Рішення № 93625656, 18.12.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 грудня 2020 року справа №380/9298/20

Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Лунь З.І. розглянув у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Чопського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 1493) про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії.

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) звернувся до суду з позовом до Чопського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 1493) (місцезнаходження: 89502, Закарпатська область, м.Чоп, вул.Головна, 55-А, код ЄДРПОУ 14321707), в якому просить суд:

-визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення повного розрахунку із позивачем на день виключення із списків особового складу та усіх видів забезпечення 03.08.2020 у зв`язку із звільненням з військової частини;

-зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за період з 04.08.2020 по день фактичного розрахунку 23.09.2020.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що проходив військову службу у Чопському прикордонному загоні Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 1493). Вказує, що відповідач при звільненні позивача не здійснив з ним повного розрахунку, зокрема щодо виплати грошової компенсації вартості за нетримане речове майно. Лише 24.09.2020 на банківський рахунок позивача поступили кошти в сумі 38158,22грн. Отже, станом на дату виключення із списків особового складу частини - 03.08.2020 відповідач не провів з позивачем повного розрахунку, а така виплата належних при звільненні сум завершена 23.09.2020, тобто поза межами строку, встановленого ст.116 КЗпП України та п.242 розділу XII «Звільнення з військової служби» Положення №1153/2008. Тому період з з 04.08.2020 по 23.09.2020 вважає періодом затримки розрахунку з позивачем при звільненні. Вважаючи у зв`язку із цим свої конституційні права та гарантії порушеними та такими, що потребують захисту, позивач звернувся до суду з даним позовом. Просить позов задовольнити повністю.

Ухвалою суду від 28.10.2020 відкрито спрощене провадження в адміністративній справі та запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали подати відзив на позовну заяву.

У встановлений судом строк від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому посилається на те, що безпідставними є посилання позивача на положення ст.ст.116, 117 КЗпП України, адже у даному випадку відносини між сторонами не є трудовими, а є відносинами між державою і громадянином України у зв`язку із виконанням ним конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, регулювання яких здійснюється Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу». Крім того, для застосування наслідків порушення ст.116 КЗпП України необхідним є наявність між сторонами трудових правовідносин, в яких позивач мав би статус працівника, а відповідач - роботодавця. Однак у відповідача відсутній вищевказаний статус, що виключає наявність його вини в силу приписів ст.116 КЗпП України. Більше того, на час звільнення позивача з військової служби спірна сума йому ще не належала, відтак вина відповідача у її невиплаті була відсутня. Також ствердив, що визначення конкретного розміру суми, зазначеної позивачем у позовних вимогах, є дискреційним повноваженням органу військового управління. З урахуванням викладеного вважає, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та безпідставними, відтак у задоволенні позову слід відмовити повністю.

Інші заяви по суті справи до суду не надходили.

Суд установив таке.

ОСОБА_1 проходив військову службу у Західному регіональному управлінні Державної прикордонної служби України.

13.07.2019 наказом начальника Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України №333-ос підполковника ОСОБА_1 , звільненого з військової служби за п.п.«а» (у звязку із закінченням строку контракту) п.2 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення з 03.08.2020.

Фактичний розрахунок з грошової компенсації за неотримане речове майно відповідачем було погашено 24.09.2020, що не оспорюється сторонами.

Позивач вважає, що має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату грошової компенсації за неотримане речове майно) відповідно до Кодексу законів про працю України, що зумовило звернення останнього до суду.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися, суд виходить з такого.

Відповідно до ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу.

Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Відповідно до ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

При ухваленні рішення, суд ураховує висновки Пленуму Верховного Суду України, викладені в його постанові від 24.12.1999 №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», у якій, зокрема, зазначено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе, що в цьому немає його вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

З вказаного вище убачається висновок, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Таким чином, з урахуванням зазначеного, в контексті приписів ст.ст.116, 117 КЗпП України суд дійшов висновку, що останні визначають відповідальність установи (організації, підприємства) за затримку розрахунку при звільненні та спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Викладений висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 08.02.2018 у справі №805/977/16-а.

Суд встановив, що 03.08.2020 позивача виключено зі списку особового складу та всіх видів забезпечення.

Водночас остаточний розрахунок з позивачем проведено 24.09.2020.

Тобто, остаточно, всі належні позивачу при звільненні суми до виплати, відповідач здійснив не в день фактичного звільнення позивача, а з порушенням строків, встановлених ст.116 КЗпП України.

Таким чином, затримка остаточного розрахунку з позивачем відбулася з моменту звільнення позивача з 04.08.2020 по день фактичної виплати 24.09.2020.

Щодо доводів представника відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, суд зазначає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати компенсації за неотримане речове майно) не врегульовані положеннями спеціального законодавства.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм ст. ст.116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.03.2018 у справі № 806/1899/17 та постанові Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16.

Відтак, системний аналіз спеціального законодавства та положень КЗпП України через призму правової позиції Верховного Суду свідчить про помилковість доводів представника відповідача щодо відсутності підстав для застосування до спірних відносин норм КЗпП України, тому судом до уваги не беруться.

Покликання відповідача на те, що несвоєчасно виплачена позивачу грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу не є щомісячним чи одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, суд вважає безпідставними, оскільки вказаний факт не впливає на право позивача на отримання середнього заробітку за весь час затримки всіх виплат при звільненні по день фактичного розрахунку.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 31.10.2019 у справі №825/598/17.

Пунктами 5, 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середньомісячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Позивач наполягає на стягненні середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату індексації грошового забезпечення) за період із 04.08.2020 по день фактичної виплати заборгованості індексації грошового забезпечення 24.09.2020 терміном 51день.

Як убачається з архівної відомості №5099 з січня по серпень 2020року про нараховане грошове забезпечення та додаткові види, розмір грошового забезпечення позивача за червень, липень 2020року становив 47481,95грн.

Для обчислення середнього заробітку з 04.08.2020 до дня повної фактичної виплати компенсації за неотримане речове майно необхідно застосовувати показник 778,39грн (47481,95грн./51).

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про те, що сума компенсації за затримку повного розрахунку при звільненні (невиплати за неотримане речове майно) за період з 04.08.2020 по 24.09.2020 складає 39697,89грн. (778,39грн. (середньоденне забезпечення) * 51(кількість днів затримки розрахунку)).

Ефективним способом порушених прав позивача є стягнення з Чопського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 1493) на користь ОСОБА_1 компенсації за затримку повного розрахунку при звільненні (невиплати за не отримане речове майно) за період з 04.08.2020 по 23.09.2020 у розмірі 39697,89грн.

Крім того, суд враховує, що об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід (п.163.1 ст.163 Податкового кодексу України.

В підп.164.1.1 п.164.1 ст.164 Податкового кодексу України передбачено, що загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.

Як видно зі змісту підп.168.1.1 п.168.1 ст.168 Податкового кодексу України, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок.

Відповідно до абз.5 п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки, справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Враховуючи те, що обов`язок щодо нарахування, утримання та сплати податку із суми доходу та відповідальність за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) податку покладається на юридичну особу (її філію, відділення, інший відокремлений підрозділ), суд вважає, що визначення суми податку на доходи фізичних осіб та інших передбачених законом податків, зборів покладається саме на відповідача.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню повністю.

Щодо судового збору, то згідно ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України такий відшкодовується позивачу в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 242-246, 250, 257-262 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Чопського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 1493) (місцезнаходження: 89502, Закарпатська область, м.Чоп, вул.Головна, 55-А, код ЄДРПОУ 14321707) про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Чопського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 1493) щодо не проведення повного розрахунку із ОСОБА_1 на день виключення із списків особового складу та усіх видів забезпечення 03.08.2020 у зв`язку із звільненням з військової частини.

Зобов`язати Чопський прикордонний загін Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 1493) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за період з 04.08.2020 по день фактичного розрахунку 23.09.2020 у розмірі 39697,89грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Чопського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 1493) (місцезнаходження: 89502, Закарпатська область, м.Чоп, вул.Головна, 55-А, код ЄДРПОУ 14321707) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) судовий збір, сплачений за подання цього позову, в сумі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду із урахуванням п.п.15.5 п.15 Р.VII Перехідні положення КАС України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Лунь З.І.