Рішення № 93625624, 07.12.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2020 року Справа №380/793/20

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Сасевича О.М.,

за участю секретаря судового засідання Шиц А.А.,

представника позивача Стернюка В.А.,

представника відповідача Оберишина В.З.,

розглянувши у судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут» до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про визнання протиправною та скасування постанови, -

В С Т А Н О В И В :

На розгляд до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут» до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, із вимогою – визнати протиправною та скасувати постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №2999 від 20.12.2019 року «Про накладення штрафу на ТОВ «Львівгаз збут» за порушення Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання природного газу та здійснення заходів державного регулювання».

Ухвалою судді від 27.01.2020 року відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 12.10.2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Сторонами при розгляді справи було подано до суду заяви по суті справи – письмові відзиви, відповіді на відзиви, заперечення, уточнення, пояснення.

Відповідно до позиції позивача, яка ним висловлена, зокрема, в позові, інших письмових заявах, що були подані до суду, він вважає, що відповідачем було безпідставно, за відсутності порушень зі сторони позивача, винесено щодо нього оспорювану постанову, яка базувалася на необґрунтованих висновках перевірки.

А саме, позивач зазначає, що за наслідком розгляду акта, складеного за результатами проведення планового заходу державного нагляду (контролю) щодо дотримання вимог у сфері енергетики та ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання природного газу, Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) було стверджено про наявність підстав для накладення на позивача штрафу за начебто допущені ним порушення. У зв`язку з чим, відповідачем винесено постанову від 20.12.2019 року №2999, якою за ряд порушень до позивача застосовано штраф у розмірі 51000 грн.

Однак, ТОВ «Львівгаз збут» стверджує, що воно не допускало всіх тих порушень, які стали підставою для прийняття спірної постанови, а тому така постанова не може визнаватися правомірною та підлягає скасуванню в цілому.

Так, позивач зазначає, що ним було своєчасно надано регулятору звітність за 2 квартал 2018 року, що засвідчується відповідним письмовим повідомленням із розпискою одержувача звітності. Відтак, пп.18 п.2.1 глави 2 Ліцензійних умов порушено не було. Окрім того, ТОВ «Львівгаз збут» вважає, що воно належним чином виконало свій обов`язок зі сплати внеску на регулювання за І квартал 2018 року. Позивач наголошує на тому, що визначення розміру внеску здійснене відповідно до вимог чинного законодавства, враховуючи чистий дохід звітного періоду та відповідну ставку внеску на цей період. У зв`язку з чим, ним не було порушено пп.20 п.2.2 глави 2 Ліцензійних умов. Також позивач вказує на те, що він не допускав з власної вини порушень абз.5 п.2.3 глави 2 Ліцензійних умов. У цій частині ТОВ «Львівгаз збут» зазначає, що ним було проведено розрахунки з оптовими продавцями газу та операторами газотранспортної системи на суму наданих побутовим споживачам пільг, субсидій і компенсацій було здійснено після надходження коштів з державного бюджету по фінансуванню пільг та субсидій. Позивач також вважає, що ним не було порушено п.2 глави 2 розділу XI Кодексу ГТС у частині дотримання строків та періодів подання оператору газотранспортної системи номінацій, позаяк, відповідні затримки у 2017, 2018 роках були зумовлені технічними причинами й надалі всі строки в цій частини були дотримані та порушення не допускалися. ТОВ «Львівгаз збут» стверджує крім цього, що накладення штрафу за порушення п.4.9 глави 4 Мінімальних стандартів та вимог до якості обслуговування споживачів та постачання природного газу в частині направлення інформації до НКРЕКП було необґрунтованим. Відповідні недоліки були зумовлені значним обсягом інформації та стислими термінами, а в подальшому відповідні порушення не допускалися.

Відтак, позивач вважає, що висновки відповідача, яких він дійшов за результатами перевірки, є помилковими в зв`язку з чим, застосування штрафної санкції за порушення, які позивач не допускав, є безпідставним. У зв`язку з чим, оспорювана постанова є протиправною і підлягає скасуванню.

Відповідно до позиції відповідача, яка ним висловлена у відзиві, інших письмових заявах, що були подані до суду, він вважає вимоги позивача безпідставними.

А саме, відповідач зазначає, що проведеною НКРЕКП перевіркою було достовірно встановлено факти порушень зі сторони ТОВ «Львівгаз збут» при здійсненні ним господарської діяльності. Зазначене має своїм наслідком застосування до порушника штрафу в розмірі 51000 грн., що було здійснено за оспорюваною постановою від 20.12.2019 року №2999.

Відповідач підкреслює, що аргументи, які позивач навів у позові, є некоректними та не в змозі заперечити вчинені порушення.

А саме, відповідач вказує на те, що позивачем було несвоєчасно надано НКРЕКП звітності щодо провадження господарської діяльності з постачання природного газу за 2 квартал 2018 року. Така звітність була зареєстрована в регулятора (що вважається датою подання) зі спливом визначеного строку, що само по собі свідчить про порушення. Крім того, НКРЕКП вважає, що ТОВ «Львівгаз збут» некоректно визначено розмір внеску на регулювання за 1 квартал 2018 року й заниженого його. На думку відповідача, позивачем обраховано відповідний внесок без дотримання чітких вимог закону та рішень регулятора. Також відповідач стверджує, що позивачем несвоєчасно проводилися розрахунки з оптовими продавцями газу та операторами газотранспортної системи, що засвідчується об`єктивними даними в частині здійснених оплат. Відповідач, окрім того, вказує на те, що ТОВ «Львівгаз збут» не дотримано вимог щодо подання номінацій і направлення інформації до НКРЕКП. При цьому, зі змісту заяв позивача в цій справі випливає, що він визнає дані обставини.

Таким чином, відповідач підстав для задоволення позовних вимог не вбачає.

У судових засіданнях представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав, надав пояснення аналогічні тим, які викладені у письмових заявах до суду, просив позов задоволити.

Представник відповідача у судових засіданнях позов не визнав, ствердив про його безпідставність, а тому просив у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення представників позивача, відповідача, розглянувши їхні доводи та заперечення, дослідивши зібрані в справі докази, об`єктивно оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд приходить до висновку, що позов слід задоволити, виходячи з наступного.

Судом установлено, що постановою НКРЕКП від 30.11.2018 року №1584 було затверджено План здійснення заходів державного контролю суб`єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, на 2019 рік. Відповідно до такого Плану, у 2019 році повинна проводитися перевірка дотримання вимог законодавства та ліцензійних умов у сфері енергетики ТОВ «Львівгаз збут» (дата початку заходу 02.12.2019 року, тривалість 10 днів). Постановою від 30.08.2019 року №1779 НКРЕКП було вирішено провести відповідні перевірки суб`єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, у тому числі ТОВ «Львівгаз збут». На проведення перевірки позивача НКРЕКП видано посвідчення від 11.11.2019 року №422.

Як засвідчується матеріалами справи, планова перевірка ТОВ «Львівгаз збут» розпочалася 02.12.2019 року, а завершилася - 13.12.2019 року. За наслідками такої перевірки оформлено акт, складений за результатами проведення планового заходу державного нагляду (контролю) щодо дотримання суб`єктом господарювання вимог законодавства у сфері енергетики та Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання природного газу від 13.12.2019 року №464.

У такому акті від 13.12.2019 року №464 про результати перевірки зафіксовано ряд порушень зі сторони ТОВ «Львівгаз збут», а саме:

1)пп.18 п.2.2 глави 2 Ліцензійних умов у частині складання звітності, затвердженої НКРЕКП, щодо провадження господарської діяльності з постачання природного газу та подання її до НКРЕКП у встановленому порядку;

2)пп.20 п.2.2 глави 2 Ліцензійних умов щодо обов`язку ліцензіата сплачувати щоквартально, протягом перших 30 днів кварталу, наступного за звітним, внески на регулювання, що визначаються НКРЕКП;

3)п.2.1 глави 2 Ліцензійних умов щодо здійснення господарської діяльності з постачання природного газу з дотриманням вимог Правил постачання природного газу, інших нормативно-правових актів та нормативних документів, які регулюють ринок природного газу, а саме, п.4.9 глави 4 Стандартів та вимог в частині направлення інформації, визначеної у п.п.4.1, 4.6 та 4.8 цієї глави, постачальником до НКРЕКП на паперових носіях та в електронному вигляді, а також до її територіальних органів за місцезнаходженням постачальника;

п.2.1 глави 2 Ліцензійних умов у частині здійснення господарської діяльності з постачання природного газу з дотриманням вимог Правил постачання природного газу, інших нормативно-правових актів та нормативних документів, які регулюють ринок природного газу, а саме виконання вимоги п. 2 глави 2 розділу ХІ Кодексу ГТС щодо дотримання термінів подачі номінацій;

п.2.1 глави 2 Ліцензійних умов у частині здійснення господарської діяльності з постачання природного газу з дотриманням вимог Правил постачання природного газу, інших нормативно-правових актів та нормативних документів, які регулюють ринок природного газу, а саме дотримання п. 5 Порядку розрахунку та встановлення ставки внесків на регулювання, затвердженого постановою НКРЕКП від 06.04.2017 року №491, у частині визначення суми внеску на регулювання за І квартал, ІІ квартал, ІІІ квартал та ІV квартал 2018 року;

4)абз.5 п.2.3 глави 2 Ліцензійних умов у частині здійснення розрахунків із оптовими продавцем, на якого покладені обов`язки для забезпечення загально суспільних інтересів, у строки та на умовах визначених договором купівлі-продажу природного газу;

5)пп.22 п.2.2 глави 2 Ліцензійних умов у частині здійснення розрахунків із оператором газотранспортної системи за надані послуги транспортування у строки та на умовах визначених договором транспортування природного газу.

Судом установлено, що постановою НКРЕКП від 20.12.2019 року №2999 «Про накладення штрафу на ТОВ «ЛЬВІВГАЗ ЗБУТ» за порушення Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання природного газу та здійснення заходів державного регулювання», на підставі акта від 13.12.2019 року №464, на позивача накладено штраф у розмірі 51000 грн. за сукупністю всіх виявлених порушень, які зафіксовані в акті перевірки (про що вказано вище).

Проте, ТОВ «Львівгаз збут» не погодилося з такими діями й рішеннями контролюючого органу, що стало причиною звернення позивача до суду з означеним позовом.

У зв`язку з чим, установивши необхідні дійсні обставини справи, суд, вирішуючи даний спір, керуючись принципом змагальності сторін, свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а також ураховуючи визначений законом обов`язок з доказування в такій категорії справи, постановляючи рішення виходить із наступного.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначає Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.2007 року №877-V (далі – Закон України №877-V).

Згідно зі ст.1 Закону України №877-V, державний нагляд (контроль) – це діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі – органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Відповідно до ст.2 Закону України №877-V, контроль за додержанням ліцензіатами вимог ліцензійних умов здійснюється органами ліцензування у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про ліцензування видів господарської діяльності».

Пунктом 7 ч.1 ст.1 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» визначено, що орган ліцензування – орган виконавчої влади, визначений Кабінетом Міністрів України, або уповноважений законом державний колегіальний орган.

Згідно з п.3 ч.2 ст.6 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності», орган ліцензування для цілей цього Закону за відповідним видом господарської діяльності здійснює контроль за додержанням ліцензіатами вимог ліцензійних умов та за результатами перевірки приймає рішення.

Правовий статус НКРЕКП, її завдання, функції, повноваження та порядок їх здійснення регулює Закон України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» від 22.09.2016 року №1540-VIII (далі – Закон України №1540-VIII).

Частиною 1 ст.1 Закону України №1540-VIII визначено, що Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі – Регулятор), є постійно діючим незалежним державним колегіальним органом, метою діяльності якого є державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб`єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

Згідно зі ст.3 Закону України №1540-VIII, регулятор здійснює державне регулювання з метою досягнення балансу інтересів споживачів, суб`єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, і держави, забезпечення енергетичної безпеки, європейської інтеграції ринків електричної енергії та природного газу України.

Регулятор здійснює державне регулювання шляхом: 1)нормативно-правового регулювання у випадках, коли відповідні повноваження надані Регулятору законом; 2)ліцензування діяльності у сферах енергетики та комунальних послуг; 3)формування цінової і тарифної політики у сферах енергетики та комунальних послуг та реалізації відповідної політики у випадках, коли такі повноваження надані Регулятору законом; 4)державного контролю та застосування заходів впливу; 5)використання інших засобів, передбачених законом.

Основними завданнями Регулятора є: 1)забезпечення ефективного функціонування та розвитку ринків у сферах енергетики та комунальних послуг; 2)сприяння ефективному відкриттю ринків у сферах енергетики та комунальних послуг для всіх споживачів і постачальників та забезпечення недискримінаційного доступу користувачів до мереж/трубопроводів; 3)сприяння інтеграції ринків електричної енергії, природного газу України з відповідними ринками інших держав, зокрема в рамках Енергетичного Співтовариства, співпраці з Радою регуляторів Енергетичного Співтовариства, Секретаріатом Енергетичного Співтовариства та національними регуляторами енергетики інших держав; 4)забезпечення захисту прав споживачів товарів, послуг у сферах енергетики та комунальних послуг щодо отримання цих товарів і послуг належної якості в достатній кількості за обґрунтованими цінами; 5)сприяння транскордонній торгівлі електричною енергією та природним газом, забезпечення інвестиційної привабливості для розвитку інфраструктури; 6)реалізація цінової і тарифної політики у сферах енергетики та комунальних послуг; 7)сприяння впровадженню заходів з енергоефективності, збільшенню частки виробництва енергії з відновлюваних джерел енергії та захисту навколишнього природного середовища; 8)створення сприятливих умов для залучення інвестицій у розвиток ринків у сферах енергетики та комунальних послуг; 9)сприяння розвитку конкуренції на ринках у сферах енергетики та комунальних послуг; 10)інші завдання, передбачені законом.

Відповідно до п.п.11, 12 ч.1 ст.17 Закону України №1540-VIII, для ефективного виконання завдань державного регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг Регулятор: контролює додержання ліцензіатами законодавства у відповідній сфері регулювання і ліцензійних умов провадження господарської діяльності та вживає заходів до запобігання порушенням ліцензійних умов; розглядає справи про порушення ліцензійних умов, а також справи про адміністративні правопорушення і за результатами розгляду приймає рішення про застосування санкцій, накладення адміністративних стягнень у випадках, передбачених законом, приймає у межах своєї компетенції рішення про направлення до відповідних державних органів матеріалів про виявлені факти порушення законодавства.

Частинами 1-3 ст.19 Закону України №1540-VIII передбачено, що регулятор здійснює державний контроль за дотриманням суб`єктами господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, законодавства у відповідних сферах та ліцензійних умов шляхом проведення планових та позапланових виїзних, а також невиїзних перевірок відповідно до затверджених ним порядків контролю. Перевірка проводиться на підставі рішення Регулятора. Для проведення перевірки створюється комісія з перевірки, що складається не менш як із трьох представників центрального апарату та/або територіальних органів Регулятора.

Згідно з ч.4 ст.19 Закону України №1540-VIII, під час здійснення державного контролю Регулятор має право: 1)вимагати від суб`єкта господарювання усунення виявлених порушень вимог цього Закону та законів, що регулюють діяльність у сфері енергетики та комунальних послуг, і ліцензійних умов; 2)фіксувати процес здійснення планового або позапланового заходу чи кожну окрему дію засобами аудіо- та відеотехніки, не перешкоджаючи здійсненню такого заходу; 3)вимагати припинення дій, що перешкоджають здійсненню державного контролю; 4)призначати експертизу, одержувати пояснення, довідки, копії документів, відомості з питань, що виникають під час державного контролю; 5)приймати обов`язкові до виконання суб`єктом господарювання, що провадить діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, рішення про усунення виявлених порушень; 6)накладати штрафні санкції та вживати заходів, передбачених законом.

Відповідно до ч.5 ст.19 Закону України №1540-VIII, за результатами перевірки складається акт у двох примірниках, який підписується членами комісії з перевірки.

У разі виявлення порушень акт про результати перевірки вноситься на засідання Регулятора, за результатами якого Регулятор приймає рішення про застосування до суб`єкта господарювання, що провадить діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, санкції, передбаченої цим Законом.

Як визначено ч.2 ст.22 Закону України №1540-VIII, за порушення законодавства у сферах енергетики та комунальних послуг до суб`єктів господарювання, що провадять діяльність у відповідній сфері, Регулятор може застосовувати санкції у вигляді: 1)застереження та/або попередження про необхідність усунення порушень; 2)накладення штрафу; 3)зупинення дії ліцензії; 4)анулювання ліцензії.

Відповідно до ч.3 цієї ж статті, у разі виявлення порушень законодавства у сферах енергетики та комунальних послуг Регулятор у 30-денний строк з дня складення акта перевірки розглядає питання відповідальності суб`єкта господарювання, його посадових осіб на своєму засіданні та приймає рішення про застосування до суб`єкта господарювання санкцій та/або застосування адміністративного стягнення до посадової особи такого суб`єкта господарювання. При застосуванні санкцій Регулятор має дотримуватися принципів пропорційності порушення і покарання та ефективності санкцій, які мають стримуючий вплив.

Згідно ч.4 ст.22 Закону України №1540-VIII, регулятор застосовує штрафні санкції до суб`єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, у розмірах, встановлених цим Законом, законами України «Про ринок електричної енергії», «Про природні монополії», «Про питну воду та питне водопостачання», «Про ринок природного газу», «Про теплопостачання».

Статтею 59 Закону України «Про ринок природного газу» визначено відповідальність за порушення законодавства, що регулює функціонування ринку природного газу.

Так, відповідно до її ч.ч.3, 4, у разі скоєння правопорушення на ринку природного газу до відповідних суб`єктів ринку природного газу можуть застосовуватися санкції у виді: 1)попередження про необхідність усунення порушень; 2)штрафу; 3)зупинення дії ліцензії; 4)анулювання ліцензії.

Регулятор у разі скоєння правопорушення на ринку природного газу приймає у межах своїх повноважень рішення про накладення штрафів на суб`єктів ринку природного газу (крім споживачів) у таких розмірах: 1)до 10 відсотків річного доходу (виручки) вертикально інтегрованої організації, який визначається як сумарна вартість доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) усіх юридичних та фізичних осіб, що входять до складу такої організації, - на вертикально інтегровану організацію за порушення вимог про відокремлення і незалежність оператора газотранспортної системи, передбачених цим Законом; 2)до 10 відсотків від річного доходу (виручки) оператора газотранспортної системи - на оператора газотранспортної системи за порушення вимог про відокремлення і незалежність оператора газотранспортної системи, передбачених цим Законом; 3)до 10 відсотків від річного доходу (виручки) власника газотранспортної системи - на власника газотранспортної системи за порушення вимог про відокремлення і незалежність оператора газотранспортної системи, передбачених цим Законом; 4) від 900 до 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - на посадових осіб вертикально інтегрованої організації або оператора газотранспортної системи за порушення вимог про відокремлення і незалежність оператора газотранспортної системи, передбачених цим Законом; 5)від 3000 до 50000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - на суб`єктів господарювання, що провадять господарську діяльність на ринку природного газу, що підлягає ліцензуванню: а)за провадження господарської діяльності на ринку природного газу, що підлягає ліцензуванню, без ліцензії, у тому числі провадження господарської діяльності на ринку природного газу за відсутності остаточного рішення про сертифікацію, прийнятого щодо відповідного суб`єкта; б)за порушення ліцензійних умов провадження відповідного виду господарської діяльності на ринку природного газу, що підлягає ліцензуванню; в)за порушення правил обліку та звітності суб`єктів ринку природного газу, передбачених цим Законом; г)за неподання інформації Регулятору, оператору газотранспортної системи або іншому суб`єкту ринку природного газу, якщо обов`язковість подання такої інформації встановлена законодавством; ґ)за відмову у доступі до газотранспортної або газорозподільної системи, газосховища або установки LNG у непередбачених законом випадках; д)за недодержання встановлених технічних норм та стандартів безпеки; 6)від 20 до 900 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - на посадових осіб суб`єктів господарювання, що провадять господарську діяльність на ринку природного газу, що підлягає ліцензуванню, за порушення, передбачені пунктом 5 цієї частини.

Як передбачає ч.7 цієї ж статті, рішення про накладення санкцій Регулятором оскаржуються в судовому порядку.

У зв`язку з чим, суд відзначає, що пп.18 п.2.2 глави 2 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності на ринку природного газу, затверджених постановою НКРЕКП від 16.02.2017 року №201, передбачено, що при провадженні ліцензованої діяльності ліцензіат повинен складати звітність, затверджену НКРЕКП, щодо провадження господарської діяльності з постачання природного газу та подавати її до НКРЕКП у встановленому порядку.

Так, постановою НКРЕКП від 07.07.2016 року №1234 затверджено форми звітності №5–НКРЕКП-газ-моніторинг (квартальна) «Звіт про діяльність постачальника природного газу». Відповідно до п. 1 розділу ІІ Інструкції щодо заповнення форми звітності №5–НКРЕКП-газ-моніторинг (квартальна) «Звіт про діяльність постачальника природного газу», затвердженої постановою НКРЕКП від 07.07.2016 року №1234, форма №5 складається постачальниками станом на останнє число звітного періоду і подається до НКРЕКП не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним періодом. Датою подачі форми №5 вважається дата її реєстрації в НКРЕКП.

У даному випадку, як стверджує позивач, ним було своєчасно надано таку звітність за ІІ квартал 2018 року, що доводиться відповідним повідомленням про вручення.

Суд зазначає в цьому контексті, що дійсно в матеріалах справи наявне повідомлення-розписка про вручення відправлення спецзв`язку від 9 липня 2018 року №112, адресоване НКРЕКП (вул.Смоленська, 19, м.Київ). У графі «одержав» проставлено: дата 20.07.2018 року, підпис, прізвище та ініціали Соловей Т.Г., що скріплено відбитком печатки НКРЕКП для пакетів.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що позивачем було виконано свій обов`язок із своєчасного подання відповідної звітності.

При цьому, суд критично оцінює доводи відповідача про те, що наведені докази не засвідчують подання саме форми №5 за ІІ квартал 2018 року, позаяк, обов`язок доказування в цій категорії справ покладено на відповідача (суб`єкта владних повноважень), який повинен належними й допустимими доказами спростувати доводи позивача та довести правомірність своїх дій чи рішень. Однак, на підтвердження своєї тези відповідачем не надано жодного доказу.

Більш того, навіть відповідно до даних відповідача, спірна звітність зареєстрована НКРЕКП 20.07.2018 року, проте (як стверджує відповідач), у його територіальному органі. При цьому, як визначено ч.3 ст.1 Закону України №1540-VIII, роботу Регулятора забезпечують його центральний апарат і територіальні органи. Відтак, наявність відповідних звітних матеріалів у територіальному органі свідчить про їх надходження до НКРЕКП і очевидну можливість їх аналізу та систематизації. Більш того, суд не бачить перешкод у можливості (за нагальної потреби) передачі відповідної звітності від територіального органу до центрального апарату, для чого в тому числі наявні сучасні засоби зв`язку.

Щодо спірного питання про належність сплати внеску на регулювання за І квартал 2018 року суд відзначає наступне.

Як передбачено ч.1 ст.11 Закону України №1540-VIII, фінансування Регулятора, його центрального апарату і територіальних органів здійснюється за рахунок надходження до спеціального фонду Державного бюджету України внесків на регулювання, які сплачуються суб`єктами господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, відповідно до статті 13 цього Закону. Внески на регулювання зараховуються до доходів спеціального фонду Державного бюджету України, не підлягають вилученню та використовуються за цільовим призначенням на фінансування діяльності Регулятора, його центрального апарату і територіальних органів.

Частинами 1-4 ст.13 цього ж Закону (акти в рішенні наводяться у відповідних редакціях, застосовних до спірних правовідносин за часом) визначено, що платниками внесків на регулювання є суб`єкти господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, визначену статтею 2 цього Закону.

Базою нарахування внеску на регулювання є чистий дохід платників внеску на регулювання від діяльності, що регулюється Регулятором, за звітний квартал.

Ставка внеску на регулювання визначається Регулятором щорічно шляхом ділення планового обсягу потреб у фінансуванні Регулятора на чистий дохід платників внеску на регулювання від діяльності, що регулюється Регулятором, за попередній рік.

Ставка внеску на регулювання підлягає перегляду Регулятором щоквартально з урахуванням обсягу чистого доходу платників внеску на регулювання від діяльності, що регулюється Регулятором, за попередній квартал.

Ставка внеску на регулювання не може перевищувати 0,1 відсотка чистого доходу платника внеску на регулювання від діяльності у сферах енергетики та комунальних послуг за попередній квартал.

Так, відповідно до Закону України №1540-VIII, Закону України «Про джерела фінансування органів державної влади» НКРЕКП було прийнято постанову від 06.04.2017 року №491 від «Про затвердження Порядку розрахунку та встановлення ставки внесків на регулювання», яким установлено методику визначення ставки внесків на регулювання та механізм сплати сум внесків на регулювання, які сплачуються суб`єктами господарювання, державне регулювання яких здійснюється НКРЕКП.

Відповідно до п.1 Порядку №491, він визначає методику визначення ставки внесків на регулювання та механізм сплати сум внесків на регулювання, які сплачуються суб`єктами господарювання, державне регулювання яких здійснюється Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

Цим же пунктом Порядку №491 дано визначення вживаним у ньому термінам, а саме: попередній квартал – квартал, що передує звітному (період, за який платники внеску подають звітні дані про чистий дохід); звітний квартал – базовий період для нарахування суми внеску на регулювання (квартал, в якому здійснюється розрахунок ставки внеску); поточний квартал – квартал, наступний за звітним (період, в якому здійснюється сплата внеску).

Згідно з п.2 Порядку №491, внески на регулювання сплачуються суб`єктами господарювання, які зазначені в Реєстрі суб`єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, діяльність яких регулюється Регулятором незалежно від форм власності (далі – платники внеску), зокрема: з виробництва, передачі, розподілу, постачання електричної енергії; з транспортування, розподілу, зберігання (закачування, відбору), надання послуг установки LNG, постачання природного газу; з транспортування нафти, нафтопродуктів та інших речовин трубопровідним транспортом; з виробництва теплової енергії на теплогенеруючих установках, включаючи установки для комбінованого виробництва теплової та електричної енергії, транспортування її магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами, постачання теплової енергії в обсягах понад рівень, що встановлюється умовами та правилами провадження господарської діяльності (ліцензійними умовами); з централізованого водопостачання та водовідведення в обсягах понад рівень, що встановлюється умовами та правилами провадження господарської діяльності (ліцензійними умовами).

Пунктом 3 Порядку №491 передбачено, що планова ставка внеску на регулювання визначається НКРЕКП щорічно до 01 травня поточного року (у відсотках, не більше ніж три знаки після коми) шляхом ділення планового (прогнозованого) обсягу потреби у фінансуванні на наступний рік на чистий дохід платників внеску від провадження діяльності, що регулюється НКРЕКП, за попередній рік за формулою

V = P/D*100 %, (1)

де V – планова ставка внеску на регулювання; Р – плановий обсяг потреб у фінансуванні НКРЕКП на наступний бюджетний рік відповідно до проекту кошторису НРКЕКП; D – сума чистого доходу платників внеску на регулювання від провадження діяльності, що регулюється НКРЕКП, за попередній рік.

Визначена НКРЕКП річна (планова) ставка внеску на регулювання оформляється постановою та не може перевищувати 0,1 відсотка чистого доходу платника внеску на регулювання від провадження діяльності, що регулюється НКРЕКП.

У відповідності з п.4 Порядку №491, ставка внеску на регулювання переглядається НКРЕКП щоквартально, з урахуванням наповнення доходної частини затвердженого кошторису НКРЕКП, не пізніше ніж в останній робочий день третього місяця звітного кварталу за формулою

Vkv = Pkv/Dkv*100 %, (2)

де Vkv – ставка внеску на регулювання, яка не може перевищувати 0,1 відсотка чистого доходу платника внеску на регулювання від провадження діяльності, що регулюється НКРЕКП; Рkv – 1/4 планового обсягу потреби у фінансуванні НКРЕКП на бюджетний рік відповідно до затвердженого кошторису НРКЕКП; Dkv – сума чистого доходу (база нарахування) платників внеску на регулювання від провадження діяльності, що регулюється НКРЕКП, за попередній квартал.

Ставка внеску на регулювання оформляється щокварталу постановою НКРЕКП.

Як передбачено п. 5 Порядку №491, сума внеску на регулювання визначається платником внеску щоквартально за формулою

Rkv = Dkv* Vkv/100 %, (3)

де Dkv – сума чистого доходу платника внеску від провадження діяльності, що регулюється НКРЕКП, за звітний квартал; Vkv – ставка внеску на регулювання, визначена постановою НКРЕКП.

Базою нарахування суми внеску на регулювання є чистий дохід платника внеску на регулювання від провадження діяльності, що регулюється НКРЕКП, за звітний квартал.

Відповідно до п.7 Порядку №491, внески на регулювання сплачуються щоквартально суб`єктами господарювання до спеціального фонду державного бюджету протягом перших 30 днів поточного кварталу, наступного за звітним. Сплачені понад необхідний розмір внески на регулювання не підлягають поверненню і враховуються при сплаті внеску на регулювання в наступних періодах.

Платники внеску подають до структурних підрозділів НКРЕКП на територіях звіт про сплату внеску на регулювання не пізніше другого робочого дня після встановленого строку сплати, за формою згідно з додатком 2.

Постановою НКРЕКП від 27.12.2017 року №1403 було визначено ставку внеску на регулювання на І квартал 2018 року в розмірі 0,073 відсотки.

При цьому, суд відзначає, що Порядок №491 містить чітке термінологічне визначення компонентів, застосовуваних при обчисленні внеску на регулювання (у п. 1, що наведено вище). Їх застосування в сукупності з іншими положеннями Порядку №491 дає можливість ствердити, що звітним роком зі сплати внеску у 2018 році є 2018 рік, звітними кварталами – відповідні І, ІІ, ІІІ, ІV квартали 2018 року. Відтак, для обчислення суми внеску за І квартал 2018 року слід враховувати чистий дохід за цей же квартал (який є «звітним») і ставку, що визначена постановою від 27.12.2017 року №1403 (саме як «ставку внеску на регулювання на I квартал 2018 року»).

Більш того, суд відзначає, що відповідно до абз.15 ч.1 ст.3 Закону України №877-V, одним із принципів державного нагляду (контролю) є принцип презумпції правомірності діяльності суб`єкта господарювання у разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів допускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків суб`єкта господарювання та/або повноважень органу державного нагляду (контролю). У зв`язку з чим, враховуючи спірні питання щодо ясності закону (в даному випадку підзаконних актів, які регламентують обрахунок конкретних розмірів внесків на регулювання), необхідно також керуватися засадою презумпції правомірності діяльності позивача, який застосував відповідні норми до їх найбільш адекватного розуміння. При цьому, на суб`єкта господарювання не повинен покладатися тягар відповідальності в разі можливості двозначного їх тлумачення.

Таким чином, суд приходить до висновку, що з урахуванням наведеного вище Порядку №491 і ставки за постановою від 27.12.2017 року №1403, позивачем було обґрунтовано та правомірно визначено й сплачено внесок на регулювання, подано відповідну звітність.

У частині стверджуваних порушень щодо несвоєчасних розрахунків із оптовими продавцями газу та операторами газотранспортної системи слід відзначити таке.

Дійсно, як не заперечується учасниками справи, при розрахунках за поставлений природній газ і його транспортування мала місце несвоєчасність у розрахунках (частково), що призвело до існування простроченої заборгованості, яка була погашена в пізніші терміни.

У той же час, як заявляє позивач, у такій ситуації відсутня його вина, а також, не дивлячись на цивільні (господарські) правовідносини між відповідними суб`єктами (оптовими продавцями газу, операторами газотранспортної системи та ТОВ «Львівгаз збут») у нього відсутня можливість впливу на своєчасність проведення розрахунків у частині сум наданих побутовим споживачам пільг, субсидій і компенсацій.

У зв`язку з чим, слід узяти до уваги, що ст.12 Господарського кодексу України обумовлено, що держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб`єктів господарювання є, зокрема, регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.

Одним із засобів державного регулювання господарської діяльності є надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.

Як передбачено ч.2 ст.16 Закону України «Про ринок природного газу», вразливі споживачі мають право на субсидію для відшкодування витрат за спожитий природний газ та іншу адресну допомогу, що надається у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Порядок захисту вразливих споживачів має: 1)визначати категорії вразливих споживачів; 2)визначати порядок обліку вразливих споживачів; 3)визначати заходи з моніторингу та державного контролю за належністю до категорії вразливих споживачів; 4)містити спеціальні заходи захисту вразливих споживачів стосовно відключення у критичні періоди з метою задоволення потреб таких споживачів у природному газі; 5)передбачати обсяг адресної допомоги для категорії вразливих споживачів. Адресна допомога надається вразливим споживачам у спосіб, що забезпечує її цільове використання.

Пунктом 9 ч.1 ст.87 Бюджетного кодексу України визначено, що до видатків, які здійснюються з Державного бюджету України, належать видатки, зокрема, на соціальний захист та соціальне забезпечення. Як визначає ч.2 ст.97 Бюджетного кодексу України, порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим визначаються Кабінетом Міністрів України.

Механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання житлових субсидій на оплату природного газу за рахунок субвенцій з державного бюджету визначався постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 року №256, згідно з п.4 якого перерахування сум субвенцій на фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення провадиться Казначейством згідно з помісячним розписом асигнувань державного бюджету, але в межах фактичних зобов`язань відповідних бюджетів щодо пільг, субсидій і допомоги населенню.

За змістом положень про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу (відносини у перехідний період), затверджених постановами Кабінету Міністрів України від 01.10.2015 року №758, від 18.10.2018 року №867, на постачальника природного газу покладено спеціальні обов`язки щодо постачання природного газу побутовим споживачам та релігійним організаціям (крім обсягів, що використовуються для провадження їх виробничо-комерційної діяльності).

Відповідно до частини шостої ст. 11 Закону України «Про ринок природного газу», для проведення розрахунків за спожитий природний газ постачальники природного газу, на яких покладені спеціальні обов`язки для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, їх структурні підрозділи, а також оптові продавці, що здійснюють продаж природного газу таким постачальникам на виконання спеціальних обов`язків, покладених на таких продавців, відкривають в установах уповноважених банків поточні рахунки із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять як плата за спожитий природний газ від споживачів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 року №792 затверджено Порядок відкриття (закриття) поточних рахунків із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять за спожитий природний газ та Порядок проведення розрахунків за спожитий природний газ.

Таким чином, розрахунки з продавцями газу та операторами газотранспортної системи на суму наданих побутовим споживачам пільг, субсидій і компенсацій певним чином залежать від зазначеного вище механізму та надходження коштів з державного бюджету по фінансуванню відповідних витрат.

У той же час, у постанові від 26.06.2020 у справі №904/1210/18 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про те, що аналіз положень Порядку відкриття (закриття) рахунків та Порядку проведення розрахунків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 року №792, в сукупності з приписами частини шостої ст.11 Закону України «Про ринок природного газу» дозволяє дійти висновку, що хоча Постановою №792 визначено спеціальний механізм проведення розрахунків, який усуває газопостачальні підприємства від розподілу коштів, сплачених споживачами за спожитий ними природний газ на поточні рахунки із спеціальним режимом використання, однак положення Постанови №792 не обмежують газопостачальні підприємства у можливості виконати свої обов`язки з оплати отриманого газу за договорами, укладеними з оптовими продавцями, шляхом здійснення розрахунків у інший спосіб, ніж з поточних рахунків із спеціальним режимом використання; не ставлять повноту та своєчасність виконання газопостачальними підприємствами договірних обов`язків з оплати отриманого газу на користь оптових продавців в залежність від оплати газу споживачами; не скасовують і не обмежують відповідальність споживачів перед газопостачальними підприємствами за невиконання обов`язків з оплати за спожитий газ; не змінюють строків здійснення розрахунків за договорами, укладеними між газопостачальними підприємствами та оптовими продавцями.

Отже, враховуючи вказану правову позицію об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, слід вважати, що приписи Постанови №792 самі по собі не змінюють строків розрахунків за Договором, не позбавляють Відповідача можливості впливати на їх своєчасність.

У зв`язку з чим, у цій частині суд вважає доводи ТОВ «Львівгаз збут» хибними, а тому, не знаходить підстав для висновку про належне виконання позивачем своїх зобов`язань по розрахунках за природній газ і його транспортування.

Також суд оцінює як необґрунтовані аргументи позивача, наведені ним при оскарженні спірної постанови НКРЕКП, у частинах строків подання номінацій і направлення інформації до НКРЕКП.

А саме, уточнивши позовну заяву в цій справі, ТОВ «Львівгаз збут» додатково навело відповідні обставини (які викладені відповідачем як порушення зі сторони позивача, що в тому числі призвело до накладення на нього штрафу) і ствердило про зумовлення таких порушень технічними та надміром звітної інформації і стислістю строків її подання, а також позивач заявив про подальше усунення недоліків і дотримання вимог нормативно-правових актів у цій частині.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем було фактично визнано обставини щодо відповідних порушень, що в силу ч.1 ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України усуває необхідність доказування.

Отже, відповідні порушення не підлягають доказуванню, вважаються встановленими й можливість застосування за них передбаченої відповідальності є правомірною дискрецією контролюючого органу. При цьому, аргументи позивача щодо причин порушень і подальшого їх недопущення не можуть нівелювати факт порушень та наявності підстав для відповідальності.

Резюмуючи, суд оцінює заявлені вимоги та, зваживши на підстави позову, його предмет, відзначає, що спірною постановою від 20.12.2019 року №2999 на позивача було накладено штраф у розмірі 51000 грн. сукупно за кілька порушень. При цьому, окремі з цих стверджуваних порушень не знайшли належного підтвердження в ході судового розгляду цієї справи.

У зв`язку з чим, враховуючи те, що застосована НКРЕКП відповідальність не може бути розмежована в залежності від порушення, допущеного позивачем, а суд не наділений повноваженнями притягувати до відповідальності за окремі порушення відповідно до приписів Закону України «Про ринок природного газу», суд вважає за можливе й необхідне визнати оспорювану постанову протиправною та скасувати в цілому.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1)на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2)з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3)обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4)безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6)розсудливо; 7)з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8)пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9)з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10)своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд, вирішуючи даний спір, також відзначає, що відповідно до ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, висловленій, зокрема, у пар.45 рішення в справі «Бочаров проти України», пар.53 рішення в справі «Федорченко та Лозенко проти України», пар.43 рішення в справі «Кобець проти України», при оцінці доказів і вирішенні спору суду слід керуватися критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, встановлюючи істину в справі слід базуватися передусім на доказах, які належно, достовірно й достатньо підтверджують ті чи інші обставини таким чином, щоби не залишалося щодо них жодного обґрунтованого сумніву.

Зібрані і досліджені матеріали цієї справи частково підтверджують доводи позивача та обґрунтовують його позовні вимоги. При цьому, відповідачем не доведено в повному обсязі правомірність своїх дій та рішень у відповідності до вимог, встановлених ч.2 ст.19 Основного Закону та ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відтак, беручи до уваги все вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також їх письмові доводи, суд приходить до обґрунтованого висновку про те, що позов підлягає до задоволення повністю, позаяк, виокремити зі застосованої суми штрафу окремі складові (відповідно до стверджуваних порушень – тих які дійсно були допущені та тих, які були спростовані) неможливо.

Відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з нормами ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких відносяться витрати на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

У зв`язку з чим, суд розподіляє обґрунтовані та підтверджені судові витрати шляхом їх покладення на відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 14, 73-78, 90, 132, 139, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут» (код ЄДРПОУ 39594527; вул.Золота, 42, м.Львів) до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (код ЄДРПОУ 39369133; вул.Смоленська, 19, м.Київ) про визнання протиправною та скасування постанови задоволити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 20.12.2019 року №2999 «Про накладення штрафу на ТОВ «Львівгаз збут» за порушення Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання природного газу та здійснення заходів державного регулювання».

Стягнути з Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (код ЄДРПОУ 39369133; вул.Смоленська, 19, м.Київ) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут» (код ЄДРПОУ 39594527; вул.Золота, 42, м.Львів) витрати по сплаті судового збору у сумі 2102 (дві тисячі сто дві) грн. 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України, з врахуванням гарантій, встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до пп.15.5 п.15 Розділу VII Перехідні положення КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Суддя Сасевич О.М.

Повний текст рішення складено та підписано 17.12.2020 року.