Рішення № 93592647, 17.12.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 грудня 2020 року м. Київ № 640/11799/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Іщука І.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доАдміністрації Державної прикордонної служби України (Військова частина 2451)про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, стягнення компенсації, ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Адміністрації Державної прикордонної служби України (Військова частина 2451), в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Адміністрації Державної прикордонної служби України (військова частина 2451) щодо неприйняття рішення про виплату ОСОБА_1 на день звільнення 10.02.2019 компенсації за невикористану додаткову відпустку передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2017 - 2019 роки загальним терміном 42 днів;

- стягнути із Адміністрації Державної прикордонної служби України (військова частина 2451) на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану додаткову відпустку, передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2017-2019 роки загальним терміном 42 календарні дні у сумі 29346,8 грн. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 № 44;

- зобов`язати Адміністрацію Державної прикордонної служби України (військова частина 2451) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні із 11.02.2019 до дня фактичного розрахунку - виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що з урахуванням звільнення ОСОБА_1 з військової служби та виключення із списків особового складу 10.02.2019 та невикористання ним додаткової відпустки за період з 2017 по 2019 роки останній відповідно до абз. 3 ч. 14 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» набув на день виключення із списків особового складу право на отримання грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної додаткової відпустки, що узгоджується із правовою позицією щодо застосування норм права до даних правовідносин викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019, якою залишено без змін постанову Верховного Суду у зразковій справі від 16.05.2019 № 620/4218/18, відповідно до якої військовослужбовці при звільненні мають право на виплату компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.06.2020 прийнято до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №640/11799/20 та визначено, що справа буде розглядатись без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.

Через канцелярію Окружного адміністративного суду міста Києва 11.09.2020 від представника позивача надійшла заява про залишення без розгляду частини позовних вимог та про зміну позовних вимог.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.09.2020 року заяву представника позивача про залишення без розгляду частини позовних вимог та про зміну позовних вимог в адміністративній справі №640/11799/20 залишено без розгляду.

У поданому до суду відзиві відповідач зазначає, що 11.06.2020 року у зв`язку із надходженням позовної заяви ОСОБА_1 управлінням юридичного забезпечення Адміністрації Держприкордонслужби була підготована та подана до управління кадрового менеджменту Адміністрації Держприкордонслужби службова записка № 14/ВН-810 щодо внесення зміни до наказу про виключення зі списків особового складу ОСОБА_1 , стосовно виплати компенсації за невикористану відпустку як учасника бойових дій.

18.06.2020 року Наказом Голови Державної прикордонної служби України № 560- ОС було внесено зміни до Наказу про виключення зі списків особового складу ОСОБА_1 щодо виплати компенсації за невикористану відпустку як учасника бойових дій, який в подальшому був направлений до Житомирського прикордонного загону Державної Прикордонної служби України для нарахування йому даної компенсації.

29.07.2020 року на рахунок позивача перерахована компенсація за невикористану додаткову відпустку як учасника бойових дій в розмірі 29346,80 грн.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання Адміністрацію Держприкордонслужби нарахувати та виплатити на його користь середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 11.02.2019 до 29.07.2020 року.

З приводу даної вимоги, Адміністрація Державної прикордонної служби України повідомляє, що позивач ні з рапортом про компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учасника бойових дій перебуваючи на військовій службі, ні з заявою вже після звільнення з військової служби до Адміністрації Держприкордонслужби не звертався. Крім того, після звільнення з військової служби та ознайомленням з Наказом Голови Державної прикордонної служби України № 128-ОС від 10.02.2019 про виключення із списків особового складу та всіх видів забезпечення у позивача були відсутні будь-які зауваження з приводу його змісту та тих видів і розмірів виплат, які у ньому були зазначені. Узв`язку з зверненням позивача до суду з позовом Адміністрації Держприкордонслужби про визнанню протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії, стягнення компенсації. Після отримання цієї позовної заяви, Адміністрацією Держприкордонслужби та Житомирським прикордонним загоном Державної Прикордонної служби Україні були вжиті всі заходи для того, щоб позивачем була отримана компенсація за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2017-2019 рокі терміном 42 календарні дні.

Справу розглянуто після отримання судом інформації щодо повідомлення належним чином сторін про відкриття спрощеного позовного провадження у справі.

Відповідно до частини першої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Частиною п`ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Розглянувши подані позивачем документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач проходив військову службу. Наказом Голови Державної прикордонної служби України від 08.02.2019 № 125-ОС підполковника ОСОБА_1 звільнено з військової служби в запас у зв`язку із закінченням строку контракту та наказом Голови Державної прикордонної служби України від 10.02.2019 року № 128-ОС виключено із списків особового складу, усіх видів забезпечення управління внутрішньої та власної безпеки «Північ» Державної прикордонної служби України.

Відповідно до посвідчення серія НОМЕР_1 від 11.04.2017 ОСОБА_1 набув статусу учасника бойових дій з правом на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.

Вважаючи, що відповідач не виконав приписи законодавства щодо повного розрахунку, позивач звернувся до суду з даним позовом.

30.07.2020 року Адміністрацією Державної прикордонної служби України через військову частину 1495 на рахунок ОСОБА_1 перераховано заборгованість належної при звільненні компенсації за невикористану додаткову відпустку передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у сумі 28906,6 грн., що підтверджується випискою по картрахунку про безготівкове зарахування коштів.

Досліджуючи наявні у матеріалах справи докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх у сукупності, суд бере до уваги наступне.

Статтею 123 Конституції України встановлено, що організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються законом.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ).

Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону № 3551-ХІІ учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).

За визначенням статті 1 Закону № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки».

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.

При звільненні з військової служби у запас позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у період з 2017 по 2019 роки додаткову відпустку як учасник бойових дій.

Враховуючи, що відповідач виплатив позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій 30.07.2020 року через військову частину 1495 шляхом перерахування на рахунок ОСОБА_1 компенсації за невикористану додаткову відпустку передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у сумі 28906,6 грн., тому позовні вимоги підлягають задоволенню в частині визнати протиправною бездіяльність Адміністрації Державної прикордонної служби України (військова частина 2451) щодо неприйняття рішення про виплату ОСОБА_1 на день звільнення 10.02.2019 по 29.07.2020 року компенсації за невикористану додаткову відпустку передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2017 - 2019 роки загальним терміном 42 днів.

Щодо позовної вимоги зобов`язати Адміністрацію Державної прикордонної служби України (військова частина 2451) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні із 11.02.2019 до дня фактичного розрахунку - виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», суд зазначає наступне.

Законом № 2232-ХІІ не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні з війскової служби.

Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Оскільки Законом № № 2232-ХІІ , який є спеціальним у спірних правовідносинах, не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні з війскової служби, суд вважає за необхідне для вирішення спірних правовідносин субсидіарно застосовувати положення статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу, наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Згідно пункту 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставіст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Оскільки, у день звільнення позивача, виплата компенсації за невикористану додаткову відпустку передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2017 - 2019 роки відповідачем не була проведена, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача слід стягнути відповідно до ст.117 КЗпП України середній заробіток за весь період затримки повного розрахунку при звільненні.

Тобто, виходячи з наведених вимог Закону, всі суми, належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі ж невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07.02.2018 року та від 01.03.2018 року у справах №806/535/16, №806/1899/17, №806/1309/17.

Процедура нарахування середнього заробітку працівника визначається за правилами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі Порядок № 100).

Позивачу затримка виплати при звільненні охоплює період з період з 11.02.2019 до дня фактичного розрахунку 29.07.2020.

Враховуючи, встановлені обставини справи та обов`язок відповідача виплатити всі належні позивачу суми в день звільнення, суд приходить до висновку про задоволення вимог в частині зобов`язати Адміністрацію Державної прикордонної служби України (військова частина 2451) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні із 11.02.2019 по 29.07.2020 року.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частинами першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно частин першої - третьої статі 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оскільки позивач звільнений від сплати судових витрат, тому останні розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Адміністрації Державної прикордонної служби України (військова частина 2451) (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 26, ЄДРПОУ 00034039) щодо не прийняття рішення про виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на день звільнення 10.02.2019 по 29.07.2020 року компенсації за невикористану додаткову відпустку передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2017 - 2019 роки загальним терміном 42 днів.

3. Зобов`язати Адміністрацію Державної прикордонної служби України (військова частина 2451) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні із 11.02.2019 по 29.07.2020 року.

4. В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України, із урахуванням положень пункту 15.5 Перехідних положень (Розділу VII) Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Іщук І.О.