Рішення № 93627947, 18.12.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

1/1170

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 грудня 2020 року м. Київ № 640/20776/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Клочкової Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач), адреса: АДРЕСА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (надалі - відповідач) адреса: 04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16, в якій позивач, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві від 17 березня 2020 року № 2600-0305-8/37140 про відмову ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у проведенні перерахунку пенсії за вислугою років;

- визнати протиправними дії Головного Управління Пенсійного фонду України у місті Києві щодо відмови у перерахунку пенсії на підставі заяви від 28 жовтня 2020 року, оформленої листом від 30 жовтня 2020 року № 24840-27893/Д-02/8-2600/20;

- зобов`язати Головне Управління Пенсійного фонду в м. Києві здійснити з 13 грудня 2019 року з додержанням вимог Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2019 року № 7-р(ІІ)/2019 в порядку, встановленому зазначеним Рішенням Конституційного Суду України, на підставі частин 13 та 20 (в первинній редакції) статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII, положень постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 657 та з урахуванням норм статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ (в редакції, чинній на час призначення пенсії), перерахунок та виплату в повному обсязі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , призначену у 2004 році довічно за вислугу років пенсію, без обмежень заробітної плати та встановленого законом її максимального (граничного) розміру, з розрахунку 90 відсотків від суми складових заробітної плати, яка визначена у виданій Офісом Генерального прокурора довідці № 21-350зп від 05 березня 2020 року, єдиним разовим платежем на пенсійний рахунок ОСОБА_1 , з урахуванням раніше проведених виплат.

Підставою позову вказано порушення прав та інтересів позивача внаслідок не перерахунку пенсії.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що є пенсіонером органів прокуратури, якому призначено пенсію за вислугу років у відповідності до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ, в розмірі 90 % від суми місячної заробітної плати. У зв`язку з прийняттям Кабінетом Міністрів України постанови від 30 серпня 2017 року № 657, якою підвищено посадові оклади та надбавки працівникам органів прокуратури України, з метою реалізації свого права на перерахунок пенсії, позивач звернувся з відповідною заявою до відповідача та отримав відмову у перерахунку її пенсії.

Позивач вважає рішення відповідача про відмову в перерахунку пенсії незаконним та таким, що грубо порушує конституційні права на соціальний захист і пенсійне забезпечення і підлягає скасуванню, оскільки у зв`язку із підвищенням заробітної плати працівників органів прокуратури на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 657 та ухваленням Конституційним Судом України рішення від 13 грудня 2019 року № 7-р(ІІ)/2019, він набув право на перерахунок пенсії, починаючи з 13 грудня 2019 року на підставі заяви про перерахунок пенсії.

Вказані обставини стали підставою для звернення до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, представник відповідача у відзиві на позовну заяву послався на те, що доводи адміністративного позову є необґрунтованими та задоволенню не підлягають з підстав того, що Конституційний Суд України у своєму рішенні від 13 грудня 2019 року № 7-р (ІІ)/2019 констатував, що питання пенсійного забезпечення прокурорів, у тому числі умови та порядок перерахунку призначених їм пенсій, має визначати Верховна Рада України законом, а не Кабінет Міністрів України підзаконним актом. За вказаним рішенням перерахунок пенсії проводиться, зокрема, у зв`язку з підвищенням заробітної плати прокурорським працівникам на рівні умов та складових заробітної плати заробітної плати відповідних категорій працівників, які проходять службу в органах і установах прокуратури на момент виникнення права на перерахунок. Право на перерахунок пенсій за викладених умов виникає за зверненнями, для яких момент виникнення права на перерахунок пенсії настав не раніше 13 грудня 2019 року.

Представник відповідача зазначає, що позивач звільнений з органів прокуратури з 18 травня 2016 року, тобто до набрання чинності рішення Другого сенату Конституційного суду України від 13 грудня 2019 № 7-р (ІІ)/2019 працівникам прокуратури згідно Закону України «Про прокуратуру», тому з наведених обставин та вимог чинного законодавства, підстави для проведення перерахунку пенсії позивачу, призначеної за нормами Закону України «Про прокуратуру» у зв`язку з підвищенням заробітної плати працівникм органів прокуратури, згідно довідки № 21-350зп від 05 березня 2020 року відсутні.

Щодо вимоги позивача про перерахунок пенсії останнього з урахуванням відповідного відсотка та без обмеження максимального розміру пенсії, представник відповідача зазначив, що управління, як уповноважений орган, ще не виносило рішення щодо перерахунку призначеної позивачу пенсії за вислугу років на виконання цього рішення суду, а тому відсутні підстави вважати, що права позивача у зазначеній частині при здійсненні такого перерахунку будуть порушені.

Оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, у задоволенні цих позовних вимог слід відмовити, як передчасних.

Отже, позовна вимога, щодо відсоткового розрахунку пенсії та розрахунок пенсії без обмеження граничним розміром пенсії є передчасним, оскільки управління в зазначеній частині не відмовляло у перерахунку та не порушувало права позивача.

Керуючись вищевикладеним, відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог позивача.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та проти чого не заперечували сторони, 14 червня 2004 року ОСОБА_1 довічно призначено пенсію за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року у розмірі 90 відсотків від суми місячної заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

13 березня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві з письмовою заявою встановленого зразку про перерахунок раніше призначеної пенсії за вислугу років відповідно до вимог статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру», до якої додав довідку за №21-350зп від 05 березня 2020 року про розмір заробітної плати, яка видана Генеральною прокуратурою України для пред`явлення до Пенсійного фонду України.

На вказану заяву 03 квітня 2020 року Головним управлінням Пенсійного фонду України у місті Києві листом за № 2600-0305-8/37140 від 17 березня 2020 року було відмовлено у проведенні перерахунку позивачу у раніше призначеної пенсії за вислугу років з посиланням на відсутність законних підстав для перерахунку.

Зокрема, у вказаній вище відповіді пенсійним органом зазначено, що позивача звільнено з органів прокуратури 18 травня 2016 року, а момент виникнення права на перерахунок пенсії настав не раніше 13 грудня 2019. Крім того, згідно пункту 7 постанови Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року № 1155 встановлено, що зміна розмірів посадових окладів для працівників прокуратури, передбачених цією постановою, не є підставою для перерахунку пенсій, що призначені згідно із Законом України «Про прокуратуру».

Не погоджуючись з вказаною вище відповіддю пенсійного органу, 29 квітня 2020 року ОСОБА_1 додатково звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві, надавши відповідні пояснення та юридичну аргументацію по сутті питання.

Однак, Головним управління Пенсійного фонду України в місті Києві було повторно відмовлено у здійсненні перерахунку раніше призначеної мені пенсії за вислугу років.

Вважаючи, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві щодо відмови у перерахунку пенсії необґрунтованим, незаконним та таким, що грубо порушує конституційні права на соціальний захист і пенсійне забезпечення, право на мирне володіння майном - пенсією, які гарантовані Конституцією України, Законами України позивач звернувся до адміністративного суду з даною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Положеннями статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно з частиною 1 статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-XII від 05 листопада 1991 року (в редакції чинній станом на час призначення пенсії позивачу), прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку.

Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.

Приписами частини 17 статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв`язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок призначених пенсій провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Перерахунок пенсій провадиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи.

Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VIII частину вісімнадцяту статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» викладено у такій редакції: «Умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України».

Надалі, 15 липня 2015 року набув чинності Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII на підставі якого частина 18 статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» втратила чинність.

У зв`язку з викладеним, надалі порядок пенсійного забезпечення працівників органів прокуратури урегульовано статтею 86 Закону України «Про прокуратуру», відповідно до частини 20 якої (у редакції Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VIII), умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України.

Водночас, суд звертає увагу, що рішенням Конституційного Суду України від 13 грудня 2019 року № 7-р(ІІ)/2019 положення частини 20 статті 86 Закону України «Про прокуратуру» визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

Відповідно до частини 2 статті 152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

У пункті 2 резолютивної частини Рішення № 7-р(ІІ)/2019 визначено, що положення частини 20 статті 86 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Таким чином, відповідні положення втратили чинність 13 грудня 2019 року.

Приписами частини 1 статті 97 Закону України «Про Конституційний Суд України» передбачено, що Суд у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання.

Конституційний Суд України у пункті 3 резолютивної частини Рішення № 7-р(ІІ)/2019 установив такий порядок його виконання:

- частина 20 статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами не підлягає застосуванню з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення (з 13 грудня 2019 року);

- частина 20 статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII підлягає застосуванню в первинній редакції:

« 20. Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв`язку з підвищенням заробітної плати прокурорським працівникам на рівні умов та складових заробітної плати відповідних категорій працівників, які проходять службу в органах і установах прокуратури на момент виникнення права на перерахунок. Перерахунок призначених пенсій проводиться з першого числа місяця, наступного за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув право на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Пенсія працюючим пенсіонерам перераховується також у зв`язку з призначенням на вищу посаду, збільшенням вислуги років, присвоєнням почесного звання або наукового ступеня та збільшенням розміру складових його заробітної плати в порядку, передбаченому частинами другою, третьою та четвертою цієї статті, при звільненні з роботи або за кожні два відпрацьовані роки».

Таким чином, виходячи з встановлених обставин, суд приходить до висновку, що з 13 грудня 2019 року, тобто з дати ухвалення Конституційним Судом України рішення № 7-р(ІІ)/2019, у Законі України «Про прокуратуру» № 1697-VII відсутня вимога про необхідність визначення умов та порядку перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури Кабінетом Міністрів України.

При цьому, суд звертає увагу, що підставою для проведення перерахунку пенсій працівників прокуратури з 13 грудня 2019 року є підвищення заробітної плати відповідної категорії працівників.

З огляду на наведені положення законодавства, реалізація позивачем наявного у нього права на перерахунок раніше призначеної йому пенсії за вислугою років має бути здійснена відповідачем за дотримання таких вимог, як звернення до управління пенсійного фонду з відповідною заявою встановленого зразка та подання документів, підтверджуючими розмір заробітної плати за відповідною посадою.

Як вже було вказано судом вище та як вбачається з матеріалів справи, 13 березня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві з письмовою заявою встановленого зразку про перерахунок раніше призначеної пенсії за вислугу років відповідно до вимог статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру», до якої додав довідку за № 21-350зп від 05 березня 2020 року про розмір заробітної плати, яка видана Генеральною прокуратурою України для пред`явлення до Пенсійного фонду України.

Таким чином, суд приходить до висновку, що надання позивачем до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві заяви про перерахунок пенсії разом з відповідною довідкою № 21-350зп від 05 березня 2020 року є обґрунтованою та беззаперечною підставою для перерахунку пенсії позивача.

Поряд з цим, суд вважає помилковими посилання відповідача в оскаржуваній відмові № 2600-0305-8/37140 від 17 березня 2020 року на те, що підставою для перерахунку пенсії не може бути підвищення заробітної плати прокурорським працівникам після 13 грудня 2019 року, оскільки чинна з 13 грудня 2019 року норма частини 20 статті 86 Закону України «Про прокуратуру» визначає умовою перерахунку пенсії за вислугу років підвищення заробітної плати прокурорським працівникам. Грошове забезпечення працівників прокуратури істотно збільшилося ще в жовтні 2017 року.

Беручи до уваги викладене, суд зазначає, що протягом усього періоду дії норми статті 86 Закону України «Про прокуратуру», яка визначала, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України, позивач мав право на перерахунок пенсії, проте був позбавлений можливості таке право реалізувати з огляду на бездіяльність Кабінету Міністрів України.

Також, суд звертає увагу, що Верховний Суд в постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 826/8546/18 звернув увагу, що Кабінет Міністрів України протягом тривалого часу ухиляється від прийняття рішення про встановлення порядку та умов перерахунку пенсій працівникам прокуратури, необхідність прийняття яких Законом України «Про прокуратуру» покладено саме на уряд.

Відсутність затвердженого Кабінетом Міністрів України порядку перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури зумовило неможливість проведення органами Пенсійного фонду України перерахунку зазначених пенсій, у тому числі, пенсії позивача.

В той же час, суд зазначає, що починаючи з 13 грудня 2019 року реалізація такого права була забезпечена саме рішенням Конституційного Суду у справі № 7-р(ІІ)/2019.

Окрім цього, суд звертає увагу, що постанова Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 № 657 є чинною, а тому відсутні підстави для її незастосування. Таке рішення уряду є рішенням про «підвищення заробітної плати прокурорським працівникам».

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 14 вересня 2020 року у справі № 560/2120/20.

Відповідно до приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При цьому, суд звертає увагу, що дана справа не може бути віднесена до типових справ, у яких прийнято рішення Верховним Судом 14 вересня 2020 року про перерахунок пенсій прокурорів відповідно до рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2019 року № 7-р(ІІ)/2019, оскільки в цій справі наявне звернення позивача до пенсійного органу вже після рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2019 року № 7-р(ІІ)/2019 та рішення Верховним Судом 14 вересня 2020 року у зразковій справі, в той час як Верховний Суд у зразковій справі надавав висновок щодо правовідносин та заяв, які подані до рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2019 року № 7-р(ІІ)/2019.

Так, позивач 29 жовтня 2020 року звернувся до Головного Управління Пенсійного фонду України у місті Києві з заявою, у якій просив повторно розглянути заяву від 13 березня 2020 року про перерахунок раніше призначеної пенсії та задовольнити її з урахуванням вказаного рішення Верховного Суду.

Однак, листом № 24840-27893/Д-02/8-2600/20 від 30 жовтня 2020 року Головним управлінням Пенсійного фонду України у місті Києві позивачу було повторно відмовлено у перерахунку раніше призначеної пенсії за вислугою років. При цьому, підставою для відмови пенсійним органом було зазначено, що повернутись до повторного розгляду заяви від 17 березня 2020 підстав немає, оскільки позивачем начебто не надана нова довідка про заробітну плату.

Враховуючи викладене, суд приходить до переконання про наявність підстав для перерахунку пенсії позивача на підставі довідки № 21-350зп від 05 березня 2020 року.

Керуючись вищевикладеним в сукупності, суд приходить до висновку, що відповідачем протиправно не проведено перерахунок раніше призначеної пенсії за вислугу років на підставі заяви позивача та довідки Офісу Генерального прокурора № 21-350зп від 05 березня 2020 року, а тому дії відповідача щодо відмови у перерахунку пенсію за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» позивача є протиправними.

Щодо позовних вимог позивача про зобов`язання Головне Управління Пенсійного фонду в м. Києві здійснити з 13 грудня 2019 року з додержанням вимог Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2019 року № 7-р(ІІ)/2019 в порядку, встановленому зазначеним Рішенням Конституційного Суду України, на підставі частин 13 та 20 (в первинній редакції) статті 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII, положень постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 657 та з урахуванням норм статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ (в редакції, чинній на час призначення пенсії), перерахунок та виплату в повному обсязі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , призначену у 2004 році довічно за вислугу років пенсію, без обмежень заробітної плати та встановленого законом її максимального (граничного) розміру, з розрахунку 90 відсотків від суми складових заробітної плати, яка визначена у виданій Офісом Генерального прокурора довідці № 21-350зп. від 05 березня 2020 року, з урахуванням раніше проведених виплат, суд зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 14 червня 2004 року ОСОБА_1 довічно призначено пенсію за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року у розмірі 90 відсотків від суми місячної заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування без обмеження максимального розміру пенсії.

За приписами статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії.

Згідно із частинами 1 - 4 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Ця мета перекликається зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до неї кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», №40450/04, пункт 64).

Засіб юридичного захисту має бути «ефективним» в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення у справі «Аксой проти Туреччини» (Aksoy v. Turkey), №21987/93, пункт 95).

При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення у справі «Джорджевич проти Хорватії» (Djordjevic v Croatia), № 41526/10, пункт 101; рішення у справі «Ван Остервійк проти Бельгії» (Van Oosterwijck v Belgium), №7654/76 пункти 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.

Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України від 29 серпня 2012 року № 16-рп/2012, Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об`єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2011 року № 13-рп/2011).

Крім того, Конституційний Суд України у рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 підкреслив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

Відповідно до частини 1 статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).

Згідно із частиною 5 стаття 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

У відзиві на позов відповідач заперечував як право на перерахунок, так і щодо перерахунку та виплати пенсії в розмірі 90 % від сум усіх складових заробітку та без обмеження максимального розміру.

З вказаного висновку представника пенсійного органу, суд приходить до висновку, що після визнання за позивачем права на перерахунок пенсії, відповідачем буде здійснено такий перерахунок не у тому відсотковому розмірі відносно заробітної плати, на який сподівається позивач, та з обмеженням її граничним розміром.

Тобто, перерахунок пенсії не у тому відсотковому розмірі відносно заробітної плати, який було встановлено позивачу при призначенні пенсії, та з обмеженням її граничним розміром, змусить позивача повторно звертатись до суду з позовом.

Рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

В свою чергу, суд звертає увагу, що позивач звертався до пенсійного органу з заявою про перерахунок пенсії саме з урахуванням 90% від сум усіх складових заробітку та без обмеження максимального розміру. Відмовляючи у перерахунку, відповідач не висловлювався щодо цих аспектів перерахунку, оскільки вважав, що позивач не має права на перерахунок взагалі. Однак позиція відповідача з цих питань відома з його відзиву на позов. Вона не залишає підстав сподіватися, що у разі визнання за позивачем права на перерахунок пенсії, вона буде перерахована так, як про це просив позивач.

Відсутність таких заперечень у рішенні відповідача, що оскаржується, не свідчить, що з питань урахування 90 % від сум усіх складових заробітку та застосування обмеження максимального розміру відсутній спір. І у позовній заяві, і у відзиві сторони висловили протилежні позиції, що є очевидним свідченням існування спору щодо цих аспектів перерахунку.

Керуючись вищевикладеним, суд з урахуванням належного та допустимого захисту прав позивача вважає за необхідне, задовольнити позовні вимоги зобов`язання Головне Управління Пенсійного фонду в м. Києві здійснити з 13 грудня 2019 року з додержанням вимог Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2019 року № 7-р(ІІ)/2019 в порядку, встановленому зазначеним Рішенням Конституційного Суду України, на підставі частин 13 та 20 (в первинній редакції) статті 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII, положень постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 657 та з урахуванням норм статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ (в редакції, чинній на час призначення пенсії), перерахунок та виплату в повному обсязі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , призначену у 2004 році довічно за вислугу років пенсію, без обмежень заробітної плати та встановленого законом її максимального (граничного) розміру, з розрахунку 90 відсотків від суми складових заробітної плати, яка визначена у виданій Офісом Генерального прокурора довідці № 21-350зп. від 05 березня 2020 року, з урахуванням раніше проведених виплат.

Що стосується позовних вимог в частині зобов`язання відповідача здійснити виплату пенсії єдиним разовим платежем, суд зазначає наступне.

Право на захист - це суб`єктивне право певної особи, тобто вид і міра її можливої (дозволеної) поведінки із захисту своїх прав. Воно випливає з конституційного положення: «Права і свободи людини і громадянина захищаються судом» (стаття 55 Конституції України).

Отже, кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання у сфері цивільних, господарських, публічно-правових відносин та за наявності неврегульованих питань.

Порушення права означає необґрунтовану заборону на його реалізацію або встановлення перешкод у його реалізації, або значне обмеження можливостей його реалізації тощо.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Із системного аналізу вказаних норм вбачається, що суд захищає лише порушені, невизнані або оспорюванні права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.

Також, суд зазначає, що спосіб виконання дій, які має вчинити за рішенням суду суб`єкт владних повноважень, не визначений в спірних правовідносинах нормативно. У разі набрання чинності рішенням суду в межах даної справи, перерахування недоплачених сум буде вважатися належним виконанням судового рішення, як у разі перерахування присудженої суми кількома платежами, так і однією сумою, а повним виконанням рішення суду буде сплата відповідачем всієї недоплаченої різниці.

Отже, виходячи з аналізу викладеного, суд приходить до висновку, що заявлена позовна вимога щодо виплати єдиним разовим платежем, на переконання суду, є передчасною та задоволенню не підлягає.

Аналізуючи вищевикладене та надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Інші доводи та аргументи учасників не спростовують висновків суду.

Згідно з частиною 1 статті 9, статті 72, частин 1, 2, 5 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, покладений на нього обов`язок доказування не виконано та не доведено правомірність та обґрунтованість оскаржуваних дій з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Як вбачається з наявної у матеріалах справи копії квитанції, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 1 681,60 грн. Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 1 681,60 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі вище викладеного, керуючись статтями 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві від 17 березня 2020 року № 2600-0305-8/37140 про відмову ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у проведенні перерахунку пенсії за вислугою років.

3. Визнати протиправними дії Головного Управління Пенсійного фонду України у місті Києві щодо відмови у перерахунку пенсії на підставі моєї заяви від 28 жовтня 2020 року, оформленої листом від 30 жовтня 2020 року № 24840-27893/Д-02/8-2600/20.

4. Зобов`язати Головне Управління Пенсійного фонду в м. Києві здійснити з 13 грудня 2019 року з додержанням вимог Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2019 року № 7-р(ІІ)/2019 в порядку, встановленому зазначеним Рішенням Конституційного Суду України, на підставі частин 13 та 20 (в первинній редакції) статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII, положень постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 657 та з урахуванням норм статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ (в редакції, чинній на час призначення пенсії), перерахунок та виплату в повному обсязі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , призначену у 2004 році довічно за вислугу років пенсію, без обмежень заробітної плати та встановленого законом її максимального (граничного) розміру, з розрахунку 90 відсотків від суми складових заробітної плати, яка визначена у виданій Офісом Генерального прокурора довідці № 21-350зп від 05 березня 2020 року, з урахуванням раніше проведених виплат.

5. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити

6. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені ним судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 681,60 грн (тисяча шістсот вісімдесят одна гривня 60 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, місто Київ, улиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16, код ЄДРПОУ 42098368).

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.

Суддя Н.В. Клочкова