Ухвала суду № 93597886, 07.12.2020, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/15196/20

Провадження № 2/369/5558/20

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2020 року м.Київ

Суддя Києво-Святошинського районного суду Київської області Усатов Д.Д., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову по справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авентус Лізинг» про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину , -

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авентус Лізинг» про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Разом з позовом позивачем через канцелярію суду подано заяву про забезпечення позову в якій просить вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю «Авентус Лізинг» (місцезнаходження: 04116, м. Київ, вул. Митрофана Довнар-Запольського,буд.5,оф.220, код ЄДРПОУ 42441539), які знаходяться на його банківському рахунку ІВАN НОМЕР_1 в АТ КБ « Приватбанк», МФО 320649 та/або на інших банківських рахунках в будь-яких банківських або інших фінансових установах, в межах суми стягнення 255 472 (двісті п`ятдесят п`ять тисяч чотириста сімдесят дві)гривні 28 копійок (231 222, 28 грн. - сума лізингових платежів, 18 250,00 грн. - попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

В обґрунтування заяви посилається на те, що ОСОБА_1 звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «АВЕНТУС ЛІЗИНГ» про встановлення нікчемності укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Лізинг» (лізингодавець) та ОСОБА_1 (лізингоодержувач) договору фінансового лізингу №ЧГ-111218/6 від 11 грудня 2018 року, застосування наслідків недійсності нікчемного правочину шляхом стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Авентус Лізинг» на користь ОСОБА_1 сплачених лізингових платежів в сумі 237 680 (двісті тридцять сім тисяч шістсот вісімдесят) гривень 77 копійок та понесених судових витрат, які ОСОБА_1 очікує понести під час розгляду справи за вказаним позовом.

З метою досудового врегулювання спору, позивач звертався до відповідача із заявами від 10.08.2020 року та 15.09.2020 року щодо застосування наслідків недійсного (нікчемного) правочину та просив відповідача у порядку подвійної реституції повернути сплачені позивачем лізингові платежі, а позивач зобов`язувався повернути підповідачу предмету лізингу.

Проте, відповідач своїми листами від 17.08.2020 року та 21.09.2020 року відмовив позивачу у повернення коштів.

При цьому, 14.09.2020року предмет лізингу (автомобіль Ford Focus, реєстраційний номер НОМЕР_2 ), був вилучений відповідачем, що підтверджується складеним актом повернення (вилучення) майна з фінансового лізингу від 21.09.2020 року.

Відповідно до ч.1 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа, вдень її надходження без повідомлення відповідача та інших осіб, які беруть участь у справі.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що заяву про забезпечення позову слід залишити без задоволення, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що у листопаді 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «АВЕНТУС ЛІЗИНГ» про встановлення нікчемності укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Лізинг» (лізингодавець) та ОСОБА_1 (лізингоодержувач) договору фінансового лізингу №ЧГ-111218/6 від 11 грудня 2018 року, застосування наслідків недійсності нікчемного правочину шляхом стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Авентус Лізинг» на користь ОСОБА_1 сплачених лізингових платежів в сумі 237 680 (двісті тридцять сім тисяч шістсот вісімдесят) гривень 77 копійок та понесених судових витрат, які ОСОБА_1 очікує понести під час розгляду справи за вказаним позовом.

Відповідно до ст. 151 ЦПК України суд на прохання осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову. У заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено: причини, у зв`язку з якими потрібно забезпечити позов, вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтування його необхідності, інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Згідно з ст. 152 ЦПК України позов забезпечується: накладенням арешту на майно або грошові кошти, забороною вчиняти певні дії, встановленням обов`язку вчинити певні дії, забороною іншим особам здійснювати платежі або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання, зупиненням продажу описаного майна, зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку, передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України за № 9 від 22.12.2006 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» суд, при розгляді заяви про забезпечення позову, повинен з`ясувати характер спору, що виник між сторонами, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Забезпечення позову - це сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо існує ймовірність невиконання судового рішення у майбутньому або виникнення складнощів під час його виконання.

Тобто, вжиття заходів забезпечення позову є заходом забезпечення в майбутньому виконання судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини вказує на необхідність дотримання принципу справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (у справі "Спорронг і Льоннрот проти Швеції", "Джеймс та інші проти Сполученого королівства") положення статті 1 Першого протоколу містять три окремих правила, які не застосовуються окремо: перше правило проголошує принцип мирного володіння майном, друге стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання втручання у власність правомірним, третє правило визнає за державами контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Також, щоб зробити висновок, чи відповідає певний захід втручання в право власності принципу правомірного та допустимого втручання, слід оцінити, чи є захід законним, чи переслідує втручання суспільний інтерес, чи є такий захід пропорційним переслідуваним цілям.

Між тим, суд не вбачає підстав для задоволення вказаної заяви з огляду на те, що позивач просить забезпечити позов у визначений ним спосіб без надання жодних доказів того, що в разі невжиття заходів забезпечення може бути утрудненим та неможливим виконання рішення суду у випадку задоволення позову, зважаючи на зміст позовних вимог.

Посилання на те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду не підкріплено належними доказами по справі, зокрема не зазначено, які саме права позивача не можливо буде поновити в разі ухвалення можливого рішення про задоволення позову.

Таким чином, заявником не наведено і судом не встановлено, що невжиття таких заходів забезпечення позову про які ним заявлено може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду у цій справі, тому в задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити.

Також зважаючи на наведені норми, при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд насамперед має дослідити, чи існує небезпека ускладнення можливості виконання рішення суду, чи є така небезпека реальною, та чи співмірні запропоновані заходи забезпечення позову позовним вимогам. При цьому єдиною передбаченою законом підставою для застосування заходів забезпечення позову є ризик ускладнення виконання або неможливості виконання рішення суду у справі.

Одночасно суд роз`яснює, що ця відмова не позбавляє заявника на повторне звернення до суду із заявою про забезпечення позову в порядку встановленому ЦПК України, з урахуванням аргументів, вказаних в мотивувальній частині ухвали.

За таких обставин, аналізуючи вищевикладені обставини, приймаючи до уваги наведені норми процесуального законодавства, з врахуванням роз`яснення Верховного Суду України, виходячи з оцінки обґрунтованості доводів представника позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін; наявності зв`язку між заходом щодо забезпечення позову і предметом позовної вимоги, в тому числі, спроможності заходів, який заявник просить вжити у порядку забезпечення позову, забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; суд приходить до висновку, що вказана заява про забезпечення позову задоволенню не підлягає, оскільки на даний час судом не встановлено, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду в разі задоволення позову, а також заявником належним чином не обґрунтовано свої вимоги щодо забезпечення позову та їх співмірності із заявленими позовними вимогами.

На підставі викладеного та керуючись вимогами ст. ст. 149-154, 157, 353 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову по справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авентус Лізинг» про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину - залишити без задоволення.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду через Києво-Святошинський районний суд Київської області шляхом подання апеляційної скарги на ухвалу суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Суддя: Д.Д.Усатов