Рішення № 93592197, 11.12.2020, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2020 року справа № 580/4315/20

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рідзеля О.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини А1588 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

05.10.2020 у Черкаський окружний адміністративний суд надійшов позов ОСОБА_1 (далі – позивач) до військової частини А1588 (далі – відповідач), в якому просить:

визнати протиправними дії відповідача щодо невиплати позивачу грошової компенсації за неотриманий продовольчий пайок за період з 04.04.1995 до 27.03.2020;

зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за неотриманий продовольчий пайок за період з 04.04.1995 до 27.03.2020.

В обґрунтування позову зазначено, що відповідач протиправно не виплатив позивачу вказану компенсацію під час звільнення з військової служби. Тому просив задовольнити позов.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 12.10.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

18.11.2020 відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому він просить суд у задоволенні позову відмовити. Вказує, що відповідно до норм чинного законодавства з 11.03.2000 не передбачають можливості компенсації за неотриманий продовольчий пайок. При цьому з 04.04.1995 до 29.03.2002 позивач забезпечувався продуктами в натуральному вигляді відповідно до норми №7 за місцем проходження служби.

Оскільки клопотань від учасників спору про розгляд справи у судовому засіданні з їх викликом суду не надходили, зважаючи на відсутність необхідності призначити у справі експертизу або викликати та допитати свідків, суд дійшов висновку розглянути справу без виклику сторін у судове засідання за наявними письмовими доказами.

Оцінивши доводи сторін, дослідивши письмові докази, суд встановив таке.

З 16.10.1995 позивач проходив службу у військовій частині А1588 на різних посадах.

Наказом начальника 222 Центральної артилерійської бази боєприпасів від 27.03.2020 №19-РС позивача звільнено з військової служби.

Наказом командира військової частини А1588 від 27.03.2020 №67 позивача виключено зі списків особового складу та знято з усіх видів забезпечення. Доручено провести розрахунок.

Виплати грошової компенсації за неотриманий продовольчий пайок вказаним наказом не передбачено.

На звернення позивача від 01.09.2020 щодо виплати йому компенсації за неотриманий продовольчий пайок за 1995-2020 роки, відповідач листом від 11.09.2020 №1588/39/1617 повідомив про відсутність підстав для такої компенсації.

Надаючи оцінку спірним обставинам суд врахував таке.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Спеціальним законом, що здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби є Закон України «Про військовий обов`язок та військову службу» №2232-XII від 25.03.1992 (далі – Закон №2232-XII).

Відповідно до ч.1 ст. 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі – Закон №2011-ХІІ).

Відповідно до ст.1 Закону №2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців – діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч.2 ст.1-2 Закону №2011-ХІІ у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до ч.2 ст. 9 Закону №2011-ХІІ (у редакції до 11.03.2000) військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.

Порядок і розміри грошового та матеріального забезпечення військовослужбовців та компенсації замість речового майна і продовольчих пайків встановлюються Кабінетом Міністрів України з урахуванням коефіцієнта індексації грошових доходів.

На виконання вимог Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову від 12 березня 1996 року №316 «Про норми забезпечення продовольчими пайками військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства, військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу Міністерства внутрішніх справ» (Постанова втратила чинність на підстав Постанови Кабінету Міністрів України № 426 від 29.03.2002).

Разом з тим, Законом України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» від 17.02.2000 № 1459-ІІІ, який набрав чинності 11.03.2000, призупинено дію частини 2 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або за їх бажанням грошової компенсації замість них та замість речового майна (за винятком військовослужбовців Міністерства оборони України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони та Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, що використовують цивільний одяг, який зашифровує особу та відомчу належність військовослужбовців).

Отже, з часу набрання чинності Законом України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» виплата грошової компенсації замість продовольчих пайків, недоотриманого речового майна була призупинена.

Звідси ж, за змістом статті 9 Закону України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» військовослужбовці мали право одержати грошову компенсацію лише за речове майно, неодержане до березня 2000 року.

У встановленому порядку пункт 2 Закону України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» неконституційним не визнавався.

З січня 2001 року набула чинності стаття 16 Закону України «Про Збройні Сили України» від 06.12.1991 №1934-ХІІ, якою військовослужбовцям гарантувалося одержання за рахунок держави житла, фінансового, речового, продовольчого, медичного (у тому числі санаторно-курортного) та інших видів забезпечення у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України і враховують характер та умови службової діяльності, стимулюють заінтересованість громадян України у військовій службі.

При цьому, Закон не передбачав отримання грошової компенсації за неотримане продовольче забезпечення.

29.03.2002 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №426 «Про норми харчування військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань та осіб рядового, начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту та Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації», яка також не передбачала компенсації за продовольче забезпечення.

Отже, грошова компенсація замість продовольчих пайків була передбачена законодавством України в період з 20.12.1991 до 11.03.2000.

Таким чином, враховуючи, що після 11.03.2000 чинним законодавством не встановлено право військовослужбовців, звільнених з військової служби на грошову компенсацію замість неотриманого речового та продовольчого забезпечення, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на отримання вищевказаної компенсації саме до вказаної дати.

Суд врахував, що згідно з даними послужного списку позивача він проходив службу у військовій частині А1588 з 16.10.1995.

Тому позовні вимоги підлягають задоволенню виключно за період з 16.10.1995 до 11.03.2000.

Доводи відповідача, що до 29.03.2002 позивач забезпечувався продуктами в натуральному вигляді відповідно до норми №7 за місцем проходження служби не підтверджені жодними доказами.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зазначеного обов`язку відповідач не дотримався, хоча суд створив всі необхідні умови для його належного судового захисту з дотриманням принципів змагальності та офіційного з`ясування всіх обставин справи. Крім того відповідач не виконав вимоги пункту 5 ч.5 ст.44 КАС України, згідно з яким учасники справи зобов`язані надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні.

Доказами в адміністративному судочинстві відповідно до ст.72 КАС України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з ч.ч.1-2 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, відповідно до ч.2 ст.74 КАС України не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми згідно зі ст.76 КАС України є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи на виконання ч.4 ст.79 КАС України повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк. Учасник справи також повинен надати докази, які підтверджують, що він здійснив усі залежні від нього дії, спрямовані на отримання відповідного доказу. Зазначеного обов`язку відповідачем не виконано.

Під час судового розгляду відповідач не надав суду доказів, що до 29.03.2002 позивач забезпечувався продуктами в натуральному вигляді відповідно до норми №7 за місцем проходження служби

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в частині визнання протиправними дії відповідача щодо невиплати позивачу грошової компенсації за неотриманий продовольчий пайок за період з 16.10.1995 до 11.03.2000 та зобов`язати його нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за неотриманий продовольчий пайок за вказаний період.

Зважаючи, що позивач звільнений від сплати судового збору і не надав доказів його сплати, відсутні підстави для розподілу судових витрат.

Керуючись ст. 6, 9, 14, 241-246, 255, 295, 370 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Визнати протиправними дії військової частини А1588 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотриманий продовольчий пайок за період з 16.10.1995 до 11.03.2000.

Зобов`язати військову частину А1588 (20300, Черкаська обл., м. Умань, код ЄДРПОУ 07799070) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за неотриманий продовольчий пайок за період з 16.10.1995 до 11.03.2000.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

2. Судові витрати розподілу не підлягають.

3. Копію рішення направити учасникам справи.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд у строк, встановлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.А. Рідзель