Вирок № 93601236, 17.12.2020, Центральний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Маріуполя)

Справа № 263/13370/19

Провадження № 1-кп/263/376/2020

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2020 року м. Маріуполь

Жовтневий районний суд м. Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого – судді Музики О.М.,

за участю: секретаря – Налісної Ю.О.,

сторін кримінального провадження:

прокурорів: Нестора М.М., Донбай В.В.,

обвинуваченого – ОСОБА_1 ,

захисника – адвоката Кондратьєвої М.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Маріуполі в режимі відео конференції кримінальне провадження № 12019050770001982 за обвинуваченням ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився у м. Маріуполі Донецької області, громадянина України, із середньою спеціальною освітою, який не працює, раніше судимий 14 лютого 2020 року Орджонікідзевським районним судом м. Маріуполя Донецької області за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 185 КК України до покарання у вигляді штрафу у розмірі 850 грн., який сплачений 02 березня 2020 року, неодружений, зареєстрований та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185 КК України,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 31 липня 2019 року приблизно об 11 год. 05 хв., діючи умисно, керуючись корисливими мотивами, переслідуючи мету таємного викрадення чужого майна, знаходячись у приміщенні магазину «АТБ-маркет» № 139, розташованого по проспекту Металургів, 69 у Центральному районі м. Маріуполя, таємно, шляхом вільного доступу із стелажу торгівельного залу викрав майно ТОВ «АТБ-маркет», а саме: жувальні гумки «Орбіт» Соковитий кавун у кількості 30 шт., вартістю за одну упаковку без ПДВ – 7 грн. 10 коп., загальною вартістю 213 грн.; жувальні гумки «Орбіт» Солодка м`ята у кількості 30 шт., вартістю за одну упаковку без ПДВ – 7 грн. 10 коп., загальною вартістю 213 грн.; жувальні гумки «Орбіт» освіжаюча м`ята у кількості 30 шт., вартістю за одну упаковку без ПДВ – 7 грн. 10 коп., загальною вартістю 213 грн.; жувальні гумки «Орбіт» Полуниця-банан у кількості 30 шт., вартістю за одну упаковку без ПДВ – 7 грн. 10 коп., загальною вартістю 213 грн.; які поклав до рюкзака, який знаходився на його плечі та з викраденим майном з місця вчинення кримінального правопорушення зник, спричинивши ТОВ «АТБ-маркет» матеріальну шкоду на загальну суму 852 грн., розпорядившись у подальшому викраденим майном на свій розсуд.

Таким чином, ОСОБА_1 вчинив таємне викрадення чужого майна (крадіжку), тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 185 КК України.

Він же, 31 липня 2019 року, приблизно о 13 год. 50 хв., діючи умисно, повторно, керуючись корисливими мотивами, переслідуючи мету таємного викрадення чужого майна, знаходячись у приміщенні магазину «АТБ-маркет» № 639, розташованого по проспекту Металургів, 27 у Центральному районі м. Маріуполя, таємно, шляхом вільного доступу зі стелажу торгівельного залу викрав майно ТОВ «АТБ-маркет», а саме: жувальні гумки «Орбіт» Соковитий кавун у кількості 69 шт., вартістю за одну упаковку без ПДВ – 7 грн. 10 коп., загальною вартістю 489 грн. 90 коп. та жувальні гумки «Орбіт» Полуниця-банан у кількості 34 шт., вартістю за одну упаковку без ПДВ – 7 грн. 10 коп., загальною вартістю 241 грн. 40 коп., які поклав до рюкзака, який знаходився на його плечі та з викраденим майном з місця вчинення кримінального правопорушення зник, спричинивши ТОВ «АТБ-маркет» матеріальну шкоду на загальну суму 731 грн. 40 коп., розпорядившись у подальшому викраденим майном на свій розсуд.

Таким чином, ОСОБА_1 вчинив таємне викрадення чужого майна (крадіжку), повторно, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 185 КК України.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 свою вину у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень за обставин, встановлених судом, наведених вище, визнав повністю, суду пояснив, що справді 31 липня 2019 року близько 11 год. 00 хв. та 14 год. 00 хв. у магазинах ТОВ «АТБ-маркет», які розташовані у будинках № № 27, 69 по проспекту Металургів у м. Маріуполі, зі стелажів взяв різні жувальні гумки «Орбіт» з різними смаками, поклав їх до рюкзака та вийшов поміж касу, не здійснивши оплату за них. У вчиненому щиро розкаявся та просив його суворо не карати, вказав, що у повному обсязі відшкодував матеріальну шкоду, на підтвердження чого представлена відповідна квитанція.

Адвокат Кондратьєва М.А. у судовому засіданні не заперечувала обставин вчинення указаних кримінальних правопорушень, однак вказала, що у даному випадку неправильна кваліфікація дій обвинуваченого, зокрема його дії повинні кваліфікуватися за ч. 1 ст. 185 КК України, оскільки відсутня така кваліфікуюча ознака як повторність.

Представник потерпілого ТОВ «АТБ-маркет» – Сімаков В.В. до судового засідання не з`явився, попередньо подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, що відповідає змісту ст. 56 КПК України. Оскільки обвинувачений визнав вину у повному обсязі, за відсутності представника потерпілого можливо з`ясувати усі обставини під час судового розгляду, сторони кримінального провадження не наполягали на допиті представника потерпілого, суд приходить до висновку про можливість проведення судового засідання за відсутності потерпілого.

Враховуючи, що учасники судового провадження визнають недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин справи, які ніким не оспорюються, що вони правильно розуміють зміст цих обставин, відсутні будь-які сумніви у добровільності їх позиції, роз`яснивши їм, що згідно з ч. 3 ст. 349 КПК України у такому випадку вони будуть позбавленні права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку, суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.

Перевіряючи правильність кваліфікації дій обвинуваченого, суд виходить з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 засуджений вироком Орджонкідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 14 лютого 2020 року за ч. 1 ст. 185 КК України до покарання у вигляді штрафу, зокрема за епізодом, який мав місце 31 липня 2019 року о 22 год. 09 хв.

У цій справі ОСОБА_1 пред`явлено обвинувачення за епізодом, який мав місце 31 липня 2019 року об 11 год. 05 хв., його дії за цим епізодом кваліфіковані як вчинення корисливого злочину повторно.

Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 14 вересня 2020 року у справі № 591/4366/18 (провадження № 51-1122кмо20) зробила наступні висновки, які відповідно до ч. 6 ст. 368 КПК України при обранні та застосуванні норми закону України про кримінальну відповідальність до суспільно небезпечних діянь при ухваленні вироку, враховуються судом щодо застосування відповідних норм права.

Основні засади інституту множинності злочинів, зокрема окремі її форми (повторність, сукупність та рецидив) та правові наслідки регламентовано законодавцем у Розділі VII «Повторність, сукупність та рецидив кримінальних правопорушень» Загальної частини КК. Повторністю кримінальних правопорушень як формою множинності згідно з нормативним приписом ст. 32 КК визнається вчинення двох або більше кримінальних правопорушень, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу (ч. 1 ст. 32 КК). Крім того, у ч. 3 цієї ж статті зазначено, що вчинення двох або більше кримінальних правопорушень, передбачених різними статтями цього Кодексу, визнається повторним лише у випадках, передбачених в Особливій частині цього Кодексу.

У ст. 35 КК передбачені правові наслідки повторності, сукупності та рецидиву кримінальних правопорушень, зокрема, повторність, сукупність та рецидив кримінальних правопорушень враховуються при кваліфікації кримінальних правопорушень та призначенні покарання, при вирішенні питання щодо можливості звільнення від кримінальної відповідальності та покарання у випадках, передбачених цим Кодексом.

Як вбачається із закону України про кримінальну відповідальність, законодавцем чітко не встановлено підходу до врахування при здійсненні кримінально-правової кваліфікації дій особи за ознакою «повторно» наявності чи відсутності факту засудження цієї особи (наявності чи відсутності судимості).

Для цього слід враховувати принцип презумпції невинуватості, закріплений у ратифікованих Верховною Радою України міжнародно-правових актах, зокрема у ч. 1 ст. 11 Загальної декларації прав людини та у п. 2 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. Також у п. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. Вказане положення становить підґрунтя для регламентації цього принципу в національному законодавстві. Так, у ч. 1 ст. 62 Конституції України зазначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Цей конституційний принцип презумпції невинуватості майже аналогічно закріплено безпосередньо у тексті закону України про кримінальну відповідальність (ч. 2 ст. 2 КК), а також відображено у кримінальному процесуальному законі (ст. 7 та ч. 1 ст. 17 КПК). Отже, згідно з чинним законодавством винуватість особи може бути встановлено лише обвинувальним вироком суду.

З урахуванням зазначеного та враховуючи принцип презумпції невинуватості, а також системне тлумачення положень частин 1 та 3 статті 32 КК, вказує на те, що сам факт вчинення злочину не вперше утворює повторність без постановлення обвинувального вироку суду стосовно особи лише у випадку, коли такий факт розслідується органом досудового слідства чи розглядається судом з іншим епізодом тотожного або однорідного злочину в одному кримінальному провадженні. Тобто лише за умов, коли суд безпосередньо досліджує докази та у вироку встановить доведеність винуватості особи одночасно за всіма епізодами кримінальних правопорушень, які інкриміновані обвинуваченому. Оскільки доведеність чи недоведеність вини у першому епізоді встановлюється судом і лише одночасний розгляд судом в одному кримінальному провадженні першого епізоду, що утворює повторність, і наступного, який кваліфікується як повторний.

Отже, лише за таких обставин, така форма множинності злочинів, як повторність, за відсутності обвинувального вироку суду стосовно особи за раніше вчинений злочин, якщо такі епізоди розглядаються судом в одному кримінальному провадженні, узгоджується з положеннями ст. 62 Конституції України та відповідає принципу «non bis in idem».

Крім того, системне тлумачення зазначених вище норм свідчить про те, що необхідно розрізняти особливості інкримінування особі ознаки повторності в одному чи різних кримінальних провадженнях стосовно неї, зокрема: коли за наявності повторності тотожних чи однорідних злочинів така кваліфікуюча ознака інкримінується особі в одному кримінальному провадженні без постановлення обвинувального вироку стосовно першого епізоду суспільно небезпечної поведінки особи; та у різних кримінальних провадженнях, коли розгляд кримінального провадження за першим епізодом розглядається (або розслідується) в іншому кримінальному провадженні щодо тієї ж особи. При цьому основою для такого поділу є врахування принципу презумпції невинуватості особи.

Тобто у різних кримінальних провадженнях стосовно однієї і тієї ж особи підставою для кваліфікації дій особи за ознакою повторно є не факт обвинувачення її у вчиненні злочину за першим епізодом (без постановлення обвинувального вироку), а саме факт постановлення стосовно неї обвинувального вироку у іншому кримінальному провадженні за епізодом, що дає підстави кваліфікувати її дії з урахуванням повторності.

Так, у випадку, коли на момент правової оцінки судом певного діяння особи в обвинувальному вироку інші діяння цієї ж особи не одержали з боку інших судів правової оцінки, яка б дозволяла розглядати їх як елементи повторності разом з тим діянням, якому дає правову оцінку суд, він не може:

– розглядати діяння, яке є предметом його правової оцінки, як елемент повторності кримінальних правопорушень;

– взагалі вбачати у поведінці особи повторність кримінальних правопорушень.

Ця неможливість викликана тим, що у протилежному випадку суд спростовував би презумпцію невинуватості особи щодо діянь, які не були предметом судового розгляду, що було б явним порушенням цього фундаментального права людини, оскільки презумпція невинуватості передбачає з-поміж іншого те, що «сторона обвинувачення має повідомити зацікавленій особі, у чому її обвинувачують, аби надати можливість підготувати і згодом представити свій захист, а також надати докази, достатні для обґрунтування обвинувального акту» (постанова ЄСПЛ в справі Barbera, Messegue and Jabardo v. Spain, пар. 77). Усі перераховані гарантії виявляться порушеними, якщо суд надаватиме правову оцінку діянню, яке не є предметом кримінального провадження, в якому суд здійснює судовий розгляд.

З огляду на викладене, колегія суддів Об`єднаної палати дійшла висновків, що з урахуванням конституційного принципу презумпції невинуватості, у випадку, коли щодо особи органом досудового розслідування розслідуються чи судом розглядаються різні кримінальні провадження, одне з яких – стосовно першого однорідного чи тотожного злочину, існують підстави для кваліфікації наступного епізоду з урахуванням повторності, за відсутності обвинувального вироку суду; наявність іншого кримінального провадження стосовно особи, у тому числі на стадії його судового розгляду, не є правовою підставою для здійснення кримінально-правової кваліфікації наступних чи попередніх діянь особи, у вчиненні яких вона обвинувачується, за ознакою «повторність».

У цій справі інкримінований ОСОБА_1 первісний епізод, як повторний, мав місце раніше за часом (31 липня 2019 року об 11 год. 05 хв.) до вчинення іншого епізоду (31 липня 2019 року о 22 год. 09 хв.), з яким орган досудового розслідування та прокурор поєднували повторність корисного діяння обвинуваченого, і на момент кваліфікації дій ОСОБА_1 за епізодом від 31 липня 2019 року об 11 год. 05 хв. був відсутній відповідний вирок суду, яким його було б визнано винуватим у вчиненні корисливого злочину, тому у суду відсутні правові підстави для кваліфікації дій ОСОБА_1 за епізодом від 31 липня 2019 року об 11 год. 05 хв. як потворні.

За таких обставин суд дійшов висновку про необхідність виключення із обвинувачення ОСОБА_1 за епізодом від 31 липня 2019 року об 11 год. 05 хв. такої кваліфікуючої ознаки як «повторність», тому, надавши юридичну оцінку діям обвинуваченого ОСОБА_1 за цим епізодом, суд вважає, що його дії слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 185 КК України як таємне викрадення чужого майна (крадіжка).

Оскільки суд в одному провадженні безпосередньо дослідив докази за первісним та другим епізодами, встановив доведеність винуватості ОСОБА_1 одночасно за двома епізодами кримінальних правопорушень, які інкриміновані обвинуваченому, необхідно дійти висновку, що доведеність першого епізоду утворює повторність до наступного епізоду, який мав місце 31 липня 2019 року об 13 год. 50 хв., тому, надавши юридичну оцінку діям обвинуваченого ОСОБА_1 за епізодом від 31 липня 2019 року об 13 год. 50 хв., суд вважає, що його дії слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 185 КК України як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчиненого повторно.

За встановлених обставин суд вважає, що вина обвинуваченого ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень (проступку та злочину) доведена повністю.

При обранні виду та міри покарання суд бере до уваги ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень (проступку та злочину), особу обвинуваченого, наявність обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Обвинувачений ОСОБА_1 раніше судимий за кримінальне правопорушення проти власності, вирок за яким виконаний повністю (штраф сплачений), на обліках у КНП «Психіатрична лікарня м. Маріуполя» та у КНП «Медичний центр з профілактики та лікування залежності м. Маріуполь» не перебуває, офіційно не працевлаштований, будь-якою суспільно-корисною працею не займається, за місцем проживання характеризується з посередньої сторони, неодружений, у повному обсязі відшкодував заподіяні збитки.

При визнанні щирого каяття ОСОБА_1 як обставину, що пом`якшує його покарання, суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 22 березня 2018 року у справі № 759/7784/15-к, стосовно того, що факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження, зокрема, розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, у бажанні виправити наслідки вчиненого. Під час розгляду кримінального провадження здобуто дані на підтвердження того, що обвинувачений дійсно, відверто розкаявся у вчиненому, має щирий жаль з приводу вчиненого, осудив свою поведінку та намагався виправити наслідки вчиненого, відшкодував завдані збитки (матеріальна шкода відшкодована ним добровільно), отже у сукупності, факт визнання вини обвинуваченим розцінюється судом як щире каяття.

Таким чином обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченого, суд визнає щире каяття та добровільне відшкодування заподіяних збитків.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, судом не встановлено.

Згідно з ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

Виходячи із принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації - покарання має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу.

У відповідності до вимог ст. 50 КК України при призначенні міри покарання обвинуваченому, суд вважає за необхідне призначити такий захід примусу, який би був відповідною мірою кари за скоєне, сприяв виправленню засудженого та запобігав вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.

01 липня 2020 року набрав чинності Закон України від 22 листопада 2018 року № 2617-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень».

Вказаним Законом внесені зміни до ч. 1 ст. 185 КК України, згідно з якими таємне викрадення чужого майна (крадіжка) – карається штрафом від однієї тисячі до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від вісімдесяти до двохсот сорока годин, або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до п`яти років.

При визначені міри покарання суд застосує ч. 2 ст. 4 КК України, відповідно до якої кримінальна протиправність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння.

Оскільки, згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 5 КК України закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість. Закон про кримінальну відповідальність, що встановлює кримінальну протиправність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, не має зворотної дії в часі, на підставі чого суд застосовує положення Закону, чинного на момент вчинення кримінального правопорушення, як такого, що поліпшує становище обвинуваченого.

Санкція ч. 1 ст. 185 КК України, в редакції станом на 31 липня 2019 року, передбачала покарання у вигляді штрафу від п`ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від вісімдесяти до двохсот сорока годин, або виправні роботи на строк до двох років, або арешт на строк до шести місяців, або позбавлення волі на строк до трьох років.

Отже, враховуючи характер і ступінь суспільної небезпечності вчинених обвинуваченим кримінальних правопорушень (проступку і злочину), обставини їх вчинення, зважаючи на наявність пом`якшуючих вину обвинуваченого обставин та відсутність обтяжуючих вину обвинуваченого обставин, відомостей про особу обвинуваченого, тяжкість вчинених ним кримінальних правопорушень (проступку і злочину), позицію державного обвинувача та обвинуваченого, суд вважає, що покаранням необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень буде покарання, визначене у межах, установлених у санкції ч. 1 ст. 185 КК України, в редакції станом на 31 липня 2019 року, у вигляді арешту, та установлених у санкції ч. 2 ст. 185 КК України, у вигляді позбавлення волі.

У даній справі застосуванню підлягають положення ч. 1 ст. 70 КК України та обвинуваченому ОСОБА_1 підлягає призначенню остаточне покарання шляхом поглинання менш суворого більш суворим.

Оскільки суд дійшов висновку про призначення покарання у вигляді позбавлення волі, враховуючи, що попередній вирок відносно обвинуваченого виконаний повністю, останній щиро розкаявся, що у даному випадку вказує на осуд своєї поведінки, намагання змінити її в кращу сторону та відповідно на наявність очевидних стимулів до його правомірної поведінки, що в достатній мірі у майбутньому впливатиме на суспільну небезпечність ОСОБА_1 та зниження істотно ступеня тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень (проступку та злочину), приймаючи, що ним добровільно відшкодовані збитки, суд дійшов висновку про можливість застосування до обвинуваченого положень ст. 75 КК України із покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України, і така міра покарання за своїм видом та розміром буде необхідною та достатньою для його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, відповідає загальним засадам призначення покарання, передбаченим ст. 65 КК України.

Згідно з ч. 4 ст. 174 КПК України суд вирішує питання про скасування арешту на майно, яке належить потерпілому.

Відповідно до ст. 100 КПК України суд вирішує питання про долю речових доказів.

Керуючись ст. ст. 373, 374 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 185, ч. 2 ст. 185 КК України, та призначити йому покарання:

– за ч. 1 ст. 185 КК України у вигляді 3 (трьох) місяців арешту;

– за ч. 2 ст. 185 КК України у вигляді 1 (одного) року позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим остаточно призначити ОСОБА_1 покарання у вигляді 1 (одного) року позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнити від відбування покарання, якщо він протягом 1 (одного) року не скоїть нового кримінального правопорушення та виконає покладені на нього зобов`язання.

На підставі ст. 76 КК України зобов`язати ОСОБА_1 :

– періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

– повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;

– працевлаштуватися або за направленням уповноваженого органу з питань пробації звернутися до органів державної служби зайнятості для реєстрації як безробітного та працевлаштуватися, якщо йому буде запропоновано відповідну посаду (роботу).

Речові докази:

– ДВД-диск із записом з камер спостереження магазину № 639 «АТБ-маркет», який перебуває у матеріалах кримінального провадження № 12019050770001982, – залишити у матеріалах цього провадження;

– картонну коробку «Орбіт» з жувальними гумками «Орбіт» Соковитий кавун» у кількості 20 шт. та картонну коробку «Орбіт» з жувальними гумками «Орбіт» солодка м`ята у кількості 15 шт., які передані на відповідальне зберігання представнику потерпілого, – залишити ТОВ «АТБ-Маркет» за належністю.

Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 27 серпня 2019 року на картонну коробку «Орбіт» з жувальними гумками «Орбіт» солодка м`ята у кількості 15 шт.

Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених ст. 394 КПК України, до Донецького апеляційного суду через Жовтневий районний суд м. Маріуполя Донецької області шляхом подачі апеляції протягом 30 днів з дня його проголошення.

З підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним, відповідно до положень ч. 3 ст. 349 КПК України вирок суду не може бути оскаржений в апеляційному порядку.

Суддя О.М. Музика