Рішення № 93592511, 16.12.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 грудня 2020 року м. Київ № 640/17642/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Патратій О.В., розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Громадської ради доброчесності

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача Вища кваліфікаційна комісія суддів України

про визнання протиправними та скасування рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Громадської ради доброчесності (далі - Відповідач, ГРД), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - Вища кваліфікаційна комісія суддів України, в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Громадської ради доброчесності у вигляді оновленого Висновку від 14.10.2019 року про невідповідність судді Новодністровського міського суду Чернівецької області ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики.

- визнати протиправним та скасувати рішення Громадської ради доброчесності у вигляді Висновку від 16.07.2019 року в частині висновку про невідповідність судді Новодністровського міського суду Чернівецької області ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики.

В обґрунтування позовних вимог позивач послалась на те, що оскаржувані рішення Громадської ради доброчесності оформлені у формі висновків про невідповідність судді займаній посаді є незаконними та такими, що прийняті із порушенням чинного законодавства, без наявності відповідних підстав, є необґрунтованими і невмотивованими, що призвели до порушення прав та інтересів позивача в частині встановлення його відповідності посаді судді Новодністровського міського суду Чернівецької області критеріям доброчесності та професійної етики, а тому підлягають скасуванню.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.09.2019 року відкрито спрощене позовне провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи та запропоновано відповідачу у 15 денний строк з дня отримання ухвали надати суду відзив на позовну заяву та всі матеріали, що були взяті до уваги при прийнятті оскаржуваного рішення, які наявні у відповідача.

Також, вказаною ухвалою витребувано у відповідача належним чином засвідчені копії: всіх документів, на підставі яких прийнято висновок про невідповідність судді ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, який затверджений Громадською радою доброчесності 16.07.2019 року; висновку про невідповідність судді ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, який затверджений Громадською радою доброчесності 16.07.2019 року; рішення Громадської ради доброчесності, оформлене у вигляді протоколу засідання Громадської ради доброчесності від 16.07.2019 року, в частині затвердження висновку про невідповідність судді ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, який затверджений Громадською радою доброчесності 16.07.2019 року; відомостей про особу, яка підписала електронним цифровим підписом висновок про невідповідність судді ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, який затверджений Громадською радою доброчесності 16.07.2019 року та протокол електронного голосування від 16.07.2019 року.

Однак, відповідач у визначений судом строк відзив на позовну заяву та витребувані матеріали не надав, заява про визнання позову також до суду не надходила, що не перешкоджає розгляду справи по суті.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.09.2019 року залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача Вищу кваліфікаційну комісію суддів України.

Від третьої особи яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача надійшли письмові пояснення з приводу позовних вимог, заявлених ОСОБА_1 .

Відповідно до частини 6 статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Крім цього, 02.12.2019 року судом було прийнято заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог.

Дослідивши обставини справи та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Указом Президента України від 25.07.2013 року № 391/2019 ОСОБА_1 призначено строком на п`ять років на посаду судді Новодністровського міського суду Чернівецької області.

Наказом Новодністровського міського суду Чернівецької області від 30.07.2013 року № 6-к суддю ОСОБА_1 з 30.07.2013 року зараховано до штату Новодністровського міського суду Чернівецької області.

Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - Комісія, ВККС України) від 01.02.2018 року № 8/зп-18 призначено кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, у тому числі позивача.

02.03.2019 року ВККС України рішенням №33/зп-18 визначено графік проведення іспиту в межах кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, згідно з яким ОСОБА_1 складатиме іспит (анонімне письмове тестування та виконання практичного завдання) 07.05.2018 року.

ВККС України в межах кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих судів на відповідність займаній посаді, 19.06.2019 року призначила позивачу співбесіду за результатами дослідження досьє у межах кваліфікаційного оцінювання суддів. Проте, в подальшому, комісія повідомила про зняття з розгляду питання про проведення співбесіди з ОСОБА_1 за результатами дослідження досьє призначеної на 19.06.2019 року

Наступна співбесіда з позивачем призначена ВККС України на 16.07.2019 року.

16.07.2019 року о 12 годині 05 хвилин відповідачем на електронну пошту Комісії направлено Висновок про невідповідність судді Новодністровського міського суду Чернівецької області ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, затвердженого 16.07.2019 року.

За результатами кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді ВККС України 16.07.2019 року ухвалено рішення, відповідно до якого, ОСОБА_1 відповідає займаній посаді. Проте, вказане рішення набирає законної сили відповідно до пп. 4.10.8 п. 4.10 Регламенту Комісії.

У зв`язку із чим, 20.07.2019 року позивачем відправлено пояснення з додатками до висновку Громадської ради доброчесності від 16.07.2019 року відносно судді ОСОБА_1 .

Проаналізувавши пояснення ОСОБА_1 , відповідач прийняв рішення оформлене у вигляді оновленого висновку про невідповідність судді критеріям доброчесності та професійної етики затверджений Громадською радою доброчесності 14.10.2019 року, про наявність якого позивачу стало відомо лише 15.11.2019 року.

Вважаючи рішення Громадської ради доброчесності оформлені у вигляді висновку від 16.07.2019 року та висновку від 14.10.2019 року про невідповідність судді ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики протиправним, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся із даним позовом до суду.

Вирішуючи питання щодо прийнятності обраного позивачем способу захисту її прав і законних інтересів шляхом звернення до адміністративного суду з позовом до ГРД, суд виходить з такого.

Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» та іншими нормативно-правовими актами (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до положень ч. 1, ч. 2 ст. 83, ч. 1 ст. 88 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вища кваліфікаційна комісія суддів України проводить кваліфікаційне оцінювання за визначеними законом критеріями, якими є: компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); професійна етика; доброчесність; за результатами такого оцінювання ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.

Відповідно до ч. 1 ст. 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Громадська рада доброчесності утворюється з метою сприяння Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання.

Зокрема, згідно із ч. 6 ст. 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Громадська рада доброчесності: 1) збирає, перевіряє та аналізує інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); 2) надає Вищій кваліфікаційній комісії суддів України інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); 3) надає, за наявності відповідних підстав, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, який додається до досьє кандидата на посаду судді або до суддівського досьє.

Детально правовий статус, повноваження, завдання та порядок роботи ГРД визначено Регламентом Громадської ради доброчесності, який схвалено рішенням ГРД від 23.11.2016 № 1/2016 (із змінами; далі - Регламент ГРД).

Частиною 1 ст. 2 Регламенту ГРД передбачено: завданням Ради як інструменту громадськості, що встановлений Законом України «Про судоустрій і статус суддів», є утвердження доброчесності та високих стандартів професійної етики у суддівському корпусі.

З цією метою Рада сприяє Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання шляхом надання інформації про них або висновків про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) цим критеріям (ч. 2 ст. 2 Регламенту ГРД).

Позиція щодо сприяння ГРД роботі ВККС України, відповідно до ст. 87 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», також, підтверджується положеннями Висновку Ради Європи щодо Регламенту Громадської ради доброчесності від 10.04.2017 року, відповідно до якого: ГРД створена як громадський орган, який сприяє роботі Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, яка, відповідно, є основною інституцією, що здійснює перевірку інформації та надання остаточних висновків під час оцінювання суддів та кандидатів на посаду судді. Оскільки ГРД бере участь у процесі індивідуального оцінювання суддів та кандидатів на посаду судді, її робота має ставити за мету вдосконалення суддівського корпусу, забезпечуючи його якомога вищу професійність. Згідно з європейськими стандартами, оцінювання суддів має здійснюватися в інтересах громадськості в цілому.

Таким чином, аналіз вищезазначених положень, викладених у ст. 87 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», ст. 2 Регламенту Громадської ради доброчесності, а також у Висновку Ради Європи щодо Регламенту Громадської ради доброчесності дає підстави стверджувати, що на ГРД покладено функції щодо участі у проведенні кваліфікаційного оцінювання з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними Законом України «Про судоустрій та статус суддів» критеріями, яка (функція) забезпечується шляхом сприяння Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судді.

Отже, відповідач приймає участь у формуванні суддівського корпусу, впливає на суддівську кар`єру та наділений з цією метою відповідними владними повноваженнями.

Як вбачається із положень Закону України «Про судоустрій та статус суддів» за сферою правового регулювання даний нормативно-правовий акт визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, тобто містить норми саме публічного права.

У ст. 88 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» зазначено, що у разі, якщо Громадська рада доброчесності у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям доброчесності та професійної етики, то Вища кваліфікаційна комісія суддів України може ухвалити рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане не менше ніж одинадцятьма її членами.

Відповідно до ч. 1 ст. 85 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» кваліфікаційне оцінювання включає такі етапи: 1) складення іспиту; 2) дослідження досьє та проведення співбесіди. Частиною 4 ст. 85 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суддівське досьє, має містити, в тому числі, і висновок Громадської ради доброчесності (у разі його наявності).

Висновок ГРД, на переконання суду, має всі ознаки правового акту індивідуальної дії, оскільки:

по-перше, є самостійним юридичним актом, на підставі якого виникають відповідні правовідносини між ОСОБА_1 і ГРД, ГРД та ВККС України, а також, як наслідок, між ОСОБА_1 та ВККС України;

по-друге, такий висновок врегульовує відносини щодо конкретного кола осіб, зокрема, щодо ОСОБА_1 , та розрахований на одноразове застосування;

по-третє, Висновок є обов`язковим для розгляду ВККС України, яка, в свою чергу, забезпечує формування і ведення суддівського досьє, складовою якого є Висновок ГРД;

по-четверте, спірні у даній справі висновки безпосередньо впливають на права та законні інтереси ОСОБА_1 , створюючи правовідносини, в яких отримати рішення про підтвердження нею здатності здійснювати правосуддя у Новодністровському міському суді Чернівецької області вона зможе лише, якщо таке рішення буде підтримане не менше ніж одинадцятьма членами ВККС України, тобто кваліфікованою більшістю ВККС України, в той час як рішення щодо інших кандидатів, які не отримали негативного висновку ГРД, ухвалюються простою більшістю голосів її складу;

по-п`яте, висновки ГРД про невідповідність ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики впливають, як на права і законні інтереси позивача щодо здатності здійснювати правосуддя у Новодністровському міському суді Чернівецької області, так і безпосередньо впливатимуть на її подальшу професійну суддівську кар`єру, оскільки знаходитимуться в матеріалах суддівського досьє, а також розміщений на сайті ГРД для вільного доступу усіх без виключення суб`єктів.

За п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідачем в адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено КАС України (ч. 3 ст. 46 КАС України ).

За визначенням п. 7 ч. 1ст. 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Отже, визначальною ознакою суб`єкта владних повноважень є виконання ним владних управлінських функцій. При цьому за законом надання правового захисту у порядку адміністративного судочинства правам, свободам, інтересам, що порушені суб`єктом владних повноважень, не пов`язується з обов`язковим віднесенням такого суб`єкта до системи органів державної влади або місцевого самоврядування, а так само не ставиться у залежність від наявності або відсутності у такого суб`єкта владних повноважень статусу юридичної особи.

У зв`язку з наведеним та передбаченою законом можливістю видання ГРД актів індивідуальної дії, процес надання Відповідачем для ВККС України висновку про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності містить усі ознаки владної управлінської діяльності на основі закону.

З огляду на викладене, можна зробити висновок про те, що ГРД має всі визначені ознаки «іншого суб`єкта при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень», оскільки ГРД здійснює діяльність з виконання покладених на неї Законом України «Про судоустрій і статус суддів» функцій і завдань у публічній сфері, у т.ч. реалізує частину функцій ВККС України щодо перевірки та аналізу інформації щодо судді, по суті керує поведінкою останньої, а тому, відповідно, є суб`єктом владних повноважень у розумінні п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України.

Статтею 55 Конституції України, закріплено одне із основоположних прав людини та громадянина - право на судовий захист. Права і свободи людини і громадянина захищаються судом (ч. 1 ст. 55 Конституції України).

Відповідно до вимог ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Як зазначено в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Зінченко проти України», стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні доступність засобу юридичного захисту, здатного забезпечити втілення в життя змісту конвенційних прав і свобод, незалежно від того, в якій формі вони закріплені в національному правовому порядку.

Водночас у пункті 110 рішення у справі «Вінтман проти України» (Vintman v. Ukraine, заява № 28403/05) Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) зазначив, що «для того, щоб відповідати вимогам статті 13 Конвенції, засоби юридичного захисту повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці, зокрема органи державної влади держави-відповідача своїми діями або бездіяльністю не повинні невиправдано та необґрунтовано перешкоджати їхньому використанню.

У Висновку Ради Європи щодо Регламенту Громадської ради доброчесності від 10.04.2017 року відображено, що як уже зазначала Консультативна рада європейських суддів (далі - КРЄС), усі процедури індивідуального оцінювання мають надавати суддям змогу висловлювати свою думку стосовно власної діяльності і стосовно оцінки своєї діяльності. Будь- яка процедура має надавати їм можливість оскаржити результати оцінювання в незалежних органах або в суді. Суддя, роботу якого оцінюють, повинен мати змогу брати участь в оцінюванні, наприклад, коментуючи проект висновку оцінювання або надаючи пояснення в процесі оцінювання. Більше того, суддя, роботу якого оцінюють, повинен мати ефективні правові засоби оскарження незадовільних результатів оцінювання, особливо, якщо це впливає на «громадянські права» судді в розумінні ст. 6 Європейської конвенції з прав людини. Чим вагоміші наслідки оцінювання для судді, тим важливіші є відповідні права на ефективний перегляд результатів оцінювання.

З огляду на наведене, для Позивача подання цього позову є єдиним можливим способом захисту порушених з боку ГРД прав, а тому відмова в прийнятті та розгляді по суті заявлених нею вимог, на переконання суду, означатиме порушення права на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, що, в свою чергу, є порушенням вимог як національного законодавства (Конституції України), так і приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та практики Європейського суду з прав людини.

При цьому, суд враховує, що згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 31.05.2016 у справі № 21-451а16, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, що виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося б примусове виконання рішення.

У зв`язку з цим, враховуючи, що у правовідносинах із ОСОБА_1 ГРД виступає як суб`єкт владних повноважень, тому прийняття нею Висновків, як актів індивідуальної дії з правовими наслідками для Позивача, що з них витікають у питаннях суддівської кар`єри останньої, має відповідати критеріям, визначеними ч. 2 ст. 2 КАС України, а саме: у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Тому суд у межах розгляду даної справи суд має перевірити оскаржувані Висновок ГРД від 14.10.2019 року та Висновок ГДР від 16.07.2019 року на відповідність їх критеріям, визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України.

Стосовно суті позовних вимог, суд, оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, вирішуючи справу, виходить з такого.

Повноваження ГРД визначені у ч. 6 ст. 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Так, ГРД: 1) збирає, перевіряє та аналізує інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); 2) надає ВККС України інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); 3) надає, за наявності відповідних підстав, ВККС України висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, який додається до досьє кандидата на посаду судді або до суддівського досьє; 4) делегує уповноваженого представника для участі у засіданні ВККС України щодо кваліфікаційного оцінювання судді (кандидата на посаду судді).

Вимоги щодо висновку ГРД про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності визначені ст. 19 названого Регламенту ГРД, положеннями якої передбачено, що за результатами аналізу та перевірки інформації щодо судді (кандидата на посаду судді) ГРД колегією приймає вмотивований висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, якщо визнає: 1) достовірною інформацію, яка є достатньою для такого висновку; або 2) наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності судді (кандидата на посаду судді) критерію доброчесності чи професійної етики, що може негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади. Негативна репутація судді або кандидата на посаду судді, недобросовісність можуть згадуватися у висновку, якщо твердження про це обґрунтовується відповідними обставинами.

У висновку наводяться посилання на джерела інформації, а в разі необхідності самі джерела додаються до висновку.

Про необхідність надання саме вмотивованого/обґрунтованого висновку йдеться також у Висновку Ради Європи щодо Регламенту Громадської ради доброчесності, де зазначено, що всі рішення судової ради про призначення, просування по службі, оцінку, дисциплінарну відповідальність та будь-які інші рішення, що стосуються кар`єри суддів, повинні бути обґрунтованими.

Відповідно до ст. 21 Регламенту ГРД, перевірка інформації про суддю (кандидатів на посаду судді) проводиться з метою оцінки її достовірності. Така оцінка здійснюється відповідно до внутрішнього переконання члена Ради.

З метою перевірки інформації про суддю (кандидата на посаду судді) член Ради: 1) з`ясовує і оцінює надійність джерела інформації; 2) порівнює інформацію з різних джерел; 3) робить необхідні запити на доступ до публічної інформації; 4) звертається за консультаціями до осіб, які можуть надати експертну допомогу; 5) звертається за додатковою інформацією до очевидців; 6) здійснює інші дії відповідно до рекомендованого алгоритму збору, перевірки та аналізу інформації про суддю (кандидата на посаду судді), а також інші дії, які вважає необхідними.

Аналіз інформації про суддю (кандидатів на посаду судді) проводиться з метою визначення релевантності інформації для цілей кваліфікаційного оцінювання та підготовки проекту рішення або висновку Ради щодо судді (кандидата на посаду судді).

Під час аналізу інформації про суддю (кандидата на посаду судді) член Ради, зокрема: 1) оцінює інформацію під кутом зору критеріїв доброчесності та професійної етики; 2) відкидає інформацію, яка є вочевидь недостовірною, або якщо її джерела не викликають довіру; 3) визначає зміст проекту рішення або висновку.

Статтею 22 Регламенту ГРД передбачено, що член ГРД, за результатами перевірки, аналізу інформації готує проект рішення або висновку. Проект рішення повинен містити: 1) найменування Ради; 2) повне ім`я судді (кандидата на посаду судді), щодо якого надається інформація, місце його роботи; 3) лаконічне і систематизоване викладення позитивної і (або) негативної інформації про суддю (кандидата на посаду судді), у разі необхідності з посиланням на додатки, оцінку цієї інформації; 4) узагальнені висновки-рекомендації Ради щодо того, яким чином Вища кваліфікаційна комісії суддів України може врахувати зазначену інформацію.

Згідно ст. 18 Регламенту ГРД, за результатами перевірки та (або) аналізу інформації щодо судді (кандидата на посаду судді) Рада колегією або зборами за відсутності підстав для прийняття (затвердження висновку) може прийняти рішення про надання Вищій кваліфікаційній комісії суддів України інформації щодо доброчесності та (або) етичності поведінки судді (кандидата на посаду судді), якщо вона може бути важливою для цілей кваліфікаційного оцінювання. У рішенні наводяться посилання на джерела інформації, а в разі необхідності самі джерела додаються до рішення. У разі, якщо після ухвалення рішення щодо судді стане відомою інша важлива інформація, Рада колегією чи зборами може прийняти рішення про надання такої інформації Вищій кваліфікаційній комісії суддів України.

Як вбачається з наведених й інших норм Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та Регламенту ГРД, обсяг оцінювання, що здійснюється ГРД, обмежується питаннями професійної етики та доброчесності суддів (кандидатів на посаду судді).

Водночас, суд звертає увагу, що поняття «доброчесність» чинним законодавством України не визначене, а тому є оціночним поняттям, на чому зауважено також і у згаданому Висновку Ради Європи щодо Регламенту Громадської ради доброчесності, а також у Звіті Ради Європи та Асоціації правників України про результати моніторингу діяльності Громадської ради доброчесності в контексті стандартів і рекомендацій Ради Європи.

Норма права є передбачуваною, якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі, у разі потреби, за допомогою відповідної консультації регулювати свою поведінку (пункт 49 рішення Європейського суду з прав людини від 02.11.2006 року у справі «Волохи проти України», заява № 23543/02).

Обов`язок суддів дотримуватися правил суддівської етики, подавати декларацію доброчесності судді, декларацію родинних зв`язків, дотримуватися антикорупційного законодавства прямо встановлені законом (ч. 7 ст. 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Відповідно до п. 8 глави 2 розділу ІІ Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням ВККС України від 03.11.2016 року № 143/зп-16 у редакції рішення від 13.02.2018 року № 20/зп-18 (далі - Положення ВККС України про методологію оцінювання) відповідність судді критерію професійної етики оцінюється (встановлюється) за такими показниками: відповідність витрат і майна судді та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам; відповідність судді вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; політична нейтральність; дотримання поведінки, що забезпечує довіру до суддівської посади та авторитет правосуддя; дотримання суддівської етики та наявність обставин, передбачених підпунктами 3, 5- 8, 13 ч. 1 ст. 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»; інші дані, які можуть вказувати на відповідність судді критерію професійної етики. Ці показники оцінюються за результатами дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє, та співбесіди.

Пунктом 9 глави 2 розділу ІІ Положення ВККС України про методологію оцінювання, визначено, що відповідність судді критерію доброчесності оцінюється (встановлюється) за такими показниками: відповідність витрат і майна судді та членів його сім`ї задекларованим доходам; відповідність способу (рівня) життя судді та членів його сім`ї задекларованим доходам; відповідність поведінки судді іншим вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; наявність обставин, передбачених пп.пп. 1, 2, 9?12, 15?19 ч. 1ст. 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»; наявність фактів притягнення судді до відповідальності за вчинення проступків або правопорушень, які свідчать про недоброчесність судді; наявність незабезпечених зобов`язань майнового характеру, які можуть мати істотний вплив на здійснення правосуддя суддею; інші дані, які можуть вказувати на відповідність судді критерію доброчесності.

Згідно з названим Положенням ВККС України про методологію оцінювання наведені показники оцінюються за результатами співбесіди та дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє, в тому числі висновків або інформації ГРД.

Водночас будь-яке рішення суб`єкта владних повноважень, зокрема й висновок ГРД, як зазначалося, має бути мотивованим і ґрунтуватись на достовірних і перевірених обставинах, тобто підтверджуватись відповідними доказами.

Обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях (ст. 62 Конституції України).

Обґрунтування вмотивованості прийнятого рішення лише дискреційністю повноважень не може бути визнано законним, оскільки таке рішення повинно бути об`єктивним, справедливим, висвітлювати достовірну та правдиву інформацію, зокрема, щодо відповідності судді етичним та антикорупційним критеріям (постанова Вищого адміністративного суду України від 05.09.2016 року у справі № 800/303/16).

На користь такого висновку свідчать Рекомендації CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки від 17.11.2010 року в п. 58 якої вказано, що системи для оцінювання роботи суддів мають ґрунтуватися на об`єктивних критеріях; процедурою має бути передбачений дозвіл суддям висловлювати погляди щодо власної діяльності та її оцінювання, а також оскаржувати оцінювання в незалежному органі влади або суді.

Подібні за змістом положення закріплено й у Висновку Консультативної ради європейських суддів від 24.10.2014 року № 17 щодо оцінювання діяльності суддів, якості правосуддя і поваги до незалежності судової влади, де зазначено, що оцінювання судді повинно бути засноване на об`єктивних критеріях. Такі критерії повинні в основному складатись з якісних показників, але, крім того, можуть складатися і з кількісних показників. У кожному випадку показники, які використовуються, повинні надавати змогу оцінювачам розглянути всі аспекти, з яких складається належна продуктивність суддів. Дуже важливо, щоб в усіх елементах індивідуального оцінювання була присутня процедурна справедливість.

Згідно з пунктом 39 Висновку КРЄС № 17 (2014) про оцінювання роботи суддів, якості правосуддя та повагу до незалежності судової влади джерела інформації, які використовуються в процесі оцінювання, мають бути надійними; особливо це стосується інформації, на якій ґрунтуються незадовільні результати оцінювання. Також важливо, щоб оцінювання ґрунтувалося на достатній кількості доказів.

Виходячи з системного аналізу наведених правових норм, судової практики Європейського суду з прав людини та обставин справи, суд приходить до висновку, що необхідним та достатнім для прийняття ГРД висновку про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики є визнання ГРД достовірною інформації, яка є достатньою для такого висновку, або наявність обґрунтованого сумніву щодо доброчесності та професійної етики особи, що має ґрунтуватись на чітких, формалізованих та об`єктивних критеріях такого визнання (оцінювання) і повинно підтверджуватися достатньою достовірною інформацією.

Підсумовуючи викладене, виходячи з положень ст. 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та ст. 19 Регламенту ГРД, суд зазначає, що висновки ГРД повинні бути обґрунтованими, а викладені в них обставини - достовірно підтвердженими.

За визначенням ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи; ці дані встановлюються: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. При цьому обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 74 КАС України).

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оцінюючи Висновок ГРД 16.07.2019 року на предмет його обґрунтованості по суті викладених у ньому питань, суд виходить з такого.

У матеріалах справи наявний додаток до позовної заяви у вигляді «Висновок про невідповідність кандидата на посаду судді Новодністровського міського суду Чернівецької області ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики», із надрукованою відміткою про його затвердження ГРД 16.07.2019 року та «Протокол електронного голосування», які роздруковані із електронної пошти ВККС України відміткою «Копія».

Вказаний Висновок має відмітку про найменування посади особи, яка його підписала «Координатор Громадської ради доброчесності» та на місті підпису містить надруковану відмітку «підписано електронним цифровим підписом».

Між тим, відомості про особу, яка підписала - відсутні, тобто особа «координатора» не ідентифікована.

Не зважаючи на те, що ухвалою суду від 19.09.2019 року у відповідача витребувано відомості про особу, яка підписала електронним цифровим підписом висновок про невідповідність судді ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, який затверджений Громадською радою доброчесності 16.07.2019 року та протокол електронного голосування від 16.07.2019 року, жодних документів із вказаною інформацією відповідачем до суду не подано. А отже, інформація про особу, яка підписала оскаржуваний висновок та її повноваження не встановлені.

При цьому, оскаржуваний висновок було затверджено та направлено до ВККС України у день проведення співбесіди - 16.07.2019 року, як зазначено позивачем вже після проведення співбесіди, проте до виходу членів колегії до нарадчої кімнати у зв`язку із чим, позивач не мав змогу надати свої пояснення щодо висновку Громадської ради доброчесності під час проведення співбесіди.

Таким чином, Громадська рада доброчесності не забезпечила право судді на надання пояснень під час співбесіди з приводу обставин, зазначених у висновку.

Ненадання можливості позивачу надати пояснення щодо питань, зазначених у висновку Громадської ради доброчесності, на переконання суду, свідчить про неповне отримання інформації, використання її без належної перевірки та позбавлення позивачки права на участь у процесі прийняття рішення щодо неї.

Як підстави для зробленого Висновку про невідповідність судді ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики ГРД зазначила про виявлення нею таких даних.

Суддя не пояснила переконливо джерела походження ліквідного майна, витрат, отриманих благ (її членів сім`ї чи близьких родичів) і/або легальні доходи, на думку розсудливого спостерігача, викликають сумніви щодо достатності для набуття такого майна, здійснення таких витрат, отримання благ. А саме:

1. ГРД встановлено розбіжності, щодо вартості земельної ділянки, вказаної Позивачем у деклараціях особи уповноваженої на виконання функцій держави, за 2015-2018 роки та за 2013 рік, 2013 рік (уточнена).

Як стверджується у Висновку ГДР від 16.07.2019 року суддя, згідно із даними декларацій особи уповноваженої на виконання функцій держави, за 2015-2018 роки, 17.12.2012 року разом з чоловіком набула у власність земельну ділянку у м. Чернівцях площею 885 кв.м. за 166 734 грн. У паперових деклараціях за 2013 рік, 2013 рік (уточнена) зазначена інша вартість цієї земельної ділянки - 176 000 грн., а в паперовій декларації за 2014, 2015 роки - її вартість не вказана.

2. У ГРД виник обгрунтований сумнів щодо можливості побудувати будинок, відомості, про який містяться у декларації судді за задекларовані доходи сім`ї, основну частину яких складала грошова винагорода судді, а також достатності доходів для здійснення таких витрат та ведення звичного для сім`ї позивача рівня життя.

Як вбачається із оскаржуваного Висновку від 16.07.2019 року суддя, з 2015 року по 2018 рік декларувала на вищевказаній земельній ділянці об`єкт незавершеного будівництва. У декларації 2018 року суддя вказала площу будинку 235,3 кв.м. і зазначила, що об`єкт повністю чи частково побудований з матеріалів чи за кошти суб`єкта декларування або члена його сім`ї.

У 2019 позивач подала повідомлення про суттєві зміни в майновому стані, згідно з яким 08.01.2019 року вона набула право власності на зазначений будинок вартістю 600 000 грн.

Проаналізувавши доходи сім`ї позивача, отримані протягом 2013-2018 років, при цьому визначаючи їх еквівалент в доларах США, за курсом НБУ на кінець відповідного року, відповідач, в оскаржуваному Висновку від 16.07.2019 року, зазначає, що протягом 2013-2018 років сім`я судді отримала приблизно 60 783 дол. США доходу (з вирахуванням задекларованих видатків на придбання у 2013 році автомобіля, збережених заощаджень і внеску в кредитну спілку, а також задекларованих у 2015 році коштів за фактично відчужений у 2011 році автомобіль та видатків на погашення суми кредиту).

Надалі відповідачем здійснено розрахунок залишку коштів, які з урахуванням задекларованих видатків позивача та коштів, що витрачені сім`єю судді на будівництво будинку залишаються для здійснення звичайних потреб сім`ї. На підставі вказаного, зроблено висновок, що на звичайні потреби сім`ї судді з 4-ох осіб, а з 2018 року - 5-ти осіб щомісяця у сім`ї позивача було можливість витрачати в середньому в українській гривні не більше 543 дол США ((60 783 - 21 653)/6/12). Також від цієї суми потрібно відняти нарахування податків і зборів на заробітну плату.

При цьому ГРД встановлено, що за даними суддівського досьє, протягом 2014-2018 суддя разом з членами сім`ї здійснила щонайменше п`ять закордонних подорожей від 2 до 14 днів, включаючи дві подорожі літаком в Єгипет тривалістю 8 і 10 днів. Також сім`я судді мала нести видатки на обслуговування автомобіля та обслуговування нерухомості.

На підставі вищевикладеного у відповідача склалося враження, що задекларованих коштів з урахуванням видатків явно бракуватиме для ведення такого способу життя.

В оскаржуваному Висновку від 16.07.2019 року, додатково надано інформацію, яка за твердженням ГРД, потребує пояснення з боку судді та/або перевірки з боку ВККС України:

Відповідно до відомостей, що містяться на с. 91 суддівського досьє суддя протягом 20.04.2015 - 30.04.2015 проходила підготовку суддів в Одеському РВ [регіональному відділенні Національної школи суддів України] тривалістю 72 академічні години. Проте Єдиний державний реєстр судових рішень містить чотири судові рішення, ухвалені суддею протягом цього періоду, у тому числі за участю учасників справи (№46750671, №43675342 від 20.04.2015, №46750928 від 24.04.2015, №43866462 від 29.04.2015), вказані обставини потребують пояснень судді.

Вищевикладені обставини, на переконання ГРД, свідчать про невідповідність судді Новодністровського міського суду Чернівецької області ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики.

Суд не погоджується з такими висновками відповідача з огляду наступне.

Щодо наведених у Висновку ГРД від 16.07.2019 року даних з приводу розбіжностей вартості земельної ділянки, що міститься у деклараціях про доходи за 2013 рік, 2015-2018 роки.

На підставі наданих позивачем документів, судом встановлено, що ОСОБА_1 відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 04.12.2012 року ВТВ № 572416 (зареєстровано у реєстрі за № 5858) прийняла у власність земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,0885 га, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . Договір посвідчено приватним нотаріусом Чернівецького нотаріального округу - Макаєвою Н.В.

Відповідно до умов зазначеного Договору, продаж вчинено за 176 000,00 грн.(п. 2 Договору).

При цьому, згідно із п. 6 Договору експертна вартість земельної ділянки становить 166 734,00 грн. відповідно до Звіту про експертну грошову оцінку земельної ділянки, проведена оцінювачем Чернівецької регіональної філії Державного підприємства «Чернівецький Геоінфоцентр» 03.12.2012 року (Ліцензія на проведення землевпорядних та землеоціночних робіт серії АВ № 519597 від 11.03.2010 року).

У свою чергу, позивач, обґрунтовуючи свої вимоги, зазначає, що оскільки, вона придбала земельну ділянку у 2012 році, відповідно до абзацу 21 підрозділу «Основні правила заповнення декларацій» 10 розділу Методичних рекомендацій "Запобігання і протидія корупції в державних органах та органах місцевого самоврядування" Міністерства юстиції України від 16.10.2013 року не вказувала суму витрат на придбання земельної ділянки, у паперових деклараціях за 2014, 2015 роки.

Абзацами 21-22 підрозділу «Основні правила заповнення декларацій» 10 розділу Методичних рекомендацій "Запобігання і протидія корупції в державних органах та органах місцевого самоврядування" передбачено, що поле "сума витрат (грн.) на придбання у власність/оренду чи на інше право користування" у позиціях 23 - 28 заповнюється, якщо разова витрата (вклад/внесок) по кожній із зазначених позицій у звітному році дорівнює або перевищує 150 тис. гривень.

Тому, наприклад, особа, яка має нерухоме майно, придбане задовго до звітного періоду, зобов`язана вказати в декларації інформацію про об`єкт нерухомості, не зазначаючи при цьому інформації про витрати. Декларант також не вказує інформацію про витрати на придбаний у звітному році об`єкт, якщо разова витрата на його придбання не перевищує 150 тис. гривень.

Відтак, суд погоджується із твердженням позивача, про правомірність такого відображення витрат у деклараціях.

При цьому, суд звертає увагу, що позивачем задекларовано суму понесених витрат на придбання вказаної земельної ділянки при заповненні декларації за 2013 рік, оскільки, перебуваючи на посаді судді, саме за 2013 рік позивач вперше подавала декларацію. Вказане свідчить про дотримання ОСОБА_1 принципів прозорості відображення інформації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру, що, навпаки, є підтвердженням доброчесності, сумлінності позивача та дотриманні останньою вимог суддівської етики, при першому декларуванні доходів та витрат на посаді судді Новодністровського міського суду Чернівецької області.

Що стосується розбіжностей витрат, зазначених у деклараціях за 2013 рік та 2015-2018 роки.

Як вбачається із матеріалів справи, фактично вартість продажу земельної ділянки, становить 176 000,00 грн., натомість експертна вартість земельної ділянки встановлена в розмірі 166 734 грн. Таким чином, договір містить дві вартості земельної ділянки - визначена сторонами та експертну.

Також, ОСОБА_1 пояснила, що заповнюючи паперову декларацію за 2013 рік (до прийняття законодавчих змін про необхідність подання електронних декларацій) позивачем вказувалась саме визначена сторонами вартість земельної ділянки, однак з 2015 по 2018 роки включно (при поданні вже електронних декларацій), позивач вказувала вже експертну вартість землі, керуючись п. 24 Роз`яснень щодо застосування окремих положень Закону України "Про запобігання корупції" стосовно заходів фінансового контролю затверджені рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції від 11.08.2016 року № 3 щодо порядку заповнення розділу «Об`єкти нерухомості». Зокрема, проаналізувавши положення даного пункту роз`яснень, ОСОБА_1 вважала, що законом встановлюється альтернатива при вказівці вартості майна - експертна чи визначена сторонами договору.

Суд, зазначає, що ні положеннями Закону України «Про запобігання корупції» (чинний на час виникнення спірних правовідносин), ні Роз`ясненнями щодо застосування окремих положень Закону України "Про запобігання корупції" стосовно заходів фінансового контролю затверджені рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції від 11.08.2016 року № 3 не встановлено, яку саме вартість необхідно вказувати, при заповненні декларації.

13.02.2020 року Національним агентством з питань запобігання корупції (далі - НАЗК) затверджено роз`яснення від 13.02.2020 року № 1 «Щодо застосування окремих положень Закону України «Про запобігання корупції» стосовно заходів фінансового контролю», відповідно до п. 40 вказаних роз`яснень зазначено, якщо у правовстановлюючому документі вказані відомості про ціну і вартість об`єкта за грошовою оцінкою, для цілей декларування доцільно зазначати вартість об`єкта за його грошовою оцінкою.

Також, п.41 вказаних роз`яснень передбачено, що для об`єктів нерухомості, які були набуті до 01.01.2018 року, вартість майна зазначається відповідно до правовстановлюючих документів з огляду на ціну, зазначену в договорі купівлі-продажу (обміну), за відсутності у договорі відомостей про експертну оцінку.

Зважаючи, на те, що вказані роз`яснення відображають позицію Національного агентства з питань запобігання корупції, щодо застосування положень Закону України «Про запобігання корупції» стосовно вимог фінансового контролю та мають рекомендаційний характер і не містять нових правових норм, а положення Закону України «Про запобігання корупції», що стосуються внесення відомостей в декларацію щодо нерухомого майна не змінювалися, суд вважає за можливе, при вирішенні даної справи, взяти до уваги вище викладені роз`яснення Національного агентства з питань запобігання корупції.

Також, позивач наголошувала, що в Методичних рекомендаціях "Запобігання і протидія корупції в державних органах та органах місцевого самоврядування" Міністерства юстиції України від 16.10.2013 року не передбачалось альтернативи щодо вказівки витрат на придбання майна.

З приводу вказаного, суд, також враховує, що у Розділі ІІІ паперової декларації позивача, за 2013 рік, вказувалася саме сума витрат, понесених позивачем у зв`язку із придбанням земельної ділянки, що відповідає назві даної графи - «Сума витрат на придбання у власність».

Таким чином, на підставі викладеного, суд не вбачає порушень допущених з боку позивача при відображенні відомостей щодо витрат на придбання земельної ділянки/вартості земельної ділянки при заповненні декларацій протягом 2013-2018 років. Навпаки, матеріалами справи підтверджується, що позивач при відображені таких відомостей в декларації діяла відкрито та прозоро, не приховувала витрати на земельну ділянку та її вартість.

Пояснення з аналогічним змістом, позивачем направлено до ГРД.

Також, з приводу вищевикладеного суд, вважає за необхідне зазначити, що правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень встановлено у Законі України «Про запобігання корупції» (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

При цьому, суд враховує, що 27.10.2020 року рішенням Конституційного Суду України №13-р/2020 у справі №1-24/2020 визнано неконституційними пункти 6, 8 частини першої статті 11, пункти 1, 2, 6-10-1, 12, 12-1 частини першої, частини другу - п`яту статті 12, частину другу статті 13, частину другу статті 13-1, статтю 35, абзаци другий, третій ч. 1 ст. 47, ст.ст. 48-51, ч. 2, ч. 3 ст. 52, ст. 65 Законі України «Про запобігання корупції» зі змінами та ст. 366-1 Кримінального кодексу України.

Разом з тим, згідно ч. 2 ст.152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Таким чином вищевказані норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 27.10.2020 року №13-р/2020 у справі №1-24/2020.

При цьому, спірні правовідносини у даній справі виникли до втрати чинності вказаних положень Закону України «Про запобігання корупції».

Отже, суд вважає за можливе при вирішенні даної справи застосовувати положення Закону України «Про запобігання корупції» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Так, ст. 46 цього Закону, визначено повний перелік інформації, що зазначається в декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Згідно із ст. 56 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» визначено вичерпний перелік обов`язків судді.

Так, згідно з пунктами 7, 10 частини сьомої цієї статті суддя зобов`язаний: подавати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування; підтверджувати законність джерела походження майна у зв`язку з проходженням кваліфікаційного оцінювання або в порядку дисциплінарного провадження щодо судді, якщо обставини, що можуть мати наслідком притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, викликають сумнів у законності джерела походження майна або доброчесності поведінки судді.

Аналіз приписів указаних вище правових норм вказує на необхідність надання інформації стосовно самого судді, який має бути обізнаним відносно себе та передбачає вжиття при цьому розумних заходів щодо отримання відомостей про членів сім`ї. Обов`язку щодо збору та надання інформації стосовно майнового стану близьких осіб законодавство не встановлює.

Відповідності до ч. 1 ст. 4 та п. 8 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про запобігання корупції» виключно Національне агентство з питань запобігання корупції наділене на законодавчому рівні повноваженнями з контролю та перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зберігання та оприлюднення таких декларацій, проведення моніторингу способу життя осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Також, судом враховано, актуальну на час виникнення спірних правовідносин правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 30.10.2018 у справі № 800/497/17З з приводу застосування положень ст. 50 Закону України «Про запобігання корупції», а саме повноважень Національного агенства з питань запобігання корупції.

Таким чином, станом на час виникнення спірних правовідносин у даній справі, здійснення контролю та перевірки декларацій, у тому числі достовірності відомостей, зазначених суб`єктом декларування у декларації, належало до виключної компетенції НАЗК. Саме цей компетентний орган мав право стверджувати, приймати відповідні рішення та формувати висновки щодо порушення позивачем вимог щодо декларування, необхідності декларування фактів, що випливають з наведених вище обставин.

До набрання чинності Законом України «Про запобігання корупції» перевірка достовірності відомостей, зазначених у декларації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру, здійснювалася органами Державної фіскальної служби України відповідно до Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» та Порядку, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 13.03.2015р. № 333.

Як вбачається із змісту оскаржуваного Висновку від 16.07.2019 року, відповідачем встановлено розбіжності у деклараціях за 2013-2018 роки поданих ОСОБА_1 .

В той же час, згідно із ч. 2 ст. 19 Регламенту ГРД, у висновку наводяться посилання на джерела інформації, а в разі необхідності самі джерела додаються до висновку.

Не зважаючи на вимоги ч. 2 ст. 19 Регламенту ГРД, в оскаржуваному Висновку від 16.07.2019 року посилання на будь-які рішення чи висновки органів, що станом на час виникнення спірних правовідносин, були наділені повноваженнями на перевірку декларацій осіб уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування з приводу недостовірного відображення відомостей у декларації позивачем - відсутні.

Не подано таких висновків уповноважених органів і під час судового розгляду справи. Матеріали справи не містять доказів звернення відповідача чи ВККС України до уповноважених органів з приводу дотримання ОСОБА_1 вимог антикорупційного законодавства в тому числі щодо достовірності відображення відповідних відомостей у деклараціях поданих позивачем протягом 2013-2018 років.

Отже, на підставі вищевикладеного суд приходить до висновку, що доводи відповідача щодо розбіжностей у деклараціях поданих позивачем протягом 2013-2018 років з приводу вартості земельної ділянки не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи у суді. Відповідачем не доведено достовірність вказаних обставин, та їх вплив на прийняття рішення про невідповідність судді критеріям доброчесності та професійної етики.

Також, суд звертає увагу, що позивачем на підставі належних доказів доведено відомості на яких грунтуються її позовні вимоги.

Як вбачається зі змісту оскаржуваного Висновку від 16.07.2019 року, також ГРД, викладено сумніви з приводу недостатності доходів, які задекларовані сім`єю позивача протягом 2013-2018 року, для набуття задекларованого в цьому періоді майна та здійснення звичних для сім`ї витрат.

Щодо наведених відповідачем обставин з приводу вартості зазначеного у висновку будинку та коштів, за які даний будинок був побудований, судом встановлено, що вказаний будинок побудовано не лише за кошти позивача та членів її сім`ї, а також за матеріальної допомоги батьків позивача та батьків її чоловіка.

У свою чергу, ОСОБА_1 , у поданій до суду позовній заяві, та в письмових поясненнях, що надавалися стосовно Висновку від ГРД від 16.07.2019 року пояснила, що її сім`єю протягом 2013-2018 років здійснювалося будівництво будинку. Перші підготовчі будівельні роботи та придбання всіх необхідних матеріалів було здійснено влітку 2013 року до оформлення будівельного паспорту. Приблизна загальна сума, що була витрачена сім`єю позивача на будівництво будинку в 2013 році, складає 40 000 грн. (що еквівалентно 5 000 доларів США станом на липень-грудень 2013 року). Також, батьками позивача придбано будівельних матеріалів та оплачено робіт в загальному приблизно на суму 20 000 грн. (2 500 доларів США) і приблизно аналогічна сума (2 500 доларів США) була витрачена батьками чоловіка позивача.

Пояснення подібного змісту із арифметичними розрахунками позивач також надає за період 2014-2018 років.

При цьому при розрахунку коштів витрачених на будівництво будинку в доларовому еквіваленті позивач використовує середній курс долара США за період фактичного здійснення витрат.

Таким чином, згідно арифметичних розрахунків, витрати, які було затрачено на будівництво будинку позивача (з врахуванням також матеріальної допомоги батьків позивача та батьків її чоловіка) сума таких витрат з 2013 по 2018 роки сумарно становить 600 000 грн., що еквівалентно 38 402 доларів США, з дотриманням правильного розрахунку, у відповідності до середнього курсу долара США за період фактичного здійснення витрат.

Обставини надання батьками позивача та батьками її чоловіка матеріально-фінансової допомоги, підтверджуються наданими для ГРД поясненнями родичів позивача.

Так, 20.07.2019 року надано пояснення матір`ю чоловіка позивача - ОСОБА_2 , відповідно до змісту яких, остання справді працює з 2006 року в Королівстві Іспанії та має посвідку на проживання, також особа підтверджує, що вона разом із чоловіком витратила на придбання будівельних матеріалів та оплату робіт, під час будівництва будинку позивача, сумарно приблизно 102 000 грн., а також зазначає, що систематично надавала іншу матеріальну допомогу сім`ї ОСОБА_1 , у вигляді одягу для дітей позивача та часткової оплати відпочинку.

До вказаних пояснень надано копії закордонного паспорта ОСОБА_2 ( ОСОБА_2 ) № НОМЕР_1 та посвідки на проживання на ім`я ОСОБА_2 від 26.10.2015 НОМЕР_3 Королівства Іспанія (м. Памплона).

У той же день, 20.07.2019 року, надано пояснення свекром позивача ОСОБА_4 , який зазначає що протягом 2013-2015 років, він з дружиною придбали будівельні матеріали та оплатили роботи, під час будівництва будинку позивача, сумарно приблизно на 102 000 грн., а також надавали власні будівельні матеріали та особисто він брав участь у здійсненні будівельних робіт, також зазначив, що сім`я позивача проживає з його сім`єю. В іншій частині пояснення є аналогічними поясненням наданих його дружиною.

Також, матеріали справи містять пояснення батька позивача - ОСОБА_5 , надані 18.07.2019 року, якими підтверджуються, що він разом із дружиною - ОСОБА_6 , під час будівництва ОСОБА_1 будинку, допомагали, зокрема придбавали будівельні матеріали та оплачували роботи на загальну суму приблизно 198 000 грн. Також, зазначив, що ним з дружиною надавалася інша матеріальна допомога сім`ї позивача у вигляді продуктів харчування та часткової оплати відпочинку сім`ї ОСОБА_1 . На підтвердження фінансової можливості батька позивача матеріально допомагати сім`ї позивача, до суду надано копії його декларацій під час перебування ОСОБА_5 на посаді судді Апеляційного суду Чернівецької області.

Крім цього, в матеріалах справи наявні пояснення від 20.07.2019 року чоловіка позивача - ОСОБА_7 , якими підтверджуються пояснення позивача.

Як вбачається із повідомлення про зміну майнового стану, позивачем задекларована вартість будинку 600 000 грн., при цьому позивач зазначила, що нею не проводилася оцінка вказаного майна, а вартість в 600 000 грн. визначена при заповненні п. 8 Декларації про готовність до експлуатації об`єкта, будівництво якого здійснено на підставі будівельного паспорта (в даному пункті вказується лише сума коштів, витрачених на будівництво об`єкту нерухомості, а не ринкова вартість будинку).

Отже, розрахунки надані позивачем до суду відповідають відомостям, що внесені нею до будівельної документації, на підставі яких і вносилися відомості до повідомлення про зміну майнового стану.

При цьому, в оскаржуваному висновку від 16.07.2019 року, вартість будівництва будинку, вказана в сумі 21 653 долара США, що майже в два рази менша від фактично витрачених 38 402 доларів США на будівництво будинку. Помилковість розрахунків наведених ГРД при обрахунку понесених витрат на будівництво виникла у зв`язку із застосовуванням відповідачем курсу долара на кінець періоду, та не врахування коливання курсу валют.

Оскільки, позивачем наведено арифметично вірний розрахунок затрат понесених на будівництво та доведено надані пояснення належними доказами. Суд приходить до висновку, що фактично сім`єю позивача витрачено на будівництво будинку в загальному суму 300 000 грн. (еквівалентна 18 839 дол. США), тоді як батьками ОСОБА_1 та батьками її чоловіка придбано будівельних матеріалів та оплачено робіт/послуг на суму 300 000 грн. (еквівалентна 19 563 дол. США).

Таким чином, позивачем спростовано висновки ГРД з приводу понесених її сім`єю витрат на будівництво будинку.

Також, ОСОБА_1 спростовано невірний розрахунок відповідача, застосований для інших витрат понесених протягом 2013-2018 років.

Так, позивач зазначає, що ГРД при розрахунку інших витрат 2013 року помилково віднято вартість придбаного автомобіля КІА РІО в сумі 134 400 грн. Позивач зауважує, що даний автомобіль був придбаний в серпні 2013 року за накопичення сім`ї, які знаходились на рахунку у кредитній спілці. Так, станом на 03.04.2013 року на рахунку її чоловіка у кредитній спілці знаходилось 146 746,51 грн., з яких влітку було знято загалом 145 000 грн.

Під час розгляду справи судом встановлено, що вказані обставини підтверджуються доказами наданими позивачем, зокрема довідкою № 2019-КС/132 від 18.07.2019 року видана Кредитною спілкою «Західна Кредитна Група», відомості із якої свідчать, що чоловіком позивача у серпні 2013 року було сумарно знято з додаткового пайового внеску 145 000,00 грн. Таким чином, станом на 31.12.2013 року залишок додаткових пайових внесків становив 51 396,98 грн. При, цьому за 2014 рік нараховано відсотки у розмірі 9 144,66 грн. Залишок коштів на 31.12.2014 становив 0,39 грн.

Також, судом встановлено, що відповідачем під час розрахунку, помилково включено до складу інших витрат вартість кредиту, який отримувався позивачем для придбання віконних систем та утеплювальних матеріалів по програмі «Теплий дім», оскільки такі витрати є витратами на будівництво будинку, а отже фактично вже включені до складу витрат понесених сім`єю ОСОБА_1 .

Умови кредитування позивача підтверджуються, наданими до суду кредитним договором укладеним між ПАТ «Укргазбанк» та ОСОБА_1 № 0576/11/2015/00046 від 04.11.2015 року та довідкою про умови кредитування.

Позивач наводить арифметичні розрахунки, щодо понесених її сім`єю витрат та отриманих доходів з урахуванням всіх пояснень у розрізі кожного з років, обрахунок суми доходу в еквівалентному співвідношенню до дол. США здійснює з використанням середньозважененого курсу долара США. При цьому, відповідач здійснюючи аналогічні обрахунки сукупного доходу використовував курс валют станом на кінець періоду, що призвело до викривлення даних про доходи позивача та невірних висновків.

Таким чином, відповідно до наданих пояснень та декларацій позивача, сукупний дохід сім`ї позивача за 2013-2018 роки (за вирахуванням витрат на будівництво, вкладу до кредитної спілки, збережених заощаджень та вартості автомобіля, фактично відчуженого у 2011 році) становить 17347+15259+14295+9912+7661+7441 = 71 915 доларів США, тобто 999 (71915/6/12) доларів США щомісяця.

Відповідачем в свою чергу, жодним чином не спростовано аргументи та розрахунки позивача.

Таким чином, позивачем спростовано доводи, викладені у висновку ГРД, які стосуються розміру щомісячної суми, яка залишається на потреби сім`ї після вирахування всіх сум витрат, зокрема 543 долара США та наведено вірний розрахунок загальних доходів та витрат понесених у звітних роках.

Як встановлено судом, помилковість висновків відповідача допущена у зв`язку із не дослідженням фактичних обставин, невірними арифметичними розрахунками та не врахування коливання курсу валют.

Також, судом взято до уваги, що відповідно до ст. 51 Закону України «Про запобігання корупції» (чинній на час виникнення спірних правовідносин) Національне агентство здійснює вибірковий моніторинг способу життя суб`єктів декларування з метою встановлення відповідності їх рівня життя наявним у них та членів їх сім`ї майну і одержаним ними доходам згідно з декларацією особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що подається відповідно до цього Закону. Порядок здійснення моніторингу способу життя суб`єктів декларування визначається Національним агентством.

При цьому відповідно до ч. 4 ст. 51 Закону України «Про запобігання корупції» (чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлення невідповідності рівня життя суб`єкта декларування задекларованим ним майну і доходам є підставою для здійснення повної перевірки його декларації. У разі встановлення невідповідності рівня життя Національним агентством надається можливість суб`єкту декларування протягом десяти робочих днів надати письмове пояснення за таким фактом.

При цьому, аналогічно, як і в попередньому випадку, відповідачем жодних посилань на рішення НАЗК в оскаржуваному висновку від 16.07.2019 року не зазначено. До суду вказані рішення також не подані, як і не додані докази направлення до НАЗК звернень, щодо з`ясованих обставин.

Суд бере до уваги, що виявлення відповідачем за результатом здійснення аналізу декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, ознак можливого відображення у декларації недостовірних відомостей та ознак можливого незаконного збагачення, на переконання суду, не є підставою для висновку про невідповідність особи критеріям доброчесності та професійної етики, оскільки, як зазначалося вище, відповідні обставини мають бути перевірені уповноваженим на це органом та підтверджені допустимими доказами.

Що стосується інформації, вказаної на ст. 93 суддівського досьє, з приводу проходження підготовки судді ОСОБА_1 в Одеському РВ НШСУ, під час розгляду даної справи позивачем спростовано вказані висновки ГРД. Так, до суду надано копію довідки Одеського регіонального відділення Національної школи суддів України від 18.07.2019 року № 12-06/452 виданої ОСОБА_1 про те, що вона 20-30 квітня 2015 року не проходила підготовку, яка проводилася для суддів місцевих господарських судів Одеської, Миколаївської та Херсонської областей, призначених на посаду вперше та обраних на посаду безстроково.

Все вищевикладене свідчить про те, що відповідач в оскаржуваному висновку від 16.07.2019 року керувався не фактами, об`єктивними даними чи перевіреною інформацією, а виключно суб`єктивними висновками, припущеннями, зробленими на основі помилкових розрахунків та без врахування фактичних обставин.

Таким чином, під час розгляду даної справи судом встановлено, що відповідач при винесені оскаржуваного висновку від 16.07.2019 року не дотримався встановлених законодавством процедур прийняття рішення.

Так, ГРД не здійснила жодних заходів, визначених ст. 21 Регламенту ГРД, щодо перевірки інформації про суддю, прийняла рішення на підставі припущень та недоведених обставин, з логічними й арифметичними помилками та без належного інформаційного підгрунття. А, отже, оскаржуваний висновок не може вважатися законим та обгрунтованим.

При цьому, суд звертає увагу, що відповідачем не доведено достатність встановлених у висновку обставин для прийняття рішення про невідповідність судді критеріям доброчесності та професійної етики

Також, суд зазначає, що всі зазначені доводи позивача розглянуто ГРД, та на підставі останніх, винесено оновлений Висновок від 14.10.2019 року (з урахуванням пояснень ОСОБА_1 ), в якому викладено інші обставини, на підставі яких прийнято висновок про невідповідність судді Новодністровського міського суду Чернівецької області критеріям доброчесності та професійної етики.

Як вбачається зі змісту Висновку від 14.10.2019 року даний акт містить напис «Затверджено Громадською радою доброчесності 14.10.2019 (нова редакція з урахуванням пояснень судді)», проте ніякої інформації з приводу скасування Висновку від 16.07.2019 року, вказаний Висновок від 14.10.2019 року не містить.

Також, не підлягає скасуванню попередній висновок у разі прийняття висновку у новій редакції відповідно до положень Регламенту ГРД.

Відповідно до ч. 4 ст. 19 Регламенту ГРД, за наявності важливої інформації ГРД у подальшому може окремим рішенням змінити або скасувати висновок, або затвердити новий висновок. При цьому, судом взято до уваги, що, чинність попереднього висновку, у разі прийняття нової редакції Висновку залишається не визначеною.

Зважаючи, на те, що висновок про невідповідність судді критеріям професійної етики та доброчесності додається до суддівського досьє, а правовий статус попереднього висновку (у разі прийняття висновку у новій редакції) залишається не визначеним, суд з метою ефективного захисту порушених прав, та для уникнення необхідності повторного звернення до суду, прийшов до висновку, що заявлені позовні вимоги щодо скасування висновку ГРД від 16.07.2019 року підлягають задоволенню.

Оцінюючи Висновок ГРД 14.10.2019 року на предмет його обґрунтованості по суті викладених у ньому питань, суд виходить з наступного.

У матеріалах справи наявний додаток до заяви про збільшення розміру позовних вимог у вигляді «Висновок про невідповідність кандидата на посаду судді Новодністровського міського суду Чернівецької області ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики», із надрукованою відміткою про його затвердження ГРД 14.10.2019 року та «Протокол електронного голосування», які роздруковані із електронної пошти позивача із відміткою «Копія».

Вказаний Висновок має відмітку про найменування посади особи, яка його підписала «Координатор Громадської ради доброчесності» та на місті підпису містить надруковану відмітку «підписано електронним цифровим підписом».

Між тим, відомості про особу, яка підписала - відсутні, тобто особа «координатора» не ідентифікована. Аналогічним чином оформлено підписання Протоколу електронного голосування. Жодних пояснень з приводу відомостей про особу, яка підписала Висновок від 14.10.2019 року від відповідача не надходило, як і доказів, які б підтверджували повноваження такої особи на його підписання.

Також, суд звертає увагу, що оскаржуваний висновок прийнято 14 жовтня 2019 року, не зважаючи на те, що відповідно до ст. 73 Кодексу законів про працю України 14 жовтня - День захисника України, є загальнодержавним святковим днем.

Як підстави для зробленого Висновку від 14.10.2019 року про невідповідність ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики ГРД зазначила про виявлення нею таких даних.

Суддя безпідставно не задекларувала своєчасно своє майно чи члена сім`ї, що є ліквідним активом, дохід, або значно занизила обсяг і (або) його вартість.

А саме, у Висновку від 14.10.2019 року зазначено, що у зв`язку із отриманням пояснень позивача від 20.07.2019 року, що стосується будівництва будинку, за кошти її сім`ї та за матеріальної допомоги її батьків та батьків її чоловіка, ГРД прийшла, до висновку, що сім`я ОСОБА_1 отримала фінансову підтримку протягом 2013-2018 років у розмірі 300 000 або 19 563 долари США. При цьому Суддя не декларувала ці суми.

ГРД посилаючись на п.45 Роз`яснень щодо застосування окремих положень Закону України "Про запобігання корупції" стосовно заходів фінансового контролю затверджені рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції 11.08.2016 року № 3, згідно із яким, доходи декларуються незалежно від їх розміру. Винятком є доходи у вигляді подарунків. Подарунки у формі грошових коштів зазначаються в декларації, якщо розмір таких подарунків, отриманих від однієї особи (групи осіб) сукупно протягом року, перевищує 5 ПМ, встановлених для працездатних осіб на 1 січня звітного року. Подарунок у формі, іншій ніж грошові кошти (наприклад, рухоме майно, транспортні засоби, нерухомість тощо), зазначається, якщо вартість одного подарунку перевищує 5 ПМ, встановлених для працездатних осіб на 1 січня звітного року.

Суд не погоджується із такими висновками відповідача та вважає, їх передчасними та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи.

ОСОБА_1 зазначає, що фактично батьки позивача - ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та батьки її чоловіка - ОСОБА_4 та ОСОБА_2 приймали участь у будівництві задекларованого позивачем будинку у вигляді або особистої допомоги при будівництві або безпосередньою оплатою витрат на таке будівництво. Про що зазначалося позивачем і у її поясненнях від 20.07.2019 року до ГРД та доданих до них пояснень її батька, свекра та свекрухи.

Позивач наголошує, що така матеріально-фінансова підтримка здійснювалася не безоплатно, оскільки між нею та її батьками була домовленість щодо розподілу майна у майбутньому. Аналогічна домовленість була між її чоловіком та його батьками. Як позивач з чоловіком, так і їх батьки розуміли правову природу таких взаємовідносин: матеріально-фінансова допомога не є подарунком - батьки можуть в будь який момент (у випадку недотримання домовленості щодо розподілу майна в майбутньому) пред`явити вимогу про відшкодування своїх затрат.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 04.10.1991 року інші особи, які приймали участь у будівництві жилого будинку (його купівлі) не на підставі угоди про створення спільної власності, яка відповідає законодавству, вправі вимагати не визнання права власності на будинок, а відшкодування своїх затрат на будівництво (купівлю будинку), якщо допомогу забудовнику (покупцю) вони надавали не безоплатно.

При цьому позивач зазначає, що наразі судова практика та норми діючого цивільного законодавства передбачають, що особи, які допомагають будувати будинок, маючи на нього певний розрахунок та домовленість із забудовником, не являються співвласниками будинку, а лише мають право на грошову компенсацію. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема в постанові Верховного Суду від 10.10.2019 року по справі №444/2642/15-ц, постанові Верховного Суду у справі №635/3133/13-ц від 08.11.2019 року, постанові Верховного Суду від 25.07.2019 по справі №717/630/17.

З огляду на викладене, суд зазначає, що, як вбачається із змісту оскаржуваного Висновку від 14.10.2019 року, відповідачем, не досліджено правової природи взаємовідносин сім`ї позивача з її батьками та з батьками її чоловіка.

Більш того, під час судового розгляду справи, відповідачем жодним чином не обґрунтовано наявність відносин між ОСОБА_1 та її батьками, а також між її чоловіком та його батьками, щодо отримання позивачем чи її чоловіком від вказаних близьких осіб подарунків.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання корупції» подарунок - грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, які надають/одержують безоплатно або за ціною, нижчою мінімальної ринкової.

Таким чином, зважаючи на те, що відповідачем не доведено, що оплачені будівельні матеріали, виконані роботи/послуги були отримані сім`єю позивача на безоплатній основі, або за ціною нижчою мінімальної ринкової, суд приходить до висновку, про безпідставність заявлених у Висновку від 14.10.2019 року висновків, з приводу не декларування подарунку, оскільки відповідачем жодним чином не обґрунтовано та не доведено наявність отриманих позивачем чи членом її сім`ї подарунків.

Додатково, ОСОБА_1 наголошує, що відповідач помилково тлумачить Роз`яснення щодо застосування окремих положень Закону України "Про запобігання корупції" стосовно заходів фінансового контролю затверджені рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції 11.08.2016 року № 3. Оскільки, зважаючи на зміст її пояснень поданих до ГРД 20.07.2019 року, можна зробити висновок, що її батьки та батьки її чоловіка самі придбавали будівельні матеріали або оплачували послуги.

В той же час у вказаних роз`ясненнях зазначено, що подарунки у формі грошових коштів зазначаються в декларації, якщо розмір таких подарунків, отриманих від однієї особи (групи осіб) сукупно протягом року, перевищує 5 ПМ, встановлених для працездатних осіб на 1 січня звітного року.

Подарунок у формі, іншій ніж грошові кошти (наприклад, рухоме майно, транспортні засоби, нерухомість тощо), зазначається, якщо вартість одного подарунку перевищує 5 ПМ, встановлених для працездатних осіб на 1 січня звітного року.

Таким чином, відповідно до вищезазначених роз`яснень Національного агентства з питань запобігання корупції, вартість подарунків у формі, іншій ніж грошова (в тому числі рухомі речі) для цілей декларування не сумується, а береться до уваги вартість кожного окремого подарунку.

Суд погоджується із даними твердженнями позивача та зазначає, що матеріалами справи, а саме поясненнями наданими ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , підтверджується, що батьками та свекрами позивача придбавалися саме будівельні матеріали та/або оплачувалися послуги/роботи, при цьому відповідачем жодними належними доказами не доведено, що будь які із таких придбаних будівельних матеріалів, чи робіт, послуг підлягали декларуванню у зв`язку із перевищенням розміру 5 прожиткових мінімумів.

В контексті викладеного суд, повторно наголошує, що правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень встановлено у Законі України «Про запобігання корупції» (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Так, ст. 46 цього Закону, визначено повний перелік інформації, що зазначається в декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Суд повторно, звертає увагу, що, станом на час виникнення спірних правовідносин у даній справі, здійснення контролю та перевірки декларацій, у тому числі достовірності відомостей, зазначених суб`єктом декларування у декларації, належало до виключної компетенції НАЗК. Саме цей компетентний орган мав право стверджувати, приймати відповідні рішення та формувати висновки щодо порушення позивачем вимог щодо декларування, необхідності декларування фактів, що випливають з наведених вище обставин.

Отже, здійснення контролю та перевірки декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, проведення моніторингу способу життя суб`єктів декларування належить до виключних повноважень відповідних спеціально для цього уповноважень органів державної влади (під час виникнення спірних правовідносин, було покладено на НАЗК згідно з пунктом 8 частини першої статті 11 Закону України «Про запобігання корупції») та не віднесено до повноважень і завдань ГРД (Відповідача), визначених частиною шостою статті 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Виявлення Відповідачем за результатом здійснення аналізу декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, ознак можливого не відображення у декларації доходу, чи заниження його обсягу і (або) вартості не є підставою для висновку про невідповідність особи критеріям доброчесності та професійної етики, оскільки, як зазначалося вище, відповідні обставини мають бути перевірені уповноваженим на це органом та підтверджені допустимими доказами.

При цьому, оскаржуваний висновок не містить жодних посилань на рішення чи висновки НАЗК, з приводу не декларування позивачем доходів чи їх заниження. Доказів наявності такого висновку, чи звернення до НАЗК з приводу зазначених у висновку обставин, ні відповідачем, ні ВККС України до суду не подано.

Не зважаючи на це та на порушення наведених актів законодавства України, у тому числі й щодо власних повноважень, визначених Законом України «Про судоустрій і статус суддів», Відповідач вийшов за межі своїх повноважень, фактично виконавши функції органів Державної фіскальної служби України та НАЗК.

Такі дії та рішення Відповідача не узгоджуються також з положенням статті 2 Регламенту ГРД і порушують компетенцію інших суб`єктів владних повноважень, зокрема ДФС та НАЗК.

У Звіті USAID щодо ГРД та результатів її роботи викладена позиція про те, що ГРД важливо уникати виконання функцій інших компетентних державних органів й інституцій та, відповідно, перевищення ГРД своїх повноважень у цьому зв`язку.

Отже, оскільки відповідно до вимог законодавства України чинного на час виникнення спірних правовідносин, перевірку достовірності зазначених суддею у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, відомостей здійснює НАЗК, тому обставини достовірності і повноти таких відомостей повинні були бути встановленими виключно за наслідком перевірки здійсненої саме наведеним органом у визначеному Законом України «Про запобігання корупції» порядку, що відповідає вимогам частини другої статті 19 Конституції України, а не будь-яким іншим органом.

Відтак, ГРД було невмотивовано, без зазначення належної правової підстави (в розрізі визначеного Законом України «Про запобігання корупції» порядку), зокрема, за відсутності відповідного рішення НАЗК, прийнятого за наслідком проведення перевірки (перевірок) поданих Позивачем декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, прийнято оскаржувані Висновки, в межах яких встановлено обставини декларування позивачем суперечливих, неповних та недостовірних відомостей у поданій нею декларації стосовно майна, доходів та витрат.

Таким чином, підсумовуючи, оцінку наведених в оскаржуваних Висновку ГРД від 16.07.2019 року та Висновку ГРД від 14.10.2019 року обставин, суд зауважує, що ГРД не наведено у вказаних висновках мотивів та конкретних фактів/обставин, що розкривають сутність висновків щодо недотримання/порушення ОСОБА_1 стандартів професійної етики та доброчесності у відповідності до приписів Закону України «Про запобігання корупції».

Отже, вищезазначена необґрунтована інформація щодо повноти і достовірності відомостей, зазначених Позивачем у майнових деклараціях, протиправно внесена відповідачем до оскаржуваних Висновків від 16.07.2019 року та від 14.10.2019 року.

Разом з тим, у зв`язку із встановленими судом обставинами невідповідності зроблених Відповідачем висновків щодо Позивача, суд звертає також увагу на те, що відповідно до п. 1 ч. 6 ст. 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ГРД не лише збирає інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді), а й перевіряє та аналізує таку інформацію.

Як вбачається зі змісту викладеного в оскаржуваних Висновках ГРД мотивування зроблених щодо Позивача висновків, наведених дій щодо перевірки викладених обставин проведено не було.

Разом з тим, як видно із змісту оскаржуваних Висновків від 16.07.2019 року та від 14.10.2019 року, Відповідач, викладаючи згадану вище інформацію про Позивача, наведених дій з метою перевірки інформації щодо Позивача не вчиняв. До того ж жодних посилань на джерела використаної інформації в оскаржуваних Висновках чи будь-які додатки до оскаржуваних Висновків, що могли б слугувати джерелами інформації відображеної у висновках відсутні.

З урахуванням усього наведеного вище суд дійшов висновку, що твердження ГРД про наявність підстав для висновків про невідповідність судді Новодністровського міського суду Чернівецької області ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики є необґрунтованими та не підтверджені Відповідачем у суді належними і допустимими доказами. Тому оскаржувані Висновок ГРД від 16.07.2019 року та Висновок ГРД від 14.10.2019 року про невідповідність судді Новодністровського міського суду Чернівецької області ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики є протиправними та підлягають скасуванню.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Так, частиною 4 статті 159 КАС України визначено, що подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Водночас, неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Таким чином, оскільки Відповідачем не доведено правомірність оскаржуваного Висновків від 16.07.2019 року та від 14.10.2019 року з урахуванням вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України, ч.2 ст. 2 КАС України, тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та оцінки доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також письмові доводи учасників справи стосовно заявлених позовних вимог, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Всі судові витрати понесені позивачем, при задоволені позову, відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 77, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Громадської ради доброчесності (03109, місто Київ, вулиця Механізаторів, 9; код ЄДРПОУ відсутній) у вигляді оновленого Висновку від 14 жовтня 2019 року про невідповідність судді Новодністровського міського суду Чернівецької області ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) критеріям доброчесності та професійної етики.

3. Визнати протиправним та скасувати рішення Громадської ради доброчесності (03109, місто Київ, вулиця Механізаторів, 9; код ЄДРПОУ відсутній) у вигляді Висновку від 16 липня 2019 року в частині висновку про невідповідність судді Новодністровського міського суду Чернівецької області ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) критеріям доброчесності та професійної етики.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок Громадської ради доброчесності (03109, місто Київ, вулиця Механізаторів, 9; код ЄДРПОУ відсутній) судові витрати за сплату судового збору в загальному розмірі 1 536 (одна тисяча п`ятсот тридцять шість ) гривень 80 коп.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Суддя О.В. Патратій