Рішення № 93607256, 27.10.2020, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 335/5716/20 2/335/1870/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2020 року м. Запоріжжя

Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Калюжної В.В., за участю секретаря судового засідання Каравайко В.В., розглянувши у залі суду в м. Запоріжжі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про звернення стягнення на предмет іпотеки, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач АТ «Альфа-Банк» звернувся до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про звернення стягнення на предмет іпотеки, в обґрунтування позовних вимог зазначив наступне.

23.02.2006 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 07П032-К, за умовами якого Банк надав ОСОБА_2 кредитні кошти у розмірі 118 800 доларів США, з кінцевим терміном до 22.02.2022 року, з процентною ставкою 13 % річних.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за договором споживчого кредиту 23.02.2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3 було укладено іпотечний договір, згідно з яким в іпотеку банку було передано нерухоме майно - квартиру, загальною площею 108 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала Іпотекодавцю на підставі рішення третейського суду від 16.10.2006 року, що підтверджується витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно №13485252, виданого ОП ЗМБТІ від 07.02.2007 року.

Позивачу АТ «Альфа-Банк» з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно стало відомо, що право власності на предмет іпотеки 01.10.2012 року було зареєстровано на відповідача ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 21.09.2012 року.

У зв`язку з невиконанням ОСОБА_2 умов кредитного договору, у останньої утворилась заборгованість, яка станом на 21.05.2020 року становить 112 859,09 доларів США, що за офіційним курсом НБУ становить 3 000 404, 05 гривень.

Враховуючи вищевикладене, АТ «Альфа-Банк» просить суд звернути стягнення на предмет іпотеки, шляхом його продажу з прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», за ціною, встановленою суб`єктом оціночної діяльності при проведенні виконавчих дій, для погашення кредитної заборгованості за кредитним договором в розмірі 3 000 404, 05 гривень та стягнути витрати по сплаті судового збору у розмірі 45 006,06 гривень.

Ухвалою суду від 17.07.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, визначено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання, відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позов (а.с. 85).

18.08.2020 року від представника відповідача та третіх осіб адвоката Працевитого Г.О. надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник просить суд відмовити у задоволенні позову, застосувавши строк позовної давності, який сплинув 03.06.2011 року, обґрунтовуючи свою вимог наступним.

З квітня 2008 року у ОСОБА_2 перестала здійснювати платежі за кредитним договором, оскільки вважала умови договору несправедливими, а договір недійсним. 03.06.2008 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Туріченко О.М. було вчинено виконавчий напис про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, тобто строк виконання зобов`язання за договором настав 03.06.2008 року, жодних змін чи додаткових угод між банком та ОСОБА_3 до іпотечного договору не укладалось, не погоджувалось та не реєструвалось.

Оскільки іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки у порядку, встановленому Законом, проте сплив строку давності є підставою для відмови у позові. Позивач не скористався своїм правом на позов в межах строків позовної давності та не звернувся до суду до 03.06.2011 року, у зв`язку з чим, представник просить суд відмовити у задоволенні позову, на підставі спливу позовної давності (а.с. 96-101).

10.09.2020 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій вказала, що зазначені у відзиві на позовну заяву обґрунтування щодо пропуску позивачем строку позовної давності не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки ОСОБА_2 свої зобов`язання щодо погашення суми кредиту та відсотків за користування кредитом не виконувала належним чином, а кредитний договір укладений між сторонами, не містить умови щодо дати закінчення терміну його дії, а виконавчий напис нотаріуса на час звернення до суду є не виконаним, оскільки повернувся без виконання.

Щодо посилання представника відповідача на пропуск позовної давності, представник позивача вважає, що строк позовної давності не був пропущений, оскільки про факт реєстрації нерухомого майна за відповідачем ОСОБА_1 позивач дізнався у 2018 році з позову ОСОБА_3 про визнання договору іпотеки припиненим та зобов`язання вчинити певні дії, у зв`язку з чим, строк позовної давності перервався, крім того, строк виконання зобов`язання згідно умов договору спливає 22.02.2022 року. На підставі викладеного представник позивача просила суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі (а.с. 107-113).

Представник позивача ОСОБА_4 підтримала позовні вимоги в повному обсязі на підставах викладених у позові та відповіді на відзив.

Представник відповідача та третіх осіб ОСОБА_5 заперечував проти позову в повному обсязі, на підставах викладених у відзиві на позовну заяву, просить суд відмовити у задоволенні позову у зв`язку із пропуском позовної давності.

Суд, дослідивши матеріали справи та наявні у ній докази, приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши до суду належні та допустимі докази на їх підтвердження, крім випадків встановлених ст. 82 ЦПК України, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Судом встановлено, що 23.02.2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 07П032-К від 23.02.2007 року, за умовами якого Банк надав ОСОБА_2 кредитні кошти у розмірі 118 800 доларів США, з кінцевим терміном до 22.02.2022 року, з процентною ставкою 13 % річних (а.с. 11-16). Судом при дослідженні вказаного кредитного договору встановлено, що в договорі № 07П032-К помилково зазначений рік укладення договору, а саме замість вірного «2007 рік», зазначено «2006 рік».

З метою забезпечення виконання зобов`язань за договором споживчого кредиту 23.02.2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3 було укладено іпотечний договір №07П032-І, згідно з яким в іпотеку банку було передано нерухоме майно квартиру, загальною площею 108 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 17-23), яка належала ОСОБА_3 на підставі рішення третейського суду від 16.10.2006 року (а.с. 34-35), що підтверджується копією витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно №13485252, виданого ОП ЗМБТІ від 07.02.2007 року (а.с. 33).

Згідно з копії розрахунку, наданого позивачем, заборгованість ОСОБА_2 перед АТ «Альфа-Банк» станом на 21.05.2020 року становить 112 859,09 доларів США, що за офіційним курсом НБУ становить 3 000 404, 05 гривень (а.с. 60-61).

22.05.2020 року позивачем на адресу відповідача було направлено вимогу №16589/529 від 21.05.2020 року, про усунення порушень, яка містить вимогу погашення заборгованості за кредитним договором № 07П032-К від 23.02.2007 року у розмірі 112 859,09 доларів США, що становить 3 000 404, 05 гривень та 184 625,63 доларів США, що становить 4 908 346,11 гривень, загальною сумою заборгованості 297 484,72 доларів США, що становить 7 908 750,16 гривень (а.с. 62).

У зв`язку з невиконанням ОСОБА_2 зобов`язань за кредитним договором, 03.05.2008 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Туріченко О.М. вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, у розмірі 592 532,20 гривень, зареєстрованого в реєстрі за №1663 (а.с. 126).

Згідно листа в.о. начальника відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Половнікова Р.С., на виконанні у відділі перебувало виконавче провадження ВП №8033648 з примусового виконання виконавчого напису №1663, вчиненого 03.06.2008 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Туріченко О.М., про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_3 , який є майновим поручителем за зобов`язаннями ОСОБА_2 , для задоволення вимог АТ «Укрсоцбанк» у розмірі 592532,20 гривень. Постановою державного виконавця №8033648 від 23.07.2008 року накладено арешт на нерухоме майно боржника на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Вказане виконавче провадження 31.12.2013 року було завершено на підставі п. 4 ч.1 ст .47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції на 31.12.2013 року), стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій, авансування яких передбачено цим Законом, незважаючи на попередження державного виконавця про повернення йому виконавчого документа (а.с. 134).

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України передбачено, що порука припиняється після закінчення строку поруки, встановленого договором поруки. Якщо такий строк не встановлено, порука припиняється у разі виконання основного зобов`язання у повному обсязі або якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку (терміну) виконання основного зобов`язання не пред`явить позову до поручителя. Якщо строк (термін) виконання основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор протягом трьох років з дня укладення договору поруки не пред`явить позову до поручителя. Для зобов`язань, виконання яких здійснюється частинами, строк поруки обчислюється окремо за кожною частиною зобов`язання, починаючи з дня закінчення строку або настання терміну виконання відповідної частини такого зобов`язання.

Згідно ст. 1 Закону України «Про іпотеку», поняття іпотеки визначено наступним: іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ч. 3 ст. Закону України «Про іпотеку», іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Частиною 1 статті 33 Закону України «Про іпотеку» визначено - у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про іпотеку», іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом. Наступні іпотеки припиняються внаслідок звернення стягнення за попередньою іпотекою. Отже, із настанням зазначених обставин, припиняється суб`єктивне право іпотекодержателя на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України, загальний строк позовної давності встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч. 3 ст. 264 ЦК України встановлено, що після переривання перебіг позовної давності починається заново. Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку.

Відповідно до статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із статтею 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до змісту статті 526 ЦК України, зобов`язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України. За статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з пунктами 3 та 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків. Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Пленум Вищого господарського суду України своєю постановою № 10 від 29 травня 2013 року «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» роз`яснив судам, що частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом. Законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного. Позовна давність обчислюється окремо щодо основної і щодо кожної додаткової вимоги. Відтак можливий сплив позовної давності щодо додаткової вимоги, тоді як за основною вимогою позовна давність триватиме. Але якщо позовна давність спливла за основною вимогою, то вважатиметься, що вона спливла і стосовно додаткової вимоги.

Визначення правової природи письмової вимоги кредитора до боржника, та відповідно правових наслідків її надіслання залежить від змісту такої вимоги.

Якщо вимога за своїм змістом є нагадуванням чи інформуванням про існування заборгованості, а також містить прохання про погашення поточної заборгованості, то така вимога є досудовою претензією.

Якщо письмове звернення кредитора до боржника містить вимогу про дострокове повернення усіє суми заборгованості як простроченої, так і поточної, то таке звернення є вимогою про дострокове повернення кредиту, наслідком надіслання якої є зміна строку виконання основного зобов`язання у відповідності до частини другої статті 1050 ЦК України.

Враховуючи викладене, безпідставними є доводи позивача про переривання позовної давності поданням позову ОСОБА_3 , оскільки за змістом частини другої статті 264 ЦК України підставою переривання позовної давності визначено саме пред`явлення позову до одного з боржників, а не навпаки, як помилково вважав позивач.

Таким чином, суд дослідивши письмові матеріали справи та наявні у ній докази встановив, що ОСОБА_2 свої зобов`язання щодо погашення суми кредиту та відсотків за користування кредитом не виконувала належним чином та наявна заборгованість є обґрунтованою. Проте суд враховує, що 03.05.2008 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Туріченко О.М. вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на предмет іпотеки, а отже строк позовної давності сплинув 03.06.2011 року.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23 січня 2019 року справа №61-19136св18 та від 13.02.2019 року № 61-13115св18.

Отже, на підставі вище викладеного суд вважає, що заява представника відповідача про застосування строку позовної давності є обґрунтованою, оскільки позивач мав можливість реалізувати своє право в примусовому порядку подати позов з квітня 2008 року, однак позивач звернувся до суду з позовом 09.07.2020 року та пропустив строк для звернення до суду, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Оскільки судом ухвалене рішення про відмову у задоволенні позову, враховуючи положення ст. 141 ЦПК України, суд відносить судові витрати по сплаті судового збору за рахунок позивача.

Керуючись ст.ст. 2, 3,10-12, 13, 81, 82, 133, 137,141, 263-265, 352-355 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про звернення стягнення на предмет іпотеки – залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду через Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя протягом тридцяти днів з дня його складання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.В. Калюжна