Рішення № 93627973, 18.12.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

1/1355

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 грудня 2020 року м. Київ № 640/26907/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Клочкової Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві

про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач), адреса: АДРЕСА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (надалі - відповідач), адреса: 04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 сум недоотриманої ним пенсії з урахуванням його трудового стажу з 14 червня 1991 року по 11 серпня 1997 року в СМК «ПУСК» з часу призначення йому пенсії 19 травня 2008 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у місті Києві нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суму недоотриманої ним пенсії з урахуванням його трудового стажу з 14 червня 1991 року по 11 серпня 1997 року в СМК «ПУСК» з часу призначення йому пенсії 19 травня 2008 року.

Підставою позову вказано порушення прав та інтересів позивача внаслідок неправомірних дій суб`єкта владних повноважень щодо не виплати недоотриманної пенсії з урахуванням трудового стажу.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в місті Києві протиправно не нараховано та невиплачено ОСОБА_1 пенсію з урахуванням встановленого судовим рішенням трудового стажу в період з 14 червня 1991 року по 11 серпня 1997 року з часу призначення пенсії у 2008 році.

Вказані обставини стали підставою для звернення до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, представник відповідача у відзиві на позовну заяву послався на те, що рішенням Деснянського районного суду від 10 лютого 2020 року у справі № 754/18182/19 встановлено юридичний факт роботи позивача в період з 14 червня 1991 року по 11 серпня 1997 року в СМК «ПУСК» на посаді монтажника 5-го розряду. Вищевказане рішення набрало законної сили 12 березня 2020 року.

22 липня 2020 року позивач звернувся до управління із заявою щодо перерахунку пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням рішення Деснянського районного суду м. Києва від 10 лютого 2020 року з урахуванням вимог статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування Позивачеві здійснено перерахунок пенсії починаючи з 01 серпня 2020 року.

Керуючись вищевикладеним, відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог позивача.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та проти чого не заперечували сторони, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управління Пенсійного фонду України в місті Києві (Деснянський район) та з 19 травня 2008 року отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV.

Як зазначено позивачем, через неналежне оформлення відомостей у трудовій книжці при розрахунку розміру пенсії йому не було зараховано 6 років трудового стажу в СМК «ПУСК».

З метою встановлення факту роботи в СМК «ПУСК» з 14 червня 1991 року по 11 серпня 1997 року ОСОБА_1 20 грудня 2019 звернувся до Деснянського районного суду міста Києва із відповідною заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 10 лютого 2020 року у справі № 754/18182/19 заяву ОСОБА_1 задоволено, встановлено факт того, що ОСОБА_1 в період з 14 червня 1991 року по 11 серпня 1997 року дійсно працював в СМК «ПУСК» електромонтажником 5-го розряду. Рішення суду набрало законної сили 12 березня 2020 року.

Позивачем зазначено, що з метою перерахунку раніше призначеної пенсії, останній звернувся до Відділу обслуговування громадян № 3 у місті Києві із заявою про перерахунок пенсії. Позивачем також було подано заяву з вимогою нарахувати та виплатити останньому недоотриману суму пенсій з урахуванням встановленого судовим рішенням у справі № 754/18182/19 трудового стажу з часу призначення йому пенсії у 2008 році. Через певний час позивачу подзвонив співробітник Відділу обслуговування громадян № 3 у місті Києві та попросив повторно подати заяву про перерахунок пенсії, оскільки попередній раз у позивача було помилково прийнято заяву, що не відповідає встановленій формі.

Через карантинні обмеження та недоліки в роботі відділу обслуговування громадян № 3 у місті Києві, належну заяву про перерахунок пенсії у Позивача було прийнято лише 22 липня 2020 року.

25 серпня 2020 року позивачем було отримано перераховану пенсію із збільшенням, що підтверджується витягом з підсистеми призначення та виплати пенсії. Однак, заява позивача про нарахування та виплату недоотриманої пенсії залишилась без задоволення.

Позивач, вважаючи дії та відмову Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві протиправними, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Положеннями статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до приписів статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XIІ, право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел регулюється Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV.

Відповідно до частини 1 статті 44 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, зокрема, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Частиною 4 статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що перерахунок призначеної пенсії, крім випадків, передбачених частиною першою статті 35, частиною другою статті 38, частиною третьою статті 42 і частиною п`ятою статті 48 цього Закону, провадиться в такі строки:

- у разі виникнення права на підвищення пенсії - з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа;

- у разі настання обставин, які тягнуть за собою зменшення пенсії, - з першого числа місяця, в якому настали ці обставини, якщо вони мали місце до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо вони мали місце після 15 числа.

Приписами частин 1 та 2 статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 10 лютого 2020 року у справі № 754/18182/19, яке набрало законної сили, встановлено факт того, що ОСОБА_1 в період з 14 червня 1991 року до 11 серпня 1997 року працював в СМК «ПУСК» електромонтажником 5-го розряду.

При цьому, зі змісту цього рішення, а також матеріалів справи вбачається, що у трудовій книжці ОСОБА_1 відображений запис щодо роботи позивача в період з 14 червня 1991 року до 11 серпня 1997 року в СМК «ПУСК» електромонтажником 5-го розряду, відтак відповідні обставини мали б бути враховані відповідачем ще під час призначення пенсії.

Проте, перерахунок пенсії позивача здійснено відповідачем після встановлення цього факту додатково рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 10 лютого 2020 року у справі № 754/18182/19, при цьому здійснено перерахунок пенсії ОСОБА_1 як вбачається з матеріалів справ, та що не заперечується відповідачем, лише з 01 серпня 2020 року.

Разом з тим, Головним управлінням Пенсійного фонду України в місті Києві не було нараховано та виплачено ОСОБА_1 пенсію з урахуванням встановленого судовим рішенням трудового стажу з 14 червня 1991 року до 11 серпня 1997 року за період з 19 травня 2008 року до 01 серпня 2020 року.

Слід зазначити, що статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-IV встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і протоколів до неї та практику Суду як джерело права.

Зокрема, статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції кожній фізичній або юридичні особі гарантовано право мирно володіти своїм майном. При цьому зазначено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до пункту 22 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України» (заява №63134/00) поняття «власності», яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу №1, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як «майнові права», і, таким чином, як «власність» в цілях вказаного положення.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» від 01 червня 2006 року Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності (cf., Pressos Compania Naviera S. A. v. Belgium, рішення від 20 листопада 1995 року.

Аналогічна правова позиція щодо права власності особи висловлена Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch - United Kingdom, № 44277/98, рішення від 24 квітня 2003 року).

Крім того, в рішення Європейського суду з прав людини у справі «Мюллер проти Австрії суд зазначив, що у зв`язку з сплатою обов`язкових внесків до пенсійного фонду у застрахованої особи виникає право власності на пенсію.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 сум недоотриманої ним пенсії з урахуванням його трудового стажу з 14 червня 1991 року по 11 серпня 1997 року в СМК «ПУСК» з часу призначення йому пенсії 19 травня 2008 року та, як наслідок, позовні вимоги щодо зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суму недоотриманої ним пенсії з урахуванням його трудового стажу з 14 червня 1991 року по 11 серпня 1997 року в СМК «ПУСК» з часу призначення йому пенсії 19 травня 2008 року, підлягають задоволенню.

Що стосується вимоги позивача щодо стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2 600,00 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до приписів статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/16.

Також, суд зазначає, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено такі види адвокатської діяльності, як: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Тобто, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI ).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI ).

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Як вбачається з матеріалів справи, між Котовичем І.О. (адвокат) та позивачем (клієнт) укладено договір про надання правової допомоги від 19 жовтня 2020 року № 19/10-20, яким визначено, що адвокат зобов`язується за дорученням клієнта надати правову допомогу щодо стягнення з органів Пенсійного фонду України на користь клієнта недоотриманих ним сум пенсії з урахуванням трудового стажу з 14 червня 1991 року по 11 серпня 1997 року з моменту призначення клієнту пенсії.

Відповідно до пунктів 2.1. та 2.2. вказаного договору, формою винагороди адвоката за надання правової допомоги клієнту є гонорар. Порядок обчислення гонорару, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення визначається та здійснюється відповідно до Протоколу погодження гонорару, що є додатком до цього договор.

Протоколом погодження гонорару від 25 червня 2019 року визначено, що гонорар за надання правничої допомоги становить 2 600,00 грн.

На підтвердження наявності у позивача витрат на професійну правничу допомогу представником позивача надано копії таких документів: договору про надання правової допомоги від 19 жовтня 2020 року № 19/10-20 з додатками, акту прийому-передачі від 19 жовтня 2020 року № 1, квитанцію від 19 жовтня 2020 року про оплату юридичних послуг готівковими коштами у сумі 2 600,00 грн, свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, ордер на надання правової допомоги.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, витрати позивача на правничу допомогу, пов`язані із розглядом даної справи в Окружному адміністративному суді міста Києва становлять 2 600,00 грн.

З огляду на вищевикладене та виходячи з обсягу задоволених позовних вимог на користь позивача слід стягнути судові витрати, пов`язаних з наданням правничої допомоги при розгляді справи в суді в розмірі 2 600,00 грн.

Аналізуючи вищевикладене та надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Інші доводи та аргументи учасників не спростовують висновків суду.

Згідно з частиною 1 статті 9, статті 72, частин 1, 2, 5 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, покладений на нього обов`язок доказування не виконано та не доведено правомірність та обґрунтованість оскаржуваних дій з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з наявної у матеріалах справи копії квитанції, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн. Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 840,80 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі вище викладеного, керуючись статтями 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити у повному обсязі.

2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 сум недоотриманої ним пенсії з урахуванням його трудового стажу з 14 червня 1991 року по 11 серпня 1997 року в СМК «ПУСК» з часу призначення йому пенсії 19 травня 2008 року.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у місті Києві нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суму недоотриманої ним пенсії з урахуванням його трудового стажу з 14 червня 1991 року по 11 серпня 1997 року в СМК «ПУСК» з часу призначення йому пенсії 19 травня 2008 року.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені ним судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 840,80 грн (вісімсот сорок гривень 80 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, місто Київ, улиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16, код ЄДРПОУ 42098368).

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, місто Київ, улиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16, код ЄДРПОУ 42098368) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 600,00 грн (дві тисячі шістсот гривень 00 коп.).

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.

Суддя Н.В. Клочкова