Рішення № 93591871, 17.12.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

17 грудня 2020 року № 520/15752/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Зінченко А.В., розглянувши в спрощеному провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (пл. Свободи, буд. 5, Держпром, 3 під., 2 пов.,м. Харків,61022, код ЄДРПОУ14099344) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулась до суду з адміністративним позовом, в якому просила суд:

- визнати незаконним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України Харківської області № 70 від 08 вересня 2020 року.

-зобов”язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати ОСОБА_1 період з 01 серпня 2007 року по 30 вересня 2019 року, до стажу роботи, що дає право на пенсію за віком та провести перерахунок пенсії з дати звернення за виплатою пенсії.

Дослідивши надані матеріали справи , судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 , народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач має дитину інваліда 2 групи з дитинства внаслідок психічного розладу, за якою здійснює постійний сторонній догляд за висновком лікарської комісії в період з 01.08.2007 року по 30.09.2019 року отримувала допомогу на догляд.

03 вересня 2020 року ОСОБА_1 звернулась до відповідача з заявою про перерахунок її пенсії з урахуванням періоду догляду за дитиною - інвалідом з 01.08.2007 року по 30.09.2019 року.

Рішенням відповідача №70 від 08 вересня 2020 року позивачу відмовлено в цьому за відсутності сплати в цей період страхових внесків.

Відмова ГУ ПФУ в Харківській області вмотивовано тим, що відсутня сплата страхових внесків.

Позивачем була надана відповідачу довідка управління соціального захисту населення про те, що вона в зазначений період здійснювала догляд за дитиною інвалідом внаслідок психічного розладу, отримувала соціальну допомогу, а тому не мала можливості працювати та сплачувати страхові внески.

Але, відповідачем цей факт взято не було.

Суд вказує, що Положеннями пункту «є» частини 3 статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботу для призначення для виплати пенсій зараховується період догляду за інвалідом, що за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду.

Саме стан здоров`я є тим критерієм, за яким зазначених осіб віднесено до категорії осіб, час догляду за якими зараховується до стажу роботи.

Положення Конституції України, за якими, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (статті 1, 3 Конституції України), а право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечуються частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості.

Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою; виконання трудових обов`язків і є однією з форм соціального захисту.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення. Призначення, виплата, припинення пенсійних виплат, у тому числі і внутрішньо переміщеним особам, має здійснюватися виключно на підставі норм Законів щодо пенсійного забезпечення на рівні з іншими громадянами України.

Відповідно до ст. З Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 22 Конституції України, конституційні права і свободи ґрунтуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Так, право на пенсію включається в поняття «майно» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном». Отже, при з`ясуванні змісту поняття «майно» недостатньо керуватися національним законодавством держав-учасниць Конвенції. Щоб вирішити питання щодо застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції до конкретної справи, ЄСПЛ повинен з`ясувати, чи надають обставини справи в цілому заявнику право на самостійний інтерес, що захищається цією статтею. Аналізуючи практику розгляду ЄСПЛ справ щодо порушення права володіння майном, можемо зробити висновок, що поняття «майно», як і «власність», має досить широке тлумачення й охоплює цілу низку економічних інтересів (активів) - як матеріальних, так і нематеріальних та включає в себе право на пенсію та соціальні виплати.

Таким чином, право на пенсію в Україні підпадає під сферу дії статті 1 Першого протоколу Конвенції, оскільки за чинним законодавством України особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках системи пенсійного забезпечення в Україні та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити в отриманні пенсії доти, доки право на пенсію передбачено чинним законодавством України.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 01.10.2019 р. у справі № 804/3646/18, і, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України є обов`язковим для врахування судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Таким чином, в даній ситуації Відповідачем порушено право на майно сина Позивача, закріплене у статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що також свідчить про протиправний характер бездіяльності Відповідача.

Згідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Відповідно до ст. 77 КАСУ кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Положеннями ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

У частині 2 статті 2 КАС України закріплено загальні критерії, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн, якими органи владних повноважень повинні керуватися під час прийняття відповідних рішень. Законодавче закріплення цих критеріїв-принципів дає можливість фізичній або юридичній особі сформувати уявлення про якість та природу належних рішень чи дій, які вона має право очікувати від суб`єкта владних повноважень.

З врахуванням вищевикладеного, повно і всебічно з`ясувавши обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, оцінюючи наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні на предмет належності, допустимості та достовірності кожного доказу окремо, а також достатності та взаємного зв`язку доказів у їх сукупності, як того вимагає процесуальне законодавство, проаналізувавши норми матеріального права, які належить застосувати до спірних правовідносини, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 243, 244, 245, 246 КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (пл. Свободи, буд. 5, Держпром, 3 під., 2 пов.,м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України Харківської області № 70 від 08 вересня 2020 року.

Зобов`язати Головне управіння Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати ОСОБА_1 період з 01 серпня 2007 року по 30 вересня 2019 року, до стажу роботи, що дає право на пенсію за віком та провести перерахунок пенсії з дати звернення за виплатою пенсії.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду у відповідності до ст. 295 цього Кодексу.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Зінченко А.В.