Рішення № 93626133, 17.12.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 522/591/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Марина П.П., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративний позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Одеської міської ради про визнання частково незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання права на безоплатну передачу у власність земельної ділянки

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Приморського районного суду м. Одеси перебувала справа за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Одеської міської ради, в якій позивачі просили:

визнати незаконним та скасувати рішення Одеської міської ради від 21.09.2016 року № 1114-VІІ в частині п. 86 Додатку № 2 до вказаного рішення, яким відмовлено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки загальною площею 0,0781 га із цільовим призначенням «для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)» за адресою: АДРЕСА_1 ;

визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право на безоплатну передачу у власність земельної ділянки загальною площею 0,0781 га із цільовим призначенням «для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)» за адресою: АДРЕСА_1 ;

зазначити в рішенні, що воно є підставою для розробки проекту землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у власність земельної ділянки загальною площею 0,0781 га із цільовим призначенням «для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)» за адресою: АДРЕСА_1 , а також рішення суду є підставою для отримання кадастрового номеру, державної реєстрації права приватної власності земельної ділянки за позивачами.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 15.05.2017 року позов задоволено частково. Визнано частково незаконним та скасовано рішення Одеської міської ради від 21 вересня 2016 року №1114-VII в частині пункту №86 Додатку №2 до вказаного рішення, яким відмовлено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, загальною площею 0,0781 га, із цільовим призначенням «для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)» за адресою: АДРЕСА_1 . Стягнуто з Одеської міської ради на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у сумі 551 (пятсот пятдесят одну) гривень 20 копійок. В іншій частині вимог відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 14.12.2017 року апеляційну скаргу Одеської міської ради відхилено. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 травня 2017 року в справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Одеської міської ради про визнання частково незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання права на безоплатну передачу у власність земельної ділянки - залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.06.2020 року касаційну скаргу Одеської міської ради задовольнено частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 14 грудня 2017 року скасовано. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Одеської міської ради про визнання частково незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання права на безоплатну передачу у власність земельної ділянки закрито. Роз`яснено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , що розгляд справи віднесено до юрисдикції адміністративних судів і протягом десяти днів з дня отримання ними даної постанови вони можуть звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Ухвалою Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23.09.2020 року справу № 522/591/17 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Одеської міської ради про визнання частково незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання права на безоплатну передачу у власність земельної ділянки, передано для продовження розгляду до Одеського окружного адміністративного суду.

Автоматизованою системою справу №522/591/17 призначено до розгляду головуючому судді ОСОБА_3 .

Ухвалою суду від 13.10.2020 року прийнято до провадження справу №522/591/17 та відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Одеської міської ради про визнання частково незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання права на безоплатну передачу у власність земельної ділянки.

В обґрунтування позовних вимог позивачі зазначають, що вони є законними землекористувачами, оскільки належні їм житловий будинок із господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 не є самочинним будівництвом, а тому мають право на отримання у власність земельних ділянок, що перебувають в їх користуванні, у порядку встановленому частинами 1 та 2 ст. 118 Земельного кодексу України.

Також позивачі вказують, що наведене в оскаржуваному рішенні посилання відповідача на те, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 не відповідає Генеральному плану суперечить дійсним фактичним обставинам.

Відповідачем до суду надана відповідь на відзив, в якій представник відповідача зазначив, що перед прийняттям відповідного рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орган місцевого самоврядування має пересвідчитися у відсутності підстав для відмови у наданні такого дозволу, зокрема, відповідності місця розташування земельної ділянки вимогам законодавства та містобудівної документації. Так, за дорученням заступника Одеського міського голови Шандрика В.І. від 02.02.2016 року заяву позивачів було доручено розглянути саме департаменту комунальної власності Одеської міської ради як уповноваженому органу з розгляду порушених у зверненні питань. з метою перевірки відповідності місця розташування земельної ділянки вимогам містобудівної документації департаментом комунальної власності Одеської міської ради направлено відповідний запит на адресу управління архітектури та містобудування Одеської міської ради як уповноваженому органу міської ради з архітектури та містобудування. Після такої перевірки листом від 03.03.2016 року № 01-11/406-77оп управління архітектури та містобудування Одеської міської ради повідомило департамент комунальної власності Одеської міської ради про невідповідність місця розташування запитуваної земельної ділянки Генеральному плану м. Одеси (території багатоквартирної житлової забудови за рахунок реконструкції території, ж/р «Молдаванка-2»). З урахуванням наведеного висновку департаментом комунальної власності Одеської міської ради підготовлено відповідний проект рішення міської ради, який надано постійній комісії Одеської міської ради із землеустрою та земельних правовідносин для внесення на пленарне засідання сесії міської ради.

Також, представник відповідача зазначає, що у листі голові постійної комісії з питань землеустрою та земельних правовідносин Одеської міської ради від 15.06.2016 року № 01-11/2254-296пр-П управління архітектури та містобудування Одеської міської ради зазначило, що «у відповідності до Генерального плану м. Одеси, затвердженого рішенням Одеської міської ради № 6489-VІ від 25.03.2015 року, земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , розташована на території багатоквартирної житлової забудови за рахунок реконструкції території, де не передбачено розміщення індивідуальної житлової забудови із присадибними ділянками. (...) враховуючи викладене, у відповідності до ст. 118 п. 7 Земельного кодексу України, передачу у власність земельної ділянки по АДРЕСА_1 , із цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) вважаємо недоцільним. Можливий розгляд питання про надання даної земельної ділянки в оренду, до початку реалізації планувальних рішень району, з цільовим призначенням - для експлуатації існуючого домоволодіння».

Таким чином, розглянувши заяву позивачів про передачу їм у власність несформованої земельної ділянки, відповідно до передбаченої земельним законодавством процедури її формування Одеською міською радою було обґрунтовано, на думку представника відповідача, застосовано ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України та відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з передбаченої нею підстави.

Крім того, представник відповідача вказує, що оскільки Одеською міською радою прийнято рішення від 16.02.2018 року №2922-VII «Про надання дозволів громадянам на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок», яким у п.36 додатку №1 до вказаного рішення позивачам надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення рішення позивачам надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , на теперішній час порушене право позивачів на отримання дозволу на розробку проекту відновлено в повному обсязі, що на думку представника відповідача, свідчить про безпідставність заявленої вимоги та є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Ухвалою суду від 13.10.2020 року відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

Ухвалою суду від 18.12.2020 року адміністративний позов залишено без розгляду в частині позовних вимог, а саме:

визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право на безоплатну передачу у власність земельної ділянки загальною площею 0,0781 га із цільовим призначенням «для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)» за адресою: АДРЕСА_1 ;

зазначити в рішенні, що воно є підставою для розробки проекту землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у власність земельної ділянки загальною площею 0,0781 га із цільовим призначенням «для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)» за адресою: АДРЕСА_1 , а також рішення суду є підставою для отримання кадастрового номеру, державної реєстрації права приватної власності земельної ділянки за позивачами.

Дослідивши наявні в справі письмові докази, оцінивши їх за власним внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді справи, суд встановив наступні факти та обставини.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 02.03.2005 року по справі №2-2527 встановлено, що ОСОБА_4 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 , належав на праві власності будинок АДРЕСА_1 . Вказані обставини підтверджуються відповідними архівними документами на (а.с. 13-15 т. 1).

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 02.03.2005 року позовні вимоги ОСОБА_5 та ОСОБА_2 задоволені. Суд визнав за ОСОБА_5 та ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за законом в рівних частках на будинок АДРЕСА_1 , який складає із літери А, жилого приміщення; Б, В, Г, З - сараїв; Д - гаража; Е - вбиральні; К- душу; і 1-2 огорожі, і земельної ділянки площею 756 кв.м.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 13.03.2012 року рішення суду 1-ї інстанції від 02 березня 2005року скасовано в частині задоволення позову про визнання права власності на земельну ділянку, ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволені позову ОСОБА_5 та ОСОБА_2 до Спеціалізованої державної податкової інспекції в Приморському районі м. Одеси, Одеського МБТІ та РОН про визнання права власності на земельну ділянку відмовлено. (а.с. 52-53 т. 1)

У подальшому, ОСОБА_5 20 лютого 2015 року уклав із ОСОБА_1 договір дарування належного йому нерухомості у вигляді 1/2 частини жилого будинку та інших споруд за адресою: АДРЕСА_1 .

Права власності по 1/2 частині домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за кожним позивачем, про що свідчать витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 20.02.2015 року та витяг КП «ОМБТІ та РОН» про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 16.09.2005 року (а.с. 16-17 т.1).

Позивачі, як власники житлової та господарської нерухомості на праві приватної власності, 28.01.2016 року звернулись із заявою до Одеської міської ради щодо передачі їм у спільну сумісну власність земельної ділянки, загальною площею 0,0781 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , із цільовим призначенням «для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)». Заява направлена на адресу відповідача засобом поштового зв`язку, та отримана останнім 01.02.2016 року вх. № 37-Ко/548. (а.с.18, 216 т. 1).

До заяви позивачами додані наступні копії документів:

- паспорта громадянина України та ідентифікаційного коду ОСОБА_1 ;

- паспорта громадянина України та ідентифікаційного коду ОСОБА_2 ;

- інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 14.11.2017 року № 103662515;

- договору дарування від 20.02.2015 року, засвідченого державним нотаріусом Першої державної нотаріальної контори Чорної С.Г., зареєстрованого в реєстрі за № 4-334;

- рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02.03.2005 року у справі № 2-2527;

- технічного паспорта від 13.09.2012 року № 275-118-40839 на садибний (індивідуальний) житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 ;

- постанови Одеської губернської житлової комісії за формою № 5-а;

- топографо-геодезичні матеріали земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , розробленої КП «Земельно кадастрове бюро при УЗР» у листопаді 2015 року. (а.с. 217-232 т.1).

Рішенням Одеської міської ради від 21 вересня 2016 року №1114-VII «Про надання дозволів громадянам на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок», зокрема, відмовлено у наданні дозволу громадянам на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок згідно з переліком ( п. 86 додаток 2), а саме ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення «для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)» з підстав: не відповідає Генеральному плану (територія багатоквартирної житлової забудови за рахунок реконструкції території ж/р «Молдаванка-2»; листа Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради від 3 березня 2016 року №01-11/406-77оп; листа Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради від 13 червня 2016 року на адресу комісії - передачу у власність земельної ділянки вважати недоцільним, можливий розгляд питання щодо надання в оренду з цільовим призначенням - для експлуатації існуючого домоволодіння (п.86 Додатку №2) (а.с. 20-21 т.1).

Не погоджуючись з вказаним рішенням Одеської міської ради, позивачі звернулись до суду.

Відповідно до ст.14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною закону. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України

Правовідносини у сфері забезпечення права громадян на землю урегульовано Земельним кодексом України.

Відповідно до ст.2 Земельного кодексу України, земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Відповідно до ч.1 ст.3 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України), земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 25 Закону України “Про землеустрій” №858-IV від 22.05.2003 року, проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок є одним із видів документів із землеустрою.

Згідно з частиною 1 статті 50 Закону України “Про землеустрій” №858-IV від 22.05.2003 року, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється у разі формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання) або зміни цільового призначення земельної ділянки.

Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання. Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Згідно пункту “г” частини 1 статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Відповідно до частини 6 статті 118 Земельного кодексу України Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Зі змісту вищезазначених норм вбачається, що законодавцем визначено процедуру набуття громадянами у власність або користування земельних ділянок із земель державної власності для ведення особистого селянського господарства.

Крім того, Земельним кодексом України також визначені конкретні підстави, за наявності яких заявнику може бути відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Даний перелік є вичерпним.

Як вбачається з оскаржуваного рішення в частині відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки загальною площею 0,0781 га із цільовим призначенням «для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)» за адресою: АДРЕСА_1 , позивачу відмовлено у наданні дозволу у зв`язку з підстав: не відповідає Генеральному плану (територія багатоквартирної житлової забудови за рахунок реконструкції території ж/р «Молдаванка-2»; листа Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради від 3 березня 2016 року №01-11/406-77оп; листа Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради від 13 червня 2016 року.

Суд зазначає, що підстави для відмови у наданні дозволу на складання проекту відведення земельної ділянки у власність або користування, які зазначені в абзаці 1 частини 7 статті 118 ЗК України не підлягають розширеному тлумаченню, визначений нею перелік підстав для відмови є вичерпним, що зокрема слідує зі слова “лише”.

Суд зазначає, що така позиція відповідача суперечить положенням Земельного кодексу України, які не містять зазначеної підстави для відмови у наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Верховний Суд у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 17.12.2018 року по справі №509/4156/15-а дійшов висновку, що недодержання вимог щодо змісту клопотання, ненадання належним чином оформлених графічних матеріалів або погодження землекористувача, якщо бажана земельна ділянка не є вільною, може бути самостійною підставою для відмови, у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою. При цьому, Верховним Судом зазначено, що відмовляючи у наданні дозволу, відповідний орган повинен навести усі підстави відмови.

Оцінюючи підстави ненадання дозволу, які наведені у оскаржуваному рішенні Одеської міської ради, суд вважає необґрунтованими зазначені в ньому підстави для відмови позивачу у наданні дозволу дозволу на розроблення проекту землеустрою, з огляду на те, що зазначені в рішенні підстави не відповідають ст. 118 Земельного кодексу України, оскільки одне лише зазначення про невідповідність місця розташування земельної ділянки генеральному плану міста є цитуванням норми Закону та не розкриває в чому саме полягає невідповідність.

При цьому посилання на листи інших органів не є підставою для відмови в розумінні ст. 118 Земельного кодексу України.

Суд зазначає, що адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб`єктом владних повноважень для доведення правомірності свого рішення.

Такий висновок суду також узгоджується із правовою позицією, викладеною у вищевказаній постанові Верховного Суду від 17.12.2018 року по справі №509/4156/15-а.

Разом з тим, стосовно доводів сторін щодо відповідності чи невідповідності місця розташування земельної ділянки генеральному плану м. Одеси суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що рішенням Одеської міської ради від 25.03.2015 року №6489-VІ було затверджено Генеральний план м. Одеси, розроблений державним підприємством «Український державний науково-дослідний інститут проектування міст «Діпромісто» ім. Ю.М. Білоконя».

Згідно Генерального плану територія Ломаного провулку м. Одеси згідно умовних позначень відноситься до території багатоквартирної житлової забудови (за рахунок реконструкції території).

Відповідно до ст. 38 Земельного кодексу України, до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об`єктів загального користування.

Згідно з ст. 39 ЗК України передбачено, що використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з рішення Приморського районного суду м. Одеси по справі №2-2527 від 02.03.2005 року, будинок, який знаходиться в приватній власності позивачів та розміщений на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 придбаний дідом позивачів – ОСОБА_4 відповідно до договору купівлі-продажу у 1912 році. (а.с.13 т.1)

В подальшому, вказаний будинок та земельна ділянка після націоналізації постановою Одеської губернської житлової комісії від 15.08.1922 року повернуто ОСОБА_4 та перереєстровано за останнім у відділу реєстрації землі та актом Одеського міськкомун відділу 26.12.1944 року, що також підтверджується довідкою на ім`я ОСОБА_4 від 29.12.1945 року.

Також, в наведеному рішенні суду від 02.03.2005 року встановлено, що станом на час розгляду справи будь-яких доказів, підтверджуючих зміни вказаної будівлі, а також розміру земельної ділянки, успадкованих позивачами, як і самими позивачами так і відповідачем суду не надано.

Разом з тим, у додатку №2 до оскаржуваного рішення вказано, що земельна ділянка не відповідає Генеральному плану, оскільки зазначена земельна ділянка відноситься до території багатоквартирної житлової забудови за рахунок реконструкції ж/р «Молдавана – 2».

Суд зазначає, що позивачі звернулись з відповідною заявою з метою набуття права власності на земельну ділянку, на якій вже існує житлова будівля з господарськими приміщеннями і належить їм на праві приватної власності.

Також, судом встановлено, що звернення обумовлено тим, що рішенням Апеляційного суду Одеської області від 13.03.2012 року скасовано рішення суду 1-ї інстанції від 02 березня 2005року в частині задоволення позову про визнання права власності на земельну ділянку, ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволені позову ОСОБА_5 та ОСОБА_2 до Спеціалізованої державної податкової інспекції в Приморському районі м. Одеси, Одеського МБТІ та РОН про визнання права власності на земельну ділянку відмовлено, з огляду на те, що питання надання громадянам у користування чи у власність земельних ділянок належить до повноважень органів місцевого самоврядування.

Отже, зважаючи на те, що домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 вже існувало на час прийняття рішення про затвердження Генерального плану та віднесення відповідної території до території багатоквартирної забудови не позбавляє особу визначеного Законом права на отримання у власність земельної ділянки для обслуговування власного домоволодіння, оскільки Закон не встановлює такої заборони, суд доходить висновку про суперечливість посилань відповідача в оскаржуваному рішенні від 21 вересня 2016 року №1114-VII в частині пункту №86 Додатку №2 до вказаного рішення на те, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , не відповідає Генеральному плані.

Крім того, підтвердженням зазначеному є прийняте за місяць після прийняття оскаржуваного рішення, рішення Одеської міської ради № 1316-VII від 19.10.2016 року «Про затвердження плану зонування території (зонінгу) м. Одеси». Яке, в свою чергу, прийнято на виконання пункту 3.3 рішення Одеської міської ради від 25 березня 2015 року № 6489-VI «Про затвердження Генерального плану м. Одеси» та пункту 1 рішення Одеської міської ради від 25 березня 2015 року № 6490-11 «Про розробку плану зонування території (зонінгу) м. Одеси». (а.с. 241-248 т. 1)

Так, згідно з Схемою зонування Приморського адміністративного району м. Одеси (складова графічних матеріалів зонінгу), територія Ломаного провулку м. Одеси входить до зони «Ж-5п». (а.с. 249 т. 1)

Відповідно до п. 2.4. Пояснювальної записки - «Класифікація територіальних зон» зона «Ж-5п» відноситься до житлових зон і є проектною зоною змішаної забудови.

Згідно з переліком дозволених та допустимих видів забудови та використання земельних ділянок в межах територіальних зон (п. 2.5. Пояснювальної записки) житлова зона «Ж-5п» як зона змішаної житлової забудови та громадської забудови призначена для розташування багатоквартирних житлових будинків поверховістю вище ніж п`ять поверхів, супутніх об`єктів повсякденного обслуговування населення, комунальних об`єктів, окремих об`єктів загальноміського та районного значення».

Зазначені переважні та супутні види використання зони «Ж-5п», зокрема до супутніх видів використання зони віднесено індивідуальні житлові будинки, що існували на території зони на момент розроблення Зонінгу.

Отже, Зона «Ж-5п», до якої входить провулок Ломаний у м. Одесі, визначена Зонінгом як житлова зона із таким суміснім видом її використання як використання під індивідуальні житлові будинки, що існували на території зони на момент розроблення Зонінгу.

Між тим, слід зазначити, позивачі повторно звернулись до Одеської міської ради з заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у місті Одесі з цільовим призначенням «для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)», за результатом розгляду якої відповідачем прийнято рішення від 16.02.2018 року №2922-VII «Про надання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). (а.с. 15).

Слід звернути увагу, що відповідачем не надано жодних доказів, що в період з 21.09.2016 року по 16.02.2018 року до Генерального плану м. Одеси та Зонінгу вносились будь-які змін, які могли вплинути на прийняття іншого ніж оскаржуване рішення.

Зазначене додатково свідчить про протиправність прийнятого Одеською міською радою рішення від 21.09.2016 року №1114-VII в частині пункту №86 Додатку №2 щодо відмови позивачам у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 .

Крім того, суд вважає необґрунтованими посилання представника відповідача на те, що прийняття рішення Одеською міською радою від 16.02.2016 року № №2922-VII «Про надання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у АДРЕСА_1 є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, оскільки вказане рішення відповідачем прийнято на підставі розгляду іншої заяви та не спростовує протиправності рішення від 21.09.2016 року в частині, що стосується позивачів.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що рішення Одеської міської ради від 21 вересня 2016 року №1114-VII в частині пункту №86 Додатку №2 до вказаного рішення, яким відмовлено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, загальною площею 0,0781 га, із цільовим призначенням «для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)» за адресою: АДРЕСА_1 , прийнято всупереч норм Земельного кодексу України.

Підстави для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність позивачу для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, зазначені відповідачем в оскарженому рішенні, не є належними підставами відповідно до норм Земельного кодексу України для такої відмови, а отже відповідач діяв всупереч положень частини 2 статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Разом з тим, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

В свою чергу позивач просить суд визнати незаконним рішення відповідача, що не відповідає приписам ст. 5 КАС України.

Враховуючи вищевикладене, з метою повного та всебічного захисту порушених прав позивачів, суд зазначає, позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправним та скасування рішення Одеської міської ради від 21 вересня 2016 року №1114-VII в частині пункту №86 Додатку №2 до вказаного рішення, яким відмовлено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, загальною площею 0,0781 га, із цільовим призначенням «для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)» за адресою: АДРЕСА_1 .

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Бендерський проти України” від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.

Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку, що доводи позивача є обґрунтованим, а адміністративний позов таким що підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Судом встановлено, що за подання позовної заяви позивачем ОСОБА_1 сплачено судовий збір у розмірі 551,20 гривень, відповідно до квитанції №62 від 15.11.2016 року.

Також, позивачем ОСОБА_2 сплачено судовий збір у розмірі 640,00 гривень, відповідно до квитанції №53 від 01.02.2017 року. При цьому сума судового збору, яка підлягала сплаті є 551,20 грн.

Таким чином, враховуючи, що частину позовних вимог залишено без розгляду за заявою позивачів, з відповідача на користь позивачів слід стягнути частину сплаченої ними суми судового збору у розмірі 551,20 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-244, 246, 250, 255, 295, КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Одеської міської ради про визнання частково незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування – задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Одеської міської ради від 21 вересня 2016 року №1114-VII в частині пункту №86 Додатку №2 до вказаного рішення, яким відмовлено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, загальною площею 0,0781 га, із цільовим призначенням «для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)» за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з Одеської міської ради на користь ОСОБА_1 сплачену ним суму судового збору у розмірі 275,60 грн.

Стягнути з Одеської міської ради на користь ОСОБА_2 сплачену ним суму судового збору у розмірі 275,60 грн.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст.255 КАС України.

Відповідно до ст.295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи проводився в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 )

Позивач: ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2

Відповідач: Одеська міська рада (код ЄДРПОУ 26597691, адреса: 65004, м. Одеса, пл. Думська, 1)

Суддя П.П. Марин

.