Рішення № 93616060, 16.12.2020, Айдарський районний суд Луганської області (до 25.04.2025 - Новопсковський районний суд Луганської області)

Дата документу 16.12.2020

ЄУ № 428/3531/20

Провадження №2-о/942/192/20

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2020 року Новопсковський районний суд Луганської області

у складі: головуючого судді Стеценко О.С.,

за участю секретаря Рожкової Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Новопсков цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту перебування особи на утриманні померлого годувальника, заінтересована особа – управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області,

ВСТАНОВИВ:

Заявник звернулася до Сєвєродонецького міського суду Луганської області з заявою, в якій просить встановити, що ОСОБА_1 проживала разом з ОСОБА_2 та перебувала на його утриманні.

В обґрунтування заяви заявник посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік ОСОБА_2 , з яким вони перебували у зареєстрованому шлюбі. Заявник стверджує, що перебувала на утриманні свого чоловіка. На теперішній час вона бажає реалізувати своє право на пенсію у зв`язку із втратою годувальника, однак пенсійним управлінням їй було відмовлено у переході на пенсію її чоловіка. У зв`язку з чим вона змушена звернутися до суду з даною заявою. Встановлення даного факту має для заявника юридичне значення.

Ухвалою Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 15.05.2020 цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту перебування особи на утриманні померлого годувальника, заінтересована особа – управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області, передано за підсудністю на розгляд до Новопсковського районного суду Луганської області.

Ухвалою Новопсковського районного суду Луганської області від 12.08.2020 відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду в порядку окремого провадження на 10.09.2020.

10.09.2020 судове засідання відкладено до 14.09.2020 у зв`язку з перебуванням головуючого судді у відпустці.

14.09.2020 судове засідання відкладено до 06.10.2020 у зв`язку з витребуванням доказів.

06.10.2020 та 03.11.2020 судові засідання відкладено у зв`язку з ненадходженням витребуваних доказів. Наступне судове засідання призначено на 19.11.2020.

19.11.2020 судове засідання відкладено до 16.12.2020 у зв`язку з перебуванням головуючого судді на лікарняному.

Заявник та представник заявника в судове засідання не з`явилися, про день та час розгляду справи повідомлені належним чином, представник заявника надав заяву, в якій просив справу розглянути без його участі та участі заявника. Вимоги підтримують у повному обсязі.

Представник заінтересованої особи управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області в судове засідання не з`явився, про день та час розгляду справи повідомлений належним чином, надав суду письмові пояснення, в яких посилається на те, що заявник та її чоловік ОСОБА_2 фактично були зареєстровані за різними адресами. ОСОБА_1 згідно довідки № 930001110 від 25.11.2014 переміщена з тимчасово окупованої території за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно іншої довідки № 919-5000224610 від 05.11.2019 перемістилася за адресою: АДРЕСА_2 . ОСОБА_2 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 . На обліку в управлінні не перебував, ніяких виплат не отримував. Згідно реєстру застрахованих осіб перебував на обліку в Ізюмському об`єднаному управління Пенсійного фонду України Харківської області. Окрім цього представник заінтересованої особи посилається на те, що заявник не надала управлінню документ про перебування членів сім`ї на утриманні померлого годувальника. Відповідно до довідки № 4203 від 19.08.2020 розмір пенсії за віком, що нараховується та виплачується заявнику не є нижчим за прожитковий мінімум в Україні встановлений для осіб, що втратили працездатність. Будь-яких доказів надання ОСОБА_2 матеріальної допомоги, яка була постійним та основним джерелом засобів для існування ОСОБА_1 , не надано. З огляду на викладене просив суд відмовити у задоволенні заяви, розгляд справи провести без участі представника управління.

В судовому засіданні 14.09.2020 заявник просила її заяву задовольнити.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення заявника, допитавши у якості свідка заявника, суд вважає заяву такою, що підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні.

Пунктом 8 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» передбачено, що судам необхідно мати на увазі, що встановлення факту перебування особи на утриманні померлого має значення для одержання спадщини, призначення пенсії або відшкодування шкоди, якщо допомога, яка надавалась, була для заявника постійним і основним джерелом засобів до існування. При вирішенні заяв про встановлення факту перебування на утриманні необхідно враховувати, що для встановлення факту перебування на утриманні при відшкодуванні шкоди в разі втрати годувальника не має значення чи знаходився непрацездатний утриманець в родинних чи шлюбних відносинах з годувальником.

Разом з тим, відповідно до ст. 3 СК України сім`я є первинним та основним осередком суспільства; сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу.

На підставі ст. 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається: непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні. До членів сім`ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони: 1) були на повному утриманні померлого годувальника; 2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім`ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв`язку з втратою годувальника.

Статтею 37 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що при вирішенні заяв про встановлення факту перебування на утриманні необхідно враховувати, що за загальним правилом право на пенсію в разі смерті годувальника мають непрацездатні члени сім`ї годувальника, які були на його утриманні.

Згідно зі статтею 38 Закону України «Про пенсійне забезпечення» члени сім`ї померлого вважаються такими, що були на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім`ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували яку-небудь пенсію, мають право перейти на нову пенсію.

Повне утримання означає відсутність у члена сім`ї інших джерел доходів, окрім допомоги померлого. Якщо крім допомоги, що надавалася померлим, особа мала інші джерела доходів, то необхідно встановити, чи була допомога годувальника постійним і основним джерелом засобів до існування. Постійний характер допомоги означає, що вона була не одноразовою, а надавалася систематично, протягом певного періоду часу і що померлий виконував обов`язок щодо утримання цього члена сім`ї. Основне значення допомоги необхідно з`ясовувати шляхом порівняння розміру допомоги з боку померлого та інших доходів. Вирішення питання залежить від співвідношення розмірів допомоги та інших одержуваних доходів.

Відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у разі неможливості надати документи, визначені Порядком, факт перебування на утриманні померлого годувальника встановлюється у судовому порядку.

Згідно свідоцтва про одруження серії НОМЕР_1 , виданого 23.01.1965 Вахрушівською сільською радою Краснолуцького району Луганської області, « ОСОБА_3 » (мовою оригіналу), 1939 року народження, та « ОСОБА_4 » (мовою оригіналу), 1945 року народження, одружилися 23 січня 1965 року, про що зроблено відповідний актовий запис за № 22, після одруження дружині присвоєно прізвище « ОСОБА_5 » (мовою оригіналу).

Відповідно до копії паспорту громадянина України серії НОМЕР_2 , виданого Краснолуцьким МВ УМВС України в Луганській області 24.06.1996, заявник – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженка м. Вахрушеве-3 Луганської області, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 .

Згідно довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № 919-5000224610 від 05.11.2019, заявник ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно копії паспорту громадянина України серії НОМЕР_3 , виданого Краснолуцьким МВ УМВС України в Луганській області 26.03.2001, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженець с. Бориничі Жидачівського району Львівської області, був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 .

З довідки, виданої управлінням Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області 19.08.2020 за вих. № 4103, вбачається, що заявник ОСОБА_1 перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області і отримує пенсію за віком, пенсія з січня 2016 року по серпень 2020 року складає 119137,44 грн. (з січня 2016 року по грудень 2017 року склала 37397,52 грн.). Станом на день смерті ОСОБА_2 – березень 2017 року пенсія ОСОБА_1 складала 1459,34 грн.

Згідно довідки, виданої Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області 30.09.2020, ОСОБА_2 перебував на обліку в Ізюмському об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України Харківської області і отримував пенсію за віком, пенсія з січня 2016 року по грудень 2017 року склала 56691,14 грн. У 2017 році щомісячний розмір пенсії складав 3820,71 грн.

Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , помер ІНФОРМАЦІЯ_4 у м. Хрустальний (м. Красний Луч), що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_4 , виданим Новопсковським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Луганській області від 07.06.2019.

Таким чином, із наданих документів вбачається, що заявник отримувала пенсію набагато меншу за пенсію її померлого чоловіка.

Судом встановлено, що 11.12.2019 заявник звернулася до управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області з письмовою заявою про призначення їй пенсії у зв`язку з втратою годувальника.

Листом управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області від 19.12.2019 за вих. № 29404/03-22 заявнику відмовлено в призначенні пенсії у зв`язку з втратою годувальника з посиланням на те, що нею не надано документа про перебування її на утриманні померлого годувальника.

Допитана у якості свідка заявник ОСОБА_1 пояснила, що проживала разом з чоловіком за адресою: АДРЕСА_3 . На момент смерті перебувала на утриманні свого чоловіка ОСОБА_2 , оскільки розмір його пенсії був значно більше за розмір пенсії заявника.

Заявником на підтвердження своїх доводів надано суду довідку № 1975 від 15.09.2020, яка видана установою, розташованою на тимчасово неконтрольованій українською владою території, з якої вбачається, що разом з померлим ОСОБА_2 на день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_4 ), проживала його дружина ОСОБА_1 .

Згідно довідки № 75 від 17.01.2020, яка видана установою, розташованою на тимчасово неконтрольованій українською владою території, з якої вбачається, що разом з померлим ОСОБА_2 на день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_4 ), проживала його дружина ОСОБА_1 .

Надаючи оцінку документам, виданим на непідконтрольній Україні території, суд виходить з наступного.

Постановою ВРУ «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.

Відповідно до Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, затвердженого Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 № 1085-р, м. Луганськ є тимчасово окупованою територією, не підконтрольною українській владі.

Відповідно до ст. ст. 3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туреччини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. The Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих defacto органів та інститутів (окупаційної влади) далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони (тобто є окупованою)» (Mozer v. The Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142). При цьому, за логікою Міжнародного суду ООН і ЄСПЛ, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.

Тому суд бере до уваги обставини, викладені в довідці, виданій на непідконтрольній Україні території, та надає їй оцінку разом з іншими доказами по справі. При цьому суд також враховує постанову Верховного Суду від 22.10.2018 по справі №235/2357/17 (провадження № К/9901/2383/17), висновки якої відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України, є обов`язковими для суду першої інстанції, в якій Верховний Суд в подібній ситуації, зокрема, зазначає, що до вказаних правовідносин застосуванню підлягають так звані «намібійські винятки» Міжнародного суду ООН: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.

Крім того, відмітками про місце проживання у паспортах подружжя підтверджено, що вони зареєстровані за однією адресою, що відповідає п.9 Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру, затвердженого постановою КМУ № 207 від 02.03.2016.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 23.01.1965, разом проживали, вели спільне господарство та мали спільний бюджет. Оскільки розмір пенсії померлого ОСОБА_2 значно перевищує розмір пенсії заявника, то суд приходить до висновку, що допомога, яка надавалась померлим чоловіком ОСОБА_1 , була для неї хоч і не єдиним, проте постійним та основним джерелом засобів до існування.

Таким чином, заявник ОСОБА_1 , будучи непрацездатною особою, перебувала на утриманні свого чоловіка ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , за його життя.

Доводи заінтересованої особи про те, що розмір пенсії за віком, який нараховується та виплачується заявнику не є нижчим за прожитковий мінімум, судом не приймаються до уваги, оскільки сам по собі факт отримання позивачем пенсії, який забезпечував її прожитковий мінімум, не має правового значення для вирішення даного спору. (Такий висновок викладений у постанові ВС по справі № 210/343/19 від 22.10.2020).

Суд також не бере до уваги доводи заінтересованої особи, про те, що заявник та померлий ОСОБА_2 проживали за різними адресами, а тому заявником не доведено, що вона перебувала на утриманні чоловіка з огляду на таке.

Пунктом 2.3 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1, передбачено, що до заяви для призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника додаються: довідка про склад сім`ї померлого годувальника та копії документів, що засвідчують родинні стосунки члена сім`ї з померлим годувальником; документ про перебування членів сім`ї на утриманні померлого годувальника.

У відзиві заінтересованої особи вказано, що управлінню заявником довідку житлово-експлуатаційних або інших організацій з місця проживання (реєстрації), або довідки про реєстрацію місця проживання не надано.

Отже, суд дійшов висновку, що в даному випадку факт перебування на утриманні померлого годувальника Пенсійним фондом України становиться в залежність, чи є утриманець внутрішньо переміщеною особою, чи ні. З відзиву заінтересованої особи вбачається, що документом, що посвідчує факт перебування на утриманні відповідно до п. 2.11 Порядку 22-1 є довідки житлово-експлуатаційних або інших організацій з місця проживання (реєстрації), або довідки про реєстрацію місця проживання (разом з годувальником за однією адресою), видані згідно з вимогами ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні». Оскільки заявник є внутрішньо переміщено особою, а тому позбавлена можливості надати вказані документи від організацій, які знаходяться на підконтрольній території України, що автоматично, на думку заінтересованої особи, робить громадян України внутрішньо переміщених осіб такими, які не довели, що вони перебували на утриманні померлого годувальника.

В той час, як громадянам України, які не є внутрішньо переміщеними особами, достатньо подати такі документи до Пенсійного фонду України. Такий підхід свідчить про можливу дискримінацію громадян України за статусом внутрішньо переміщених осіб та без такого.

Виходячи з наведеного, вивчивши матеріали справи, суд вважає вимоги заявника такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі, оскільки вони законні, обґрунтовані, доказово підтверджені матеріалами справи та поясненнями свідка.

Відповідно до ч. 7 ст. 294 ЦПК України при ухваленні судом рішення понесені заявником витрати не відшкодовуються.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 89, 90, 141, 259, 263-265, 293, 315-319 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_1 про встановлення факту перебування особи на утриманні померлого годувальника, заінтересована особа – управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області задовольнити повністю.

Встановити факт проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за адресою: АДРЕСА_4 та факт перебування на утриманні чоловіка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Заявник – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , виданий Краснолуцьким МВ УМВС України в Луганській області 24.06.1996, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 .

Представник заявника – ОСОБА_6 , що діє на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серія ЗП № 001158, від 29.07.2016, довіреності від 21.01.2020, доручення для надання безоплатної вторинної допомоги № 01-0002420 від 15.01.2020, адреса: вул. Першотравнева, 19/5, м. Сєвєродонецьк, Луганська область.

Заінтересована особа – Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьк Луганської області, місцезнаходження: вул. Шевченка, 9, м. Сєвєродонецьк Луганської області, код ЄДРПОУ 21792459.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку через Новопсковський районний суд Луганської області до Луганського апеляційного суду шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня його проголошення апеляційної скарги.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження відповідно та в порядку і строки, визначені ст. 354 ЦПК України.

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).

Суддя: О.С. Стеценко