Рішення № 93624970, 17.12.2020, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2020 року м. Житомир справа № 240/12887/20

категорія 106030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Єфіменко О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А2772 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом, в якому просить:

- визнати протиправними дії Військової частини А2772 щодо невчасної виплати на його користь грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій в сумі 19823,26 грн (з урахуванням стягнутих податків, зборів);

- зобов`язати Військову частину А2772 на підставі Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 нарахувати та виплатити на його користь середній заробіток за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 13.04.2018 до 24.07.2020.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що відповідачем порушено його конституційні права на соціальний захист, за що настає відповідальність передбачена ст.117 Кодексу законів про працю України (виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні), оскільки у день звільнення із військової служби йому не виплачено усіх коштів передбачених законодавством України, зокрема компенсації за невикористану додаткову відпустку.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 14.08.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрите провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику (повідомлення) учасників справи. Встановлено відповідачу строк для подання до суду відзиву на позов.

На виконання вимог ухвали судді відповідач подав до суду відзив №638/14/211 від 22.09.2020 (а.с.26-32), в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Вказує, що грошова компенсація за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, - не є щомісячним чи одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, що підтверджується пунктом 2 Розділом І наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», а відтак не підпадає під дію статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та статей 116, 117 Кодексу законів про працю України.

Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, дійшов наступного висновку.

Встановлено, що ОСОБА_1 , проходив військову службу у Збройних Силах України та перебував на фінансовому засбезпеченні Військової частини А2772 та з 14.12.2018 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 14.02.2005 (а.с.6).

Відповідно до наказу Міністра оборони України (по особовому складу) № 51 від 26.02.2018 (а.с.10) позивач звільнений з військової служби у запас відповідно до пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за підпунктом «б» та наказом начальника командира Військової частини А2772 (по стройовій частині) № 82 від 13.04.2018 виключений зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення з 13.04.2018 (а.с.10).

Як свідчать матеріали справи, при звільненні відповідачем не нараховано та не виплачено позивачу компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за періоди з 2016 року по 2018 рік, передбачену Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», що у свою чергу слугувало підставою для звернення позивача до суду за захистом своїх прав.

За результатами розгляду якого рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 26.06.2020 у справі №560/2251/20 адміністративний позов задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність Військової частини А 2772 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби та зобов`язано Військову частину А 2772 нарахувати та виплатити позивачу, грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

На підставі рішення суду Військова частина А2772 виплатила позивачу вказану компенсацію у розмірі 19823,26 грн, що підтверджується банківською випискою яка міститься в матеріалах справи (а.с.15).

Позивач вважає порушеними його конституційні права, а тому звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд вказує наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Відповідно до частин 1 - 4 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Водночас, право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні врегульовано приписами Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України).

Слід зауважити, що положення трудового законодавства (в тому числі й Кодексу законів про працю України) не поширюються на правовідносини, що виникають при визначенні норм оплати грошового забезпечення військовослужбовців, порядку такого грошового забезпечення, оскільки такі врегульовані спеціальним законодавством. Разом із тим, спеціальне законодавство, яким визначено порядок, умови, склад, розміри грошового забезпечення військовослужбовців, не врегульовує відносини, що пов`язані із затримкою розрахунку при звільненні (припинення контракту про проходження військової служби) військовослужбовців з лав Збройних Сил України, відповідальності за затримку розрахунку при такому звільненні. Відтак, в такому разі застосуванню підлягають положення Кодексу законів про працю України.

При цьому, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року №8-рп/2002 при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Частиною 1 статті 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Строки проведення розрахунку при звільненні та відповідальність за недотримання таких строків визначені статтями 116 та 117 КЗпП України.

Так, у статті 116 КЗпП України йдеться про те, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Водночас, статтею 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Однак, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відтак, вказаними нормами визначено обов`язок роботодавця провести розрахунок із працівником саме в день його звільнення; при цьому, у разі наявності вини власника або уповноваженого ним органу щодо невиплати працівникові належних йому сум при звільненні, в такому разі при відсутності спору щодо розміру таких сум підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З матеріалів справи встановлено, що відповідачем при виключенні ОСОБА_1 із списків особового складу військової частини, усіх належних останньому виплат не проведено, адже при розрахунку таких сум відповідачем не було виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки.

При цьому, на виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 26.06.2020 у справі №560/2251/20 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки позивачу виплачено лише 24.07.2020.

Отже, зважаючи на те, що відповідач не провів з позивачем при звільненні з військової служби остаточний розрахунок, останній має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" №100 від 08.02.1995 передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

У матеріалах справи міститься банківська виписка від 31.03.2020 №32СК93Н7U8МАQ9R9 (а.с.15) зі змісту якої вбачається, що ОСОБА_1 нараховано та виплачено компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 19823,26 грн.

Згідно з довідкою № 480 від 14.06.2018, виданою Військової частини А2772 розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за лютий 2018 року становив 8558,75 грн, а за березень 2018 року -14375,24 грн.

Так, при здійсненні позивачем розрахунку середньоденне грошове забезпечення останнього -388,71 грн ((8558,75 грн +14375,24 грн.)/59 день).

Затримка розрахунку складає 834 календарних днів.

Сума стягнення 324184,14 грн ( 834 днів х 388,71грн).

Втім, суд вважає, що в порівнянні із виплаченою позивачу сумою компенсації за невикористані календарні дні 19823,26 грн, з сумою компенсації за невчасний розрахунок - 324184,14 грн, не можна вважати співмірною, оскільки остання більш ніж в десять разів перевищує суму компенсації за невикористану відпустку.

Так, застосування судом критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц.

За висновками Великої Палати Верховного Суду зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Аналіз викладених норм, дає підстави вважати, що при вирішенні вказаного спору, суд повинен враховувати такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Вказаний підхід застосований Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду при вирішенні справи № 806/2473/18 і викладений у постанові від 30.10.2019.

У свою чергу, за приписами частини 5 статті 242 КАС України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на викладені норми, та враховуючи обставини справи суд вважає, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, середній заробіток за час затримки розрахунку підлягає перерахуванню та виплаті позивачу у розмірі, що дорівнює сумі компенсації за невикористану додаткову відпустку, а саме - 19823,26 грн.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають до задоволення.

Зважаючи на відсутність документально підтверджених судових витрат, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись статтями 9, 77, 90, 242-246, 256 Кодексу адміністративного судочинства України,

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) до Військової частини А2772 (вул. Шкільна, 3, м.Бердичів, Житомирська область,13302. РНОКПП/ЄДРПОУ: 26605516) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії - задовольнити.

Визнати протиправними дії Військової частини А2772 щодо невчасної виплати на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій в сумі 19823,26 грн (з урахуванням стягнутих податків, зборів).

Зобов`язати Військову частину А2772 на підставі Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" №100 від 08.02.1995 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 13.04.2018 до 24.07.2020 у розмірі 19823 (дев`ятнадцять тисяч вісімсот двадцять три) грн 26 коп.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Єфіменко

Повний текст рішення складено: 17.12.2020.