Рішення № 93627995, 18.12.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 грудня 2020 року м. Київ № 640/11958/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Мазур А.С., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу:

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "УЛФ-ФІНАНС" до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві Державна фіскальної служби України провизнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «УЛФ-ФІНАНС» із позовом до Державної фіскальної служби України, Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними дій Державної фіскальної служби України та Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, які підлягають у безпідставному нарахуванні ТОВ «УЛФ-ФІНАНС» податкового боргу, що зафіксований станом на 04.06.2019 в якості недоплати по транспортному податку в розмірі 174 998,96 грн. та зобов`язати Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві та/або Державну фіскальну служби України виключити таку заборгованість з обліку в ІКП та організаційній системі органів ДФС; скасувати суму податкового боргу 174 998,96 грн., яка фактично відображена в ІПК ДФС України та/або ГУ ДФС у м.Києві та визначена в податковій вимозі ГУ ДФС у м.Києві; скасувати рішення ГУ ДФС у м.Києві про опис майна у податкову заставу; встановити судовий контроль за виконанням судового рішення шляхом зобов`язання відповідачів подати до суду звіт про виконання даного рішення у строк, що не перевищує 10 робочих днів.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.07.2019 відкрито спрощене позовне провадження у справі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в інтегрованій картці платника двічі нарахований транспортний податок за 1 квартал 2019 року. Позивач зазначає, що до податкового органу ним була подана декларація з транспортного платку за 2019 рік за формою «Звітна». Річною сумою, що підлягала сплаті була визначена сума у 75 000,00 грн., яка підлягала сплати в бюджет щоквартально рівними частинами у розмірі по 18 750,00 грн. У строк, передбачений для подачі декларацій з транспортного податку позивачем повторно було подано податкову декларацію з транспортного податку за 2019 рік за формою «Звітна нова». Річною сумою, що підлягала сплаті була визначена сума у 775 000,00 грн. яка підлягала сплати в бюджет щоквартально рівними частинами у розмірі по 193 750, 00 грн. Після закінчення граничного строку подання податкової декларації з транспортного податку ТОВ «УЛФ-ФІНАНС» подало 2 уточнюючи декларації від 01.03.2019, якою нараховано до збільшення 68 750, 01 грн, яка підлягала сплати в бюджет щоквартально рівними частинами у розмірі по 12 500,01 грн. та від 03.04.2019 нараховано до збільшення 145 833,31 грн, яка підлягала сплати в бюджет щоквартально рівними частинами у розмірі по 14 583,31 грн. Позивач вважає, що через не спрацювання розрахункових алгоритмів ДФС має місце подвоєння грошових зобов`язань ТОВ «УЛФ-ФІНАНС» з транспортного податку на суму 174 998,96 грн., у зв`яжу із нарахуванням відразу по обом деклараціям з транспортного податку за 2019 рік за формою «Звітна» та за формою «Звітна нова». У зв`язку з чим у ІКП обліковуватись борг зі сплати транспортного податку за 1 квартал 2019 року у сумі 174 998,96 грн. сформований у зв`язку із помилковим проведенням двох декларацій з транспортного податку за 2019 рік. На переконання позивача, подвійне нарахування зобов`язання з транспортного податку за 1 квартал 2019 року стало підставою для винесення податкової вимоги № 265778-17 від 05.06.2019 та прийняття рішення № 265778-17 від 05.06.2019 про опис майна позивача у податкову заставу. У зв`язку з наведеним, позивач вважає, що дії відповідачів, вимога від 05.06.2019 № 265778-17 є протиправними, а рішення № 265778-17 від 05.06.2016 є таким, що підлягає скасуванню, оскільки прийняте з порушенням норм чинного законодавства.

Відповідач проти позовних вимог заперечив, надав письмовий відзив в якому зазначив про те, що позивачем подана декларація з транспортного податку за 2019 рік за формою «Звітна нова» за якою в інтегрованій картці платника нараховано податкове зобов`язання з транспортного податку в сумі 775 000,00 грн. з розбивкою рівними частками щоквартально, в тому числі за перший квартал 2019 в розмірі 193 750,00 грн. та відповідно до рядка 4 цієї ж декларації нараховано податкове зобов`язання з транспортного податку за 2019 рік, у зв`язку із відображенням у графі 4 річної суми з транспортного податку за 2019 рік до збільшення на 700 000,00 грн. з розбивкою рівними частками щоквартально, в тому числі за 1 квартал 2019 - 175 000,00 грн.

Декларацією від 01.03.2019 № 9035635020 з ознакою «уточнююча», відповідно до рядка 4 нараховано до збільшення податкового зобов`язання з транспортного податку за 2019 рік, якою річна сума збільшується на 68 750,01 грн., з розбивкою рівними частками щоквартально у тому числі 12500,01 грн. за 1 квартал 2019 року.

Декларацією від 03.04.2019 № 9062219024 з ознакою «уточнююча», відповідно до рядка 4 нараховано до збільшення податкового зобов`язання з транспортного податку за 2019 рік, якою річна сума збільшується на 145 833,31 грн., з розбивкою рівними частками щоквартально, у тому числі 14583,31 грн. за 1 квартал 2019.

Податковим органом нарахування в ІКП проведені виключно за самостійно визначеними позивачем в вищезазначених податкових деклараціях по транспортному податку податковими зобов`язаннями та підлягають сплаті в 1 кварталі 2019 в розмірі - 193 750,00 грн., 175 000,00 грн., 12500,01 грн., 14583,31 грн., але сплачені частково.

З зазначених підстав просить у задоволенні позову відмовити.

Позивачем надана відповідь на відзив відповідача в якій підтримує позовні вимоги, та зазначає, що податковий борг позивача продовжує обліковуватися в ІКП.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивача зареєстровано як юридичну особу, код за ЄДРПОУ 41110750. Основним видом діяльності є фінансовий лізинг (Код КВЕД 64.91.).

Позивач є платником транспортного податку та перебуває на обліку в Головному управлінні ДФС у м. Києві, як платник транспортного податку, за місцем реєстрації об`єктів оподаткування транспортних засобів.

На виконання зобов`язань зі сплати транспортного податку 01.02.2019 позивачем до контролюючого органу подано декларацію з транспортного податку за формою «Звітна», якою позивачем самостійно визначена сума податкового зобов`язання з транспортного податку в розмірі 75000,00 грн., у тому числі за 1 квартал 2019 - 18 750грн,00 грн.

12.02.2019 позивачем подано декларацію з транспортного податку (реєстраційний № 9018135645) за формою «Звітна нова», якою позивачем самостійно визначена сума податкового зобов`язання та відображена в графі 2 в розмірі 775 000,00 грн., яка сплачується рівними частинами щоквартально, у тому числі в 1 кварталі 2019 - 193 750, 00 грн.

01.03.2019 - подано уточнюючу декларацію з транспортного податку (реєстраційний №9035635020), якою збільшено суму податкового зобов`язання з транспортного податку за 2019 на суму 68 750,01 грн., у тому числі за перший квартал 2019 на 12500,01 грн.

03.04.2019 - подано уточнюючу декларацію з транспортного податку (реєстраційний №9062219024), якою збільшено суму податкового зобов`язання за 2019 на суму 145 833,31 грн., у тому числі за перший квартал 2019 на 14583,31 грн.

25.04.2019 згідно платіжного доручення № 758 від 23.04.2019 позивачем сплачений дло бюджету транспортний податок з юридичних осіб на загальну суму 220 833,32 грн.

Відповідно до ІКП сума 1,04 грн. транспортного податку погашена за рахунок переплати.

Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 05.06.2019 №265778-17, форма «Ю» відповідно до якої станом на 04.06.2019 позивач має заборгованість зі сплати транспортного податку з юридичних осіб на суму основного платежу - 174998,96 грн.

Нарахування податкового зобов`язання по транспортному податку було оскаржено позивачем в адміністративному порядку. За результатами адміністративного оскарження скарга залишена без задоволення.

05.06.2019 ГУ ДФС у м. Києві прийнято рішення № 265778-17 про опис майна позивача у податкову заставу.

Спірним є наявність у позивача податкового боргу з транспортного податку у розмірі - 174 998,96 грн. за 1 квартал 2019 року, за податковими зобов`язаннями, які відображені у ІКП на підставі поданих до податкового органу податкових декларацій по транспортному податку за 2019 рік.

Позивач не погоджуючись з наявністю податкового боргу з транспортного податку з юридичних осіб, податковою вимогою та рішенням про опис майна в податкову заставу звернувся з цим позовом до суду.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов висновку про те, що права та інтереси за захистом яких позивач звернувся до суду були порушені з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України від 02.12.2010 № 2755-VI (далі - ПК України).

Законом України №71-VІІІ від 28.12.2014 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» з 01.01.2015 введено в дію статтю 267 Податкового кодексу України «Транспортний податок».

Відповідно до статті 267 Податкового кодексу України, з урахуванням змін внесених зазначеним Законом, платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об`єктами оподаткування.

Згідно із приписами підпункту 267.5.1 пункту 267.5 статті 267 Податкового кодексу України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Підпунктом 267.6.4 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України передбачено, що платники податку - юридичні особи самостійно обчислюють суму податку станом на 1 січня звітного року і до 20 лютого цього ж року подають контролюючому органу за місцем реєстрації об`єкта оподаткування декларацію за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками поквартально.

Щодо об`єктів оподаткування, придбаних протягом року, декларація юридичною особою - платником подається протягом місяця з дня виникнення права власності на такий об`єкт, а податок сплачується починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об`єкт.

Відповідно підпункту 267.8.1 пункту 267.8 статті 267 ПК України транспортний податок сплачується юридичними особами - авансовими внесками щокварталу до 30 числа місяця, що наступає за звітним кварталом, які відображаються в річній податковій декларації.

Форма Декларації з транспортного податку була затверджена Наказом Міністерства фінансів України від 10.04.15 №415.

Пункт 1 заголовної частини Декларації містить поле «Тип декларації», яке передбачає наступні форми: звітна, звітна нова, уточнююча.

Згідно з п. 46.1 ст. 46 ПК України податкова декларація, розрахунок, звіт (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючим органам у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата грошового зобов`язання, у тому числі податкового зобов`язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов`язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

За приписами п.п. 49.1, 49.2 ст. 49 ПК України податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків. Платник податків зобов`язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об`єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є.

Подання уточнюючою декларації передбачено п.50.1.ст. 50 ПК України, який передбачає, що у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов`язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

При переході права власності на об`єкти оподаткування після закінчення граничного терміну подання Декларації (після 20 лютого звітного року), юридичною особою подається Декларація з типом «Уточнююча» протягом місяця з дня виникнення права власності на такий об`єкт.

Відповідно до підпункту 4.13.8 пункту 4.13 Методичних рекомендацій щодо приймання та комп`ютерної обробки податкової звітності платників податків в органах ДПС України, затверджених Наказом Державної податкової служби України від 14.06.2012 № 516 (надалі Методичні рекомендації) передбачено, якщо платник податків надіслав податковий документ з ознакою "Звітний", то кожному наступному документу, надісланому до граничного терміну, проставляється ознака "Звітний новий". Орган ДПС визнає оригіналом електронний документ, отриманий останнім до закінчення граничного терміну подання податкової звітності, встановленого для подачі звітності у паперовому вигляді.

Кожній попередній податковій звітності, що подана до граничного терміну подання звітності і була прийнята ОДПС у базі даних податкової звітності районного рівня, надається статус "До відома".

Згідно підпункту 4.18.1 п. 4.18 Методичних рекомендацій платник податків має право подати уточнюючий розрахунок, якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням термінів давності, визначених ст. 102 Кодексу) самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої ним податкової декларації.

Підпунктом 4.18.1 п. 4.18 платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені (п. 50.1 ст. 50 Кодексу). Форми уточнюючих розрахунків визначаються у порядку, встановленому для податкових декларацій.

Реєстрація та обробка уточнюючих розрахунків, у т.ч. таких, що надійшли поштовими відправленнями, проводиться у загальному порядку ведення та обробки документів податкової звітності, викладеному у Методичних рекомендаціях (підпункт 4.18.3 п.4.18).

Аналогічні приписи містяться також у Порядку ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування затверджений Наказом Міністерства фінансів України від 07.04.2016 № 422, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.05.2016 за № 751/28881 (далі- Порядок № 422).

Відповідно до п. 4 гл. 4 розд. IV Порядку № 422 передбачено, що якщо після подання Звітного документа платник податків подає до граничного строку подання новий Звітний документ із виправленими показниками, поданий раніше Звітний документ стає недіючим та отримує ознаку стану обробки «Історія подання».

Дані Звітного документа, який отримує ознаку стану обробки «Історія подання», після настання граничного строку сплати грошового зобов`язання за таким Звітним документом виключаються з ІКП. Вказане виключення проводиться датою отримання такої ознаки стану обробки та з використанням відповідних облікових показників (операцій).

Крім того, ознаку стану обробки «Історія подання» отримують звітні документи, для яких відповідальними за адміністрування відповідного податку підрозділами проводяться нарахування у ручному режимі (крім ПДВ) (наприклад, якщо відповідно до пункту 46.4 статті 46 глави 2 розділу ІІ Податкового кодексу України платник податків подає разом з таким Звітним документом доповнення, складені за довільною формою (податковий компроміс, введення у зв`язку з податковою реформою нових податків тощо).

Вказане проведення нарахувань здійснюється підрозділами, відповідальними за адміністрування відповідного податку, у період до настання граничної дати сплати грошового зобов`язання та відображається в ІКП з використанням облікових показників (операцій) щодо нарахування/ зменшення/ збільшення таких зобов`язань, пені.

Отже, при подачі декларації за формою декларації з транспортного податку (реєстраційний № 9018135645) за формою «Звітна нова», декларація з транспортного податку за 2019 за формою «Звітна» повинна була набути в ІКП ознаку стану обробки «Історія подання», грошове зобов`язання за такою Звітною декларацію повинно бути виключено з ІКП.

Коригування суми податкового зобов`язання з транспортного податку у бік зменшення, підтверджується ІКП.

Аналіз зазначених норм, дає підстави для висновків, що документ звітності з типом «Звітний» подається платником податків, якщо за такий звітний (податковий) період документ звітності ще не подавався.

Документ звітності з типом «Звітний новий» подається платником податків до закінчення граничного строку подання для такого документа звітності, якщо раніше подавався документ звітності з типом «Звітний» або «Звітний новий» за такий самий звітний (податковий) період з урахуванням особливостей для певних форм документів звітності.

Документ звітності з типом «Уточнюючий» подається платником податків після закінчення граничного строку подання для такого документа звітності, якщо раніше подавався документ звітності з типом «Звітний» або «Звітний новий» за звітний (податковий) період, що уточнюється, зокрема у разі зміни протягом року об`єкта та/або бази оподаткування, появи нових об`єктів оподаткування, для форм документів звітності, щодо яких подання передбачене за звітний рік до його закінчення.

Судом встановлено, що з метою виконання обов`язку з декларування та сплати транспортного податку за 2019 рік позивачем подало 4 декларації, з яких одна за формою «Звітна», одна за формою «Звітна нова» та дві уточнюючі.

Стосовно правомірності відображення в ІКП та сплати сум податкового зобов`язання по транспортному податку за деклараціями від 01.03.2019 № 9035635020 та від 03.04.2019 № 9062219024 з ознакою «уточнююча» сторони не заперечують.

Спірним є відображення в ІКП суми податкового зобов`язання по транспортному податку за 2019 рік за деклараціями за формою «Звітна» та «Звітна нова».

Суд не погоджується з твердженням позивача щодо подвійного нарахування в ІКП податкового зобов`язання з транспортного податку за декларацією за 2019 рік за формою «Звітна» та за декларацією за формою «Звітна нова».

За декларацією по транспортному податку за 2019 рік за формою «Звітна нова» № 9018135645 згідно з рядком 2 «нараховано податку за 2019 рік, усього» позивач задекларував річну суму до збільшення у 775 000,00 грн. з розбивкою річної суми щоквартально, у тому числі за 1 квартал в розмірі 193 750,00грн. та згідно з рядком 4 «нараховано до збільшення податкового зобов`язання з податку на 2019 рік» задекларована сума до збільшення на 700 000,00 грн. з розбивкою щоквартально, у тому числі за 1 квартал 2019 - 175 000, 00грн.

Рядки 3-5 декларації заповнюються в разі уточнення податкових зобов`язань, натомість позивачем рядки 3-5 декларації заповненні при поданні декларації за формою «Звітна нова». Отже, задекларована позивачем сума до збільшення на 700 000,00 грн. з розбивкою щоквартально, у тому числі за 1 квартал 2019 - 175 000, 00 грн. була відображена в ІКП відповідно до самостійно визначених позивачем податкових зобов`язань.

Натомість, як зазначалось вище Наказом Міністерства фінансів України від 10.04.15 №415 затверджена форма Декларації з транспортного податку, зазначений наказ передбачає алгоритм заповнення зазначеної декларації, а саме зазначається: графа 10 - річна сума транспортного податку обраховується відповідно до пункту 267.4 статті 267 розділу ХІІ Податкового кодексу України, рядки 3 - 5 заповнюються у разі уточнення податкових зобов`язань протягом звітного року.

Судом встановлено, що декларація за 2019 рік за формою «Звітна нова» № 9018135645 не є уточнюючою, тому податкове зобов`язання по транспортному податку в табличній частині у рядку 2 зазначається сума нарахованого податку за всіма автомобілями (графа 10- річна сума, графа 11- сума за 1 квартал, графа 12 - сума за ІІ квартал, графа 13 - сума за ІІІ квартал та графа 14 - сума за ІV квартал). Показники розраховуються як сума значень рядків 1.1-1.n. Рядки 3 - 5 такої декларації не повинні були заповнюватися.

Рядки 3-5 заповнюються лише в разі уточнення податкових зобов`язань протягом звітного поточного року (графа 10-річна сума, графа 11 - сума за 1 квартал, графа 12 - сума за ІІ квартал, графа 13 - за ІІІ квартал та графа 14- сума за ІV квартал).

Отже, позивач при заповненні декларації № 9018135645 за формою «Звітна нова», самостійно задекларував податкове зобов`язання з транспортного податку у розмірі 700 000,00 грн. з розбивкою щоквартально, у тому числі за 1 квартал 2019 - 175 000, 00 грн.

Тому суд приходить до висновку, що при відображенні в ІКП податкового зобов`язання за 2019 рік з транспортного податку на 700 000,00 грн. з розбивкою щоквартально, у тому числі за 1 квартал 2019 - 175 000, 00 грн. податковий орган діяв відповідно до ст. 19 Конституції України.

Твердження позивача щодо помилкового подвійного нарахування податковим органом зобов`язання з транспортного податку за 2019 рік за декларацією за формою «Звітна» та за формою «Звітна нова» не підтверджується матеріалами справи, тому суд не знаходить підстав для визнання дій ДФС України та ГУ ДФС України в м.Києві протиправними.

Суд наголошує, що саме за алгоритмом, передбаченим у наказі Міністерства фінансів України від 10.04.15 №415 позивачем були заповнені дві уточнюючі декларації по транспортному податку за 2019.

При цьому суд зазначає, що відповідно пп. 47.1.3 п. 47.1 ст.47 Податкового кодексу України, відповідальність за неподання, порушення порядку заповнення документів податкової звітності, порушення строків їх подання контролюючим органам, недостовірність інформації, наведеної у зазначених документах несуть, зокрема юридичні особи, резиденти або нерезиденти України, які відповідно до цього Кодексу визначені платниками податків, а також їх посадові особи.

Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

За правилами підп. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 ПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Згідно з п. 36.1 ст. 36 ПК України податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Як вже було зазначено вище, відповідно до підпункту 267.6.4 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України передбачено, що платники податку - юридичні особи самостійно обчислюють суму податку станом на 1 січня звітного року і до 20 лютого цього ж року подають контролюючому органу за місцем реєстрації об`єкта оподаткування декларацію за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками поквартально. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.

Пунктом 41.2 ст. 41 ПК України встановлено, що органами стягнення є виключно контролюючі органи, уповноважені здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу.

Пунктом 54.1 ст. 54 ПК України передбачено, що крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.

Не підлягає оскарженню грошове зобов`язання, самостійно визначене платником податків (п. 56.11 ст. 56 ПК України).

Судом вже вище зазначалося, що відповідно до пункту 50.1 статті 50 Податкового кодексу України у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов`язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Відповідно до п. 59.1 ст. 59 ПК України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов`язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Згідно з п. 59.4 ст. 59 цього Кодексу податкова вимога надсилається також платникам податків, які самостійно подали податкові декларації, але не погасили суми податкових зобов`язань у встановлені цим Кодексом строки, без попереднього надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до п. 59.5 ст. 59 ПК України передбачено, що у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення. Якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).

ПК України не містить норми про необхідність повторного відправлення платнику податків податкової вимоги у разі збільшення податкового боргу. Тому орган державної податкової служби не має повноважень повторно надсилати податкову вимогу платнику податків у разі збільшення податкового боргу.

З матеріалів справи вбачається, що контролюючим органом сформовано та направлено позивачу податкову вимогу №265778-17 від 05.06.2019 про наявність станом на 04.06.2019 року податкового боргу з транспортного податку у розмірі 174 998,96грн. Податкова вимога отримана позивачем.

У відповідності з підп. 14.1.175. п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання.

Сума податкового боргу позивачем добровільно не сплачена.

За приписами п. 95.1 ст. 95 ПК України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Згідно з абзацом 1 підпункту 87.1, підпунктом 87.2 статті 87 Податкового кодексу України джерелами самостійної сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів.

Джерелами погашення податкового боргу платника податків є будь-яке майно такого платника податків з урахуванням обмежень, визначених цим Кодексом, а також іншими законодавчими актами.

Підпунктами 88.1, 88.2 статті 88 Податкового кодексу України встановлено, що з метою забезпечення виконання платником податків своїх обов`язків, визначених цим Кодексом, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу. Право податкової застави виникає згідно з цим Кодексом та не потребує письмового оформлення.

Відповідно до статті 89 Податкового кодексу України право податкової застави виникає у разі: несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов`язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, - з дня, що настає за останнім днем зазначеного строку; несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов`язання, самостійно визначеної контролюючим органом, - з дня виникнення податкового боргу.

Таким чином, податкова застава є способом забезпечення виконання обов`язку зі сплати грошових зобов`язань, при її застосуванні обмежуються права платника податків щодо розпорядження власним майном.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що у разі наявності у платника податків непогашеного податкового боргу податковий орган вправі поширити на майно такого платника в межах суми боргу податкову заставу на підставі відповідного рішення керівника податкового органу .

Матеріалами сплави підтверджено, що позивач самостійно задекларував суми податкового зобов`язання із транспортного податку за 2019 рік у податковій декларації по транспортному податку № 9018135645 за формою «Звітна нова», в розмірі 775 000 грн. та 700 000,00 грн., у тому числі за 1 квартал з розбивкою щоквартально, у тому числі за 1 квартал 2019 - 193 750,00 грн. та 175 000,00 грн. Самостійно визначене позивачем податкове зобов`язання було частково погашено шляхом сплати (платіжне доручення № 758 від 23.04.2019 на загальну суму 220 833,32 грн.) та 1,04 грн. за рахунок переплати, станом на 04.06.2019 позивач має податковий борг, тому податкова вимога від 05.06.2019 № 265778-17 та рішення № 265778-17 від 05.06.2019 про опис майна у податкову заставу прийняті відповідачем правомірно.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані докази, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.

Відповідно до частини 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно ч.1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відтак, враховуючи, що суд дійшов висновку про необхідність відмовити у задоволенні позову повністю, судові витрати сплачені позивачем не стягується за рахунок бюджетних асигнувань Державної фіскальної служби України та Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві.

Керуючись вимогами ст.ст.2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Позов товариства з обмеженою відповідальністю «УЛФ-ФІНАНС» відмовити повністю.

Судові витрати покласти на позивача.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішенням суду може бути оскаржено за правилами встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.С. Мазур