Рішення № 93627997, 18.12.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 грудня 2020 року м. Київ № 640/12395/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Мазур А.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до Державної податкової служби України провизнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної фіскальної служби України про визнання протиправною та скасування індивідуальної податкової консультації від 06.06.2019 № 2568/і/99-99-13-02-03-14/ІПК.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.07.2019 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Заявлені вимоги позивач обґрунтовував тим, що має право на заняття адвокатською діяльністю з 2012 року, про що йому видано відповідне свідоцтво від 31.01.2012 № 4822. При цьому, адвокатською діяльністю він не займався, оскільки з січня 2016 року по квітень 2019 року працював на посаді начальника юридичної служби ТОВ «Фармпланета».

Разом з тим, виконавши вимоги податкового законодавства, позивач у десятиденний строк з моменту отримання свідоцтва 24.02.2012 став на податковий облік, про що свідчить довідка № 467 від 24.02.2012.

З січня 2016 року по квітень 2019 року роботодавець позивача ТОВ «Фармпланета» сплачував єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за працівника ОСОБА_1 , що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу.

12.04.2019 позивач прийняв рішення про здійснення індивідуальної адвокатської практики та подав заяву про взяття на облік платника ЄСВ до ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДФС у м. Києві.

До фактичного початку здійснення індивідуальної практики, як самозайнята особа позивач не здійснював та/або не отримував дохід від адвокатської діяльності, що підтверджується щорічними податковими деклараціями про майновий стан та доходи, а також трудовими правовідносинами з роботодавцями, які є податковими агентами зі сплати ЄСВ.

На звернення позивача про надання індивідуальної податкової консультації щодо практичного застосування норм законодавства з питань нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування відповідач надав індивідуальну податкову консультацію від 06.06.2019 № 2568/і/99-99-13-02-03-14/ІПК, в якій зазначено про необхідність сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування з 01.01.2017 платник, перебуваючи у контролюючому органі зобов`язаний визначити базу нарахування єдиного податку та сплатити не менше мінімального страхового внеску на місяць, навіть за умови перебування в трудових відносинах, до 01.01.2017 платник мав право самостійно визначити базу нарахування у розмірі не менше мінімального страхового внеску.

Позивач з позицією відповідача не погодився та оскаржив цю податкову консультацію до суду.

З зазначених підстав просить скасувати податкову консультацію, як протиправну.

Відповідачем 11.01.2020 надано письмовий відзив. В обґрунтування незгоди з позовними вимогами зазначає, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ДФС у м. Києві з 12.04.2019 як особа, що здійснює незалежну професійну діяльність.

Платником єдиного внеску відповідно до п. 4 та 5 ч. 1 ст. 4 Закону України № 2464 є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, зокрема адвокати. Оскільки позивача зареєстровано за ознакою незалежної професійної діяльності (адвоката) то даний вид діяльності також підпадає під визначення платників єдиного внеску.

Законом України № 2464 з 01.01.2017 обов`язок визначення бази нарахування єдиного внеску покладено на платників, вказаних у п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону України № 2464., як таких, що отримують, так і таких, які не отримують дохід від провадження незалежної професійної діяльності.

З зазначених підстав вважає, що позивач повинен сплачувати єдиний внесок як адвокат у період коли значився найманим працівником підприємства та навіть не отримував дохід від адвокатської діяльності.

З наведеного відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

У відповіді на відзив від 09.01.2020 позивач наполягав на задоволенні позовних вимог з підстав їх правомірності.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 має право на заняття адвокатською діяльністю з 2012 року, про що йому видано відповідне свідоцтво від 31.01.2012 № 4822.

Позивач у десятиденний строк з моменту отримання свідоцтва 24.02.2012 став на податковий облік, про що свідчить довідка про взяття на облік податків № 467 від 24.02.2012.

Сторонами не спростовується факт того, що позивач до квітня 2019 року індивідуальною адвокатською діяльністю не займався, оскільки з січня 2016 року по квітень 2019 року обіймав посаду начальника юридичної служби ТОВ «Фармпланета», що доведено відповідними наказами про прийняття на роботу № 24-К/ТР від 13.01.2016 та про звільнення з роботи № 365 К/ТР, а також записом у трудовій книжці НОМЕР_1 від 12.05.2003 та довідками роботодавця від 08.04.2019 та 18.04.2019 про нарахування доходу та утримання з нього єдиного соціального внеску та військового збору за періоди роботи на ТОВ «Фармпланета».

Відтак, з січня 2016 року по квітень 2019 року роботодавець позивача ТОВ «Фармпланета» сплачував єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за працівника ОСОБА_1 , що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу.

12.04.2019 позивач, прийнявши рішення про здійснення індивідуальної адвокатської практики, подав заяву форми 1 - ЄСВ про взяття на облік платника ЄСВ до ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДФС у м. Києві.

До фактичного початку здійснення індивідуальної практики, як самозайнята особа позивач не здійснював та/або не отримував дохід від адвокатської діяльності, що підтверджується щорічними податковими деклараціями про майновий стан та доходи, а також трудовими правовідносинами з роботодавцем, який є податковим агентом зі сплати ЄСВ. Вказаний факт не заперечується й відповідачем, однак останній вважає, що адвокат повинен сплачувати єдиний внесок, навіть якщо значиться у трудових правовідносинах з підприємством і не отримує іншого доходу, ніж заробітна плата.

Сторонами не заперечується факт нарахування єдиного соціального внеску позивачу з 2017 року.

На звернення позивача про надання індивідуальної податкової консультації щодо практичного застосування норм законодавства з питань нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування відповідач надав індивідуальну податкову консультацію від 06 червня 2019 року № 2568/і/99-99-13-02-03-14/ІПК, в якій зазначено про необхідність сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування з 01.01.2017 не менше мінімального страхового внеску на місяць, навіть за умови перебування в трудових відносинах, до 01.01.2017 самостійно визначити базу нарахування у розмірі не менше мінімального страхового внеску.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені заперечення, оцінюючи їх в сукупності, вирішуючи спір по суті, суд керується положеннями чинного законодавства, яке діяло на час виникнення спірних правовідносин та бере до уваги наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Підпунктами 4.1.172 та 14.1.172-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України надано визначення поняттю податкова консультація; це - індивідуальна податкова консультація та узагальнююча податкова консультація, що надаються в порядку, передбаченому цим Кодексом; індивідуальна податкова консультація - роз`яснення контролюючого органу, надане платнику податків щодо практичного використання окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, та зареєстроване в єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій.

Відповідно до пунктів 52.1 - 52.3 статті 52 ПК України за зверненням платників податків контролюючі органи надають їм безоплатно консультації з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства протягом 30 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом. Податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію. За вибором платника податків консультація надається в усній, письмовій або електронній формі. Консультація, надана в письмовій або електронній формі, обов`язково повинна містити опис питань, що порушуються платником податків, з урахуванням фактичних обставин, вказаних у зверненні платника податків, обґрунтування застосування норм законодавства та висновок з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства.

Як передбачено пунктами 53.1 та 53.3 статті 53 ПК України, не може бути притягнуто до відповідальності платника податків, який діяв відповідно до податкової консультації, наданої йому у письмовій або електронній формі, а також узагальнюючої податкової консультації, зокрема, на підставі того, що у майбутньому така податкова консультація або узагальнююча податкова консультація була змінена або скасована. Платник податків може оскаржити до суду наказ про затвердження узагальнюючої податкової консультації або надану йому індивідуальну податкову консультацію як правовий акт індивідуальної дії, викладені в письмовій або електронній формі, які, на думку такого платника податків, суперечать нормам або змісту відповідного податку чи збору. Протягом 30 календарних днів із дня набрання законної сили рішенням суду про скасування наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, або контролюючий орган з урахуванням висновків суду зобов`язані опублікувати узагальнюючу податкову консультацію або надати платнику податків індивідуальну податкову консультацію.

Крім того, в пункті 53.3 статті 53 Податкового кодексу України зазначено, що платник податків може оскаржити до суду як правовий акт індивідуальної дії податкову консультацію контролюючого органу, викладену в письмовій або електронній формі, яка, на думку такого платника податків, суперечить нормам або змісту відповідного податку чи збору. Визнання судом такої податкової консультації недійсною є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду.

При цьому платнику податків надано право оскаржити до суду, як правовий акт індивідуальної дії, податкову консультацію контролюючого органу у випадку, якщо вона, на його думку, суперечить нормам або змісту відповідного податку чи збору. Визнання судом такої податкової консультації недійсною є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду.

Виходячи із змісту положень наведених вище норм ПК України, обов`язковими складовими письмової податкової консультації є:

- опис питань, що порушуються платником податків;

- обґрунтування застосування норм законодавства з урахуванням фактичних обставин, вказаних у зверненні платника податків;

- висновок з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства.

Аналогічна позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 17.04.2018 у справі №826/2032/16 та від 22.10.2019 у справі №520/10111/18.

Щодо змісту наданої позивачу індивідуальної податкової консультації, яка оформлена листом ДФС України від 06.06.2019 № 2568/і/99-99-13-02-03-14/ІПК, суд зазначає наступне.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (надалі також - Закон № 2464-VI) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Згідно з приписами підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дано визначення поняттю «працівник». Згідно з цією нормою це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону;

За змістом пункту 2 частини першої статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (надалі також - Закон № 5076-VI) адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Статтею 13 Закону № 5076-VI передбачено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

-для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Отже, системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, в тому числі адвокатську, та отримують дохід від такої діяльності. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування єдиного внеску. Проте, з метою забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, законодавцем встановлено, що за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу особа, яка має право провадити незалежну професійну діяльність, зобов`язана самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. Отже, за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць.

Таким чином, задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законом встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Водночас, суд враховує, що положеннями Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» чітко не врегульовано особливості сплати єдиного соціального внеску найманим працівником в межах незалежної професійної діяльності, норми цього закону та підзаконних правових актів припускають неоднозначне трактування прав та обов`язків платників єдиного внеску, що також констатовано Верховним Судом у рішенні від 02.09.2019 по справі №520/3939/19.

За приписами частини першої, другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Дотримуючись принципу верховенства права, суд застосовує висновки, висловлені Європейським судом з прав людини у справі «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), якими було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи державної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов`язань зі сплати податку.

З огляду на це, вирішуючи спір у правовідносинах, в яких особа, яка має право провадити незалежну професійну діяльність, проте фактично її не здійснює індивідуально та дохід від такої діяльності не отримує, перебуває у трудових відносинах з роботодавцем і саме він сплачує за неї єдиний внесок, суд в силу приписів частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за необхідне керуватися правовими висновками Верховного Суду, сформульованими у постановах від 27.11.2019 по справі № 160/3114/19 (ЄДРСР № 85964928) та від 05.12.2019 по справі №260/358/19 (ЄДРСР № 86162135).

Так, Верховний Суд дійшов висновку, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення норм Закону №2464-VI, на якому наполягає відповідач, щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які мають право провадити незалежну професійну діяльність, та які одночасно перебувають у трудових відносинах в межах цієї діяльності, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

При цьому варто зазначити, що наявність у позивача свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є доказом здійснення адвокатської діяльності та отримання від такої діяльності доходу.

Не змінює вищенаведеного і факт перебування особи на обліку в органах податкової служби як самозайнятої особи, оскільки взяття на облік самозайнятих осіб здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

З огляду на те, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою і єдиний внесок за неї в період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок зі сплати у цей період єдиного внеску позивачем ще й як особою, яка має право провадити незалежну професійну діяльність та є платником єдиного внеску безвідносно до отримання доходів.

Як вже було встановлено судом позивач має свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю від 31.01.2012 № 4822.

Як підтверджується матеріалами справи, позивач з дати отримання свідоцтва на право зайняття адвокатською діяльністю у січні 2012 року не здійснював адвокатську практику до квітня 2019 року, коли став на облік відповідача як платник ЄСВ, внаслідок чого не отримував доходи та не нараховував єдиний соціальний внесок.

До того ж суд звертає увагу на те, що індивідуальний акт, з приводу правомірності якого виник спір, визначають обов`язок щодо сплати позивачем єдиного соціального внеску за 2017, 2018 та 2019 роки.

У ході судового розгляду судом встановлено на підставі відповідних наявних у матеріалах справи довідок ТОВ «Фармпланета», що єдиний соціальний внесок роботодавцем за позивача сплачувався у 2016-2019 роках, тому позивач, не впроваджуючи індивідуальну адвокатську діяльність та не отримуючи від неї доходи від звільнений від сплати ЄСВ до моменту надання до податкового органу заяви форми 1-ЄСВ від 12.04.2019 про взяття адвоката на облік як платника єдиного внеску.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не доведено правомірності оскарженої позивачем індивідуальної податкової консультації від 06.06.2019 № 2568/і/99-99-13-02-03-14/ІПК, тому вона підлягає скасуванню як протиправна.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані докази, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.

За вимогами ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись вимогами ст.ст.2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_2 ) задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати індивідуальну податкову консультацію Державної фіскальної служби України від 06.06.2019 № 2568/і/99-99-13-02-03-14/ІПК.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової служби України (04053, м. Київ, Львівська площа, 8, код ЄДРПОУ 43005393) понесені судові витрати зі сплатисудового збору у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.С. Мазур