Рішення № 93623295, 02.12.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.12.2020Справа № 910/14431/18

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого - судді Лиськова М.О.,

при секретарі судового засідання Свириденко А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Систем Пауер Інжиніринг"

до 1. Міністерства юстиції України

та 2. Державної казначейської служби України

третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача:

Старший державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства

юстиції України - Сіренко С.В.

про стягнення 35 791 346,99 грн.

За участі представників учасників справи згідно протоколу судового засідання

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Систем Пауер Інжиніринг" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Міністерства юстиції України та Державної казначейської служби України про стягнення 35 791 346,99 грн. шкоди, завданої неправомірним рішеннями державного виконавця.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на заподіяння збитків, а саме матеріальної шкоди в розмірі 35 791 346,99 грн., обумовленої неправомірним діями (рішенням) державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо зняття арешту з грошових коштів, які знаходились на поточних рахунках боржника - ТОВ "Зв`язоктехсервіс" у вказаному розмірі, постановою від 11.12.2017 року ВП № 54339026, в результаті чого виконавчий документ позивача було повернуто без виконання постановою від 21.08.2018 року ВП № 54339026, у зв`язку з відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення. Отже, на думку позивача, вказана сума підлягає відшкодуванню з бюджету на підставі ст. 1166 ЦК України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.03.2019 у справі №910/14431/18 позовні вимоги задоволено повністю. На підставі рішення суду з Державного бюджету України через Державну казначейську службу підлягає стягненню на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Систем Пауер Інжиніринг" 35 729 306, 27 грн. шкоди

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.10.2019 рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове рішення, яким в позові відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 27.05.2020 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Систем Пауер Інжиніринг" задовольнити частково. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.10.2019 і рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2019 у справі № 910/14431/18 скасовано та направлено справу № 910/14431/18 на новий розгляд до суду першої інстанції.

16.06.2020 матеріали справи № 910/14431/18 надійшли до Господарського суду міста Києва та згідно автоматизованої системи документообігу передані на розгляд судді Лиськова М.О.

Ухвалою суду від 22.06.2020 вирішено прийняти справу №910/14431/18 до свого провадження та розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначити на 15.07.2020.

13.07.2020 від позивача до суду надійшли пояснення по справі.

14.07.2020 Міністерством юстиції подано пояснення по справі.

Під час судового засідання, призначеного на 15.07.2020 судом задоволено заяви про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України - Сіренко С.В. та ухвалено відкласти підготовче засідання на 02.09.2020.

13.08.2020 позивачем подано документи на виконання вимог ухвали суду.

21.08.2020 до суду надійшли пояснення по справі від Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

02.09.2020 Міністерством юстиції подано клопотання про відкладення розгляду справи.

Протокольною ухвалою від 02.09.2020 підготовче засідання відкладено на 23.09.2020.

23.09.2020 року підготовче судове засідання не відбулось у зв`язку із перебуванням судді Лиськова М.О. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.10.2020 розгляд справи у судовому засіданні призначено на 21.10.2020.

Протокольною ухвалою від 21.10.2020, суд ухвалив закрити підготовче провадження у справі та призначити розгляд справи по суті на 11.11.2020.

11.11.2020 під час судового засідання після дослідження доказів перед судовими дебатами, суд ухвалив відкласти розгляд справи на 25.11.2020.

Протокольною ухвалою від 25.11.2020 розгляд справи відкладено на 02.12.2020.

В судове засідання 02.12.2020 з`явилися представники позивача, відповідача-1 та третьої особи.

Представник позивача позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить їх задовольнити., з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог.

Представники відповідача-1 та третьої особи проти задоволення позовних вимог заперечили в повному обсязі.

Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

Таким чином, приймаючи до уваги, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи у судовому засіданні 02.12.2020 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.04.2017 року у справі №910/3060/17 задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю «СИСТЕМ ПАУЕР ІНЖИНІРИНГ» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗВ`ЯЗОКТЕХСЕРВІС» 46 298 506 грн. 95 коп. основного боргу, 1 065 499 грн. 89 коп. 17,5 % річних, 509 283 грн. 58 коп. інфляційних втрат, 1 704 799 грн. 82 коп. пені та 240 000 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

На виконання вказаного рішення, яке набрало законної сили, судом видано наказ у справі №910/3060/17 від 06.06.2017 року.

За заявою стягувача 20.07.2017 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рубель І.В. відкрито виконавче провадження №54339026 з примусового виконання вказаного наказу від 06.06.2017 року у справі № 910/3060/17.

Окрім цього на примусовому виконанні у відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України перебувало зведене виконавче провадження № 54209375, з примусового виконання виконавчих документів, в яких боржником є Товариство з обмеженою відповідальністю «Зв`язоктехсервіс».

У складі вказаного зведеного виконавчого провадження № 54209375 перебували:

виконавче провадження № 52419400 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 29.03.2016 року у справі № 910/9162/16 про стягнення з ТОВ «Зв`язоктехсервіс» на користь Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут" боргу у сумі 82 301,37 грн.;

виконавче провадження № 54062613 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 12.08.2016 року у справі № 910/19917/15 про стягнення з ТОВ «Зв`язоктехсервіс» на користь ДП НЕК «УКРЕНЕРГО» боргу у сумі 4203,17 грн.;

виконавче провадження № 53532533 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 09.02.2017 року у справі № 910/7545/16 про поворот виконання рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2016 року по справі № 910/7545/16 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Зв`язоктехсервіс» на користь Державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго» 43 900 925 грн. 25 коп. основного боргу, 2 011 023 грн. 20 коп. пені, 274 230 грн. 43 коп. - 3% річних, 658 513 грн. 87 коп. збитків від інфляції, 206 700 грн. 00 коп. судового збору;

виконавче провадження №54962294 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва №910/7545/16 від 09.02.2017 про поворот виконання рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2016 у справі № 910/7545/16 про стягнення з ТОВ «Зв`язоктехсервіс» на користь ДП «НЕК «Укренерго» 43 900 925,25 грн. основного боргу, 2 011 023,20 грн. пені, 274 230,43 грн. - 3% річних, 658 513,87 грн. збитків від інфляції, 206 700,00 грн. судового збору.

20.07.2017 постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рубель І.В. виконавче провадження № 54339026 приєднане до зведеного виконавчого провадження №54209375 на підставі ст. 30 Закону України «Про виконавче провадження» та п. 14 розділу ІІІ Інструкції з примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року № 512/5 (в редакції наказу Мінюсту України № 2832/5 від 29.09.2016 року),

04.08.2017 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рубель І.В. постановою у ВП № 54339026 накладений арешт на грошові кошти, що містяться на всіх рахунках боржника в ПАТ «ЮНЕКС БАНК» (МФО 322539), ПАТ «АБ «РАДАБАНК» (МФО 306500), ПАТ «Фінансовий партнер» (МФО 380872), ПАТ «БМ Банк» (МФО 380913), ПАТ «АКБ «ІНДУСТРІАЛБАНК» (МФО 313849), ПАТ «СБЕРБАНК» (МФО 320627), а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, у межах суми стягнення з урахуванням виконавчого збору 54 882 200,63 грн.

Листом від 06.11.2017 року №176/10-1-1 ПАТ «АБ «РАДАБАНК» на запит повідомив державного виконавця, що станом на 02.11.2017 року вихідний залишок коштів на рахунку ТОВ «ЗВ`ЯЗОКТЕХСЕРВІС» НОМЕР_1 складав 34 840 678,47 грн.

Листом від 30.10.2017 року №102-6Г ПАТ «ЮНЕКС БАНК» на запит повідомив державного виконавця, що станом на 27.10.2017 року залишок коштів на рахунку ТОВ «ЗВ`ЯЗОКТЕХСЕРВІС» НОМЕР_2 складав 950 668,52 грн.

29.11.2017 року позивач звернувся до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України з клопотанням про списання арештованих коштів ТОВ «ЗВ`ЯЗОКТЕХСЕРВІС» на користь ТОВ «СИСТЕМ ПАУЕР ІНЖИНІРИНГ» (вх.№36164-01-33-17 від 29.11.2017 року) з метою примусового виконання рішення суду у справі № 910/3060/17.

До клопотання додана ухвала Печерського районного суду м. Києва від 17.11.2017 у справі №757/67651/17-к, роздрукована з ЄДРСР, згідно якої клопотання власника арештованого майна представника ТОВ «ЗВ`ЯЗОКТЕХСЕРВІС» ОСОБА_2, про скасування арешту на майно, накладеного ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва м. Києва від 14.02.2017 у кримінальному провадженні № 42016000000002752 (справа №757/8430/17-к) - задовольнити. Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 14.02.2017 року у кримінальному провадженні № 42016000000002752 від 06.10.2016 року, на грошові кошти в ПАТ «АБ «РАДАБАНК», МФО 306500, № НОМЕР_1 , які належать ТОВ «ЗВ`ЯЗОКТЕХСЕРВІС», скасувати.

11.12.2017 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Сіренком С.В. прийнята постанова про зняття арешту з грошових коштів, які знаходяться на поточному рахунку боржника № НОМЕР_1 в ПАТ «АБ`РАДАБАНК» МФО 322539 у розмірі 34 840 678 грн. 47 коп. та на поточному рахунку № НОМЕР_2 в ПАТ «ЮНЕКС БАНК» МФО 306500 у розмірі 950 668 грн. 52 коп. у ВП №54339026 (зведене ВП №54209375), всього у розмірі 35791346,99 грн., з посиланням на норми ст.59 Закону України "Про виконавче провадження", згідно якої у разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.

У вказаній постанові зазначено, що до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України надійшла заява представника за довіреністю боржника Кіптенко О.О. від 06.12.2017 року (вх. від 08.12.2017 року № 37126-0-33-17) про зняття арешту з грошових коштів, разом із заявою до відділу надано рішення Господарського суду м. Києва від 23.11.2017 року у справі №910/18588/17, яким визнано право власності ТОВ "Варлейт" на грошові кошти у розмірі 35 791 346,99 грн., що знаходяться на поточних рахунках ТОВ "ЗВ`ЯЗОКТЕХСЕРВІС". Знято арешти з грошових коштів у розмірі 34840678,47 грн., що знаходяться на поточному рахунку № НОМЕР_1 в ПАТ "АБ РАДАБАНК" (МФО 306500) та знято арешти з грошових коштів у розмірі 950 668,52 грн., що знаходяться на поточному рахунку № НОМЕР_2 в ПАТ "ЮНЕКС БАНК" (МФО 306500), на які накладено арешт згідно постанов про арешт коштів боржника ВП №54339026 від 04.08.2017 року та ВП № 54962294 від 23.10.2017 року.

Згідно виписки з рахунку ТОВ «Зв`язоктехсервіс» в АТ «КБ «Приватбанк» за період з 01.12.2017 року по 05.07.2018 року, яка міститься в матеріалах ВП №54339026:

26.12.2017 року з рахунків ТОВ «Зв`язоктехсервіс», на яких знаходились звільнені з-під арешту грошові кошти, на рахунок ТОВ «Зв`язоктехсервіс» у АТ «КБ «Приватбанк» зараховані грошові кошти в сумі 952 700,00 грн.;

28.12.2017 року з рахунків ТОВ «Зв`язоктехсервіс», на яких знаходились звільнені з-під арешту грошові кошти, на рахунок ТОВ «Зв`язоктехсервіс» у АТ «КБ «Приватбанк» зараховані грошові кошти в сумі 34 630 800,00 грн.;

у період з 29.12.2017 року по 15.01.2018 року з рахунку ТОВ «Зв`язоктехсервіс» у АТ «КБ «Приватбанк» перераховані грошові кошти на загальну суму 35 610 000,00 грн. за «цінні папери» третім особам.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.01.2018 року за результатами розгляду скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "СИСТЕМ ПАУЕР ІНЖИНІРИНГ" на дії відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у виконавчому провадженні № 54339026 з виконання наказу Господарського суду міста Києва від 06.06.2017 року у справі №910/3060/17 постанова відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ВП№54339026 від 11.12.2017 року про зняття арешту з коштів була визнана недійсною з огляду на відсутність підстав для зняття арешту.

Господарським судом міста Києва встановлено, що справа №910/18588/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Варлейт» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗВ`ЯЗОКТЕХСЕРВІС» про визнання права власності ТОВ "Варлейт" на грошові кошти у розмірі 35791346,99 грн., що знаходяться на поточних рахунках ТОВ "ЗВ`ЯЗОКТЕХСЕРВІС" та зняття арешту не розглядалась; рішення про задоволення позову про визнання права власності ТОВ "Варлейт" на грошові кошти у розмірі 35791346,99 грн., що знаходиться на поточних рахунках ТОВ "ЗВ`ЯЗОКТЕХСЕРВІС" та зняття арешту господарським судом міста Києва не приймалось.

Ухвалу суду від 11.01.2018 року у справі № 910/3060/17 обґрунтовано тим, що державний виконавець прийняв постанову про зняття арешту від 11.12.2017 року за відсутністю передбачених підстав для зняття арешту, в зв`язку з чим постанова державного виконавця про зняття арешту з коштів від 11.12.2017 року є неправомірною та такою, що підлягає скасуванню.

24.01.2018 постановою начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби МЮУ у ВП №54339026 на підставі ухвали Господарського суду м. Києва від 11.01.2018 у справі №910/3060/17 скасовано постанову про зняття арешту з майна від 12.12.2017, що видав державний виконавець Сіренко С.В. при примусовому виконанні наказу Господарського суду м. Києва № 910/3060/17 від 06.06.2017.

12.01.2018 року за заявою ТОВ «Систем Пауер Інжиніринг» Шевченківським управлінням поліції ГУ Національної поліції у м. Києві 12.01.2018 року порушене кримінальне провадження №42018101100000014 за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, а саме подання невстановленими особами до Департаменту державної виконавчої служби МЮУ заяви про зняття арешту з грошових коштів, до якої додано підроблене рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2017 року, що унеможливило виконання рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2017 року. Вказаний факт підтверджується відповідним витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань, наданим позивачем.

21.08.2018 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Сіренком С.В. прийнята постанова у ВП №54339026 про повернення виконавчого документа від 06.06.2017 року у справі № 910/3060/17 стягувачу у зв`язку з відсутністю майна, на яке може бути звернено стягнення, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», згідно якої виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Як зазначає позивач, боржник позивача мав на поточних рахунках грошові кошти у розмірі 35791346, 99 грн., однак внаслідок протиправних дій з незаконного зняття арешту з вказаних коштів боржником вжиті заходи щодо перерахування коштів на інші рахунки та, як наслідок, кошти на рахунках ТОВ «ЗВ`ЯЗОКТЕХСЕРВІС» відсутні, в зв`язку з чим державним виконавцем була прийнята постанова про повернення виконавчого документа стягувачу від 21.08.2018 року у ВП №54339026.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає про завдання йому шкоди протиправними діями з видання (прийняття) незаконного рішення державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 11.12.2017 у ВП №54339026 про безпідставне зняття арешту з грошових коштів боржника за неіснуючим (підробленим) рішенням суду, яке стало причиною завдання позивачу шкоди в розмірі суми, що реально знаходилась на рахунках боржника та була забезпечена арештом у виконавчому провадженні і підлягала перерахуванню позивачу в сумі 35 729 306,27 грн на часткове виконання рішення суду проти юридичної особи приватного права - боржника у виконавчому провадженні.

В зв`язку з чим позивач просить стягнути з держави в особі Міністерства юстиції України шляхом списання з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ТОВ «СИСТЕМ ПАУЕР ІНЖИНІРИНГ» 35 729 306,27 грн шкоди, завданої неправомірним рішенням державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби МЮУ.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (ч. 1 ст. 5 вказаного Закону).

Згідно ст. 1 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України "Про виконавче провадження" випадках - на приватних виконавців.

Як визначено ст. 7 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" відповідно до цього Закону державними виконавцями є керівники органів державної виконавчої служби, їхні заступники, головні державні виконавці, старші державні виконавці, державні виконавці органів державної виконавчої служби. Державний виконавець є представником влади, діє від імені держави і перебуває під її захистом та уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку, передбаченому законом.

Згідно ст. 8 вказаного Закону державні виконавці, керівники та спеціалісти органів державної виконавчої служби є державними службовцями.

За приписами статей 15, 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Згідно статті 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частини 3 статті 147 Господарського кодексу України збитки, завдані суб`єкту господарювання порушенням його майнових прав громадянами чи юридичними особами, а також органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, відшкодовуються йому відповідно до закону.

За змістом ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Відшкодування майнової шкоди за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної майнової шкоди передбачено статтею 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно із статями 1173, 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів та осіб.

На відміну від загальної норми статті 1166 ЦК України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправна поведінка, наявність шкоди, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина заподіювача шкоди), спеціальні норми статей 1173, 1174 цього Кодексу допускають можливість відшкодування шкоди незалежно від вини державних органів.

Отже, необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох елементів цивільного правопорушення: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинного зв`язку між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих елементів має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого внаслідок порушення належного йому майнового права та (або) ушкодженні немайнового блага (життя, здоров`я тощо). Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди (правова позиція Верховного Суду у постанові від 10.12.2018 у справі № 902/320/17, у постанові від 27.05.2020 у цій справі № 910/14431/18).

Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби, інші докази. (правова позиція Великої Палати Верховного Суду у постанові від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц).

Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи виключну правову проблему в питанні самостійного встановлення господарськими судами незаконності дій органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування під час розгляду справ про відшкодування шкоди, у постанові від 12.03.2019 у справі № 920/715/17 зазначила, що питання наявності між сторонами деліктних зобов`язань та цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду перебуває у площині цивільних правовідносин потерпілого та держави, що не регулюються нормами Кримінального процесуального кодексу України, а господарський суд, оцінюючи надані сторонами докази, самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди.

За приписами частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про виконавче провадження» платіжні вимоги на примусове списання коштів надсилаються не пізніше наступного робочого дня після накладення арешту та в подальшому не пізніше наступного робочого дня з дня отримання інформації про наявність коштів на рахунках.

Як встановлено судом, 29.11.2017 позивач звернувся до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (вх.№36164-01-33-17 від 29.11.2017) з клопотанням у ВП № 5439026 про списання арештованих коштів ТОВ «Зв`язоктехсервіс» на користь ТОВ «Систем Пауер Інжиніринг». До клопотання додана ухвала Печерського районного суду м. Києва від 17.11.2017 у справі №757/67651/17-к, роздрукована з ЄДРСР, в якій судом встановлено, що грошові кошти в ПАТ «АБ «РАДАБАНК» належать ТОВ «ЗВ`ЯЗОКТЕХСЕРВІС», арешт на них, накладений ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 14.02.2017 у кримінальному провадженні № 42016000000002752, скасувати.

Проте вказане клопотання ТОВ «Систем Пауер Інжиніринг» від 29.11.2017 державний виконавець в порушення статей 13, 18 Закону України «Про виконавче провадження» залишив без розгляду, виконання та відповіді, не надіслав платіжні вимоги на примусове списання грошових коштів ТОВ «Зв`язоктехсервіс» в порядку виконання зведеного виконавчого провадження у встановленому законом порядку після отримання інформації про скасування арешту на наявні на рахунках боржника кошти.

З матеріалів справи вбачається, що 11.12.2017 у ВП №54339026 (зведене ВП №54209375) старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Сіренком С.В. прийнята постанова про зняття арешту з грошових коштів, які знаходилися на поточному рахунку № НОМЕР_1 в ПАТ «АБ`РАДАБАНК» МФО 322539 у розмірі 34 840 678 грн. 47 коп. та на поточному рахунку № НОМЕР_2 в ПАТ «ЮНЕКС БАНК» МФО 306500 у розмірі 950 668 грн. 52 коп. Всього у розмірі 35791346, 99 грн.

Згідно ухвали Господарського суду м. Києва від 14.05.2018 у справі № 910/7545/16 аналогічна постанова про зняття арешту з грошових коштів, які знаходилися на поточному рахунку № НОМЕР_1 в ПАТ «АБ`РАДАБАНК» та на поточному рахунку № НОМЕР_2 в ПАТ «ЮНЕКС БАНК» прийнята 11.12.2017 Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у виконавчому провадженні №54962294 (зведене ВП №54209375).

Відтак в матеріалах ВП №54339026 знаходились два судових рішення, якими встановлені різні власники на одні й ті самі грошові кошти - подана 29.11.2017 позивачем з клопотанням ухвала Печерського районного суду м. Києва від 17.11.2017 у справі №757/67651/17-к, в якій судом встановлено, що грошові кошти в ПАТ «АБ «РАДАБАНК» належать ТОВ «ЗВ`ЯЗОКТЕХСЕРВІС» та подане 08.12.2017 боржником рішення Господарського суду м. Києва від 23.11.2017 у справі №910/18588/17, яким визнано право власності ТОВ «Варлейт» на грошові кошти у розмірі 35 791 346,99 грн., що знаходяться на поточних рахунках ТОВ «Зв`язоктехсервіс».

Судом встановлено, що справа № 910/18588/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Варлейт" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗВ`ЯЗОКТЕХСЕРВІС" про визнання права власності ТОВ "Варлейт" на грошові кошти у розмірі 35791346,99 грн., що знаходиться на поточних рахунках ТОВ "ЗВ`ЯЗОКТЕХСЕРВІС" та зняття арешту не розглядалась; рішення про задоволення позову про визнання права власності ТОВ "Варлейт" на грошові кошти у розмірі 35791346,99 грн., що знаходиться на поточних рахунках ТОВ "ЗВ`ЯЗОКТЕХСЕРВІС" та зняття арешту Господарським судом міста Києва не приймалось.

Відповідно до пункту 2 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» № 5 від 03.06.2016 позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Відповідачами в справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів, банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення.

Державний виконавець залишив поза увагою, що боржником у ВП №54339026 подане судове рішення про визнання права власності іншої особи - ТОВ «Варлейт» на грошові кошти боржника у виконавчому провадженні, у якому державний виконавець своєю постановою від 04.08.2017 наклав арешт в інтересах ТОВ «Систем Пауер Інжиніринг». Тобто позов ТОВ «Варлейт» вирішений без залучення та участі у якості відповідача особи, в інтересах якої накладено арешт на майно - ТОВ «Систем Пауер Інжиніринг» та без участі відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС МЮУ, який мав бути залучений у якості третьої особи, оскільки вирішувалось питання про скасування накладеного ним арешту на грошові кошти.

Відповідно до ст. 254 ГПК України в редакції з 15.12.2017, ст. 91 ГПК України в редакції до 15.12.2017 учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

За наведених обставин суд вважає, що державний виконавець не проявив розумну обачність при отриманні копії судового рішення від представника боржника при наявності в матеріалах виконавчого провадження іншого судового рішення, якими судами встановлені різні власники на ті ж самі грошові кошти, неправомірно надав перевагу судовому рішенню, яким вирішено питання про права і обов`язки органу виконавчої служби, який наклав арешт на кошти боржника та не був залучений до участі у такій справі. Отже державний виконавець не вчинив будь-якої дії, щоб мінімалізувати ризик помилки, приймаючи 11.12.2017 постанову про зняття арешту з грошових коштів, в основу якої покладено неіснуючий доказ.

Державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС МЮУ передчасно прийняв до виконання та неправомірно виконав «неіснуюче» рішення суду, яким вирішено питання про права і інтереси стягувача у ВП №54339026 ТОВ «Систем Пауер Інжиніринг», а також яке вплинуло на права і обов`язки відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС МЮУ щодо стягувача і боржника у ВП №54339026 у вигляді позбавлення можливості здійснити завершальну стадію судового процесу з виконання рішення суду у справі № 910/3060/17.

Згідно частини 1 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Рішення державного виконавця позивачем було оскаржене до суду, який видав виконавчий документ відповідно до частини 1 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» в порядку, встановленому статтями 339, 340 ГПК України.

Відповідно до п. 9.13 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов`язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

При цьому господарський суд не вправі самостійно вчиняти ті чи інші дії, пов`язані із здійсненням виконавчого провадження, замість державного виконавця (наприклад, відкривати або закінчувати виконавче провадження), але може зобов`язати державного виконавця здійснити передбачені законом дії, від вчинення яких той безпідставно ухиляється.

Тому ухвалою Господарського суду міста Києва №910/3060/17 від 11.01.2018 визнано недійсною постанову відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ВП №54339026 від 11.12.2017, оскільки прийнята за відсутністю передбачених підстав для зняття арешту, тобто незаконно, в зв`язку з чим вказана постанова державного виконавця є неправомірною, а отже підлягає скасуванню.

Судом враховано, що на підставі ухвали Господарського суду м. Києва від 11.01.2018 у справі №910/3060/17 постановою начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби МЮУ від 24.01.2018 у ВП №54339026 скасовано постанову про зняття арешту з майна від 11.12.2017, що видав Сіренко С.В. при примусовому виконанні наказу Господарського суду м. Києва № 910/3060/17 від 06.06.2017.

За наслідками оскарження рішення державного виконавця до суду, керуючись частиною 3 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» начальником відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби МЮУ винесена постанова від 24.01.2018 про скасування процесуального документу у ВП №54339026.

За наведених обставин протиправна поведінка державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС МЮУ полягала у виданні (прийнятті) ним неправомірного (незаконного) рішення - постанови від 11.12.2017 у ВП №54339026 про зняття арешту з грошових коштів за відсутності передбачених підстав для такого зняття арешту.

Як встановлено судом за матеріалами справи, після зняття арешту з коштів за неіснуючим судовим рішенням, боржником вчинені заходи з метою виведення грошових коштів з власних арештованих рахунків на рахунок у АТ «КБ «Приватбанк» з подальшим перерахуванням грошових коштів третім особам, що підтверджується випискою з рахунку ТОВ «Зв`язоктехсервіс» в АТ «КБ «Приватбанк» за період з 01.12.2017 року по 05.07.2018 року, яка міститься в матеріалах ВП №54339026.

Зокрема, згідно даної виписки з рахунків ТОВ «Зв`язоктехсервіс», з яких було незаконно знято арешт, на рахунок боржника у АТ «КБ «Приватбанк» після 12.12.2017 року зараховані грошові кошти, зокрема, 26.12.2017 року - 952 700,00 грн., 28.12.2017 року - 34 630 800,00 грн., у період з 29.12.2017 року по 15.01.2018 року з вказаного рахунку боржником перераховані спірні грошові кошти на загальну суму 35 610 000,00 грн. за «цінні папери» третім особам.

Отже вчинення протиправних дій державним виконавцем з прийняття неправомірної постанови про зняття арешту з грошових коштів від 11.12.2017 стало причиною перерахування коштів з рахунків боржником, оскільки відбулось після скасування арешту на грошові кошти боржника ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 17.11.2017 у справі №757/67651/17-к .

Доводи відповідача про перерахування коштів з рахунків боржником не з причини прийняття незаконної постанови державного виконавця від 11.12.2017 про зняття арешту з грошових коштів не підтверджені наявними матеріалами справи, до уваги не приймаються.

При визначенні розміру завданої протиправними діями державного виконавця шкоди судом враховано, що у зведеному виконавчому провадженні №54209375 перебували на виконанні виконавчі провадження № 52419400, № 54062613, № 53532533, №54962294, № 54339026.

Відповідно до постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 21.08.2018 у виконавчому провадженні №54339026 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва № 910/3060/17 від 06.06.2017 про стягнення на користь ТОВ «Систем Пауер Інжиніринг» 46 298 506,95 грн. основного боргу, 1 065 499,89 грн. 17,5 % річних, 509 283,58 грн. інфляційних втрат, 1 704 799,82 грн. пені та 240 000,00 грн. витрат по сплаті судового збору, з боржника частково стягнуто 1 248,74 грн. Залишився не виконаним зазначений виконавчий документ на суму 49 816 841,50 грн.

Відповідно до постанови про повернення виконавчого документу стягувачу у ВП №52419400 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва № 910/9162/16 від 12.08.2016 про стягнення на користь Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут» боргу в сумі 82 301,37 грн. з боржника частково стягнуто 2,06 грн. Залишився не виконаним зазначений виконавчий документ на суму 82 299,31 грн.

Відповідно до постанови про повернення виконавчого документу стягувачу у ВП №54062613 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва №910/19917/15 від 29.03.2016 про стягнення на користь ДП «НЕК «Укренерго» боргу в сумі 4 203,17 грн. з боржника частково стягнуто 0,11 грн. Залишився не виконаним зазначений виконавчий документ на суму 4 203,06 грн.

Згідно постанови про повернення виконавчого документу до суду у ВП №53532533 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва №910/7545/16 від 09.02.2017 здійснено поворот виконання рішення Господарського суду міста Києва № 910/7545/16 від 14.07.2016 про стягнення на користь ДП «НЕК «Укренерго» основного боргу в сумі 43 900 925,25 грн. пені, 2011023,20 грн., 3% річних 274 230,43 грн., збитків від інфляції 658 513,87 грн. судового збору 206700,00 грн. виконавчий документ повернуто до суду.

Згідно ухвали Господарського суду м. Києва від 14.05.2018 у справі №910/7545/16 у ВП №54962294 постановою від 17.04.2018 закінчене виконавче провадження у зв`язку зі скасуванням постановою Верховного Суду від 29.03.2018 у справі №910/7545/16 рішення господарського суду міста Києва від 13.03.2017 та постанови Київського апеляційного господарського суду від 14.09.2017.

За змістом ст. 46 Закону України «Про виконавче провадження» у разі якщо під час розподілу грошових сум у випадку, передбаченому пунктом 3 частини першої статті 45 цього Закону, стягнутої суми недостатньо для задоволення вимог стягувачів за виконавчими документами, кошти розподіляються виконавцем між стягувачами у встановленій черговості та вимоги задовольняються пропорційно до належної кожному стягувачу суми.

За наведених обставин сума коштів, яка підлягала перерахуванню кожному стягувачу при належному виконанні зведеного виконавчого провадження №54209375 та надходженні з рахунку боржника суми 35 791 346,99 грн. мала становити: у виконавчому провадженні № 52419400 - 59 026,17 грн., у виконавчому провадженні № 54062613 - 3 014,49 грн., у виконавчому провадженні №54339026 - 35 729 306,27 грн.

Таким чином, позивачу завдана шкода у розмірі неотриманих грошових коштів у сумі 35 729 306,27 грн.

Згідно листа відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України № 5808/16746-33-20/20.1 від 15.06.2020 наказ Господарського суду м. Києва від 06.06.2017 № 910/3060/17 не виконаний, кошти на рахунках боржника для забезпечення виконання вказаного виконавчого документу відсутні, зареєстрованого майна за боржником на праві власності не значиться.

Станом на час розгляду даної справи судове рішення від 20.04.2017 року у справі №910/3060/17 є невиконаним, незважаючи на реальну можливість такого виконання у листопаді 2017 року за фактичної наявності на рахунках боржника - ТОВ «Зв`язоктехсервіс» грошових коштів в сумі 35 791 346,99 грн., які в подальшому в зв`язку з неправомірним прийняттям державним виконавцем постанови від 11.12.2017 року про зняття арешту з грошових коштів у межах виконавчого провадження № 54339026 були перераховані боржником на інші рахунки.

Таким чином, державним виконавцем вчинені протиправні дії з прийняття неправомірної постанови про зняття арешту з грошових коштів від 11.12.2017 у ВП №54339026 під час примусового виконання наказу суду у справі № 910/3060/17, наявний причинно-наслідковий зв`язок між неправомірними діями державного виконавця та втратами позивача, які полягали у не стягненні з боржника наявних на його рахунках грошових коштів на часткове примусове виконання рішення суду з причини неправомірного зняття арешту з рахунків останнього внаслідок протиправних дій державного виконавця, а не якихось інших обставин.

З огляду на вказане, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про відшкодування позивачеві матеріальної шкоди підлягають задоволенню у заявленій сумі 35 729 306,27грн.

За приписами ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Конституційний Суд України у рішенні від 23.11.2018 у справі № 10-р/2018 визначив, що імперативні приписи щодо обов`язковості до виконання судових рішень, які набрали законної сили, містяться й у всіх процесуальних кодексах України. За змістом п. 9 ч.2 ст. 129, ч.1 ст. 129 1 Конституції України набрання судовим рішенням законної сили є юридичною подією, з настанням якої виникають, змінюються чи припиняються певні правовідносини, а таке рішення набуває нових властивостей. Основною з цих властивостей є обов`язковість - сутнісна ознака судового рішення як акта правосуддя.

Згідно ч.1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно із ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У рішенні у справі "Пантелеєнко проти України" Європейським судом з прав людини зазначено, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними (рішення Європейського cуду з прав людини у справі "Дорани проти Ірландії").

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних (рішення Європейського суду з прав людини від 13.05.1980 в справі "Артіко проти Італії", рішення від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України").

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що стадія виконання судового рішення є частиною правосуддя (рішення у справах "Півень проти України" від 29.06.2004 заява № 56849/00, "Горнсбі проти Греції" від 19.03.1997).

У справі "Фуклев проти України" Європейським судом з прав людини вказано, що Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці.

Відповідальність держави за виконання судових рішень щодо приватних осіб зводиться до участі державних органів у виконавчому провадженні (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Антонюк проти України").

У рішенні Європейського суду з прав людини "Матківська проти України" зазначено про те, що судовий розгляд і виконавче провадження - це перша та друга стадії загального провадження, які стосуються тривалості провадження; виконання рішення є другим етапом судового провадження, а також що реалізоване право знаходить свою ефективну реалізацію саме у момент виконання.

В свою чергу безрезультатність, неефективність заходів та бездіяльність органів державної влади в ході здійснення даного етапу судового провадження, що має результатом невиконання судового рішення, відтак неотримання захисту та відновлення порушених прав особи на користь якої ухвалено рішення може бути наслідком застосування до них заходів відповідальності, у тому числі стягнення шкоди.

У такому випадку дії органу влади, який здійснює виконання судового рішення мають природу неправомірності чи характеризуються як бездіяльність.

Відповідно до ч.4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до усталеної практики Суду неспроможність державних органів надати заявнику майно, присуджене йому згідно з остаточним рішенням суду, зазвичай становить втручання, несумісне з гарантіями, закріпленими в пункті 1 статті 1 Першого протоколу . Уряд не надав жодного пояснення, яке б виправдало невиконання рішення у цій справі як «законне» та дозволило б відхід від зазначених принципів. (п. 67 рішення ЄСПЛ від 20.10.2011 у справі «Рисовський проти України», заява № 29979/04)

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (п. 71 рішення ЄСПЛ від 20.10.2011 у справі «Рисовський проти України», заява № 29979/04)

Так, у п.п.53-55 рішення ЄСПЛ від 29.06.2004 у справі «Войтенко проти України» Суд нагадує свою практику, що неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу N 1 ("Бурдов проти Росії", "Ясіуньєне проти Латвії"). Тому у цій справі Суд вважає, що неможливість заявника домогтися виконання його рішення протягом чотирьох років становить втручання у його право на мирне володіння майном у сенсі пункту першого статті 1 Протоколу N 1.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц вирішена виключна правова проблема, розв`язання якої має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики щодо визначення кола відповідачів у спорах про спричинення шкоди діями або бездіяльністю представника виконавчої служби та суб`єкта відшкодування такої шкоди, та зроблені такі висновки.

Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого заподіяну шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки ДКСУ чи її територіальний орган не є тим суб`єктом який порушив права чи інтереси позивача (п.30 постанови).

Сам факт стягнення коштів із Державного бюджету України не може бути підставою для обов`язкового залучення до участі у справі відповідачем ДКСУ чи її територіального органу. (п.31 постанови).

Належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав. (п.43 постанови)

Порядок виконання судових рішень про стягнення коштів з державного органу визначений Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», яким встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. (п.45 постанови )

ДКСУ та її територіальний орган можуть бути залучені до участі у справі з метою забезпечення завдань цивільного судочинства, однак їх незалучення не може бути підставою для відмови у позові. (п.46 постанови )

Згідно з ч. 2 ст. 25 Бюджетного кодексу України відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.

Виходячи з положень статті 56 Конституції України, статті 1173 ЦК України, частини 2 статті 25 Бюджетного кодексу України відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади (у даному випадку органу державної виконавчої служби) при здійсненні ним своїх повноважень, відшкодовується державою за рахунок державного бюджету.

При цьому, враховуючи правовий висновок, наведений в рішенні Конституційного Суду України від 03.10.2001 № 12-рп/2001, не допускається відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади за рахунок коштів, що виділяються на утримання цих органів.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 43 Бюджетного кодексу України Державна казначейська служба України, яка визначена позивачем відповідачем у даному спорі, забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України.

Отже, при розгляді позовів про відшкодування шкоди, заподіяної діями (бездіяльністю) органів Державної виконавчої служби, які входять до системи органів примусового виконання рішень, співвідповідачами є відповідні органи Державної казначейської служби України, до компетенції яких належить казначейське обслуговування бюджетних коштів. До того ж, не вимагається наявність порушення вказаними органами прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Окрім цього, відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

У відповідача 1 - Міністерства юстиції України бюджетною програмою на 2018, 2019, 2020 рік не передбачено видатків на відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб.

За змістом ч. 2 ст. 25, ч.1 ст. 43 Бюджетного кодексу України, ч. 1 ст. 3 ЗУ «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», ст. 2 ЗУ «Про джерела фінансування органів державної влади», додатку № 3 «Розподіл видатків Державного бюджету України на 2019 рік» ЗУ «Про Державний бюджет України на 2019 рік», додатку № 3 «Розподіл видатків Державного бюджету України на 2020 рік» ЗУ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» головним розпорядником бюджетних коштів за програмою 3504030 «…відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб» визначена Державна казначейська служба України.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до п. 58 рішення ЄСПЛ Справа «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 р. у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.12 р. «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, враховуючи те, що позивач довів в розумінні ст. 74 Господарського процесуального кодексу України ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, зважаючи на наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у даній справі, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Також суд зазначає, що відповідно до п. 13 ч.2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір не справляється за подання: позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.

За таких обставин, оскільки позов заявлено позивачем про відшкодування шкоди, завданої неправомірними рішеннями відповідача 1, судовий збір за подання такого позову в порядку п. 13 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» не справляється, отже відсутні і підстави для здійснення розподілу судових витрат.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Систем Пауер Інжиніринг" задовольнити.

2. Стягнути з держави Україна в особі Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Арх. Городецького, буд. 13; код ЄДРПОУ 00015622) шляхом списання з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України (01601, м. Київ, вул. Бастіонна, буд. 6; код ЄДРПОУ 37567646) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Систем Пауер Інжиніринг" (01133, м. Київ, вул. Генерала Алмазова, будинок 18/7, кімната 606; код ЄДРПОУ 37702760) 35 729 306,27 грн. шкоди.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складання та підписання повного тексту рішення 18.12.2020

Суддя М.О. Лиськов