Рішення № 93638006, 17.12.2020, Полтавський районний суд Полтавської області

Справа № 545/2881/19

Провадження № 2/545/140/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" грудня 2020 р. Полтавський районний суд Полтавської області в складі:

головуючого судді Шелудякова Л.В.,

при секретарі Лабовкіній Г.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтава цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Фермерського господарства «Аеліта Плюс» про усунення перешкод у праві власності на земельну ділянку, стягнення збитків (упущеної вигоди) та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про усунення перешкод у праві власності на земельну ділянку, стягнення збитків (упущеної вигоди) та прохав усунути перешкоди в користуванні ним належної 1/4 частини земельної ділянки площею 5,6800 га з кадастровим номером 5324080500:00:019:0029 з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться за адресою Полтавська область Полтавський район Василівська сільська рада. Також просив зобов`язати відповідачів звільнити та надати вільний доступ до належної йому земельної ділянки, не чинити перешкоди у користуванні нею. Просив також стягнути матеріальні збитки з Фермерського господарства «Аеліта Плюс» в розмірі 9479,23 грн.

Від відповідача ОСОБА_2 надійшла зустрічна позовна заява до ОСОБА_1 про стягнення коштів в якій останній прохав суд стягнути з ОСОБА_1 матеріальні збитки в розмірі 8958 грн.

Представник позивача ОСОБА_1 надав суду заяву про розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги ОСОБА_1 підтримав та прохав суд їх задовольнити, а в задоволенні зустрічного позову – прохав відмовити.

У судовому засіданні представник ОСОБА_2 адвокат Сенкевич В.І. первісний позов не визнав та прохав відмовити у його задоволенні, зустрічний позов підтримав та прохав його задовольнити.

Суд, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, приходить до наступних висновків.

Згідно з ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , є сином померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , у власності якого була земельна ділянка площею 5,6800 га з кадастровим номером 5324080500:00:019:0029 з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Василівської сільської ради Полтавського району Полтавської області.

17.11.2016 року між батьком позивача ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено та нотаріально посвідчено договір емфітевзису земельної ділянки площею 5,6800 га з кадастровим номером 5324080500:00:019:0029 з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Василівської сільської ради Полтавського району Полтавської області на 50 років, яке цього ж дня було зареєстровано приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Денисенко Л.М.

Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 13.11.2018 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування – задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 , право власності на 1/4 частину земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 5,6800 га, кадастровий номер 5324080500:00:019:0029, що розташована на території Василівської сільської ради Полтавського району Полтавської області, у порядку спадкування після ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 . У задоволенні позову ОСОБА_2 до Василівської сільської ради Полтавського району про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування – відмовлено.

Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 12.04.2019 року позовні вимоги ОСОБА_2 - задоволено. Визнано за ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) в порядку спадкування за заповітом, після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 – ОСОБА_3 , право власності на 3/4 частини земельної ділянки, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, загальною площею 5,6800 га (кадастровий номер 5324080500:00:019:0029), що розташована на території Василівської сільської ради, Полтавського району, Полтавської області.

Право власності ОСОБА_1 на 1/4 частину земельної ділянки зареєстровано 18.02.2019 року державним реєстратором Полтавської РДА Стешіною Т.О., а право власності ОСОБА_2 на 3/4 частини земельної ділянки зареєстровано 20.05.2019 року державним реєстратором виконавчого комітету Полтавської міської ради Семенко Л.П.

На даний час кінцевим користувачем вищезазначеної земельної ділянки є ОСОБА_2 .

На звернення ОСОБА_1 до відповідачів про небажання укладати договір оренди його частки земельної ділянки та вимогу про звільнення, повернення та сплату за користування його земельною ділянкою відповідачі повідомили, що укладений договір 17.11.2016 року продовжує свою дію і тому для повернення земельної ділянки та орендних виплат за неї підстав не вбачається.

Оскільки в добровільному порядку відповідачі відмовилися повертати належну ОСОБА_1 1/4 частину земельної ділянки, останній звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.

Відповідно до вимог ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч.1 ст.20 ЦК України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Як зазначено в ч.1 ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Реалізуючи передбачене ст.64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Відповідно до ст.15, ч.2 ст.16, ч.1 ст.20 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Право на захист особа здійснює на свій розсуд. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Так, відповідно до п.5 ч.3 ст.2 ЦПК України, основними засадами (принципами) цивільного судочинства є зокрема диспозитивність, яка відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною другою статті 16 ЦК України встановлено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення відповідачами його права вільно розпоряджатися та володіти 1/4 частиною успадкованої земельної ділянки, а належним способом захисту своїх цивільних прав позивач зазначає передбачений статтею 16 ЦК України спосіб захисту цивільних прав - примусове виконання обов`язку в натурі.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц. Відтак застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.

Отже, вирішуючи питання, чи є належним обраний позивачем спосіб захисту, суд констатує той факт, що обраний ним спосіб захисту не є належним та ефективним способом захисту його порушеного права.

Позивач реалізував своє право на звернення до суду за захистом свого порушеного права, яке полягало у невиконанні відповідачами зобов`язань щодо повернення 1/4 частини земельної ділянки, яка не виділена в натурі в окрему одиницю, а є складовою частиною земельної ділянки загальною площею 5,6800 га з кадастровим номером 5324080500:00:019:0029 з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться за адресою Полтавська область Полтавський район Василівська сільська рада, проте вказане питання може бути вирішено в інший спосіб.

Із змісту ч.2 ст.5 ЦПК України вбачається, що суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону лише у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду. Однак у даному випадку суд не знаходить підстав для застосування положення ч. 2 ст. 5 ЦПК України.

З наведеного вище випливає, що суд позбавлений за своїм розсудом визначати інший спосіб захисту права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, якщо законом чи договором передбачено інший спосіб захисту, ніж той, який особа обрала при зверненні до суду.

Невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для відмови в позові.

Таким чином суд приходить до висновку, що вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають з указаних вище підстав.

Також до суду звернувся з зустрічним позовом ОСОБА_2 про стягнення коштів з ОСОБА_1 та посилався на те, що за життя ОСОБА_3 згідно договору емфітевзису від 17.11.2016 року було виплачено 50000,00 грн. за весь період дії договору, тобто за 50 років.

ОСОБА_2 , як спадкоємець за заповітом є власником 3/4 частини земельної ділянки.

В зв`язку зі смертю ОСОБА_3 та фактичним поєднанням власника та орендаря (емфітевта) ОСОБА_2 укладений 17.11.2016 року договір припинився 15.07.2017 року на 3/4 частини предмету договору.

За 1/4 частину земельної ділянки сплата складає 12500 грн., яка відповідачем не оскаржується.

З 37500 грн., за майже вісім місяців користування власник 1/4 частини земельної ділянки правомірно отримав за життя за 1 рік 1000 грн., 2/3 - 665 грн.

ОСОБА_4 отримавши право власності на 1/4 земельної ділянки з 15.07.2017 року не зобов`язаний був за цю частину будь-кому сплачувати, а отже сума переплати ОСОБА_2 складає 35835 грн. (37500 грн. – 665 грн.).

З наведених вище підстав вважає, що спадкоємець ОСОБА_1 винен емфітевту ОСОБА_2 1/4 частину від суми 35835 грн., що складає 8958 грн. Дану суму прохає стягнути з відповідача по зустрічному позову ОСОБА_1 . Також стягнути судові витрати.

Згідно ч.1 ст.102-1 Земельного кодексу України, право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) і право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникають на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України.

Згідно з ч.5 зазначеної статті, укладення договорів про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог цього Кодексу.

Відповідно до положень ч.1 ст.407 Цивільного кодексу України, право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Згідно з п.3 ч.1 ст.395 ЦК України, речовим правом на чуже майно є право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), а відповідно ч.2 цієї статті законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.

На підставі ст.408 ЦК України, строк договору про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб встановлюється договором.

Таким чином, діюче законодавство передбачає можливість права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) на підставі договору, укладеного між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Договір емфітевзису є дійсним, оскільки укладений на законних підставах, відповідно до вимог Цивільного Кодексу України та інших актів цивільного законодавства.

Слід також зазначити, що згідно ч.1 ст.148-1 ЗК України, до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов`язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки.

Суд, дослідивши всі докази, вважає за необхідне в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовити, оскільки договір емфітевзису продовжує діяти, земельна ділянка знаходиться в повному його користуванні, а тому підстав для стягнення 1/4 частини від суми 35835 грн., що складає 8958 грн. суд не вбачає.

Згідно ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Отже, судові витрати суд відносить на рахунок сторін.

Керуючись ст.ст. 2-13, 76-81, 141, 259, 263-265, 352 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Фермерського господарства «Аеліта Плюс» про усунення перешкод у праві власності на земельну ділянку, стягнення збитків (упущеної вигоди) - відмовити.

Судові витрати за вказаним цивільним позовом віднести на рахунок ОСОБА_1 .

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів – відмовити.

Судові витрати за зустрічним цивільним позовом віднести на рахунок ОСОБА_2 .

Рішення суду може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Полтавський районний суд Полтавської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Л. В. Шелудяков