Рішення № 93596713, 11.12.2020, Житомирський районний суд Житомирської області

Справа № 278/2807/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2020 року м. Житомир

Житомирський районний суд Житомирської області у складі головуючого судді Дубовік О. М., за участю секретаря судового засідання Безпалько В. В., розглянувши цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ТОВ "КРОМБЕРГ ЕНД ШУБЕРТ УКРАЇНА ЖУ" про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій зазначив, що під час його перебування на військовій службі його було звільнено з посади комплектувальника проводів у ТОВ "КРОМБЕРГ ЕНД ШУБЕРТ УКРАЇНА ЖУ", що, на його думку, є порушенням встановлених ст. 119 КЗпП гарантій.

У зв`язку з наведеним, позивач просить суд:

поновити ОСОБА_1 на роботі в ТОВ "КРОМБЕРГ ЕНД ШУБЕРТ УКРАЇНА ЖУ" з 17 вересня 2020 року на посаді завантажувача-вивантажувача (кабельних матеріалів) відділу логістики;

стягнути з ТОВ "КРОМБЕРГ ЕНД ШУБЕРТ УКРАЇНА ЖУ" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 17 вересня 2020 року по 11 грудня 2020 року в сумі 44423,62 грн.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що позов є безпідставним, оскільки на позивача не поширюються гарантії збереження місця роботи під час перебування на військовій службі (а.с. 34-37).

У судове засідання з`явилися представник позивача, який підтримав позов, а також представник відповідача, який просив відмовити в задоволенні позову з підстав, заначених у відзиві.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

Наказом № 3 021-к/тр від 07 листопада 2018 року позивач був прийнятий на роботу з 12 листопада 2018 року на посаду комплектувальника проводів у ТОВ "КРОМБЕРГ ЕНД ШУБЕРТ УКРАЇНА ЖУ" (а.с. 17).

25 червня 2020 року Міністерство оборони України та позивач уклали контракт про проходження останнім військової служби у Збройних силах України на строк 3 роки (а.с. 8-9).

За інформацією ТОВ "КРОМБЕРГ ЕНД ШУБЕРТ УКРАЇНА ЖУ" 15 вересня 2020 року позивач був звільнений з посади завантажувача-вивантажувача (кабельних матеріалів) відділу логістики згідно з п. 3 ст. 36 КЗпП (а.с. 16).

Право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті переходу на ринкову економіку (ч. 1 ст. 2 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП).

Частиною 2 ст. 2 КЗпП передбачено право працівників на звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством.

Частиною п`ятою статті 17 Конституції України гарантовано, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей. У частині шостій статті 43 Конституції України гарантовано громадянам захист від незаконного звільнення.

З підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 36 КЗпП України, трудовий договір може бути припинений у разі призову або вступу працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігається місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП України за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову.

Зі змісту цієї правової норми вбачається, що для розв`язання питання про наявність права на гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов`язків правове значення мають види військової служби, її підстави, терміни початку та завершення мобілізації, демобілізації та час дії особливого періоду.

Визначення засад оборони України та підготовки держави до оборони, порядок та підстави призову на військову службу, умови її проходження, правове регулювання соціального і правового статусу військовослужбовців визначаються Законами України «Про оборону України», «;Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», «Про військовий обов`язок та військову службу», «;Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Указами Президента України та іншими підзаконними нормативними актами.

За змістом статті 3 Закону України «Про оборону України» підготовка держави до оборони в мирний час включає, зокрема, забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами; розвиток військово-технічного співробітництва з іншими державами з метою забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів озброєнням, військовою технікою і майном, які не виробляються в Україні; підготовку національної економіки, території, органів державної влади, органів військового управління, органів місцевого самоврядування, а також населення до дій в особливий період.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Демобілізація - це комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Перший Указ Президента України від 17 березня 2014 року № 303 «Про часткову мобілізацію» затверджено Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-УІІ «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» й з того часу в Україні діє особливий період, відповідне рішення уповноваженою собою про його скасування, як і рішення про демобілізацію військовослужбовців, прийнятих на військову службу за контрактом на строк до закінчення особливого періоду, не приймалося.

Рішенням Ради національної безпеки та оборони України від 01 березня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України», яке введене в дію Указом Президента України від 02 березня 2014 року № 189/2014, констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

Позивач уклав контракт про проходження військової служби у Збройних силах України під час дії особливого періоду, який не скасовано, тому у відповідача не було законних підстав для звільнення позивача на підставі пункту 3 статті 36 КЗпП України у зв`язку із вступом на військову службу.

Зазначене узгоджується з позицією Верховного суду, викладеною у постанові від 12 вересня 2019 року у справі № 537/430/18.

Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку про поширення на позивача гарантій, встановлених частиною третьою статті 119 КЗпП України щодо збереження попереднього місця роботи, посади і середнього заробітку на строк дії контракту та відсутність підстав для припинення трудового договору у зв`язку із вступом позивача на військову службу згідно з пунктом 3 частини першої статті 36 КЗпП України, у зв`язку з чим вважає за потрібне поновити позивача на роботі.

За змістом ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Отже, позивачу має бути виплачений середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Зі змісту п. 2 затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 Порядку обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок) вбачається, що середньомісячна зарплата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (п. 8 Порядку).

Суд вважає за потрібне зазначити, що погоджується з наданим представником позивача розрахунком середнього заробітку (а.с. 55-56), у зв`язку з чим вважає за потрібне стягнути з ТОВ "КРОМБЕРГ ЕНД ШУБЕРТ УКРАЇНА ЖУ" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 17 вересня 2020 року по 11 грудня 2020 року в сумі 44423,62 грн.

Враховуючи положення ст. 141 ЦПК України, суд вважає за потрібне стягнути з відповідача на користь позивача 840,80 грн судового збору.

Позивач поніс 4800 грн судових витрат, що підтверджується відповідними документами (а.с. 20-25).

Однак, на думку суду, заявлені позивачем до відшкодування судові витрати у сумі 4800 грн не є співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді та затраченим ним часом на надання таких послуг, в також не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а тому суд вважає за потрібне стягнути судові витрати в сумі 3500 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 13, 76-83, 89, 141 ЦПК, ст.ст. 36, 119, 235 КЗпП, суд -

ВИРІШИВ:

Задовольнити позовну заяву ОСОБА_1 до ТОВ "КРОМБЕРГ ЕНД ШУБЕРТ УКРАЇНА ЖУ" про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати.

Поновити ОСОБА_1 на роботі в ТОВ "КРОМБЕРГ ЕНД ШУБЕРТ УКРАЇНА ЖУ" з 17 вересня 2020 року на посаді завантажувача-вивантажувача (кабельних матеріалів) відділу логістики.

Стягнути з ТОВ "КРОМБЕРГ ЕНД ШУБЕРТ УКРАЇНА ЖУ" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 17 вересня 2020 року по 11 грудня 2020 року в сумі 44423,62 грн.

Стягнути з ТОВ "КРОМБЕРГ ЕНД ШУБЕРТ УКРАЇНА ЖУ" на користь ОСОБА_1 3500 грн витрат на правову допомогу.

Стягнути з ТОВ "КРОМБЕРГ ЕНД ШУБЕРТ УКРАЇНА ЖУ" на користь держави 840,80 грн судового збору.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження в разі пропуску строку з поважних причин. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст складено 16 грудня 2020 року.

Суддя О. М. Дубовік