Ухвала суду № 93598796, 11.12.2020, Шевченківський районний суд міста Полтави (до 25.04.2025 - Октябрський районний суд м. Полтави)

Дата документу 11.12.2020 Справа № 554/14518/15-к

Провадження № 1-кс/554/14507/2020

УХВАЛА

іменем України

11 грудня 2020 року м.Полтава

Слідчий суддя Октябрського районного суду м.Полтави Андрієнко Г.В.,

за участю секретаря судового засідання Карабаш О.В.,

представника заявника адвоката Бублика О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Полтаві в режимі відеоконференції скаргу представника приватного підприємства «Медіа-Центр «Візит» ОСОБА_1 , журналіста ОСОБА_2 на постанову про закриття кримінального провадження від 18 серпня 2020 року, винесену дізнавачем-інспектором СД Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області Манжурою Д.В. по кримінальному провадженню №12014170040002488 від 25 вересня 2014 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ст.171 ч.1, ст.126 КК України, -

В С Т А Н О В И В :

27 жовтня 2020 року до суду надійшла скарга представника ПП «Медіа-центр «Візит» Бублика О.І. та журналіста ОСОБА_2 , в порядку ст.303 КПК України (поштове відправлення від 23 жовтня 2020 року), в якій просять скасувати як незаконну постанову про закриття кримінального провадження від 18 серпня 2020 року, винесену дізнавачем-інспектором СД Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області по кримінальному провадженню №12014170040002488 від 25 вересня 2014 року за ст.171 ч.1 КК України, ст.126 КК України, поновити досудове розслідування даного кримінального провадження. Одночасно зі скаргою заявлено клопотання про поновлення строку для подачі скарги на рішення дізнавача як такого, що пропущений з поважних причин.

На обґрунтування скарги заявник посилається на ті обставини, що 19 жовтня 2020 року ПП «Медіа-центр «Візит» та ОСОБА_2 отримали постанову про закриття кримінального провадження від 18 серпня 2020 року.

Із даною постановою про закриття кримінального провадження особи, які подали скаргу, не згодні з підстав невжиття органом досудового розслідування всіх необхідних заходів для збирання доказів і забезпечення повного та всебічного досудового розслідування; необґрунтованості висновків, які містяться в постанові, щодо обставин, які повинні бути встановлені дізнавачем та завчасність висновку про відсутність в діянні складу злочину або відсутність події злочину; не проведення дізнавачем-інспектором необхідного та повного переліку слідчих дій, спрямованих на встановлення істини у справі.

З урахуванням викладених обставин кримінального провадження, заявники вважають, що не звертаючи увагу на протиправність дій ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , слідчий майже шість років не проводив ефективних досудових слідчих дій. У зв`язку з цим постанова про закриття кримінального провадження від 18 серпня 2020 року є упередженою, протиправною, а тому повинна бути скасована з багатьох підстав.

Зазначають, що дізнавач-інспектор протиправно під час досудового розслідування не перевірила недостовірну інформацію (не спростувала чи навпаки не довела дійсність та правдивість свідчень ОСОБА_3 ) щодо того, що журналіст ОСОБА_2 16 вересня 2014 року наступила на ногу ОСОБА_3 та погрожувала йому. Вказані неповні слідчі дії не дозволили встановити суб`єктивну та об`єктивну частини кримінального правопорушення. На думку заявників, з цією метою дізнавач-інспектор повинен був провести одночасний допит ОСОБА_3 з ОСОБА_5 , з ОСОБА_6 , з ОСОБА_7 . Слідчий порушив вимоги ст.9 ч.2 КПК України, а також проігнорував попередні підстави та мотиви скасування його постанови, зокрема, зазначені в ухвалі суду від 21 грудня 2015 року, про те, що взято до уваги лише показання ОСОБА_3 без їх перевірки іншими доказами. При цьому дізнавач-інспектор не встановила додаткових свідків обставин та подій, які відбувались 16-17 вересня 2014 року. Вважають, що всі мотиви закриття кримінального провадження зазначаються дізнавачем-інспектором лише на припущеннях та ґрунтуються на свідченнях свідків, які перебувають на боці ОСОБА_3 , а інші свідчення свідків зі сторони ОСОБА_2 взагалі не беруться до уваги. Такі факти були підставою для скасування попередньої постанови слідчого, на що звернув увагу апеляційний суд Полтавської області у своїй ухвалі від 27 листопада 2017 року.

Також дізнавач-інспектор незаконно зазначила, що коли були застосовані міри фізичного впливу ОСОБА_2 не відчула сильного довготривалого болю від дій ОСОБА_3 , тому немає складу кримінального правопорушення, передбаченого ст.126 КК України через малозначність, оскільки сам факт завдання навіть короткочасного болю особі, яка є журналістом при виконанні своїх обов`язків, уже є перешкоджанням законній журналістській діяльності за ст.171 КК України. Було проігноровано одну з підстав та мотивів скасування попередньої постанови щодо вказівки про те, яким чином повинно бути пред`явлено посвідчення та яким законодавством це передбачено, що впливає на об`єктивне та повне встановлення фактичних обставин та подій, тоді як дізнавачем зроблено лише припущення щодо цих обставин. Під час досудового розслідування не було взято до уваги та не досліджені конкретні обставини щодо вимушеного повернення до приміщення апеляційного суду Полтавської області відеооператора та журналіста ПП «Медіа-центр «Візит», після того як ОСОБА_3 застосував фізичну силу до ОСОБА_2 та коли її було кинуто під аплодисменти у коридор ганьби. Також дізнавач-інспектор повинен був скласти протокол огляду місця події, де саме відбувалося порушення прав журналіста та яким чином знімальна група залишала місце своєї роботи. Однак, на думку заявників скарги, не було належним чином досліджено протоколу проведення слідчого експерименту від 16 березня 2020 року та фактичні обставини не були встановлені, натомість, їм надано хибну правову оцінку.

Також слідчий поліції не взяв до уваги свідчення ОСОБА_8 , який пояснив, зокрема, про те, що знімальна група не змогла виконати редакційне завдання від 16 вересня 2014 року в повному обсязі, оскільки до журналіста ОСОБА_2 було застосовано грубу фізичну силу, а також щодо пошкодження невідомими особами шин мікроавтобуса, що позбавило мобільності. При цьому не взяв до уваги одночасний допит ОСОБА_3 з ОСОБА_2 та допит ОСОБА_9 . Не перевірив покази ОСОБА_3 щодо тієї обставини чи був він дійсно у відпустці під час перебування біля апеляційного суду, чи ні, не отримав відповідний наказ з міськвиконкому та інші документи, що могло вплинути на кваліфікацію дій суб`єкта.

У скарзі зазначають, що постанова є немотивованою та створена на незрозумілій ілюзії та припущеннях, слідчий намагається перекласти обов`язок встановлення суб`єктивної сторони кримінального правопорушення безпосередньо на потерпілу ОСОБА_2 . Зокрема, є посилання на незгоду з окремими мотивами щодо аналізу сюжетів ПП «Медіа-центр «Візит», журналістської діяльності, оформлення та виконання редакційного завдання для журналіста, внаслідок чого зроблено помилковий висновок, що редакційне завдання було виконано тощо. Крім того, не згодні з посиланнями слідчого не відсутність у ОСОБА_2 жестів, міміки обличчя як реакції на больові відчуття, а наявний поштовх у спину заподіяний без достатньої сили.

На переконання осіб, які подали скаргу, така суперечливість мотивів постанови про закриття кримінального провадження від 18 серпня 2020 року у такому вигляді ніколи не дозволить встановити об`єктивну сторону кримінального правопорушення та своїми діями дізнавач-інспектор порушила вимоги КПК України. На підставі викладеного, з урахуванням доводів скарги, звернулись за судовим захистом.

13 листопада 2020 року ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м.Полтави у задоволенні заяви представника ПП «Медіа-центр «Візит» Бублика О.І. про відвід слідчого судді Андрієнко Г.В. від розгляду цієї скарги відмовлено (а.с.41-42).

Особа, яка подала скаргу, ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилась, за змістом скарги просить розгляд даної скарги проводити за її відсутності та за участю її представника адвоката Бублика О.І., скаргу підтримує (а.с.8).

У судовому засіданні, призначеному в режимі відеоконференції, представник ПП «Медіа-центр «Візит» та ОСОБА_2 – адвокат Бублик О.І. вимоги скарги підтримав у повному обсязі. Пояснив, що дізнавачем-інспектором не встановлені фактичні обставини справи, постанова є упередженою та ґрунтується на припущеннях, з мотивами такого рішення він не погоджується та вважає, що досудове розслідування проведено неповно. Так, у постанові не враховано висновків, викладених у попередній ухвалі слідчого судді та ухвалі апеляційного суду Полтавської області від 27 листопада 2017 року, дізнавачем не вжито заходів для встановлення інших свідків чи очевидців подій, що були підставою для внесення відомостей до ЄРДР, не перевірено показання свідків іншими доказами, не досліджено конкретних обставин кримінального правопорушення. Зокрема, не перевірені показання ОСОБА_3 , які заявник вважає неправдивими. На підставі викладеного, просив скасувати постанову та задовольнити заявлені вимоги скарги.

Дізнавач-інспектор сектору дізнання Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області Манжура Д.В. у судове засідання не з`явилась, надала до суду матеріали кримінального провадження №12014170040002488 від 25 вересня 2014 року (а.с.54). Також у письмовій заяві зі скаргою не погодилась та просила розглянути скаргу без її участі. Крім того, зазначила, що копію оскаржуваної постанови було направлено засобами поштового зв`язку на адресу проживання потерпілої ОСОБА_2 , але відправлення було повернуто за закінченням терміну зберігання та неотриманням його одержувачем (а.с.51).

Відповідно до ч.3 ст.306 КПК України відсутність слідчого, дізнавача чи прокурора не є перешкодою для розгляду скарги.

За таких обставин, ураховуючи процесуальні строки розгляду та наявність волевиявлення заявника ОСОБА_2 про розгляд без участі, слідчий суддя вважає за можливе розглянути заяву за її відсутності.

Заслухавши пояснення представника заявників – адвоката Бублика О.І., вивчивши суть скарги, дослідивши матеріали скарги та матеріали кримінального провадження, слідчий суддя дійшов до таких висновків.

Положеннями ч.1 ст.24 КПК України кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до п.3 ч.1 статті 303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені рішення слідчого, дізнавача про закриття кримінального провадження - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником.

Відповідно до ч.2 ст.9 КПК України прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов`язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом`якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.

Аналогічні вимоги містить і ч.1 ст.94 КПК України щодо оцінки слідчим, прокурором кожного доказу з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки дозу достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Згідно з п.2 ч.1 ст.284 КПК України кримінальне провадження закривається в разі, якщо встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення.

Розглядаючи скаргу на постанову про закриття кримінального провадження, слідчий суддя повинен перевіряти наявність приводів і підстав для винесення зазначеної постанови, законність джерел отриманих даних, які стали підставою для винесення постанови про закриття кримінального провадження.

Судовим розглядом установлено, що в провадженні Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області перебували матеріали кримінального провадження №12014170040002488, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 25 вересня 2014 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.171, ч.1 ст.126 КК України.

Як вбачається з фабули витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, 25 вересня 2014 року до Октябрського РВ ПМУ надійшла заява ОСОБА_2 про те, що 16.09.2014 року близько 14.00 год. по вул.Жовтневій, 18 в м.Полтава біля приміщення Апеляційного суду Полтавської області її штовхав завідувач організаційно-контрольного відділу міської ради м.Кременчука ОСОБА_3 , чим перешкоджав законній професійній діяльності журналіста. Правова кваліфікація за ч.1 ст.171 КК України (арк.крим.провадж. 1 т.1).

Як слідує із заяви-повідомлення про кримінальне правопорушення директора ПП «Медіа-центр «Візит» ОСОБА_10 та журналіста ПП «Медіа-центр «Візит» ОСОБА_2 від 19 вересня 2014 року, 16 вересня 2014 року, виконуючи редакційне завдання, ОСОБА_2 , яка працює на посаді кореспондента ПП «Медіа-центр «Візит», здійснила виїзд до м.Полтави з метою висвітлення судового розгляду справи щодо обрання міри запобіжного заходу в Апеляційному суді Полтавської області ОСОБА_11 . Під час виконання редакційного завдання у місті Полтаві приблизно о 10 год. 20 хв. по вул.Жовтневій біля будівлі суду намагалася взяти коментарі посадовців міськвиконкому, райвиконкому та міської ради міста Кременчука щодо їхньої мети перебування з мітингом біля приміщення Апеляційного суду Полтавської області. Одним із таких посадовців виявився звідувач організаційно-контрольного відділу міської ради м.Кременчука ОСОБА_3 . Йому ОСОБА_2 запропонувала дати певний коментар щодо подій, але він попросив пред`явити своє посвідчення журналіста, після чого відмовився від коментарів, а тому відійшла від нього. В подальшому судове засідання було закінчено. Приблизно о 14 год. ОСОБА_2 знаходилась біля будівлі суду для проведення відео зйомки подій, які відбувались на вулиці. Несподівано без будь-яких попереджень до неї підійшов ОСОБА_3 , який схопив за ліву руку та почав тягти до пікетувальників, які зробили живий коридор, в цей час вона відчула біль в руці та шок від таких дій, в подальшому її брутально штовхнув у середину і під викрики «Ганьба!» ОСОБА_2 вимушена була у шоковому стані триматися на ногах та підійти до сцени для з`ясування причин брутального поводження із журналістом, тобто з нею. Вказане бачив відео оператор ОСОБА_12 , якого намагалися теж штовхати та принижувати пікетувальники. ОСОБА_2 вважає, що такі дії державних службовців були викликані її репортажами, в яких іноді вона критикувала місцеву владу міста Кременчука, а також її телекомпанія теж займалась іноді критикою протиправних дій або безвідповідальних дій місцевої влади. У зв`язку з викладеним просила притягнути ОСОБА_13 до відповідальності за ч.2 ст.171 КК України (арк.крим.провадж. 8-9 т.1).

Крім того, 17 квітня 2015 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12015170040001048 внесені відомості за заявою ОСОБА_2 за ознаками ч.1 ст.126 КК України та вказано про те, що завідувач організаційно-контрольного відділу міської ради м.Кременчука ОСОБА_3 поблизу будівлі Апеляційного суду Полтавської області в м.Полтаві умисно вчинив насильницькі дії відносно неї (арк.крим.провадж.96 т.1).

За змістом заяви-повідомлення про кримінальне правопорушення журналіста ПП «Медіа-центр «Візит» ОСОБА_2 від 15 квітня 2015 року, в якій викладені аналогічні обставини подій 16 вересня 2014 року, вказано про те, що дії завідувача організаційно-контрольного відділу міської ради м.Кременчука ОСОБА_3 мають ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ст.126 КК України (арк.крим.провадж.98-99 т.1).

Постановою прокурора прокуратури Октябрського району м.Полтави від 20 квітня 2015 року матеріали вказаних досудових розслідувань об`єднано та кримінальному провадженню присвоєно єдиний №12014170040002488 (арк.крим.провадж.103-104 т.1).

Дане кримінальне провадження закривалося згідно з постановами слідчого неодноразово (арк.крим.провадж.151-155 т.1, 50-61 т.2, 147-158 т.2).

Постановою дізнавача-інспектора СД Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області Манжури Д.В. від 18 серпня 2020 року кримінальне провадження №12014170040002488 від 25 вересня 2014 року закрито у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_3 складу кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.126, ч.1 ст.171, та ОСОБА_4 , ОСОБА_14 - кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.171 КК України (а.с.9-17, арк.крим.провадж.259-273 т.2).

Не погодившись із постановою, представник ПП «Медіа-центр «Візит» ОСОБА_1 та журналіст ОСОБА_2 звернулись до слідчого судді з даною скаргою на підставі п.3 ч.1 ст.303 КПК України.

Згідно з висновками постанови дізнавача-інспектора від 18 серпня 2020 року під час досудового розслідування вжито всіх об`єктивно можливих заходів, спрямованих на встановлення обставин події, внаслідок чого всі вказівки виконані в повному обсязі, проте не встановлено обставини, які б свідчили про те, що дії ОСОБА_3 були спрямовані на перешкоджання журналістській діяльності ОСОБА_2 . Ураховуючи, що проведеним досудовим розслідуванням не здобуто об`єктивних, неупереджених, достатніх доказів того, що відносно журналіста ПП «Медіа-центр «Візит» ОСОБА_2 були вчинені дії з перешкоджання її законній журналістській діяльності та вчинення інших насильницьких дій, які завдали останній фізичного болю, беручи до уваги, що доказами винуватості не можуть виступати суб`єктивні думки, умовиводи, оцінки та припущення, орган досудового розслідування дійшов до висновку про відсутність у діях згаданих вище осіб складу кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.126, ч.1 ст.171 КК України.

За положеннями п.п. 1, 2 ч.1 ст.91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно до ст.110 КПК України постанова слідчого про закриття кримінального провадження має бути мотивованою, її зміст повинен відповідати фактичним обставинам справи, зокрема в ній має бути викладено суть заяви особи, яка звертається з відповідною заявою та відповіді на поставлені нею питання, які виключають провадження у справі і обумовлюють її закриття, що є однією з гарантій забезпечення прав і законних інтересів учасників процесу.

Прийняття рішення про закриття кримінального провадження можливе лише після всебічного, повного та неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження та безпосереднього дослідження й оцінки слідчим, прокурором показань, речей і документів, які стосуються цього провадження, у їх сукупності.

За змістом ст.284 КПК України під закриттям кримінального провадження розуміють таке закінчення досудового розслідування, яке відбувається в силу наявності обставин, що виключають кримінальне провадження або за наявності підстав для звільнення особи від кримінальної відповідальності.

З матеріалів даного кримінального провадження вбачається, що при постановленні рішення про закриття кримінального провадження у зв`язку з відсутністю в діях конкретних осіб складу кримінального правопорушення дізнавачем належним чином дотримані ці вимоги кримінального процесуального закону.

Зокрема, оскаржувана постанова містить зміст обставин, які є підставами для прийняття постанови, мотиви прийняття постанови, їх обґрунтування та посилання на положення кримінального процесуального кодексу України.

Як свідчать докази, що містяться в матеріалах кримінального провадження, слідчий (дізнавач) провів всі необхідні першочергові та необхідні слідчі дії, надав оцінку всім наявним доказам, всебічно, повно та об`єктивно дослідив всі обставини кримінального провадження, в тому числі вжив необхідних заходів, передбачених КПК України, на виконання вказівок, викладених у висновках ухвал судів, якими було скасовано попередні постанови слідчого, а також здійснено заходи щодо перевірки показань допитаних свідків, встановлення та допиту інших можливих свідків з приводу часу, місця та способу вчинення кримінальних правопорушень, що становлять предмет розслідування.

Так, під час досудового розслідування цього кримінального провадження 15 жовтня 2014 року було допитано як потерпілу ОСОБА_2 , яка підтвердила обставини, викладені у заявах про вчинення кримінальних правопорушень та повідомила, зокрема, що після дій ОСОБА_3 , який схопив її за руку та проти її волі штовхнув усередину живого коридору до пікетувальників, вона повернулась на те місце, з якого він її виштовхнув, а саме на сходи апеляційного суду щоб продовжити свою роботу. Однак ні вона, ні ОСОБА_12 не змогли працювати, оскільки були в шоці від того, що відбулось, а також, дивлячись на емоційний стан людей на мітингу, побоювались далі там знаходитись. Таким чином, не змогли виконати своє редакційне завдання до кінця і змушені були поїхати звідти. Наступного дня ОСОБА_15 під час засідання виконавчого комітету у присутності засобів масової інформації повідомив, що вибачається, але як перед жінкою, а не як перед журналістом (арк.крим.провадж.18-19 т.1).

Крім того, з протоколу додаткового допиту потерпілої ОСОБА_2 від 06 квітня 2015 року слідує, що 16 вересня 2014 року, виконуючи редакційне завдання, в м.Полтаві у складі знімальної групи з відео оператором вони збирали матеріали для відеосюжету. Після завершення судового засідання та виходу із суду помітили, що люди вишикувались у коридор від сцени до самого приміщення суду. Після цього ОСОБА_3 схопив її за ліву руку та потяг до центру «імпровізованого коридору ганьби». Вважає таку поведінку ОСОБА_3 намаганням вислужитись перед ОСОБА_16 , оскільки він критикував телекомпанію та журналістів та показати свою відданість останньому. Після таких дій вони припинили відеозйомку, оскільки боялись за своє життя та обладнання, ОСОБА_2 була у шоці, при цьому тілесних ушкоджень їй не було заподіяно, однак був завданий фізичний біль (арк.крим.провадж.68-70 т.1).

Допитаний як свідок ОСОБА_5 надав покази, відповідно до яких 16 вересня 2014 року о 14:00 год. він знаходився біля будівлі апеляційного суду Полтавської області по вул.Жовтневій, 18 в м.Полтаві, де разом із журналісткою ОСОБА_2 знімали репортаж. Коли вийшли з центрального входу апеляційного суду побачили «живий коридор» з натовпу, ОСОБА_5 увімкнув камеру та почав знімати; до ОСОБА_2 підбіг гр. ОСОБА_3 , взяв її за ліву руку та потягнув за собою, провів її метри три та, підштовхнувши, відпустив. ОСОБА_2 не впала, пішла по «живому коридору». Додатково зазначив, що даний відеосюжет можна переглянути на сайті через мережу Інтернет (арк. крим.провадж.31-32 т.1).

Так, в матеріалах кримінального провадження міститься протокол від 05 грудня 2014 року перегляду відеозапису подій, які мали місце 16 вересня 2014 року, наданий потерпілою ОСОБА_2 (арк.крим.провадж.41-45 т.1), а наданий нею компакт-диск з указаним відеозаписом слідчим визнаний та приєднаний як речовий доказ у кримінальному провадженні (арк.крим.провадж.46). Крім того, наявні протоколи перегляду відеозапису від 17 березня 2015 року (арк.крим.провадж.64-65 т.1), від 17 листопада 2016 року (арк.крим.провадж.2-4 т.2), від 27 січня 2017 року (арк.крим.провадж.17-18 т.2), від 28 лютого 2017 року (арк.крим.провадж.23-25 т.2), від 04 квітня 2017 року (арк.крим.провадж.40-43 т.2). Яких-небудь незаконних дій на вказаних відеозаписах слідством не встановлено, а відповідні носії інформації приєднані до матеріалів кримінального провадження.

Допитаний як свідок ОСОБА_3 показав, що 16 вересня 2014 року перебував у відпустці тривалістю 1 календарний день (відповідно до розпорядження Кременчуцької міської ради від 15 вересня 2014 року №134-К, копія якого міститься в матеріалах провадження). У цей день перебував біля приміщення апеляційного суду Полтавської області за адресою: м.Полтава, вул.Жовтнева, 18. Також біля будівлі суду був натовп людей, близько 700 чоловік (до тисячі осіб), які зібралися виразити свою громадську позицію щодо (подій) розгляду судом справи про обрання запобіжного заходу відносно гр. ОСОБА_11 та підтримати законне рішення суду, акція була санкціонована, до виконавчого комітету м.Полтави був направлений відповідний лист. Зазначив, що ОСОБА_2 раніше особисто не знав, як журналістку в тому числі. До нього дійсно підходила невідома жінка без опізнавальних знаків розрізнення як журналіста, деталей не пам`ятає, але жінка підійшла без мікрофона, в руках мала якийсь пристрій, схожий на мобільний телефон, почала запитувати різні провокаційні питання. На його питання жінка представилась журналісткою, потім дістала якийсь корінець, розгорнула та сказала, що це посвідчення. Об`єктивної можливості впевнитися в тому, що вона є журналістом, не виявилось можливим. Після цього вона відійшла та потім почала підходити до людей та почала їх про щось запитувати. Щодо натовпу людей, то спеціально сформованого живого коридору не було, люди просто стояли на проїжджій частині та давали вільний вихід з апеляційного суду та висловлювали особисті емоції без прив`язки до особистості. Вказує, що гр. ОСОБА_2 була біля центрального входу до суду, ОСОБА_3 , перебував неподалік від неї на сходах, натовп почав їх зажимати, наступати на ноги, штовхати, гр. ОСОБА_2 підійшла до нього, наступила на ногу та дивлячись в очі сказала: «Ви за це відповісте», через що ОСОБА_3 не витримав її погроз та принизливих дій, сприйняв це як особисту погрозу, тому взяв останню за руку, не здавлюючи, та відвів від себе та від натовпу. Перед тим, як відводив ОСОБА_2 , вона не брала ні в кого інтерв`ю та в цей момент журналістською діяльністю безпосередньо не займалася (арк.крим.провадж.48-51 т.1).

Будучи додатково допитаним як свідок, ОСОБА_3 з приводу своїх дій відносно ОСОБА_2 повідомив, що дійсно коли перебував біля входу апеляційного суду Полтавської області, у свою чергу, ОСОБА_2 , стоячи біля нього, нав`язувала висловами свою думку, це тривало деякий час, але останньому набридло і з метою надання їй можливості висловити свою думку публічно взяв її за руку та направив в сторону трибуни та запропонував їй довести свою думку до оточуючих. Фізичних дій відносно неї не вчиняв і діяльності як журналіста не перешкоджав. Коли взяв за руку ОСОБА_2 , то її руку не стискав і від неї в цей час ніякого словесного реагування не було (арк.крим.провадж.111-114 т.2).

Також слідчим були допитані як свідки ОСОБА_17 (арк.крим.провадж.56-57 т.1), ОСОБА_18 (арк.крим.провадж.58-60 т.1), які надали аналогічні показання з приводу подій 16 вересня 2014 року, та в цілому підтверджують обставини подій 16 вересня 2014 року, зазначені ОСОБА_3 .

Під час досудового розслідування здійснено допит як свідка ОСОБА_14 , яка вказала, що ОСОБА_3 провів ОСОБА_2 в напрямку сцени охайно та до неї не було застосовано фізичного насильства (арк.крим.провадж.117-118 т.1; 32 т.2), свідка ОСОБА_4 , який зазначив, що йому невідомі обставини вищевказаного конфлікту між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , цього він не бачив, а дізнався наступного дня з телевізійних новин (арк.крим.провадж.119-120; 44-47 т.2), а допитаний як свідок ОСОБА_19 повідомив, що не помітив будь-яких порушень, в тому числі по відношенню до ОСОБА_2 (арк.крим.провадж.121-122).

Крім того, був додатково допитаний свідок ОСОБА_5 , який надав покази щодо подій 16 вересня 2014 року, аналогічні додатковим показам потерпілої ОСОБА_2 та зазначив, що після вищезазначених дій ОСОБА_3 вони разом із ОСОБА_2 повернулись до приміщення суду у зв`язку з тим, що боялись за своє життя та їх потім провели через інший вихід працівники суду з метою уникнення можливого нападу зі сторони мітингувальників. Відеозйомку він припинив лише після того, як зайшов до приміщення суду (арк.крим.провадж.84-88 т.1).

Допитаний як свідок ОСОБА_20 повідомила, зокрема, щодо умов редакційного завдання для знімальної групи у складі журналіста ОСОБА_2 та оператора відеозапису ОСОБА_5 з метою висвітлення подій в м.Полтаві про обрання запобіжного заходу ОСОБА_11 . Знімальна група не змогла виконати редакційне завдання від 16 вересня 2014 року в повному обсязі, оскільки до журналіста ОСОБА_2 було застосовано грубу фізичну силу. Вважала, що такі дії державних службовців були викликані її репортажами, в яких іноді ОСОБА_2 критикувала місцеву владу м.Кременчука тощо (арк.крим.провадж.197-199).

Аналогічні покази в частині поставленого 16 вересня 2014 року редакційного завдання та неможливості його виконання знімальною групою, а також дій по відношенню до ОСОБА_2 надав допитаний як свідок ОСОБА_8 (арк.крим.провадж.200-201).

Разом із тим, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, відповідно до редакційного завдання на 16 вересня 2014 року знімальна група ПП «Медіа-Центр «Візит» направлялася до м.Полтави, де в Апеляційному суді Полтавської області готується розгляд справи щодо визначення запобіжного заходу гр. ОСОБА_11 та завданням знімальної групи зазначено: по можливості найбільш повно та об`єктивно висвітлити хід судового процесу та усі події, що відбуватимуться навколо нього (арк.крим.пров.16 т.1).

Згідно з листом ПП «Медіа-Центр «Візит» від 29 вересня 2016 року завданням журналіста ОСОБА_2 та оператора відеозапису ОСОБА_5 було висвітлення у ЗМІ ходу судового засідання, у якому фігурував директор ПП «ПТК «Візит» ОСОБА_21 . Моральний і фізичний тиск на журналістку того дня негативно позначився на її загально-психологічному стані, а відтак і на виконанні нею у подальшому своїх функціональних обовязків (арк.крим.пров.208-209 т.1).

Постановою слідчого від 05 лютого 2016 року було призначено психологічну експертизу за участю потерпілої ОСОБА_2 (арк.крим.провадж.186-187 т.1) та отримано висновок №128 від 15 вересня 2016 року, якому надано детальну оцінку в оскаржуваній постанові в контексті предмету досудового розслідування (арк.крим.провадж.238-246 т.1).

При цьому, як вбачається з пояснень ОСОБА_2 , які надані нею при проведенні психологічної експертизи щодо причин, з яких вона не змогла виконати редакційне завдання, остання зазначає, що це відбулось саме після дій ОСОБА_3 , оскільки вони були в шоці від того, що відбулось, а також дивлячись на емоційний стан людей на мітингу, побоювались там знаходитись. Таким чином, не змогли виконати своє редакційне завдання до кінця і змушені були поїхати звідти. ОСОБА_2 указує, що своїми діями ОСОБА_3 не просто принизив її людську гідність, піддав її життя і здоров`я ризику, він перешкоджав здійснення її професійній діяльності як журналіста, адже в її плани як журналіста не входило рятувати своє життя, здоров`я та обладнання. Тобто, причиною невиконання редакційного завдання стали індивідуально психологічні особливості ОСОБА_2 , а саме - її емоційна чутливість та вразливість від ставлення учасників мітингу до неї.

З урахуванням цього, наявність об`єктивних та суб`єктивних труднощів та перешкод у добуванні інформації, прояви морально психологічного тиску на журналіста це не є перешкоджанням професійній, законній діяльності журналіста в розумінні диспозиції ст.171 КК України, а відповідно до ст.12 Закону України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальних захист журналістів» - є умовами в яких постійно доводиться працювати журналістам. Тоді як дії ОСОБА_3 , які виразились у тому, що він взяв за руку ОСОБА_2 та вивів у середину вказаного коридору не можна вважати такими, що перешкоджають діяльності журналіста, оскільки мета та ціль його дій, як обов`язкові складові суб`єктивної сторони складу кримінального правопорушення полягали в іншому, на що вказують його слова: «А тепер вийди і розкажи це людям».

В даному контексті суд критично ставиться до доводів заявників щодо наявності складу кримінального правопорушення, передбаченого ст.171 КК України, в частині того, що журналіст ОСОБА_2 не виконала поставлене перед нею редакційне завдання.

При дослідженні матеріалів кримінального провадження, зокрема, первинних заяв про кримінальне правопорушення, допитів свідків, потерпілої ОСОБА_2 взагалі не вказується відомостей про те, що саме не вдалось останній виконати під час виконання професійної діяльності біля приміщення Апеляційного суду Полтавської області. В самому ж редакційному завданні обсяг роботи вказаний як «по можливості найбільш повно та об`єктивно висвітлити хід судового процесу та усі події, що відбуватимуться навколо нього (пікетування суду, тощо), що вказує про його неконкретність, а тому подальше повідомлення головним редактором ПП «Візит» переліку питань редакційного завдання, які потрібно було висвітлити є очевидно надуманим.

Відповідно до постанови слідчого від 30 березня 2017 року призначено та проведено судово-медичну експертизу гр. ОСОБА_2 та згідно з висновком експерта №445, складеного 28 квітня 2017 року, на основі наявних даних, враховуючи відомі обставини та пізнє звернення під експертної гр. ОСОБА_2 до ПОБСМЕ, а також відсутності будь-якої медичної документації на її ім`я від дати вказаних подій 16 вересня 2014 року – яких-небудь тілесних ушкоджень на тілі підекспертної на момент проведення експертизи, які б могли відповідати даті подій 16.09.2014 року, не виявлено (арк.крим.провадж.28, 37-38 т.2).

Також слідчим здійснені запити та отримані відповіді, зокрема, від медичної установи за місцем проживання ОСОБА_2 про те, що вона за медичною допомогою не зверталась. Іншого документального підтвердження можливого спричинення тілесних ушкоджень, ніякої медичної документації або усної інформації щодо звернення до медичних закладів слідству не було надано. Натомість, із заявою-повідомленням про кримінальне правопорушення, передбачене ст.126 КК України, ОСОБА_2 звернулась лише 16 квітня 2015 року, тоді як у первісній заяві від 19 вересня 2014 року нею взагалі не було зазначено щодо заподіяння їй фізичного болю та перенесених у зв`язку з цим страждань.

Необхідною підставою для кваліфікації дій особи за ст.126 КК України необхідно вчинення умисних дій, спрямованих саме на спричинення фізичного болю. Під фізичним болем розуміється такий психічний стан особи, який характеризується стражданнями, спричиненими фізичним впливом на його тіло.

З огляду на це обґрунтованими є висновки органу досудового розслідування про відсутність в діях ОСОБА_3 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.126 КК України та недостатність для повідомлення йому підозри лише однієї заяви ОСОБА_2 , що діями останнього їй було заподіяно фізичного болю, оскільки іншими обставинами кримінального провадження вказаний факт не підтверджується.

Як установлено, відповідно до даних відеозапису, ОСОБА_3 тримав ОСОБА_2 за ліву руку, виводячи на середину коридору. Ніяких дій із стикання, викручування і т.п. останній не вчиняє. При цьому особливого опору з боку ОСОБА_2 , який б свідчив, що вона пручалась, упиралась внаслідок чого тягнув і застосовував надмірну фізичну силу, що викликала сильний фізичний біль та страждання, також відсутні.

Відповідно до заяви про кримінальне правопорушення від 14 вересня 2014 року, протоколу допиту як потерпілої ОСОБА_2 взагалі не вказує, що отримала якісь фізичні страждання, через що вимушена була звертатись за медичною допомогою. Більше того, в записі новин від 14 вересня 2014 року безпосередньо ОСОБА_2 , коментуючи зазначені події, дії ОСОБА_3 назвала «підштовхуванням», що не може розцінюватись як об`єктивна складова складу кримінального правопорушення. При цьому, під час проведення слідчих дій, надання пояснення судово-медичному експерту остання не конкретизує, де саме відчула фізичний біль, в чому саме він виражався, його тривалість, коли вона його відчула, від яких саме дій, що дає підстави до критичної оцінки повідомлених нею відомостей про зазначений факт.

Крім того, відповідно до диспозиції ст.126 КК України, вказані дії мають бути вчинені за умисною форми вини. Як підтверджується матеріалами кримінального провадження, враховуючи використаний спосіб фізичного контакту, який сам по собі не може бути суспільно небезпечний (з врахуванням науково-практичного розуміння характеру інших насильницьких дій), вбачається, що ОСОБА_3 діяв саме з метою вивести ОСОБА_2 на середину коридору щоб почути від неї пояснення, а не спричинити їй відчутного фізичного болю чи страждання, що також виключає наявність в його діях склад даного кримінального правопорушення.

На виконання ухвали слідчого судді від 21 грудня 2015 року та ухвали апеляційного суду Полтавської області від 27 листопада 2017 року (арк.крим.провадж.157-158 т.1, 67-69 т.2), органом досудового розслідування враховано висновки судів та здійснено додаткові заходи щодо перевірки показів свідків та потерпілої, зокрема, додатково допитано свідка ОСОБА_3 , надано доручення про проведення процесуальних та слідчих дій щодо встановлення та допиту інших можливих свідків чи очевидців подій, що мали місце 16 вересня 2014 року, які слугували підставою внесення відомостей до ЄРДР.

25 липня 2018 року слідчим був проведений одночасний допит осіб потерпілої ОСОБА_2 та свідка ОСОБА_3 , під час якого учасники слідчої дії підтвердили факт того, що дійсно ОСОБА_3 , взявши за руку ОСОБА_2 , вивів її в середину коридору. При цьому, в постанові надано оцінку показам ОСОБА_2 , які мали узагальнений характер та обмежились лише тим, що учасники акції створювали «негативне ставлення» до діяльності компанії «Візит», а покази ОСОБА_3 свідчили, що наміру втручатись в роботу журналістів той не мав, натомість, взявши за руку ОСОБА_2 , вивів її в «коридор», щоб та розповіла всьому загалу свою позицію, насильства, яке б завдало болю, не застосовував, що не може розглядатись як перешкоджання журналістській дільності (арк.крим.провадж.135-145 т.2).

Відповідно до протоколів допитів як свідків ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 останні зазначили, що при проведенні масового заходу, мітингу біля приміщення апеляційного суду Полтавської області, серед інших працівників поліції, вони забезпечували охорону громадського порядку, в ході проведення заходу порушень громадського порядку не виявлено, особисто до них ОСОБА_2 за допомогою не зверталась та ця особа їм не відома (арк.крим.провадж.74-76, 171-173, 175-177 т.2).

Крім того, з постанови вбачається, що вжитими розшуковими заходами встановити осіб, які пошкодили колеса автомобіля охоронної фірми, якою доставлено журналістів «Візит» до м.Полтави, та осіб, які викрали з нього планшет, не виявилось можливим, за даними фактами ніхто більше до правоохоронних органів не звертався, про що відповідні матеріали долучено до кримінального провадження (арк.крим.провадж.162-183 т.1, 77 т.2).

З метою дослідження конкретних обставин, що мали місце під час подій 16 вересня 2014 року, зокрема, щодо вимушеного повернення відеорепортера та журналіста ПП «Медіа-центру «Візит» до приміщення Апеляційного суду Полтавської області, причин виходу їх через запасний вихід приміщення апеляційного суду та допиту працівників суду, які сприяли в цьому, органом досудового розслідування, серед іншого, направлені запити до Полтавського апеляційного суду, на які надано відповідь про відсутність такої інформації (арк.крим.провадж.102, 103, 170, 174, 181 т.2).

Допитана як свідок працівник суду ОСОБА_25 надала покази, відповідно до яких за сплином значного періоду часу вона не пам`ятає деталей подій 16 вересня 2014 року та не змогла відповісти на поставлені питання, особисто не була присутня при жодних сутичках і конфліктах в той день (арк.крим.провадж.185-187 т.2).

Також, на думку слідчого судді, органом досудового розслідування вжито достатніх заходів щодо встановлення та допиту безпосередніх учасників та очевидців подій, які перебували біля приміщення апеляційного суду та отримано відповідні матеріали на їх виконання. Зокрема, відповідно до неодноразових доручень допитати свідків ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 не виявилось можливим так як останні відмовились надавати показання (арк.крим.провадж.198, 237-240 т.2).

Щодо встановлення очевидців події та осіб, які охороняли сцену під час мітингу, направлено доручення на відпрацювання представників руху футбольних ультра з числа вболівальників ФК «Ворскла», однак вжиті заходи не дали позитивного результату (арк.крим.провадж.223, 234, 236 т.2).

Крім того, направлено доручення про допит водія ОСОБА_29 , проте такий захід здійснити не вдалось з причин відсутності останнього за місцем проживання та звільнення з роботи, а також незабезпечення його явки (арк.крим.провадж.108, 193 т.2).

Також слідчий звертався із відповідними запитами до Кременчуцького міськвиконкому, а також до слідчого судді із клопотаннями про тимчасовий доступ до документів (арк.крим.провадж.104, 105-106 207-209, 211-212, 213-215, 216-219, 242 т.2).

У матеріалах кримінального провадження наявні протоколи допиту свідків ОСОБА_9 від 22 лютого 2018 року, (арк.крим.провадж.109-110 т.2), свідка ОСОБА_30 , яка, зокрема, повідомила, що під судом проводилась відповідна акція та останній невідомо, у зв`язку з чим учасники акції стали у коло біля входу до суду, як не може пояснити інциденту, що трапився між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (арк.крим.провадж.194-197 т.2).

16 березня 2020 року проведений слідчий експеримент за участю ОСОБА_2 , під час якого потерпілою відтворено обстановку застосування до неї фізичної сили, що виразилось у тому, що ОСОБА_3 узяв її за руку та швидко стягнув зі східців загальною висотою близько 40 см, через що вона втратила орієнтир та закрутилася, потім вона показала, що поруч стояв ОСОБА_3 та плескав у долоні, згодом відійшов, а вона пішла в сторону сцени, яка була розташована з іншої сторони дороги (арк.крим.провадж.229-231 т.2).

Також слідчим був проведений огляд вказаного місця події, а саме ділянки місцевості, розташованої перед центральними вхідними дверима будівлі Полтавського апеляційного суду за адресою вул.Соборності, 18 в м.Полтаві, під час якого проведено заміри висоти сходинок, про що складений відповідний протокол, здійснено фотофіксацію (арк.крим.провадж.233-233 т.2).

Крім того, установлено, що під час досудового розслідування свідок ОСОБА_3 від проведення слідчого експерименту відмовився (арк.крим.провадж.133-134 т.2).

Отже, з матеріалів кримінального провадження у їх сукупності вбачається, що вказівки прокурора по кримінальному провадженню з переліком відповідних заходів, слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій та отримання іншої інформації, термінами їх виконання тощо слідчим в цілому були виконані й аналіз отриманих даних та доказів дає підстави вважати, що слідчим дотриманий визначений порядок та вжито передбачених заходів для встановлення істини по справі, результати яких дали змогу надати належну правову оцінку відсутності в діях конкретних осіб ознак кримінальних правопорушень (арк.крим.провадж.200-201, 202 т.2).

Крім того, в межах кримінального провадження слідчим у встановленому порядку розглянуті клопотання заявників та представника потерпілої, подані в порядку ст.220 КПК України, про проведення слідчих та процесуальних дій, за результатами яких прийнято процесуальні рішення із наведенням відповідних мотивів та повідомлено про це заявників, чим не було порушено гарантій реалізації процесуальних прав, передбачених КПК України. Зокрема, долучені до матеріалів кримінального провадження надані учасниками копії документів, відеозаписів та іншої інформації, проведено допити осіб тощо.

Інших джерел інформації з приводу кримінальних правопорушень не здобуто, тоді як вжиті органом досудового розслідування заходи слід вважати достатніми (арк. крим.провадж.71-72, 73, 77, 125-126, 183-184, 220 т.2).

Таким чином, перевіркою обставин, які були досліджені в ході проведеного досудового розслідування, в межах внесених до ЄРДР відомостей, аналізом показів допитаних свідків, результатів слідчих (розшукових) дій, а також отриманих документів установлено, що показання ОСОБА_2 , а також викладені нею у заяві відомості щодо можливого скоєння кримінальних правопорушень з боку ОСОБА_3 , а також ОСОБА_4 та ОСОБА_14 не знайшли свого обґрунтованого підтвердження належними і допустимими доказами у їх сукупності, а тому дізнавач дійшов правильного висновку про відсутність у їх діях складу кримінальних правопорушень й закрив кримінальне провадження.

Твердження заявника про те, що досудове розслідування по справі проведено не повно, оскільки слідчим не допитано всіх можливих свідків та інших осіб, не проведено одночасних допитів між встановленими свідками через нібито неповноту та суперечливість наданих ними показань, не отримано інших документів тощо, слідчий суддя вважає безпідставними, оскільки згідно з ч.5 ст.40 КПК України слідчий, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього Кодексу, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється. За змістом ст.9 КПК України, слідчий на власний розсуд визначає об`єм дій, спрямованих на всебічне, повне і неупереджене дослідження обставин кримінального провадження для прийняття законного і неупередженого процесуального рішення. Таким чином слідчий самостійно визначає порядок слідчих дій, необхідних для встановлення події та ознак злочину.

Перевіривши доводи заявника щодо передчасності постанови про закриття кримінального провадження, слідчий суддя вважає їх безпідставними, оскільки з матеріалів кримінального провадження вбачається, що слідчим (дізнавачем) в повному обсязі проведено всі необхідні слідчі дії з метою перевірки належними і допустимими доказами обставин саме в межах предмету розслідування даного кримінального провадження та встановлення об`єктивної істини в справі. Перевірка по наведеним фактам проводилась з виконанням усіх необхідних та достатніх для цього дій та можливості зі збирання нових доказів фактично вичерпано.

За таких обставин, посилання у скарзі на неповноту та однобічність досудового розслідування, а саме що слідчим не проведено необхідних, з точки зору представника ПП «Медіа-центр «Візит» ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , слідчих та процесуальних дій, направлених на перевірку фактів, викладених ними у заявах про кримінальні правопорушення, є неспроможним та спростовується наявними матеріалами кримінального провадження, аналіз яких дозволяє зробити обґрунтовані висновки щодо зазначених вище обставин.

З урахуванням викладеного, матеріали кримінального провадження та скарги не містять даних, які б ставили під сумнів висновки слідчого і неповнота досудового слідства не встановлена.

Відповідно до ст.7 КПК України в якості загальної засади кримінального провадження проголошено змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доводи скарги про те, що постанова є незаконна з багатьох підстав фактично в цілому зводяться до загальних формулювань, що вона побудована нібито на припущеннях, незгоди з мотивами прийнятого рішення, деталей викладу змісту обставин тощо, однак не містять обґрунтування, яким чином проведення у подальшому наведеного у скарзі переліку слідчих та процесуальних дій може вплинути на правильність висновку про закриття кримінального провадження за відсутністю складу кримінального правопорушення. А відтак, вказані посилання на незаконність рішення за результатами досудового розслідування юридично неспроможні.

При розгляді скарги слідчий суддя також враховує рішення Європейського суду з прав людини від 26.07.2012 року по справі «Савіцький проти України», відповідно до п.99 якого вбачається, що положення ст.1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод за своїм змістом вимагає проведення ефективного офіційного розслідування. Для того, щоб розслідування могло вважатися «ефективним», воно має впринципі вести до встановлення фактів у справі та встановлення і покарання винних осіб. Органи державної влади повинні вживати всіх заходів для отримання всіх наявних доказів, які мають відношення до події. Крім того, ст.34 вищевказаної Конвенції визначає позитивні обов`язки, що вимагають від державних органів забезпечувати всі необхідні заходи уможливлення належного та ефективного розгляду заяв.

Аналізом змісту постанови слідчого від 18 серпня 2020 року встановлено, що дізнавачем у повній мірі проаналізовано та досліджено докази у кримінальному провадженні, вчиненні слідчі дії, які визнані ним в порядку ст.40 КПК України необхідними, проведені численні допити свідків (очевидців) можливих кримінальних правопорушень, а допит потерпілої ОСОБА_2 проведений з усіх обставин кримінального правопорушення, здійснено аналіз наданих заявниками документів та дії, спрямовані на встановлення об`єктивної істини, і надано належну правову оцінку зібраним доказам, які слід визнати вичерпними.

Суд погоджується з висновками органу досудового розслідування про відсутність складу вказаних кримінальних правопорушень та недостатність таких тверджень лише з мотивів заяв представника ПП «Медіа-центр «Візит» та ОСОБА_2 , що нібито мають місце перелічені ними злочини, оскільки іншими обставинами кримінального провадження вказані факти у достатній мірі не підтверджуються.

Так, показання ОСОБА_2 були належним чином перевірені під час досудового розслідування як шляхом допиту свідків, одночасного допиту осіб свідка ОСОБА_3 та потерпілої ОСОБА_2 , проведених оглядів численних відеозаписів, так і шляхом проведення інших слідчих та процесуальних дій, результати яких зафіксовані документально, містяться у матеріалах кримінального провадження та враховані під час винесення постанови про закриття кримінального провадження.

Слідчий суддя вважає, що слідчий (дізнавач) під час розслідування кримінального провадження вичерпав всі існуючі можливості щодо збирання, дослідження, аналізу та перевірки вже отриманих доказів у кримінальному провадженні, а також належного допиту свідків та провів всі необхідні та можливі у даному випадку слідчі дії. Аналіз зібраних доказів дозволяє зробити висновок, що виконувати будь-які інші слідчі дії не є доцільним, а також здобути нові будь-які докази в даному кримінальному провадженні не є можливим та можливість їх здобуття фактично вичерпано.

Будь-яких фактів, що свідчать про упереджені і необґрунтовані висновки під час прийняття вказаного рішення щодо відсутності складу кримінального правопорушення та закриття кримінального провадження з цих підстав, судом під час розгляду не встановлено.

Тому слідчий суддя критично ставиться до доводів заявника скарги з приводу необхідності проведення зазначеного ним переліку слідчих та процесуальних дій, оскільки у цьому кримінальному провадженні підстав для проведення інших слідчих (розшукових) дій чи підстав вважати, що орган досудового розслідування не мав можливості зібрати достатньо доказів з об`єктивних чи інших причин не вбачається.

В оскаржуваній постанові про закриття кримінального провадження від 18 серпня 2020 року є посилання на різні докази, здобуті під час досудового розслідування, факти, встановлені досудовим розслідуванням, та їх юридичну оцінку у нерозривному зв`язку з наявними у матеріалах кримінального провадження доказами, які в достатній мірі вказують на відсутність у діях осіб всіх обов`язкових елементів конкретних злочинів.

При цьому, рівень доказування має встановлюватися за стандартом «поза розумним сумнівом», тобто коли сукупність обставин, що була встановлена, виключає будь-яке інше пояснення таких обставин, окрім того, що неодмінно встановлює те, що інкримінований злочин дійсно було вчинено і особа є винною (може бути визнана винною) у вчиненні цього злочину.

Варто також зазначити, що згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom) від 28 травня 1985 року, п. 57, Series A, № 93 право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням.

Відповідно до п.29 рішення Європейського суду з прав людини в справі Павлюлінець проти України (Заява N 70767/01) від 6 вересня 2005 року право на порушення кримінальної справи проти третьої особи як таке не гарантується Конвенцією (Kubiszyn v. Poland, ухвала від 21 вересня 1999 року, заява №37437/97).

При цьому, відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Іванов проти України» (Ivanov v. Ukraine), № 15007/02, пп. 74-75, рішення від 7 грудня 2006 року) сумлінність за ініціювання слідчих дій або відмову у кримінально-правовому переслідуванні особи повністю покладається на державу.

Підсумовуючи викладене, слідчий суддя вважає, що за сукупності встановлених та перевірених фактичних обставин кримінального провадження органом досудового розслідування однозначно доведено правові підстави для ухвалення оскаржуваного рішення, воно є обґрунтованим, при цьому засоби для встановлення спірних обставин було досудовим розслідуванням повністю використано, а висновки дізнавача про необхідність закриття даного кримінального провадження належним чином умотивовані, оскільки проведеним розслідуванням у зазначеному кримінальному провадженні не здобуто достатніх та об`єктивних даних, що могли б свідчити про вчинення кримінальних правопорушень з боку ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_14 , а доводи, викладені в заявах-повідомленнях про кримінальні правопорушення від 19 вересня 2014 року та 15 квітня 2015 року, а також протоколах допиту потерпілої з цього приводу не знайшли свого достатнього підтвердження у сукупності та взаємному зв`язку з іншими доказами, у зв`язку з чим вірно дійшов до висновку про відсутність у діях вказаних осіб складу кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.126, ч.1 ст.171 КК України.

Оцінивши обставини справи, слідчий суддя вважає, що постанова дізнавача від 18 серпня 2020 року про закриття кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за №12014170040002488 від 25 вересня 2014 року, є законною, обґрунтованою та вмотивованою, разом із тим, досудове розслідування проведено в повному обсязі, було вчинено всі необхідні та достатні заходи стосовно всебічного, повного і неупередженого дослідження обставин кримінального провадження, виконано усі можливі слідчі та розшукові дії, в тому числі виконано вказівки судів відповідно до зазначених судових рішень, проаналізовано відповідні зібрані матеріали, надано належну правову оцінку всім доказам, які були зібрані для встановлення всіх обставин кримінального правопорушення, та забезпечено прийняття законного і неупередженого процесуального рішення, а закриття кримінального провадження відбулося в силу наявності обставин, які виключають кримінальне провадження, а саме за відсутності у діянні складу кримінальних правопорушень, а тому правові підстави для скасування постанови з наведених у скарзі мотивів відсутні.

Відповідно до ч.2 ст.307 КПК України, слідчий суддя при розгляді скарг на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування може постановити ухвалу, зокрема, про скасування рішення слідчого чи прокурора або про відмову у задоволенні скарги про скасування такого рішення.

Таким чином, слідчий суддя вважає, що дізнавачем було дотримано принципу законності, передбаченого ч.2 ст.9 КПК України, про обов`язок всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, зміст процесуального рішення дізнавача відповідає вимогам ст.110 КПК України, а за такого доводи заявників скарги про необґрунтованість та передчасність прийняття постанови про закриття кримінального провадження та порушення вимог кримінального процесуального законодавства при її винесенні є необґрунтованими та не заслуговують на увагу, а тому приходить до висновку, що у задоволенні скарги потрібно відмовити.

Крім того, у скарзі заявники просять поновити пропущений строк на оскарження.

Беручи до уваги, що оскаржувану постанову заявниками скарги фактично отримано 19 жовтня 2020 року разом із листом слідчого від 08 жовтня 2020 року у відповідь на заяву-клопотання від 09 вересня 2020 року (а.с.18, арк.крим.провадж.278, 280 т.2). Тоді як посилання дізнавача щодо фактів направлення копії оскаржуваної постанови всім учасникам та лише повернення поштового відправлення на ім`я ОСОБА_2 за закінченням терміну зберігання (а.с.52, арк.крим.провадж.275, 276, 277 т.2) самі по собі не спростовують наведених тверджень. Ураховуючи право кожного на доступ до правосуддя, слідчий суддя вважає, що в даному випадку строк на оскарження був пропущений з поважних причин, а відтак слідчий суддя вважає можливим задовольнити клопотання та поновити строк звернення до суду зі скаргою.

Керуючись ст.ст.9, 22, 24, 91, 94, 110, 117, 303-307, 372, 376 КПК України, слідчий суддя

У Х В А Л И В :

Клопотання про поновлення пропущеного строку для подання скарги задовольнити та поновити строк для звернення до суду зі скаргою.

В задоволенні скарги представника приватного підприємства «Медіа-Центр «Візит» Бублика Олега Івановича, журналіста ОСОБА_2 на постанову про закриття кримінального провадження від 18 серпня 2020 року, винесену дізнавачем-інспектором СД Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області Манжурою Д.В. по кримінальному провадженню №12014170040002488 від 25 вересня 2014 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ст.171 ч.1, ст.126 КК України, - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Полтавського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Слідчий суддя: Г.В. Андрієнко