Рішення № 93626802, 18.12.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 грудня 2020 р. № 520/16059/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Заічко О.В., розглянувши у порядку спрощеного провадження в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання незаконним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд визнати незаконним та скасувати рішення №5620 від 28.10.2020 року Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про відмову позивачу в призначенні пенсії за вислугою років згідно зі ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХІІ, з доповненнями згідно із Законом від 26.11.1993 № 3662-12, у редакції Закону від 12.07.2001 №2663-III; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити та виплачувати в повному обсязі позивачу з 27.10.2020 року пенсію за вислугою років з розрахунку 90% від розміру заробітної плати - 50848,93 грн., згідно довідки про складові заробітної плати, виданих Спеціалізованою прокуратурою у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил від 16.10.2020, за №14-322вих.20, без обмеження максимального розміру заробітної плати для розрахунку пенсії, відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХІІ, з доповненнями згідно із Законом від 26.11.1993 № 3662-12, у редакції Закону від 12.07.2001 №2663-III, з підвищенням згідно із ч. 4 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", з подальшими її перерахунками та здійснити відповідні виплати.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про протиправність рішення відповідача про відмову у призначенні йому пенсії з посиланням на статтю 86 Закону України «Про прокуратуру», оскільки на момент його вступу на роботу до органів прокуратури діяв Закон України № 1789-XІІ, статтею 50-1 якого (в редакції від 12.07.2001 року), який, на думку позивача, дає йому право на пенсійне забезпечення за вислугою років. Позивач вважає, що положеннями статті 86 Закону України № 1697-7 від 14.10.2014 року, якими збільшено стаж роботи, який дає право на пенсії за вислугу років, у порівнянні зі ст. 50-1 Закон України № 1789-XІІ (в редакції 12 липня 2001 року) є звуженням його прав в розумінні Конституції України.

По справі відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому ст. 263 КАС України та запропоновано відповідачеві надати відзив на позов.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження була надіслана відповідачу, та отримана ним. Відповідач надав відзив на позов, в якому, заперечуючи проти позову, просив у його задоволенні відмовити з тих підстав, що у спірних правовідносинах він діяв у відповідності до вимог чинного законодавства з урахуванням усіх обставин у справі. При цьому, посилався, що на момент звернення позивача за призначенням пенсії за вислугою років положення ч. 1 ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХІІ, у редакції Закону від 12.07.2001 №2663-III, втратили чинність.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 263 КАС України, суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи, зокрема щодо: оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно до вимог ст.229 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, суд виходить з наступного.

Позивач у період з 18.07.2007 по теперішній час працював (працює) в органах прокуратури та 27.10.2020 звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугу років на підставі Закону України «Про прокуратуру».

Рішенням відповідача від 28.10.2020 № 5620 позивачу відмовлено у призначенні пенсії з посиланням на положення ст.86 Закону України «Про прокуратуру», внаслідок відсутності необхідного стажу.

Не погодившись з вказаним рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Умови пенсійного забезпечення відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників до 15.07.2015 визначалися Законом України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 №1789-ХІІ (далі - Закон №1789-ХІІ).

Статтею 50-1 Закону №1789-ХІІ (в редакції від 12.07.2001) визначено, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.

Обчислення (перерахунок) пенсій провадиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за призначенням або перерахунком.

01.04.2015 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII (далі - Закон №213-VIII), яким у п.5 розділу ІІІ "Прикінцевих положень" визначено, що у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України, зокрема, "Про прокуратуру".

Вказаний у п.5 розділу ІІІ "Прикінцеві положення" Закону №213-VIII закон щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах до 1 червня 2015 року прийнятий не був, у зв`язку з чим з вказаної дати втратили чинність, зокрема, норми Закону №1789-ХІІ щодо права прокурорів і слідчих на пенсійне забезпечення за вислугу років і відповідно пенсії за цим Законом не призначаються.

Отже, з аналізу п.5 розділу ІІІ "Прикінцеві положення" Закону №213-VIII суд дійшов висновку, що ним скасовані діючі станом на 01.06.2015 норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначались відповідно до конкретного переліку законів, зокрема, і відповідно до Закону №1789-ХІІ.

Разом з тим, 15.07.2015 набрав чинності Закон України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VII (далі - Закон №1697-VII), відповідно до пп.1 п.3 розділу XII "Прикінцеві положення" якого норми Закону №1789-XII втратили чинність, крім, зокрема, ч.3, 4, 6 та 11 ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру".

Статтею 86 Закону №1697-VII врегульовано питання пенсійного забезпечення працівників прокуратури, які і були чинними на час звернення позивача із заявою про призначення пенсії.

Про чинність Закону №1697-VII свідчить і внесення до нього змін, зокрема, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03.10.2017 №2148-VІІІ, пп.8 "Прикінцевих та перехідних положень" якого установлено, що норми ст. 86 Закону №1697-VII щодо пенсійного забезпечення діють до дня внесення змін до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Зміни вносились і безпосередньо до ст.86 Закону №1697-VII, зокрема, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 19.12.2017 №2249-VІІ, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774-VІІ.

Відтак, питання пенсійного забезпечення працівників прокуратури України регулюється ст.86 Закону №1697-VІІ, який набув чинності 15.07.2015 та є діючим на даний час.

Таким чином, враховуючи дату звернення позивача до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії (27.10.2020), до спірних правовідносин слід застосовувати норми Закону №1697-VІІ, а не ст.50-1 Закону №1789-ХІІ, як вважає позивач.

Відповідно до ст.86 Закону №1697-VII, прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше, зокрема, з 1 жовтня 2020року по 30 вересня 2021 року - 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років.

В ході розгляду справи судом встановлено, що станом на день звернення позивача до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії (27.10.2020) позивач мав загальний стаж 15 років 7 місяців 6 днів, в тому числі стаж роботи на посадах прокурорів 13 років 2 місяці 13 днів. Відтак, вислуга років позивача є недостатньою для призначення пенсії за вислугу років відповідно до ст.86 Закону №1697-VII.

Стосовно посилань позивача на те, що положення ст. 50-1 Закону №1789-ХІІ (в редакції від 12.07.2001) діяли під час його роботи в органах прокуратури, а подальша зміна правового регулювання питань призначення пенсій прокурорам, зокрема, прийняття Закону №1697-VII, призвела до збільшення необхідного стажу для призначення пенсії та зменшення розміру пенсії у відсотковому виразі до посадових окладів, що свідчить про звуження змісту та обсягу існуючих прав, що прямо суперечить положенням Конституції України, суд зазначає наступне.

Оскільки у період часу роботи в органах прокуратури позивач не мав необхідного стажу роботи для призначення пенсії, то у нього не виникло право на пенсійне забезпечення за вислугу років на підставі ст.50-1 Закону №1789-ХІІ (у вказаній редакції).

Враховуючи те, що позивач не набув такого права, то неможливо стверджувати і про звуження його змісту та обсягу, оскільки положення Конституції України, на які посилається позивач, вказують на неприпустимість звуження змісту та обсягу вже існуючого права.

Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 17.07.2018 у справі №348/2385/16-а та від 11.06.2020 у справі №265/2627/17, які є обов`язковими для врахування судами в силу вимог ч.5 ст.242 КАС України.

Враховуючи викладене, суд вважає вказані доводи позивача, як на підставу протиправності рішення органу Пенсійного фонду щодо відмови у призначенні йому пенсії, необґрунтованими та безпідставними.

Щодо наявності, на думку позивача, обґрунтованих очікувань на отримання пенсії на умовах, що діяли на момент початку роботи, суд зазначає, що у справі "Суханов та Ільченко проти України" (рішення від 26.06.2014, п. 35) Європейський Суд з прав людини зазначив, що за певних обставин "законне сподівання" на отримання "активу" також може захищатися ст. 1 Першого протоколу Конвенції. Якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування. Проте не можна стверджувати про наявність законного сподівання, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства і вимоги заявника згодом відхиляються національними судами.

При цьому, суд застосовує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішенні "Великода проти України" (№ 43331/12), відповідно до якої законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Аналогічного правового висновку дійшов Конституційний Суд України у рішенні від 26.12.2011 № 20-рп/2011.

За приписами ч. 1,2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст.263, 255, 295, 297 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання незаконним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його складання у повному обсязі шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду або в порядку, передбаченому п. 15.5 Розділу VII КАС України, а саме: до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення складено 18 грудня 2020 року.

Суддя Заічко О.В.