Ухвала суду № 93610452, 09.12.2020, Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 214/6077/20

1-кп/214/947/20

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2020 року Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді – Ткаченка А.В.,

за участю:

секретаря судового засідання – Фастовець Ю.Ю.,

прокурора – Уци Д.О.

обвинуваченого – ОСОБА_1 ,

захисника – Саєнка Д.М.,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в м. Кривому Розі кримінальне провадження внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №12019040230002133 від 05.12.2019 року щодо ОСОБА_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.191, ч.1 ст.366 КК України, –

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області знаходиться кримінальне провадження №12019040230002133 від 05.12.2019 року щодо ОСОБА_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.191, ч.1 ст.366 КК України.

До початку підготовчого судового засідання представник відділу освіти виконкому Саксаганської районної у місті ради звернувся до суду з клопотанням про накладення арешту на майно у вказаному кримінальному провадженні.

В обґрунтування клопотання представник зазначив, що відділом освіти у зазначеному кримінальному провадженні подано цивільний позов до ОСОБА_1 про стягнення майнової шкоди у сумі 144392,22 грн. На думку представника, наявні обґрунтовані ризики, що до моменту винесення рішення у справі обвинувачений не зможе відшкодувати завдану шкоду. Так, ОСОБА_1 , директор ТОВ «Проммонтажбуд», також, обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.1941, ч.2 ст.366 КК України, а саме незаконному заволодінні бюджетними коштами на загальну суму 3606332 грн. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, об`єкти нерухомості: житловий будинок – реєстраційний номер 316159712110, загальною площею 49,7 кв.м., належить на праві приватної власності ОСОБА_1 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 17.03.2014 року; житловий будинок – реєстраційний номер 1709341812110, загальною площею 86,5 кв.м., перебуває у спільній частковій власності, а саме 1/2 частка належить ОСОБА_1 , на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 01.12.2018 року; трикімнатна квартира – реєстраційний номер 19224604, загальною площею 63,67 кв.м., перебуває у власності ОСОБА_1 на підставі свідоцтва на право власності від 11.05.2017 року. Представник вважає, що вказане майно, належне обвинуваченому, є єдиним джерелом для можливого відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди. Отже, з метою унеможливлення відчуження майна та виключення можливості спроби уникнення від відшкодування завданої злочином шкоди та відшкодування цивільного позову, представник відділу освіти вважає за доцільне накласти арешт на вказане вище майно, належне ОСОБА_1 .

В судовому засіданні прокурор підтримав клопотання представника відділу освіти про накладення арешту, просив його задовольнити.

Обвинувачений ОСОБА_1 та його захисник, кожен окремо, просив відмовити у задоволенні клопотання, вважали його необґрунтованим.

Суд, вислухавши обвинуваченого, його захисника та прокурора, дослідивши матеріали справи та клопотання про накладення арешту, вважає, що воно не підлягає задоволенню за таких підстав.

У відповідності до усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі ст.1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).

В силу ст.41 Конституції України та ст.1 протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична та юридична особа має право володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, ніж на користь суспільства і на умовах, передбачених Законом або загальними принципами міжнародного права.

Стаття 1 Першого протоколу до Європейської конвенції гарантує право на вільне володіння своїм майном, яке звичайно називається правом на власність.

Згідно з ст.131 КПК України, арешт майна є одним із заходів забезпечення кримінального провадження, який застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження.

Відповідно до ч.1 ст.170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Згідно з ч.2 ст.170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

При цьому, ч.6 ст.170 КПК України встановлено, що у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, а так само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження.

Разом з цим, на думку суду, представником відділу освіти, не доведено розумність та співмірність обмеження права власності володільця вказаного у клопотанні майна завданням кримінального провадження.

Так, судом встановлено, що представник потерпілої особи просить накласти арешт на майно з метою відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення, у зв`язку з поданням ним цивільного позову. При цьому, сума заявлених позовних вимог складає 144392,22 грн. Водночас, представник висуває вимогу про накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно, яке на праві приватної власності належить обвинуваченому ОСОБА_1 , що не є співмірним заявленим позовним вимогам.

Суд наголошує, що заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.

При цьому, представником потерпілої особи не надано до суду доказів намірів обвинуваченого ОСОБА_1 відчужити належне йому майно, або приховати, пошкодити псуванням, зникненням, втратою, знищенням.

Окрім того, представник заявляючи клопотання про арешт майна обвинуваченого, не визначив перелік і види майна, що належить арештувати.

Приймаючи до уваги викладене, суд вважає, що такий захід забезпечення кримінального провадження, як арешт, не виправдовує втручання у право власності стосовно нього, та необхідність його застосування не доведена в порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законом.

Статтями 7, 16 КПК України встановлено, що однією з загальних засад кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що на теперішній час відсутні правові підстави передбаченні нормами КПК України, для накладення арешту, внаслідок чого в задоволенні клопотання слід відмовити.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.170-173, 372 КПК України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні клопотання представника відділу освіти виконкому Саксаганської районної у місті ради про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні, внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №12019040230002133 від 05.12.2019 року щодо ОСОБА_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.191, ч.1 ст.366 КК України – відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Повний текст ухвали складений 11.12.2020 року.

Суддя А.В. Ткаченко