
Справа № 420/5952/20
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 грудня 2020 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Радчука А.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області (вул. Єврейська, 12, м. Одеса, 65014, код ЄДРПОУ 08592268), Біляївського РВ ГУМВС України в Одеській області (вул. Комінтерна, 2, м. Біляївка, Одеська область, 67600, код ЄДРПОУ 08674560) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов`язання вчинити дії,-
ВСТАНОВИВ:
До Одеського окружного адміністративного суду звернувся з позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, Біляївського РВ ГУМВС України в Одеській області за результатом якого позивач просить суд(з урахування уточненої позовної заяви):
визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління МВС України в Одеській області № 12 о/с від 18.05.2020 року, в частині звільнення з 20.05.2020 року у запас Збройних сил за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів» майора міліції ОСОБА_1 (М-106948), начальника Теплодарського відділення міліції Біляївського РВ (з обслуговування Біляївського району та м.Теплодар) ГУМВС України в Одеській області;
поновити майора міліції ОСОБА_1 на посаді начальника Теплодарського відділення міліції Біляївського РВ (з обслуговування Біляївського району та м. Теплодар ) ГУМВС України в Одеській області, а у разі її відсутності, на іншу рівноцінну посаду в органах внутрішніх справ Головного управління МВС України в Одеській області, або МВС України;
стягнути з Біляївського районного відділу ГУМВС України в Одеській області (код ЄДРПОУ 08674560), на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) середній заробіток (грошове забезпечення) за час вимушеного прогулу за період з 20 травня 2020 року по день ухвалення рішення суду по даній справі.
зобов`язати Головне Управління МВС України в Одеській області зарахувати час вимушеного прогулу, який стався з його вини, з 06.11.2015 року по день набрання чинності рішення по цій і справі, в стаж служби в органах внутрішніх справ України, та зарахувати до стажу за вислугу років, оскільки з змісту Наказу №12 о/с від 18.05.2020 року він до цього часу не зарахований до вислуги років;
стягнути з Відповідача-1 на мою користь 400000 (чотириста тисяч гривень) за нанесення позивачу моральної шкоди;
допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення майора міліції ОСОБА_1 на посаді та в частині стягнення середньої заробітної плати за 1 місяць.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що судами різних інстанцій розглядалося одне питання, щодо пропонування позивачу ГУМВС України в Одеській області посади (роботи) в зв`язку з ліквідацією останнього органу який входив до МВС України та створення в самому МВС України іншого органу (Національної поліції) де були заміщені посади працівників ГУМВС України на посади працівників Національної поліції. Рішення судів були прийнятті на користь позивача та не оскаржені до теперішнього часу, але вони не є ефективними, що і привело до невиконання рішення судів, або неналежного виконання та цим самим привело до тяжких наслідків.
Позивача наказом № 12 о/с від 18.05.2020 року було звільнено з 20.05.2020 року у запас Збройних сил за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів» майора міліції ОСОБА_1 (М-106948), начальника Теплодарського відділення міліції Біляївського РВ (з обслуговування Біляївського району та м.Теплодар) ГУМВС України в Одеській області.
Позивач вважає, що його незаконно звільнено зі служби в органах внутрішніх справ, без додержання припису норм законодавства, у зв`язку з чим порушено його конституційні права на працю і право заробляти на життя та годувати сім`ю, оскільки відповідачем не було перевірено можливості його подальшого використання на службі, не було перевірено його відповідність до служби в органах поліції, не було запропонована будь-яка посада в органах поліції, не розглянуті рапорти та заяви про бажання проходити службу в поліції. Також внаслідок незаконних звільнень позивач залишився без засобів до існування, так як з 2015 року оскаржує накази про своє звільнення, однак відповідачами судові рішення не виконуються належним чином. При цьому на утриманні позивача перебуває дружина – інвалід та малолітня дитина. Через брак коштів дружина та дитина були відраховані з навчального закладу. Також внаслідок погіршення здоров`я дружини в неї втрачений зір на одне око. Внаслідок зазначеного позивачу нанесено моральні страждання, які він оцінює в 400000 грн.
Ухвалою суду від 07.09.2020 року відкрито загальне провадження по справі та призначено по справі підготовче засідання.
Від відповідача - Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області надійшов відзив на позовну заяву від 15.10.2020 вх. №42925/20 згідно якого вважає, що вказані вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.
Як зазначив відповідач, вирішення питання подальшого проходження служби працівниками міліції ГУМВС України в Одеській області, поновленими на службі в органах внутрішніх справ за рішеннями судів, не відносяться до компетенції-ліквідаційної комісії цього ГУМВС.
З огляду на вищевикладене не підлягає задоволенню вимога, щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Теплодарського відділення міліції Біляївського РВ (з обслуговування Біляївського району та м.Теплодар) ГУ МВС України в Одеській області, у зв`язку з тим, що юридична особа куди поновлюється позивач знаходиться в процесі ліквідації та в організаційно - штатній структурі не передбачено посад рядового і начальницького складу.
Також відповідач вважає, що обов`язок видати наказ про призначення лежить саме на органі поліції. Відповідно розглянути питання щодо подальшого проходження служби в поліції та надання пропозиції вакантних посад повинно надходити від органу поліції.
Верховний Суд у постановах від 26.04.2019 р. (справа № 808/8930/15), від 16.05.2019р. (справа № 805/475/16-а), від 25.04.2019р. (справа № 826/4003/16) зазначає, що працівнику міліції, який виявив бажання проходити службу в поліції, впродовж трьох місяців з дня опублікування ЗУ , "Про Національну поліцію" гарантоване право бути прийнятим на службу до поліції за умови його відповідності вимогам до поліцейських та надання 4 згоди на призначення на дану посаду у випадку успішного проходження конкурсу. Крім того, у висновках Верховного Суду, у справах, вказаних вище, зазначено, що наданню згоди працівника міліції повинна передувати пропозиція щодо призначення на відповідну посаду.
Повертаючись до обставин даної адміністративної справи відповідач зазначає, що на виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 12.09.2019 року, винесеною у справі № 420/3196/19, відповідач, ліквідаційна комісія ГУМВС України в Одеській області, поновила позивача в органах внутрішніх справ шляхом видання наказу ГУМВС №5о/с від 18.02.2020.
Оскільки відповідно до п. 9 Розділу XI Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" обов`язок видати наказ про призначення на службу в поліції лежить саме на органі поліції, відповідач, ГУ МВС України в Одеській області, 12.03.2020 року направило лист начальнику ГУНП в Одеській області № 9/4518 про надання інформації щодо процедури прийняття позивача на посаду в ГУНП в Одеській області 15.05.2020р. Листом за № 9/4519 ГУНП в Одеській області, повідомило ліквідаційну комісію ГУМВС в Одеській області про те, що позитивного рішення відносно позивача не прийнято та разом з листом було надано висновок щодо прийняття ОСОБА_1 до лав Національної поліції України.
Таким чином, враховуючи те, що ГУНП в Одеській області, фактично визначив відсутність можливості подальшого використання позивача на службі, відповідач вважає, що Ліквідаційна комісія ГУМВС України в Одеській області мала законні підстави для звільнення позивача за пунктом 64 "г" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (через скорочення штатів). А тому позовна вимога про визнання протиправним наказу № 12 о/с від 18.05.2020 року, в частині звільнення ОСОБА_1 з 20.05.2020 року з посади начальника Теплодарського ВМ Біляєвського РВ (з обслуговування Біляєвського району та. м.Теплодар) ГУМВС України в Одеській області у запас Збройних Сил за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів) та похідні позовні вимоги про поновлення на цій посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, не належать до задоволення
На думку відповідача, вбачається, що співробітники Головного управління при звільнені Голімбієвського Олега Миколайовича, діяли в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
29.10.2020 року від позивача надійшла відповідь на відзив, згідно якої позивач зазначає, що як вбачається зі змісту Наказу про звільнення, він прийнятий на підставі листа №9/4519 від 15.05.2020 року, який (на думку позивача) не має ніякої законної сили й не може слугувати підставою для звільнення позивача, чому неодноразово в інших аналогічних справах саме з цього питання судами різних інстанцій надавалась така оцінка.
Позивач зазначає, що лист чи висновок ГУ НП в Одеській області, який не є нормативно-правовим, або актом індивідуальної дії (рішенням), прийнятим компетентним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, не є обов`язковими для виконання, тим паче для органу, непідлеглого ГУ НП в Одеській області, про що не міг не знати відповідач. Тому позивач вважає, що ГУ НП в Одеській області, навмисно та упереджено направив цього листа до ГУМВС України в Одеській області з метою звільнення позивача з посади, чим порушив права та законні інтереси позивача на працю та заробляння на життя,
Позивач вважає, що даний лист і висновок є незаконними й необґрунтованими, позбавленими будь-якої законної сили. Також позивач вважає, що відповідач порушив його конституційні права на труд, про що свідчить формальне видання наказів про його поновлення на посаді та згодом звільнення з посади без будь-яких законних підстав.
Наказ № 12 о/с від 18.05.2020 року про звільнення позивача від 20.05.2020 року на думку позивача є протиправним та підлягає скасуванню.
Ухвалою суду від 11.11.2020 року, занесеною до протоколу судового засідання було закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 18.11.2020.
До суду 01.12.2020 від позивача надійшла заява, в якій позивач просить провести судове засідання за відео зв`язком або відкласти розгляд справи.
Ухвалою суду від 04.12.2020 відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Від представника відповідача 08.12.2020 року надійшло клопотання про перенесення справи на термін встановлений судом до закінчення обмежувальних заходів.
Відповідно до наказу Одеського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2020 року “Про встановлення обмежень, спрямованих на запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) в Одеському окружному адміністративному суді на період запровадження в Україні карантинних заходів”, з 21 жовтня 2020 року припинено розгляд справ у відкритих судових засіданнях, за участю учасників судового процесу та рекомендовано розглядати справи у порядку письмового провадження. Зміст цього наказу оголошений на сайті Судова влада.
Частиною 9 статті 205 КАС України передбачено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
08.12.2020 року ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання, відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача про перенесення розгляду справи, з огляду на той факт, що строк розгляду справи спливає, а участь представників сторін у судовому засіданні не визнана судом обов`язковою.
Враховуючи викладене, та у зв`язку з відсутністю потреби у заслуховуванні свідків чи експерта, керуючись приписами ч. 9 ст. 205 КАС України, ухвалою суду, що занесена до протоколу судового засідання від 08.12.2020 року, продовжено розгляд справи у письмовому провадженні.
При цьому, фіксування судового засідання 08.12.2020 року за допомогою звукозаписувального технічного засобу, згідно приписів ч. 4 ст. 229 КАС України, не здійснювалося.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов та докази, якими він обґрунтовується, встановлено наступне.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2019 року по справі №420/3196/19, яке набрало законної сили 26.11.2019 року, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління МВС України в Одеській області № 6 о/с від 17.05.2019 року в частині звільнення з 20.05.2019 року у запас Збройних сил за пунктом 64 г (через скорочення штатів) майора міліції ОСОБА_1 (М-106948), начальника Теплодарського відділення міліції Біляївського РВ (з обслуговування Біляївського району та м. Теплодар ГУ МВС України в Одеській області). Поновлено майора міліції ОСОБА_1 на посаді начальника Теплодарського відділення міліції Біляївського РВ (з обслуговування Біляївського району та м. Теплодар) ГУ МВС України в Одеській області з 20.05.2019. Стягнуто з Біляївського районного відділу УМВС України в Одеській області (код ЄДРПОУ 08674560) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 20.05.2019 по 12.09.2019 у розмірі 16974 грн. (шістнадцять тисяч дев`ятсот сімдесят чотири гривні). Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Одеській області розглянути питання щодо прийняття ОСОБА_1 до лав Національної поліції, як такого, що виявив бажання проходити службу в поліції у передбачений Законом України «Про Національну поліцію» строк (тобто до 07.11.2015 року). Стягнуто солідарно з Головного управління МВС України в Одеській області та Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 5000 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Теплодарського відділення міліції Біляївського РВ (з обслуговування Біляївського району та м. Теплодар) ГУ МВС України в Одеській області та в частині стягнення з Біляївського районного відділу УМВС України в Одеській області (код ЄДРПОУ 08674560) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць в сумі 4501,88 грн.
04 грудня 2019 року Одеським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист №420/3196/19 про поновлення майора міліції ОСОБА_1 на посаді начальника Теплодарського відділення міліції Біляївського РВ (з обслуговування Біляївського району та м. Теплодар) ГУ МВС України в Одеській області з 20.05.2019.
Також, 04 грудня 2019 року Одеським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист №420/3196/19 про зобов`язання Головного управління Національної поліції в Одеській області розглянути питання щодо прийняття ОСОБА_1 до лав Національної поліції, як такого, що виявив бажання проходити службу в поліції у передбачений Законом України «Про Національну поліцію» строк.
18 лютого 2020 року Головним управлінням МВС України в Одеській області прийнято наказ №5/ос, який підписаний головою ліквідаційної комісії І.В. Іщенко про те, що на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12.09.2019 винесеного у справі № 420/3196/19, а також постанови про відкриття виконавчого провадження від 09.01.2020 ВП №60945726 скасувати пункт наказу ГУМВС України в Одеській області від 17.05.2019 №6 о/с у частині звільнення з органів внутрішніх справ майора міліції ОСОБА_1 (М-10694В), начальника Теплодарського відділення міліції Біляївського РВ (з обслуговування Біляївського району та м.Теплодар) ГУМВС України в. області та поновити майора міліції ОСОБА_1 (М-106943) на службі в органах внутрішніх справ на посаді начальника Теплодарського відділення міліції Біляївського РВ (з обслуговування Біляївського району та м.Теплодар) ГУМВС України в області з 20 травня 2019 року.
Судом встановлено, що 15 березня 2020 року ліквідаційною комісією ГУМВС України в Одеській області за вих. №9/4518 направлено до Головного управління Національної поліції в Одеській області лист, в якому просить повідомити про прийняття (неприйняття) ОСОБА_1 на посаду в ГУНП в Одеській області та роз`яснити процедуру набору кандидатів на службу до поліції на вакантні посади.
У відповідь на вищевказаний лист Головне управління Національної поліції в Одеській області направило на адресу ліквідаційної комісії ГУМВС України в Одеській області лист від 15.05.2020 року №9/4519 наступного змісту: «Відповідно до пункту 9 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним ним Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу «а посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.
ОСОБА_1 не приймався на службу до ГУНП в Одеській області, наказ ГУНП в Одеській області про його призначення не видавався. Присяги поліцейського не складав. Заяву стосовно прийняття на службу до поліції ОСОБА_2 подав до ГУНП в Одеській області 09 листопада 2015 року ( вх. № 26 від 09.11.2015), що не відповідає терміну, вказаному в постанові Одеського окружного адміністративного суду від 12.09.2019 по справі № 420/3196/19 для розгляду питання щодо прийняття його до лав Національної поліції, як такого, що виявив бажання проходити службу в поліції, тобто до 07 листопада 2015 року.
Разом з цим повідомлено, що згідно висновку ГУНП в Одеській області від 15.05.2020 № 9/4517 питання прийому ОСОБА_1 на службу до лав Національної поліції України, як такого, що виявив бажання проходити службу в НПУ у передбачений Законом строк (тобто до 07.11.2015) розглянуте, але врахувавши усі характеризуючи матеріали прийняття не є доцільним.
Питання прийому та проходження служби в поліції регламентовані Законом України «Про Національну поліцію». Згідно ст. 51 цього Закону для забезпечення прозорого добору (конкурсу) та просування по службі поліцейських на підставі об`єктивного оцінювання професійного рівня та особистих якостей кожного поліцейського, відповідності їх посаді, визначення перспективи службового використання в органах поліції утворюються постійні поліцейські комісії (далі - ПК).
ПК Головного управління проводиться набір кандидатів на службу до поліції на вакантні посади. Відповідна інформація розміщена на офіційному сайті ГУНП в Одеській області».
15 травня 2020 року було прийнято висновок щодо прийняття до лав Національної поліції України ОСОБА_1 на підставі постанови Одеського окружного адміністративного суду від 12.09.2019 року в адміністративній справі №420/3196/19.
Відповідно до зазначеного висновку встановлено, що ОСОБА_1 за період служби притягувався 8 разів до дисциплінарної відповідальності. Також зазначено, що у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 фактично вже п`ять років не працює в правоохоронних органах при виданні наказу про переведення до лав поліції не можливо перевірити вимоги діючого законодавства до кандидатів на службу в Національній поліції України.
Розглянувши питання щодо прийняття ОСОБА_1 на службу до лав Національної поліції, як такого, що виявив бажання проходити службу в поліції у передбачений Законом України «Про національну поліцію» строк (тобто до 07.11.2015 року) та враховуючи характерезуючі матеріали прийняття на службу до Національної поліції України не є доцільним.
У зв`язку із чим відмовлено ОСОБА_1 в прийнятті на службу до лав Національної поліції України.
18 травня 2020 року Головним управлінням МВС України в Одеській області прийнято наказ №5/ос, який підписаний головою ліквідаційної комісії ОСОБА_3 про те, що згідно з пунктами 10 та 11 розділу XI Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ уважати звільненим з 20 травня 2020 року у запас Збройних Сил за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів) майора міліції ОСОБА_1 (М-106943), начальника Теплодарського відділення міліції Біляївського РВ із обслуговування Біляївського району та м.Теплодар ГУМВС України в Одеській області. Вислуга років на день звільнення у календарному обчисленні становить 25 років 10 місяців 29 днів, у пільговому обчисленні - 33 роки 03 місяці 24 дні. Підстава: лист ГУНП в Одеській області від 15.05.2020 № 9/4519.
Не погоджуючись з прийнятим наказом позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд зазначає наступне.
Згідно ч. 6 ст. 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Відповідно до пункту 8 розділу XI Закону України від 02 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі – Закон № 580) з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.
Пунктом 9 розділу XI Закону № 580 працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.
Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції
Згідно пункту 10 розділу XI Закону № 580 працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.
Вказані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ
Перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до «Прикінцевих та перехідних положень» цього Закону (пункт 11 розділу XI Закону № 580).
Згідно підпункту «г» пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 р. № 114 (далі - Положення №114) особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік): через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.
Законом України «Про Національну поліцію» передбачено право осіб, які проходили службу в органах внутрішніх справ (міліції) і відповідають вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, за їх бажанням (згодою) бути прийнятими на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, тобто до 06.11.2015 року включно.
У разі не прийняття на службу до поліції через невідповідність вимогам до поліцейських, або ж відмови від проходження служби в поліції, працівника міліції звільняють зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів, тобто, на підставі пункту 64 г Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.
Таким чином, вищезазначені норми Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" та Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, на які йдеться посилання у спірному наказі, містять три підстави для звільнення особи зі служби через скорочення штатів, а саме: при відмові працівника міліції від проходження служби в поліції; не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення; при відсутності можливості подальшого використання на службі.
Відповідно до приписів п. 9 розділу XI Закону України "Про Національну поліцію" працівник міліції, посада якого скорочена, може бути прийнятий на службу до поліції, за умови його відповідності вимогам до поліцейських, одним із двох способів: шляхом видання наказу про призначення за його згодою або шляхом проходження конкурсу.
При цьому, у першому випадку формою волевиявлення особи є надання згоди на призначення на посаду. При цьому, наданню згоди повинна передувати пропозиція щодо призначення на відповідну посаду, тобто ініціатива керівництва. Згода особи є відповіддю на цю ініціативу, а наслідком згоди є призначення особи на посаду відповідно до узгодженої пропозиції. Отже, особа, попереджена про звільнення за скороченням штатів, у цьому випадку не має можливості виявити ініціативу і своє волевиявлення здійснює шляхом згоди на ініціативу керівництва.
Така ініціатива є обов`язковою, оскільки без неї не може бути виявлено наявність чи відсутність можливості подальшого використання особи на службі відповідно до п.п. «г» п.64 Положення №114.
З наведеного випливає, що лише якщо особа відмовилася від усіх пропозицій щодо зайняття певних посад і не подала заяви (рапорту) про участь в конкурсі на зайняття певної посади, виникають підстави для застосування п.10 розділу XI Закону України «Про Національну поліцію» щодо звільнення особи за скороченням штатів.
У постанові від 28 жовтня 2014 року у справі №21-484а14 Верховний Суд України сформулював правову позицію, за якою встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи. При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.
Так, згідно п.7 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580, Кабінету Міністрів України в місячний строк передбачено було забезпечити створення центрального органу виконавчої влади поліції України та його територіальних органів (зазначена норма чинна з 07.08.2015 року).
Постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ (чинна з 24.09.2015 року) постановлено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства внутрішніх справ України, в тому числі: Теплодарське відділення міліції Біляївського РВ (з обслуговування Біляївського району та м. Теплодар) ГУМВС України в Одеській області та Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, та утворити територіальні органи Національної поліції, в тому числі Головне управління Національної поліції в Одеській області.
Згідно положень ч. 9 ст. 36 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи (ч. 2 ст. 33). Дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її ліквідації є датою державної реєстрації припинення юридичної особи.
Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області перебуває в стані припинення з 10.11.2015 року, а державна реєстрація Головного управління Національної поліції в Одеській області здійснена 07.11.2015 року.
Таким чином, відбулась ліквідація територіальних органів Міністерства внутрішніх справ, з одночасним утворенням територіальних органі Національної поліції, які виконують ті ж самі повноваження.
Зазначені обставини встановлюють обов`язок роботодавця працевлаштувати працівників ліквідованої установи.
Відповідно до матеріалів справи судом встановлено, що відповідачами не надано жодних доказів щодо пропонування ОСОБА_1 будь-якої посади в органах поліції або його невідповідність вимогам до поліцейських на момент вирішення питання про його звільнення.
При цьому, в ході судових процесів по справам № 815/6908/15 та № 815/863/18 судами встановлено, що ОСОБА_1 мав бажання проходити службу в поліції, у зв`язку з чим був спрямований рапорт з проханням звільнити з органів ГУ МВС України в Одеській області, оскільки останній виявив бажання проходити службу в ГУ НП в Одеській області. Також позивачем був наданий в кадри Біляївського РВ рапорт про звільнення з ГУ МВС України в Одеській області, так як позивач виявив бажання проходити службу в ГУ НП Одеської області, а також заява про прийняття на службу до поліції на посаду оперуповноваженого підрозділу Головного управління Національної поліції в Одеській області від 04.11.2015 року.
Крім того, позивач звертався з заявою від 06.11.2015 про прийняття на службу, на будь-яку посаду в ГУ НП Одеської області згідно телефонограми, яка була направлена з ГУ НП Одеської області за підписом т.в.о. начальника Головного управління Національної поліції в Одеській області генерал поліції 3 рангу Лорткіпанідзе Г.Г.
Вказані обставини, в силу ч. 4 ст. 78 КАС України, не підлягають доказуванню.
Також, суд вважає необхідним зазначити, що відповідачем не було надано доказів на підтвердження підстав, викладених у висновку від 15.05.2020 року за №9/4517.
Також, суд зазначає, що відповідно до норм Закону України №580-VIII, працівник міліції міг бути прийнятий на службу до поліції, за умови його відповідності вимогам до поліцейських, або шляхом видання наказу про призначення за його згодою, або за результатами проходження конкурсу.
В даному випадку формою волевиявлення особи слугувало надання згоди на призначення на посаду. При цьому, наданню згоди повинна була передувати пропозиція щодо призначення на відповідну посаду, тобто ініціатива керівництва, оскільки згода особи, по своїй суті, є відповіддю на цю ініціативу, а наслідком такої згоди є призначення особи на посаду у відповідності до узгодженої пропозиції. Отже, особа, попереджена про звільнення внаслідок скорочення штатів, у цьому випадку не має можливості виявити ініціативу і своє волевиявлення здійснює шляхом згоди на ініціативу керівництва.
Така ініціатива є обов`язковою, оскільки без неї не може бути встановлено наявність чи відсутність можливості подальшого використання особи на службі відповідно до підпункту "г" пункту 64 Положення.
Таким чином, лише у разі, якщо особа відмовилася від усіх пропозицій щодо зайняття посад, виникають підстави для застосування пункту 10 розділу XI Закону України №580-VIII і звільнення особи за скороченням штатів.
Сам факт відсутності заяви про намір продовжувати службу в органах поліції, якщо не було дотримано процедури звільнення, не може бути достатнім підтвердженням того, що звільнення у зв`язку зі скороченням штатів відбулось правомірно.
Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 17.04.2019 у справі №808/9137/15.
Суд вказує на те, що ГУ МВС в Одеській області не довело, що зверталося до позивача з пропозиціями щодо зайняття посад протягом встановленого законодавством строку, а у матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про відмову позивача від проходження служби.
Крім цього, ГУ МВС України в Одеській області не обґрунтувало неможливості подальшого використання позивача на службі та не перевірило можливості реалізації його права на прийняття на службу до поліції.
При цьому суд звертає увагу на те, що ГУ МВС України в Одеській області неодноразово на виконання рішень судів поновляло позивача на посаді та звільняло.
Враховуючи наведене, суд вважає, що наказ Головного управління МВС України в Одеській області № 12 о/с від 18.05.2020 року, в частині звільнення з 20.05.2020 року у запас Збройних сил за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів» майора міліції ОСОБА_1 (М-106948), начальника Теплодарського відділення міліції Біляївського РВ (з обслуговування Біляївського району та м.Теплодар) ГУМВС України в Одеській області не відповідає критеріям правомірності рішень суб`єктів владних повноважень, викладеним у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а тому є протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідно до положень частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Тобто, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його незаконно звільнено.
Виходячи з того, що позивача звільнено протиправно, то суд вважає, що існують достатні підстави для його поновлення на посаді на посаді начальника Теплодарського відділення міліції Біляївського РВ (з обслуговування Біляївського району та м. Теплодар ) ГУМВС України в Одеській області з 20.05.2020 року.
Щодо виплати на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною другою статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більше як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Абзацом третім пункту 3 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передували події, з якою пов`язана виплата.
Абзацом першим пункту 8 зазначеного вище Порядку встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ із специфічними умовами навчання затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260 та зареєстровані в Міністерстві юстиції України 29.04.2016 за № 669/28799 (далі - Порядок).
Відповідно до пункту 9 Порядку при виплаті поліцейським грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.
Отже, обрахування середньоденного грошового забезпечення позивача на момент звільнення повинно здійснюватися відповідно до кількості календарних днів за два останніх повних місяці роботи (служби).
Як встановив суд, позивача поновлено на посаді наказом ГУ МВС України в Одеській області №5 від 18.02.2020 №, а наказом від 18.05.2020 № 12 о/с позивача звільнено з посади.
З огляду на вказане, суд зазначає, що періодом вимушеного прогулу, за який ГУ МВС України в Одеській області повинно виплатити позивачу середній заробіток є період з 20.05.2020 по 17.12.2020, який в сумі становить 212 календарних дні.
До суду було надано відповідь про те, що грошове забезпечення ОСОБА_1 за період з березня по квітень 2020 року не нараховувалось.
Разом з цим рышенням суду від 12 вересня 2019 року по справі №420/3196/19 встановлено, що згідно довідки Ліквідаційної комісії Біляївського РВ ГУ МВС України в Одеській області від 13.12.2018 року вих. № 43/108, грошове забезпечення ОСОБА_1 за вересень та жовтень 2015 року склало 9003,76 грн, середньоденне грошове забезпечення склало 147,60 грн.
Вказані обставини, в силу ч. 4 ст. 78 КАС України, не підлягають доказуванню.
Таким чином, на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20.05.2020 по 17.20.2020 в розмірі 31291,20 грн.
Суд зазначає, що рішення в частині поновлення на посаді та виплати середнього заробітку у межах суми стягнення за один місяць слід допустити до негайного виконання, у відповідності до підпунктів 2, 3 частини першої статті 371 КАС України.
З огляду на вказане, рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення на його користь середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу в межах стягнення за один місяць у розмірі 4501,88 грн. без урахування обов`язкових платежів та податків необхідно допустити до негайного виконання.
Щодо позовних вимог про зобов`язання Головне Управління МВС України в Одеській області зарахувати час вимушеного прогулу, який стався з його вини, з 06.11.2015 року по день набрання чинності рішення по цій і справі, в стаж служби в органах внутрішніх справ України, та зарахувати до стажу за вислугу років, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що наказом від №1336о/с від 04.11.2015 позивач вперше був звільнений з органів внутрішніх справ з 06.11.2015 року.
Спірним наказом ГУМВС України в Одеській області від 18.05.2020 року №12 о/с позивача повторно звільнено з ОВС у запас.
Зі змісту постанови Кабінету Міністрів України №393 від 17.07.1992 року «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» (зі змінами та доповненнями), вбачається, що відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» і постанови Верховної Ради України про порядок введення в дію цього Закону Кабінет Міністрів України постановляє: установити, що для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, особам, зазначеним у пункті «ж» статті 1-2 такого Закону, до вислуги років зараховуються: служба в органах внутрішніх справ України, органах і підрозділах цивільного захисту на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду.
При цьому, вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати.
З урахування встановленої рішенням суду протиправності наказу про звільнення позивача з 06.11.2015 року зі служби, та як наслідок його скасування, позивач вважається таким, що знаходився у вимушеному прогулі, що фактично прирівнюється до проходження служби в органах внутрішніх справ.
Таким чином, спірний період часу трудового стажу позивача з 06.11.2015 по 17.12.2020 включно, підлягає зарахуванню відповідачем до вислуги років.
Стосовно позовних вимог Позивача про стягнення моральної шкоди в сумі 400000 грн., суд дійшов висновку про відсутність підстав для їх задоволення з огляду на наступне.
На підставі ч.1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Згідно з роз`ясненнями постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 (із змінами і доповненнями від 25 травня 2001 року № 5) Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Таким чином, обов`язок доказування спричиненої моральної шкоди, її розміру та інших обставин, покладається на особу, що позивається із таким позовом.
На підставі ч.1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Згідно з роз`ясненнями постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 (із змінами і доповненнями від 25 травня 2001 року № 5) Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Таким чином, обов`язок доказування спричиненої моральної шкоди, її розміру та інших обставин, покладається на особу, що позивається із таким позовом.
Позивачем не надано суду жодних переконливих доказів на підтвердження причинного зв`язку між діями відповідача та завданням йому моральної шкоди, а також не зазначено, на яких критеріях розрахунку базується заявлена позивачем до відшкодування сума у розмірі 400000 грн.
У контексті оцінки кожного аргументу (доводу), наданого стороною, суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах “Проніна проти України” (пункт 23) і “Серявін та інші проти України” (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів і інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Бендерський проти України” від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.
З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що решта аргументів позивача, які мають значення для правильного вирішення спору, на вирішення спірних правовідносин не впливають та не змінюють судовий розсуд цього спору за результатами судового процесу.
В адміністративному судочинстві принцип верховенства права зобов`язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.
Згідно з статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 9, 72, 77, 90, 139, 205, 229, 242-246, 255, 293, 295 КАС України, суд –
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області (вул. Єврейська, 12, м. Одеса, 65014, код ЄДРПОУ 08592268), Біляївського РВ ГУМВС України в Одеській області (вул. Комінтерна, 2, м. Біляївка, Одеська область, 67600, код ЄДРПОУ 08674560) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління МВС України в Одеській області № 12 о/с від 18.05.2020 року, в частині звільнення з 20.05.2020 року у запас Збройних сил за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів» майора міліції ОСОБА_1 (М-106948), начальника Теплодарського відділення міліції Біляївського РВ (з обслуговування Біляївського району та м.Теплодар) ГУМВС України в Одеській області.
Поновити майора міліції ОСОБА_1 на посаді начальника Теплодарського відділення міліції Біляївського РВ (з обслуговування Біляївського району та м. Теплодар ) ГУМВС України в Одеській області.
Стягнути з Біляївського районного відділу ГУМВС України в Одеській області, на користь ОСОБА_1 середній заробіток (грошове забезпечення) за час вимушеного прогулу у розмірі 31291 (тридцять одна тисяча двісті дев`яносто одна) грн. та 20 (двадцять) копійок.
Зобов`язати Головне Управління МВС України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 час вимушеного прогулу з 06.11.2015 по 17.12.2020 включно в стаж служби в органах внутрішніх справ України.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Теплодарського відділення міліції Біляївського РВ (з обслуговування Біляївського району та м. Теплодар) ГУ МВС України в Одеській області та в частині стягнення з Біляївського районного відділу УМВС України в Одеській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць в сумі 4501 (чотири тисячі п`ятсот одна) грн. та 88 (вісімдесят вісім) коп.
Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст. ст. 293, 295 КАС України.
Суддя А.А. Радчук
.
Судове рішення № 93626082, Одеський окружний адміністративний суд було прийнято 18.12.2020. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти корисні дані про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити корисні дані.
Це рішення відноситься до справи № 420/5952/20. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: