Рішення № 93628014, 03.12.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 грудня 2020 року м. Київ № 640/11170/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доКиївської міської ради (КМДА)про представники сторін:зобов`язання вчинити певні дії позивач - ОСОБА_1 ; відповідача - Проковська Д.С. (у судовому засіданні 03.12.2020, відповідно до ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України (по тексту - КАС України), проголошено вступну та резолютивну частини рішення (скорочене рішення)),

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 ) (далі - позивач, ОСОБА_1 ) подано на розгляд Окружному адміністративному суду м. Києва позов до Київської міської ради (КМДА) (адреса: 01044, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36, ідентифікаційний код - 22883141) (надалі - відповідач, КМР, Київрада), у якому позивач просить суд:

- скасувати рішення Київської міської ради ІV сесії VІІІ скликання від 01.06.2017 "Про перейменування проспекту Генерала Ватутіна у м. Києві на проспект Р. Шухевича";

- зобов`язати Державу, її виконавчі органи, та будь-яку владу України, не знищувати в Україні: історію України; культурну спадщину України; пам`ять народу України; пам`ять ВВВ; пам`ятки воїнам ВВВ; обеліски; вічні вогні; меморіали; історію людства; будь-які пам`ятники; будь-яку пам`ять, будь-що, що несе інформацію про життя України за будь-який період часу.;

- зобов`язати Державу - Верховну Раду України прийняти Закон "Про знесення будь-якого пам`ятника в Україні, тільки у відповідності до Закону, або рішення суду";

- зобов`язати Державу - Верховну Раду України, прийняти спеціальний Закон "Закон пам`яті";

- повернути на вимогу Народу України назву проспекту Генерала Ватутіна в м. Києві, на підставі офіційних підписів - документу-вимоги.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.07.2019 (суддя Пащенко К.С. ) відкрито провадження у даній адміністративній справі, постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження у підготовчому провадженні на 29.08.2019.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.06.2020 клопотання б/н від 13.08.2019 представника Київської міської ради Покровського Д.С. задоволено, позов ОСОБА_1 - залишено без розгляду.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.08.2020 ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.06.2020 скасовано та направлено справу для продовження розгляду до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.08.2020 прийнято справу № 640/11170/19 до провадження для подальшого розгляду; справу призначено до розгляду у підготовче судове засідання на 15.10.2020.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.10.2020 залишено без розгляду позовні вимоги про скасування рішення Київської міської ради IV сесії VIII скликання від 01.06.2017 "Про перейменування проспекту Генерала Ватутіна у м. Києві на проспект Р. Шухевича"; закрито провадження у справі № 640/1117/19 за позовом б/н від 21.06.2019 в частині зобов`язання Держави - Верховної Ради України прийняти Закон "Про знесення будь-якого пам`ятника в Україні, тільки у відповідності до Закону, або рішення суду", а також про зобов`язання Держави - Верховної Ради України прийняти спеціальний Закон "Закон пам`яті"; закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 12.11.2020 в частині вимог про: зобов`язання Держави, її виконавчих органів, та будь-яку владу України, не знищувати в Україні: історію України; культурну спадщину України; пам`ять народу України; пам`ять ВВВ; пам`ятки воїнам ВВВ; обеліски; вічні вогні; меморіали; історію людства; будь-які пам`ятники; будь-яку пам`ять, будь-що, що несе інформацію про життя України за будь-який період часу; повернення на вимогу Народу України назву проспекту Генерала Ватутіна в м. Києві, на підставі офіційних підписів - документу-вимоги.

Вказаної дати в судовому засіданні позивач підтримав, за викладених у позові підстав, позовні вимоги в повному обсязі та просив задовольнити позов.

Мотивуючи позовні вимоги у відповідній частині позивач зазначає, що мешканці м. Києва проти вандалізму над пам`яттю, історією України, зокрема, були проти перейменування просп. Генерала Ватутіна в м. Києві на просп. Р. Шухвевича.

Представник відповідача проти позову заперечив та, за акцентів про необґрунтованість та недоведеність позовних вимог, зауважив на відсутності підстав для задоволення позову в окресленій вище частині.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як свідчать матеріали справи, 12.04.2019 позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив: надати належним чином завірену копію рішення КМР про перейменування просп. Генерала Ватутіна в м. Києві на просп. Р. Шухвевича; відповісти на запитання: 1. «Хто є ініціатором подання пропозиції до Київради про перейменування просп. Генерала Ватутіна в м. Києві на просп. Р. Шухвевича»; 2. Скільки разів виносилося таке питання на розгляд Київради; 3. Яка кількість депутатів проголосували «за»; надати офіційні списки депутатів КМР.

У відповідь на запит ОСОБА_1 , у листі від 18.04.2019 Київрада надала відповідь в рамках порушених позивачем питань та, серед іншого, відповідачем надано копії: рішення КМР № 419/5641 «Про перейменування проспекту у м. Києві»; проєкту рішення № 419/5641 «Про перейменування проспекту у м. Києві» із супроводжуючими документами; результатів поіменного голосування.

Зауважуючи на обставинах того, що жителі м. Києва проти вандалізму над пам`яттю, історією України, а саме проти перейменування просп. Генерала Ватутіна в м. Києві на просп. Р. Шухвевича, позивач акцентує на наявності правових підстав для зобов`язання Держави, її виконавчих органів, та будь-яку владу України, не знищувати в Україні: історію України; культурну спадщину України; пам`ять народу України; пам`ять ВВВ; пам`ятки воїнам ВВВ; обеліски; вічні вогні; меморіали; історію людства; будь-які пам`ятники; будь-яку пам`ять, будь-що, що несе інформацію про життя України за будь-який період часу; а також для зобов`язання повернення на вимогу Народу України назву проспекту Генерала Ватутіна в м. Києві, на підставі офіційних підписів - документу-вимоги.

Вирішуючи спір по суті, суд зауважує на таке.

Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», Законом України «Про присвоєння юридичним особам та об`єктам права власності імен (псевдонімів) фізичних осіб, ювілейних та святкових дат, назв і дат історичних подій», рішенням КМР від 13 листопада 2013 року № 432/9920 «Про затвердження Порядку найменування об`єктів міського підпорядкування, присвоєння юридичним особам та об`єктам міського підпорядкування імен (псевдонімів) фізичних осіб, ювілейних та святкових дат, назв і дат історичних подій у місті Києві», та іншими нормативно-правовими актами, виданими на їх виконання (тут і по тексту відповідні нормативно-правові акти наведено в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Статтею 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

За ст. 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання, зокрема, прийняття рішень з питань адміністративно-територіального устрою в межах і порядку, визначених цим та іншими законами.

Згідно ст. 37 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать такі власні (самоврядні) повноваження: 1) підготовка і внесення на розгляд ради питань щодо найменування (перейменування) вулиць, провулків, проспектів, площ, парків, скверів, мостів та інших споруд, розташованих на території відповідного населеного пункту; 2) підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо питань адміністративно-територіального устрою в порядку і межах повноважень, визначених законом.

Відповідно до ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

«Порядком найменування об`єктів міського підпорядкування, присвоєння юридичним особам та об`єктам міського підпорядкування імен (псевдонімів) фізичних осіб, ювілейних та святкових дат, назв і дат історичних подій у місті Києві» від 13 листопада 2013 року № 432/9920 визначаються підстави найменування районів міста, житлових масивів, станцій метро, скверів, бульварів, вулиць, провулків, узвозів, проїздів, проспектів, площ, майданів, набережних, мостів та інших об`єктів міського підпорядкування, в тому числі присвоєння імен (псевдонімів) фізичних осіб, ювілейних та святкових дат, назв і дат історичних подій юридичним особам, майно яких перебуває у власності територіальної громади міста Києва (закладам культури, освіти, охорони здоров`я тощо), об`єктам права власності, які за ними закріплені, а також вулицям, провулкам, проспектам, площам, паркам, скверам, бульварам, узвозам, проїздам, майданам, набережним, мостам.

З огляду на наведені нормативні приписи КМР наділена повноваженнями щодо питань, зокрема, прийняття рішень з питань адміністративно-територіального устрою в межах, зокрема, найменування об`єктів міського підпорядкування, присвоєння юридичним особам та об`єктам міського підпорядкування імен (псевдонімів) фізичних осіб, ювілейних та святкових дат, назв і дат історичних подій у місті Києві.

У рішенні Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 відмічено, що: «Відповідно до Конституції України народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування (частина друга статті 5). В Основному Законі України встановлено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України (частина перша статті 140). Виходячи з цих конституційних положень у системному зв`язку з положеннями статті 6 Конституції України про те, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 26 березня 2002 року визначив політико-правову природу органів місцевого самоврядування, які не є органами державної влади, а є представницькими органами, через які здійснюється право територіальної громади самостійно вирішувати не будь-які питання суспільного життя, а питання саме місцевого значення, тобто такі, які пов`язані передусім з життєдіяльністю територіальних громад і перелік яких визначено у Конституції і законах України (пункти 4, 5 мотивувальної частини Рішення від 26 березня 2002 року № 6-рп/2002 у справі про охорону трудових прав депутатів місцевих рад).

Гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 19, 140, 143, 144, 146 Основного Закону України. З аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що ці органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Такі ж положення закріплені у статті 4 Європейської хартії місцевого самоврядування, яка встановлює, що головні повноваження і функції органів місцевого самоврядування визначаються конституцією або законом; органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене із сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу; повноваження, якими наділяються органи місцевого самоврядування, як правило, мають бути повними і виключними.

В Основному Законі України передбачено форми та засоби реалізації права територіальних громад на місцеве самоврядування і вказано, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території (частина перша статті 144). На основі цього положення Конституції України в Законі визначено, що у формі рішень рада приймає нормативні та інші акти (частина перша статті 59). Проаналізувавши функції і повноваження органів місцевого самоврядування, врегульовані Конституцією України та іншими законами України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію. Такий висновок узгоджується із правовими позиціями Конституційного Суду України, викладеними у рішеннях від 27 грудня 2001 року № 20-рп/2001 у справі про укази Президії Верховної Ради України щодо Компартії України, зареєстрованої 22 липня 1991 року (абзац перший пункту 6 мотивувальної частини), від 23 червня 1997 року № 2-зп у справі про акти органів Верховної Ради України (абзац четвертий пункту 1 мотивувальної частини)».

Зі змісту рішення Конституційного Суду України від 29 травня 2013 року № 2-рп/2013 випливає, що: «Україна є демократичною, правовою, унітарною державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права; носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ, який здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування; громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування (стаття 1, частина друга статті 2, частина друга статті 5, частина перша статті 8, частина перша статті 38 Основного Закону України).

В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування (стаття 7 Конституції України).

Представницькими органами місцевого самоврядування є місцеві ради, формування яких відбувається за результатами народного волевиявлення, яке здійснюється через вибори, що відповідно до статті 69 Конституції України є однією з форм безпосередньої демократії (абзац третій пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 4 червня 2009 року № 13-рп/2009).

Згідно з частинами першою, другою статті 12 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні" сільський, селищний, міський голова є головною посадовою особою територіальної громади відповідно села (добровільного об`єднання в одну територіальну громаду жителів кількох сіл), селища, міста; сільський, селищний, міський голова обирається відповідною територіальною громадою на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування в порядку, визначеному законом, і здійснює свої повноваження на постійній основі, строк повноважень сільського, селищного, міського голови, обраного на чергових виборах місцевих рад та сільських, селищних, міських голів, визначається Основним Законом України.

Конституція України та закони України встановлюють однакові правові підходи до організації і діяльності органів, які мають представницький характер: парламенту - Верховної Ради України, представницького органу Автономної Республіки Крим - Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування - місцевих рад (абзац третій підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2001 року № 1-рп/2001)».

З матеріалів справи видно про прийняття 01.06.2017 рішення № 419/2641 "Про перейменування проспекту у місті Києві", пунктом першим якого перейменовано проспект Генерала Ватутіна у Деснянському та Дніпровському районах на проспект Романа Шухевича.

Відповідно в межах наданих чинним законодавством повноважень діяла КМР у рамках питання правової можливості щодо прийняття нею рішення № 419/2641 "Про перейменування проспекту у місті Києві".

Станом на момент розгляду даної справи рішення КМР № 419/2641 "Про перейменування проспекту у місті Києві" є чинним. Доказів протилежного матеріали справи не місять.

У відповідності до ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

За ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно ст. 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 76 КАС України).

Згідно частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Необхідно зазначити, що відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Захист прав, свобод або законних інтересів, серед іншого, можливий шляхом визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень або визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Отже, обов`язковою умовою надання судового захисту є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, обґрунтованим, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

З урахуванням обставин цієї справи, керуючись наведеними вище нормами права, беручи до уваги положення зауважених рішень Конституційного Суду України, суд окреслює, що заявлені позивачем відповідні позовні вимоги носять, по суті, абстрактний характер та не містять ідентифікації конкретних оскаржуваних дій саме КМР, і до того ж скеровуються, фактично, до невизначеного суб`єкта правовідносин.

За таких обставин в межах даної справи доводи ОСОБА_1 , на думку суду, не підтверджені належними та достатніми доказами.

Відповідно до частини першої статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У відповідності до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 24.01.2020 (справа № 420/2921/19).

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, недоведеними та такими, що задоволенню не підлягають.

Керуючись статтями 6, 72-77, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову б/н від 21.06.2019 ОСОБА_1 в частині вимог про зобов`язання Держави, її виконавчих органів, та будь-якої влади України, не знищувати в Україні: історію України; культурну спадщину України; пам`ять народу України; пам`ять ВВВ; пам`ятки воїнам ВВВ; обеліски; вічні вогні; меморіали; історію людства; будь-які пам`ятники; будь-яку пам`ять, будь-що, що несе інформацію про життя України за будь-який період часу, та про повернення на вимогу Народу України назву проспекту Генерала Ватутіна в м. Києві, на підставі офіційних підписів - документу-вимоги - відмовити повністю.

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст рішення складено 17.12.2020.

Суддя К.С. Пащенко