Рішення № 93627346, 18.12.2020, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 грудня 2020 року м. Чернігів Справа № 620/4635/20

Чернігівський окружний адміністративний суд в складі головуючої судді Тихоненко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернулася до суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області (далі – ГУ ДПС у Чернігівській області, відповідач), в якому просить:

визнати протиправною та скасувати вимогу відповідача про сплату боргу (недоїмки) від 14.05.2019 № Ф-13383-17У;

визнати протиправним нарахування позивачу відповідачем боргу зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за 2, 3, 4 квартали 2019 року, 1 квартал 2020 року з 01 по 22 квітня 2020 року;

зобов`язати відповідача зняти обліковану за позивачем заборгованість у сумі 31371,56 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивачем зазначено, що остання не є фізичною особою-підприємцем з 2005 року, підприємництвом з вказаного періоду не займалася та не подавала податкової чи іншої звітності. Також зазначає, що в період з 01.06.2010 по 20.02.2020 перебувала у трудових відносинах з приватним підприємством «Семенівська мануфактура» (далі – ПП «Семенівська мануфактура»), яке і сплачувало єдиний соціальний внесок.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 22.10.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами. Ухвалою суду надано термін для подачі відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечень.

В межах встановленого судом строку, ГУ ДПС у Чернігівській області подано відзив, в якому просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог та зазначає, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 згідно даних інформаційної системи «Податковий блок» зареєстрована в Управлінні адміністративних послуг Чернігівської міської ради 04.06.2004, про що зроблено запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців за № Ф0100990. На обліку в Чернігівській ДПІ фізична особа-підприємець ОСОБА_1 перебуває з 08.06.2004, державну реєстрацію припинення позивача проведено лише 22.04.2020 згідно із рішенням про припинення. Тобто в розумінні норм Закону України від 08.07.2010 № 2464-VІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» до 22.04.2020 позивач була платником єдиного соціального внеску, як фізична особа-підприємець. Оскільки до 22.04.2020 фізична особа-підприємець ОСОБА_1 у державного реєстратора не припинила свою підприємницьку діяльність, в інформаційній картці платника ІС «Податковий блок», по коду платежу 71040000 (єдиний соціальний внесок) 09.02.2018 нараховано розрахункову суму єдиного внеску за 2017 рік в сумі 8448,00 грн (704,00 грн х 12 міс. = 8448,00 грн), 31.01.2019 за 2018 рік (819,06 грн х 12 міс. = 9828,72 грн) та 19.04.2019 за 1 квартал 2019 року (918,06 грн х 3 міс. = 2754,18 грн), всього в сумі 21030,90 грн, яка платником залишається не сплаченою. З огляду на зазначене, ГУ ДПС у Чернігівській області приймаючи вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-13383-17 від 14.05.2019 на суму 21030,90 грн діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений чинним законодавством України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Як слідує з матеріалів справи позивач ОСОБА_1 до укладення шлюбу мала прізвище ОСОБА_2 (а.с.7).

Згідно ідентифікаційних даних платника, позивач зареєстрована в якості фізичної особи-підприємця 04.06.2004 та 22.04.2020 проведено держану реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем за її рішенням (а.с.32). Стан платника податків: 11 – припинено, але не знято з обліку.

Згідно копії витягу з трудової книжки позивача НОМЕР_1 від 09.02.2001 остання в період з 01.06.2010 (наказ № 2п від 01.06.2010) по 20.02.2020 (наказ № 8-к від 20.02.2020) працювала у ПП «Семенівська мануфактура» (запис 18-19) (а.с.8).

Згідно наявної в матеріалах справи довідки від 12.10.2020 № 81 позивач дійсно з 01.01.2017 по 20.02.2020 працювала у ПП «Семенівська мануфактура». Єдиний соціальний внесок за робітника був сплачений в повному обсязі (а.с.9).

ГУ ДПС у Чернігівській області сформовано та направлено позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 14.05.2019 № Ф-13383-17У на суму 21030,90 грн (а.с.11).

На заяву позивача від 07.10.2020 (а.с.15) ГУ ДПС у Чернігівській області надано відповідь згідно якої станом на 09.10.2020 по платнику ОСОБА_1 обліковується заборгованість на загальну суму 31371,56 грн, а саме зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (а.с.16).

Вважаючи вказану вимогу про сплату боргу (недоїмки) та нарахування боргу зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за відповідні періоди протиправними, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів з відповідним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон).

До вказаного Закону Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII, який набрав чинності з 01.01.2017 були внесені зміни, які запровадили, серед іншого, сплату єдиного внеску для фізичних осіб – підприємців (крім тих, які обрали спрощену систему оподаткування) та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, у сумі, що не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску, незалежно від отримання доходу (прибутку) у місяці нарахування єдиного внеску.

Згідно пункту 2 частини першої статті 1 Закону єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Як визначено пунктом 4 частини першої статті 4 Закону платниками єдиного внеску, є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (пункт 2 частини першої статті 7 Закону).

Пункт 3 частини першої статті 7 Закону передбачає, що для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Згідно з нормами частини п`ятої статті 8 Закону єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Відповідно до абзацу третього частини восьмої статті 9 Закону (в редакції, яка діяла до 31.12.2017) платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

У редакції Закону України від 03.10.2017 № 2148-VIII, яка діє з 01.01.2018, вищевказана стаття передбачає, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Згідно частини четвертої статті 25 Закону орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 № 449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04.05.2018 № 469) та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за № 508/26953 (надалі також – Інструкція № 449).

Згідно пункту 1 розділу VI Інструкції № 449 до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції у порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції (абзац другий пункту 2 розділу VI Інструкції № 449).

В силу абзацу третього пункту 3 розділу VI Інструкції № 449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.

У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається), зокрема, платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій). Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень (пункт 3 розділу VI Інструкції № 449).

Аналіз змісту вищенаведених норм свідчить про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Недоїмкою ж є сума єдиного внеску, своєчасно не сплачена у строки, встановлені Законом.

Разом з тим, суд вбачає порушення строку обчислення боргу по сплаті єдиного соціального внеску, який мав бути зроблений в кінці календарного місяця (кварталу) у разі існування недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску.

Проте, контролюючим органом вимоги про сплату боргу (недоїмки) на адресу позивача не направлялась тривалий час, а заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску за цей час значно зростала. Вказане вище свідчить про порушення податковим органом процедури, яка передує прийняттю вимоги про сплату боргу (недоїмки).

Суд зазначає, що із системного аналізу норм Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» слідує, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, і такий захист надається фізичним особам, які відповідно до законодавства підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачують (сплачували) та/або за яких сплачуються чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок.

Як вже зазначалося судом, позивач був офіційно працевлаштований і відповідно роботодавець сплачував єдиний соціальний внесок (а.с.8-9).

Також, в даному випадку, суд вважає за необхідне застосувати положення статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

За своїм змістом стаття 1 Першого протоколу до Конвенції гарантує право на мирне володіння майном і обумовлює випадки втручання у таке право мирного володіння майном, а відповідно до тлумачення й усталеної практики Європейського суду з прав людини (напр. рішення в справах “Спорронг і Льоннрот проти Швеції”, “Джеймс та інші проти Сполученого Королівства”. “Іммобільяре Саффі” проти Італії”, “East/West Alliance Limited” проти України”. “Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії” тощо) в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції слід виокремлювати три норми: перша норма (перше речення першого абзацу) - має загальний характер і закладає принцип мирного володіння майном; друга норма (друге речення першого абзацу) - охоплює питання позбавлення права власності та визначає для цього певні критерії и умови; третя норма (другий абзац) - визнає право договірних держав, зокрема, контролювати використання майна в загальних інтересах. При цьому, як підтверджується практикою Суду, друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою.

Суд наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі “Іатрідіс проти Греції” [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-11). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі “Антріш проти Франції”, від 22.09.1994, Series А N 296-А, п. 42, та “Куиюглу проти Болгарії”, заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10.05.2007).

Суд також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити “справедливий баланс” між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірним тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23.09.1982 у справі “Спорронг та Льонрот проти Швеції”, пп. 69 і 73, Series А N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення віл 21.02.1986 у справі “Джеймс та інші проти Сполученого Королівства” п. 50, Series А N 98).

Суд звертає увагу, що в даному випадку, бездіяльність з боку контролюючого органу щодо невинесення протягом тривалого часу після внесення змін в законодавство вимоги про сплату боргу (недоїмки) поклала на особу надмірний тягар зі сплати єдиного внеску.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що в даному випадку право позивача на володіння своїми грошовими коштами в розумінні положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції є порушеним та підлягає відновленню.

Також необхідно зазначити, що закон не містить застереження для фізичних осіб-підприємців, які перебувають на спрощеній системі оподаткування, стосовно сплати внеску незалежно від отримання доходу.

Внесок нараховується виключно на визначену самостійно суму доходу і обмежений мінімумом і максимумом.

Отже, у фізичної особи-підприємця, яка обрала спрощену систему оподаткування та не отримує дохід (не здійснює підприємницьку діяльність), не виникає обов`язку сплачувати внесок у мінімальному розмірі.

Судом встановлено, що в період, за який нараховано внесок від здійснення підприємницької діяльності, позивач не займалася останньою, оскільки перебувала у трудових відносинах з ПП «Семенівська мануфактура», яке сплачувало внесок з її заробітної плати.

З огляду на предмет спору у даній справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд вважає за необхідне зазначити, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція неодноразово викладена Верховним Судом, зокрема у постановах від 04.12.2019 справа № 440/2149/19 та від 11.12.2019 справа № 400/1831/19, висновки якого, в силу вимог частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

У статті 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 необхідно задовольнити частково, шляхом визнання протиправною та скасування вимоги відповідача про сплату боргу (недоїмки) від 14.05.2019 № Ф-13383-17У.

Щодо позовних вимог про визнання протиправним нарахування позивачу відповідачем боргу зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за 2, 3, 4 квартали 2019 року, 1 квартал 2020 року з 01 по 22 квітня 2020 року та відповідно зобов`язання відповідача зняти обліковану за позивачем заборгованість у сумі 31371,56 грн, то останні задоволенню не підлягають, зважаючи на таке.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи ГУ ДПС у Чернігівській області здійснено нарахування позивачу єдиного внеску 09.02.2018 за 2017 рік в сумі 8448,00 грн (704,00 грн х 12 міс. = 8448,00 грн), 31.01.2019 за 2018 рік в сумі 9828,72 грн (819,06 грн х 12 міс. = 9828,72 грн) та 19.04.2019 за 1 квартал 2019 року в сумі 2754,18 грн (918,06 грн х 3 міс. = 2754,18 грн), всього в сумі 21030,90 грн.

При цьому, будь яких доказів (вимог про сплату боргу (недоїмки) про нарахування ГУ ДПС у Чернігівській області боргу зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за 2, 3, 4 квартали 2019 року, 1 квартал 2020 року з 01 по 22 квітня 2020 року, позивачем не надано, а лист ГУ ДПС у Чернігівській області щодо наявності у ОСОБА_1 заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на загальну суму 31371,56 грн носить лише інформаційний характер та не створює для позивача будь-яких наслідків (а.с.16).

Таким чином, суд вважає за необхідне зазначити, що обов`язковою ознакою дій суб`єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб`єктів відповідних правовідносин і мають обов`язковий характер.

Дії контролюючого органу щодо зазначення в листі суми заборгованості (за відсутності вимоги про сплату боргу (недоїмки) на відповідну суму) не породжують правових наслідків для позивача та не порушують її права.

У відповідності до вимог частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (ч.3 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України).

Тому, за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Чернігівській області на користь позивача підлягають стягненню здійснені нею документально підтверджені судові витрати в розмірі 840,80 грн.

Керуючись статтями 139, 168, 241, 243, 244-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області про сплату боргу (недоїмки) від 14.05.2019 № Ф-13383-17 У.

В решті позову відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держвної податкової служби у Чернігівській області на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 840 (вісімсот сорок) грн 80 коп.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга, з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Розділу“Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України, подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач: Головне управління Державної податкової служби у Чернігівській області (вул. Реміснича, 11, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 43143966).

Повний текст рішення суду складено 18.12.2020.

Суддя О.М. Тихоненко