Рішення № 93592396, 30.10.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

30 жовтня 2020 року №640/15213/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шрамко Ю.Т., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва (також далі - суд) надійшов позов ОСОБА_1 (також далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (також далі - відповідач) у якому позивач просить суд:

- визнати протиправними дії відповідача щодо припинення позивачу виплати (перерахування на поточний рахунок у АТ "Ощадбанк") пенсії за вислугу років;

- зобов`язати відповідача відновити з 01.02.2019 року виплату (перерахування на поточний рахунок у АТ "Ощадбанк") позивачу пенсії за вислугу років.

Ухвалою суду від 13 липня 2020 року відкрито провадження в адміністративній справі, яку вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідачем протиправно припинено позивачу виплату (перерахування на поточний рахунок у АТ "Ощадбанк") пенсії за вислугу років.

Відповідач позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки в межах спірних правовідносин діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві як отримувач пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» (надалі також - Закон №2262) та отримував пенсію за вислугу років, яка перераховувалась йому на банківський рахунок (рахунок № НОМЕР_1 ), відкритий на підставі Договору №1931662 від 07.04.14 року про відкриття та обслуговування рахунку, випуск та надання платіжної картки, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ «Державний ощадний банк України», однак з 01.02.2019 року йому припинено виплату пенсії.

На адвокатський запит представника позивача заступником начальника Головного управління О.Бойко ГУ Пенсійного фонду України в м. Києві надано лист №2600-0213-8/67510 від 26.05.2020 року, яким повідомлено, що ОСОБА_1 призупинено виплату пенсії згідно зі списками, наданими АТ «Ощадбанк» щодо осіб, суми пенсії яких одержуються у відділеннях Ощадбанку за довіреністю більше ніж один рік або не одержуються з поточного рахунку більше ніж один рік із посиланням на Порядок виплати пенсії та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затв. Постановою КМУ від 30.08.1999 року №1596.

При цьому, цим же листом повідомлено, що Головним управлінням рішення про припинення ОСОБА_1 виплати пенсії на умовах Закону №2262 не приймалось, а ОСОБА_1 має особисто подати заяву про поновлення пенсії до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання.

Відповідно до положень частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 46 Основного Закону визначено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 N 137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007, визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (п. 23 ч. I). Ратифікувавши вказану Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині I Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

Положеннями п.6 ч. 1 ст. 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058 (надалі також - Закон №1058).

Положеннями ч. 3 ст. 4 вказаного Закону №1058 передбачено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих вказаним Законом, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому йому.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Статтею 49 Закону №1058 закріплено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Суд зазначає, що наведений перелік підстав є вичерпний і «інші випадки» припинення виплати пенсії мають бути визначені лише законом, а орган Пенсійного фонду обов`язково має прийняти рішення про припинення виплати пенсії.

Такий правовий висновок сформульований в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 (справа № 805/402/18).

Крім того, виплата пенсійного забезпечення не може залежати від місця проживання, що також відзначив Конституційний Суд України у Рішенні від 07.10.2009 N 25-рп/2009, де зазначив, що із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

У рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014, Європейський суд з прав людини (далі ? ЄСПЛ, Суд) дійшов висновку про те, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю в поводженні, яка порушувала статтю 14 Конвенції, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. При цьому Суд зауважив, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця поживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (п.п. 51 - 54).

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Отже, у вказаних рішеннях Конституційного Суду України та ЄСПЛ застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може пов`язуватися з місцем проживання людини.

Так, листом ГУ Пенсійного фонду України в м. Києві №2600-0213-8/67510 від 26.05.2020 року повідомлено, що ОСОБА_1 призупинено виплату пенсії згідно зі списками, наданими АТ «Ощадбанк» щодо осіб, суми пенсії яких одержуються у відділеннях Ощадбанку за довіреністю більше ніж один рік або не одержуються з поточного рахунку більше ніж один рік.

У той же час, у даному листі навіть не зазначено, що саме стало підставою для призупинення виплати пенсії ОСОБА_1 - отримання пенсії за довіреністю більше ніж один рік чи не отримання пенсії з поточного рахунку більше ніж один рік.

Крім того, всупереч вимогам ст. 49 Закону №1058 рішення про припинення виплати пенсії Головним управлінням Пенсійного фонду України у м. Києві не приймалось.

Аналіз зазначених норм Закону № 1058, дає підстави дійти висновку, що Закон № 1058 не містить такого переліку обставин, що спричиняють припинення виплати пенсії, як: не отримання пенсії більше одного року з поточних (карткових) рахунків, на підставі яких позивачу було припинено виплату пенсії або отримання пенсії за довіреністю більше ніж один рік.

До того, законодавство не передбачає повне припинення виплати пенсії особі в разі невиконання нею вимог щодо щорічного особистого звернення до органу Пенсійного фонду України з заявою про продовження виплати пенсії за довіреністю.

Відповідно до ч. 2 ст. 55 Закону №2262 нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу Пенсійного фонду України, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Згідно з ч. 1 ст. 9, ст. 72, ч.ч. 1, 2, 5 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Таким чином, із системного аналізу вище викладених норм та з`ясованих судом обставин вбачається, що позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає сплачена сума судового збору у розмірі 1681,60 грн.

На підставі вище викладеного, керуючись ст.ст. 72-77, 90, 139, 192, 241-246, 250, 255 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16; код ЄДРПОУ 42098368) задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними дії Головного управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві щодо припинення ОСОБА_1 виплати (перерахування на поточний рахунок у АТ «Ощадбанк») пенсії за вислугу років.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві відновити з 01.02.2019 року виплату (перерахування на поточний рахунок у АТ «Ощадбанк») ОСОБА_1 пенсії за вислугою років.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений ним судовий збір у розмірі 1681,60 грн. (одна тисяча шістсот вісімдесят одна гривня шістдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю.Т. Шрамко