Рішення № 93622746, 14.12.2020, Господарський суд Житомирської області

Господарський суд

Житомирської області

_________

____________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" грудня 2020 р. м. Житомир Справа № 906/741/20

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Соловей Л.А.

при секретарі судового засідання: Пеньківській О.В.,

за участю представників сторін:

від позивача: Лотоцька О.Б., ордер серії АА №113878 від 04.02.2020;

від відповідача: Малиновська В.Д., ордер серії АІ №1056906 від 21.09.2020,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітагро Партнер" (м.Волочиськ Воличиського району Хмельницької області)

до Товариство з обмеженою відповідальністю"Поліська сільськогосподарська компанія" (с.Красногірка Хорошівського району Житомирської області)

про стягнення 968848,91грн (згідно із заявою про зменшення розміру позовних вимог від 25.09.2020),

з перервою в судовому засіданні з 17.11.2020 до 14.12.2020 згідно із ст.216 ГПК України.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Вітагро Партнер" звернулось до Господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Поліська сільськогосподарська компанія" 985007,89грн заборгованості, яка виникла на підставі договору поставки №В5-09/19ЖТ-ПШ від 11.09.18, з яких: 348419,68грн основного боргу, 193534,54грн штрафу, 126014,69грн пені, 139512,19грн 36% річних, 167634,79грн відсотків за користування товарним кредитом та 9892,00грн витрат за вчинення виконавчого напису нотаріуса.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки №В5-09/19ЖТ-ПШ від 11.09.18 в частині оплати отриманого товару.

Ухвалою господарського суду від 03.07.20 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 03.08.20.

У відзиві на позовну заяву відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 143717,93грн відсотків за користування товарним кредитом за договором поставки №В5-09/19ЖТ-ПШ від 11.09.18, а також зменшити розмір нарахованих ТОВ "Вітагро Партнер" санкцій ТОВ "Поліська сільськогосподарська компанія" за договором поставки №В5-09/19ЖТ-ПШ від 11.09.18 (а.с.78-83).

Ухвалою суду від 03.08.20 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, по 01.10.20 ; відкладено підготовче засідання на 29.09.20.

У відповіді на відзив позивач зазначив про безпідставність тверджень відповідача, що нарахування пені та відсотків за користування товарним кредитом є подвійною відповідальністю відповідача за порушення зобов`язання з оплати товару, оскільки відсотки за користування товарним кредитом не є заходом відповідальності до порушника. Також заперечив щодо клопотання відповідача зменшення штрафних санкцій (а.с.121-123).

28.09.20 ТОВ "Вітагро Партнер" подано заяву про уточнення позовних вимог від 25.09.20, у якій позивач просить стягнути з ТОВ "Поліська сільськогосподарська компанія" 968848,91грн, з яких: 266370,18грн основного боргу, 193534,54грн штрафу, 186327,40грн 36% річних, 99894,25грн пені, 212830, 54грн відсотків за користування товарним кредитом, 9892,00грн за вчинення виконавчого напису нотаріуса (а.с.128-129).

В судовому засіданні 29.09.20 оголошено перерву до 12.10.20.

Ухвалою суду від 12.10.20 прийнято до розгляду заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог від 25.09.2020 та постановлено вважати заявленим до розгляду спір про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Поліська сільськогосподарська компанія" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітагро Партнер" 968848,91грн, з яких: 266370,18грн основного боргу, 193534,54грн штрафу, 186327,40грн 36% річних, 99894,25грн пені, 212830,54грн відсотків за користування товарним кредитом, 9892,00грн за вчинення виконавчого напису нотаріуса; закрито підготовче провадження та призначено справу №906/741/20 до судового розгляду по суті на 17.11.20.

В судовому засіданні 17.11.20 оголошено перерву до 14.12.20.

25.11.20 на електронну адресу суду від представника ТОВ "Поліська сільськогосподарська компанія" надійшли додаткові пояснення щодо правових позицій Верховного суду відносно стягнення відсотків за користування товарним кредитом (а.с.167-168).

11.12.20 на електронну адресу суду позивачем подано клопотання про долучення доказів, а саме: супровідного листа Хорошівського районного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції, копії постанови про закінчення виконавчого провадження від 08.12.20 щодо виконання виконавчого напису №1456 від 26.12.19 про стягнення з ТОВ "Поліська сільськогосподарська компанія" 989226,87грн, копії договору застави техніки від 13.11.18, копії виконавчого напису від 26.12.19.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача позовні вимоги визнав частково, просив суд зменшити розмір штрафних санкцій (штрафу, пені) та відсотків річних.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

11.09.18 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрохімічна компанія "Вітагро", найменування якого відповідно до витягу з ЄДРПОУ 20.02.20 змінено на Товариство з обмеженою відповідальністю "Вітагро Партнер" (постачальник, позивач), та Товариством з обмеженою відповідальністю "Поліська сільськогосподарська компанія" (покупець, відповідач) укладено договір поставки №В5-09/19ЖТ-ПШ (а.с.9-11), за умовами якого, в строки, визначені договором, постачальник зобов`язується передати у власність покупця засоби захисту рослин, регулятори росту рослин та/або мікродобрива, насіння тощо (надалі - товар), а покупець зобов`язується прийняти товар і оплатити його вартість.

Згідно п.1.2 договору, найменування товару, його кількість, ціна за одиницю, термін поставки покупцю та базис поставки, вартість товару загальна, термін оплати, сорт/гібрид (щодо насіння), а також інші умови будуть визначені в специфікаціях-додатках до договору, які є невід`ємними частинами договору.

Пунктом 2.1 договору сторони погодили, що ціна товару вираховується, як сума вартостей усіх партій товару (згідно відповідних специфікацій), переданих постачальником у власність покупцю.

Відповідно до п.2.2 договору покупець проводить оплату вартості товару шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника у банківській установі. Термін та схема оплати кожної партії товару буде обговорюватись сторонами в кожному конкретному випадку окремо, та відображатись у відповідних специфікаціях-додатках, які є додатками до цього договору.

У п.2.3.1 договору сторони встановили, що постачальник визначає у видатковій накладній вартість товару із розрахунку множення грошового еквівалента ціни товару в іноземній валюті, вказаній в додатках до договору (специфікаціях), на курс продажу іноземної валюти на дату формування видаткової накладної. Однак сторони погоджуються, що ця умова не застосовується, якщо курс продажу іноземної валюти на дату формування видаткової накладної, менший (нижчий) або рівний курсу , який був встановлений на момент підписання відповідної специфікації.

Пунктом 3.2.2 договору передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити вартість товару у термін (и), вказані в додатках (специфікаціях), враховуючи при цьому умови п.2.2 та п.2.8 цього договору.

Сторонами підписано додатки №1, №2, №3, №4, №5, №6, №7, №8, №9, №10, №11, №12, №14, №15 якими погоджено кількість товару, ціну товару, грошовий еквівалент ціни в іноземній валюті без ПДВ та з ПДВ, загальну кількість товару, загальну вартість товару з ПДВ (грн.), термін поставки та базис поставки (а.с.12-25).

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 774138,15грн, що підтверджується наступними видатковими накладними №6099 від 20.09.18 на суму 74046,82грн; №6132 від 20.09.18 на суму 15421,36грн; №6133 від 20.09.18 на суму 30110,40грн; №6134 від 20.09.18 на суму 3509,75грн; №6135 від 20.09.18 на суму 5036,88грн; №6207 від 26.09.18 на суму 237641,12грн; №6645 від 30.10.18 на суму 18286,80грн; №6646 від 30.10.18 на суму 790,93грн; №6705 від 06.11.18 на суму 2954,41грн; №6706 від 06.11.18 на суму 72445,20грн; №1799 від 09.04.19 на суму 6561,46грн; №1800 від 09.04.19 на суму 6533,88грн; №1801 від 09.04.19 на суму 12090,36грн; №1802 від 09.04.19 на суму 5036,88грн; №1803 від 09.04.19 на суму 164058,60грн; №2204 від 16.04.19 на суму 8795,52грн; №2215 від 16.04.19 на суму 8423,40грн; №2266 від 17.04.19 на суму 5813,16грн; №2292 від 17.04.19 на суму 5813,16грн; №2508 від 22.04.19 на суму 8659,20грн; №2510 від 22.04.19 на суму 15479,52грн; №3021 від 26.04.19 на суму 16291,68грн; №3022 від 26.04.19 на суму 21164,58грн; №3183 від 02.05.19 на суму 12503,04грн (а.с.32-45):

18.10.19 сторонами підписано додаток №16/1 до договору поставки №В5-09/19ЖТ-ПШ від 11.09.18 (а.с.26).

Пунктом 1 вказаного додатку сторони погодили, що станом на 02.09.19 заборгованість покупця перед продавцем згідно договору поставки №В5-09/19ЖТ-ПШ від 11.09.18 за поставлені товари складає 26669,36 доларів США та 730,65 Євро, що на день підписання специфікацій складає еквівалент суми у гривні 774138,15грн.

Відповідно до п.2 додатку сторони погодили продовжити строк дії договору поставки №В5-09/19ЖТ-ПШ від 11.09.18 та змінити порядок проведення взаєморозрахунків.

Згідно п.п. 3, 4 додатку сторони визначили, що товар поставлено на умовах товарного кредиту, який складає 0,1% від суми поставленого товару покупцю за кожен день користування товарним кредитом.

Початком нарахування відсотків за користування товарним кредитом вважається 02.09.19. Нарахування відсотків за користування товарним кредитом здійснюється до моменту повної оплати придбаного покупцем товару.

Згідно п.5 додатку покупець зобов`язується сплатити продавцю заборгованість за поставлений товар за наступним графіком:

- до 01.11.19 сплачує повну суму заборгованості у відповідному гривневому еквіваленті згідно умов договору поставки та цим додатком, а також нараховані відсотки за користування товарним кредитом, починаючи з дати, вказаної в п.4 додатку, які розраховуються за формулою: сума заборгованості за поставлений товар в гривневому еквіваленті (еквівалент суми заборгованості у гривні станом на дату підписання додатків (специфікацій) х 0,1% х кількість днів користування товарним кредитом і нараховуються в останній день перед погашенням основного боргу.

В забезпечення виконання зобов`язань за договором поставки №В5-09/19ЖТ-ПШ від 11.09.18 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрохімічна компанія "Вітагро" (заставодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Поліська сільськогосподарська компанія" (заставодавець) укладено договір застави техніки, посвідчений приватним нотаріусом Житомирського районного нотаріального округу Демецькою С.Л. 13.11.18 за №8156 (а.с.46-48).

Згідно п.1.2 договору застави сторони домовились, що предмет застави на момент укладення цього договору становить 1000000,00грн.

Оскільки станом на 26.12.19 заборгованість відповідача перед позивачем за договором поставки №В5-09/19ЖТ-ПШ від 11.09.18 не була погашена та становила 674000,00грн, ТОВ "Агрохімічна компанія "Вітагро" звернулась із заявою про видачу виконавчого напису нотаріуса за договором застави техніки від 13.11.18.

26.12.19 приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу, на підставі ст.87 Закону України "Про нотаріат" вчинено виконавчий напис, яким запропоновано звернути стягнення на рухоме майно, згідно переліку зазначеному в договорі застави техніки від 13.11.18.

За рахунок коштів, отриманих від реалізації вищевказаного рухомого майна запропоновано задовольнити вимоги позивача на загальну суму 989226,87грн, з яких: 674000,00грн - основний борг; 193534,54грн - штраф; 84070,31грн - відсотки за користування товарним кредитом; 37622,02грн - 36% річних (а.с.49).

21.01.20 державним виконавцем Хорошівського районного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції відкрито виконавче провадження №61025778 щодо виконання виконавчого напису №1456 від 26.12.19 (а.с.50).

В результаті примусового виконання виконавчого напису №1456 від 26.12.19 звернуто стягнення на рухоме майно ТОВ "Поліська сільськогосподарська компанія" на загальну суму 407629,82грн, що підтверджується копіями виписок по рахунку та актом про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 02.06.20 (а.с.28-31; 142).

08.12.20 старшим державним виконавцем Хорошівського районного відділу Державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції на підставі п.15 ч.1 ст.39, ст.40 Закону України "Про виконавче провадження" винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №61025778 з примусового виконання виконавчого напису №1456 від 26.12.19 (а.с.171).

Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що у відповідача існує заборгованість перед позивачем, яка виникла на підставі договору поставки №В5-09/19ЖТ-ПШ від 11.09.18 в сумі 266370,18грн (674000,00грн (сума основного боргу станом дату вчинення виконавчого напису 26.12.19) - 407629,82грн (звернуто стягнення на рухоме майно боржника в межах виконавчого провадження №61025778).

Враховуючи, що відповідач зобов`язання щодо проведення остаточних розрахунків за отриманий товар не виконав, позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача 266370,18грн основного боргу, 193534,54грн штрафу, 186327,40грн 36% річних, 99894,25грн пені, 212830,54грн відсотків за користування товарним кредитом, 9892,00грн за вчинення виконавчого напису нотаріуса.

Згідно витягу з ЄДРПОУ станом на 20.05.20, 20.02.20 відбулася зміна найменування позивача з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітагро" на Товариство з обмеженою відповідальністю "Вітагро Партнер", про що внесено відповідний запис до реєстру (а.с.53-56).

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази та всі обставини справи, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача обґрунтовані та підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку

Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ст.627 ЦК України та ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як встановлено судом, правовідносини між сторонами виникли на підставі договору поставки №В5-09/19ЖТ-ПШ від 11.09.18 та додатку №16/1 від 18.10.19 до даного договору.

Відповідно до ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч.2 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з приписами ст.ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частина 1 ст.612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що відповідач не здійснив відповідних розрахунків за отриманий товар на підставі договору поставки №В5-09/19ЖТ-ПШ від 11.09.18.

Матеріалами справи підтверджено, що у відповідача станом на день розгляду справи існує прострочення в оплаті отриманого від позивача товару на підставі договору поставки №В5-09/19ЖТ-ПШ від 11.09.18.

За таких обставин, вимоги позивача в частині стягнення основного боргу в сумі 266370,18грн за договором поставки №В5-09/19ЖТ-ПШ від 11.09.18 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Судом не приймається до уваги посилання відповідача на те, що сума основного боргу відповідно до п.3.2.9 договору зменшилась на 31168,79грн та становить 235201,39грн, оскільки невиконання позивачем зобов`язань за договором поставки №В5-09/19ЖТ-ПШ від 11.09.18 в частині компенсації відповідачу вартості насіння пшениці та ріпаку в розмірі 10% від поставленого йому товару, не є предметом розгляду даного спору, при цьому не позбавляє відповідача можливості звернутись до суду з відповідним позовом за захистом порушеного права.

Крім того, позивачем за період з 02.09.19 по 25.09.20 нараховано відповідачу на підставі п.5 додатку №16/1 від 18.10.19 до договору поставки №№В5-09/19ЖТ-ПШ від 11.09.18 відсотки за користування товарним кредитом у розмірі 212830,54грн (а.с.136)

Договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу (ч.1 ст.694 ЦК України).

Якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати. Договором купівлі-продажу може бути передбачений обов`язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем (ч.5 ст.694 ЦК України).

Частина 5 ст.694 Цивільного кодексу України дійсно передбачає можливість нарахування відсотків у разі продажу товару в кредит, відсилаючи до ст.536 цього Кодексу, в тому числі з моменту передання товару продавцем. Така форма відсотків сторонами запроваджена п.5 додатку до договору і вона за своєю сутністю відповідає правовій природі процентів за користування чужими грошовими коштами, передбаченими ст.536 Цивільного кодексу України.

При цьому, суд вважає за необхідне відзначити, що у пункті 6.20 постанови №910/1238/17 від 23.05.18 Велика Палата Верховного Суду роз`яснила, що термін "користування чужими грошовими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Таким чином, у справі №910/1238/17 Великою Палатою Верховного Суду чітко розмежовано поняття "проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами" та "проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами", причому останні проценти кваліфіковано саме в якості плати боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання, врегульованої частиною 2 статті 625 ЦК України.

В даному випадку, поставлений товар був наданий в кредит (з відстроченням платежу та сплатою відсотків) до 01.11.19, а відтак, відповідач з 02.09.19 по 31.10.19 правомірно користувався товаром за плату та зобов`язаний був сплатити відсотки за користування товарним кредитом у розмірі 23916,86грн.

Однак після настання строку повернення боргу правомірне користування товаром припинилось, і відповідно плата за це теж.

Положення ч.5 ст. 694 ЦК України не передбачають можливості одночасного нарахування двох видів відсотків як за правомірне так і не правомірне користування товарним кредитом, як це визначено п.5 додатку №16/1 від 18.10.19 до договору поставки №В5-09/19ЖТ-ПШ від 11.09.18.

Фактично, підставою для нарахування "відсотків за користування товарним кредитом" з 01.11.19 умови п.5 додатку №16/1 від 18.10.19 визначають саме прострочення оплати товару, тобто порушення відповідного грошового зобов`язання у розумінні ст.610 ЦК України.

Аналізуючи правову природу нарахованих відсотків за користування товарним кредитом, передбачених п.5 договору за період з 01.11.19 по 25.09.20, суд дійшов висновку, що встановлення процентів як форми плати за неправомірну поведінку, не узгоджується із положеннями ст.536 Цивільного кодексу України, однак у повній мірі кореспондується із ч.3 ст.549 цього Кодексу.

За таких обставин, природа стягуваних на підставі п.5 додатку №16/1 від 18.10.19 до договору поставки нарахувань за період з 01.11.19 по 25.09.20 є тотожною із нарахуваннями пені, передбаченої п. 7 додатку №16/1, яка також пред`явлена до стягнення позивачем.

Наразі, фактичне запровадження подвійної пені за одне й те ж саме порушення у вигляді прострочення виконання грошового зобов`язання суперечить приписам ст.61 Конституції України, що узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постановах від 01.07.14 у справах №5010/1575/2012-20/83 та №11/5026/1925/2012. Така ж позиція неодноразово підтримана Верховним Судом, зокрема в постанові від 10.07.18 у справі №927/1091/17.

В даному випадку позивач захистив своє право шляхом нарахування відповідачу пені, штрафу, та 36% річних.

За вказаних обставин, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення 23916,86грн відсотків за користування товарним кредитом з 02.09.19 по 31.10.19 та про відсутність правових підстав для задоволення позову в частині стягнення 188913,68грн відсотків за користування товарним кредитом, які нараховані за період з 01.11.19 по 25.09.20.

Що стосується вимоги про стягнення з відповідача 193534,54грн штрафу та 99894,25грн пені у зв`язку з простроченням виконання зобов`язання, яке виникло на підставі договору №В5-09/19ЖТ-ПШ від 11.09.18, суд зазначає наступне.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Стаття 611 ЦК України визначає правові наслідки порушення зобов`язання, зокрема, сплату неустойки.

Частиною 1 ст.549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ч.2 ст.459 ЦК України).

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 ЦК України).

Відповідно до п.7 додатку у випадку прострочення строків оплати, визначених в п.5 даного додатку, покупець сплачує продавцю штраф у розмірі 25 % з першого дня протермінування, від суми заборгованості станом на момент підписання додатку №16/1 до договору поставки №В5-09/19ЖТ-ПШ від 11.09.18, а також сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення від суми заборгованості за кожен день прострочи оплати та 36 відсотків річних.

Згідно розрахунку, нарахування 25% штрафу в розмірі 193534,54грн здійснено позивачем на суму заборгованості 774138,15грн, що існувала у відповідача на момент підписання додатку №16/1 до договору поставки №В5-09/19ЖТ-ПШ від 11.09.18 (а.с.56).

Перевіривши правильність нарахування штрафу, суд встановив, що його розмір є обґрунтованим, а вимога правомірною.

Дослідивши поданий позивачем розрахунок пені на суму 99854,27грн, яка обрахована за період з 01.11.19 по 25.09.20 (а.с.129), тобто за період, що перевищує шість місяців, суд дійшов наступних висновків:

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно - господарські санкції (частини перша, друга статті 217 Господарського кодексу України). Штрафними санкціями відповідно до частини першої статті 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За змістом положень частин четвертої і шостої статті 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. Розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Наведеною нормою передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Отже, встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов`язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 Цивільного кодексу України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (частина третя статті 6 Цивільного кодексу України), у тому числі, мають право пов`язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати). Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 21.06.17 у справі № 910/2031/16, Верховного Суду від 10.04.18 у справі № 916/804/17, Верховного Суду від 10.09.20 у справі № 916/1777/19.

Судом встановлено, що відповідно до пункту 7.5 договору поставки №В5-09/19ЖТ-ПШ від 11.09.18, строк нарахування штрафних санкцій (неустойки) за цим договором не обмежується строком, встановленим ст.232 ГК України. Штрафні санкції за прострочення виконання зобов`язань за цим договором нараховуються до моменту належного виконання зобов`язання.

Таким чином, суд дійшов висновку про правомірність нарахування позивачем пені за період прострочення грошового зобов`язання понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано.

Здійснивши за допомогою калькулятора сертифікованої комп`ютерної програми інформаційно-правового забезпечення "ЛІГА:ЗАКОН" перерахунок пені, суд дійшов висновку, що розмір пені, яка нарахована за період з 01.11.19 по 25.09.20 складає 98854,27грн. Вимога в частині стягнення 39,98грн пені заявлена безпідставно та задоволенню не підлягає.

Крім того, позивач за порушення строків оплати товару просить стягнути з відповідача 186327,40грн 36% річних.

Згідно з приписами частини 1 статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ч.2 статті 625 ЦКУ боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Приписи ст. 625 Цивільного кодексу України про розмір процентів, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов`язання, є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так сторони згідно п.7.2.3 договору поставки та п.7 додатку №16/1 погодили, що за порушення грошового зобов`язання покупець сплачує 36% річних від простроченої суми.

Перевіривши за допомогою калькулятора сертифікованої комп`ютерної програми інформаційно-правового забезпечення "ЛІГА:ЗАКОН" розрахунок 36% річних, суд вважає, що 186327,40грн 36% річних за період прострочення грошового зобов`язання з 01.11.19 по 25.09.20, нараховані обґрунтовано та підлягають задоволенню.

При вирішенні питання щодо остаточних сум стягнення пені, штрафу та відсотків річних, з урахуванням позиції відповідача відносно наявності підстав для їх зменшення, суд враховує наступне.

Частина 3 ст.551 ЦК України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України приймається до уваги, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними конкретизуються судом у кожному конкретному випадку.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.

Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо (абз.1 п.3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 від 26.12.2011).

Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру штрафу та пені, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ст. 3 ЦК України).

Також слід зазначити, що за своєю правовою природою штрафні санкції, виконують стимулюючу функцію, спонукаючи боржника до належного виконання своїх зобов`язань під загрозою застосування до нього цього виду відповідальності, та стягується в разі порушення такого зобов`язання.

Відповідачем не надано доказів на підтвердження скрутного матеріального становища, існування обставин, які можуть свідчити про необхідність зменшення нарахованої позивачем пені та штрафу.

З огляду на тривалий термін невиконання основного зобов`язання, ступінь виконання грошових зобов`язань, які станом на дату ухвалення рішення виконані частково, суд не вбачає підстав для зменшення пені та штрафу.

Разом з тим, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.19 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду у справі №902/417/18 дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Дослідивши матеріали даної справи, суд враховує, захищеність майнових інтересів позивача внаслідок нарахування 23916,86грн відсотків за користування товарним кредитом; 93163,70грн 36% річних; 99854,27грн пені; 193534,54грн штрафу, разом з тим одночасне їх стягнення створить нерівність у правовідносинах сторін, призведе до невиправданого та надмірного збагачення позивача.

Таким чином, суд вважає, що наведене вище у своїй сукупності є винятковими обставинами, які є підставою для застосування положення ст. 551 ЦК України, ст. 233 ЦК України та зменшення відсотків річних з урахуванням зазначених висновків Великої Палати Верховного Суду.

З огляду на неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені, процентів річних та процентів за користування товарним кредитом, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, зменшити розмір заявлених процентів річних на 50% до суми 93163,70грн

Отже, суд відмовляє у задоволенні позову в частині стягнення 93163,70 - 36% річних.

Також суд відмовляє у задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача 9892,00грн витрат за вчинення виконавчого напису нотаріуса, оскільки такі витрати не мають обов`язкового характеру (не є обов`язковими витратами, які особа має зробити для відновлення свого порушеного права) та необхідних ознак збитків відповідно до приписів чинного законодавства, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у безпосередньому причинному зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором поставки №В5-09/19ЖТ-ПШ від 11.09.18.

Згідно зі ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно ст.ст.13, 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести належними і допустимими доказами ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч.1 ст.76 ГПК України).

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 ГПК України).

Відповідач доказів сплати заборгованості не надав, у відзиві на позовну заяву позовні вимоги визнав частково.

З врахуванням вищевикладеного, позовні вимоги обґрунтовані, заявлені відповідно до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами, наявними в матеріалах справи, та підлягають задоволенню на суму 676839,55грн, з яких: 266370,18грн основного боргу, 23916,86грн відсотків за користування товарним кредитом; 93163,70грн 36% річних, 99854,27грн пені, 193534,54грн штрафу.

Суд відмовляє в позові в частині стягнення 188913,68грн відсотків за користування товарним кредитом, 93163,70грн 36% річних, 39,98грн пені, 9892,00грн плати за вчинення виконавчого напису.

Судовий збір, відповідно до п.3 ч.4 ст.129 ГПК України, покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 123, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітагро Партнер" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Поліська сільськогосподарська компанія" задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Поліська сільськогосподарська компанія" (12135, Житомирська область, Хорошівський район, с.Красногірка, вул.Весняна, 21, код ЄДРПОУ 37976202) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітагро Партнер" (31200, Хмельницька область, Воличиський район, м.Волочиськ, вул.Котляревського, 7, код ЄДРПОУ 37993500)

- 266370,18грн основного боргу;

- 23916,86грн відсотків за користування товарним кредитом;

- 93163,70грн 36% річних;

- 99854,27грн пені;

- 193534,54грн штрафу;

- 10152,59грн судового збору.

3. Відмовити в задоволенні позову в частині стягнення 188913,68грн відсотків за користування товарним кредитом, 93163,70грн 36% річних, 39,98грн пені, 9892,00грн плати за вчинення виконавчого напису.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено: 18.12.20

Суддя Соловей Л.А.

Віддрукувати: 3 прим.

1- в справу

2,3- сторонам (рек)