Рішення № 93623638, 08.12.2020, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2020 року Справа № 915/758/20

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Ржепецького В.О., за участі секретаря судового засідання Матвєєвої А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “КІТ-АВТО” (54058, м. Миколаїв, вул. Озерна, 31, кв. 87, код ЄДРПОУ 31613199)

до відповідача: Виконавчого комітету Миколаївської міської ради (54001, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 20, код ЄДРПОУ 04056612)

про: визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради,

за участю представників сторін:

від позивача: Татарінов В.П., згідно ордера

від відповідача: Бондарєв Р.С. (самопредставництво),

встановив:

04.06.2020 позивач звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою від 03.06.2020 до відповідача, якою просить суд:

1) визнати законним та скасувати рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 20.12.2006 №2737 “Про внесення змін до рішень виконкому міської ради від 27.10.06 №2057 “Про зміну та надання адрес та внесення змін до рішень виконкому міської ради” та від 24.11.06 №2318 “про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна за юридичними особами”.

Позовні вимоги обгрунтовано тим, що виконком Миколаївської міської ради приймаючи рішення від 20.12.2006 №2737 порушив вимоги ст. 19 Конституції України та ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», оскільки не мав права скасовувати свої рішення від 27.10.2006 №2057 та від 24.11.2006 №2318. На підставі оскаржуваного рішення прокуратура заперечує факт наявності у позивача права власності на нерухоме майно. На думку позивача, ефективним способом захисту його прав є визнання протиправним та скасування рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 20.12.2006 №2737.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.06.2020, справі присвоєно єдиний унікальний номер 915/758/20 та визначено головуючим у справі суддю Ржепецького В.О.

Ухвалою суду від 09.06.2020 позовну заяву залишено без руху з підстав недотримання позивачем п. 4 ч. 3 ст. 162, п. 2 ч. 1, ч. 4 ст 164 ГПК України, а саме:

- до заяви не додано доказів сплати судового збору за заявлені дві немайнові вимоги;

- до позовної заяви додано витяги з оскаржуваних актів замість копій зазначених актів,

- прохальна частина позовної заяви не містить змісту позовних вимог щодо стягнення з відповідача судових витрат.

15.06.2020 позивачем подано суду заяву про зміну предмету позову, якою позивач просить суд: визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 20.12.2006 №2737, яким відмінені п. 26 рішення виконкому міської ради від 27.10.2006 №2057 про надання автостоянці по вул. Лазурній на території 2-ої черги мікрорайону “Намив”, яка належить ТОВ “КІТ-АВТО”, адреси: вул. Лазурна, 1-б та п. 1.22 рішення виконкому міської ради від 24.11.2006 №2318 про оформлення права власності на будівлю автостоянки за Літ.А-1 площею 10,5 кв.м. та споруди, які розташовані по вул. Лазурній, 1-б за ТОВ “КІТ-АВТО”.

До заяви позивачем додано доказ направлення копії заяви про зміну предмету позову відповідачу.

Заява містить клопотання позивача про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження.

15.06.2020 позивачем подано суду заяву від 15.06.2020, до якої додано архівну копію рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 20.12.2006 №2737.

Ухвалою суду від 22.06.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, відмовлено позивачеві у задоволені клопотання позивача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження. Судом постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначити на 09 липня 2020 року о 10:50, встановлено сторонам процесуальні строки для подання суду заяв по суті справи.

09.07.2020 судом постановлено протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження у справі та відкладення підготовчого засідання у справі на 14.09.2020 о 10:00 год.

Відзивом (вх. №10693/20 від 31.08.2020) відповідач просить суд у задоволені позову відмовити.

Заперечення обгрунтовано посиланням на норми ст. ст. 40, 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та п.6.1. Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, яке затверджене наказом Міністерства юстиції України від 28.01.2003 №6/5 і зареєстровано в Міністерстві юстиції України 28.01.2003 за №66/7387 та мотивовано тим, що позивачем земельна ділянка використовувалась за відсутності будь-яких правовстановлюючих документів, будівництво об`єкту здійснено за відсутності належних дозвільних документів на початок виконання будівельних робіт та введення об`єкту в експлуатацію.

На думку відповідача, позивач не міг набути право власності на вказаний об`єкт у законний спосіб, рішення виконкому Миколаївської міської ради від 21.12.2006 №2737 є правомірним та таким, що спрямоване на забезпечення загального інтересу територіальної громади м. Миколаєва як власника земельної ділянки.

03.09.2020 позивачем подано до суду відповідь на відзив на позовну заяву. Позивач вважає позовні вимоги обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню посилаючись на те, що відповідач спочатку рішенням від 24.11.2006 №2318 оформив право власності позивача та видав відповідне свідоцтво про право власності від 29.11.2006, а пізніше власним рішенням від 20.12.2006 скасував раніше прийняте ним рішення, яке на той час вже було виконано.

Позивач вважає, що відповідач відзивом не спростовує жодного з доводів позивача, що відповідачем порушено порядок скасування незаконного рішення в судовому порядку як це передбачено законом.

14.09.2020 судом постановлено протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження у справі на 30 днів та відкладення підготовчого засідання на 19.10.2020 о 09:40 год.

19.10.2020 судом постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення розгляду справи по суті на 10.11.2020 о 09:30 год.

10.11.2020 року розгляд справи по суті не відбувся у зв`язку із знаходженням головуючого судді на лікарняному.

Ухвалою суду від 16.11.2020 судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 08.12.2020 о 10:30 год.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Враховуючи викладене, суд розглядає позовні вимоги з урахуванням заяви від 15.06.2020 про зміну предмету позову.

У судовому засіданні 08.12.2020 представник позивача позовні вимоги підтримав, просить позов задовольнити.

Представник відповідача заперечує позовні вимоги з підстав, викладених у відзиві, просить у задоволені позову відмовити.

08.12.2020 у судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

Пунктом 26 рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 27.10.2006 № 2057 автостоянці по вул. Лазурній на території 2-ої черги мікрорайону «Намив», яка належить ТОВ «КІТ-АВТО», надано нову адресу: вул. Лазурна, 1-б.

Пунктом 1.22 рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 24.11.2006 № 2318 «Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна за юридичними особами» вирішено оформити право власності на об`єкт нерухомого майна, який розташовано в м. Миколаєві на будівлю автостоянки за літ. А-1 загальною площею 10,5 кв.м та споруди, які розташовані по вул. Лазурній, 1-б, за ТОВ «КІТ-АВТО».

На підставі рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 24.11.2006 №2318 позивачем 29.11.2006 отримано свідоцтво про право власності на нерухоме майно серія ЯЯЯ №894400, тип об`єкта – нежитлова будівля, автостоянка, по вул. Лазурній, 1Б в м. Миколаєві, яке складається з нежитлової будівлі літ. А – загальною площею 10, 5 кв.м., огорож та споруд.

Рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 20.12.2006 № 2737 відмінено п. 26 рішення виконкому міської ради від 27.10.06 № 2057 про надання автостоянці по вул. Лазурній на території 2-ої черги мікрорайону «Намив», яка належить ТОВ «КІТ-АВТО», адреси: вул. Лазурна, 1-б; та п.1.22 рішення виконкому міської ради від 24.11.06 № 2318 про оформлення права власності на будівлю автостоянки за Літ.А-1 площею 10.5 кв.м та споруди, які розташовані по вул. Лазурній, 1-б, за ТОВ «КІТ-АВТО».

Предметом позову у даній справі є визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 20.12.2006 №2737.

При вирішенні спору судом враховано наступне.

Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з нормами статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Відповідно до положень статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.

Частиною другою ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету міністрів України, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Згідно зі ст.41 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" районні у містах ради (у разі їх створення) та їх виконавчі органи відповідно до Конституції та законів України здійснюють управління рухомим і нерухомим майном та іншими об`єктами, що належать до комунальної власності територіальних громад районів у містах, формують, затверджують, виконують відповідні бюджети та контролюють їх виконання, а також здійснюють інші повноваження, передбачені цим Законом, в обсягах і межах, що визначаються міськими радами.

У рішенні Конституційного Суду України від 16.04.2009 № 7-рп/2009 у справі № 1-9/2009 за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень ч. 2 ст. 19, ст. 144 Конституції України, ст. 25, ч. 14 ст. 46, частин 1, 10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) Конституційний Суд України дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування мають право приймати рішення, вносити до них зміни та скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, керуючись у своїй діяльності ними та актами Президента України, Кабінету Міністрів України.

Таким чином, рішення органу місцевого самоврядування, зокрема, про оформлення права власності не є правовстановлюючим документом, на підставі якого у позивача виникає право власності. За цим рішенням відповідача у позивача не виникло право власності, а лише виникла правова підстава для оформлення такого права.

Отже, рішення відповідача само по собі не є правовстановлюючим документом, а лише легітимізує наявне право власності, створює правову підставу для оформлення (державної реєстрації) речового права на майно в установленому законодавством порядку (постанова Верховного Суду від 31.01.2018 у справі №911/1563/17).

У вказаному рішенні Конституційного Суду України також зазначено, що зі змісту частини другої ст. 144 Конституції України та частини десятої ст. 59 Закону вбачається, що рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними з ініціативи заінтересованих осіб судом загальної юрисдикції, тобто в судовому порядку. Однак, як вважає Конституційний Суд України, це не позбавляє орган місцевого самоврядування права за власною ініціативою або ініціативою інших заінтересованих осіб змінити чи скасувати прийнятий ним правовий акт (у тому числі і з мотивів невідповідності Конституції чи законам України).

Конституційний Суд України зазначив, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.

Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп у справі щодо несумісності депутатського мандата.

Аналіз наведених положень свідчить про можливість скасування органом місцевого самоврядування власного рішення, у той же час, реалізація зазначених повноважень можлива у разі дотримання сукупності умов, зокрема:

а) відсутність факту виконання рішення, що скасовується;

б) відсутність факту виникнення правовідносин, пов`язаних з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів або ж відсутність заперечень суб`єктів правовідносин щодо їх зміни чи припинення у разі виникнення таких правовідносин.

Натомість ключовим питанням у контексті можливості скасування органом місцевого самоврядування свого владного управлінського рішення, є визначення того, яким за своєю правовою природою є відповідний акт: нормативним чи ненормативним.

Слід зазначити, що ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Отже, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 04.06.2013 у справі № 21-64а13 та 25.05.2016 у справі № 21-5459а15.

Верховним Судом в постанові від 24 липня 2019 року у справі №182/2428/16-а(2-а/0182/102/2016) висловлено правову позицію, що визначальною особливістю нормативного акта є його спрямованість на врегулювання відносин множинної кількості суб`єктів відповідних правовідносин - двох чи більше учасників певного виду відносин. Тобто об`єктом правового регулювання є встановлення загальних правил поведінки між декількома суб`єктами, що беруть на себе права чи обов`язки, що призводить до виникнення, зміни чи припинення відповідних правовідносин. Адресата юридичних приписів нормативного акта неможливо чітко ідентифікувати, оскільки ним потенційно може бути кожна особа, що зацікавлена у реалізації свого суб`єктивного права або охоронюваного законом інтересу.

Тим часом ненормативні акти мають своїм предметом вплив на чітко визначеного суб`єкта права, якому надаються певні права або на якого покладається певні обов`язки. І об`єктом правового регулювання тут виступає потреба закріплення певної суб`єктивної волі щодо конкретної особи, що зумовлює виникнення певних змін у правовому статусі цієї особи. Тож адресат юридичних приписів ненормативного акта завжди чітко визначений, і залежно від обставин, ініціатором його видання може бути як адресат, так і видавник відповідного акта.

Тобто співвідношення між нормативними актами та ненормативними визначається, зважаючи на мету їхнього видання: ненормативний акт є актом реалізації норм права, який видається тільки задля розв`язання певної ситуації за індивідуально-визначених обставин та умов, тоді як нормативні акти містять приписи права, що стосуються прав та інтересів невизначеного кола суб`єктів, і яке реалізуються без темпоральних обмежень.

На підставі наведеного, господарський суд констатує, що рішення №2057 від 27.10.2006 та №2318 від 24.11.2006 є ненормативними правовими актами одноразового застосування, які вичерпали свою дію фактом їхнього виконання, а отже не могли бути скасовані.

Разом з тим, скасування таких актів подальшим рішенням органу місцевого самоврядування не породжує правових наслідків для власника майна, оскільки захист порушеного права у разі спору про право власності на майно має вирішуватися за нормами цивільного (господарського) законодавства в окремому позовному провадженні.

Постановлення відповідачем спірного рішення №2737 від 20.12.2006 не порушує право позивача на володіння майном, яке виникло на підставі правовстановлюючих документів, а саме свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 29.11.2006 Серія ЯЯЯ№894400 (а.с. 9), їх скасування судом не призведе до поновлення жодних прав.

Наведений висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною, зокрема, в постанові Верховного Суду України від 09 листопада 2016 року у справі №916/654/15-г.

Обставини звернення прокурора з позовом в іншій справі, про які йдеться в цьому позові, цих тверджень не спростовують, та не можуть свідчити про фактичне порушення відповідачем в цій справі тих чи інших прав та законних інтересів позивача.

Тобто, обраний позивачем спосіб захисту свого права шляхом визнання незаконним і скасування рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 20.12.2006 № 2737, яким відмінено п. 26 рішення виконкому міської ради від 27.10.06 № 2057 про надання автостоянці по вул. Лазурній на території 2-ої черги мікрорайону «Намив», яка належить ТОВ «КІТ-АВТО», адреси: вул. Лазурна, 1-б; та п.1.22 рішення виконкому міської ради від 24.11.06 № 2318 про оформлення права власності на будівлю автостоянки за Літ.А-1 площею 10.5 кв.м та споруди, які розташовані по вул. Лазурній, 1-б, за ТОВ «КІТ-АВТО», не забезпечує реального захисту порушеного права власника майна, а значить в будь-якому випадку не приведе до поновлення прав позивача, які він вважає порушеними внаслідок прийняття спірного рішення.

За таких обставин, в позові слід відмовити.

Судові витрати, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити.

2. Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.

3. Рішення може бути оскаржене в порядку, визначеному статтею 256 і підпунктом 17.5 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Сторони у справі:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю “КІТ-АВТО” (54058, м. Миколаїв, вул. Озерна, 31, кв. 87, код ЄДРПОУ 31613199)

відповідач: Виконавчий комітет Миколаївської міської ради (54001, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 20, код ЄДРПОУ 04056612)

Повний текст судового рішення складено і підписано 18.12.2020.

Суддя В.О. Ржепецький