну заяву, яка в подальшому була уточнена та було збільшено позовні вимоги до 1 250 210,18 грн.. Вважають, що ціна позову є істотною. Єдиним відомим майном ОСОБА_1 є саме квартира АДРЕСА_1 , про що зробив висновок суд в рішенні по справі № 638/16569/18. Враховуючи, що ОСОБА_1 раніше ухилялась від повернення боргу, про що свідчать вимоги кредитора, які вона неодноразово не отримувала, а останню, вручену її представнику, проігнорувала, а також продала іншу квартиру по АДРЕСА_2 , в якій досі зареєстрована, щоб штучно позбавити кредитора можливості задовольнити свої вимоги, відповідач може в будь-якій час, зловживаючи правами, зареєструвати право власності на спірну квартиру за собою та відчужити її, чим завдати непоправні збитки кредитору та іпотекодержателю квартири ТОВ «Ей Ті Фінанс», а також добросовісному набувачу ОСОБА_2 ..

Враховуючи те, що квартира АДРЕСА_1 є спірним майном, а ОСОБА_1 , не виконавши умови кредитного договору щодо погашення заборгованості, знову є власником спірної квартири, з метою уникнення протиправних дій з боку ОСОБА_1 , спрямованих на негайне відчуження спірної квартири, вважають за необхідне забезпечити позов шляхом накладення арешту на нерухоме майно.

Перевіривши матеріали заяви про забезпечення позову та додані до неї документів, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч.1 ст.149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно із п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року за № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» вирішуючи питання щодо застосування певного виду забезпечення позову, суди повинні виходити з того, що наведений у ч. 1 ст. 152 ЦПК перелік видів такого забезпечення не є вичерпним, тому за наявності відповідного клопотання можуть бути застосовані й інші його види.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлюються ухвалою суду, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову .

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 №ETS N 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Таким чином, Держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

На це вказується, зокрема, і у пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004 у справі №1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

Суд також зазначає, що заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Так, суд звертає увагу, що забезпечення позову, перш за все, спрямоване проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його тощо. Позивачем не надано доказів того, що дії відповідача якимось чином будуть спрямовані на приховання, відчуження або знищення майна, як не надано доказів й того, що виконання рішення у майбутньому може бути утруднене чи відповідач буде ухилятись від виконання такого рішення.

Враховуючи викладене, суд не може визнати застосування забезпечення позову у даному випадку законним та доцільним, тому дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви.

Керуючись ст. ст. 149,150 ЦПК України, суддя, -

ухвалив:

Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Ей Ті Фінанс» про забезпечення позову - залишити без задоволення.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги до Дзержинського районного суду м. Харкова в п`ятнадцятиденний строк з дня проголошення ухвали.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена в день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, протягом 15 днів з дня вручення їй копії ухвали суду.

Суддя: Т.В. Штих.