Рішення № 93633168, 16.12.2020, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/2254/20

Провадження № 2/183/2446/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 грудня 2020 року м. Новомосковськ Дніпропетровської області

Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Майної Г. Є.,

з участю секретаря судового засідання – Власко Н. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група», третя особа ОСОБА_2 , про відшкодування шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

23 квітня 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група», в якому, після уточнення позовних вимог, просить стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» страхове відшкодування в розмірі 77111,28 грн.; пеню в розмірі 23088,02 грн.; а також витрати по сплаті розміру судового збору.

В обґрунтування позову позивач посилався на те, що 22 січня 2018 року о 12-40 год. на автодорозі М-18, 169 км+800 м, водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «УАЗ 3303», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , в результаті порушення правил дорожнього руху, допустив зіткнення з автомобілем «КІА Соренто», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 . В результаті вказаної дорожньо-транспортної пригоди автомобілям було спричинено механічні пошкодження. Постановою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області у справі № 183/1557/18 від 02 квітня 2018 року ОСОБА_2 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у сумі 340 грн. за скоєння зазначеного адміністративного правопорушення. Відповідальність за спричинення шкоди автомобілем «УАЗ 3303», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , в результаті дорожньо-транспортної пригоди була застрахована договором обов`язкового страхування, укладеним з ТДВ СТДВ «Глобус» правонаступником якого є відповідач ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова компанія». Франшиза за договором складає 2000 грн. Згідно з висновком експерта вартість матеріального збитку становить 79111,28 грн. Відповідач відмовився здійснити часткове відшкодування завданого збитку в межах встановленого розміру відповідальності, а тому позивач вимушений звернутися до суду із зазначеним позовом.

Відповідач подав до суду відзив, у якому позовні вимоги ОСОБА_1 не визнав та просив відмовити в їх задоволенні в повному обсязі, виходячи з наступного. Цивільно-правова відповідальність особи, під час експлуатації автомобіля УАЗ 3303, д/н НОМЕР_1 , відповідно до договору обов`язкового страхування, укладеного між ОСОБА_3 та ПАТ «СК «УСГ», застрахована у відповідача. 22 січня 2018 року під час експлуатації зазначеного автомобіля сталася описана вище ДТП з вини особи, яка керувала автомобілем УАЗ 3303, д/н НОМЕР_1 . 25 січня 2018 року позивач звернувся до страхової компанії з повідомленням про зазначену ДТП, при цьому надав довіреність від 06 грудня 2017 року, яка не уповноважує позивача отримувати страхове відшкодування за шкоду, спричинену власникові транспортного засобу Кіа Соренто державний реєстраційний НОМЕР_3 » третіми особами. 11 травня 2018 року позивачем надано до страхової компанії заяву про виплату страхового відшкодування, в якій зазначає, що кошти необхідно перерахувати на рахунок, що належить йому. Тобто MB «TENGITA», як особа, яка має право на страхове відшкодування, не подало до страхової компанії жодного реєстраційного документу.

Крім того, згідно з витягом з сайту ГЦ «РЕГИСТРА» транспортний засіб Кіа Соренто державний реєстраційний НОМЕР_2 – знято з реєстрації 02 серпня 2007 року.

Щодо звіту про вартість відновлювального ремонту відповідач зазначив, що ПАТ «СК «УГС» не було запрошене для технічного огляду пошкодженого в результаті ДТП транспортного засобу; оцінювач у своєму висновку не назначив, що він обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок; крім того, на час звернення до суду строк дії звіту сплинув.

А тому виходячи з того, що позивач не є особою, яка має право на виплату страхового відшкодування; пошкоджений ТЗ знятий з реєстрації до страхового випадку, а також те, що звіт оцінювача про вартість відновлювального ремонту є недопустимим доказом – вважають вимоги позивача щодо виплати йому страхового відшкодування є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Вимоги щодо стягнення пені – є похідними від вимог про стягнення страхового відшкодування, а тому також не підлягають задоволенню.

У судове засідання представник позивача ОСОБА_1 адвокат Антонов К. Д. не з`явився, подав зачву про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримав, та, посилаючись на ті ж підстави, просив позов задовольнити.

Представник відповідача ТДВ «СК «УСГ» у судове засідання повторно не з`явився, надав відзив на позовну заяву, згідно з яким просив відмовити у задоволенні позову.

Третя особа ОСОБА_2 у судове засідання повторно не з`явився, про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений судом, про причини неявки суд не повідомив, тому суд вважає можливим розглянути справу у його відсутність.

Ухвалою суду від 27 квітня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, для усунення недоліків, зазначених в ухвалі суду.

Ухвалою суду від 13 травня 2020 року було прийнято позовну заяву до розгляду і відкрито провадження у справі з призначенням підготовчого засідання.

Ухвалою суду від 01 жовтня 2020 року закрите підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті.

Суд, дослідивши подані заяви, відзив, відповідь на відзив та заперечення, а також докази, з точки зору належності, допустимості, а у своїй сукупності, з точки зору достатності, дійшов до наступних висновків.

Обставини, встановлені судом.

22 січня 2018 року о 12-40 години на автодорозі М-18, 169 км+800 м, водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «УАЗ 3303», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , у результаті порушення правил дорожнього руху, допустив зіткнення з автомобілем «КІА Соренто», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 . У результаті вказаної дорожньо-транспортної пригоди автомобілям було спричинено механічні пошкодження.

Постановою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області у справі № 183/1557/18 від 02 квітня 2018 року ОСОБА_2 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення в розмірі 340 грн.

Відповідно до звіту № 02021801 від 04 лютого 2018 року вартість відновлювального ремонту автомобіля «КІА Соренто», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу, складає 79111,28 грн.

Згідно з довіреностю від 12 червня 2017 року MB «TENGITA» передало Север Хасану у користування легковий автомобіль «КІА Соренто», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 з правом продажу, отримання страхової виплати…

Відповідно до Полісу № АК3083489 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів,укладеного між ОСОБА_3 та ТДВ «СТДВ «Глобус», відповідальність за спричинення шкоди автомобілем «УАЗ 3303», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , в результаті дорожньо-транспортної пригоди застрахована у ТДВ «СТДВ «Глобус», правонаступником якого є ПАТ «СК «Українська страхова група». Страхова сума (ліміт відповідальності) на одного потерпілого за шкоду, заподіяну майну – складає 100000 грн., розмір франшизи встановлено у сумі 2000 грн.

Судом відхиляються доводи відповідача щодо відсутності у ОСОБА_4 права на отримання страхового відшкодування, оскільки він не є власником пошкодженого автомобіля «КІА Соренто», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 . Згідно з роз`ясненнями п. 13 Постанови Пленуму ВССУ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» № 4 від 01 березня 2013 року (далі - Постанови Пленуму ВССУ № 4), враховуючи, що відповідно до статей 386, 395, 396 ЦК України положення щодо захисту права власності поширюються також на осіб, які хоч і не є власниками, але володіють майном на праві господарського відання, оперативного управління або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором (речове право), такі особи також мають право вимагати відшкодування шкоди, завданої цьому майну. До таких осіб належить і особа, яка керувала транспортним засобом без доручення, але на підставі документів, визначених пунктом 2.1.Правил дорожнього руху України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (далі Правила дорожнього руху), (посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії та реєстраційного документа на транспортний засіб).

Стаття 395 ЦК України визначає види речових прав на чуже майно, до яких належить право володіння. Речове право на чуже майно, як і право власності, носить абсолютний характер. Суб`єкт речового права на чуже майно вступає у відносини з усіма іншими суб`єктами, хто його оточує.

Таким чином, абсолютний характер речового права проявляється в тому, що порушником речового права на чуже майно може бути будь-яка особа із числа тих, з ким він вступає у відносини.

Відповідно до статті 396 ЦК України правила про захист права власності, які встановлені главою 29 ЦК України, поширюються на речові права власності на чуже майно.

Якщо порушення речового права на чуже майно з вини третіх осіб завдало певних майнових збитків особі, якій належить це право, то ця особа може звернутися за захистом належних їй прав на підставі статті 396 ЦК України.

Факт правомірності володіння майном є достатньою підставою для особи, яка володіє речовим правом на чуже майно, для звернення за захистом цього права.

Згідно з частиною другою статті 1187 ЦК України під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших правових підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Згідно з пунктом 2.2 Правил дорожнього руху, власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.

Таким чином, спричинення шкоди користувачу майна випливає з факту користування ним на достатній правовій підставі, відповідно до пункту 2.2Правил дорожнього руху, що узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 03 грудня 2014 року у справі № 6-183 цс 14.

Верховний Суд у своїх постановах від 20 травня 2019 року у справі № 521/8965/16-ц, від 03 квітня 2018 року у справі № 553/3281/14-ц не вбачає підстав для відступу від вказаного висновку.

Судом також відхиляються доводи відповідача про те, що транспортний засіб «КІА Соренто», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 знято з реєстрації, тому як відповідачем не надано жодного доказу, а такий сайт як ГЦ «РЕГИСТРА» в мережі Інтернет – відсутній.

Також суд відхиляє посилання відповідача на те, що звіт про оцінку вартості відновлювального ремонту не відповідає вимогам ст. 106 ЦПК України, з огляду на те, що звіт – не є висновком в розумінні § 6 Глави 5 ЦПК України; крім того відповідачем не надано жодного належного та допустимого доказу, що вартість відновлювального ремонту автомобіля – інша.

За змістом ст.ст. 12, 13 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до вимог ст.ст. 76-80 ЦПК України – доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Підставами звільнення від доказування відповідно жо вимог ст. 82 ЦПК України є обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

За змістом статті 83 ЦПК України – сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Таким чином, на позивача, який звертається до суду за захистом своїх порушених, невизнаних чи оспорених прав покладає обов`язок доведення таких обставин належними, допустимими, достатніми та достовірними доказами.

Відповідно до ст. 124 Конституції України, ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Нормою ст. 16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Згідно зі ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, акти цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Відповідно до частин першої та другої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За статтею 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, зокрема, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України).

Згідно зі статтею 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

З огляду на зазначені положення ЦК України факт завдання шкоди майну потерпілого джерелом підвищеної небезпеки, якщо ця особа (потерпілий) не перебуває в договірних правовідносинах з особою, яка завдала шкоди, та/або якщо завдання такого роду шкоди не пов`язане з виконанням цими особами обов`язків за договором, породжує виникнення позадоговірного, деліктного зобов`язання.

Воно виникає з факту завдання шкоди й припиняється належним виконанням у момент відшкодування потерпілому шкоди в повному обсязі особою, яка її завдала. Сторонами деліктного зобов`язання класично виступають потерпілий (кредитор) і особа, яка завдала шкоди (боржник).

За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України).

Разом з тим правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов`язок.

Так, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають з обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

До сфери обов`язкового страхування належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України від 1 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі Закон № 1961-IV).

Метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон № 1961-IV (стаття 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону № 1961-IV).

Згідно зі статтею 6 Закону № 1961-IV страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

За змістом Закону № 1961-IV (статті 9, 2231, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов`язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на його отримання, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинне відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

З огляду на зазначене, сторонами договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу.

Завдання потерпілому внаслідок ДТП шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, породжує деліктне зобов`язання, в якому право потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується з відповідним обов`язком боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов`язання згідно з договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника в договірному зобов`язанні ним є страховик.

Разом з тим зазначені зобов`язання не виключають одне одного. Деліктне зобов`язання первісне, основне зобов`язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, внаслідок якої завдано шкоди, буде кваліфікована як страховий випадок.

Неодержання потерпілим страхового відшкодування за договором (або його одержання, якщо страхового відшкодування недостатньо для повного покриття шкоди) не обов`язково припиняє деліктне зобов`язання, й особа, яка завдала шкоди, залишається зобов`язаною.

При цьому потерпілий не є стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, але наділяється правами за договором: на його, третьої особи, користь страховик зобов`язаний виконати обов`язок зі здійснення страхового відшкодування.

Особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 ЦК України). Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї (частина друга статті 14 цього Кодексу).

Відповідно до статті 511 ЦК України зобов`язання не створює обов`язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов`язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Згідно із частинами першою та четвертою статті 636 ЦК України договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена в договорі. Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.

З огляду на зазначене право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. Закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобов`язує одержувати його. При цьому відмова потерпілого від права на одержання страхового відшкодування за договором не припиняє його права на відшкодування шкоди в деліктному зобов`язанні.

Таким чином, потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов`язань деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права: а) шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди; б) шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування; в) шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1192 ЦК України підстав.

Виходячи з вищенаведеного, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача страхового відшкодування в розмірі 77111,28 грн. – підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання за період з 23 квітня 2019 року по 23 квітня 2020 року (один рік до звернення до суду з позовом) в розмірі 23088,02 грн., суд приходить до наступного.

Як встановлено в судовому засіданні та не заперечується сторонами у справі: страховий випадок (ДТП) стався 22 січня 2018 року; позивач повідомив страховика про настання страхового випадку 25 січня 2018 року; а 11 травня 2018 року позивач звернувся з заявою про виплату страхового відшкодування. За вих.№ 15/646 від 23 травня 2018 року ТДВ СТДВ «Глобус», правонаступником якого є відповідач – відмовив позивачу у виплаті страхового відшкодування з причин того, що він не є особою, яка має право на виплату страхового відшкодування.

Пунктом 36.2. статті 36 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний:

- у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Якщо у зв`язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик (МТСБУ) не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком (МТСБУ). Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна;

- у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Відповідно до п. 36.5. ст. 36 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» - за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.

Враховуючи, що страхове відшкодування в розмірі 77111,28 грн. безпідставно відповідачем не сплачено позивачу, позов в частині стягнення пені за період прострочення виплати страхового відшкодування, яка розрахована відповідно до подвійної облікової ставки НБУ за період з 23 квітня 2019 року по 23 квітня 2020 року (день звернення до суду), та становить 23088,02 грн. – підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України суд стягує з відповідача на користь витрати по сплаті судового збору в розмірі 1001,99 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а тому судовий збір, сплачений позивачем при подачі позову підлягає стягненню на його користь з відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 81, 82, 141, 142, 259, 263-265, 268, 272, 273 ЦПК України, суд –

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група», третя особа ОСОБА_2 , про відшкодування шкоди – задовольнити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» на користь ОСОБА_1 :

-страхове відшкодування – 77111, 28 грн.;

-пеню – 23088,02 грн.;

-судові витрати – 1001,99 грн.;

а всього 101201 (сто одну тисячу двісті одну) гривню 29 (двадцять дев`ять) копійок.

Учасники справи:

- позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ;

- відповідач: Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Українська страхова група», код ЄДРПОУ 30859524, адреса місцезнаходження: вул. Івана Федорова, 32-а, м. Київ, 03038;

- третя особа: ОСОБА_2 , РНОКПП невідоме, адреса проживання: АДРЕСА_2 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Г.Є. Майна